Реферат

На тему:

Соціологія як наука, її предмет і метод

Вивчення кожної навчальної дисципліни, як правило, розпочинають з
визначення її предмета. Якщо об’єктом науки є певна сфера
об’єктивно-суб’єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання,
то предмет — це ті аспекти об’єкта, що підлягають безпосередньому
вивченню з допомогою притаманних саме цій науці методів. Окреслимо,
бодай орієнтовно, проблематику соціологічної галузі знань. Сама назва
навчальної дисципліни «соціологія» (від лат. societas — суспільство, гр.
logos — слово, поняття, учення) свідчить, що це наука про суспільство.
Але відомо, що суспільство (у різних його аспектах) вивчають багато які
науки: історія, економіка, демографія тощо. Природно, що кожна з них
вивчає суспільство зі свого погляду, маючи свій підхід, свої предмет та
методи дослідження.

Ще російсько-американський соціолог П. Сорокін у праці «Система
соціології» звернув увагу на те, що з’ясування суті самого терміна
«соціологія» зовсім не вичерпує питання, що ж таке соціологія як наука.
З моменту виникнення соціології як самостійної науки (понад півтора
сторіччя тому) не вщухають пристрасні суперечки, що ж саме вона має
вивчати. Так, засновник соціології француз О. Конт уважав, що соціологія
— це позитивні знання про суспільство. Його співвітчизник Е. Дюркгейм
називав предметом соціології соціальні факти як форми колективної дії і
колективного буття, тобто колективне в усіх його проявах. Український
соціолог М. Ковалевський розглядав соціологію як науку про порядок і
прогрес людських суспільств. Американський соціолог Н. Смелзер трактує
соціологію як наукове вивчення суспільства та суспільних відносин;
англієць Е. Гідденс називає її наукою «про нас самих — людей, про
сучасне суспільство, в якому ми живемо, та інші суспільства, що
відрізняються від нашого в часі і просторі».

П. Сорокін дає визначення соціології як самостійної науки, котра вивчає
найзагальніші властивості суспільних явищ, що їх обминають інші
спеціальні науки. Вона вивчає явища взаємодії людей один з одним, з
одного боку, і явища, що виникають з цього процесу взаємодії, — з
іншого.

На думку відомого німецького соціолога М. Вебера, соціологія намагається
розтлумачити, зрозуміти соціальну дію, її процес і діяння, а отже,
вивчає не що інше, як соціальну поведінку. Соціальна поведінка— це
внутрішня і зовнішня позиція людини, орієнтована на вчинок чи утримання
від такого. Поведінка є соціальною, якщо вона в певний спосіб
співвідноситься з поведінкою інших індивідів.

Саме соціологічний аналіз поведінки індивідів покладають в основу
визначення предмета соціології сучасні західноєвропейські та
американські вчені. Найпоширенішими в їхніх навчальних посібниках та
науковій літературі є тлумачення соціології як науки про методи
дослідження поведінки людини; як науки про поведінку людей, що живуть в
оточенні подібних до себе, тобто як науки про соціальні групи та їх
вплив на поведінку окремої людини.

Ясна річ, що вітчизняна соціологія розвивалась під впливом передусім
марксистської теорії. Марксисти вважали, що предметом соціологічного
вивчення є суспільство як соціальна система з її структурними елементами
— індивідами, соціальними спільнотами, соціальними інститутами. У такому
контексті соціологія — наука про суспільство як соціальну систему в
цілому, про функціонування і розвиток цієї системи через її складові
елементи: індивідів, соціальні спільноти, соціальні інститути.

Сучасний російський соціолог Г. Осипов визначає соціологію як науку про
загальні та специфічні соціальні закони й закономірності розвитку і
функціонування історично окреслених соціальних систем, про механізм дії
і форми прояву цих законів і закономірностей у діяльності особистостей,
соціальних спільнот, класів, народів.

«Короткий словник із соціології» визначає соціологію як науку про закони
становлення, функціонування, розвитку суспільства, соціальних відносин і
соціальних спільнот; «Соціологічний словник» — як науку про закони
розвитку і функціонування соціальних спільнот і соціальних процесів, про
соціальні відносини як механізм взаємозв’язку і взаємодії між
суспільством і людьми, між спільнотами й особистостями.

Отже, соціологія — це наука про закономірності становлення,
функціонування і розвитку суспільства як соціальної системи. Вона вивчає
соціальні факти, процеси, відносини, діяльність індивідів, груп, їх
ролі, статуси, поведінку, інституційні форми їх організації.

Соціологія — комплексна наука, що має макро- і мікрорівень. На
макрорівні вивчається суспільство як цілісний організм, соціальна
структура великих соціальних груп, систем і процесів, що в них
відбуваються, на мікрорівні — соціальні явища і процеси в окремих сферах
суспільного життя і соціальних спільнотах (соціальна поведінка,
мотивація дій, міжособові відносини тощо).

Соціологія — теоретико-прикладна наука. Теоретичні соціологічні
дослідження, користуючись загальнонауковими методами
(порівняльно-історичним, генетичним, типологічним тощо), пояснюють
соціальну реальність на рівні загальних тенденцій її функціонування та
розвитку, виявляють механізми дії законів, форми їх прояву.

Якщо теоретичне дослідження являє собою не безпосереднє відображення
дійсності, а її логічної конструкції (через ідеалізацію), і спрямоване
на побудову теорії, то в емпіричному дослідженні одиницею аналізу є
безпосередньо дії, вчинки та інші вияви соціальної поведінки, а також
відображення їх у свідомості людини (думки, оцінки, судження). Особливо
слід наголосити, що емпіричне дослідження — це не просто збирання та
систематизація певних соціальних фактів. Воно передбачає передусім
використання спеціальних процедур, які дають можливість здійснювати
наукову реєстрацію та узагальнення соціальних фактів, що потім стають
базою для дальших теоретичних узагальнень. Імовірність їх перевіряється
соціальною практикою та новими емпіричними дослідженнями.

Прикладні емпіричні дослідження за допомогою вивчення соціальних фактів,
їх узагальнення та інтерпретації збагачують науку конкретною інформацією
про ті чи ті соціальні явища і спрямовані на вирішення різних практичних
проблем.

Ці компоненти соціологічного знання тісно зв’язані між собою. Емпіричні
соціологічні дослідження ґрунтуються на наукових теоріях; без них
неможливо ні отримати достовірних даних, ні правильно їх інтерпретувати.
У свою чергу теорія поповнюється і збагачується емпіричною інформацією
про зміни, про складні трансформаційні процеси, що відбуваються в
суспільстві. Без цього соціологи не мали б надійної бази для теоретичних
узагальнень і висновків, корисних для практиків.

Сукупність теоретичних ідей, методологічних принципів, методів і
процедур дослідження, а також соціальних технологій, конкретних програм,
рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення
реального соціального ефекту становить прикладну соціологію.

Таким чином, соціологічна наука є комплексною системою знань. Загальним
проблемним полем для неї є суспільна життєдіяльність, що розглядається
як комплексне соціально-філософське та економічне явище. Тому ця
життєдіяльність і є предметом різних наук, кожна з яких вивчає свою
частку спільних проблем.

Отже, з одного боку, соціологія вивчає загальні (соціальні, політичні,
духовні) закономірності розвитку суспільства і має спільний об’єкт
вивчення з економікою, політологією та іншими науками, що розглядають
певні сфери життєдіяльності суспільства, а з другого — має власний
предмет вивчення. Якщо економіка вивчає виробничі, економічні відносини,
політологія — політичні, владні, то соціологія — соціальні.

Як і будь-яка інша наука, соціологія формувалася історично, поступово
набуваючи рис самостійної сфери суспільного знання, для якої є
характерним особливий підхід до вивчення суспільства як функціональної
системи зі структурою, що охоплює як соціальні спільноти, так і
конкретних індивідів, що переслідують власні цілі, реалізують і
задовольняють особисті інтереси та потреби.

Проте суспільство як функціональна система організоване за певними
рівнями, і одним з визначальних моментів предмета соціології є чітке
фіксування цих рівнів, розкриття специфіки їхньої взаємодії.

Суспільство в цілому в соціології прийнято називати соцієтатним
(соцієтальним) рівнем.

Наступні два рівні репрезентовані соціальними інститутами, соціальними
організаціями, та індивідами. Кожному з цих рівнів притаманні специфічні
способи діяльності, наприклад, інститут організовано по-іншому ніж
суспільство. У кожного з них є свої потреби, цілі діяльності і, нарешті,
своя культура, що існує на різних рівнях і в різних формах.

Індивід, людина — найскладніше й найдинамічніше соціальне створіння.
Відомий афоризм — «історія однієї людської душі є багатшою за історію
цілого народу» — відбиває глибину кожної особистості, безмежність її
пам’яті, пластичність, здатність змінюватися, пристосовуватися до
навколишнього світу. Суспільство порівняно з людиною більш просте, більш
кероване, більш передбачуване.

Отож, соціологічне дослідження суспільства — це лише шлях до людини, її
потреб, інтересів, до розкриття особистості, її вільного творчого
розвитку.

Повнішому розумінню предмета соціології сприятиме його розгляд у тісному
зв’язку зі структурою соціологічної науки.

Унаслідок своєї комплексності соціологія має трирівневу структуру (див.
табл.).

Таблиця

Спочатку у формуванні соціологічного знання виокремлювалося два рівні:
фундаментальний і емпіричний.

На фундаментальному рівні формується загальносоціологічна теорія, до
якої входять концепції найзагальніших питань розвитку та функціонування
суспільства, що розглядають складові предмета соціології (соціальні
відносини, явища, процеси, інститути, організації, групи) й
інтерпретують їх взаємозв’язки в загальному вигляді.

Існує багато концепцій розвитку людського суспільства, становлення
соціальних відносин. У вітчизняній науці за радянських часів єдино
правильною науковою концепцією визнавався тільки марксизм, а саме —
історичний матеріалізм. Інакше кажучи, теоретична соціологія
ототожнювалася з історичним матеріалізмом. Насправді ж людство виробило
величезну кількість концепцій, що пояснюють закономірності розвитку
людського суспільства. Це біологічні, географічні, органічні та
соціально-психологічні напрями в соціології, концепції соціальної
стратифікації, індустріальної соціології та багато інших.

Деякі з них ми розглянемо далі, а поки що варто зауважити, що існує
велика кількість шкіл, течій, напрямів, які зі своїх методологічних
позицій пояснюють закономірності розвитку суспільства. Марксизм є лише
однією з цих теорій, котра бере за основу пріоритет економічних чинників
у розвитку суспільства.

На емпіричному рівні на основі вивчення думок індивідів стосовно окремих
фактів, аналізу документації тощо формується первинне соціологічне
знання — гіпотези.

Проте з посиленням вимог до практичного розв’язання соціальних проблем
сучасного суспільства виникла необхідність у вивченні і з’ясуванні
соціальних явищ, що відбуваються в певних сферах життєдіяльності людини,
окремих соціальних спільнотах та інститутах. З’явилися галузеві та
специфічні соціологічні теорії середнього рівня. Сам науковий термін
«теорії середнього рівня» був запроваджений Р. Мертоном.

У межах теорій середнього рівня сформовано систему специфічних понять і
визначень, що застосовуються лише в деяких сферах соціологічних
досліджень.

Як показано в таблиці, усі знання середнього рівня вчені умовно
поділяють на три групи теорій:

соціальних інститутів та організацій;

соціальних спільнот;

спеціальних соціальних процесів та явищ.

Ці теорії покликані, по-перше, з’ясувати об’єктивні взаємозв’язки певної
предметної сфери з цілісною суспільною системою і, по-друге, розкрити
специфічні властивості внутрішніх відносин і закономірностей саме цієї
предметної сфери. Річ у тім, .що загальна теоретична соціологія, яка
вивчає закономірності розвитку суспільства в цілому, не дає відомостей
щодо закономірностей розвитку окремих спільнот, явищ, процесів за
конкретних умов та в конкретних сферах суспільства. Ці закономірності
мають досліджувати й вивчати галузеві та спеціальні соціологічні теорії
й відповідно орієнтувати соціальне управління.

Нині в соціології функціонує безліч спеціальних теорій, які належать або
до загальної соціології, або до різних її галузей. Назвемо тільки
найпоширеніші з них:

аномії (Мертон, Дюркгейм);

соціального конформізму (Хорні, Фромм);

соціальних установок (Знанецький, Оллпорт);

масової культури (Паркер, Рісмен);

класів (Маркс, Вебер);

бюрократії (Вебер, Гоулднер, Мертон).

Щодо вітчизняної соціології, то вона тривалий час існувала у штучно
створеному світі ідеальних конструкцій, обстоюючи часто цілком надумані
постулати, які не витримали випробування життям. Це, зокрема, багато які
теоретичні положення, що вважалися азбучними істинами, засадничими
принципами марксистської соціологічної теорії — про тотожність інтересів
суспільства, колективу та особи, єдину «найпрогресивнішу» форму
власності тощо.

Як відомо, XX ст. характеризується, з одного боку, подальшою
диференціацією наукових знань, а з другого — їх інтеграцією. Результатом
цих процесів є виникнення нових, а також багатьох суміжних наук. Історія
становлення соціології свідчить, що від філософії спочатку відокремилась
загальна соціологія, а потім від загальної соціології — галузеві
соціології.

Маючи спільний з науками, від яких вона відокремилась, об’єкт
дослідження (індивідів, їх життєдіяльність), соціологія обмежується
вузькою предметною сферою, виробивши специфіку її сприйняття
(теоретичного підходу), використовуючи своєрідні понятійний апарат,
процедури і методи наукового дослідження. Так, на відміну від філософії,
що вивчає взаємозв’язок суспільної діяльності та соціальної суті особи
як цілісний процес взаємодії природи і суспільства, соціологія за
допомогою власних методів досліджує закономірності соціальних
взаємозв’язків у життєдіяльності суспільства.

Користується соціологія і методами інших наук (окрім суто
соціологічних), що, безумовно, сприяє поглибленому вивченню її предмета.
Проте тут дуже важливо дотримуватися вимог наукової методології.
Практика свідчить, що коли соціологи занадто захоплюються методами
дослідження, запозиченими з інших наук, це призводить до втрати власного
предмета дослідження.

Щодо порівняння галузевих соціологій із загальною соціологією, що
акумулює основні соціологічні закономірності, то й тут слід мати на
увазі передусім схожість, а не тотожність предметів вивчення цих наук.

Загальна соціологія вивчає взаємодію різних сфер життєдіяльності
суспільства в цілому. Окремі підсистеми суспільства: працю, побут,
освіту, культуру, релігію, науку, медицину тощо — вивчають галузеві
соціологічні науки. Зокрема, соціологія праці досліджує працю як
самостійну сферу життєдіяльності суспільства. Однак загальна соціологія
та соціологія праці (як і будь-яка специфічна соціологічна наука)
різняться за рівнем узагальнення. Загальна соціологія розглядає типове
для всього суспільного розвитку в цілому, а соціологія праці —
реалізацію цього типового в трудовій сфері. Так, установлення зв’язку
між характером суспільних виробничих відносин, рівнем розвитку
продуктивних сил та ставленням людини до праці, її соціальною
активністю, трудовою поведінкою належить до загальної соціології, а от
вивчення форм вияву цього зв’язку, конкретних чинників та міри їхнього
впливу — це вже рівень соціології праці.

На межі соціології з іншими науками виникають галузі, які вивчають ті чи
ті аспекти життєдіяльності суспільства. Так з’явилась, наприклад,
економічна соціологія — галузь соціології, що вивчає соціальні аспекти
економічних процесів і економічної поведінки людей у суспільстві, форми
соціальних організацій, системи взаємозв’язаних ролей, моделі норм і
цінностей, що регулюють економічну діяльність у конкретному суспільстві,
взаємовідносини між економічними інститутами. Вона вивчає соціальний
механізм розвитку економіки, під яким розуміють стійку систему
економічної поведінки великих соціальних груп (демографічних,
професійних, кваліфікаційних та інших), а також взаємодію цих груп між
собою та з державою щодо виробництва, розподілу, споживання матеріальних
благ і послуг. Економічна соціологія вивчає ціннісні орієнтації цих
груп, їхні потреби, інтереси, поведінку у виробничій діяльності;
простежує, як відбувається звільнення і працевлаштування працівників,
серед яких груп найбільше безробіття, як змінюється оцінка справедливої
економічної винагороди в різних групах, сферах індивідуальної та
колективної праці за різних форм власності тощо.

Загальна соціологія є більш фундаментальною наукою порівняно з
галузевими соціологіями. Останні входять до неї як складові частини.

Галузеві соціології доповнюють одна одну на підставі взаємо-обміну
науковими знаннями, результатами досліджень і у своїй сукупності
формують загальну проблематику, спільний предмет дослідження, яким
займається загальна соціологія.

Отже, галузеві соціології входять до предметної сфери загальної
соціології. Водночас у кожній з них є специфічні проблеми, які неможливо
пояснити на достатньому науковому рівні без знання галузевої соціології.

Метою вивчення соціології є не тільки здобуття системних знань про
суспільство, закономірності та тенденції його розвитку, соціальну
структуру, причини соціальних криз, а й заохочення до пошуку нових
соціально вартісних цінностей, адекватного оцінювання стану суспільства,
шляхів його поліпшення, до виховання наукового світогляду та
національної свідомості.

Соціологія є фундаментальною наукою, покликаною формувати світоглядну,
методологічну та ідеологічну культуру. Вона є також і ужитковою наукою,
що має забезпечувати поінформованість населення, органів державної влади
та управління про суспільне життя, за допомогою засобів масової
інформації формувати громадську думку. Західні вчені часто рівнем
розвитку соціологічної освіченості вимірюють рівень розвитку демократії
в країні.

Реформувати суспільство не можна без соціологічного забезпечення та
обґрунтування рішень, що їх приймає державна влада, без попереднього
вивчення їх соціальної зумовленості, без прогнозування можливих
наслідків та моделювання їх оптимальних варіантів.

Література

Вебер М. Основные социологические понятия // Избр. произв — М 1990.

Дюркгейм 3. О разделении общественного труда: Метод социологии. — М.,
1990.

Дюркгейм Е. Соціологія і соціальні науки // Філос. і соціол. думка. —
1992. — № 5.

Заславская Т. И. Роль социологии в ускорении развития советского
общества // Социс. — 1987. — № 2.

Коллинз Р. Социология: наука или антинаука? // Теория общества / Под.
ред. А. Филипова. — М., 1999.

Краткий словарь по социологии. — М, 1989.

Осипов Г. В. Социология. — М., 1990.

Попова І. М. Соціологія: Пропедевтичний курс. — К., 1996.

Руткевич М. Н. О предмете социологической науки: три методологических
вопроса // Социс. — 1991. — № 7.

Смелзер Н. Социология. — М., 1994.

Современная западная социология: Словарь. — М, 1990.

Социология: наука об обществе. — Харьков, 1996.

Шаповал М. Загальна соціологія. — К., 1996.

Ядов В. А. Размышления о предмете социологии // Социс — 1990 № 2.

Похожие записи