РЕФЕРАТ
на тему:
Структура та функції соціології
Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції,
які можна об’єднати у дві групи — пізнавальну (гносеологічну) та
соціальну. Завдяки реалізації пізнавальних функцій стають доступнішими
відомості про певні сторони життя соціальних об’єктів, їх властивості,
відносини, а соціальна функція дає змогу оптимізувати процеси,
відносини, зв’язки.
Зв’язок соціології з життям суспільства реалізується через її основні й
допоміжні функції. У соціологічній літературі по-різному підходять до їх
тлумачення та визначення кількості. Одні вчені головними функціями
соціології вважають пізнавальну, практичну та ідеологічну, інші —
пізнавальну, прогностичну, соціального проектування і конструювання,
організаційно-технологічну, управлінську та інструментальну. Відсутність
єдиного погляду на класифікацію функцій соціологічного знання пов’язана
насамперед зі складною структурою та значною кількістю завдань, які
соціологія має вирішувати, а також з різноманітністю соціальної
дійсності, яку вона вивчає.
Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші
функції соціології: теоретико-пізнавальну, практико-перетворювальну,
світоглядно-ідеологічну, а також специфічні функції — гуманістичну,
культурну, описову, інформаційну, прогностичну, критичну, соціального
контролю, соціального управління [2;73].
Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового
соціологічного знання і реалізується у таких аспектах:
1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про
закономірності еволюції суспільства, розкриває джерела і механізми
функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ.
2. Соціологічні теорії наводять науково обґрунтовані висновки щодо
розуміння перспектив розвитку суспільства в цілому і його окремих сфер,
визначають реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.
3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності
суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і
методологію соціологічного пізнання дійсності.
4. Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає
змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби,
інтереси, цінності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки,
громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання
соціальної дійсності [2;73].
Практико-перетворювальна функція. Тісно пов’язана з
теоретико-пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики — характерна
риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково
обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є основою
перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону,
підприємства тощо. Особливості соціологічного прогнозування полягають у
тому, що воно має цілісний характер і дає змогу визначити тенденції
розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.
Об’єктивні соціальні чинники — умови людської життєдіяльності: соціальна
структура суспільства, політичний лад, конкретні умови праці, побуту
тощо і реальна поведінка суб’єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих
чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на
конкретну інформацію, здобуту за допомогою соціологічного дослідження.
Суб’єктивні соціальні чинники — мотиви, прагнення, інтереси, ціннісні
орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо.
Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини,
конкретної спільноти (трудового колективу, професійної групи, класу
тощо) [2;74].
Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової
дискусії між концепціями, поширення наукової ідеології, формування
соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів,
глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.
Важливу роль у реалізації даної функції мають соціологічні дослідження.
Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та
соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові
та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому
соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування
засобів масової інформації, політичних і правових інститутів суспільства
тощо [2;74].
Гуманістична та культурна функції. Пов’язані з роллю соціології в
культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин.
Соціологія є чинником, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична
установка, центром якої є людина, супроводжує реалізацію всіх інших
функцій соціології. Попри те, що соціологія має справу з великими масами
людей та оперує статистичною інформацією, дедалі актуальнішим стає
положення, що соціолог повинен мати «гуманістичний нерв», тобто
ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як
пасивний спостерігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи загальне не
повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога
характеризують загострене почуття соціальної дійсності,
відповідальність, альтруїзм, використання своїх знань на благо людства
[2;75].
Описова функція. Зумовлена необхідністю систематизації, опису та
нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних
нотаток, різноманітних звукових звітів, статей, книг, комп’ютерних
матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину
життєдіяльності тих соціальних об’єктів, що вивчаються. На основі цих
досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо
управління різними галузями суспільства. Ці матеріали є також джерелом
виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку
соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх
функціонування [2;75].
Інформаційна функція. Стосується використання соціологічної інформації,
одержаної під час соціологічних досліджень. Соціологічна інформація —
один з найоперативніших видів соціальної інформації. Вона засновується:
соціологами — для з’ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних
процесів; замовниками дослідження — для прийняття науково обґрунтованих
управлінських рішень, встановлення зворотного зв’язку з колективом (якщо
замовником є керівництво підприємства), населенням конкретного регіону
(якщо замовником є місцева влада). У зв’язку з ускладненням соціального
життя значення соціологічної інформації в управлінні суспільством
зростатиме. її використання повинно стати невід’ємним елементом
державної політики [2;76].
Прогностична функція. Реалізується через соціальні прогнози. За сучасних
умов соціологічне дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо
управління процесами, а виробленням та обґрунтуванням прогнозу
(короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об’єкта.
Короткостроковий прогноз спирається на встановлені тенденції розвитку
соціального явища, довгостроковий — на ті самі тенденції плюс
зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином
впливають на прогнозований об’єкт. Виявлення таких чинників і наступне
моделювання досліджуваного процесу — один з найскладніших видів наукової
праці [2;76].
Критична функція. На Заході давно існує своєрідний напрям — соціальна
критика. Соціологія, даючи об’єктивне знання, покликана попереджувати
соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати
про можливі негативні соціальні явища і наслідки [2;76].
Функція соціального контролю. Полягає у виробленні і науковому
обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з
девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення
рівня політичної культури і правової свідомості. Реалізується через
участь соціології в системі «зворотного зв’язку», забезпечення
достовірної інформації про соціальні явища і процеси, аналіз дії
механізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо [2;77].
Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій
дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації
напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне управління тим
ефективніше, чим більше воно спирається на знання законів розвитку
суспільства та об’єкта управління.
Пізнавальні завдання соціології перебувають у тісному зв’язку з
практичними. Проте цей зв’язок має складний характер. Високий рівень
абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхідність
доведення його до можливості практичного використання потребують
особливої дослідницької діяльності у розрізі трансформації теоретичних
знань у практичні рекомендації, що є змістом соціально-технологічної
функції соціології.
Перелічені функції соціології не вичерпують усіх можливостей їх
класифікації. Можна, наприклад, виокремити ще функції окремих галузей,
фундаментальних і прикладних розділів тощо.
Структуру теоретичної соціології формуєть такі компоненти:
? система загальних і специфічних законів, що виявляють і
закріплюють типові, відносно сталі зв’язки в суспільстві, його
соціальних інститутах і системах;
? система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне
життя суспільства;
? логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування
соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у
соціальному житті суспільства;
? загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;
? обґрунтування різних підходів до аналізу об’єкта і суб’єкта
досліджень;
? система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту
опису, пояснення і передбачення соціальний явищ і процесів на
певному рівні соціальної організації суспільства;
? емпірична база, що потребує теоретичної інтерпретації.
Західні вчені поділяють соціологічну науку на мікро і
мікросоціологію. Макросоціологія вивчає будову суспільства,
взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень. Мікросоціологія
зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистому
рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні
складніших форм соціальної поведінки.
Ці рівні взаємопов’язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка
людей відбувається в межах конкретних соціальниї систем, структур
та інститутів [2;77].
Список використаної літератури
1.Волков Ю.Г., Социология: Учебн. Для вузов / Под ред. Добренькова
В.И. – М.: Гардарики, 1998. – С.45-47.
2. Городяненко В.Г., Соціологія:Посібник для студентів вищих
навчальних закладів.-К.: „ Академія”, 1999.- 378 с.
3.Лукашевич Н.П. Туленков Н.В. Введение в социологию: Учебн.-метод.
Пособие. – К.: МАУП, 1996. – С.25-26.
4.Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Социология: Учебн. пособие. – К.:МАУП,
2002. – С.67-69.
5.Образование: идеалы и ценности (историко- теоретический аспект) Под
ред. З.И.Равкина.- М.:ИТПиО РАО, 1995.- С.361.
6.Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник для студентів
вищих навчальнтх закладів.- 2- ге вид.- К.: Тандем, 1998.- 272с.
7.Принципы организации социальных систем:теория и
практика.-К.,1988.-С.45.
8.Социология: наука об обществе: Учебн. Пособие / Под общ. ред.
В.П.Андрющенко, Н.И.Горлача. – Харьков: Рубиков, 1996.- С. 34-38.
9.Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/За
редакцією доктора історичних наук, професора Городяненкка В.Г.- 1999.-
384с.
10.Социология / Под ред. Г.В. Осипова. – М.: Мысль, 1990.- С.98-102.
11.Социология: Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок. – М.: Книготорговый
центр „ Маркетинг”, 2002.- С. 46-49.
12.Ядов В.А. Размышления о предмете социологии. Социс, 1990, №2.-С.23.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
