.

Суспільство і особистість: засади співіснування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1232 11330
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Суспільство і особистість: засади співіснування

ПЛАН

Вступ

1. Поняття суспільства

2. Суспільство як система і життєдіяльність людини

3. Проблема поєднання інтересів суспільства й особистості

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Філософське розуміння суспільства полягає у визначенні його з позицій
окремої людини, особи, гуманізму. Людина – суспільство, (я –
суспільство) є вихідне у філософському аналізі.

Людина є суспільною істотою і її можливості реалізуються лише в
суспільстві, а всі дії людини, зв’язки і відносини, умови, в яких живуть
люди, можна правильно зрозуміти лише тоді, коли усвідомлюється зміст
поняття суспільства, соціуму.

Відомий філософ Хосе Ортега-і-Гассет підкреслює, що в сучасних умовах
люди постійно говорять про закони і права, державу, національне і
інтернаціональне, громадську думку та повноваження, правильну й
неправильну політику, пацифізм та мілітаризм, батьківщину і людство,
соціальну справедливість і несправедливість, капіталізм і колективізм,
соціалізацію й лібералізацію, авторитаризм, особистість і колективізм
тощо. І не тільки говорять, а й сперечаються. І не тільки сперечаються,
але й борються за те, що стоїть за такими словами. І в таких соціальних,
політичних битвах в усіх куточках землі люди гинуть сотнями, тисячами,
мільйонами. Ідея закону, права, держави, свободи, державності,
соціальної справедливості тощо є основною складовою частиною ідеї
соціальної, суспільної. І якщо ідея соціальна, суспільна неясна, то всі
ідеї втрачають сенс, і розмова про них перетворюється у звичайне
пустослів’я.

Проблема що таке соціум, що таке суспільство, яка природа елементарних
явищ, що складають факти суспільного життя. Тому соціологія, соціальна
філософія все ще не дали чіткої відповіді на питання. Одні філософи
(неокантіанці, Вільгельм Віндельбанд, Генріх Ріккерт) пояснюють це
складністю будови суспільства, плинністю суспільного життя, зв’язаною з
унікальністю свідомої дії кожної людини.

Суспільство не має своїх законів і наука про суспільство неможлива.
Інші, – англійський філософ Карл Поппер та ін. – ідуть ще далі,
пояснюють неможливість наукового визначення суспільства унікальністю
самого суспільного життя на Землі, суспільство позбавлене всезагальних,
універсальних законів. Зазначені труднощі пізнання суспільства справді
стримували пошуки соціальною філософією суті соціуму, суспільства
протягом історії.

1. Поняття суспільства

Суспільство – одна з основних категорій філософії в цілому і соціальної
філософії зокрема. Тому поняття “суспільство”, “суспільне”, “соціальне”,
“соціум” широко розповсюджені, але вони багатозначні й нечіткі. Ще й
насьогодні поняття “суспільство” вживається у різних значеннях у
філософській, історичній та економічній літературі:

– Суспільство як окреме суспільство, як самостійна одиниця історичного
розвитку (суспільство стародавнього Єгипту чи Афін, середньовічної
Флоренції, сучасної України, Польщі чи Німеччини). Кожне таке
суспільство є єдиною, притаманною лише йому, системою суспільних
відносин, розвивається відносно незалежно від інших суспільств, або ж,
як часто можна зустріти в літературі, є “соціальним організмом”.

– Та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів (у цьому
значенні вживається, наприклад, поняття “європейське суспільство”).

– Суспільство певного типу (первісне, феодальне, індустріальне чи
постіндустріальне, інформативне).

– Насамкінець, як сукупність усіх соціальних організмів, що існували й
існують на земній кулі, тобто людство в цілому.

Надзвичайна складність, динамізм суспільного життя створюють для
дослідників-суспільствознавців чимало труднощів. Сутність проблеми
заключається у тому, щоб зрозуміти, яким чином люди пов’язані з
суспільством? Яка природа цих зв’язків і виникаючих між людьми відносин?
Що визначає у кінцевому результаті розвиток суспільства і хід світової
історії? Відповідей на ці та подібні до них питання в соціальній історії
давалося багато, але їх можна звести до декількох основних типів.

У філософії Нового часу були розповсюдженими натуралістичні концепції
суспільного життя, тобто пояснення суспільних явищ виключно діями
природних закономірностей: фізичних, географічних, біологічних тощо, або
ж особливостями людини як природної істоти (раса, стать та ін.)

Натуралізм зводить вищі форми буття до нижчих, людину – лише на рівень
природної істоти, як “соціального атома”, а суспільство – до механічного
поєднання атомів (тобто індивідів), які замкнені лише на власних
інтересах. Це і є теоретичним обґрунтуванням індивідуалізму, анархізму
та егоїзму, утвердженням моделі суспільства, в якому йде війна кожного
проти всіх (згадаймо “Людську комедію” О.Бальзака як художнє втілення
цього принципу).

У ХХ ст. продовжується розвиток теорій, заснованих на натуралістичному
підході до пояснення суспільних явищ і людини. З цих позицій суспільство
розглядається як продовження природних і космічних закономірностей. Або
хід історії і долі народів визначаються ритмами Космосу чи сонячної
активності (точки зору А.Чижевського, Л.Гумільова), або особливостями
природно-кліматичного середовища (Л.Мечніков), або ж еволюцією природної
організації людини, її генофонду (соціобіологія). Здебільшого
суспільство розглядається як вище, але не саме вдале творіння природи, а
людина – як найнедосконаліша жива істота, обтяжена генетичним прагненням
до руйнації та насилля. Це призводить до посилення загрози самому
існуванню людства і визначає можливість його переходу в інші, космічні
форми його буття (К.Ціолковський).

Ідеалізм занадто одухотворює людину, відриває її від природи, перетворює
духовну сферу суспільного життя в самостійний і визначальний чинник його
існування і розвитку. У цих тлумаченнях суспільства його сутність
вбачається у комплексі тих чи інших ідей, вірувань, міфів тощо (звідси
принцип “Ідеї правлять світом”).

Ідеалістичний підхід до суспільства найчіткіше відображений у
філософській системі Г.Гегеля, в якій абсолютний дух відображає себе в
“усвідомленні свободи” в людській історії (тобто свобода є для духу
матеріалом, в якому він пізнає себе й підіймається на новий, вищий
ступінь.

Поширеними є й релігійні концепції суспільства, адже світові релігії
(християнство, іслам, буддизм), як і національні (іудаїзм, індуїзм,
конфуціанство) мають свої трактування суспільного й державного устрою, в
основі яких – ідеї божественної передвизначеності суспільного життя.

В цілому всі названі, як і чисельні неназвані теорії суспільства не
можуть претендувати на повну істину, оскільки вони відображають лише
певні сторони тієї найскладнішої реальності, яка визначається поняттям
“суспільство”.

Марксистська філософія стверджує, що у соціальний організм людей
пов’язує не спільна ідея чи спільний Бог, а матеріальне виробництво –
продуктивні сили й виробничі відносини, про що йтиме мова далі. Останні
складають основу суспільно-економічних формацій як етапів світової
історії. Ці ж чинники, у свою чергу, залежать від природно-кліматичних
умов, засобів спілкування, мови, культури тощо. Але визначальним є
суспільне буття людей, тобто своєрідна “соціальна матерія”, яка є
реальним процесом життя людей.

Матеріалістичне розуміння історії спирається на об’єктивність процесів,
які відбуваються у суспільстві, на принципи детермінізму (тобто
визначеності), згідно з якими певні форми матеріального виробництва
визначають певну структуру суспільства і певні відносини людей до
природи. Тому суспільство потрібно вивчати як природно-історичний
процес, подібно до того, як природознавство вивчає природу та її закони.
Але це не заперечує суб’єктивного фактору в історії, тобто діяльності
людей. При її розгляді завжди необхідно досліджувати витоки, причини,
об’єктивні умови, які вирішальним чином впливають на дії людей. Але в
основі суспільних зв’язків знаходиться система матеріальних відносин.

Поняття “суспільні відносини” в літературі вживається у двох розуміннях:
в широкому, коли мають на увазі всі, будь-які відносини між людьми,
оскільки вони складаються і реалізуються у суспільстві (у тому числі і
міжособистісні відносини); у вузькому, коли під ними розуміють лише
відносини між великими соціальними групами, які мають безпосередньо
соціальний характер (виробничі, міжкласові, міжнаціональні, екологічні,
міжнародні та внутрішні тощо). Саме такі відносини і є соціальними, хоча
у першому випадку поняття “соціальне” є синонімом “суспільного”.

Соціальні відносини складають соціальну систему суспільства, яка
відображається у понятті “соціум”. Ця система є впорядкованою,
самокерованою цілісністю багатьох різноманітних суспільних відносин,
носієм яких є індивід та ті соціальні групи, в які він включений (про це
мова далі).

Характеристиками соціальної системи є наступні:

– існує значне багатоманіття соціальних систем, адже індивід включений у
різні соціальні групи: планетарне співтовариство людей; суспільство у
межах певної країни; клас, нація, сім’я та інші. Тому суспільство має
надзвичайно складний і ієрархічний характер;

– головним у системах є їх інтегративна якість, не властива частинам чи
складовим, що їх утворюють, але притаманна системі в цілому;

– людина є універсальною складовою соціальних систем, вона з
необхідністю включена в кожну з них, починаючи від суспільства і
закінчуючи сім’єю;

– соціальна система відноситься до самокерованих, має певний механізм
управління (органи, інститути, норми тощо).

Соціальними інститутами є певна сукупність установ, соціальних норм
культурних взірців, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та
дії, систему поведінки у відповідності до цих норм.

Соціальними нормами (латин. норма – керівне начало, правило, взірець) є
загальновизнані правила, взірці поведінки або дії людей. За допомогою
цих норм забезпечується упорядкованість, регулярність соціальної
взаємодії індивідів та груп. Це – регулятори взаємовідносин між людьми,
соціальними групами, до яких відносяться в їх історичному розвитку
тотем, табу, релігія, політика і, особливо, – мораль і право.

2. Суспільство як система і життєдіяльність людини

Зрозуміти суспільство як об’єктивний процес пізнати закономірності його
функціонування, розвитку — це головне завдання соціальної філософії. І
хоч в історико-філософському ракурсі в розумінні суспільства є багато
містифікацій, сучасне наукове уявлення про нього не може бути
сформоване без скрупульозного аналізу тих пошуків (досягнень та
помилок), якими надзвичайно багата історія соціальної філософії.

На думку Платона, суспільство є об’єднанням людей для задоволення своїх
потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одному. За
Аристотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціального
інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його проявом божого
творіння. Просвітителі (Т.Гобс, Ж.Ж.Руссо, Ф.М.Вольтер) та французькі
матеріалісти XVIII ст. трактували суспільство як форму суспільної угоди,
Г.Гегель — як реальний процес життєдіяльності людей, що відбувається
завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї. І.Бентам визначає суспільство
як “фіктивне тіло, що складається з індивідуальних осіб, які
розглядаються як його складові члени”. Г.Зіммель відроджує Платонову
ідею про суспільство як засіб реалізації внутрішніх спонук, потреб,
мотивів індивідів. М.Вебер доповнює її тезою про “деякий мінімум
взаємоорієнтацій”. Е.Дюркгейм підкреслює значення розподілу праці.
Т.Парсонс трактує суспільство як соціальну систему, що функціонує
завдяки взаємодії людей та соціальних інститутів. Марксистська соціальна
філософія суспільство визначає як сукупність історично обумовлених форм
спільної діяльності людей. Головною детермінантою суспільного життя є
спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він обумовлює соціальний,
політичний та духовний процес життя. Суспільне буття визначає суспільну
свідомість, а не навпаки — ось головний висновок марксистської
соціальної філософії.

Були спроби пояснити суспільне життя і через призму визначальної ролі
суспільної свідомості. Як відомо, велика група філософів виходить з
положення про те, що світом правлять ідеї. Найпослідовніше ця позиція
проведена в філософії Платона та Гегеля.

Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов’язане з
аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна
взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, навпаки, —
дисгармонія яких веде до суттєвих конфліктів і деформацій.

Поняття “сфера суспільного життя” відбиває різнопланові процеси,
стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні,
об’єктивні й суб’єктивні. Сфера — це реальний процес людської
життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розглядається нами
як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та
природних вимірах.

Доцільно виділяти такі сфери суспільного життя:

а) матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу,
обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини,
науково-технічний прогрес і технологічну революцію;

б) соціально-політична — включає соціальні та політичні стосунки людей у
суспільстві — національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера
охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, еволюція, війна. В
цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава,
суспільні організації;

в) духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь
спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної),
трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масового
інформування), перетворення в індивідуальний духовний світ людини;

г) культурно-побутова — охоплює виробництво культурних цінностей,
передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім’ї, побутові
проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, виховання
тощо.

Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов’язані, тому їх треба
розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери
суспільного життя призведе до створення деформованої моделі
суспільства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має
стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.

3. Проблема поєднання інтересів суспільства й особистості

Потреби людини є основою її інтересів. Категорія потреби охоплює більш
широке коло явищ, ніж категорія інтересу. Потреби притаманні всім
біологічним організмам, в тому числі й людині. Інтереси ж – тільки
людині. Вони є у всіх суб’єктів: індивідів, соціальних груп, держав,
суспільств, людства і т. д.

Інтереси, як і потреби є рушійною силою діяльності, поведінки і вчинків
людей. Вони, говорив Гегель, рухають народами. Тому для розуміння суті
суспільних процесів, практичних дій людей, політичних програм, гасел,
заяв, передвиборних обіцянок тощо треба відшукувати справжні інтереси
дійових осіб. Складність цієї важливої акції полягає, зокрема у тому, що
справжні інтереси далеко не завжди правдиво зображуються їх носіями.
Часто буває, що про інтереси одних говорять інші.

Рушійна сила інтересу проявляється у тому, що людина зацікавлена у
чомусь і за певних умов діє саме у цьому напрямі. Зацікавленість
працівника у результатах виробництва, ефективності і діяльності заводу,
фірми, установи є основою дієвості мотивів і стимулів до праці. Тому,
впроваджувані в Україні ринкові відносини мають бути такими, щоб
породжувати зацікавленість працівника приватного чи державного
виробництва у підвищенні продуктивності та ефективності праці.
Поліпшення якості продукції та послуг.

У суспільстві має місце складна взаємодія найрізноманітніших, часто
суперечливих інтересів, і її результати бувають інколи несподіваними.
Неодмінно умовою успішності політики, скажімо держави, є врахування цієї
взаємодії, прогнозування її наслідків.

Для розуміння складної взаємодії найрізноманітніших інтересів вчені
класифікують їх. Інтереси можна класифікувати, наприклад, за суб’єктами,
про які вже говорилося ( інтереси держави, нації, сім»ї ), за сферами
суспільного життя ( матеріальні – духовні ), за значенням ( корінні –
некорінні ), за тривалістю (довготривалі – короткотривалі), за
наявністю суперечностей (узгоджувані – неузгоджувані, гармонійні –
негармонійні, антагоністичні – неантагоністичні) і т. д.

Однією з істотних умов поступального розвитку суспільства, зміцнення
держави є узгодження, поєднання різноманітних інтересів, наприклад,
інтересів особистості, нації, загальнолюдських інтересів. Теж саме
стосується і міжнародних відносин (економічних, політичних та
культурних).

Одне із завдань державних діячів, дипломатів – знаходити умови для
сполучення суперечливих інтересів задля спільної справи чи взаємної
вигоди. Поняття солідарності, консенсусу, злагоди – кожне по-своєму –
фіксують постійне чи тимчасове узгодження інтересів різних соціальних
груп, політичних інституцій, держав, партій.

Вирішення чисельних глобальних проблем (збереження життя на Землі, миру
між народами, екологічних питань, подолання голоду, злиднів і т. д.)
можливе лише на базі такого поєднання.

Одним із завдань формування особистості є прищеплення їй практичних
навичок, поєднувати свої інтереси з інтересами інших суб’єктів, зокрема
з інтересами держави. Взаємодія інтересів справляє істотний вплив на
формування особистості. Але важлива також воля, рішучість цієї
особистості відстоювати свої духовні чи матеріальні інтереси.

Можливості такого відстоювання часто бувають обмеженими. У всякому разі
особистість має розібратися у складному плетиві інтересів, відшукати
шляхи поєднання своїх інтересів та інтересів інших людей.

На основі потреб та інтересів особистості надбудовуються, формуються її
уявлення про цінності. Категорія цінності відображає соціальне і
культурне значення матеріальних чи духовних явищ, предметів для
задоволення потреб та інтересів людини. Одне слово, цінність предмета чи
явища вирішальною мірою залежить від його об’єктивних якостей, від
потреб, інтересів, емоцій особистості, від умов, місця і часу.

Кожна людина – свідомо чи несвідомо – формує свою індивідуальну ієрархію
цінностей. Така ієрархія в одних людей більш-менш стабільна, в інших
більш рухлива.

В залежності від умов, місця і часу конкретної життєвої ситуації
особиста ієрархія цінностей може змінюватися, іноді кардинально. Одні
люди не міняють своїх принципів, інші розстаються – іноді дуже легко – з
ними, обирають для себе нові, часом кардинально протилежні, принципи.
Відбудовується переоцінка цінностей, переміщення у їхній особистісній
ієрархії.

На основі особистісної ієрархії цінностей людина може вибудовувати для
себе ієрархію іншого типу – ціннісну ієрархію особистостей. Вона у своїй
свідомості складає табель про ранги щодо інших людей.

Цінності є фундаментом формування і регулятивної функції ціннісних
орієнтацій особистості.

У відповідності з ієрархізованою системою, прийнятою даною особистістю,
у неї виробляються відповідні переконання, установки, принципи та ідеали
життєдіяльності, домінантні у різноманітних діях, формуються також
симпатії чи антисимпатії, любов чи ненависть, схильність чи неприязнь,
вольові зусилля, рішучість боротися за позитивні для даної особистості
соціальні чи культурні цінності.

Ціннісні орієнтації мають різні ступені інтенсивності, різну часову
тривалість. Одні орієнтації зникають або послаблюються, інші
посилюються. У наших умовах посилюються орієнтації на людину, на
збереження природи, на багатство. Але ціннісна орієнтація часто
перетворюється у нездійсненну мрію.

Висновки

Суспільство – одна з основних категорій філософії в цілому і соціальної
філософії зокрема. Тому поняття “суспільство”, “суспільне”, “соціальне”,
“соціум” широко розповсюджені, але вони багатозначні й нечіткі.
Зрозуміти суспільство як об’єктивний процес пізнати закономірності його
функціонування, розвитку — це головне завдання соціальної філософії.
Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов’язані, тому їх треба
розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери
суспільного життя призведе до створення деформованої моделі
суспільства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має
стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.

Потреби людини є основою її інтересів. Категорія потреби охоплює більш
широке коло явищ, ніж категорія інтересу. Потреби притаманні всім
біологічним організмам, в тому числі й людині. Інтереси ж – тільки
людині. Вони є у всіх суб’єктів: індивідів, соціальних груп, держав,
суспільств, людства і т. д.

У суспільстві має місце складна взаємодія найрізноманітніших, часто
суперечливих інтересів, і її результати бувають інколи несподіваними.
Неодмінно умовою успішності політики, скажімо держави, є врахування цієї
взаємодії, прогнозування її наслідків.

Однією з істотних умов поступального розвитку суспільства, зміцнення
держави є узгодження, поєднання різноманітних інтересів, наприклад,
інтересів особистості, нації, загальнолюдських інтересів.

Всі ми живемо в суспільстві. Все життя ми шукаємо своє місце. Деякі,
отримують задоволення від своєї спеціальності, гроші ідуть як хвіст
комети. Але для того, щоб знайти своє місце, потрібно залишити в спокої
самонавіяність, сісти на березі річки, і заглибившись в себе, віднайти
саме своє призначення. Якщо це вдається, ти на коні, якщо ні – ти
страждаєш, не відчуваєш самореалізації.

Кожна людина живе серед людей, вона пов’язана з ними тисячами
різноманітних зв’язків. Універсальною формою взаємозв’язку між людьми є
спілкування. Саме завдяки йому людина стає людиною, може узгоджувати
свої дії з діями інших людей, пізнавати їх й саме у цьому вона може
найповніше виражати свій внутрішній світ, свою сутність. Разом з тим
спілкування — це надзвичайно складна царина людського життя. Тому, щоб
воно приносило не тільки користь, а й радість, робило людей більш
щасливими, кожна людина повинна вчитися спілкуванню, оволодівати його
культурою й мистецтвом.

Серед відносин, що складаються поміж людьми в процесі їхньої спільної
діяльності й спілкування, особливе значення для людини мають
міжособистісні стосунки. В них найповніше розкриваються всі аспекти
людського єства, можуть бути передані найтонші відтінки людських
настроїв, почуттів, думок. Саме вступаючи в них, ми можемо повною мірою
відчути магічну силу й тепло людських взаємовідносин, які особливо
яскраво виявляються у таких здобутках людської культури, як
товаришування, дружба, любов.

Однією з найвищих цінностей у людському житті є сім’я. Вона є тією
ланкою, завдяки якій здійснюється безпосередній зв’язок генерацій,
забезпечуються послідовність та єдність розвитку родини, нарбду,
людства. У сім’ї насамперед людина знаходить підтримку й розуміння,
вчиться вимовляти своє перше святе слово «мамо», яке відкриває їй шлях
до всього найціннішого, що є в людському житті, пізнає незрівнянну
радість подружньої й батьківської любові. Тому від того, якою буде наша
сім’я, величезною мірою залежить щастя або нещастя не тільки наше, але й
найближчих і найдорожчих нам людей.

Кожне суспільство складається з великої кількості різноманітних
об’єднань і груп. І кожна людина, завдяки багатогранності своєї
життєдіяльності, включена водночас у багато з них. Належність до тієї чи
тієї групи певною мірою накладає свій відбиток на особистість, її
властивості. Але ще більше значення має те, що належно під відносин, які
існують у групі, до якої наложить людини, може складатися її життя. Тому
кожен а нас повинен прагнути того, щоб не тільки розуміти й аналізувати
групові відносини, але й уміти змінювати та вдосконалювати їх.

До великих людських груп належать нації. Склавшися на підґрунті етнічних
об’єднань, що сягають своїм корінням сивої давнини, вони акумулюють і
зберігають у собі найцінніші досягнення багатьох генерацій наших
предків.

Упродовж багатьох тисячоліть вироблялися різні соціальні культури,
звичаї, формувалися національні типи й національні характери. Й сьогодні
вони — це жива історія, або історія нашого народу, яка живе у кожному з
нас, навіть якщо ми цього й не помічаємо. Втратити свою національну
пам’ять — це значить зрадити своїх предків, позбутися своєї національної
честі й гордості, закрити собі шлях у майбутнє, стати манкуртами.

Живучи в суспільстві, людина завдячує йому всім. Тому її обов’язок як
громадянина полягає не тільки в тому, щоб узгоджувати свої дії з
існуючими у ньому нормами ті законами, але й у тому, щоб намагатися цими
діями принести користь суспільству, зробити його кращим, ніж воно є.
Бути справжнім громадянином, займати чітку громадянську позицію — це ще
одна важлива грань людської особистості, без якої вона була б неповною.

Й нарешті, кожна людина не може не усвідомлювати сьогодні своєї
належності до найбільшої людської спільноти — людства.

Не знайдемо ми зараз людини, що не жила б у постійних відносинах з
суспільством. Ми не можемо забезпечити зараз себе, у техногенну добу
усім необхідним не звертаючись до інших з метою забезпечення своїх
найнеобхідніших духовних, фізичних потреб.

Найбільша майстерність – прожити життя, як можна зменшивши конфлікти,
допомагаючи в складну хвилину людям, залишивши своє невеличке, але вкрай
значне слово в історії суспільства.

Список використаної літератури

1. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія: В 2 т. –
К., 1993. – T.I. – С. 3-30; друге видання. – К., 1996.

2. Бердяев Н.А. Смысл истории. — М., 1990. — С. 4—50.

3. Келле В.Ж., Ковальзон М.Я. Теория и история. Проблемы теории
исторического

процесса. — М., 1981. — С. 12—67.

4. Чинакова Л.И. Социальный детерминизм. — М., 1986. — С. 15—45.

5. Шинкарук B.I. Філософія незалежності і незалежна філософія // Віче.
-1992. – №6.

6. Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1991. — С. 29—58.

PAGE

PAGE 16

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020