КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З дисципліни “Соціологія”
За темою (розділом) навчального плану:
“Специфіка соціального управління”
План
Вступ
Сучасне управління і його класифікація
Об’єкт і суб’єкт соціального управління
Система соціального управління
Соціальні системи і їх складові
Висновки
Використана література
Вступ
Сучасну науку управління прийнято розділяти на два рівні знань. Перший
представлений теоріями соціального управління, що є частиною більш
загальних політико-економічних і соціально-філософських концепцій, що
пояснюють механізм функціонування суспільства на різних історичних
етапах. Другий більш конкретний і забезпечує науково-методичну базу для
вироблення практичних рекомендацій з раціоналізації праці й
удосконалюванню управління у виді прикладних теорій організації і
управління. Обидва рівні ґрунтуються на фундаментальних законах і
закономірностях суспільного розвитку і соціального управління, а також
конкретному історичному досвіді, що відбиває зміни світового
менеджменту.
Фундамент наукового менеджменту закладений працями М.Вебера, Ф.Тейлора,
А.Файоля, Г.Емерсона, Л.Урвіка, Е.Мейо, П.Дракера, Г.Саймона, А.Етциони,
Л.Берталанфи, Р.Майлза. Їхньої роботи послужили вихідною точкою для
практичних розробок в області “гуманізації праці” і нових форм
організації соціального управління, а також стали основою спеціальної
управлінської функції, названої управління персоналом, чи (що більш
вірно) управління людськими ресурсами.
Сучасне управління і його класифікація
З наукового погляду управління – це спрямована координація й організація
об’єкта управління. Дана сфера діяльності виникла в ході поділу праці. З
її допомогою людин впливає на технологічні, економічні і соціальні
процеси для досягнення визначених цілей.
Управління різноманітне. Характеризуючи навколишній світ, дослідники
виділяють три компоненти – неживу природу, живу природу і людське
суспільство. Це дозволяє дати укрупнену класифікацію процесів управління
по його основних класах:
• процеси управління в неживій природі (у технічних системах) називають
управлінням речами, що є областю вивчення переважно технічних наук;
• процеси управління в живих організмах відносяться до управління
біологічними системами і є предметом вивчення природничих наук;
• процеси управління в суспільстві (у соціальних системах) називають
управлінням чи людьми соціальним управлінням, що відноситься переважно
до області соціальних наук.
Соціальне управління включає два основних підкласи – управління
індивідуальною діяльністю людини і управління колективною діяльністю
людей. Найважливішими видами соціального управління є
адміністративно-державне (політичне) управління, управління
соціально-культурною сферою (духовним виробництвом), управління
матеріальним виробництвом.
Люди як головна продуктивна сила пізнають і використовують закони
природи і суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну і
споживання матеріальних і духовних благ. Об’єктами вивчення при цьому
виступають соціальні системи, а предметом – система управління різними
сферами суспільства й областями організації соціального життя.
Наприклад, управління суспільним виробництвом включає процеси управління
народним господарством, галуззю, регіоном, об’єднанням, підприємством, а
також управління усередині кожної соціально-економічної системи. Це –
рівні управління.
У рамках соціального управління виділяють дві основні його форми –
управління матеріальними ресурсами і управління людськими ресурсами.
Останнє включає процеси управління соціальним розвитком, утворенням,
зайнятістю, працею, соціальним забезпеченням і ін. Це – підвиди
соціального управління.
Таким чином, об’єктом і предметом теорії соціального управління як науки
виступають соціальні системи і системи управління ними. Соціальне
управління вичленяється з наявних трьох класів управління (технічними,
біологічними і соціальними системами) і підрозділяється на наступні
основні види: адміністративно-державне (політичне) управління;
управління соціально-культурною сферою (духовним виробництвом);
управління виробничою сферою (матеріальним виробництвом).
Іншими словами, класифікація видів соціального управління відповідає
класифікації основних сфер організації суспільства: політична – область
відносин національної і міждержавних, влади і соціальних груп;
культурна – область духовного виробництва, розподілу і споживання
духовних благ; економічна – область матеріального виробництва, розподілу
і споживання матеріальних благ.
Кожен вид соціального управління включає відповідні рівні (організація –
регіон – галузь – держава) і основні форми (управління матеріальними і
управління людськими ресурсами), а вони у свою чергу – відповідні
підвиди управління.
Поняття менеджмент, адміністрування, керівництво відносяться тільки до
класу соціального управління й у цьому змісті поняття менеджмент тотожно
поняттю соціальне управління. Розрізняють три основних види менеджменту:
соціально-політичний, соціально-економічний і соціально-культурний.
Поняття адміністрування найбільш повне відповідає поняттю влада,
оскільки їхня основна функція складається у визначенні політики тієї чи
іншої соціальної системи, а поняття керівництво і менеджмент більше
відносяться до безпосереднього управління людьми, практичної організації
об’єкта соціального управління. Іншими словами, поняття менеджмент,
управління, адміністрування і керівництво можуть розглядатися як у
широкому, так і у вузькому змісті, що наочно показано в таблиці.
У найбільш загальному виді процес соціального управління можна розділити
на дві складені, взаємообумовлені і взаємозалежні частини:
адміністративну, областю якої є розробка і визначення політики (як
системи цілей, задач і шляхів їхнього рішення), і власне управлінську
(оперативну, виконавську, спрямовану переважно на технологічну і
технічну організацію об’єкта управління).
Сполучна ланка між двома частинами єдиного процесу соціального
управління – безпосереднє керівництво людьми, що забезпечують, з одного
боку, розробку і постановку задач, а з іншого боку – їхнє прийняття і
виконання. У такім розумінні менеджмент виступає як об’єднуюче поняття
всього соціального управління, включаючи його складові частини, рівні і
ланки (мал.2).
У співвідношенні понять влада і управління друге займає підлегле
положення, оскільки влада ототожнюється насамперед з адмініструванням,
тобто політичною, керівною функцією, а управління (у вузькому змісті) –
з виконавської, оперативної.
Таким чином, менеджмент є процесом планування, організації, мотивації і
контролю, спрямованим на розробку і досягнення цілей соціальної системи
через інших людей. Влада являє собою центральне, організаційне і
регулятивно-контролюючий початок всякої адміністративної діяльності
і має універсальну властивість загальності, тобто здатністю проникати в
усі види і форми людської діяльності, виникаючи із самої логіки відносин
між чи людьми соціальними групами, суспільством і його частинами, тобто
суб’єктами, наділеними свідомістю і волею. Загальні організаційні,
регулятивні і контрольні функції влади (економічної, політичної,
духовної) конкретизуються в різних видах управлінської діяльності, що
забезпечують реалізацію поставлених задач і цілей.
Об’єкт і суб’єкт соціального управління
Кожен клас і вид управління припускає глибоке знання як об’єкта, так і
суб’єкта управління. У соціальному керуванні об’єкт одночасно виступає і
його суб’єктом, тому що й у тім і в іншому випадку мова йде про людей і
складених ними соціальних спільнот. Кожна людина має визначену підлогу,
вік, здібності, темперамент і характер, що знаходить висвітлення й у
характеристиках відповідних соціальних систем. Наприклад, дослідження,
проведені голландським ученим Г.Хофстеде, показали, що європейські
країни відрізняються друг від друга по етнопсихологічних параметрах.
Так, дистанція влади (рівень нерівності між людьми, що сприймається
населенням країни як нормальний) виявилася занадто великий у Бельгії,
Франції і Португалії. Колективізм превалює над індивідуалізмом у
Португалії і Греції. Австрія, Німеччина, Італія, Англія й Ірландія –
переважно “чоловічі” країни, тоді як Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія,
Нідерланди – “жіночі”. Бельгія, Іспанія, Франція, Греція, Португалія не
люблять ризику, у той час як Данія, Ірландія, Англія і Швеція вважають
ризик шляхетною справою.
Усі ці особливості впливають на менеджмент в окремих країнах. Велика
дистанція влади сприяє централізації, а незначні розриви між рівнями
соціального управління висувають на перший план децентралізацію.
Колективізм сприяє спільним зусиллям і сімейним підприємствам,
індивідуалізм стимулює пошук особистої винагороди і професійну
мобільність. “Чоловічий” показник сприяє змагальності і елітаризму,
“жіночність” стимулює розвиток солідарності і співчуття до ближнього.
Відмовлення від ризику йде поруч зі схильністю до регламентації і
владності, тоді як протилежне поняття заохочує опортунізм і
толерантність до незвичайного поводження і т.д.
Тому проблеми формування і реалізації моделі соціального управління
потрібно вирішувати диференційовано як на макрорівні у відношенні
окремих країн і регіонів, так і на мікрорівні щодо конкретних
організацій з обліком сформованих у них типів організаційної культури і
відповідних тенденцій історичного розвитку. Іншими словами, модель
господарювання і управління, прийнятна для однієї країни (регіону), може
виявитися неспроможної і недійовий для іншої через розходження в прояві
фактора культури і етнопсихологічних особливостей.
Зміст науки соціального управління – виявлення законів і
закономірностей, розробка принципів, функцій, форм і методів
цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління суспільством, його
головними сферами і ланками. Тому основа наукового менеджменту –
соціальні закони і їхня дія в процесі соціального управління. Звідси
теорія соціального управління – це комплексна система знань, що
використовує дані різних соціальних наук для розробки принципів і
методів впливу на людей у соціальних процесах на основі встановлення
законів і закономірностей управління суспільством.
Соціальне управління як особливий вид людської діяльності виникає з
необхідності організації спільної діяльності людей і породжується, з
одного боку, поділом праці (в основі якого лежить нерівність
здібностей), а з іншого боку – соціально-історичними умовами конкретного
суспільства. При цьому соціальне управління є діяльністю, що охоплює
весь процес громадського життя, – політичну, економічну і духовну сфери.
Система соціального управління
Сутність соціального управління визначає формування і функціонування
цього класу управління як системи.
Система соціального управління включає наступні компоненти: механізм
управління, структуру управління, об’єкти управління, функції
управління, кадри управління, процес управління. Система управління – це
форма реалізації взаємодії і розвитку відносин управління, виражених
насамперед у законах і принципах управління, а також з метою, функціях,
структурі, методах, процесі і механізмі управління.
Механізм управління створюється і цілеспрямовано змінюється людьми, що
здійснюють регламентацію всієї сукупності функцій, форм, методів,
важелів і стимулів соціального управління, щоб досягти найбільшої його
ефективності в даних конкретно-історичних умовах. Суспільство як
складна, багатоцільова соціальна система вимагає, щоб механізм
управління забезпечував чітку взаємодію всіх його підсистем і рішення
задач, що коштують перед ним. З ці позицій у загальному механізмі
управління виділяють економічний, організаційний і соціально-культурний
механізми, основу взаємозалежного функціонування яких складають вимоги
системи об’єктивних законів соціального розвитку і управління.
Функції управління – це особливі види діяльності, що виражають чи
напрямки стадії здійснення цілеспрямованого впливу на зв’язки і
відносини людей у процесі життєдіяльності суспільства і управління ім.
До основних функцій соціального управління відносяться планування і
прогнозування, організація, координація і регулювання, стимулювання і
навчання, аналіз і контроль.
Структура відбиває склад і співпідпорядкованість різних елементів, ланок
і ступіней управління, що функціонують для досягнення визначеної мети.
Функції і структура управління є двома сторонами єдиного цілого –
організації системи соціального управління і виступають відповідно як
зміст і форма процесу управління.
Структура управління може бути малоступінчатої (плоскої) і
багатоступінчастої (високої), а також відноситися до одному з трьох
основних типів організаційних структур – лінійної, функціональної чи
лінійно-функціональний (штабний). При цьому особливості об’єкта
управління багато в чому визначають створення відповідних систем
управління. Якщо, наприклад, яка-небудь система має виражене “жіноче”
початок, то стиль управління в ній повинний у більшій мері носити
демократичний і колегіальний характер, а найбільш прийнятними типами
організаційної структури будуть функціональний, матричний, штабний. В
умовах же соціальної системи з перевагою “чоловічого” початку стиль
управління повинний тяжіти до авторитарності і єдиноначальності, що
відбивається і на організаційній структурі, що повинна бути лінійної,
лінійно-функціональної і т.п.
Соціальні системи і їх складові
Соціальні системи, як відзначалося, є одночасно суб’єктом і об’єктом
управління, що визначає необхідність розглядати суб’єкт і об’єкт
управління як дві системи (керуючу і керовану), що знаходяться в
постійній взаємодії. При цьому керуюча система (суб’єкт управління)
виступає як частина керованої (об’єкт управління), і її величина і
границі залежать від масштабів і особливостей останньої. Звідси
випливає, що функціонування суб’єкта управління визначається в основному
особливостями об’єкта.
У самій соціальній системі й у її великих складовим (керованій і
керуючій системах) ясно проглядаються своєрідні системи меншого рівня:
• технічна система являє собою пропорційне сполучення окремих технічних
засобів з безлічі окремих видів різного устаткування;
• технологічна система заснована на розподілі матеріального і духовного
виробництва, політичної діяльності на стадії і процеси. Вона являє собою
набір правил і норм, що визначають послідовність операцій у процесі
матеріального чи духовного виробництва і управління ними;
• організаційна система за допомогою розробки структури управління, що
відповідають положень і інструкцій дозволяє раціонально використовувати
технічні і технологічні засоби, площі і трудові ресурси;
• економічна система являє собою єдність господарських і фінансових
процесів і зв’язків;
• соціальна система є сукупністю соціальних відносин, утворених у
результаті спільної діяльності, і разом з економічної визначає мети
матеріального і духовного виробництва, суспільної політики, формує
принципи і методи їхньої організації.
Усі системи взаємозалежні й у своїй єдності складають цілісний
соціальний організм. При цьому технічна, технологічна й організаційна
системи в сукупності забезпечують і характеризують
організаційно-технічну сторону управління, а економічна і соціальна –
соціально-економічну.
Кожна така система у визначені періоди розвитку соціальних цілих може
займати домінуюче положення, характеризуючи тим самим особливості різних
частин організаційної структури управління (ведуче положення
техніко-технологічних, організаційно-правових, економічних чи соціальних
служб), а також пануюче положення в сфері соціального управління
представників тих чи інших управлінських професій. При цьому зміна
ведучих позицій представників різних управлінських професій відповідає,
на наш погляд, циклічному превалюванню те організаційно-технічної, те
соціально-економічної сторін управління, а також однієї із систем
нижчого рівня.
Висновки
Відомо, що розвиток світового менеджменту в ХХ сторіччі проходило ряд
стадій. Спочатку вищі управлінські посади і лідируюче положення в
розробці проблем управління займали інженери, що прагне максимально
раціоналізувати і механізувати виробництво; на зміну їм прийшли
економісти і фінансисти, що бачили головну задачу в одержанні максимуму
прибутку за рахунок правильного використання економічних законів і
ефективного управління капіталом. Потім наступив період, коли вища ланка
управління початок рекрутувати юристів, вважаючи, що головне в
менеджменті і бізнесі – дотримання встановлених розпоряджень,
інструкцій, інших нормативних актів і законності в цілому.
В даний час керуючими вищого рангу і розроблювачами глобальних проблем
соціального управління стають вихідці зі структур кадрового менеджменту,
тобто персоналознавці, що ставлять у центр сучасної концепції управління
Людини. По оцінках ведучих західних дослідників, саме персоналознавці
будуть займати лідируючі позиції в керуванні сучасним світом. Іншими
совами, сучасний директор – це директор по кадрам, кожен керуючий – це
керуючий персоналом.
Використана література
Особливості соціального управління.
Керування суспільством: проблеми і перспективи.
Соціологія. Підручник / Під ред. Печі. – К., 2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
