.

Соціальний захист в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 34904
Скачать документ

Реферат на тему:

Соціальний захист в Україні

 

1. Поняття соціального захисту. Соціальні послуги

Право на соціальний захист громадян закріплене у ст. 46 Конституції
України: громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на
забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника чи безробіття з незалежних від них
обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Соціальне забезпечення (соціальний захист) – система матеріального
забезпечення і обслуговування громадян на випадок старості,
інвалідності, хвороби, в разі втрати годувальника та в інших
установлених законодавством випадках.

Право на соціальний захист гарантується загальнообов’язковим державним
соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних і
юридичних осіб, а також бюджетних та інших джерел соціального
забезпечення та створення мережі державних, комунальних і приватних
закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом
існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового
мінімуму, визначеного законом.

 Право на соціальний захист регулюється конституцією та Законами
України: “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні
гарантії”(05.10.2000), “Про пенсійне забезпечення”(5.11.1991), “Про
пенсії за особливі заслуги перед Україною”(1.06.2000), “Про державну
допомогу сім’ям з дітьми”(у ред. від 22.03.2001), “Про
страхування”(7.0.3.1996), “Про збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну соціальну допомогу
інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”(16.11.2000), “Про державну
соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”(01.06.2000), “Про сприяння
соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”(05.02.1993) та ін.

Серед видів соціального захисту розрізняють: 1) пенсії; 2) допомоги; 3)
працевлаштування осіб, які частково втратили працездатність; 4)
виробниче навчання і перекваліфікація в професійних школах і навчальних
майстернях осіб, що не можуть знайти роботу за попередньою професією; 5)
поміщення інвалідів та пристарілих в інтернати та будинки інвалідів на
повне державне забезпечення; 6) спеціальні дитячі будинки для інвалідів
– дітей; 7) надання путівок на санаторно-курортне лікування,
протезування, забезпечення колясками та автомобілями для інвалідів; 8)
допомога по вагітності й пологам; 9) за народженням дитини; 10)
багатодітним та одиноким матерям і малозабезпеченим сім’ям, в яких є
діти тощо. 

З метою удосконалити систему соціального забезпечення у червні 2003 року
ВРУ прийняла Закон України „Про соціальні послуги”, який регламентує
основні  організаційні та правові засади надання соціальних  послуг 
особам,  що  перебувають  у складних життєвих обставинах та потребують
сторонньої допомоги.

Соціальні послуги    –  це  комплекс   правових,   економічних,
психологічних,  освітніх,  медичних,  реабілітаційних   та   інших
заходів,  спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів,  які
перебувають  у  складних   життєвих   обставинах   та   потребують
сторонньої  допомоги  (далі  –  особи,  що  потребують  соціальних
послуг),  з метою поліпшення або відтворення  їх  життєдіяльності,
соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Основними засадами надання соціальних послуг є: 1) сприяння особам,  
що   перебувають   у   складних   життєвих обставинах,  які  вони  не 
в  змозі подолати за допомогою наявних засобів і можливостей; 2)
попередження виникнення складних життєвих обставин; 3) створення умов
для самостійного розв’язання життєвих проблем, що виникають.

Основними формами надання  соціальних  послуг  є  матеріальна допомога
та соціальне обслуговування.

Матеріальна допомога   надається  особам,  що  знаходяться  у складній
життєвій ситуації,  у вигляді  грошової  або  натуральної допомоги: 
продуктів  харчування,  засобів  санітарії  і особистої гігієни, 
засобів  догляду  за  дітьми,  одягу,  взуття  та  інших предметів  
першої  необхідності,  палива,  а  також  технічних  і допоміжних
засобів реабілітації.

Соціальне обслуговування    здійснюється    шляхом    надання соціальних
послуг: 1) за місцем проживання особи (вдома); 2) у стаціонарних
інтернатних установах та закладах; 3) у реабілітаційних установах та
закладах; 3)в установах та закладах денного перебування; 4) в
установах    та   закладах   тимчасового   або   постійного перебування;
5) у територіальних центрах соціального обслуговування; 6) в інших
закладах соціальної підтримки (догляду).

Відповідно до  законодавства можуть  надаватися  такі   види соціальних
послуг:

1)       соціально-побутові послуги    –    забезпечення    продуктами
харчування,  м’яким та твердим   інвентарем,  гарячим  харчуванням,
транспортними  послугами,  засобами малої механізації,  здійснення
соціально-побутового  патронажу,  виклик  лікаря,   придбання   та
доставка медикаментів тощо;

2)       психологічні послуги   –   надання   консультацій   з  питань
психічного здоров’я та поліпшення взаємин з  оточуючим  соціальним
середовищем,   застосування   психодіагностики,   спрямованої   на
вивчення  соціально-психологічних  характеристик  особистості,   з
метою  її  психологічної  корекції або психологічної реабілітації,
надання методичних порад;

3)       соціально-педагогічні послуги   –   виявлення   та   сприяння
розвитку  різнобічних  інтересів і потреб осіб,  які перебувають у
складних   життєвих   обставинах,   організація    індивідуального
навчального,   виховного   та   корекційного  процесів,  дозвілля,
спортивно-оздоровчої, технічної  та  художньої  діяльності   тощо, а
також  залучення  до роботи різноманітних закладів,  громадських
організацій, заінтересованих осіб;

4)       соціально-медичні послуги  –  консультації  щодо  запобігання
виникненню   та   розвитку  можливих  органічних  розладів  особи,
збереження,  підтримка  та   охорона   її   здоров’я,   здійснення
профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

5)       соціально-економічні послуги   –   задоволення   матеріальних
інтересів і потреб  осіб,  які  перебувають  у  складних  життєвих
обставинах,   що  реалізуються  у  формі  надання  натуральної  чи
грошової  допомоги,  а  також  допомоги  у   вигляді   одноразових
компенсацій;

6)       юридичні послуги  –  надання  консультацій  з  питань чинного
законодавства,  здійснення захисту прав  та  інтересів  осіб,  які
перебувають у складних життєвих обставинах,  сприяння застосуванню
державного примусу і реалізації юридичної  відповідальності  осіб, що 
вдаються  до  протиправних  дій  щодо  цієї  особи (оформлення правових
 документів,  адвокатська  допомога,   захист   прав   та інтересів
особи тощо);

7)       послуги з   працевлаштування   –   пошук  підходящої  роботи,
сприяння   у   працевлаштуванні   та    соціальне    супроводження
працевлаштованої особи;

8)       послуги з   професійної   реабілітації   осіб   з  обмеженими 
фізичними  можливостями  –   комплекс   медичних,   психологічних,
інформаційних  заходів,  спрямованих на створення сприятливих умов для
реалізації  права  на  професійну  орієнтацію  та  підготовку, освіту,
зайнятість;

9)       інформаційні послуги  –  надання  інформації,  необхідної для
вирішення складної   життєвої   ситуації   (довідкові    послуги);
розповсюдження    просвітницьких   та   культурно-освітніх   знань 
(просвітницькі  послуги);  поширення  об’єктивної  інформації  про
споживчі властивості та види соціальних послуг,  формування певних
уявлень   і   ставлення   суспільства   до   соціальних    проблем
(рекламно-пропагандистські послуги);

10)   інші соціальні послуги.

Право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, а також
іноземці та особи без громадянства,  у тому числі біженці, які 
проживають  в  Україні на законних підставах та перебувають у складних
життєвих обставинах.

Соціальні послуги  можуть  надаватися  як  за  плату,  так  і
безоплатно.

Безоплатні соціальні  послуги  державними   та   комунальними
суб’єктами    в   обсягах,   визначених   державними   стандартами
соціального обслуговування, надаються:

?   громадянам, які не здатні до самообслуговування у  зв’язку  з
похилим  віком,  хворобою,  інвалідністю  і  не мають рідних,  які
повинні забезпечити їм догляд і допомогу;

?   громадянам, які знаходяться у складній  життєвій  ситуації  у 
зв’язку   з   безробіттям   і  зареєстровані  в  державній  службі
зайнятості  як  такі,  що  шукають  роботу,   стихійними   лихами,
катастрофами,  які  є  біженцями внаслідок збройних та міжетнічних
конфліктів,  якщо середньомісячний сукупний дохід цих  осіб  нижче
встановленого прожиткового мінімуму;

?   дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації у
зв’язку з інвалідністю,  хворобою,  сирітством, безпритульністю,
малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім’ї.

Для отримання  соціальних послуг,  що надаються державними та
комунальними суб’єктами,  особа, яка їх потребує, має звернутися з
письмовою  заявою  до місцевого органу виконавчої влади або органу
місцевого самоврядування. У разі якщо особа,  яка потребує соціальних
послуг,  за віком або  станом  здоров’я  неспроможна самостійно прийняти
рішення про необхідність їх надання,  таке рішення  може  прийняти 
опікун  чи піклувальник,   органи   опіки   та   піклування  
відповідно   до законодавства.

 

 

2. Державні соціальні стандарти

Правові засади формування та застосування державних соціальних
стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених
Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій
визначають Закони України “Про державні соціальні стандарти та державні
соціальні гарантії”(05.10.2000)., “Про прожитковий мінімум” (15.07.1999)
та інші.

Державні соціальні стандарти – встановлені законами, іншими
нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс,
на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій
(мінімальна зарплата, пенсія тощо).

Державні соціальні гарантії – встановлені законами мінімальні розміри
оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної
допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та
іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не
нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення
нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я,
набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих
товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення
основних соціальних і культурних потреб особистості (встановлюється на
одну людину із розрахунку сукупного доходу сім’ї).

Соціальні норми і нормативи – показники необхідного споживання продуктів
харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми,
медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи
поділяються на:

?   нормативи споживання – розміри споживання в натуральному виразі за
певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування,
непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

?   нормативи забезпечення – визначена кількість наявних в особистому
споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення
певної території мережею закладів охорони здоров’я, освіти, підприємств,
установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного
обслуговування та житлово-комунальних послуг;

?   нормативи доходу – розмір особистого доходу громадянина або сім’ї,
який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується
на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та
забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються
на:

?   нормативи раціонального споживання – рівень, що гарантує оптимальне
задоволення потреб;

?   нормативи мінімального споживання – соціально прийнятний рівень
споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг,
виходячи із соціальних або фізіологічних потреб;

?   статистичні нормативи – нормативи, що визначаються на основі
показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення
чи його окремих соціально-демографічних груп.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та
затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за
участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо
інше не передбачено Конституцією України та законами України.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум,
встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні
гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального,
побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та
освіти:

 

Категорії громадян: 2000 р./ грн..: 2001 р./грн..: 2002-2003р.р./грн.:

Діти віком до 6 років – 240,71 – 276,48 – 307

Діти віком від 6 до 18 років – 297,29 – 345,66 – 384

Працездатні особи – 287,63 – 331,05 – 365

Особи, які втратили працездатність – 216,56 – 248,77 – 268

(За Законами України “Про затвердження прожиткового мінімуму на
2000(2002,2003) рік”)

 

До державних соціальних нормативів у сфері забезпечення навчальними
закладами включаються: 1) перелік та обсяг послуг, що надаються
державними і комунальними закладами дошкільної, загальної середньої,
професійно-технічної та вищої освіти; 2) нормативи граничного
наповнювання класів, груп та співвідношення вихованців, учнів, студентів
і педагогічних працівників у навчальних закладах; 3) норми матеріального
забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального і
матеріального забезпечення учнів.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою
забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий
рівень. Такими стандартами держава визнає:

?   мінімальний розмір заробітної плати (станом на: 1 квітня 2000 року –
90 гривень, з 1 липня 2000 року – 118, з 1 січня 2002 року – 140; з 1
липня 2002 року – 165 гривень на місяць; з 1 січня 2003 р. -185, а з 1
липня 2003 – 237 грн. за Законами України “Про встановлення мінімальної
заробітної плати” на 2000, 2002 та 2003 рр..);

?   мінімальний розмір пенсії за віком (86 грн. 90 коп., – разом із
цільовою грошовою допомогою на прожиття станом на 2003 р.);

?   неоподатковуваний мінімум доходів громадян (17 гривень станом на
2003 р.);

?   розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування,
не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Також з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та
окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: 1)
рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській
АЕС; 2) рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах
та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів; 3) стипендій
учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних
закладів; 4) індексації доходів населення з метою підтримання
достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх
грошових доходів в умовах зростання цін; 5) надання гарантованих обсягів
соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового
обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров’я,
фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування; 6)
забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах
окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Винятково законами України визначаються: 1) мінімальний розмір
заробітної плати; 2) мінімальний розмір пенсії за віком; 3)
неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 4) величина порогу
індексації грошових доходів громадян; 5) пільги щодо оплати
житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв’язку та критерії їх
надання.

Державні соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів,
органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій
незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при
розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть
передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих
бюджетів.

З метою дотримання державних соціальних гарантій здійснюється державний
моніторинг (спостереження, оцінка і прогнозування) шляхом: 1) щомісячної
оцінки вартісної величини основних державних соціальних стандартів; 2)
ведення державного статистичного обліку щодо дотримання державних
соціальних стандартів і нормативів; 3) поточного коригування вартісних
величин державних соціальних нормативів та нормативів витрат
(фінансування) залежно від зміни цін та інших умов їх формування. За
результатами моніторингу здійснюється перегляд розмірів державних
соціальних гарантій в порядку, що визначається законами.

 

3. Соціальне страхування в Україні

Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади
загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в
Україні визначають Закони України “Основи законодавства України про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування”(14.01.1998), “Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття”(02.03.2000), “Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,
зумовленими народженням та похованням”(18.01.2001), “Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності”(23.09.1999) та інші. Відносини у сфері страхування,
порядок створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту
майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян
визначає Закон України “Про страхування”(7.03.1996 із змінами на 2002
р.) та інші.

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових
інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій
(страхових випадків), визначених договором страхування або чинним
законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати
громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків,
страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки
ймовірності та випадковості настання, називається страховий ризик.

Страхування здійснюється страховиками (державні та приватні) щодо
страхувальників (юридичні та фізичні особи). Страховики – державні
організації, чи приватні фінансові установи, створені у будь-якій формі
господарських товариств, які одержали ліцензію на здійснення страхової
діяльності. Страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни, які
уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками
відповідно до законодавства України.

Об’єктами страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству
України, пов’язані:

?   з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією
страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

?   з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове
страхування);

?   з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її
майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування
відповідальності).

За формою страхування може бути: загальнообов’язковим державним,
добровільним та обов’язковим.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав,
обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що
включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної,
часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,
безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших
випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що
формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим
ним органом (роботодавцем), громадянами, а також бюджетних та інших
джерел, передбачених законом.

Завданням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів
громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального
захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної
або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них
обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною
або дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї, смерті громадянина та членів
його сім’ї тощо.

Залежно від страхового випадку основними видами загальнообов’язкового
державного соціального страхування є: 1) пенсійне страхування; 2)
страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,
зумовленими народженням та похованням; 3) медичне страхування; 4)
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності; 5) страхування на
випадок безробіття.

За загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням надаються такі
види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

?   пенсійне страхування: 1) пенсії за віком, по інвалідності внаслідок
загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з
роботою, інвалідності з дитинства); 2) пенсії у зв’язку з втратою
годувальника; 3) медичні профілактично-реабілітаційні заходи; 4)
допомога на поховання пенсіонерів;

?   медичне страхування: 1) діагностика та амбулаторне лікування; 2)
стаціонарне лікування; 3) надання готових лікарських засобів та виробів
медичного призначення; 4) профілактичні та освітні заходи; 5)
забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі
операції або мають хронічні захворювання.

?   страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та
витратами, зумовленими народженням та похованням: 1) допомога по
тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною (60%
середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають
страховий стаж до п’яти років; 80% – від 5 до 8 р.; 100% – понад 8 р.);
2) допомога по вагітності та пологах (становить 100% середньої
заробітної плати); 3) допомога при народженні дитини та по догляду за
нею до 3-х років; 4) допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів,
безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
5) забезпечення оздоровчих заходів;

?   страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання: 1) профілактичні заходи по запобіганню нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань; 2) відновлення здоров’я та
працездатності потерпілого; 3) допомога по тимчасовій непрацездатності
внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного
захворювання; 4) відшкодування збитків, заподіяних працівникові
каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним
своїх трудових обов’язків; 5) пенсія по інвалідності внаслідок нещасного
випадку на виробництві або професійного захворювання; 6) пенсія у
зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку
на виробництві або професійного захворювання; 7) допомога на поховання
осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або
професійного захворювання;

?   страхування від безробіття: 1) допомога по безробіттю, у тому числі
одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької
діяльності; 2) відшкодування витрат, пов’язаних із професійною
підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією; 3) матеріальна
допомога безробітному та членам його сім’ї; 4) дотація роботодавцю для
створення робочих місць; 5) допомога по частковому безробіттю; 6)
матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або
підвищення кваліфікації безробітного; 7) пошук підходящої роботи та
сприяння у працевлаштуванні; 8) допомога на поховання.

Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є
застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші
особи, страхувальники і страховики. Страхувальниками за
загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та
застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.
Страховиками є цільові страхові фонди з: а) пенсійного страхування; б)
медичного страхування; в) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; г)
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань; д) страхування на випадок безробіття. Страхові фонди беруть
на себе зобов’язання щодо збору страхових внесків та надання
застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при
настанні страхових випадків.

Об’єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування є
страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її
сім’ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального
забезпечення та соціальних послуг.

Страховий випадок – подія, з настанням якої виникає право застрахованої
особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг,
передбачених законами України з окремих видів загальнообов’язкового
державного соціального страхування.

До страхових випадків, з настанням яких надаються матеріальне
забезпечення та соціальні послуги, належать: 1) тимчасова
непрацездатність; 2) вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;
3) інвалідність; 4) хвороба; 5) досягнення пенсійного віку; 6) смерть
годувальника; 7) безробіття; 8) соціальні послуги та інші матеріальні
витрати, пов’язані з певними обставинами; 9) нещасний випадок на
виробництві; 10) професійне захворювання.

Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають: 1)
особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): а) на
підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності
та господарювання; б) у фізичних осіб; 2) особи, які забезпечують себе
роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є
членами творчих спілок), громадяни – суб’єкти підприємницької
діяльності.

Джерелами коштів загальнообов’язкового державного соціального
страхування є: 1) внески роботодавців і застрахованих осіб; 2) бюджетні
кошти ( для окремих видів загальнообов’язкового державного соціального
страхування); 3) інші джерела.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України
відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду
страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням
Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з
окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
залежно від його виду встановлюються з кожного виду страхування, як
правило, на календарний рік у відсотках: для роботодавців – до сум
фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам,
які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян; для фізичних
осіб – до сум оподатковуваного доходу (прибутку). Внески на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець.

Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі
договору між страхувальником і страховиком.

Видами добровільного страхування можуть бути: 1) страхування життя; 2)
страхування від нещасних випадків; 3) медичне страхування (безперервне
страхування здоров’я); 4) страхування здоров’я на випадок хвороби; 5)
страхування транспорту; 6) страхування вантажів та багажу; 7)
страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ; 8)
страхування майна; 9) страхування цивільної відповідальності власників
транспорту; 10) страхування відповідальності перед третіми особами; 11)
страхування фінансових ризиків тощо.

Обов’язкове страхування – це страхування, що запроваджуються законами
України і є включеним до Закону України “Про страхування”.

В Україні здійснюються такі види обов’язкового страхування: 1) медичне
страхування; 2) особисте страхування медичних і фармацевтичних
працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що
фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування
вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків; 3)
особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в
установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України)
та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин
(команд); 4) страхування спортсменів вищих категорій; 5) страхування
життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини; 6) особисте
страхування від нещасних випадків на транспорті; 7) авіаційне
страхування цивільної авіації; 8) страхування цивільної відповідальності
власників транспортних засобів; 9) страхування цивільної
відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може
бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту; 10) страхування працівників
(крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з
Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної
допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на
психічні розлади; 11) страхування майнових ризиків при промисловій
розробці родовищ нафти і газу; 12) страхування персоналу ядерних
установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних
інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо
на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого
випромінювання на їхнє здоров’я за рахунок коштів ліцензіатів; 13)
страхування об’єктів космічної діяльності; 14) страхування
відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок
настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів; 15)
страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у
власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути
заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи
використання цієї зброї; 16) страхування тварин на випадок загибелі,
знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних
випадків тощо (всього 34 види станом на 2002 р.).

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за
домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання
договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у
випадках, передбачених чинним законодавством. Страхова сума – грошова
сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний
провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата –
грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору
страхування при настанні страхового випадку.

Договір страхування – це письмова угода між страхувальником і
страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі
настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику
або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на
користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати
послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові
платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Правила страхування повинні містити: 1) перелік об’єктів страхування; 2)
порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових
виплат; 3) страхові ризики; 4) виключення із страхових випадків і
обмеження страхування; 5) строк та місце дії договору страхування; 6)
порядок укладання договору страхування; 7) права та обов’язки сторін; 8)
дії страхувальника у разі настання страхового випадку; 9) перелік
документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір
збитків; 10) порядок і умови здійснення страхових виплат; 11) строк
прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових
виплат; 11) причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового
відшкодування; 12) умови припинення договору страхування; 13) порядок
вирішення спорів; 14) страхові тарифи за договорами страхування іншими,
ніж договори страхування життя; 15) страхові тарифи та методику їх
розрахунку за договорами страхування життя; 16) особливі умови.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику
письмову заяву за формою, встановленою страховиком або іншим чином
заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні
договору страхування страховик має право запросити у страхувальника
баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором
(аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки
страховиком страхового ризику. Укладання договору страхування може
посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою
договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту
внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором
страхування.

Підставами для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або
страхового відшкодування є:

?   навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено
договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку;

?   вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь
якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до
страхового випадку;

?   подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт
страхування або про факт настання страхового випадку;

?   отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим
страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

?   несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового
випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у
визначенні обставин, характеру та розміру збитків і т. ін.

На сьогоднішній день у багатьох країнах світу системою страхування
покриті практично всі сфери життєдіяльності людини. Страхують як
добровільно, так і примусово (у багатьох країнах відсутність
автомобільної страховки є забороною щодо його експлуатації), всі і
практично все: від окремих органів людини, її життя, – до автомобілів,
нерухомості тощо.

Система страхування в Україні знаходиться лише на етапі становлення і
потребує розробки нових законопроектів та внесення змін до вже існуючих.

 

4. Пенсії в Україні

Принципи, засади і механізми функціонування системи
загальнообов’язкового    державного    пенсійного  страхування,
призначення,  перерахунку  і  виплати  пенсій,  надання соціальних
послуг  з коштів  Пенсійного  фонду визначає Закон України „Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (09.07.2003).

Пенсія (лат. pensio – платіж) – регулярна грошова виплата у якості
матеріального забезпечення та старості років, інвалідності, за вислугу
років, при втраті годувальника.

Система  пенсійного  забезпечення  в Україні складається з трьох рівнів:

?   Перший рівень  –  солідарна   система   загальнообов’язкового
державного  пенсійного  страхування  (солідарна система),  що базується
на засадах солідарності  і  субсидування  та  здійснення виплати 
пенсій  і  надання  соціальних  послуг  за рахунок коштів Пенсійного
фонду;

?   Другий рівень – накопичувальна система  загальнообов’язкового
державного пенсійного страхування (накопичувальна система пенсійного
страхування), що  базується  на  засадах  накопичення коштів 
застрахованих  осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування 
витрат  на  оплату  договорів  страхування  довічних пенсій  і
одноразових виплат;

?   Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, що
базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та  їх 
об’єднань  у  формуванні  пенсійних  накопичень  з   метою отримання 
громадянами додаткових  пенсійних  виплат.

Перший  та  другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні 
становлять   систему   загальнообов’язкового   державного пенсійного
страхування. Другий та третій  рівні системи  пенсійного забезпечення  в
Україні становлять систему  накопичувального    пенсійного забезпечення.
Громадяни  України  можуть  бути  учасниками та отримувати пенсійні
виплати одночасно  з  різних  рівнів  системи  пенсійного забезпечення 
в Україні.

Непрацездатні  громадяни  крім пенсійних виплат із системи пенсійного
забезпечення мають право отримувати  доплати,  надбавки та підвищення до
зазначених виплат,  додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів,
визначених законодавством.

У разі якщо сукупність зазначених виплат разом  з пенсійними виплатами
із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають
розміру  прожиткового мінімуму,  визначеного  законом для непрацездатних
громадян,  такі громадяни мають право на отримання державної соціальної
допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.

Право  на  отримання  пенсій  та  соціальних   послуг   із солідарної
системи мають:

     1) громадяни України,  які застраховані згідно із Законом України
„Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та досягли
пенсійного  віку  чи  визнані інвалідами   в   установленому  
законодавством  порядку  і  мають необхідний для  призначення 
відповідного  виду  пенсії  страховий стаж, а  в  разі смерті цих осіб –
члени їхніх сімей та інші особи, передбачені законодавством;

     2) особи,  яким була призначена  пенсія  відповідно  до  Закону 
України  “Про пенсійне забезпечення” (крім  соціальних  пенсій)  або 
була призначена  пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими
законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за
Законом України “Про пенсійне забезпечення” – за умови,  якщо вони не
отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з  інших джерел, 
а  також  у випадках,  передбачених законодавством,  – члени їхніх
сімей.

За  рахунок  коштів  Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються
такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія  по  інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому
числі каліцтва,  не пов’язаного з роботою,  інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв’язку з втратою годувальника.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на
накопичувальних пенсійних рахунках,  здійснюються такі пенсійні виплати:

1) довічна пенсія з установленим періодом;

2) довічна обумовлена пенсія;

3) довічна пенсія подружжя;

4) одноразова виплата.

Особі,  яка  має  одночасно право на різні види пенсії (за віком,  по 
інвалідності,  у  зв’язку  з  втратою   годувальника, довічну),
призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають
громадяни України, іноземці та особи без громадянства якщо вони 
проживають в Україні (працюють у дипломатичних представництвах за
кордоном), працюють та отримують доходи незалежно від форм власності та
видів оподаткування, військовослужбовці строкової (альтернативної)
служби, особи, які отримують допомогу по догляду за дитиною, особи що
здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, особи що отримують допомогу по
тимчасовій непрацездатності, безробітні в період отримання допомоги по
безробіттю.

Страхування в Україні здійснюється страхувальниками, якими визнаються 
роботодавці та інші особи, які  сплачують  страхові  внески  на
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (дипломатичні
представництва, військові частини, Фонд    загальнообов’язкового   
державного    соціального страхування України на випадок безробіття,
Фонд  соціального  страхування  від  нещасних  випадків на виробництві
та професійного захворювання України, застраховані особи, тощо).

Страхові внести до солідарної системи нараховуються для роботодавців у
відповідності до Закону України „Про оплату праці”, для інших
страхувальників – у відповідності до нормативно-правових актів України.

Органи Пенсійного фонду ведуть  облік  усіх  застрахованих осіб  та 
персоніфікований  облік  надходження  страхових внесків, відкриваючи на
кожну застраховану особу персональну облікову картку.

Розмір пенсії особи у солідарній системі напряму залежить від страхового
стажу.

Страховий стаж – період  (строк),  протягом  якого  особа підлягає 
загальнообов’язковому  державному пенсійному страхуванню та за який
щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний
страховий внесок.

Страховий стаж складається з періодів, протягом яких людина була
застрахована в системі загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування і платила внески в Пенсійний фонд. Страховий стаж
виміряється в місяцях. При цьому неповний місяць роботи буде зарахований
у страховий стаж як повний тільки за умови, якщо сума внесків за нього
виявиться не нижчою за мінімальну.

Пенсії за віком в солідарній системі. Особи  мають  право  на 
призначення пенсії за віком після досягнення  чоловіками  60  років,
жінками – 55 років та наявності страхового стажу не менше п’яти років.

Розмір пенсії за віком визначається за формулою:

П = Зп х Кс, де:

П – розмір пенсії, у гривнях;

Зп –  заробітна плата (дохід) застрахованої особи,  визначена відповідно
до законодавства,  з якої обчислюється пенсія, у гривнях;

Кс –   коефіцієнт   страхового   стажу  застрахованої  особи.

Мінімальний  розмір  пенсії  за  віком  за   наявності   у чоловіків 25,
а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі 20 %
середньої  заробітної  плати  в Україні за попередній рік (станом на
осінь 2003р. – 400 грн.).

Для визначення розмірів пенсій законодавець використовує коефіцієнт
страхового стажу, який не може перевищувати 0,75 (75% від заробітку), а
для тих хто працював в особливо шкідливих умовах праці – 0,85 (85%),
який визначається за формулою:

См х Вс

Кс = ————, де:

100% х 12

Кс – коефіцієнт страхового стажу;

См – сума місяців страхового стажу;

Вс – визначена величина  оцінки одного  року  страхового  стажу  (у 
відсотках).  За період участі тільки в солідарній системі величина
оцінки одного року страхового стажу   дорівнює   1%,   а   за   період 
участі  в  солідарній  і накопичувальній системах пенсійного страхування
– 0,8%.

Для особи,  яка брала участь у солідарній  і  накопичу вальній
системах,  визначається  один  коефіцієнт страхового стажу як сума
коефіцієнта страхового стажу за період участі тільки в  солідарній
системі  та  коефіцієнта  страхового стажу,  визначеного за період
участі в солідарній і накопичувальній системах.

Особі, яка набула права на пенсію за віком, але після досягнення
пенсійного віку, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш
пізнього строку, буде підвищено нарахування пенсії за кожний повний рік
страхового стажу після досягнення пенсійного віку в такому порядку:

Кількість років відкладеного    виходу на пенсію за віком Підвищення
розміру пенсії на

1 3 %

2 6,71 %

3 11,83 %

4 18,54 %

5 27,07 %

6 36,46 %

7 46,85 %

8 58,43 %

9 71,19 %

10 85,32 %

 

Для призначення пенсій враховується зарплата одночасно за два періоди:
1) за будь-які 60 місяців поспіль до 1 липня 2000р. ( до введення
персоніфікованого обліку пенсійних внесків); 2) плюс за весь період
роботи після 1 липня 2000р.

Для розрахунку заробітної плати використовується формула:

Зп = Зс х (Ск / К), де:

Зс – середня зарплата в Україні на момент розрахунку.

Ск – сума коефіцієнтів зарплати за кожен місяць.

К – кількість місяців трудового стажу за які розраховані коефіцієнти
заробітної плати.

Зарплатні коефіцієнти (Кз), сума яких враховується (Ск), розраховуються
за формулою:

Кз = Зв/ Зс, де:

Зв – розмір заробітної плати, з якої було сплачено страховий внесок.

Зс – середня заробітна плата у державі.

Пенсії, призначені за Законом України „Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування”  індексуються відповідно до законодавства про
індексацію грошових доходів населення.

Пенсії по інвалідності в солідарній системі. Пенсія  по  інвалідності 
призначається  в  разі  настання інвалідності,    що   спричинила  
повну   або   часткову   втрату працездатності внаслідок загального 
захворювання  (в  тому  числі каліцтва,  не пов’язаного з роботою, 
інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу залежно від
ступеня втрати  працездатності  (визначено  три групи інвалідності).

Страховий стаж на час настання інвалідності встановлюється у 2 роки до
досягнення особою 23 років включно, 3 роки – від 24 років до 26, 4 роки
– від 27 до 31, 5 років – 32 роки і старше. Якщо інвалідність настала в
період  проходження  строкової військової  служби,  то пенсія по
інвалідності призначається особі незалежно від наявності страхового
стажу.

Пенсія по  інвалідності  залежно   від   групи   інвалідності
призначається в таких розмірах:  інвалідам I групи – 100 % пенсії за
віком;  інвалідам II групи  –  90  %;  інвалідам  III  групи  –  50%.

Пенсія  по  інвалідності призначається незалежно від того, коли настала
інвалідність:  у період  роботи,  до  влаштування  на роботу чи після
припинення роботи.

Пенсія  по   інвалідності   від   нещасного   випадку   на виробництві 
та професійного захворювання призначається відповідно до Закону 
України  “Про  загальнообов’язкове  державне  соціальне страхування 
від  нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності”.

Пенсії у зв’язку із втратою годувальника у солідарній системі. Пенсія 
у  зв’язку  з  втратою  годувальника призначається непрацездатним членам
сім’ї померлого годувальника,  які  були  на його  утриманні,  за 
наявності  в  годувальника  на  день  смерті страхового стажу,  який був
би  необхідний  йому  для  призначення пенсії  по  інвалідності,  а  в 
разі  смерті пенсіонера або осіб, що утримують пенсії по інвалідності, 
–  незалежно від тривалості страхового стажу.  При цьому дітям пенсія у
зв’язку з втратою годувальника призначається незалежно від того,  чи 
були вони на утриманні годувальника. Батьки і  чоловік  (дружина)
 померлого,  які не були на його утриманні, мають право на пенсію у
зв’язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до
існування.

Непрацездатними членами сім’ї вважаються такі особи (за умов якщо вони
були на повному утриманні померлого годувальника, та одержували  від 
померлого годувальника допомогу,  що була для них постійним і основним
джерелом засобів до існування):

1) чоловік (дружина),  батько,  мати,  якщо вони є інвалідами або 
досягли  пенсійного  віку;

2) діти  (у  тому  числі  діти,  які  народилися до спливу 10 місяців з
дня смерті годувальника) померлого годувальника,  які не досягли 18
років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18
років.

Діти, які  навчаються  за  денною  формою  навчання  у  вищих
навчальних     закладах     I-IV рівнів акредитації  та
професійно-технічних  навчальних  закладах,  до  закінчення такими
дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23
років,  та діти-сироти – до досягнення ними 23 років незалежно від того,
навчаються вони чи ні;

3) чоловік  (дружина),  а  в  разі  їх  відсутності  – один з батьків 
або  брат  чи  сестра,   дідусь   чи   бабуся   померлого годувальника
незалежно від віку і працездатності,  якщо він (вона) не працюють і 
зайняті  доглядом  за  дитиною  (дітьми)  померлого годувальника до
досягнення нею (ними) 8 років.

Пенсія  у  зв’язку  з втратою годувальника призначається в розмірі: на
одного непрацездатного  члена  сім’ї  –  50 % пенсії   за  віком 
померлого  годувальника;  на  двох  та  більше непрацездатних членів 
сім’ї  –  100 %  пенсії  за  віком померлого   годувальника,   що 
розподіляється  між  ними  рівними частками.

Порядок виплати пенсій. Пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 
25  числа місяця,  за який виплачується пенсія, виключно в грошовій
формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в
межах України без  урахування  одержуваної  заробітної плати (доходу)
або  пенсійних  виплат  з  накопичувальної  системи пенсійного
страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного
забезпечення.

Сума  пенсії,  що  належала  пенсіонерові   і   залишилася
недоотриманою  у  зв’язку з його смертю виплачується батькам, чоловіку
(дружині), а також членам сім’ї, які проживали разом з пенсіонером на
день його смерті.

Пенсійні виплати за рахунок накопичувального фонду. Застрахована особа 
в  разі  досягнення  пенсійного  віку має право на отримання довічної 
пенсії  або  одноразової  виплати  за   рахунок   коштів
Накопичувального   фонду,   облікованих   на  її  накопичувальному
пенсійному рахунку, згідно із Законом  України  “Про  страхування”.

Розмір довічної пенсії розраховується страховою  організацією виходячи 
з  вартості  оплаченого  договору страхування довічної пенсії,  з
урахуванням майбутнього інвестиційного доходу, забезпечуваного 
страховою  організацією,  видатків,  пов’язаних з подальшим
інвестуванням зазначених сум, та з урахуванням середньої для чоловіків і
жінок величини тривалості життя. Строки та порядок виплат встановлюються
договором страхування довічної пенсії.

У  разі  смерті  застрахованої  особи  до  досягнення  нею пенсійного
віку належні їй пенсійні активи успадковуються як спадщина за Цивільним
кодексом України,  якщо застрахована особа не визначила конкретних осіб,
які мають право на їх отримання (не склала заповіт щодо своїй пенсійних
активів).

Види довічних пенсій:

?         довічна пенсія з установленим періодом,

?         довічна обумовлена пенсія,

?         довічна пенсія подружжя.

Довічна  пенсія  з  установленим  періодом   –   щомісячна виплата,  яка
здійснюється протягом життя пенсіонера, але не менше ніж протягом десяти
років з дня  її  призначення. 

Довічна  обумовлена  пенсія  –  щомісячна   виплата,   яка здійснюється
протягом життя пенсіонера.

Довічна  пенсія  подружжя   –   щомісячна   виплата,   яка здійснюється
протягом життя пенсіонера, а після його смерті – його чоловіку 
(дружині),   який   (яка)   досягли   пенсійного   віку протягом їх
життя.

Застрахована  особа  має  право  вільного  вибору лише одного з видів
довічних пенсій.

 

5. Статус і соціальний захист військовослужбовців та співробітників
органів внутрішніх справ

Статус і соціальний захист військовослужбовців та співробітників органів
внутрішніх справ (ОВС) України визначають Закони України “Про соціальний
і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”(20.12.1991 із
змінами на 2002 р.), “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців,
осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких
інших осіб”(09.04.1992 із змінами на 2002 р.), “Про міліцію”(20.12.90 із
змінами на 2002 р.) та інші.

До військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики,
мічмани, військовослужбовці строкової і надстрокової служби та
військової служби за контрактом Збройних Сил України, Прикордонних
військ України, Служби національної безпеки України, військ цивільної
оборони, а також інших військових формувань, що створюються Верховною
Радою України, стратегічних сил стримування, які дислокуються на
території України, військовослужбовці-жінки, курсанти військових
навчальних закладів. Дія цього Закону поширюється на:
військовослужбовців, які проходять службу на території України, і
військовослужбовців – громадян України, які виконують військовий
обов’язок за межами України; членів сімей військовослужбовців, які
загинули, померли, пропали безвісти або стали інвалідами при проходженні
військової служби; військовозобов’язаних, призваних на збори, та членів
їх сімей.

Військовослужбовці наділені усіма правами, що мають громадяни України.
Разом з тим правовий статус військовослужбовця передбачає і певні
особливості. Так військовослужбовцю гарантується недоторканність особи.
Він не може бути арештований інакше, як на підставі судового рішення або
з санкції прокурора чи наказу командира, винесеного відповідно до
Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Використання
військовослужбовців для виконання завдань, не пов’язаних з військовою
службою, не допускається. Військовослужбовці можуть залучатися до участі
у ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха та в інших
окремих випадках лише за рішенням Верховної Ради України.
Військовослужбовці не можуть займатися підприємницькою діяльністю.
Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а
також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням
військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Для
військовослужбовців встановлюється 41-годинний робочий тиждень.
Військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби, бойове чергування
проводяться у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості
службового часу. Військовослужбовці забезпечуються жилими приміщеннями
державою. Члени сімей військовослужбовців мають право на першочергове
працевлаштування, влаштування у садки та школи, дружинам виплачується
грошова допомога при переведені чоловіка на іншу роботу тощо.

Держава гарантує соціальний захист і працівникам міліції. Вони
користуються пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних
телефонів, влаштуванні дітей у дошкільні заклади, вирішенні інших питань
соціально-побутового забезпечення Для працівників міліції встановлюється
41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і
начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість
робочого часу, а також у вихідні та святкові дні.

Військовослужбовцям, працівникам ОВС, які мають право на пенсію за
Законом “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб
начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких
інших осіб”, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і
виплачуються після звільнення їх зі служби. Військовослужбовцям, особам,
які мають право на пенсію за цим Законом пенсії по інвалідності, а
членам їх сімей пенсії в разі втрати годувальника призначаються
незалежно від тривалості служби.

Відповідно до закону, військовослужбовцям та співробітникам ОВС
нараховуються такі види пенсій:

За вислугу років (максимальний розмір 90% від зарплати) – нараховується
тим хто:

?   має вислугу 20 років і більше (у розмірі 50% від зарплати + 3% за
кожен рік вислуги понад 20 років; а звільненим у відставку за віком або
за станом здоров’я – 55% + 3%);

?   особам з 45 років, які мають 25 років загального трудового стажу, з
яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова
служба або служба в органах внутрішніх справ (у розмірі 50% від
зарплати, + 1% за кожен рік понад 25 років стажу).

Пенсії по інвалідності (внаслідок поранення, контузії, каліцтва,
захворювання тощо) військовослужбовцям, особам, які мають право на
пенсію, за цим Законом призначаються в таких розмірах:

?   інвалідам війни I групи – 100%, II групи – 80%, III групи – 60%
відповідних сум грошового забезпечення (заробітку);

?   іншим інвалідам I групи – 70%, II групи – 60%, III групи – 40%
відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).

Пенсії в разі втрати годувальника сім’ям військовослужбовців, осіб, які
мають право на пенсію, за цим Законом призначаються, якщо годувальник
помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після
звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення,
контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження
служби, а сім’ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які
мають право на пенсію за законом – якщо годувальник помер у період
одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати.
Пенсії призначається непрацездатним членам сім’ї.

 

6. Статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх
життєзабезпечення, визначає і регламентує Закон України “Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (22.10.1993 із змінами
на 2002 р.).

Закон передбачає наступні шляхи захисту ветеранів війни: 1) створення
належних умов для підтримання здоров’я та активного довголіття; 2)
організація соціального та інших видів обслуговування, зміцнення
матеріально-технічної бази, створених для цієї мети закладів і служб та
підготовки відповідних спеціалістів; 3) виконання цільових програм
соціального і правового захисту ветеранів війни; 4) надання пільг,
переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно
до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров’я.

Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в
бойових діях на території інших держав ( учасники бойових дій, інваліди
війни, учасники війни).

Учасники бойових дій – це особи, які брали участь у виконання бойових
завдань із захисту Батьківщини у складі військових підрозділів,
з’єднань, об’єднань усіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії
чи флоту, в партизанських загонах і підпіллі та в інших формування як у
воєнний, так і в мирний час.

Інваліди війни – це особи, які стали інвалідами внаслідок поранення,
контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини,
виконання обов’язків військової служби (службових обов’язків) чи
пов’язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і
з’єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях,
визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на
прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів,
військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої
Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Учасники війни – це особи, які в період війни проходили службу у
Збройних силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також інші особи,
передбачені цим законом (в’язні концтаборів, вихованці полків, юнги,
репресовані під час другої світової війни і т. ін.).

Законодавство встановлює такі основні пільги для ветеранів війни: 1)
безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів; 2) першочергове
безоплатне зубопротезування; 3) безоплатне щорічне забезпечення
санаторно-курортним лікуванням; 4) 75 (100 – інвалідам) відсоткова
знижка плати за користування житлом, комунальними послугами; 5)
безоплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту,
автомобільним транспортом загального користування в сільській
місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського
сполучення та автобусами приміських маршрутів в межах області
(Автономної Республіки Крим) за місцем проживання; 6) щорічне медичне
обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів; 7)
першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах,
аптеках та першочергова госпіталізація; 8) виплата допомоги по
тимчасовій непрацездатності в розмірі 100% середньої заробітної плати
незалежно від стажу роботи; 9) використання чергової щорічної відпустки
у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без
збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік; 10) переважне
право на залишення на роботі при скороченні; 11) першочергове
забезпечення житловою площею осіб, які потребують поліпшення житлових
умов; 12) безоплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад)
залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним
транспортом, незалежно від наявності залізничного сполучення, або проїзд
один раз на рік (туди і назад) вказаними видами транспорту з
50-процентною знижкою; 13) звільнення від сплати прибуткового податку з
усіх одержуваних ними доходів, податку з власників транспортних засобів,
земельного податку; 14) першочергове обслуговування підприємствами,
установами та організаціями служби побуту, громадського харчування,
житлово-комунального господарства, міжміського транспорту; 15)
позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення; 16)
учасникам бойових дій на території інших держав надається право на
позаконкурсний вступ до вищих навчальних закладів; 17) позачерговий
безплатний капітальний ремонт власних житлових будинків і першочерговий
поточний ремонт житлових будинків і квартир; 18) позачергове безоплатне
(50% – для учасників бойових дій) встановлення квартирних телефонів і
позачергове користування всіма послугами зв’язку. Абонементна плата за
користування квартирним телефоном встановлюється у розмірі 50% від
затверджених тарифів; 19) позачергове безоплатне забезпечення
автомобілем з ручним керуванням (для інвалідів) тощо.

Ветеранам війни в залежності від категорії пенсії або щомісячне довічне
грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі
50 – 400% мінімальної пенсії за віком. Щорічно до 5 травня ветеранам
війни виплачується разова грошова допомога у розмірі 3 – 10 мінімальних
пенсій за віком.

 

7. Статус і соціальний захист ветеранів праці та інших громадян похилого
віку

Основи державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого
віку визначає Закон України “Про основні засади соціального захисту
ветеранів праці та інших громадян похилого віку” (06.12.1993 із змінами
на 1996р.).

 Відповідно до закону держава гарантує кожному ветерану праці та
громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення
різноманітних життєвих потреб, подання різних видів допомоги шляхом: 1)
реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових
навичок і з урахуванням стану здоров’я; 2) забезпечення пенсіями і
допомогою; 3) надання житла; 4) створення умов для підтримання здоров’я
і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; 5)
організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі
матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм
обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних
спеціалістів.

Ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно працювали в
народному господарстві, державних установах, організаціях та об’єднаннях
громадян, мають трудовий стаж (35 років – жінки і 40 років – чоловіки) і
вийшли на пенсію. А також: а) громадяни, яким призначені пенсії на
пільгових умовах ( підземні роботи, шкідливі і особливо важкі умови
праці) відповідно за наявності – 25 і 30 років трудового стажу); б)
пенсіонери, нагороджені медаллю “Ветеран праці” за законодавством
колишнього Союзу РСР; в) інваліди I і II груп, які одержують пенсії по
інвалідності, якщо вони мають загальний трудовий стаж не менше 15 років.

Ветеранам праці надаються такі пільги: 1) користування при виході на
пенсію чи зміні місця роботи поліклініками, до яких вони були
прикріплені за попереднім місцем роботи; 2) першочергове безплатне
зубопротезування; 3) переважне право на забезпечення санаторно-курортним
лікуванням; 4) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із
залученням необхідних спеціалістів; 5) першочергове обслуговування в
лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова
госпіталізація; 6) використання чергової щорічної відпустки у зручний
для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження
заробітної плати строком до двох тижнів на рік; 7) переважне право на
забезпечення житловою площею осіб, які потребують поліпшення житлових
умов, першочерговий ремонт житлових будинків і квартир цих осіб та
забезпечення їх паливом; 8) переважне право на встановлення домашніх
телефонів; 9) звільнення від плати за землю та сплати земельного
податку; 10) безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського
транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального
користування (за винятком таксі) в сільській місцевості, а також
залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами
приміських маршрутів в межах області (Республіки Крим) за місцем
проживання.

Громадянами похилого віку визнаються чоловіки у віці 60 і жінки у віці
55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального
пенсійного віку залишилося не більше півтора року. Громадяни похилого
віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами, яке додатково
гарантується державними програмами зайнятості населення. Забороняється
відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою
власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного
віку. Для працівників похилого віку застосовується загальновстановлена
тривалість робочого часу. На прохання працівників похилого віку власник
або уповноважений ним орган може встановити неповний робочий день або
неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках здійснюється
пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Громадяни похилого віку мають право на матеріальне забезпечення, яке
гарантується виплатою трудових або соціальних пенсій, різних видів
допомоги і наданням допомоги в натуральному вигляді.

Особам перед пенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з
ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв’язку із змінами в
організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією,
реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій,
скороченням чисельності або штату працівників, а також виявленою
невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров’я,
гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до
встановленого законодавством строку, якщо вони мають необхідний
загальний трудовий стаж.

 

8. Статус та соціальний захист громадян, що мають значні заслуги перед
Батьківщиною

Основні засади державної політики щодо громадян, які мають значні
заслуги у сфері державної, громадської або господарської діяльності,
досягнення у галузі науки, культури, освіти, охорони здоров’я, фізичної
культури і спорту тощо визначають Закони України “Про пенсії за особливі
заслуги перед Україною” (01.06.2000р.), “Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту” та іншими.

Пенсії та пільги за особливі заслуги перед Україною встановлюються
громадянам України:

?   відзначеним почесними званнями “народний”, “заслужений”, державними
нагородами України та колишнього Союзу РСР, лауреатам державних премій
України та колишнього Союзу РСР;

?   народним депутатам України, депутатам колишніх республік Союзу РСР і
Союзу РСР; депутатам обласних, Київської і Севастопольської міських рад
трьох скликань та депутатам районних, районних у містах Києві та
Севастополі рад, міських рад чотирьох скликань, якщо вони не були
державними службовцями і не займали виборних та керівних посад у цих
радах;

?   Героям України, Героям Радянського Союзу, Героям Соціалістичної
Праці, особам, нагородженим орденом Слави трьох ступенів, орденом
Трудової Слави трьох ступенів, орденом “За службу Родине в Вооруженных
Силах СССР” трьох ступенів, чотирма і більше орденами, чотирма і більше
медалями “За відвагу”, ветеранам Великої Вітчизняної війни, нагородженим
у період бойових дій медаллю “За відвагу”;

?   видатним спортсменам – переможцям Олімпійських ігор, чемпіонам і
рекордсменам світу і Європи;

?   космонавтам та членам льотно-випробувальних екіпажів літаків;

?   матерям, які народили семеро і більше дітей та виховали їх не менш
як до восьмирічного віку. При цьому враховуються діти, усиновлені в
установленому законом порядку.

 Пенсії встановлюються: 1) за віком (встановлюється надбавка 50-80%
пенсії за віком); 2) по інвалідності (встановлюється надбавка 50-80%);
3) у разі втрати годувальника (70-90% від пенсії померлого
годувальника). Закон передбачає в разі смерті цих осіб встановлення
пенсій за особливі заслуги перед Україною членам їх сімей.

У разі вчинення пенсіонером умисного злочину або виявлення помилкових чи
неправдивих даних, на підставі яких було призначено пенсію за особливі
заслуги, рішенням Комісії пенсіонер позбавляється призначеної пенсії.
Сума пенсії, виплачена пенсіонерові надміру внаслідок зловживань з його
боку, стягується у порядку, встановленому законом.

Питання призначення пенсій за особливі заслуги вирішує Комісія з
встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті
Міністрів України. Клопотання про призначення пенсій за особливі заслуги
порушується Президентом України, Головою Верховної Ради України,
Прем’єр-міністром України, міністрами та керівниками інших центральних
органів виконавчої влади, Головою Ради міністрів Автономної Республіки
Крим, головами обласних, Київської і Севастопольської міських державних
адміністрацій, головами обласних, Київської і Севастопольської міських
рад.

Пільги для осіб, що мають значні заслуги перед Україною у більшості
аналогічні пільгам, що мають ветерани війни, а також слід додати: а)
першочергове поліпшення житлових умов при наданні житла у будинках
державного, у тому числі відомчого, і громадського житлового фонду з
наданням при цьому додаткової житлової площі до 20 квадратних метрів; б)
позачергове і безплатне обладнання житла засобами позавідомчої охоронної
сигналізації; в) щомісячна виплата грошової компенсації витрат на
автомобільне паливо з розрахунку 50 літрів високооктанового бензину на
місяць відповідно до діючих цін на паливо за наявності особистого
транспортного засобу; г) безоплатне навчання і перенавчання нових
професій за місцем роботи в учбових закладах системи державної
підготовки і перепідготовки кадрів, а також у платних навчальних
закладах і на курсах; д) першочергове безоплатне особисте і членів сім’ї
(дружини (чоловіка) і дітей віком до 18 років) обслуговування в
амбулаторно-поліклінічних закладах усіх типів та видів, госпіталізація і
лікування у стаціонарах, госпіталях, лікарнях тощо.

 

9. Статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи

Це питання регулюється Законом України “Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи”(19.12.1996, із змінами на 2002 р.). Закон визначає основні
положення щодо реалізації конституційного права громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і
здоров’я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно
забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них,
соціального захисту потерпілого населення.

Закон встановлює поділ території, що зазнала радіоактивного забруднення
внаслідок Чорнобильської катастрофи, на чотири зони, в залежності від
ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, міри перевищення
природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому
середовищі, пов’язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на
здоров’я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення
та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих і
соціально-побутових відносин:

?   зона відчуження – це територія, з якої проведено евакуацію населення
в 1986 році;

?   зона безумовного (обов’язкового) відселення – це територія, що
зазнала інтенсивного забруднення довго живучими радіонуклідами;

?   зона гарантованого добровільного відселення;

?   зона посиленого радіоекологічного контролю.

В’їзд у зони відчуження і безумовного (обов’язкового) відселення для
постійного проживання забороняється.

Особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС –
громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її
наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості
робочих днів, а у 1988-1990 роках – не менше 30 календарних днів;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи – громадяни, включаючи дітей
(в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані
внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), які зазнали
впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та
зобов’язується відшкодувати її за: 1) пошкодження здоров’я або втрату
працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи; 2) втрату годувальника, якщо його смерть
пов’язана з Чорнобильською катастрофою; 3) матеріальні втрати, що їх
зазнали громадяни та їх сім’ї у зв’язку з Чорнобильською катастрофою.

Для встановлення пільг і компенсацій особам, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи, визначаються 4 категорії осіб в залежності
від наслідків щодо їх здоров’я та термінів перебування, проживання у
різних зонах. Також до цих категорій відносяться громадяни, які брали
участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових
навчаннях із застосуванням ядерної зброї, та громадяни, які захворіли на
променеву, хворобу, або захворювання яких пов’язане з переопроміненням
внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з
радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення
радіоактивних речовин, які сталися не з вини потерпілих.

Держава встановлює такі компенсації та пільги: 1) безоплатне придбання
ліків за рецептами лікарів; 2) безплатне позачергове зубопротезування;
3) першочергове обслуговування у лікувально-профілактичних закладах та
аптеках; 4) позачергове щорічне безоплатне надання санаторно-курортних
путівок або одержання за їх бажанням грошової компенсації в розмірі
середньої вартості путівки в Україні; 5) щорічне медичне обслуговування,
диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів, лікування в
спеціалізованих стаціонарах; 6) переважне право залишення на роботі при
вивільненні працівників а також на працевлаштування; 7) виплата допомоги
по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 процентів середньої
заробітної плати незалежно від безперервного стажу роботи; 8) виплата
працюючим інвалідам допомоги по тимчасовій непрацездатності до 4 місяців
підряд або до 5 місяців у календарному році; 9) позачергове забезпечення
житловою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи
сім’ї загиблих або померлих громадян); особам, які перенесли променеву
хворобу будь-якого ступеня або стали інвалідами внаслідок Чорнобильської
катастрофи, які потребують поліпшення житлових умов, надається додаткова
житлова площа у вигляді окремої кімнати; 10) 50-процентна знижка плати
за користування житлом (квартирної плати), телефоном та комунальними
послугами (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші
послуги) ними і членами їх сім’ї у житлових будинках (квартирах) усіх
форм власності в межах норм, передбачених законодавством. До членів
сім’ї належать дружина (чоловік) і неповнолітні діти (до 18 років); 11)
позачергове безоплатне забезпечення автомобілем (марка автомобіля
визначається Кабінетом Міністрів України – в даному випадку “Таврія”)
інвалідів I групи, а також інвалідів II групи у разі наявності
відповідних медичних показань; 12) забезпечення продуктами харчування за
медичними нормами з обов’язковим прикріпленням до відповідних магазинів
за місцем проживання (Компенсується 50 процентів вартості продуктів
харчування); 13) безоплатне користування всіма видами міського та
приміського транспорту (крім таксі, в яких число посадочних місць для
пасажирів не більше 9) на території України; 14) позачергове обов’язкове
забезпечення їх дітей місцями у дошкільних закладах незалежно від
відомчої підпорядкованості; 15) безкоштовний проїзд один раз на рік до
будь-якого пункту України і назад автомобільним, або повітряним, або
залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання
квитків; 16) використання чергової відпустки у зручний для них час, а
також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати
строком 14 робочих днів на рік; 17) першочергове обслуговування у
закладах, на підприємствах, в установах, організаціях; 18) вступ поза
конкурсом до державних вищих закладів освіти, професійно-технічних
закладів освіти та на курси для професійного навчання з обов’язковим
наданням гуртожитку на час навчання для тих, хто не має житла, і
гарантованою виплатою стипендії, підвищеної на 100 процентів, незалежно
від місця навчання на території України; 19) позачергове встановлення
телефону з оплатою 50 відсотків вартості його встановлення; 20) оплата
лікарняних листків по тимчасовій непрацездатності особам, які є
учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС,
нараховується за їх бажанням з середнього фактичного заробітку, який
вони одержували під час роботи по ліквідації наслідків аварії на
Чорнобильській АЕС, без обмеження двома тарифними ставками або
посадовими окладами тощо.

 Компенсації та пільги потерпілим дітям та їх батькам: 1) повне державне
забезпечення дітей до вступу їх до школи (не старше 8 років) шляхом
безоплатного виховання (утримання) їх у державних та комунальних
дошкільних навчальних закладах і надання щомісячної грошової допомоги,
розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України; 2) видача та
оплата лікарняних листків по догляду за хворою дитиною віком до 14 років
у розмірі 100 процентів заробітку незалежно від безперервного стажу
роботи за весь період хвороби; 3) безоплатний проїзд у межах України на
всіх видах транспорту (крім таксі) дитині та особі, яка супроводжує
хвору дитину до місця лікування (реабілітації), оздоровлення та назад
(за направленням медичних закладів), з правом позачергового придбання
квитків; 4) безоплатне придбання ліків за рецептами лікарів, а також
безоплатне позачергове зубопротезування; 5) щорічне безоплатне
забезпечення потерпілих дітей за місцем роботи одного з батьків
путівками на оздоровлення строком до двох місяців; 6 )щомісячна виплата
50 процентів мінімальної заробітної плати незалежно від інших виплат на
кожну дитину шкільного віку, яка евакуйована із зони відчуження
(знаходилась в утробі матері на момент перебування у зоні відчуження);
7) щомісячна виплата мінімальної заробітної плати сім’ям на кожну дитину
шкільного віку, яка стала інвалідом або перебуває на диспансерному
обліку по захворюванню внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також
дітям шкільного віку, батьки яких стали інвалідами I або II групи чи
померли внаслідок Чорнобильської катастрофи; 8) надання жінкам, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустки по вагітності
і пологах тривалістю 90 календарних днів до родів і 90 календарних днів
після пологів, яка обчислюється сумарно і надається жінкам повністю
незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів, з
оплатою в розмірі повного заробітку незалежно від стажу та місця роботи.
Допомога по догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею трирічного
віку виплачується у подвійному розмірі допомоги, передбаченої
законодавством України, незалежно від факту роботи; 9) безоплатне
харчування учнів середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних
закладів освіти, студентів коледжів та технікумів (училищ), розташованих
на територіях радіоактивного забруднення, а також дітей, евакуйованих із
зони відчуження, дітей, які є інвалідами внаслідок Чорнобильської
катастрофи, і тих, які проживали у зоні безумовного (обов’язкового)
відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення; 10)
зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою
дитиною до досягнення нею віку 12 років.

 Додатково дітям – інвалідам віком до 16 років, захворювання яких
пов’язане з Чорнобильською катастрофою: а) розмір соціальної пенсії
підвищується на 100 процентів від розміру, передбаченого Законом України
“Про пенсійне забезпечення”; б) надається додаткової житлової площі у
вигляді окремої кімнати дитині, яка стала інвалідом внаслідок
Чорнобильської катастрофи та потребує особливого догляду; в)
50-відсоткова знижка плати за користування сім’єю, що має
дитину-інваліда, житлом (квартирна плата), телефоном та комунальними
послугами; г) позачергове встановлення сім’ї, що має дитину-інваліда,
телефону з оплатою 50 процентів вартості його встановлення; д) щорічне
безоплатне забезпечення дитини-інваліда та одного з батьків чи особи,
яка їх замінює, путівкою для будь-якого виду оздоровлення чи відпочинку
протягом двох місяців; ж) першочергове безкоштовне протезування
дітей-інвалідів.

Також за законом громадяни отримують компенсацію за втрати у зв’язку з
евакуацією, відселенням або самостійним переселенням: 1) грошову
компенсацію у повному розмірі вартості житлових, дачних, садових
будинків, гаражів, господарських будівель та споруд, яка здійснюється за
цінами, встановленими на момент припинення права власності; 2) вартість
сільськогосподарських тварин, що підлягають вимушеному забою з причини
підвищеного радіоактивного забруднення; 3) вартість плодоягідних
насаджень, посівів; 4) вартість домашнього майна, яке за ступенем
радіоактивного забруднення не може бути перевезено на нове місце
проживання, за фактичною вартістю; 5) витрати на влаштування місць
загального користування, садово-городніх товариств у сумі сплачених
цільових внесків або за оцінкою Бюро технічної інвентаризації; 6)
грошову компенсацію у повному розмірі за цінами, встановленими на момент
звернення щодо неї, громадянам, які не проживали на територіях
радіоактивного забруднення, але одержали у спадщину майно (житлові,
дачні, садові будинки, гаражі, господарські будівлі та споруди), яке не
може бути перевезено із зазначених територій; 7) громадяни, які були
членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також
пенсіонери, що проживали у сільській місцевості, мають право на
отримання земельної частки (паю) за новим місцем роботи (проживання) із
земель запасу та резервного фонду.

Громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення,
виплачується щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням
споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого
підсобного господарства в таких розмірах: – у зоні посиленого
радіоекологічного контролю – 30% від мінімальної заробітної плати; – у
зоні гарантованого добровільного відселення – 40%; – у зоні безумовного
(обов’язкового) відселення – 50%.

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення,
провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов’язкового)
відселення – три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого
добровільного відселення – дві; у зоні посиленого радіоекологічного
контролю – одна.

Встановлює закон і компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, які
стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам
ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім’ям за втрату
годувальника у вигляді одноразових допомог, щорічних допомог на
оздоровлення, а також шляхом додання до державної пенсії додаткової за
шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на
державну пенсію (від 100% до 15% мінімальної пенсії за віком, в
залежності від категорії, інвалідності тощо). Максимальна пенсія особам,
що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЄС встановлюється у
розмірі 3000 грн.

 

10. Соціальний захист малозабезпечених сімей

Соціальний захист малозабезпечених сімей здійснюється у відповідності до
Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим
сім’ям”(01.06.2000).

Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”
спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на
соціальний захист: забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового
мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним
сім’ям.

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям – щомісячна
допомога, яка надається малозабезпеченим сім’ям у грошовій формі в
розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу
сім’ї.

Сім’я – одинока особа чи кілька осіб, які проживають разом і (або)
об’єднані законними правами та обов’язками щодо утримання.

Малозабезпечена сім’я – сім’я, яка з поважних або незалежних від неї
причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового
мінімуму для сім’ї.

Прожитковий мінімум для сім’ї – визначена для кожної сім’ї залежно від
її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених
відповідно до Закону України “Про прожитковий мінімум” для осіб, які
відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення.

Середньомісячний сукупний доход сім’ї – обчислений у середньому за
місяць доход усіх членів сім’ї з усіх джерел надходжень протягом шести
місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної
соціальної допомоги.

Для отримання державної соціальної допомоги подається заява
уповноваженим представником сім’ї до органу соціального захисту
населення за місцем його проживання або до виконавчого комітету
сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради
передає заяву про надання державної соціальної допомоги до органу
соціального захисту населення. У заяві дається згода сім’ї на збір
інформації про неї, про її власність, доходи та майно, що необхідна для
мети цього Закону. До заяви про надання державної соціальної допомоги
додаються: 1) документ, що посвідчує особу; 2) довідка про склад сім’ї
(до складу сім’ї не включаються особи, які перебувають на повному
державному утриманні); 3) декларація про доходи та майно осіб, які
входять до складу сім’ї (в декларацію не включаються державна соціальна
допомога, призначена відповідно до цього Закону; нарахована субсидія за
спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім’ї аліменти); 4)
довідка про наявність та розмір земельної частки (паю).

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між
прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом,
але не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для
сім’ї. До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної
соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення
прожиткового мінімуму. Рівень забезпечення прожиткового мінімуму
встановлюється, виходячи з реальних можливостей видаткової частини
Державного бюджету України, і затверджується одночасно з прийняттям
закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно Закону
України “Про Державний бюджет України на 2003 р.” рівень забезпечення
прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги
відповідно до законів України “Про державну соціальну допомогу
малозабезпеченим сім’ям”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” та
“Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та
дітям-інвалідам” встановлюється в сумі 80 гривень у розрахунку на одну
особу.

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців. Одиноким
особам ( подружжю), визнаним за результатами медико-соціальної
експертизи непрацездатними, які не мають інших джерел до існування,
державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи
непрацездатною. Одиноким особам (подружжю), які досягли 65-річного віку
і не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може
бути призначена довічно. Призначення державної соціальної допомоги
непрацездатному подружжю призначається при відсутності осіб,
зобов’язаних їх утримувати.

Держава може відмовити у наданні державної соціальної допомоги, а
виплата призначеної допомоги може бути припинена у випадках, коли:

?   з’ясовано, що малозабезпеченою сім’єю чи кимось із її складу
протягом останнього перед зверненням за наданням державної соціальної
допомоги року була здійснена покупка на суму, що на час звернення
перебільшує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім’ї;

?   у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї є земельна ділянка
площею більше 0,60 га чи підсобне господарство, що має приносити доход,
чи друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує
21 квадратний метр на одного члена сім’ї та додатково 10,5 квадратного
метра на сім’ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу
(механізму);

?   сім’єю навмисне подано недостовірні відомості чи приховано
відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на
державну соціальну допомогу та на визначення її розміру.

Призначена державна соціальна допомога може бути зменшена до 50
відсотків її розміру у випадку невикористання сім’єю можливостей
знаходження додаткових джерел для існування

Державна соціальна допомога виплачується раз на місяць за місцем
проживання уповноваженого представника сім’ї державними підприємствами
зв’язку чи перераховується на особовий рахунок уповноваженого
представника сім’ї в банківській установі.

 

11. Соціальний захист сімей з дітьми

Соціальний захист сім’ї і дитинства здійснюється у відповідності до
Законів України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”(21.11. 1992 із
змінами та доповненнями від 22.03.2001), “Про державну соціальну
допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”(16.11.2000).

 Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” відповідно до
Конституції встановлює гарантований державою рівень матеріальної
підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з
урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей і спрямований на
забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній
системі соціального захисту населення.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно
проживають в Україні, а також особи, що набули статусу біженця, в сім’ях
яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на
державну допомогу.

Сім’я з дітьми – поєднане родинними зв’язками та зобов’язаннями щодо
утримання коло осіб, у якому виховуються рідні, усиновлені діти, а також
діти, над якими встановлено опіку чи піклування.

Дитина – особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом
вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Видами державної допомоги сім’ям з дітьми є: 1) допомога у зв’язку з
вагітністю та пологами; 2) одноразова допомога при народженні дитини; 3)
допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 4)
допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; 5)
допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми.

Всі види державної допомоги сім’ям з дітьми, крім допомоги у зв’язку з
вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи
соціального захисту населення за місцем проживання батьків
(усиновителів, опікуна, піклувальника). Допомога у зв’язку з вагітністю
та пологами жінкам, призначається і виплачується за місцем основної
роботи (служби).

Право на державну допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами мають всі
жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі
загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Виплачується допомога жінкам за весь період відпустки, тривалість якої
становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених
пологів або народження двох чи більше дітей – 70) календарних днів після
пологів. Жінкам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологах
виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 – до
пологів та 90 – після пологів). Допомога у зв’язку з вагітністю та
пологами надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу
(стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки,
але не менше 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового
мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

Одноразова допомога при народженні дитини надається одному з батьків
дитини (усиновителю чи опікуну), не застрахованому в системі
загальнообов’язкового державного соціального страхування, на підставі
свідоцтва про народження дитини. У разі народження (усиновлення,
встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну
дитину. Одноразова допомога при народженні дитини незастрахованим 
особам надається у розмірі 360 гривень (Закон України „Про Державний
бюджет України на 2004р”.).

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного
віку має не застрахована в системі загальнообов’язкового державного
соціального страхування особа (один з батьків дитини, усиновитель,
опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за
дитиною. Виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за
дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку
надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для
дітей віком до 6 років на кожну народжену дитину. Згідно Закону України
“Про Державний бюджет України на 2004 р.” допомога по догляду за дитиною
до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі 50 відсотків рівня
забезпечення прожиткового мінімуму. Матерям, які мають дітей віком до
трьох років і одночасно продовжують навчання з відривом від виробництва,
допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років
призначається в повному розмірі.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням,
призначається особам, визначеним в установленому законом порядку
опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків,
позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин
залишилися без батьківського піклування.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням,
призначається на підставі рішення про встановлення опіки чи піклування
за умови, що середньомісячний розмір одержуваних на дитину аліментів,
пенсії за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму для
дитини відповідного віку.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, надається
у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом для дитини
відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину
аліментів та пенсій за попередні шість місяців.

Допомога призначається малозабезпеченим сім’ям з дітьми (у тому числі з
усиновленими дітьми та дітьми, які перебувають під опікою чи
піклуванням) віком до 16 років (учнів – до 18 років), якщо
середньомісячний сукупний доход сім’ї є нижчим від прожиткового мінімуму
для сім’ї. Допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми призначається з
місяця звернення по допомогу терміном на шість місяців і виплачується
щомісячно. Розмір допомоги визначається як різниця між прожитковим
мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом за попередні
шість місяців.

 

12. Сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні

Загальні засади створення організаційних, соціально-економічних,
політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих
громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави,
основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо
соціального становлення та розвитку молоді визначає Закон України “Про
сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні”(05.02.1993
із змінами на 2002 р.).

За законом – молодь – це особи віком від 15 до 28 років; неповнолітні —
особи віком до 18 років.

Соціальне становлення молоді – процес різнобічного включення молоді в
життєдіяльність суспільства як системи, сприйняття її як елементу цієї
системи.

Основними напрямками цього процесу є:

1. Для підтримки соціального становлення та розвитку молоді утворюються
центри соціальних служб для молоді та їх спеціалізовані формування.

Центри соціальних служб для молоді – спеціальні заклади, уповноважені
державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики шляхом
проведення соціальної роботи з дітьми та молоддю.

2. Держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право
на працю. А також забезпечує працездатній молоді надання першого
робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або
припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих
навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки,
а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної
(невійськової) служби. Перше робоче місце – місце роботи молодих
громадян після закінчення будь-якого навчального закладу або припинення
навчання в ньому, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а
також після звільнення зі строкової військової служби або альтернативної
(невійськової) служби.

Молоді громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості в
пошуках роботи, одержують безплатну інформацію та професійну
консультацію з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, а
також, у разі необхідності, проходять професійну підготовку і
перепідготовку.

Держава сприяє створенню молодіжних центрів праці, а також молодіжних
громадських організацій (агентства, біржі, бюро та інші) для
забезпечення працевлаштування молоді, реалізації програм професійного
навчання молоді та вдосконалення її професійної майстерності. Молодіжні
центри праці – спеціалізовані державні установи, які створюються з метою
вирішення питань працевлаштування молоді, забезпечення її зайнятості у
вільний від навчання час, сприяння розвитку молодіжних ініціатив у
трудовій сфері, перенавчання та підвищення кваліфікації молоді.
Місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування
визначається квота робочих місць для працевлаштування молоді.

Державна служба зайнятості разом з органами виконавчої влади, центрами
соціальних служб для молоді надає учням, студентам та аспірантам денної
форми навчання допомогу в працевлаштуванні у позанавчальний час,
інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

Держава гарантує надання роботи за фахом на період не менше трьох років
молодим спеціалістам – випускникам державних професійно-технічних та
вищих навчальних закладів, потреба в яких була визначена державним
замовленням.

3. Держава підтримує і сприяє розвиткові підприємницької ініціативи та
діяльності молоді, шляхом сприяння створенню молодіжних бізнес-центрів,
бізнес-інкубаторів для реалізації програми підготовки молоді до
підприємницької діяльності, надання інформаційних та консультативних
послуг. З цією метою розробляється та реалізується система заходів
підтримки підприємництва молоді, включаючи довгострокове пільгове
кредитування, забезпечення виробничими приміщеннями, страхування
комерційного ризику тощо.

4. Держава сприяє підвищенню рівня життя молоді. Враховуючи вартість
прожиткового мінімуму, та виходячи з реальних можливостей бюджету,
підвищує розміри допомоги сім’ям на неповнолітніх дітей, стипендій та
інших видів матеріального забезпечення молоді, яка отримує
професійно-технічну, вищу освіту у відповідних навчальних закладах.

5. Держава забезпечує молодим громадянам рівне з іншими громадянами
право на житло, сприяє молодіжному житловому будівництву, створенню
молодіжних житлових комплексів тощо. Молоді сім’ї та молоді громадяни
можуть одержувати за рахунок бюджетних коштів пільгові довгострокові
державні кредити на будівництво і придбання житлових будинків і квартир,
на оплату вступних пайових внесків при вступі до молодіжних житлових
комплексів, житлово-будівельних кооперативів, а також на обзаведення
домашнім господарством. Молоді сім’ї, які мають одну дитину,
звільняються від сплати відсотків за користування кредитом; молодим
сім’ям, які мають двох дітей, за рахунок бюджетних коштів, крім того,
погашається 25 відсотків суми зобов’язань по кредиту, а молодим сім’ям,
які мають трьох і більше дітей, – 50 відсотків суми зобов’язань по
кредиту. Молода сім’я – подружжя, у якому вік чоловіка і дружини не
перевищує 28 років, або неповна сім’я, у якій мати або батько віком до
28 років.

6. Україна гарантує молодим громадянам рівне з іншими громадянами право
на освіту, культурний розвиток, дозвілля і відпочинок. Молодь може
одержувати за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів пільгові
довгострокові кредити для здобуття освіти у вищих навчальних закладах за
різними формами навчання, незалежно від форм власності, що діють на
території України.

7. Держава забезпечує молодим громадянам рівне з іншими громадянами
право на охорону здоров’я, заняття фізичною культурою і спортом, в тому
числі проведення щорічного медичного обстеження всіх молодих громадян і
неповнолітніх.

8. Будь-які прямі або непрямі обмеження прав і свобод молоді залежно від
віку, крім передбачених законодавством, є протиправними і тягнуть за
собою відповідальність, встановлену законами України. Неправомірні
рішення державних або громадських органів, дії або бездіяльність
посадових осіб можуть бути у встановленому порядку оскаржені молодими
громадянами або їх представниками в суді.

 

13. Допомога у зв’язку з безробіттям

Економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його
захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в
реалізації громадянами права на працю визначає Закон України “Про
зайнятість населення”(01.03.1991 із змінами на 2002 р.).

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які
через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених
законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як
такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої
роботи.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни: 1) віком до 16 років, за
винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку із змінами в
організації виробництва і праці, у зв’язку з реорганізацією,
перепрофілюванням і ліквідацією підприємства; 2) які вперше шукають
роботу і не мають професії; 3) які відмовились від двох пропозицій
підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб,
які шукають роботу (Підходяща робота – робота, що відповідає освіті,
професії, кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де
він проживає, із відповідним середнім до попереднього заробітком; 4) які
мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової
діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих
гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій;
б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки,
перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому
порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г)
подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і
членам його сім’ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і
неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу в зв’язку із змінами в
організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією,
реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій,
скороченням чисельності або штату працівників, і військовослужбовцям,
звільненим з військової служби у зв’язку із скороченням чисельності або
штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості
протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають
роботу, гарантується: 1) надання статусу безробітного, якщо протягом
семи днів працівнику не було запропоновано підходящої роботи; 2) право
на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100% середньої заробітної
плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75% –
протягом 90 календарних днів і 50% – протягом наступних 210 календарних
днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному
господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче
встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати; 3)
збереження на новому місці роботи, на весь період професійного
перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за
попереднім місцем роботи; 4) право на достроковий вихід на пенсію за
півтора року до встановленого законодавством строку осіб передпенсійного
віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення
необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах).

У випадку, коли вивільнений працівник без поважних причин своєчасно не
зареєструвався у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу,
він втрачає передбачені пільги для звільнених у результаті скорочення, а
лише може зареєструватися у службі зайнятості на загальних підставах
(ті, що шукають роботу, крім звільнених з ініціативи власника в
результаті скорочення, реорганізації, перепрофілювання тощо).

Допомога по безробіттю на загальних підставах виплачується з восьмого
дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до
працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох
років; для осіб передпенсійного віку – до 720 календарних днів, а
громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої
(більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають
роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних
днів у розмірі: а) не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім
місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в
народному господарстві відповідної області; б) не нижче встановленого
законодавством розміру мінімальної заробітної плати – у всіх інших
випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після
тривалої (більше шести місяців) перерви.

Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю
припиняється у разі:

?   працевлаштування безробітного;

?   поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;

?   вступу до навчального закладу на навчання з відривом від
виробництва;

?   проходження професійної підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

?   призову на строкову військову або альтернативну (невійськову)
службу;

?   набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі або
направлення на лікування до лікувально-трудового профілакторію;

?   отримання права на пенсію відповідно до законодавства України;

?   переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість (район,
місто);

?   закінчення строку їх виплати;

?   одержання допомоги по безробіттю або матеріальної допомоги по
безробіттю обманним шляхом;

?   подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до
досягнення нею трирічного віку;

?   подання до державної служби зайнятості письмової заяви про відмову
від послуг державної служби зайнятості;

?   смерті безробітного.

Безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть
одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по
безробіттю у розмірі до 75 відсотків встановленої законодавством
мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний
дохід на члена сім’ї не перевищує встановленого законодавством
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Громадяни можуть укладати з органами державного страхування договір на
випадок втрати роботи. При укладені такого договору, громадяни не
втрачають права на одержання допомоги по безробіттю або матеріальної
допомоги в період професійної підготовки і перепідготовки.

 

Контрольні запитання і завдання

1. Розкрийте зміст права особи на соціальний захист. 2. Що таке
соціальне забезпечення? 3. Що таке соціальні послуги? Які є види
соціальних послуг та форми їх надання?  4. Які особи мають право на
соціальні послуги? Яким особам надаються безоплатні соціальні послуги?
5. Що таке державні соціальні стандарти? Охарактеризуйте державні
соціальні стандарти? 6. Що таке соціальне страхування? Які є форми
соціального страхування? 7. Назвіть види загальнообов’язкового
державного соціального страхування та розкрийте їхній зміст. 8. Що таке
страховий випадок? Наведіть приклади. 9. Які особи підлягають
загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню? 10. За яких
підстав особі може бути відмовлено у страхових виплатах? 11. Що таке
пенсія? 12. Із яких рівнів складається система пенсійного забезпечення
України? 13.Вкажіть види пенсій за солідарною та накопичу вальною
системами. 14. Які чинники враховуються при нарахуванні розміру пенсій
за віком в солідарній системі? 15. Який порядок нарахування пенсій по
інвалідності та за втратою годувальника у солідарній системі? 16. Які
особи мають право на пенсії у зв’язку із втратою годувальника? 17.
Розкрийте зміст й особливості пенсійних виплат за рахунок
накопичувального фонду. 18. Які особи визнаються військовослужбовцями за
законодавством України? 19. Охарактеризуйте систему соціального захисту
військовослужбовців та співробітників органів внутрішніх справ. 20. Хто
такі ветерани війни? На які групи вони класифікуються? 21. Дайте
загальну характеристику системі соціального захисту ветеранів війни. 22.
Охарактеризуйте статус та соціальний захист ветеранів праці. 23. Які
особи в Україні визнаються як громадяни, що мають значні заслуги перед
Батьківщиною? У чому полягає особливість їхнього соціального захисту?
24. Які особи визнаються як таким, що постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи? 25. За які види завданої  шкоди несе
відповідальність держава перед цими особами?  26. Охарактеризуйте
компенсації та пільги встановлені цим особам. 27. Які сімї визнаються в
Україні малозабезпеченими? Який порядок встановлення та розмір державної
соціальної допомоги таким сім’ям. 28. Дайте характеристику видам
державної допомоги сім’ям з дітьми. 29. Які особи визнаються молоддю,
молодою сім’єю  в Україні. 30. Які види підтримки, гарантії надає
держава. Сприяючи соціальному становленню молоді? 31. Які особи
визнаються безробітними? Які не можуть бути визнані безробітними? 32.
Які види допомоги надає держава особам у зв’язку з безробіттям?

 

Використані джерела:

Закони України:

1.        “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування”(14.01.1998).

2.        “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні
гарантії”(05.10.2000).

3.        „Про соціальні послуги”(19.06.2003)

4.        “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000
р.”(01.06.2000).

5.        “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002
р.”(13.12.2001).

6.        “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003
р.”(26.12.2002).

7.        “Про прожитковий мінімум” (15.07.1999).

8.        “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000
р.”(05.10.2000).

9.        “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001
р.”(22.03.2001).

10.     “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 р.”(15.11.2001).

11.     “Про прожитковий мінімум на 2003 р.”(28.11.2002).

12.     “Про Державний бюджет України на 2003 р.”(26.12.2002).

13.     “Про Державний бюджет України на 2004 р.”(27.11.2003).

14.     “Про страхування”(07.0.3.1996 із змінами на 2002 р.).

15.     “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття”(02.03.2000).

16.     “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування зв’язку
з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
народженням та похованням”(18.01.2001).

17.     “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності”(23.09.1999).

18.     “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності” (22.02.2001 із
змінами на 2002 р.).

19.     „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”
(09.07.2003)

20.      “Про збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування”(26.06.1997 із змінами на 2001 р.).

21.     “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною”(01.06.2000).

22.     “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів
їх сімей”(20.12.1991 із змінами на 2002 р.).

23.     “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб
начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких
інших осіб” (09.04.1992 із змінами на 2002 р.).

24.     “Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів
внутрішніх справ та їх соціальний захист”(24.03.1998 із змінами на 2001
р.).

25.     “Про міліцію”(20.12.90 із змінами на 2002 р.).

“Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”
(22.10.1993 із змінами на 2002 р.).

“Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших
громадян похилого віку” (06.12.1993 із змінами на 1996 р.).

“Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи”(19.12.1996, із змінами на 2002 р.).

29.     “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим
сім’ям”(01.06.2000).

30.     “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”(у ред. від 22.03.2001).

31.     “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та
дітям-інвалідам”(16.11.2000).

“Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в
Україні”(05.02.1993 із змінами на 2002 р.).

“Про зайнятість населення”(1.03.1991 із змінами на 2002 р.).

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України:

“Про затвердження заходів щодо реалізації в 2003 році другого етапу
Стратегії подолання бідності” (29.01.2003р.).

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019