РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
Сучасна соціологія ХХ-го століття
Становлення соціології в XX столітті як фундаментальної наукової
дисципліни, характеризується розвитком власної наукової методології,
оформленням знання в систему, розвитком власної системи методів пізнання
й області додатків. Починаючи з цього етапу соціологія розвиває себе на
власній основі. Разом з тим характеризуючи сучасний етап розвитку
соціології необхідно відзначити, що в соціології поки немає
загальноприйнятої загальної теорії суспільства. Одними з найвизначніших
діячів сучасного століття вважають П. Сорокіна. Т. Парсонса, Р.Мертона,
і інших видатних соціологів.
Пітірім Олександрович Сорокін (1889-1968) – найбільший учений соціолог
ХХ століття. Творчу діяльність Сорокіна поділяють на два періоди –
російський (з початку 10-х по 1922р.) і американський. До початку 60-х
років П.Сорокін уже біля сорока років був «американським соціологом, що
міцно займав одне з місць у першій «десятці» ведучих соціологів світу.
У своїй праці «Система соціології» П.А. Сорокін висуває основні
принципи, на базі яких він пропонував створити соціологію. Він розробив
структуру соціології, головні її напрямки й основні задачі кожного з
них.
«Соціологія представляє науку, що вивчає життя і діяльність людей, що
живуть у суспільстві собі подібних, і результати такої спільної
діяльності». «Соціологія вивчає суспільство з трьох головних точок зору:
1) його будови і складу
2) даних в ньому процесів чи його життєдіяльності
3) походження і розвитку суспільства і громадського життя – такі
основні задачі вивчення соціології»
П.А. Сорокін писав: «Наша потреба в соціологічних пізнаннях величезна. У
ряді багатьох причин, що викликають наші настрої і погане суспільне
життя, чималу роль грає наше соціологічне неуцтво… Голод і холод,
розпуста і злочин, несправедливість і експлуатація продовжують бути
супутниками людського суспільства. Тільки тоді, коли ми добре вивчимо
громадське життя людей, коли пізнаємо закони, яким вона випливає, тільки
тоді можна розраховувати на успіх у боротьбі із суспільними нещастями…
Тільки знання тут може вказати…як потрібно влаштувати спільне життя,
щоб всі були і ситі і щасливі… От з цієї практичної точки зору
соціологія набуває величезного значення».
Сорокін розділив соціологію на теоретичну і практичну. Теоретична
соціологія вивчає явища людської взаємодії з погляду сущого. Теоретична
соціологія поділяється на:
соціальну аналітику, що вивчає побудову, як найпростішого соціального
явища, так і складних соціальних єдностей, утворених тією чи іншою
комбінацією найпростіших соціальних явищ.
соціальну механіку, що вивчає процеси взаємодії людей і тих сил, якими
воно викликається і визначається.
соціальну генетику; «Задача генетичної соціології – дати основні
історичні тенденції в розвитку громадського життя людей»
Соціологія практична вивчає явища людської взаємодії з т очки зору
належного.
Соціологія практична, за Сорокіним, містить у собі соціальну політику.
«Задачі практичної соціології ясні із самої назви» – писав Сорокін. «Ця
дисципліна повинна бути прикладною дисципліною, спираючись на закони, що
сформульовані теоретичною соціологією, давала би людству можливість
керувати соціальними силами, утилізувати їх відповідно поставленим
цілям».
У вченні про побудову суспільства П.А. Сорокін пише: «Перш ніж перейти
до опису побудови населення чи суспільства в тому складному виді, у
якому вони існують, ми повинні вивчити їх у найпростішому виді.» Він
показує, що найпростішою моделлю соціального явища служить взаємодія
двох індивідів. В усякому явищі взаємодії є три елементи: індивіди, їхні
акти, дії; провідники (світлові, звукові, теплові, предметні, хімічні і
т.д.). Головними формами взаємодії соціальних груп є:
1) взаємодія двох, одного і багатьох, багатьох і багатьох;
2) взаємодія подібних і несхожих осіб.
3)взаємодія однобічна і двостороння, тривала і миттєва,
організована і неорганізована, солідарна й антагоністична, свідома і
несвідома.
Усе людське населення розпадається на ряд більш тісних груп, що
утворюються із взаємодії одного з одним, одного з багатьма й однієї
групи з іншою. Яку би соціальну групу ми не взяли – будь-то родина чи
клас, чи держава, чи релігійна секта, чи партія – усе це являє собою
взаємодію двох чи одного з багатьма чи багатьох людей з багатьма. Усе
нескінченне море людського спілкування складається з процесів взаємодії,
однобічних і двосторонніх, тимчасових і тривалих, організованих і
неорганізованих, солідарних і антагоністичних, свідомих і несвідомих,
чуттєво-емоційних і вольових».
«Весь складний світ життя людей розпадається на окреслені процеси
взаємодії». «Група взаємодіючих людей представляє свого роду колективне
ціле чи колективну єдність… Тісна причинна взаємозалежність їхньої
поведінки і дає підставу розглядати взаємодіючих осіб як колективне
ціле, як одну істоту, складене з багатьох осіб. Подібно тому, як кисень
і водень, взаємодіючи один з одним, утворюють воду, що різко
відрізняється від простої суми ізольованих кисню і водню, так і
сукупність взаємодіючих людей різко відмінна від простої їх суми.»
«Усяку групу людей, які взаємодіють один з одним, ми будемо називати
колективною єдністю чи коротше колективом».
Потім Сорокін докладно розглядає умови виникнення, збереження і розпаду
колективних єдностей. Умови їхнього виникнення, існування і розпаду він
поділяє на три групи:
космічні чи фізико-хімічні;
біологічні;
соціально-психічні.
,
.
h
,
.
???ивної єдності веде до зникнення його організації. Але падіння однієї
організації і заміна її іншою зовсім ще не означає зникнення і розпад
колективної єдності, а означають тільки те, що форма, порядок і
організація останнього змінилася!»
Потім Сорокін розглядає побудову і розшарування населення. Він
підкреслює, що «населення розшаровується на ряд груп, що воно складено
з безлічі колективних єдностей, а не представляє чогось цілого, єдиного,
усі члени якого однаково зв’язані один з одним». «З безлічі груп , на
які розпадається населення, найважливішими простими розшаруваннями
останнього будуть розшарування:
а) за сімейною приналежністю;
б) за державною;
в) за расовою;
д) за професійною;
е) за майновою;
ж) за релігійної;
з) за об’ємно-правовою;
и) за партійною.
Зі сполучень простих розшарувань (угруповань) утворюються складні групи.
Складні групи бувають:
а) типові і не типові для даного населення.З типових важливий клас і
національність.
б) внутрішньо антагоністичні і внутрішньо солідарні. «Доля будь-якого
населення і хід історії визначаються не боротьбою чи узгодженням
будь-яких одних груп, а взаєминами всіх простих і складних
соціальних колективів». Для пояснення історичних процесів «приходиться
враховувати взаємини і поведінку всіх цих груп».
Далі Сорокін робить перехід до вивчення діяльності людей, факторів
поведінки і механіки суспільних процесів. «Усі сили, що впливають на
поведінку людей і визначають собою характер їхнього спільного життя,
можуть бути зведені до трьох основних розрядів:
1. розряду космічних (фізико-хімічних) сил
2. розряду сил біологічних
3. розряду сил соціально-психічних
До розряду космічних сил П.А. Сорокін відносить прості подразники, такі
як світло, звук, температура, колір, вологість і т.д., і складні, такі
як клімат даного місця, склад і характер ґрунту, зміна часів року,
чергування дня і ночі.
До головних біологічних сил (подразникам) Сорокін відносить наступні:
1. потреба харчування
2. статтева потреба
3. потреба індивідуального самозахисту
4. потреба групового самозахисту
5. несвідоме наслідування
6. потреба руху
інші фізіологічні потреби (сну, спокою, гри і т.п.)
Соціально-психічні фактори поділяються Сорокіним на прості і складні.
До простого він відносить:
1. Ідеї; 2.почуття-емоції; 3.хвилювання людей;
До складного відносяться:
1. Матеріальна культура, що оточує людини; 2. Духовна атмосфера
соціального середовища 3. Суспільно-політична організація груп, явища
влади, багатство і гроші, поділ праці і т.д.
У своїй роботі П.А. Сорокін докладно показує ступінь впливу всіх цих
факторів на поведінку людини і суспільне життя. «Людина, як і всі явища
світу не вилучений з-під дії законів необхідності, що «абсолютної
свободи волі» немає… Залежність від зовнішніх (космічних і
біологічних) умов сприймається і переживається нами як відсутність
волі… Залежність нашої поведінки від соціально – психічних подразників
сприймається нами як відсутність залежності, як «свобода волі» і
поведінки!… Ріст впливу соціально-психічних факторів «на нашу
поведінку буде сприйматися нами як ріст нашої волі, як зменшення нашої
залежності від умов, сторонніх і далеких нашому «я». От чому
соціально-психологічні подразники поводження здаються нам звільняючими.
Цей суб’єктивно-неминучий факт і послужив приводом для появ теорій
«свободи волі». Єдиний зміст, що може мати «свобідна воля», означає
об’єктивне зменшення залежності нашої поведінки від космічний і
біологічних умов і ріст нашої залежності від умов соціально-психічних, –
залежності, суб’єктивно пережитої нами як воля… З ходом історії вплив
соціально-психічних сил росте, тому росте і наша «воля». Так здається
нам суб’єктивно і таке єдино прийнятне поняття «свободи волі». «Кожний з
нас, народжуючись у світ, несе із собою лише біологічну організацію,
біологічні імпульси і ряд спадкоємних рис. Багаж – невеликий, фігура –
невизначена. Що вийде з неї, геній чи невіглас… – це визначається
сукупністю впливів соціального середовища. Воно формує людину як
соціально-психічну індивідуальність».
Талкотт Парсонс (1902-1979) – Головні праці – ”Соціальна система”
“Соціологічна теорія і сучасне суспільство”. Головна теза Парсонса
полягає в тому, що суспільство являє собою складну систему соціальних
елементів (груп, інститутів, індивідів), що знаходяться в стані активної
взаємодії, що направляється системами цінностей, які мають апріорне
походження. Парсонс думав, що джерела соціального саморуху необхідно
шукати в позаекономічних факторах, панівною серед яких є мораль. Саме
система моральних цінностей, поділених людьми, дозволяє інтегруватися їм
у суспільство, що на наступному етапі виявляється представленим у
взаємодії соціальних інститутів, при цьому виробнича діяльність виступає
лише як приватний аспект цієї взаємодії.
Відносини структурних одиниць будуються на основі функцій, що
забезпечують виживання суспільства як цілого. Парсонс виділив 4 види
таких функцій: адаптація (проблема раціональної організації і розподіл
ресурсів), цілеорієнтація (проблема визначення цілей), інтеграція
(проблема збереження внутрішньої єдності системи – обов’язкових норм,
правил і т.д.), підтримка зразка (проблема мотивації й узгодження
особистих мотивів з цілями і цінностями суспільства). Кожній функції
відповідає своя підсистема (економіка, політика, інститути соціального
контролю, соціалізація) і соціальні інститути (заводи, банки, партії,
держава, родина, школа, релігія).
Використана література:
Журнал “Соціс” №2, 1992р.
Сорокін П. “Моя філософія”, Соціс №10, 1992р.
PAGE
PAGE 7
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
