Курсова робота
Соціологічні дослідження: структура і методологія, методи, сутність та
аналіз, ефективність.
ЗМІСТ
ВСТУП …ст.3
1. Структура та методологічний розділ програми соціологічних
досліджень …ст.5
2. Основні методи збирання соціологічної інформації …
ст.11
3. Сутність та зміст аналізу соціологічної інформації … ст.16
4. Шляхи та засоби використання соціологічних даних …
ст.21
5. Ефективність соціологічних досліджень
… ст.26
ВИСНОВОК … ст.30
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Сутність, види та складові соціологічних досліджень. Вивчаючи це
питання, слід звернути увагу на те, що соціологічні дослідження —
своєрідна відзнака соціологів, що виділяє їх серед представників інших
соціальних та гуманітарних наук. Оволодіння соціологічними методами
вимагає від дослідника ґрунтовної професійної підготовки не тільки з
виключно соціологічних дисциплін, а також із соціальної філософії,
психології, етнографії, але й, що зовсім особливо не просто для
гуманітаріїв, потрібні певні знання математики, статистичних методів,
інформатики і т. ін.
Що ж таке соціологічне дослідження? Це система логічно послідовних
методологічних, методичних, організаційно-технічних процедур, яка
передбачає отримання достовірних даних та фактів яро явища чи процеси,
що вивчаються, для їх подальшого використання в соціальному управлінні.
Соціологічне дослідження містить у собі деякі елементи, що притаманні
будь-якій науковій діяльності. По-перше, це об’єкт дослідження. У
соціології об’єктом дослідження можуть, бути будь-які процеси та явища
соціальної дійсності (демографічні, екологічні, економічні, соціальні,
міжнаціональна, сімейно-побутові та ін.). По-друге, це суб’єкт
дослідження (соціолог-дослідник або група соціологів). По-третє, як
будь-яке інше дослідження, соціологічне спрямоване на досягнення певної
мети і вирішення конкретних завдань. По-четверте, це засоби, що
застосовуються в дослідженні (технічні й організаційні). По-п’яте, це
результати дослідження, заради яких воно проводиться.Основне завдання
соціологічних досліджень — добування фактів про соціальну дійсність, її
окремі явища, сторони. [1,cт.23-24]
Соціальний факт — це певним чином фіксований, описаний фрагмент
соціальної дійсності. Як же вибрати саме ті факти, які допоможуть знайти
науково достовірну відповідь на запитання, що цікавлять дослідника,
заохотять його до проведення дослідження? Для цього необхідно виокремити
випадковий для явища, що вивчається, факт від невипадкових,
сконцентрувавши свою увагу на регулярних, масових, інакше кажучи, —
типових фактах. Саме для цього соціологічна наука розробила цілу систему
наукових процедур. Ці процедури — результат глибоких теоретичних і
багаторазових дослідницьких проробок — є надбанням наукової корпорації
соціологів.
Важливо також зазначити, що будь-яке соціологічне дослідження (а це
стосується і досліджень в різних галузях соціології) містить у собі
чотири взаємопов’язані етапи: 1) підготовка дослідження; 2) збирання
первинної соціологічної інформації (отримані в різній формі дані, що
потребують подальшого опрацювання та аналізу); 3) підготовка зібраної
інформації до опрацювання та безпосереднє її опрацювання; 4) аналіз
отриманої інформації, підбиття підсумків дослідження та розробка
відповідних висновків і рекомендацій.
Слід зауважити, що проведення соціологічного дослідження обов’язково
розпочинається з розробки його програми. Вона містить у собі всебічне
теоретичне обґрунтування методологічних підходів та методичних прийомів
вивчення відповідного явища чи процесу. Тому в науково-методичній
літературі програму соціологічних досліджень розлядають під кутом зору
таких питань: 1) загальні вимоги до програми; 2) методологічний розділ
програми; 3) процедурний розділ програми. [2, cт.199-201]
1. СТРУКТУРА ТА МЕТОДОЛОГІЧНИЙ РОЗДІЛ ПРОГРАМИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
.
Таким чином, програма соціологічного дослідження має в основному дві
функції: 1) науково-пізнавальну (забезпечення теоретико методичної
цілісності дослідження); 2) науково-організаційну (забезпечення
ефективності співпраці учасників дослідницької галузі, розподіл роботи
між ними задля наукового і науково-практичного результату). Завдяки цим
функціям програма визначає місце конкретного соціологічного дослідження
в загальному процесі розвитку наукового знання як на рівні
загальносоціологічної теорії, так і на рівні теорій середнього рівня.
У зв’язку з цим у практиці соціологічних досліджень висувають такі
загальні вимоги до програми: 1) її необхідність, щоб не було пошуків
методом проб і помилок; 2) /7 логічна послідовність в усіх структурних
елементах; 3) наявність у ній гнучкого варіанта.
У багатьох літературних джерелах пропонується більш розширений варіант
щодо кількості функцій програми (теоретична, описова, інформаційна,
критична, прогностична тощо, але вони, на нашу думку, лише конкретизують
науково-пізнавальну і науково-організаційну функції як функції вищого
рівня. Цим двом найбільш загальним функціям відповідають насамперед і
два розділи програми: 1) методологічний; 2) процедурний (або
методичний).
Методологічний розділ програми соціологічних досліджень містить такі
елементи:
Формулювання проблеми, тобто ситуації, яка вимагає невідкладного аналізу
з метою вироблення рішення на рівні колективу,
регіону, суспільства в цілому.
Визначення мети та постановка завдань дослідження, які конкретизують
його загальну мету — цільову установку на кінцевий результат.
Визначення об’єкта та предмета дослідження: об’єкт випливає з
формулювання проблеми, проблемної ситуації з усіма її суперечностями,
предмет випливає з об’єкта як його сторона, що безпосередньо
досліджується.
4. Уточнення та інтерпретація головних понять, тобто їх
структурування, всебічне пояснення їх змісту.
Попередній системний аналіз об’єкта дослідження, тобто систематизація
літературних і практичних відомостей моделювання проблеми, що
вивчається, її деталізація. [3,cт.256-258]
Процедурний розділ поділяється:
1. Визначення сукупності, що обстежується,
вання системи вибірки. Система вибірки включає
сукупність вибіркову, яку необхідно знати і науково складати .
Генеральна сукупність — це вся сукупність одиниць спостереження, що має
відношення до даної проблеми. Вибіркова сукупність — це частина
генеральної, сукупності 3) гніздова, коли відбирають деякі статистичні
групи ( гнізда), що підлягають дослідженню; 4) стратифікована, коли
процедура складання вибірки розбивається на етапи, на кожному з яким
змінюється одиниця відбирання. Обсяг вибірки як загальна кількість
одиниць спостереження, що увійшли до вибіркової сукупності, залежить від
ступеня однорідності генеральної сукупності, потрібного результату,
кількості ознак вибірки (такий обсяг повив менш як 5% обсягу генеральної
сукупності).
2 Структура інструментарію для збирання соціологічної
Інформації спрямована перш за все на виявлення необхідних якостей
або відповідних сторін (аспектів) предмета дослідження. Отже, той чи
інший блок питань та порядок їх розташування в інструментарії зав
жди має бути спрямований на виявлення необхідних властивостей
предмета дослідження. У свою чергу, сам інструментарій у вигляді анкети,
бланка-інтерв’ю, опитувального листа чи картки фіксації результатів
спостереження повинен додаватися до програми дослідження як самостійний
документ.
3. Логічна схема опрацювання первинної соціологічної інформації
передбачає насамперед опрацювання, аналіз та інтерпретацію отриманих
даних, а також формулювання на цій основі відповідних висновків і
розробку певних практичних рекомендацій.
Така досить об’ємна структура програми соціологічного дослідження — не
плід наукової фантазії соціологів. Вона вивірена багаторічною практикою
і допомагає уникнути помилок як у процесі проведення самого дослідження,
так і в процесі аналізу його результатів.
Слід зазначити, що при проектуванні та організації соціологічного
дослідження поряд з розробкою програми важлива роль належить
принциповому (стратегічному) і робочому планам дослідження, які
відображають основні стратегічні й оперативні процедурні заходи, що їх
необхідно вжити. У свою чергу, принциповий (стратегічний) план
соціологічного дослідження залежно від його виду має чотири варіанти:
розвідувальний, коли про об’єкт мало що відомо і відсутні умови для
гіпотез;
описувальний, коли дані про об’єкт достатні для описувальних
гіпотез;
аналітико-експериментальний — найефективніший, коли є
повне знання про об’єкт та умови для пояснювального передбачення
і функціонального аналізу;
повторювально-порівняльний, коли є можливість виявити тенденції
досліджуваних процесів, зіставляти дані у великому часовому
інтервалі. [4,cт.230-240]
Поряд з розробкою стратегічного плану розробляється також робочий план
дослідження, який дає можливість передбачати і найефективніше визначати
весь обсяг наукових, організаційних та фінансових витрат, а також надає
дослідженню необхідної ритмічності на всіх його етапах. Крім того,
розробка робочого плану передбачає також дотримання відповідних
принципів і правил, тобто певної технології. У загальному вигляді вони
адекватні принципам та правилам управлінської і виконавської діяльності,
вимогам теорії соціального управління. У той же час планування й
організація дослідження мають низку певних специфічних рис, бо це
особливий спосіб наукового пізнання складних соціальних явищ, що
спирається не тільки на загальні, а й на «свої», відносно самостійні
процедури і форми організації.
Проведення соціологічного дослідження потребує гнучкого поєднання
науково-теоретичної, методичної і організаційно-управлінської
діяльності, а це, як відомо, вимагає чіткого розподілу праці між його
учасниками. Тому уникнути певних помилок допомагає централізоване
керівництво дослідженням, показником якого є робочий план його
підготовки та проведення. [5,cт.468-472]
Структурними компонентами робочого плану дослідження виступають його
етапи та різноманітні за видами і формою науково-дослідні й
організаційно-технічні процедури і операції. Всі вони можуть бути
згруповані в чотири блоки згідно з послідовністю їх здійснення.
Перший блок робочого плану визначає порядок обговорення й затвердження
програми та інструментарію дослідження; формування і підготовку групи до
збирання первинної інформації (наприклад, анкетерів); проведення
пробного (зондажного) дослідження; внесення необхідних коректив у
програму й інструментарій збирання первинної інформації за підсумками
пробного дослідження; розмноження інструментарію (анкет,
бланків-інтерв’ю, карток спостереження тощо).
Другий блок робочого плану фіксує усі види організаційних та методичних
робіт, що забезпечують чітке проведення польового дослідження, тобто
масове збирання первинної соціологічної інформації. Тут передбачається
також вибір відповідного місця і часу для опитування, інформування
опитуваних (респондентів) про мету, завдання і практичні результати
дослідження, а також централізоване збирання заповнених анкет,
бланків-інтерв’ю чи інших видів інструментарію.
Третій блок робочого плану охоплює всю сукупність операцій, які
стосуються підготовки первинної інформації до опрацювання. Тут
передбачається контроль за формуванням масиву інформації, яку необхідно
ввести у комп’ютер. Крім того, попередньо намічаються заходи й операції
щодо кодування відкритих запитань та вибракування зіпсованих анкет.
Четвертий блок робочого плану включає всі види робіт, що стосуються
соціологічного аналізу результатів опрацювання отриманих даних,
обговорення форми і змісту попереднього та підсумкового наукових звітів,
формулювання висновків і розробки відповідних практичних рекомендацій
для замовника соціологічного дослідження.
Слід зауважити, що під час підготовки й організації дослідження крім
розробки програми, стратегічного та робочого планів готують також
різноманітні допоміжні документи (наприклад, картка вибірки, інструкція
або інтерв’юеру тощо), виконують розрахунки часових,
організаційно-технічних, матеріальних, фінансових та інших витрат
відповідно до встановлених нормативів. Все це значно упорядковує
проведення дослідження, допомагає уникнути можливих помилок, а також
сприяє якісному збиранню інформації та її своєчасному опрацюванню і
аналізу. [6]
Розглядаючи технологію розробки програми більш якісного та ефективного
проведення соціологічного дослідження, слід зупинитись і на проблемі
виміру, що також має бути передбачена програмою, зокрема її процедурним
(методичним) розділом. Адже вимір — це процедура приписування чисел
значенням ознаки, яку вивчає соціологія, а також отримання числової
моделі, дослідження якої замінює, по суті, аналіз об’єктів, оскільки
йдеться про числову модель якостей цього об’єкта.
Таким чином, факти, що використовуються для соціологічного виміру, є
індикаторами, а їх знаходження допомагає усвідомити, як і в якій формі
треба підійти до збирання інформації (інтерпретація основного поняття
визначає, за якими напрямками аналізу має проводитися збирання
інформації, а операціоналізація — про що треба збирати інформацію).
Отож, процедура пошуку індикаторів: 1) визначається операційним
поняттям; 2) супроводжується збіжністю індикатора і операційного поняття
(стать, вік тощо); 3) у ряді випадків вона вимагає використання кількох
індикаторів на одне операційне поняття; 4) завжди залежить від характеру
об’єкта соціологічного дослідження (це стосується як одного індикатора,
так і їх сукупності). Усім індикаторам властиві різноманітні
характеристики, які в інструментарії виступають як варіанти відповідей
на запитання. Вони розташовані в тій чи іншій послідовності за позиціями
і утворюють відповідну шкалу вимірів, які бувають різних типів.
[7,cт.100-105]
У свою чергу, номінальні шкали відбивають якості, тобто рівноправність
об’єкта (1 — чоловік, 2 — жінка), порядкові — рівноправність і
послідовність, тобто порядок («більш ніж», «краще ніж»), метричні —
рівноправність, порядок і рівність дистанцій, тобто інтервалів між
парами об’єктів за певною ознакою (зарплата, стаж, вік, прибуток). Усі
ці параметри закладаються у програму соціологічних досліджень, що
реалізується на основі наукових методів, диференційованих та
інтегрованих між собою.
2. ОСНОВНІ МЕТОДИ ЗБИРАННЯ СОЦІОЛОГІЧНОТ ІНФОРМАЦІЇ
Диференціація соціологічних методів дозволяє розглянути кожен з них
окремо, підкреслюючи його специфіку. У такій диференціації є різні
рівні, серед яких наймасштабнішим є виділення таких методів:
1) аналіз документів; 2) опитування, 3) спостереження; 4) експеримент.
Кожний з цих методів диференціюється за певними ознака
ми, характеризується своєю внутрішньою структурою. У даному ви
падку йдеться саме про таку структуру. Далі постає потреба інтегрувати
соціологічні методи в єдину систему і цілісність.
Отже, аналіз документів, тобто спеціально створених предметів,
призначених для передавання чи зберігання інформації. Залежно від
засобів фіксації даних їх розподіляють передусім на такі: 1) текстові;
2) статистичні; 3) іконографічні, кожен з яких містить різноманітні
форми документальних повідомлень. Аналіз документів має два варі
анти, чи дві сторони — зовнішню та внутрішню. Зовнішній аналіз
документів пов’язаний з появою документа, його загальною
характеристикою, видом, формою, обставинами формування, автором, метою
створення, надійністю і вірогідністю. Внутрішній аналіз документів —
це дослідження їхнього змісту, сутності інформації, що в них містить
ся, у контексті завдань дослідження за відповідною схемою, визначенням
текстових індикаторів ключових понять концепції дослідження.
Значно підвищують об’єктивність у розумінні документів спеціалізовані
наукові методи аналізу: логіко-семантичні, методи юридичного тлумачення
закону тощо. Це один з проявів подальшої диференціації соціологічних
методів, зокрема методу аналізу документів. Крім традиційного
(класичного, якісного) аналізу документів застосовують контент-аналіз
(формалізований, кількісний). Перший передбачає все розмаїття розумових
операцій, спрямованих на Інтерпретацію змісту документа, а другий
з’ясовує змістові одиниці, які можна однозначно фіксувати та переводити
у кількісні показники за допомогою одиниць рахування. [8,cт.23-24]
Важливо наголосити, що контент-аналіз використовує змістові одиниці
відповідно до концепції дослідження, провідної ідеї тексту документа.
Індикаторами одиниць тут можуть бути окремі поняття, теми, події, імена.
За допомогою одиниць рахування здійснюється кількісна оцінка об’єкта,
частота появи ознак його у полі зору дослідника, що фіксується з
математичною точністю. Саме високий ступінь точності, коли є великий
обсяг несистематизованого матеріалу, — перевага контент-аналізу.
Обмеженість його полягає в тому, що не всю різноманітність змісту
документа можна виміряти за допомогою кількісних показників. Традиційний
і формалізований аналізи документів взаємодоповнюються, компенсуючи
недоліки один одного.
Ще один соціологічний метод — найпоширеніший, багато в чому
універсальний — метод опитування. Його основу становить сукупність
запитань респондентові, відповіді якого є необхідною для дослідника
інформацією. Опитування — це метод одержання первинної соціологічної
інформації, що ґрунтується на усному або письмовому зверненні до людей,
наслідки якого важливі на емпіричному й теоретичному рівнях.
Запитання, які соціолог адресує респондентові, поділяються на такі: 1)
результативні (змістові) — щодо змісту об’єкта; 2) функціональні, за
допомогою яких упорядковується сам процес опитування. Функціональні
запитання, у свою чергу, диференціюються на такі: а)
функціонально-психологічні (для усунення напруженості); б)
запитання-фільтри (для визначення того, чи належить респондент до
вказаної групи); 3) контрольні запитання (для перевірки вірогідності
даних).
Крім того, залежно від наявності можливих відповідей запитання
диференціюються на такі: 1) відкриті (можливі відповіді не
пропонуються); 2) закриті (пропонуються можливі відповіді). Існує кілька
закритих запитань: а) «так — ні»; б) альтернативні; в) запитання-меню.
Альтернативні відрізняються від варіанту «так — ні» врівноваженістю
формулювання, тобто вони містять обидві можливі відповіді. Різновидом
альтернативного є шкальне запитання, коли респондент відзначає
інтенсивність одного з варіантів. Запитання-меню не виключає один з
варіантів, а навпаки, пропонує (меню) кілька варіантів відповідей.
[9,cт.285-289]
Опитування передбачає чіткість формулювань, їх зрозумілість для
респондента, звернення до нього щодо мети, змісту, механізму відповідей,
диференціацію опитування за місцем проживання та роботи.
За характером взаємодії виділяють такі види опитування: 1) анкетування;
2) інтерв’ювання. Кожен з цих видів анкетування також позначений певною
внутрішньою структурою. Так, анкетування поділяється на пресове (анкети
друкуються засобами масової інформації з проханням надіслати їм
відповіді); поштове (анкети розсилаються поштою); роздаткове (анкети
роздаються групою осіб, зосереджених у певному місці).
Інтерв’ю (тобто бесіда, що проводиться за планом) може бути особистим,
телефонним, клінічним (глибоким, довгочасним) і фокусованим
(короткочасним).
До аналізу документів та опитування близький ще один із соціологічних
методів — спостереження. Спостереження — це цілеспрямоване сприйняття
явищ об’єктивної дійсності, у процесі якого одержуються знання щодо
зовнішніх сторін, властивостей та відносин об’єктів, що вивчаються.
Іншими словами, спостереження — це пряма реєстрація подій (що
відбуваються) з боку очевидця, тобто того, хто спостерігає.
На відміну від буденного спостереження у науковому спостереженні наперед
планується його організація, розробляється методика реєстрації,
опрацювання та інтерпретації даних, що дозволяє забезпечити відносну
надійність інформації. Головним об’єктом при цьому є поведінка окремих
людей і соціальних груп, а також умови їх діяльності. Використовуючи
метод спостереження, можна вивчати реальні стосунки у дії, аналізувати
реальне життя людей, конкретну поведінку суб’єктів різноманітної
діяльності. [10,cт.105-107]
Диференціація методу спостереження означає його поділ на структуроване і
неструктуроване. Перше є таким, що контролюється, при цьому соціолог
визначає цільову установку і структуру дослідження; друге — не
контролюється, тут відсутні параметри спостереження, крім визначення
безпосереднього об’єкта дослідження, коли воно перебуває на початковому
етапі і має пошуковий характер.
Залежно від ступеня участі спостерігача в ситуації, що досліджується,
розрізняють: 1) включене спостереження (за участю спостерігача); 2)
невключене (без участі дослідника, який перебуває поза об’єктом, лише
фіксуючи те, що відбувається). Тим часом як при включеному спостереженні
соціолог бере безпосередню участь у досліджуваному процесі, перебуває в
контакті з людьми, за якими веде спостереження, діє спільно з ними.
Продовжуючи тему диференціації соціологічних методів, слід зауважити, що
за місцем проведення та умовами організації спостереження поділяють на
такі: 1) польові (які проводяться в природних умовах, у реальній
життєвій ситуації, за безпосереднього контакту з об’єктом); 2)
лабораторні (за яких умови навколишнього середовища та ситуація, що
спостерігається, визначаються дослідником).
За регулярністю проведення розрізняють: 1) систематичне спостереження,
яке характеризується регулярністю фіксації дії, процесу, ситуації
упродовж визначеного періоду часу і дозволяє виявити динаміку процесу;
2) випадкове, яке проводиться в незапланованій ситуації.
Спостереження може проводитись як відносно самостійно, так і у зв’язку з
експериментом. Диференціація між ними полягає в тому, що в експерименті
дослідник активно втручається в перебіг процесу, що вивчається, з метою
набуття потрібних знань. Специфіка експерименту — у відсутності
відомостей про нього у тих, хто досліджується, щоб не деформувати
очікувані результати. У свою чергу, експеримент проводиться у спеціально
створених і контрольованих умовах, які дозволяють щоразу поновлювати хід
явища при повторенні умов.
Розрізняють дві основні функції соціального експерименту як одного з
методів соціологічних досліджень: 1) досягнення ефекту в
практично-перетворювальній діяльності; 2) перевірка наукових гіпотез,
тобто визначення ефективності функціонування об’єкта.
Виходячи з того, що соціальний експеримент є способом одержання
інформації про кількісні та якісні зміни показників об’єкта внаслідок
впливу на нього керованих і контрольованих факторів, розрізняють два
типи експерименту: натурний і уявний. Перший передбачає втручання
експериментатора у природний хід подій, а другий — коли замість
маніпуляцій з реальними об’єктами дослідник оперує інформацією про
об’єкт. [11, cт.75-78]
Щодо сфер суспільного життя соціальний експеримент (соціальний як
синонім суспільного — широке розуміння соціального) розрізняється за
сферами суспільства: економічний, правовий, педагогічний, естетичний,
психологічний, культурологічний тощо.
Необхідно також зазначити, що в соціології часто-густо використовується
і такий метод збирання первинної інформації, як соціометрія, особливо
при вимірі стосунків між членами малих соціальних груп. Як вважає його
засновник Дж. Морено, соціометрія — це певний набір прикладних методик
вивчення структури й динаміки «неформальних» взаємовідносин між
індивідами, а саме: структури соціальних груп та соціальної дистанції
між їх членами з погляду на їх особисті переваги.
При проведенні соціологічних досліджень соціологічні методи
використовують, як правило, в комплексі, тобто в інтегрованому вигляді,
що характеризується певними обмеженнями кожного з них стосовно повноти,
об’єктивності, якості та швидкості отримання соціологічної інформації.
[12,cт.213-214]
3. СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ АНАЛІЗУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Програма соціологічних досліджень, методи їх проведення логічно
продовжуються аналізом отриманих даних задля ефективного використання і
практичної реалізації сформульованих висновків, рекомендацій та
пропозицій. Цей творчий цикл єднання теорії і практики є комплекс
но-системним, цілісним, кожний компонент якого відіграє свою важ
ливу роль у процесі проведення соціологічного дослідження.
Аналіз соціологічних даних (від грецьк. — розчленування об’єкта на
елементи) являє собою етап конкретно-соціологічного дослідження, в ході
якого за допомогою змістових суджень та математико-статистичних методів
на основі первинної інформації розкриваються зв’язки досліджуваних
змінних величин.
Процедура аналізу соціологічних даних включає: 1) опрацювання
інформації; 2) її узагальнення; 3) інтерпретацію отриманої інформації.
Оволодіння прийомами, методами та технологією аналізу становить істотний
фактор результативності дослідження. Тому є сенс зупинитися на процедурі
аналізу соціологічних даних докладніше.
Опрацювання соціологічної інформації. Для успішного його проведення
потрібна певна послідовність. На першій стадії весь масив методичного
інструментарію перевіряється на предмет:
а) його точності, повноти і якості заповнення, виявлення помилок у
відповідях на запитання та їх корекції, вибракування тих, які заповнені
менш ніж на третину, контролю чіткості й адекватності
відповідей, обведення цифрових кодів;
б) кодування інформації, її формалізації, присвоєння кожному варіанту
відповідей певних умовних чисел-кодів, створення системи чисел, у якій
вирішальне значення має сам порядок кодів (чи сел). [14, cт.231-240]
Отже, кодування — важливий чинник опрацювання соціологічних даних, який,
у свою чергу, є невід’ємною складовою частиною їх всебічного аналізу.
Кодування інформації відбувається ще до початку дослідження, коли певні
коди одержують ті варіанти відповідей на запитання анкети, які закладено
в концепцію загальної проблеми. Після опитування проводиться кодування
відповідей в такій послідовності:
а) виписуються всі варіанти відповідей та визначається їх частота;
б) здійснюється їх класифікація, зведення в певні змістові групи;
в) розроблюється формалізований список варіантів — кодифікатор;
г) за допомогою кодифікатора кодуються всі варіанти відповідей.
Слід зауважити, що для кодування інформації використовують два
види процедур: 1) наскрізну нумерацію всіх позицій (порядкова система
кодування); 2) нумерацію варіантів лише в межах одного запитання
(позиційна система кодування). Вибір того чи іншого виду процедур
(способів кодування) залежить від характеру програмного забезпечення
ЕОМ.
Тільки після проведення кодування можна переходити безпосередньо до
опрацювання інформації. Існує два вивірених практикою способи такого
опрацювання: 1) ручний; 2) машинний, якому в сучасних умовах віддається
перевага. При цьому найчастіше використовують персональні комп’ютери, за
допомогою яких можна опрацювати досить значні масиви соціологічної
інформації. Технологічна процедура такої роботи повторює загальні
правила, але соціолог, окрім цього, повинен знати технічні можливості
ЕОМ, уміти правильно й своєчасно скласти завдання для опрацювання.
Результати розрахунків за допомогою ЕОМ одержують у вигляді табуляграм,
їх зміст і форма запису соціологічної інформації визначаються гіпотезами
дослідження та технічними можливостями.
Таким чином, опрацювання інформація дає надійні підстави для її
узагальнення, яке є ще одним елементом її загального аналізу. В свою
чергу, узагальнення здійснюється у кількох формах, що фіксують різний
рівень аналізу. Найпростішою з них є групування даних, тобто віднесення
респондента до тієї чи іншої групи залежно від обраного показника.
Згруповані таким чином однорідні за складом групи стають об’єктом
аналізу. Основна проблема, що виникає у разі використання простого
групування, — правильний вибір показника, за яким здійснюється
групування. [15,cт.238-240]
Поглиблення аналізу досягається за рахунок використання комбінаційного
групування, яке полягає в тому, що респондентів розподіляють за двома та
більше показниками. Залежно від завдань дослідження таке групування може
бути: 1) структурним; 2) типологічним; 3) аналітичним. При структурному
групуванні проводиться класифікація за певним показником, об’єктивно
властивим усій сукупності даних. Якщо ж за основу групування береться
показник, створений самим дослідником, або суб’єктивний за своєю
природою, то проводиться типологічне групування. У випадку, коли
групування здійснюється за двома чи більше показниками з метою їх
взаємозалежності, воно визначається як аналітичне.
У процесі групування отримують ряд чисел, який називається рядом
розподілу. Ряди, одержані при використанні якісних показників,
характеризуються як атрибутивні, а при використанні кількісних
показників — як варіаційні. Останні, у свою чергу, поділяються на такі:
а) дискретні (переривчасті) та б) безперервні. Ряди мають як числову,
так і текстову характеристики. Відповідне відображення даних досягається
за допомогою таблиць. Таблична форма доповнюється графіками, серед яких
найчастіше застосовують: 1) полігони (для дискретних рядів); 2)
гістограми (для безперервних рядів).
Для більш глибинного узагальнення інформації використовують спеціальні
статистичні одиниці (величини). Середня арифметична — інтегральна
характеристика ряду розподілу, яка дозволяє порівнювати їх один з одним
у випадку, коли вони мають спільну основу. Дисперсія має визначати
ступінь рівномірності розподілу тієї чи іншої характеристики, яку
одержують за допомогою спеціальних формул. Коефіцієнти кореляції
дозволяють аналізувати взаємозв’язки різних характеристик, що
досягається порівнянням різних видів розподілу. Реалізація цього
завдання вимагає досить складних розрахунків, які найчастіше виконують
за допомогою ЕОМ. [16, cт.423-424]
Слід зазначити, що цим не вичерпуються математичні методи узагальнення
даних. Окрім традиційних статистичних процедур, впроваджуються також
якісно нові підходи, які ґрунтуються на принципово інших математичних
засадах, що орієнтовані на використання новітніх комп’ютерних систем.
Але при всій актуальності математичного забезпечення соціологічного
аналізу, зокрема узагальнення даних, остаточний результат усього
дослідження залежить насамперед від того, наскільки дослідник зможе
правильно, глибоко й всебічно інтерпретувати отриманий матеріал.
Отже, ще один елемент соціологічного аналізу — інтерпретація даних, її
процедура повинна відповідати певним вимогам:
характер оцінки та інтерпретація мають визначатися в загальних рисах уже
на стадії розробки програми та концепції дослідження, де окреслюються
принципові характеристики досліджуваного об’єкта;
треба максимально повно визначити цей об’єкт та відповідний
предмет дослідження;
слід пам’ятати про багатозначність одержаних даних і потребу
їх інтерпретації з різних позицій.
Процедура інтерпретації — це перш за все перетворення певних числових
величин у логічну форму — показники (індикатори) за допомогою гіпотез,
які визначаються ще на стадії розробки програми дослідження, а
включаються в роботу дослідника лише на стадії інтерпретації. Характер
перевірки гіпотез залежить від типу дослідження. Наприклад, у
розвідувальному дослідженні йдеться про просте зіставлення виявлених
числових даних з уявними, в описувальному — про узагальнення
характеристик неоднорідного за складом об’єкта. [17,cт.22-23]
Слід пам’ятати, що найчастіше застосовується такий метод інтерпретації,
як порівняння рядів розподілу за відносно однорідними підгрупами
досліджуваної сукупності. Це досягається: а) внутрішнім співвідношенням
(порівнянням елементів числового ряду); б) зовнішнім співвідношенням
(порівнянням двох чи більше рядів розподілу, побудованих за двома чи
більше показниками, один з яких є для них обов’язково спільним).
Процедура внутрішнього співвідношення дозволяє однозначно інтерпретувати
результати групування у випадках, коли числовий ряд має модельну
(найбільшу) величину. За неможливості такого підходу використовують
метод зовнішнього порівняння числового ряду.
Ці процедури дозволяють дослідникам робити висновки про стан і зміни
соціального об’єкта, але поза рамками залишаються відповідні причини.
Останні з’ясовуються за допомогою аналітичних досліджень, в яких схема
перевірки гіпотез спирається на пошук взаємозв’язку між характеристиками
об’єкта. Така схема складається з двох послідовних етапів інтерпретації,
де перший характеризується використанням методу порівняння числових
рядів розподілу, а другий — пошуками факторного показника (показників).
Другий етап аналітичного дослідження — більш суттєвий, адже саме на
ньому реалізуються основні цілі та завдання наукового пошуку.
[18,cт.165-169]
Таким чином, логіко-теоретичний інструментарій реалізації таких цілей і
завдань є багатоаспектним. У його структурі важливе місце належить
методу послідовного виключення — порівняння впливу різних факторів на
досліджувану характеристику соціального об’єкта. Таке порівняння
здійснюється на базі таблиць парного розподілу або більш складних
формально-логічних процедур, зокрема кореляційного та факторного
аналізу. Об’єктивній перевірці аналітичної гіпотези сприяє також чітке
та однозначне виявлення носія проблеми дослідження, в тому числі засобом
використання таблиці парного розподілу.
Отже, процедура аналізу соціологічної інформації, зокрема опрацювання,
узагальнення та інтерпретація отриманих соціологічних даних, містить
органічно взаємопов’язані компоненти аналізу цих даних у їх взаємодіях і
взаємозалежностях, що відтворює відповідні характеристики досліджуваного
соціального об’єкта. Такий аналіз дозволяє переходити до формулювання
основних висновків та розробки практичних рекомендацій з метою
конкретного застосування їх в науково-дослідній або практичній
діяльності. [19,cт.233-234]4. ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ ВИКОРИСТАННЯ
СОЦІОЛОГІЧНИХ ДАНИХ
Використання соціологічних даних — це, власне, те, задля чого і
проводять будь-які соціологічні дослідження. Діалектична єдність теорії
і практики означає, з одного боку, теоретичне забезпечення реальної
діяльності, з іншого — практичне виправдання існування теорії взагалі.
Аналіз соціологічних даних виступає безпосередньою ланкою між теорією і
практикою у соціологічному вимірі. Практика асоціюється саме з процесом
використання наслідків аналітично-теоретичної роботи. Йдеться,
насамперед, про управлінську практику в усіх сферах суспільного життя
(зокрема економічній, політичній, соціальній, духовній), про організацію
і регулювання процесу впровадження соціологічних даних у практичну
реальність суб’єктів управління, про вплив на хід використання цих даних
у найрізноманітніших проявах.
Поняття використання асоціюється з усвідомленим впровадженням
теоретичних постулатів у практично-предметну дію. А в ширшому розумінні
така асоціація охоплює всі компоненти єдиного циклу людської діяльності
(середовище — об’єктивні потреби — усвідомлення їх у вигляді інтересів,
ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових установок, а також діяльне
задоволення цих потреб у діях). Отже, використання соціологічних даних
виступає якраз реальним процесом діяльного усвідомлення і задоволення
людських потреб, невідривних від середовища (природного і соціального,
як на макро-, так і мікро-рівнях). [19, cт.73-76]
Справді, будь-яке соціологічне дослідження включає складання відповідної
програми, яка формується суспільне значущими об’єктивними потребами,
детермінованими вимогами існування навколишньої дійсності (середовища).
Програма є фактом усвідомлення цих потреб, разом з цілями і засобами їх
задоволення, що враховують усі інші компоненти суб’єктивного фактора
(інтереси, мотивацію, аксіологічний (ціннісний) аспект). Методи
реалізації програми виступають духовно-практичними засобами такої
реалізації. Хід і наслідки останньої є об’єктом соціологічного аналізу
отриманої інформації (опрацювання—узагальнення—інтерпретації),
інтегрованого у рекомендаціях до дії. Дія — це використання
соціологічних даних на практиці.
Соціологічне дослідження в усіх його компонентах допомагає
удосконалювати засоби, форми і методи роботи, визначати основні напрямки
й тенденції розвитку соціального об’єкта. Отже, використання
соціологічних даних на практиці має певну самостійність, яка виявляється
у такому:
прикладному значенні вироблених рекомендацій;
врахуванні інформацій з інших джерел;
залученні до дослідження нових учасників в міру реального його
здійснення (в разі потреби). [20,cт.79-85]
В соціології існують різні форми і методи використання та впровадження
результатів соціологічних досліджень у практику. Однією з таких форм є
захист результатів проведеного дослідження як перед керівними
інстанціями, так і представниками певних груп (трудових колективів
різних профілів, включаючи органи управління). Другою поширеною формою
впровадження результатів проведеного дослідження є публікації основних
висновків і положень, пропозицій і рекомендацій у засобах масової
інформації, періодичній пресі, бібліографічних виданнях, наукових
збірниках, монографіях і колективних працях тощо. Третьою формою
використання соціологічних даних є виступи соціологів по радіо й
телебаченню. Четвертою — їхня участь у розробці проектів документів і
матеріалів для керівних установ, подання звітів про дослідження,
довідок, доповідних записок у відповідні організації. П’ятою формою
використання результатів соціологічних досліджень є науково-практичні
конференції, семінари, симпозіуми, круглі столи та інші заходи з
актуальних проблем соціального розвитку суспільства. [21,cт.10-13]
Слід також зазначити, що результати соціологічних даних, отримані після
проведення дослідження, опрацьовуються на ЕОМ та подаються, як правило,
у вигляді соціологічних звітів. За своєю структурою соціологічні звіти
мають відповідати загальній логіці наукового аналізу та включати:
вступну частину з викладом найважливіших програмних положень. До них
відносяться мета, завдання дослідження, об’єкт та
предмет аналізу, інтерпретація основних понять, основні й робочі
гіпотези, характеристика вибіркової сукупності, тобто тієї
маси людей, яка була охоплена опитуванням;
основну частину звіту, яку складають проблемні розділи, кіль
кість яких, як правило, визначається кількістю висунутих гіпотез;
заключну частину звіту, яку складають головні висновки дослідження, а в
разі потреби додаються також практичні рекомендації щодо вирішення
існуючих проблем;
додатки до звіту, які містять, як правило, інструментарій дослідження
(анкету, бланк-інтерв’ю тощо), за допомогою якого одержано емпіричну
інформацію. Сюди включаються також таблиці і графіки, що не ввійшли до
соціологічного звіту.
Розглянуті форми переведення теорії на мову практики не вичерпують усіх
форм використання соціологічних даних. Цей перелік можна продовжувати,
не обмежуючись цифровим переліком. Так, не можна не звернути уваги й на
роль теоретико-практичних дій у сфері соціології з погляду використання
суспільної думки, ставлення і позиції громади у наявних ситуаціях.
Масові настрої людей теж вимагають свого врахування у будь-якій
діяльності соціального суб’єкта. Оцінні міркування членів суспільства на
індивідуальному, груповому (колективному) і масовому
(загальносуспільному) рівнях характеризуються духовно-практичними
(насамперед психолого-практичними) аспектами. Адже такі міркування,
ставлення і позиції людей виникають внаслідок взаємодії суб’єкта та
об’єкта і виражають схвалення чи осуд, перевагу чи відхилення об’єкта з
боку суб’єкта. Саме в цьому суть діалектики використання соціологічних
даних на практиці, в основі якої — взаємозалежність суб’єкта і об’єкта,
їх взаємовплив, що позначається на характері впровадження теоретичних
положень у конкретні вчинки, поведінку та діяльність у цілому.
[22,cт.111-113]
Все це свідчить про те, що соціологи діють не самотужки. Вони є
професіоналами, які становлять певну частину колективного суб’єкта
соціологічних досліджень, їх учасниками є також працівники
обчислювальних центрів, представники державних та громадських органів і
організацій тощо. До проведення досліджень залучаються широкі кола
людей. І тут актуальним є рівень їх професіоналізму і компетентності,
надійність, вірогідність, об’єктивність, дієвість процедур. У сучасних
умовах важливо постійно, регулярно і систематично вдосконалювати
механізм та технологію таких процедур, наприклад, моніторингу суспільної
думки, під яким розуміється комплексне соціологічне вивчення її
виникнення, розвитку і функціонування, її соціальної динаміки. І,
природно, що використання соціологічних даних прямо залежить від
морального фактора — чесності й уважності, сумлінності всіх, хто
залучений до цього складного процесу, від якого інформаційного банку
даних. Статистична звітність є надійним виміром ефективності проведеного
дослідження і його практичного використання. Вимоги до статистичної
звітності: 1) повнота, достовірність, точність, своєчасність,
економічність інформації; 2) зіставлення з іншими джерелами інформації,
індикаторами якісних характеристик і просторово-часових параметрів.
Таким чином, ефективність — поняття системно-комплексне, і її вимір теж
має бути відповідним. Системно-комплексний вимір ефективності
соціологічних досліджень та їх практичного використання включає підсумки
аналізу документів, усіх видів опитування (анкетування, інтерв’ювання),
спостереження (безперервно-поточного і перервно-одночасного,
періодичного, суцільного і несуцільного, коли всі елементи часткові),
експерименту (польового, лабораторного, уявного), соціометрії (тести) та
ін. Враховуються також генеральна й вибіркова сукупності тощо. [22,
cт.135-138]
Статистична звітність взаємопов’язана з таким видом фіксації
ефективності досліджень, їх практичної цінності, як статистичний облік,
що ґрунтується на єдиній системі документації (карткової, журнальної та
інших форм). Так, управлінсько-статистична звітність і облік реєструють
динаміку розвитку організацій, їхню структуру, кадровий потенціал,
характеристики їхньої діяльності в різноманітних умовах переходу до
ринку.
Статистика невідривна від математичного методу, закону великих чисел і
теорії ймовірності. Ефективність соціологічних досліджень, зокрема у
сфері управління, багато в чому залежить від математичного забезпечення.
Закон великих чисел ґрунтується на поняттях випадковості, ймовірності.
Зменшення ступеня випадковості детерміноване збільшенням ймовірності:
остання збільшується із збільшенням статистичної сукупності (у місті,
наприклад, — 45% чоловіків, 55% — жінок, уся сукупність населення міста
повністю збігається з наведеними показниками, чого не можна сказати про
зменшену сукупність: у кінотеатрі цього міста навряд чи буде 45%
чоловіків та 55% жінок). Життя постійно вимагає враховувати діалектику
кількісних і якісних показників, абсолютних і відносних величин.
Зокрема, істотними є показники варіації ознак досліджуваного об’єкта
(ступінь його однорідності-варіантності).
Таким чином, стає очевидним творчий характер процесу визначення
ефективності соціологічного дослідження, як і всіх його інших,
попередніх етапів. У полі зору дослідника — відносні величини структури
безпосередньо залежать його достовірність, обґрунтованість та
ефективність. [22,cт.79-82]5. ЕФЕКТИВНІСТЬ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Ефективність у широкому розумінні — це рівень збігу отриманих
результатів будь-якої дії і цілей, що передували їй. Саме ефективність є
остаточною інстанцією визначення місця і ролі досліджуваного об’єкта,
тобто наскільки реальні отримані результати збігаються з очікуваними.
Ефективність соціологічних досліджень забезпечується всіма факторами
людської життєдіяльності — об’єктивними (середовище-по-треби),
суб’єктивними (усвідомлення потреб у вигляді інтересів, ціннісних
орієнтацій, мотивів, цільових установок, а також задоволення цих потреб
у вигляді вчинків, дій, поведінки і діяльності в цілому) в усіх її
різновидах (практика, праця, активність, творчість тощо).
Існують перевірені практикою різноманітні способи вимірів такої
ефективності. Оскільки в цьому випадку йдеться про соціологію, наближену
до управлінської практики, слід наголосити на важливості спільного
використання управлінсько-соціологічної статистики. Статистика —
самостійна наука, яка вивчає кількісні закономірності життя суспільства
у нерозривному взаємозв’язку з їх якісним змістом. Управлінська
статистика — це система положень і прийомів теорії статистики, що
застосовується у сфері управління різноманітними за формою власності та
сферою діяльності організаціями.
Соціологія враховує методи управлінської статистики насамперед на етапі
використання отриманих результатів і, в першу чергу, для з’ясування
рівня ефективності такого використання. Предмет управлінської статистики
— кількісна сторона (у взаємозв’язку з якісними особливостями)
управлінської діяльності (її стан, структура, динаміка, особистість
керівника-менеджера).
Соціально-управлінські дослідження не можуть бути ефективними без
використання багатоструктурних соціологічних методів — аналізу
документів, опитування, спостереження, експерименту. Ефективність
управлінської роботи також вимірюється за допомогою соціологічних
засобів із застосуванням статистики у двох одиницях: 1) управлінських
діях і рішеннях; 2) суб’єктах управління, що їх здійснюють.
[23,cт.89-92]
Ефективність соціологічних досліджень, зокрема у сфері управління,
фіксується насамперед у статистичній звітності, яка є головним джерелом
статистичної інформації як складового чинника загальнооб’єкта (у % —
частина цілого), інтенсивності функціонування об’єкта, порівняння (у
різних регіонах), відносні й середні величини (узагальнені показники,
середня арифметична, геометрична, квадратична), динаміка процесу в
цілому (зокрема, динаміка зростання організацій). Показники динаміки
утворюють її ряди, що теж є важливим аспектом з’ясування ефективності
реального об’єкта та його соціологічного виміру. Наприклад, стан
кадрового забезпечення організації — абсолютний кількісний показник,
структура кадрів підприємства — відносний якісний показник щодо
контингенту працюючих, рівень (коефіцієнт) кадрового потенціалу
персоналу, організації тощо.
Саме поняття динаміки досліджуваного процесу, рядів динаміки є
констатацією постійно перетворювального його характеру. Соціологія —
динамічна наука. Ефективність соціологічних досліджень залежить від
адекватності її динамізму, а також від динамізму самого життя
суспільства. Йдеться про чітке дотримання загальноприйнятих правил.
Наприклад, для практичного використання аналізу будь-якого динамічного
ряду потрібно розглядати його рівні, показники, способи перетворення,
екстраполяцію та інтерполяцію, зв’язок ознак, види залежностей і ступені
їх групування, насамперед кореляцію і функціональні факторні
характеристики. [24,cт.35-36]
Таким чином, можна констатувати наявність арсеналу взаємоінтегрованих
чинників, за допомогою яких є можливість об’єктивно відтворити наслідки
досліджень, їхню практичну ефективність, адекватність попереднім
намірам, сподіванням, гіпотезам. Це стосується всіх сфер життя,
включаючи і сферу управління.
1. Аналіз соціологічних даних — це фактично членування об’єкта на певні
елементи. Він включає ряд етапів (процедур), а саме: опрацювання
інформації; узагальнення даних; інтерпретацію отриманої інформації.
Опрацювання отриманої інформації має певну послідовність, тобто спочатку
проводиться перевірка всього масиву інструментарію
щодо точності, повноти та якості його заповнення, а згодом він
піддається кодуванню та безпосередньому опрацюванню ручним
чи машинним способом.
Узагальнення опрацьованої інформації здійснюється у формі групування
даних (буває простим, комбінованим та структурним), яке
дозволяє побудувати ряди чисел (ряди розподілу) та представити
їх у вигляді таблиць, графіків, полігонів, гістограм тощо. [25,cт.82-86]
Інтерпретація соціологічних даних — заключна частина аналізу
соціологічної інформації — являє собою перетворення певних числових
величин (отриманих на попередніх етапах) у логічну форму: показники
(індикатори), що дають можливість перевірити дослідницькі гіпотези та
сформулювати висновки про стан і зміни, які відбулися в об’єкті
дослідження.
Використання та впровадження соціологічних даних, які отримані в ході
проведеного дослідження, в практичну діяльність можуть здійснюватись у
різних формах, а саме: а) у формі захисту результатів дослідження перед
замовником; б) у формі публікації основних висновків, положень,
пропозицій і рекомендацій у засобах масової інформації, наукових
збірниках, монографіях тощо; в) у формі виступів на конференціях, по
радіо і телебаченню; г) у формі підготовки проектів документів і
відповідних матеріалів для органів влади й управління. [26,cт.102-106]
Результати соціологічних даних, отриманих після дослідження,
опрацьовуються на ЕОМ та подаються, як правило, у вигляді соціологічних
звітів. За структурою ці звіти повинні відповідати загальній логіці
наукового аналізу та включати:
вступну частину, в якій формулюються мета, основні завдання,
об’єкт і предмет дослідження; подаються інтерпретація основ
них понять, гіпотези та характеристика вибіркової сукупності;
основну частину, де містяться проблемні розділи, кількість яких
визначається кількістю висунутих гіпотез;
заключну частину, що містить головні висновки та практичні
рекомендації щодо вирішення існуючих проблем;
додатки, в яких подається інструментарій дослідження (анкети,
бланки-інтерв’ю тощо), за допомогою якого було отримано
емпіричну інформацію. Сюди включаються також таблиці і графіки, що не
ввійшли до соціологічного звіту.
Категорія «ефективність» у широкому розумінні — це рівень збігу
отриманих результатів будь-якої дії та цілей, що передували їй.
Ефективність соціологічного дослідження носить системно-комплексний
характер та залежить від цілої низки факторів, а саме: від якості
розробки програми й інструментарію дослідження, професіоналізму
виконавців, які повинні на високому рівні забезпечити здійснення усіх
його етапів, а також сформулювати відповідні висновки й рекомендації
щодо існуючих проблем та подати підготовлений соціологічний звіт його
замовникам. [11, cт.56-59]
ВИСНОВОК:
Розглянувши основні соціологічні методи збирання інформації, можна
зробити узагальнюючий висновок, що, по-перше, їх діапазон досить широкий
і кожний із них характеризується тими чи іншими позитивами. По-друге,
ефективному проведенню соціологічних досліджень сприяє раціональний
вибір і комплексне поєднання певних методів, залучення фахівців різного
профілю: соціологів, соціальних психологів, математиків, педагогів та
інших спеціалістів. По-третє, доцільність застосування того чи іншого
методу у даному дослідженні залежить від потенціалу методу, від змісту і
завдань дослідження, ступеня опрацювання проблеми, людських, фінансових
і економічних ресурсів, якими володіє дослідницький колектив.
По-четверте, часто для збирання соціологічної інформації
використовуються комбінації різних методів, що нерідко формує нові
методи її збирання та аналізу, сприяє утворенню нових нетрадиційних
способів отримання даних (наприклад, фокус-група, мозкова атака
тощо).Заключний етап емпіричного соціологічного дослідження зумовлює
обробку, аналіз та інтерпретацію даних, отримання емпірично
обґрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій. Залежно від методів
отримання первинної інформації можливо застосування різних прийомів
обробки й аналізу даних. Так, якщо соціолог певну частину інформації
запозичує із документальних джерел, то він використовує два основних
методи аналізу документів: неформалізований (традиційний) і
формалізований (контент-аналіз). Традиційний аналіз ґрунтується на
сприйнятті, розумінні, осмисленні й інтерпретації змісту документів
згідно з метою дослідження. Формалізований аналіз документальних джерел
(контент-аналіз — аналіз змісту) розрахований на запозичення
соціологічної інформації з великих масивів документальних джерел, які
недоступні традиційному аналізу. Він базується на виявленні деяких
кількісних статистичних характеристик текстів (або
повідомлень).Завершується емпіричне соціологічне дослідження
формулюванням висновків, пропозицій та рекомендацій, які повинні носити
конкретний, реалістичний характер, мати необхідні обґрунтування в
матеріалах дослідження, підтверджуватися документальними й статистичними
даними.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
Волович В. Й. Надежность информации в социологическом исследовании. —
К.: Наук. думка, 2004. 366с.
Горшков М. К., Шереги Ф. 3. Как провести социологическое исследование.
—М.: Политиздат, 2003. 203с.
Гречихин В. Л. Лекции по методика й технике социологических
исследовании. —М.: Изд-во МГУ, 1998. 301с.
Грушин Б. А. Мнение о мире й мир мнений. — М.: Политиздат, 1967. 300с.
Евлапов Л. Г., Кутузов В. А Зкспертньїе оценки в управлений. — М.:
Зкономика, 2000. 502с.
Жабский М. Й. ПринципьІ стандартизованного интервью // Социол.
исследова-ия. – 1995. — № 3.C.23-26
Здравомьіслов А. Г. Методология й процедура социологических
исследовании. —М.: Мьісль, 2001. 123c.
Куприян А П. Проблема зксперимента в системе общественной практики. —
М.:Наука, 1981. 354c.
Логика социологического исследования. — М.: Наука, 1987. 366c.
Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Введение в социологию: Учеб.-метод.
пособие. — К.: МАУП, 1999. 265c.
Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Социология: Учеб. пособие. — К.: МАУП,
1998. 289c.
Нозль 3. Массовьіе опросьі. — М.: Прогресе, 1998. 211c.
Осипов Г. В., Андреев 3. П. МетодьІ измерения в социометрии. — М.:
Наука, 2004. 302c.
Панина Н. В. Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій. — К.:
Наук. думка, 2002. 255c.
Погосян Г. А Метод интервью й достоверность социологической информации.
—Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1985. 200c.
Практикум по социологии. — М.: Издво МГУ, 2002. 500c.
Пзнто Р., Гравитц М. МетодьІ социальньіх наук: Пер. с фр. — М.:
Прогресе, 2002. 302c.
Система социологического знання: Учеб. пособие / Сост. Г. В. Щекин. —3-є
изд. – К.: МАУП, 2003. 355c.
Социологический знциклопедический словарь / Ред.-координатор Г. В. Оси
пов. — М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1998. — С. 336.
Супперс П., Зинес Дж. ОсновьІ теории измерений // Психологическое
измерение. — М.: Мир, 2000. 304c.
Тощенко Ж. Т. Социология: Общин курс. — М.: Прометей, 1999. 306c.
Туленков Н. В. Социологическое исследование: понятие, программа,
методьі: Конспект лекции по социологии для студентов физкультурньїх
вузов. — К.: УГУФВС,2004. 208c.
Чуриков Н. Н. Проектирование вьІборочного социологического исследования.
—К.: Наук, думка, 2000. 306c.
Ядов Я А. Социологическое исследование: методология, программа, методьі.
—М.: Наука, 2001. 504c.
Яковенко Ю. Й., Паниотто В. Й. Почтовьій опрос в социологическом
исследова-нии. — К.: Политиздат УкраиньІ, 1998. 208c.
PAGE
PAGE 3
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
