Соціологія економіки як наука: об’єкт, предметна сфера та функції (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 16032
Скачать документ

Реферат на тему:

Соціологія економіки як наука: об’єкт, предметна сфера та функції.

Соціологію економіки нерідко розуміють як стикову, міждисциплінарну
науку. За визначенням Т.Заславської та Р.Ривкіної, вона досліджує
закономірності економічного життя (економічні відносини і процеси) за
допомогою системи категорій, напрацьованих соціологією. Розвиток
економіки при цьому описується як соціальний процес, що відбувається
завдяки рушійній силі, активності соціальних суб’єктів, які функціонують
у ній, інтересам, поведінці і взаємодії соціальних груп.

Об’єктом соціології економіки є люди – учасники економічного життя
суспільства, об’єднані в групи, організації з відповідними економічними
інститутами. Отже, соціологія економіки досліджує економічні явища і
процеси як результат діяльності людей, а розвиток економіки – як
соціальний процес.

У деяких визначеннях об’єкта соціології економіки наголошується на
виокремленні в його структурі закономірностей взаємодії економічних і
соціальних сфер суспільного життя, економічних і соціальних процесів.
При цьому зазначається, що специфічним об’єктом соціології економіки є
не стільки низка взаємопов’язаних економічних і соціальних явищ, скільки
механізм зв’язку економічного і соціального розвитку.

Як бачимо, вже сам об’єкт дослідження свідчить про специфічність,
закладену особливостями цієї соціологічної науки. Найбільш чітко вони у
предметі дослідження соціології економіки.

У деяких працях цей предмет визначається переліком конкретних напрямів
дослідження. Так А.Дорін відносить до конкретного предмета соціології
економіки наступне:

соціальне та економічне як самостійні явища суспільного життя;

збіг соціального та економічного;

взаємовплив соціального та економічного.

Подекуди під предметом розуміється соціальний механізм функціонування і
розвитку економіки. Погоджуючись з авторами, які дотримуються такого
погляду , слід зазначити, що, будучи одним (хоча і дуже важливим) з
елементів предмета дослідження, соціальний механізм не вичерпує всього
обсягу дослідження соціології економіки. На думку авторів, у визначенні
предмета дослідження слід виходити з розуміння предмета загальної науки
– соціології та інтерпретації його до галузевої соціологічної науки,
тобто виходить з орієнтації на спільний предмет будь-якої соціологічної
науки – соціальні відносини – і вносити до нього специфіку тієї сфери,
спільноти або процесу, в яких ці відносини проявляються.

Отже, предметом соціології економіки є соціально-економічні відносини і
процеси, які виникають в економічній сфері суспільного життя і
відображають неоднакові соціальні позиції в ньому людей різних
соціальних груп і класів, соціальних організацій та інститутів.

Підходи до визначення об’єкта і предмета розвивалися разом з розвитком
соціології економіки. Згідно з об’єктом і предметом дослідження
соціологія економіки визначає своє місце серед інших
соціально-гуманітарних наук і в суспільстві загалом. При цьому місце і
роль соціології економіки в суспільстві визначається її функціями.

Теоретично-пізнавальна функція реалізується через дослідження
соціально-економічних закономірностей економічного життя, осягнення
нових знань у цій сфері.

Прогнозуюча функція полягає у визначенні найбільш імовірних тенденцій та
перспектив розвитку соціально-економічної діяльності, виходячи з
пізнаних закономірностей їх розвитку.

Управлінська функція полягає в забезпеченні системи управління
економічною сферою адекватними і достовірними даними щодо стану
вирішення соціально-економічних проблем та відомостей щодо ефективності
процесу управління.

Ідеологічні функція полягає у формуванні соціально-економічного
світогляду у всіх учасників економічного життя, орієнтації на сучасний
погляд щодо ролі людини в соціально-економічних відносинах.

Соціальна функція передбачає інформаційне забезпечення процесу
економічної соціалізації індивіда в суспільно-економічні відносини,
допомога у формуванні та розвитку соціально-економічної структури
суспільства, здійснення моніторингу соціально-економічного напруження у
суспільстві.

Закономірності і характерні риси соціології економіки.

Для реалізації названих функцій соціологія економіки спирається на
категоріальний апарат та на загальносоціологічні і специфічні методи
дослідження. До основних категорій соціології економіки належать:
людина, соціальна група, соціально-економічні відносини, поведінка,
діяльність, свідомість, економічна культура, соціально0економічна
структура, соціально-економічний статус, рівень життя і якість життя,
потреби, мотиви, цінності та соціальні норми.

Навіть найповніший перелік категорій свідчить про їх запозичення з інших
наук, зокрема із соціальної філософії, соціальної психології, політичної
економії, правознавства, загальної соціології тощо.

Такий термінологічний зв’язок з категоріями інших наук пояснюється
передусім тим, що соціологія економіки виокремилась у спеціальну галузь
науки в той час, коли інші науки, були вже сформовані і мали свій
категоріальний апарат, дія якого охоплювала спільні або споріднені
явища, процеси, соціальні феномени, Зрозуміло, що багато з цих
категорій, почали використовуватись і в соціології економіки. Однак слід
зазначити, що при однаковій назві ці категорії в рамках соціології
економіки набувають дещо нового змісту та інтерпретації. Наприклад,
поняття «соціальна структура» отримує специфічний зміст суб’єкта
розвитку економіки, до складу якого входять групи, що функціонують на
різних рівнях системи управління нею. А термін «мотивація поведінки»
поєднується з такими її видами, які вивчаються соціологією економіки –
управлінсько- і сімейно-господарською поведінкою.

Структура основних категорій соціології економіки має багаторівневу
ієрархію. Перший рівень утворюють категорії економічна і соціальна
сфера. Вони відображають зміст процесів, що відбуваються на стику
економіки і суспільства загалом.

До другого рівня належать категорії: соціальний механізм розвитку
економіки та соціальні механізми регулювання окремих
соціально-економічних процесів.

Третій рівень об’єднує категорії, які конкретизують зміст соціальних
механізмів, – економічні свідомість, економічне мислення, економічна
культура, соціально-економічні стереотипи, економічні інтереси,
економічна діяльність, економічна поведінка та ін.

Система категорій створює методологічну основу для дослідження
соціально-економічних процесів, визначення найбільш стійких
взаємозв’язків між ними, виявлення закономірностей їх перебігу.

До основних соціально-економічних закономірностей належать такі:

Закон розподілу праці. Цей закон визначає динаміку розподілу праці на
різновиди і одночасно розподілу суспільства на соціальні групи, зайняті
зазначеними видами праці, та співвідносини між групами залежно від їх
соціального статусу й престижу праці.

Закон зміни праці. Цей закон відображає об’єктивний і суттєвий зв’язки
між змінами в технічному базисі виробництва та функціями працівників і
суспільними комбінаціями процесу праці.

Закон конкуренції. Цей закон відображає джерело саморозвитку виробництва
– безперервне виникнення та вирішення суперечності між необхідністю
максимальної самореалізації людини задля її самовиживання та опором
цьому прояву з боку інших людей (конкурентів), соціального середовища
загалом. Це змушує людину (виробника, бізнесмена) безперервно
поліпшувати якість, збільшувати кількість та зменшувати вартість товарів
і послуг для підвищення своєї конкурентоспроможності.

Як і будь-яка соціологічна наука, соціології економіки визначає методи
дослідження, спираючись при цьому як на загально соціологічні методи,
так і на методи прикладного соціологічного аналізу, які ми коротко й
розглянемо.

Перший з них – проблемний (діагностичний) метод. Велику роль у
соціальній інженерії у сфері економіки відіграє так зване проблемне
бачення реальності. Для цього насамперед необхідно визнати самому і
довести іншим, що певне явище є проблемою.

Організатор і управлінець повинен: а) досягти певного розуміння людьми
самої проблеми, необхідності саме цих заходів на її вирішення; б)
дозволити людям бути певною мірою свідомими учасниками «процесу»; в)
зробити так, щоб у результаті вирішення проблеми люди набули досвіду,
здатного вплинути на майбутню поведінку.

Соціально-економічні проблеми – це або негативний вплив людини на
економічну організацію, або негативний вплив економічної організації на
людину, згідно з чим можуть обиратися різні стратегії вирішення проблеми
та зміни людини, її обов’язків і відповідальності, потреб і здібностей
та зміни економічної організації. Кожна із стратегій має переваги і
недоліки в кожному конкретному випадку, свої межі можливостей, вони
можуть компенсувати одна одну.

Оскільки соціально-економічні проблеми найчастіше пов’язані з
конфліктністю між керуючим і керованим, то вкрай важливо розділити і
практично реалізувати ролі, можливості тих та інших у вирішенні цих
проблем; розглядати вирішення проблем у партнерстві, взаємодії керуючого
і керованих.

Технологічний метод. У практиці організації та управління часто виникає
необхідність визначити можливість і конкретні шляхи впливу на людину чи
групу людей, тобто мається на увазі, що якість завдання, плани, програми
можуть виконуватися лише за умови, що люди проводитимуться так, а не
інакше. Шляхи впливу на людину чи групу людей у такому випадку – це і є
технологія плану, завдання, програми.

Кінцева мета будь-якого соціального впливу – певна поведінка. Вона може
бути досягнута такими основними засобами: а) стимулюванням у формі
примусу або заохочення; б) створення відповідного настрою; в)
досягненням розуміння, знанням; г) формуванням і розвитком здібностей.
Використання цих способів, у свою чергу, передбачає застосування у
соціологічному вивченні економічної сфери таких конкретних методів.

Структурний метод. . Суть методу полягає у виділенні соціальних груп,
тобто соціальних категорій і типів, значущих в якомусь відношенні.

Різні соціальні групи вимагають у різних соціальних методів організації
та керівництва, різної «мови спілкування» у трудових стосунках, різних
програм у плані реалізації їх вимог. У багатьох випадках ділових
конфліктів, кадрових призначень, оплати праці і фінансування
виявляється, що в якомусь приватному питанні відображаються складні
групові інтереси, при цьому саме питання набуває зовсім іншого
характеру. В той же час, не орієнтуючись у світі групових інтересів,
навряд чи можна повноцінно і остаточно врегулювати взаємостосунки між
двома працівниками, двома трудовими колективами, двома суб’єктами
складних господарських угод.

2. Інституціональний метод. Суть методу полягає в аналізі впливу
соціально-економічних інститутів на економічну поведінку людей та
корекції взаємодії інститутів і суб’єктів соціально-економічної
діяльності.

Як відомо, не існує такого соціально-економічного інституту, який би був
абсолютним, однаково визнавався усіма і слугував інтересам усіх.
Попередньо задані, офіційно заплановані функції будь-якої установи з
часом більш-менш змінюються внаслідок того, що різні категорії і типи
людей неоднаково здатні впливати на ці установи, пристосуватися до них,
використовувати їх. Тому, формуючи інститути, водночас необхідно
передбачати конкретні механізми соціального контролю їх функціонування.

Розрізняються два основних види соціально-економічних інститутів: ті, що
вдосконалюють працю, поліпшують її умови; ті, що гарантують прибуток,
захищають її права. Скільки працівники і трудові колективи не завжди
усвідомлюють свої інтереси, то багато з інститутів можуть формуватись і
скасовуватись адміністративним шляхом.

3. Генетичний метод. Будь-який об’єкт необхідно розглядати в його
розвитку. І окремій людині, і колективу властиво змінюватись у процесі
життєдіяльності.

Опановуючи конкретну трудову діяльність, колектив виробляє більш
правильні самооцінку й оцінку складності праці, усвідомлює свої недоліки
та помилки, а це не може не вплинути на організацію праці і заробітної
плати, на поведінку працівників під час вирішення цих питань. Тривала
невирішеність якихось проблем чи відсутність очікуваних досягнень
створюють ситуацію розгубленості, в якій ентузіазм неможливий, а
очікування ентузіазму – не обґрунтоване.

Зміни колективу, його психології іноді можуть відбуватися досить наочно.
Завдання організатора та управлінця в тому, щоб точно і правильно
визначити власне психологічне чи економіко-організаційний фактор такої
події, запобігти негативному і підтримати позитивне в колективі, якщо це
необхідно і можливо, одне слово, «брати участь у тенденції».

4. Оціночний метод. Оцінка якостей людини природна і досить поширена
на всіх рівнях і в усіх сферах соціально-економічного життя, відіграє
важливу роль в організації та управлінні.

Насамперед оцінюються первинні та вторинні функціонально-рольові якості.
Первинні зводяться до готовності працівника чи колективу в цілому
«функціонувати» в даних умовах, працювати в певному режимі, виготовляти
продукцію певної якості, дотримуватись дисципліни та культури праці,
виконувати адміністративні команди тощо. Вторинні відображають
схильність до виконання завдань невиробничого характеру тепер чи в
майбутньому, в разі необхідності. Об’єктом соціальної оцінки можуть бути
не тільки здібності, а й запити.

Оцінці підлягають і якості людей ,значущі для самого процесу організації
та управління, які сприяють здійсненню процесу чи ускладнюють його,
впливають на нього і спрямовують його.

Важливою є також оцінка соціальної репрезентативності людей. Один
працівник репрезентує пануючий менталітет своїх колег, висловлює завжди
лише загальну оцінку, працює на рівні середніх здібностей своєї трудової
групи. Інший працівник більш оригінальний, своєрідний, схильний до
самостійних рішень. Це слід враховувати при інтерпретації мотивів їхніх
дій, настроюванні на офіційний чи колегіальний тон взаємовідносин з
ними, сприйняттям їхніх думок як суспільного чи суто особистого.

На завершення зауважимо, що прикладний соціологічний аналіз має різні
аспекти застосування. В одних випадках він застосовується для вироблення
довгострокової соціально-економічної політики великого підприємства, в
інших – для визначення особистої соціально-психологічної програми
роботи, кар’єри, ділових стосунків спеціаліста. Він може проводитися як
у середині організації, так і в ширшому середовищі в інтересах
організації.

Найкращі методи не будуть ефективними, якщо при аналізі не
використовується достатня соціальна інформація, яка, у свою чергу, може
бути отримана шляхом спеціального соціологічного дослідження, що
базується на опитуванні, спостереженні, експерименті, аналізі
документів. Проведення такого дослідження має бути невід’ємним елементом
практики організації і управління, принаймні, коли йдеться про прості й
стандартизовані варіанти соціологічного вивчення економічної виробничої
та трудової ситуації.

3. Основні напрями розвитку соціології економіки.

Сучасний рівень розвитку вітчизняної соціології економіки
характеризується пріоритетністю такого кола проблем:

вивчення складу та якісних особливостей тих суспільних груп, взаємодія
яких становить основу соціального механізму розвитку економіки. Слід
з’ясувати, які це групи, оцінити їхній якісний склад, кількісну
наповнюваність, динаміку, зміст виконуваних ними функцій, соціальні
форми їхньої взаємодії в економічній сфері;

дослідження економічних закономірностей, форм і способів економічної
поведінки суспільних груп, включаючи ведення приватного підсобного і
домашнього господарства, а також епізодичні форми зайнятості;

аналіз умов, від яких залежить економічна поведінка груп, їхнє
соціально0економічне становище, можливість участі в управлінні
господарством та її реалізація, управління її економічною діяльністю з
боку державних органів і в системі самоуправління тощо;

вивчення соціально-економічної свідомості людей і соціальних груп, їхніх
інтересів, запитів, ціннісних орієнтирів, громадської думки, життєвих
планів, уявлення про шляхи вдосконалення суспільних відносин, у тому
числі розвитку демократії, самоствердження соціальної ініціативи тощо;

розроблення системи соціально-економічного управління господарством, яка
забезпечує інтеграцію інтересів різних груп; обґрунтування конкретних
шляхів ефективного використання трудового, виробничого та соціального
потенціалу особистості і колективів, експериментальна перевірка цих
шляхів практикою;

забезпечення здорового зв’язку господарського і соціального механізмів
на стадії їх розвитку, соціологічне забезпечення підвищення ефективності
їх функціонування.

Названі напрями відображають логіку дослідження проблем соціології
економіки: від опису окремих груп до вивчення взаємодії між ними і
державою – соціального механізму розвитку економіки загалом; від аналізу
того, що має місце на сучасному етапі, до розроблення досконаліших форм
соціально-економічних стосунків, їх експериментальної перевірки та
впровадження. Серед зазначених напрямів дослідження соціології
економіки виокремимо та коротко розглянемо основні.

Соціально-економічні відносини. З погляду соціології економіки
економічні відносини за визначенням відомого українського соціолога
В.Тарасенка –, це різновид суспільних відносин, пов’язаний з особливою
діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованою на забезпечення
насамперед матеріальних потреб людського життя та на досягнення певних
соціальних переваг і цілей. Їхня власна специфіка полягає в
предметно-речовій формі виявлення, тобто економічні відносини виникають
між людьми та їхніми групами з приводу матеріальних речей, обставин,
проблем, тобто, виробництва, розподілу, обміну, привласнення, володіння
і використання (споживання) останніх.

До основних соціальних функцій економічних відносин, як правило,
відносять такі: забезпечення і обслуговування руху матеріального
багатства в суспільстві, відтворення і утвердження людини як носія
суспільних відносин; майнове розшарування суспільства; організації і
стабілізація спільного життя людей.

Зміст економічних відносин становлять відповідні діяльність і поведінка
людей, що є виявом їхнього економічного життя. Таким чином зміст
розкривається через три категорії: економічне життя, економічна
діяльність, економічна поведінка.

Економічне життя – узагальнена категорія, якою позначається вся
сукупність економічних відносин, діяльності та поведінки людей як членів
цього суспільства, які господарюють в ньому. Зрозуміло, що економічне
життя реалізується через відповідну діяльність та поведінку на тлі
певного типу економічних відносин, характер яких визначається панівною
формою власності на засоби виробництва. Локалізується це життя переважно
в економічній сфері суспільства, де люди взаємодіють насамперед як
економічні суб’єкти. Його рушії – економічні інтереси індивідів, їхніх
груп та об’єднань. Головна форма вияву економічного життя – господарська
діяльність, господарювання.

Щодо розрізнення економічної діяльності та економічної поведінки в
соціології економіки існують два підходи. У першому випадку їх
ототожнюють, у другому розрізняють за принципом: діяльність є
визначальною формою активності стосовно поведінки. Інакше кажучи, якщо
економічна діяльність являє собою сукупність дій, активів індивіда,
через які він безпосередньо реалізує свої економічні інтереси і за
допомогою яких досягає господарських цілей, то економічна поведінка
об’єднує всі форми активності (вчинки, дії тощо), які обслуговують чи
супроводжують діяльність. Скажімо, якщо людина купила щось у крамниці,
то підрахунок власного бюджету, сплата грошей, отримання касового чека є
елементами економічної діяльності. Поведінкою, що супроводжує або
обслуговує цю діяльність, є знайомство покупця з рекламою, поїздка до
крамниці, вибір потрібної речі тощо. Однак далеко не завжди враховуються
подібні тонкощі у відмінностях між економічною діяльністю та поведінкою,
тому часто їх не розрізняють.

Система економічних відносин суспільства надто складна й розгалужена щоб
її можна було розглянути у повному обсязі. Якщо в єдиному процесі
розширеного відтворення розрізняють виробництво, розподіл, обмін,
споживання, то економічні відносини слід поділити на чотири групи:
виробничі, розподільчі, відносини обміну (купівля-продаж) і відносини
споживання.

Перша група об’єднує виробничі відносини, тобто такі, що виникають
виключно в процесі виробництва матеріальних засобів до життя. Це,
зокрема, відносини власності на засоби й результати виробництва,
відносини мiж рiзними соцiальними групами, якi посiдають неоднакове
мiсце у виробництвi, органiзацiйно-управлiнськi та технологiчнi
вiдносини.

Друга група економiчних вiдносин —розподiльчi. Вони виникають
з приводу розподiлу в суспiльствi каналiв доступу до життевих благ i
способiв їх привласнення. Цi канали доступу i способи привласнення
нерiвноцiннi: ефективнi — неефектиивнi, вигiднi — невигiднi тощо. Кожен
з них дас змогу поласувати бiльшим чи меншим шматочком «суспільного
пирога». Тож, сутнiсть розподiльчих вiдносин полягає у забезпеченнi
соцiальним суб’єктам найрiзноманiтнiших позицiй на шкалi розподiлу
суспiльних благ. Звичайно, кожен з цих суб’єктiв прагне до вигiднiших
для себе позицiй, але взаємодiя об’єктивно розмiщує їх на шкалi
розподiлу згiдно з можливостями кожного.

Слiд зазначити, що окремої сфери, яка концентрувала б у собi
розподiльчi вiдносини, не iснує. Цi вiдносини безпосередньо вплетенi у
виробництво, обмiн, споживання, вони є другою стороною кожното з них.

Третя група економiчних вiдносин — обмiннi (купiвлi-продажу,
попиту-пропозицi та iн.). Це переважно ринковi вiдносини — мiж
продавцями i покупцями та iхнiми посередниками. Безпосередньо через себе
трансформує i вiдтворює їх система торгiвлi, комерцii, бiзнесу.
Обмiнюються продукти виробництва, а через них — форми дiяльностi. Як
правило, обмiннi вiдносини опосередковуються грiшми, грошовим способом
привласнення. Однак вiдбувається i прямий обмiн продуктами — бартерна
тортiвля. iз соцiологiчного погляду обмiннi вiдносини утверджують
соцiальний компромiс, соцiальну рiвновагу мiж великими групами людей —
виробниками, продавцями i покупцями, що рiзняться своiми iнтересами, але
мають потребу один в одному.

Четверта група економiчних вiдносин — вiдносини у сферi споживання задля
задоволення безпосереднiх потреб людей як споживачiв. Цi вiдносини
концентруються i обертаються навколо своєї особливої “осi”— спожинчих
вiдносин. Що ж вони собою являють? Це практичне, цiлеспрямоване,
зумовлене потребами ставлення iндивiда до засобiв задоволення соїх
потреб, iнтересiв, що передбачас наявнiсть цих засобiв та умiння
користуватися ними.

Ця група економічних відносин складається з кількох підгруп: відносини
між споживачем і виробником, що реалізуються в домашньому господарстві
як доведення продуктів суспільного виробництва до остаточної споживчої
форми; відносини відповідальності споживача перед виробником, наприклад,
за технологічну правильність експлуатації тих чи інших виробів,
пристроїв, машин та строк гарантій; відносини споживача з пiдприсмствами
торгiвлi, громадського харчування, сервiсу, транспорту, зв’язку,
закладами культури, спорту, охорони здоров’я та iн.; вiдносини мiж
споживачами; нормативнi вiдносини. Якщо економiчнi вiдносини
дослiджувати з погляду їх суб’єктної структури, то слiд видiлити чотири
соцiальних типи їхнiх носіїв (суб’єктiв): суб’єкти власностi (власники),
суб’єкти виробництва господарсько дiяльностi (виробники), суб’єкти
обмiнних вiдносин (продавцi, покупцi, посередники), суб’єкти споживання
(споживачi). Трудова поведінка.. В соцiологi економiки пiд
соцiально-економiчною поведiнкою розумiють систему взаємопов’язаних
вчинкiв i дiй, що їх здiйснюють люди в соцiальнiй i економiчнiй сферах
пiд впливом особистих та групових iнтересiв, для задоволення свох
потреб. Вiдображаючи суб’єктивну сторону економiчної дiяльностi,
iндивiдуальна i колективна поведiнка сутгєво впливає на їх результати та
ефективність. Існус багато видiв соцiально-економiчноi поведiнки.
Можна говорити про демографiчну поведiнку, пов’язану iз збереженням i
вiдтворенням життя. Мiграцiйно-мобiльна поведiнка виявляється у
перемiщеннях працiвникiв мiж сферами зайнятостi, галузями,
пiдприємствами, професiями, регiонами, населеними пунктами. Поведiнка
людей у галузi освiти знаходить свiй прояв у виборi професiї, форм
спецiального навчання, тих чи iнших засобiв пiдвищення квалiфiкацiї, в
якостi навчання, ефективностi засвосних знань; це фактор формування
професiйно-квалiфiкацiйної структури суспiльства. Професійно-трудова
поведiнка працiвникiв безпосередньо на робочих мiсцях характеризується
ставленням до працi, дисциплiною, якiстю працi, вiдповiдальнiстю,
стараннiстю, творчою iнiцiативою. Суб’єктивну сторону дiяльностi
населения у приватному секторi економiки вiдображає особиста
господарська поведiнка. Важливе значения для розвитку економiки має i
споживча поведiнка працiвникiв як у виробничiй, так i в сiмейнiй сферах.
Дослiдження поведiнки працiвникiв у сiмейнiй сферi набуває
особливого значення в контекстi розвитку фермерських господарств. При
цьому слiд враховувати, що «прообразом» сiмейного фермерського
господарства певною мiрою є особисте пiдсобне господарство, в якому
поведiнковий фактор (суб’єктивний аспект дiяльностi працiвникiв)
вiдiграє дуже важливу роль. Це пов’язано з тим, що праця в особистому
пiдсобному господарствi не була громадянським обов’язком населения (як
праця в суспiльному виробництвi), а тому адмiнiстративними органами
влади не регламентувалася. Вона регулювалась опосередковано, за
допомогою економiчних стимулiв.

PAGE

PAGE 2

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2018