.

Соціальна робота з молоддю на прикладі діяльності Галицького районного центру соціальних служб для молоді (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
2 8014
Скачать документ

Курсова робота

Соціальна робота з молоддю на прикладі діяльності Галицького районного
центру соціальних служб для молоді.

Зміст

Вступ 3

Проблеми формування і реалізації державної молодіжної політики в Україні
на сучасному етапі

7

1.1 Основні завдання державної молодіжної політики в Україні 8

1.2 Формування державної молодіжної політики в Україні з урахуванням
проблем європейської і євроатлантичної інтеграції 15

2. Правове та організаційне забезпечення державної молодіжної політики
та соціальної роботи

26

2.1 Законодавча та нормативна база державної молодіжної політики у
сфері соціальної роботи.

3.Аналіз соціально-економічного становища молоді на загальнодержавному
та місцевому рівні.

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

26

34

45

47

Вступ

Серед усіх глобальних процесів, що останнім часом мали місце на планеті
найпомітнішим і найвідчутнішим є зміна світоглядних орієнтацій молодих
людей. Особливо гостро вона проходить у країнах, що переживають глибокі
суспільні злами та зміни. За таких умов і в Україні нині формується нове
покоління громадян. Тож закономірно, що від їх громадянської позиції,
активності, творчості значною мірою залежить успіх розбудови України, як
нової суверенної держави.

Молодь завжди уособлювала майбутнє людства. Намагаючись брати
повноправну участь в житті суспільства, молоді люди намагаються чим
швидше вписатися в існуючий порядок – соціалізуватися. Разом з цим,
будучи основним людським ресурсом розвитку країни, молодь виконує роль
основної сили, яка перетворює існуючий порядок, є провідником соціальних
змін, економічного розвитку і технічного прогресу держави.

Творча уява, ідеали, могутня енергія і потенціал молоді мають важливе
значення для забезпечення постійного розвитку того суспільства, в якому
вона живе. Як підкреслює Балакірєва О.М. – керівник центру соціологічних
досліджень УкрНДУ проблем молоді: “Проблеми з якими зіштовхуються молоді
люди, а також їх уявлення і надії є одним з основних компонентів завдань
і перспектив розвитку нинішнього суспільства, а також майбутніх
поколінь”. [18, с.34]

Те, якою в майбутньому буде наша держава, як житиме її народ, багато в
чому визначається тим, якою э, а особливо стане наша молодь, як до неї
ставиться суспільство.

Якщо молодь України буде витиснута на узбіччя виробничого, соціального,
духовного життя, то майбутнього в нашої молодої держави немає. У молоді,
як і всієї нашої країни, чимало проблем, тому сьогодні як ніколи важливо
консолідувати зусилля всіх, кому не байдуже власне майбутнє і майбутнє
всієї України, хто зацікавлений у послідовному вирішенні невідкладних
питань суспільства.

Враховуючи щирість прагнень та максималізм, що природно притаманні
молоді, стають цілком зрозумілі намагання молодого покоління не тільки
знайти відповідь, а й вирішити всі гострі проблеми та негаразди у нашому
суспільстві саме сьогодні, не відкладаючи на майбутнє, не перекладаючи
це на плечі прийдешніх поколінь. А це можливо виключно при наявності
ефективної державної молодіжної політики, тісної співпраці всіх гілок
влади. Від створення відповідної правової бази до практичної реалізації
і свобод молодих громадян, гарантованих Конституцією України.

В умовах соціалізації сучасної молоді не діє багато основних нормативних
документів, які забезпечують її життєдіяльність. Це і незначні
матеріальні та фінансові ресурси держави, які сьогодні виділяються на
молодіжні програми та заходи. Спостерігаються нерівність становища
молоді в соціальній, економічній і політичній сферах, погіршення умов
життя, складнощі в отриманні освіти, професійної кваліфікації,
забезпечення зайнятості. Молодь у своїй більшості стикається з
особливими проблемами та непередбачуваністю щодо свого майбуття.

Проблеми молоді та їх соціальні потреби обумовлені не тільки
економічними негараздами. Одним з дестабілізуючих факторів нинішнього
стану української молоді є знецінення духовних цінностей. На
сьогоднішній час є актуальною проблема падіння серед значної частини
молоді цінності праці на виробництві, розумової праці, освіти, науки,
знань. Націленість молоді на швидку і легку наживу– це наслідки
перекручених цінностей та орієнтацій молоді у сфері праці.

Вирішення соціально-економічних проблем молоді та реалізація їх
соціальних потреб в скрутних економічних умовах нашої держави є
першочерговим завданням молодіжної політики на державному рівні.

Молодь України нині знаходиться на етапі зміни ідейних, моральних
орієнтирів. Вона надто складно і досить повільно визначає свої позиції
як у політичній, так і в інших сферах життя, і відтак, у суспільстві
певною мірою порушена природна спадкоємність поколінь загалом. Далеко не
всі, від кого залежить доля молодих людей в Україні, це визнають і
розуміють.

За багатьох обставин молодь є і завжди буде найперспективнішою частиною
суспільства. А значить, і поступальний розвиток суспільства значною
мірою обумовлений ставленням до молодого покоління, розумінням його
проблем, інтересів, запитів, потреб, вмінням зробити йому крок
назустріч. В першу чергу, ставленням держави, як відрегульовані
взаємодія, взаємостосунки держави і молоді.

Відпрацювання такої взаємодії є можливим лише тоді, коли держава має і
здійснює послідовну молодіжну політику у сфері соціальноі роботи , як
один із специфічних, пріоритетних напрямів у своїй діяльності.
Відсутність такої політики, або ж її необ’єктивний характер, призводить
до серйозних кризових явищ у молодіжному середовищі, зокрема, і у всьому
суспільстві загалом.

Метою моєї роботи є аналіз соціальних , соціально-економічних проблем
молоді та шляхи їх вирішення на загальнодержавному, регіональному та
місцевому рівні, зокрема на прикладі Галицького району
Івано-Франківської області.

Об’єктом дослідження курсової роботи є соціальна робота з молоддю, а
предметом дослідження – практика розробки та досвід здійснення
соціальноі роботи в Україні та на місцевому рівні.

Вивчення літературних джерел показує, що науковий аналіз діяльності
державних структур щодо формування та проведення соціальноі роботи на
місцях знаходиться в початковому стані .Основними критеріями
соціально-оріентованоі економіки повинна стати стабільність економічного
росту держави, підвищення життєвого рівня населення, гарантований захист
людей ,не зайнятих у сфері матеріального виробництва та послуг. В умовах
роздержавлення та приватизаціі від держави відійшла велика частина
власності ,чим значно зменшуються можливості державного фінансування
соціальних послуг.

Враховуючи значення проблеми молодіжної політики в Україні, її
недостатню дослідженість, ставимо такі завдання:

– дослідити і проаналізувати стан молодіжної політики у сфері соціальноі
роботи в Україні, через призму її персоніфікації, тобто як діяльність
основних суб’єктів такої політики;

– проаналізувати соціальні та соціально-економічні проблеми молоді
Галицького району, діяльність державних структур щодо формування і
реалізації молодіжної політики у сфері соціальноі роботи. При написанні
курсової роботи використаємо документи і матеріали державних органів
(закони, підзаконні нормативні акти, постанови, рішення), спеціалізовану
літературу з проблем молоді, молодіжного руху і молодіжної політики
зокрема; дані державної статистики та результати наукових досліджень,
проведених Українським науково-дослідним інститутом проблем молоді;
молодіжні програми та проекти; методичні матеріали стосовно соціальноі
роботи з молоддю; положення про відділи у справах сім’ї та молоді,
служби у справах неповнолітніх.

.

1. Проблеми формування і реалізації державної

молодіжної політики в Україні на сучасному етапі

Місце молодіжної політики в системі пріоритетів суспільного розвитку та
стан, у якому перебуває молодь України – один з основних показників
рівня розвитку держави і суспільства

Молодіжна політика на сучасному етапі – це той поріг, від якого
починається відлік політичного майбутнього держави. Вона виросла з
міжнародного досвід, реального життя молоді, дискусій навколо наболілих
молодіжних проблем, обов’язку держави дбати про своє майбутнє. Від
політики по відношенню до особистості, молоді, молодіжного руху зокрема.

Чи зможе молодь реалізувати свій творчий потенціал, захистити
гарантовані права ? Чи матиме дієву допомогу та підтримку з боку держави
в процесі соціалізації, адаптації та інтеграції в суспільстві ?

Сьогодні молодь – найбільш чутлива та уразлива частина населення країни.
Вона потребує постійного захисту, допомоги і підтримки з боку держави та
суспільства. Багато хто роботу з молоддю пов’язує лише із забезпеченням
її матеріального добробуту, не враховуючи, що головне полягає у
врахуванні правової, громадянської, економічної, культурної, моральної
свідомості молоді, реалізації її багатого творчого потенціалу.

Вирішення цих питань зумовлює подальший розвиток Української держави,
суспільства та нації.

Підтримка молоді ґрунтується не на вирішенні проблем за неї, а на
наданні їй можливості долати їх власними силами у межах суспільно
придатних моделей.

На формування громадянина XXI ст., сприяння його соціалізації спрямовані
сьогодні зусилля держави.

В молодіжному середовищі відбуваються процеси, які є болючою,
неоднозначною реакцією на загальний стан справ у суспільстві –
необхідність, з одного боку, будувати державу, а з другого – можливість
вільно творити своє життя.

Все це об’єктивно ускладнює формування державної молодіжної політики,
молодіжного руху як сили конструктивної дії.

1.1 Основні завдання державної молодіжної політики в Україні

У Посланні Президента України до Верховної Ради України “Україна і
поступ у ХХІ століття” звернено увагу, що на сьогоднішній день
найважливішими соціальними проблемами молоді є:

Забезпечення та створення рівних можливостей для молоді у здобутті
якісної освіти, в тому числі і вищої.

Забезпечення молоді в сфері працевлаштування.

Забезпечення молоді житлом.

Збереження та охорона здоров’я молоді для покращення демографічного
стану країни.

Організація культурного дозвілля з врахуванням диференційованого підходу
до різних груп молоді та їх інтересів. [22, с.12]

Ось чому відчувається особлива необхідність у забезпеченні нових
стимулів для роботи і здійснення молодіжної політики та її програм на
всіх рівнях. Адже від того, яким чином у межах цієї політики будуть
вирішуватися проблеми і реалізуватися потенційні можливості молоді,
будуть залежати соціальні та економічні умови життя майбутніх поколінь.

Одним з найважливіших завдань на сучасному етапі – підтримати паростки
цієї державної політики, яка склалася останнім часом в нашій країні. На
жаль донедавна вона сприймалася не інакше як безрезультатні видатки на
утримання молоді. Однак, сьогодні, розуміючи те, що значній частині
молоді потрібні не тільки інвестиції, не тільки матеріальна допомога, а
певні аванси для життєвого старту, докорінно змінився принцип державного
ставлення до молоді.

З огляду на економічні реалії сьогодення, дієвість такої політики
можлива тільки за умов подальшого вдосконалення правових норм та
механізмів їх застосування. Наприклад, в питаннях працевлаштування,
набуття освіти, зміцнення здоров’я, становлення молодої сім’ї, розвитку
організованого молодіжного руху. В питаннях, пов’язаних з виховним
процесом на становлення молодої особистості.

Про молодь як об’єкт молодіжної політики можна сказати:

молодь – це специфічна соціально-демографічна група, яка перебуває на
перехідній стадії (від дитинства до світу дорослих), переживає важливий
стан сімейної та поза сімейної соціалізації, освоєння суспільних норм і
цінностей формування соціальних та професійних очікувань, ролей, статусу
та установок, що виражається у притаманних їй формах поведінки,
свідомості, субкультурі. Її межі пов’язані переважно з віком 15-28
років.

Державна політика стосовно цієї категорії населення включає
цілеспрямовану діяльність різноманітних соціальних інститутів по
створенню сприятливих умов для оптимального розвитку підростаючого
покоління, повної реалізації його сил і здібностей в інтересах
суспільства та самих молодих людей.

Дамо визначення молодіжної політики.

Під молодіжною політикою розуміють діяльність спеціальних державних
інституцій, що займаються відповідними проблемами в загальнодержавному
та регіональному вимірах.

Головним стержнем молодіжної політики в Україні, як і в будь-якій країні
є проблема інтеграції молоді в суспільство – соціалізація особистості,
тобто засвоєння загальновизнаних норм і моральних цінностей.

Соціалізація молоді набуває особливого значення в сучасних умовах з ряду
причин:

радикальні зміни, що відбуваються в політичній сфері нашого суспільства
при створенні незалежної, демократичної, правової Української держави;

на всі верстви населення безпосередній вплив починає справляти перехід
до багатоукладної ринкової економіки;

молодь не може і не хоче, як раніше, копіювати пропоновані старшим
поколінням зразки адаптованої поведінки і прагне сама виробляти,
перевіряти, засвоювати якісно інші норми і цінності орієнтації під
впливом нових суспільних умов та своїх потреб;

посилюється регіональна та внутрішня диференціація, що потребує її
нагального та адекватного вивчення і врахування в практиці соціального
прогнозування. [12]

Реалізація соціальних проблем молоді та вирішення їх відбувається за
рахунок соціальної роботи, яка проводиться з цією категорією населення.

Предмет соціальної роботи з молоддю складають її проблеми, деформовані
суспільні відносини і зв’язки, хвороби, фізичні вади та психічні
труднощі, складне матеріальне становище, конфлікти наркоманія. Предмет
соціальної роботи визначають реальні процеси соціалізації та соціальної
адаптації, самореалізації і розвитку дітей, підлітків і молоді,
об’єктивні та суб’єктивні складнощі їх життя. При вирішенні
соціально-економічних проблем молоді враховується, що найбільший вплив
на виховання та інтеграцію молодих людей в суспільство справляють сім’я,
групи та об’єднання ровесників, молодіжна субкультура, школа та інші
навчальні заклади, трудові колективи. [10, с.102]

Молода людина є не лише об’єктом, а перш за все – суб’єктом соціальної
роботи. Перехід до якісно нового стану суспільства, посилення
конкуренції на ринку праці, подальше ускладнення життя, вимагають від
кожного юнака і дівчини вміння жити в сучасних умовах, діяти самостійно,
відповідально, відповідаючи перш за все перед собою і своєю сім’єю.

Саме тому, метою реалізації соціальних потреб та проблем молоді є
створення умов в яких молода людина могла б реалізувати свої здібності
та формування самостійності в розв’язанні життєвих проблем.

З цього випливає, що при задоволенні соціальних потреб та вирішенні
соціально-економічних проблем молоді необхідно:

керуватися інтересами суспільства, законами і нормами;

враховувати потреби, бажання, життєві плани молодої людини, яка прагне
жити не тільки так, як того хоче суспільство.

Тому при реалізації та вирішенні соціально-економічних проблем молоді
здійснюється:

соціальна робота, яка сприяє розвиткові соціальних ресурсів, можливостей
суспільства і держави, котрі необхідні для соціалізації молодої людини;

прийняття відповідних законів, програм, розробка певних соціальних
експертиз;

опіка молодої людини на певних етапах її життя, особливо в кризових
ситуаціях, надання необхідної допомоги та підтримки.

Виходячи з вищенаведеного, принципами соціальної роботи з молоддю є:

принцип соціального навчання;

принцип соціального виховання;

принцип індивідуальності;

принцип солідарності;

принцип субсидарності;

принцип свободи вибору соціальних послуг.

Принцип соціального навчання означає, що соціальна робота дає певні
знання національної історії та культури, соціальну, економічну,
психологічну та іншу формації, учить молоду людину планувати своє життя,
розв’язувати свої проблеми, адаптуватися до умов, які постійно
змінюються.

Принцип соціального виховання полягає в тому, що соціальна робота
націлена на зміну і формування особистості молодої людини. Йдеться перш
за все про виховання у дітей, підлітків та молоді соціальних потреб,
цінностей та норм демократичного громадянського суспільства,
національної самосвідомості, почуття власної гідності, поваги до інших
людей, її прав та свобод. Реалізація цього принципу має важливе значення
для розвитку творчих здібностей людини, її інтелектуального і духовного
потенціалу.

Принцип індивідуальності включає:

визнання індивіда як найвищої соціальної цінності;

переконання в тому, що кожна людина яка знаходиться в складному
становищі має право на самостійне визначення своїх потреб і засобів їх
задоволення;

віру в рівні шанси для всіх, обмежені лише природними здібностями;

права людини на самоповагу, гідність і самовизначення, пов’язані з
відповідальністю перед собою, своєю сім’єю та суспільством;

врахування того, що кожна людина має свої життєві плани, для реалізації
яких необхідні відповідні соціальні умови.

Принципи солідарності на противагу принципові індивідуальності
підкреслює взаємозв’язок між людьми, значимість взаємної підтримки і
соціальної допомоги, залежність індивіда від колективу та суспільства,
необхідність рахуватися з інтересами інших людей. Цей принцип відкидає
“голий” індивідуалізм, стримує прагнення до самореалізації і
самоствердження за рахунок інших людей або на шкоду їм.

Принцип субсидарності (від латинського субсідіум – допомога, підтримка)
розв’язує суперечність між вищевказаними принципами індивідуальності та
солідарності, стримує індивідуалізм і обмежує солідарність, якщо
загальні інтереси та потреби наносять шкоду окремій людині. Механізм
реалізації цього принципу полягає в тому, що визначається те, що можуть
зробити для людини різні інститути суспільства (сім’я, державні органи,
громадські організації тощо), виходячи з своїх можливостей і
покладається на них чітко визначена відповідальність за виконання
накладених обов’язків. Важливо, що ці функції закріплюються законом і їх
не можна перекласти на інших суб’єктів соціальної роботи. Таким чином
принцип субсидарності дозволяє регулювати компетенцію і відповідальність
всіх, хто займається розв’язанням соціальних проблем всіх членів
суспільства, зокрема молоді.

Принцип свободи вибору соціальних послуг важливий тим, що людина, а
особливо в молодому віці, навіть потрапивши в скрутне становище, не хоче
щоб хтось, держава чи якась організація мала монопольний вплив на неї.
Самовизначеність і самостійність дій молодої людини можна забезпечити,
надавши можливість вибору закладу соціальної роботи та соціальних
послуг. [13]

Виходячи з вище наведеного випливає, що для ефективного вирішення
соціально-економічних проблем та забезпечення соціальних потреб молоді
має проводитися соціальна робота, яка б охоплювала багато сфер життєвої
діяльності молодих людей. На сьогоднішній день особливо актуальним має
залишатися проведення соціальної роботи в школі, позашкільних закладах,
в центрах зайнятості, в армії, в лікувально-трудових профілакторіях, в
соціально-виховних закладах, за місцем проживання, в гуртожитках, на
вулиці тощо.

Особливу увагу треба звернути на те, щоб соціальна робота проводилася з
окремими соціальними групами: дітьми, підлітками, молоддю, молодими
жінками, дівчатами, інвалідами, одинокими, бездомними, наркоманами,
правопорушниками тощо.

Треба враховувати і те, що певна специфіка соціальної роботи має
визначатися її суб’єктами – державою, громадськими організаціями,
національно-культурними об’єднаннями тощо, які керуються своїми
статутними вимогами та особливостями надання соціальної допомоги.

На сьогоднішній день прийнятий Закон України “Про загальні засади
соціальної роботи з дітьми та молоддю”, з врахуванням належної потреби
визначення напрямів діяльності у сфері соціальної роботи з найбільш
незахищеними категоріями населення – дітьми та молоддю.

Закон визначає форми соціальної роботи з дітьми та молоддю, основні
принципи, гарантії та сфери її здійснення. У Законі декларуються права і
обов’язки фахівців із соціальної сфери, компетенція та сфера діяльності
організацій та установ, які здійснюють соціальну роботу, визначається
порядок державного управління і контролю.

Український державний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ), як
основна державна ланка, що здійснює соціальну роботу з дітьми і молоддю,
у 1998 році отримав на реалізацію соціальних програм кошти у сумі 117
тисяч гривень із запланованих 396 тисяч гривень, на утримання 152 тис.
гривень із запланованих 257 тис. гривень. На 1999 рік було заплановано
виділити 309 тис. гривень і на утримання УДЦССМ і на реалізацію
соціальних програм. Разом з тим слід зазначити, що обласні, районні та
міські центри соціальних служб для молоді, яких у відповідності з
постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.98 № 63 вже створено
більше 480, фінансуються з місцевих бюджетів. А це означає, що в тих
регіонах, районах та містах, де місцевий бюджет не виконується, в
зв’язку з проблемами в сфері економіки, на реалізацію соціальних потреб
виділяються незначні кошти. Це призвело до того, що центри соціальних
служб для молоді в деяких районах і містах існують лише юридично, не
маючи змоги працювати на повну силу і ефективно виконувати свою роботу.

З метою додаткового стимулювання соціальної роботи проект Закону
передбачає створення соціальних та благодійних фондів підтримки
соціальної роботи з дітьми та молоддю за рахунок благодійних внесків
підприємств, установ, організацій та окремих громадян, що
забезпечуватимуть реалізацію Закону без додаткового залучення бюджетних
коштів. Реалізація даного законопроекту потребує лише певного
перерозподілу коштів державного та місцевого бюджетів, передбачених на
соціальні програми для молоді та дітей.

Питання реалізації соціальних потреб молоді через проведення соціальної
роботи серед молоді розглядалися на Міжнародній науково-практичній
конференції з питань соціальної роботи в Ужгороді 21-22 жовтня 1999
року.

У роботі конференції взяли участь 166 вчених та педагогів України,
Бельгії, Великобританії, Росії, Румунії, Словаччини, Угорщини, Франції.
Серед учасників конференції було 30 молодих науковців, аспірантів, 45
кращих студентів відділення соціальної роботи УжДУ. Учасники конференції
мали можливість обговорити широке коло питань, пов’язаних з теоретичним
осмисленням і практичним впровадженням в Україні соціальної роботи як
науки, навчальної дисципліни і професійної діяльності, спрямованої на
реалізацію основоположних прав і свобод людини.

Міжнародний характер конференції сприяв тому, що на ній широко освітлено
зарубіжний досвід соціальної роботи, її правового, кадрового,
організаційного, методичного і матеріально-фінансового забезпечення. При
цьому наголошувалося на необхідності вдумливого, творчого підходу до
його вивчення і застосування в Україні, підкреслювалася важливість
врахування і опори на вітчизняний досвід, власні сили, менталітет,
регіональні особливості.

1.2 Формування державної молодіжної політики в Україні з урахуванням
проблем європейської і євроатлантичної інтеграції

Вважаю за доцільне у своїй роботі звернутися до аналізу зарубіжних
країн, які пішли шляхом розв’язання соціальних потреб молоді через
вирішення такої наболілої у наш час проблеми, як працевлаштування,
проведення соціальної роботи з молоддю у плані її реабілітації в
суспільстві. [23]

В Західній Європі нагромаджено значний науковий потенціал, великий
практичний досвід соціальної допомоги людям, що її потребують, а
зокрема, молоді, для збереження соціальної стабільності та попередження
і розв’язання різноманітних конфліктів у суспільстві. Розв’язання
соціальних проблем різних верств суспільства через проведення соціальної
роботи, органічно ввійшло в життя багатьох цивілізованих країн.

Як вважає Хорунжий Г.Ф., доктор філософських наук: “Соціальна робота в
нині розвинутих країнах найінтенсивніше розвивалася під час економічних
криз і соціального напруження, паралельно зі становленням ринкових
відносин”. [1, с.103]

Дуже цікавим є досвід німецької організації “Вербундсистем”, яка є
сіткою центрів підготовки і працевлаштування, де скоординовано набір
послуг, які дозволяють покращити загальну професійну підготовку і набути
трудові навики молодим людям, які не змогли знайти роботу після
закінчення школи.

Спеціалісти по молодіжній праці безпосередньо працюють як з молодими
людьми, так і з тими, хто забезпечує їх навчання та працю. Ними
використовуються три методи роботи:

інформування та рекомендації молоді;

спільне планування з соціальними програмами;

прямі контакти з роботодавцями.

В рамках “Вербундсистем” Рурський регіональний комітет по праці
забезпечує як навчання та підготовку так і широкий набір соціальних
послуг і рекомендації по життєвому благоустрою молоді.

В містечку Обенхаузі (Німеччина), починаючи з середини 70-х років,
рівень молодіжного безробіття був вищий, ніж у середньому по країні. Тут
в 1976 році була створена місцева “робоча група” для аналізу стану
молоді на ринку праці. На початку 80-х років почали здійснюватися
інтенсивні міри по підготовці і працевлаштуванні молоді. При підтримці
муніципалітету був створений незалежний центр професійної підготовки
молоді за участю всіх значимих соціальних інститутів міста. Щорічно біля
600 молодих людей тут здобувають кваліфікаційну та професійну освіту.

Безпосередньо структура “Вербундсистем” складається з таких базисних
елементів:

школа;

місцевий комітет по працевлаштуванню;

соціальна молодіжна група по консультуванню;

система учнівства на підприємстві.

Всі зусилля зосереджені на використанні традиційних інститутів
соціалізації профпідготовки, які діють під егідою федерального уряду і
місцевих органів влади.

Навчання ведеться по трьох програмах:

Програма I – дає молодим людям підготовку для створення своїх власних
підприємницьких структур.

Програма II – розрахована на молодих людей, які спеціалізуються у сфері
екологічних та відновлювальних робіт.

Програма III – містить підготовку молодих людей в сфері організації
некомерційних підприємств по наданню спеціалізованих некомерційних
послуг, суспільних контактів.

Починаючи з 1982 року у Франції діє національна сітка “Місцевої служби”,
яка складається зі 100 локальних центрів, які знаходяться в місцях з
найвищим рівнем молодіжного безробіття. “Місцеві служби” – це результат
угоди між центральним урядом та місцевою владою, а на локальному
(регіональному) рівні між всіма соціальними партнерами. Це центри по
професійному та соціальному розвитку безробітної молоді у віці 16-28
років.

Ціль соціальної роботи “Місцевої служби” виходить з розуміння того, що
успіх у професійному навчанні і підготовці молоді тісно пов’язаний з
задоволенням широкого кола соціальних потреб молоді, зокрема в житті,
хорошому здоров’ї, сімейному та суспільному житті. Відповідно вся робота
“Місцевих служб” будується на переконанні про необхідність паралельного
з професійним навчанням веденням здорового способу життя.

Французькі “Місцеві служби” намагаються об’єднати зусилля і ресурси всіх
місцевих організацій навколо трьох основних проблем: скоротити розрив
між молоддю та інститутами; між самими інститутами, які працюють з
молоддю; вирішувати проблеми молоді на основі їх специфічних
індивідуальних потреб та ситуацій; забезпечити необхідну багато
дисциплінарну підготовку своїх клієнтів, використовуючи метод інтеграції
молоді в структуру локальної політики економічного та соціального
розвитку. “Місцеві служби” утворюються по ініціативі місцевих органів
влади, які фінансують половину витрат на їх утримання; друга половина
оплачується центральними органами влади. Ці місії виступають як
асоціації соціальних партнерів у вигляді різноманітних соціальних
агентств, які забезпечують реалізацію всіх суспільних проектів у
інтересах молоді. [1, с.97]

“Місія” міста Ларіент створила центр по навчанню молодих людей для
роботи в електротехнічній промисловості. Групи в складі 20-30 молодих
людей мають змогу дістати кваліфікаційну допомогу в центрі і на
виробництві. За 2,5 роки 3000 молодих людей отримали відповідну
кваліфікацію.

“Місія” в м. Ла-Рошель акцентувала свою увагу на навчанні молоді
сезонним видам праці, які основані на обслуговуванні літніх та зимових
видів туризму.

Однією з основних цілей “локальних місій” є функція своєрідного
інноваційного інструменту адаптації молодих людей в нові життєві умови,
коли класичні рішення проблем вже неадекватні цим умовам.

Об’єктом діяльності місій є цільова молодіжна група 16-26 років, 60%
яких мають низькі показники по освітньому рівню і виховувалися в умовах
неблагополучних сімей, а також мають низький потенціал в плані власної
ініціативи.

В переліку ініціативних програм “Місцеві служби” м. Ла-Рошель в
наявності є соціальний проект, розрахований на надання допомоги в
працевлаштуванні молодим жінкам. Для цих цілей розроблено спеціальний
курс підготовки, розрахований не лише на освоєння конкретної професії,
але і на певну психологічну підготовку, на подолання бар’єрів
невпевненості у власних можливостях, особливо коли справа стосується
роботи в традиційно “чоловічих” галузях роботи.

Спеціалісти із центру “Місцеві служби” підбирають підприємства та фірми,
які найкраще відповідають роботі проекту, де є можливість створити
атмосферу взаєморозуміння з боку адміністрації та персоналу фірми.

Інформаційний механізм для забезпечення адекватним сервісом клієнтів –
складає серцевину всієї структури молодіжної служби, яка діє в
Сполучених Штатах Америки. Особливу цінність цей механізм становить для
служб працевлаштування молоді, де вкрай необхідна чітка картина
інтегрованих освітніх потреб і відповідній робочій силі на ринку праці.

Довідково-інформаційний центр збирає в основному дані про:

безробітних та стан ринку праці;

розподілення різних категорій безробітних (молодь і дорослі), їх
соціальні характеристики;

забезпечення особливих служб працевлаштування даними відносно нових
вакансій;

ідентифікація потреб місцевого ринку в робочій силі і відповідності в
даному населеному пункті системи профпідготовки відповідно до цих
потреб;

розміри і джерела фінансування програм для профпідготовки і
працевлаштування молодих людей;

ідентифікація конкретних категорій молоді, які мають малі шанси знайти
роботу.

Молодіжні інформаційні агентства по працевлаштуванню забезпечують
інформацією:

підприємців відносно наявності і якості підготовки трудових ресурсів;

школи, коледжі та інші учбові заклади відносно потреб і побажань з боку
адміністрації підприємств про наявність вакансій і курсів профпідготовки
потреб потрібних спеціальностей.

В США нараховується більше 2000 локальних та 5-ти федеральних програм
потреб в професійній підготовці і працевлаштуванню молоді. Великою
популярністю користується федеральна програма “Служба праці”, яка є
сіткою із 107-ми центрів з розвинутою матеріально-технічною базою для
профпідготовки молоді. [2, с.97]

Центр “Служба праці” в Лос-Анджелесі здійснює ефективні програми
навчання молоді, що дозволило працевлаштувати 93% випускників центру.
Окрім традиційного курсу загальноосвітніх програм в цьому центрі
розроблено декілька допоміжних тренувальних програм, які включають курси
в області бізнесу, технічні курси, курси друкування, фото справи,
ліцензовані програми для навчання потреб догляду за хворими, курси
кулінарії на базі місцевих ресторанів та кафе. Всі 64 програми
розраховані на 10 місяців навчання. При цьому праця молодих практикантів
добре оплачується. В центрі започатковано розподіл студентів по етнічних
і статевих ознаках. Розроблено нові програми обслуговування
неповнолітніх батьків. Для них та вагітних дівчат створені нормальні
умови проживання в центрі і розроблені курси по вивченню навиків догляду
за дитиною, самозабезпеченню необхідних засобів для виживання.

В США існує достатньо могутня і розгалужена система професійної освіти і
працевлаштування молоді, яка діє на так званому “комунікаційному рівні”,
незалежно від державної системи, яка має свою власну систему.

Як показує аналіз, в сфері працевлаштування молоді в Америці приходять
до розуміння необхідності перегляду загальної концепції професійного
навчання молоді. Суть нового погляду на проблему підготовки молоді до
праці в умовах великої конкуренції на ринку праці представників
традиційних і навіть нових професій, базується на відмові від навчання
молоді рутинним професіям і переходам до навчання новим професіям, які є
більш перспективними в плані працевлаштування.

Центр в м. Сіетлі забезпечує підготовку молоді в широкому спектрі
традиційних спеціальностей, які не викликають у кінцевому результаті вже
відомі труднощі при працевлаштуванні. Тут використовують методики,
орієнтовані на концентрацію процесу навчання на чітко сформульованих
завданнях для тих, хто здобуває професію.

Цікавим є досвід американських добровільних організацій, які подають
допомогу молодим людям, у яких виникають специфічні труднощі при пошуках
роботи та які відносяться до категорії важких підлітків. В цьому плані
заслуговує уваги досвід роботи спеціалістів Рузвельтського Молодіжного
проекту в Нью-Йорку, які здійснили декілька альтернативних програм
допомоги в працевлаштуванні молодим людям з неблагополучних сімей,
молодим людям з відхиленням у поведінці, представникам расових меншин
тощо. А саме такі програми:

Групові гуртожитки Роза Паріс, де молоді надають можливість набути
навики професії масового сервісу, налагодивши тісну співпрацю з
районними біржами праці, що дозволяє знайти роботу на певний період часу
і набути досвід у роботі.

Центри потреб засвоєнню навичок праці – це свого роду альтернативна
школа, де забезпечується відновлювальне навчання для тих людей, які
втратили специфічні навики до самостійної активності в пошуках роботи.

Програма “Працюючі місця для тих, кому більше 25-ти років” складається з
відновлювального навчання по шкільному розкладу і індивідуалізованої
допомоги при освоєнні професії, з подальшим влаштуванням на роботу.

Центр молодіжного сервісу включає в себе загальноосвітнє навчання і
профпідготовку, консультування потреб соціальних проблемах, медичну
допомогу, консультування потреб соціальних проблемах сім’ї. Головне в
діяльності центру – професійне навчання на курсах попередньої підготовки
до роботи. Це дозволяє освоїти різноманітні професійні навики, отримати
роботу, і закріпитися на робочому місці. Певний акцент у навчанні
робиться на вмінні планувати майбутнє, ставити цілі, концентрувати
власні зусилля на принципах роботи.

Служба молодіжної зайнятості є спеціальною програмою до робочої
підготовки, яка включає навики самостійного пошуку роботи, набуття
професійних навиків в сукупності з елементами загальної освіти. В
програмі цього центру є компоненти психологічного тренінгу, медичного
обслуговування, планування сім’ї, мистецтва сімейного життя.

Ще одна Американська програма “Нові Горизонти” діє у 80-ти містах США.
Вона є спільним підприємством, створеним приватним бізнесом і школою з
ціллю підготовки “проблемної молоді” до рівня існуючих стандартів
кваліфікацій, необхідних для влаштування на роботу. Ціллю даної програми
є:

набуття досвіду роботи на виробництві;

попередня підтримка і консультування перед безпосередньою роботою;

відновлювальна освіта.

В доповнення до базового навчання молодим людям забезпечується
спеціальна підготовка, яка дає мінімальний набір компетенцій і навиків:
мотиваційний тренінг, інформацію про професійну кар’єру, навики
спілкування з роботодавцями, які дають змогу самостійно діяти на ринку
праці.

Діяльність американських незалежних організацій і служб вносить суттєвий
вклад в працевлаштування безробітної молоді. Вона включає в себе
консолідуючі програми, які дають можливість забезпечити необхідними
засобами допомоги ті групи молоді, які не охоплені впливом державних
структур. Вони дозволяють поліпшити координацію в забезпеченні служб
молодіжного сервісу, сприяють формуванню інноваційних підходів в справі
професійного навчання молоді.

Провівши огляд досвіду деяких зарубіжних країн можна зробити висновок,
що вони питання задоволення соціальних потреб молоді вирішують шляхом
працевлаштування молодих людей, але при цьому:

молодіжна політика цих країн не замикається на програмах професійної
підготовки, працевлаштування, а вона включає також координацію та
напрямки широкого спектру соціальних послуг, які направленні на
реалізацію та забезпечення соціальних потреб молоді: забезпечення
дозвілля, житла, освіти, підтримки молодих сімей. Адже процес
працевлаштування прямо впливає на матеріальне становище молоді, що
дозволяє їм самим реалізувати свої матеріальні потреби в залежності від
їх можливостей. Це в свою чергу веде за собою зацікавленість молоді в
підвищенні свого професійного та освітнього рівня;

забезпечення інтегральної зайнятості і рівних можливостей в отриманні
роботи всіма соціально-демографічними групами молоді на базі розвитку
позитивних якостей молодіжних програм професійної підготовки – є однією
із складових при забезпеченні соціальних потреб молоді;

відбувається постійний пошук, підтримка і розвиток альтернативних форм
зайнятості при допомозі розвитку зв’язків і кооперації з соціальними
партнерами (працівниками) з державного і приватного сектора економіки,
громадськими організаціями в справі виробничої підготовки молоді;

поряд з традиційними формами зайнятості пропонується використовувати
нові, особливо в сфері малого бізнесу, а також підтримувати всі форми
ініціативи у виробництві у сферах, які контролюються комунальними
співтовариствами;

особлива увага в плані працевлаштування приділяється правам, потребам і
побажанням найбільш вразливих в соціальному відношенні групам молоді з
числа національних меншин, молодих жінок, молоді, яка стала на хибний
шлях життя тощо;

враховується збалансованість інтересів роботодавців та молоді, яка
вступає в ринок праці.

Виходячи з вищенаведеного, вважаю, що і в нашій країні, а зокрема на
рівні області та району проблема інтеграції молоді в ринок праці є одним
з важливих елементів для забезпечення та реалізації соціальних потреб
молоді. Цей процес має відбуватися з врахуванням певних особливостей за
такими напрямами:

забезпечення загальної в структурному відношенні системи забезпечення
молоді умовами для здобуття освіти і професійної підготовки;

закріплення і реформування традиційної системи освіти і одночасно
вироблення інноваційних програм для безробітної молоді;

врахування та об’єднання потреб місцевої економіки і ринку праці з
можливостями системи освіти та професійної підготовки, що дасть змогу
значно збільшити шанси на утворення нових робочих місць для молоді;

ефективне використання ресурсів, гнучке використання фінансових засобів,
які надходять з державних джерел. Розробка механізмів для заохочення
залучення коштів на вирішення молодіжних проблем з приватних джерел;

залучати до співпраці всі соціальні структури (державні і недержавні)
для вирішення соціальних потреб молоді. Встановлювати контакти і ділові
відносини зі всіма соціальними партнерами, які готові реалізувати
соціальні потреби молоді.

Висновок зарубіжних дослідників відносно вирішення та реалізації
соціальних потреб молоді зводиться до констатації того, що всі соціальні
потреби молоді виникають в зв’язку з існуванням значного числа
невирішених питань в сфері політики по наданню допомоги молодим людям,
які опинилися в стані безробітних. Тим не менше, значний досвід
зарубіжних країн по впливу на різноманітні аспекти зайнятості молоді в
умовах ринкової економіки може бути корисним в наших умовах, коли процес
формування і розвитку державної молодіжної політики тільки починається і
потребує об’єднання зусиль і знань із самих різноманітних джерел,
зокрема зарубіжних.

Отже, основні особливості формування і розвитку державної молодіжної
політики в Україні на сучасному етапі наступні:

Молодіжна політика в Україні на сучасному етапі формується з
урахуванням:

історії, генезису, традицій, культури українського народу;

державності суспільства;

світового досвіду становлення та реалізації молодіжної політики.

Державна молодіжна політика не є молодіжною не є молодіжною політикою
взагалі. Це лише та її частина, що стосується функцій держави. Вона
передбачає створення певних умов щодо соціального старту, становлення та
розвитку молоді, надання їй певних соціальних послуг. Особливо це
стосується тих молодих людей, що не в змозі самостійно вирішити власні
проблеми.

Державна молодіжна політика має існувати як окремий специфічний і
самостійний напрямок в державній політиці взагалі.

Це обумовлено наступними головними обставинами:

складністю з відновленням трудових та інтелектуальних ресурсів
суспільства;

зміна ціннісних орієнтацій молоді;

криза інститутів соціалізації особи:

а) школа, навчальні заклади;

б) сім’я;

в) праця.

Основу державної молодіжної політики, виходячи як з світової практики
так й із власних спостережень, мають становити:

певні правові та підзаконні акти;

державні та громадські молодіжні структури, організації, покликані
безпосередньо займатися реалізацією потреб та вирішенням соціальних
проблем молоді;

фінансово-матеріальна основа формування та реалізації державної
молодіжної політики.

Державна молодіжна політика має будуватися у такий спосіб, щоб проблеми
молоді вирішувалися не за рахунок інших соціальних груп, верств
населення. Молодь має стати об’єктом громадсько-корисної діяльності,
тому треба розвивати ініціативу молоді (наприклад залучати до
підприємницької діяльності юнаків та дівчат).

Однією з найбільш рушійних сил у реалізації державної (як в цілому
молодіжної) політики є молодіжний рух. Цей рух має бути широким,
плюралістичним, віддзеркалювати широкий спектр молодіжних груп, проблем
молоді. Підтримка з боку держави повинна забезпечуватись усіма
молодіжними організаціями, об’єднанням, що діють в межах Конституції,
існуючого законодавства України.

7. Принципове значення має визначення у молодіжній політиці вікових меж
молоді, як об’єкта та суб’єкта такої політики.

По документах ООН, вікові межі молоді встановлені з 15 до 25 років.
Вікові межі молоді нашої країни встановлені Законом України “Про
сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”. [З, с.
167] Це молоді люди віком 15-28 років. Однак, я вважаю, що поза
молодіжною політикою не мають залишатися діти і підлітки..

8. Фінансове забезпечення державної молодіжної політики здійснюється:

за рахунок державного фінансування;

із різноманітних молодіжних фондів;

із інших джерел.

9. Дієвість молодіжної політики багато в чому обумовлена тим, як вона
охоплює основні сфери життя молодої людини: навчання, працю,
громадсько-політичне життя, культуру, побут. При цьому неможливо є
всеохоплююча турбота про молодь. Потрібно виділяти перспективні
пріоритетні питання і проблеми роботи з молоддю взагалі. Слід
враховувати реальні потреби і запити окремих категорій молоді –
учнівської, студентської, працюючої тощо.

Дефіцит місцевого та районного бюджетів призвів до того, що вже ряд
років, а зокрема з 1994-1995 р., виділення коштів на соціальні потреби
всього населення і зокрема молоді йде в незначних кількостях. Кошти ,
виділені центральними органами влади на вирішення та реалізацію певних
потреб молоді, в основному акумулюються на рівні обласних адміністрацій
і вже в незначній кількості доходять до районних адміністрацій, але
часто носять нецільовий характер і тому можуть бути використані на
реалізацію других важливих потреб, які є в районі.

” $ . 6 ? oe o n

& e E

I

. 0 e  

I

NON”PzQoQoeeeoeoeaaaUNNNIUUUUUUUUA

??????

??????????? ??????

?6????‚?†TH†D‡/oiaaaOeOeoOeOeOeoEEEEEEaaaOe

&

&

dh

&

3/4

A

oeoeoesseoeoeUNUNUNUEUEUEUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNUNU
NUNUNUNUN

???????????? ??????? ??????????????????$??

N ///////////iiiiii/ii//////

&

oooooiaaaiiiaaaaaaiaaaaaii

&

&

dh

&

&

F

&

???же, державна політика стосовно цієї категорії населення включає
цілеспрямовану діяльність різноманітних соціальних інститутів, які
складають структуру органів, що забезпечують реалізацію державної
молодіжної політики по створенню оптимального розвитку підростаючого та
молодого покоління; по створенню сприятливих умов для розвитку і певної
реалізації їх сил і здібностей в інтересах суспільства і самих молодих
людей. Реалізація соціальних потреб молоді та вирішення їх соціальних
проблем відбувається у відповідності до правових документів, які
складають основу державної молодіжної політики.

2. Правове та організаційне здійснення державної молодіжної та
соціальної роботи

За період становлення нашої держави було розроблено чимало правових
документів у відношенні до чинного законодавства нашої держави,
Конституції України, які спрямовані на вирішення соціальних проблем
молоді, шляхом реалізації їх соціальних потреб. Це:

Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів
України.

Державні програми, в реалізації яких бере участь Державний Комітет
сім’ї та молоді, Український Державний Центр Соціальних Служб для
молоді.

Законодавча та нормативна база державної молодіжної

політики у сфері соціальної роботи

Проведемо аналіз найбільш важливих документів, які сприяють реалізації
державної молодіжної політики, покликаної вирішувати найбільш наболілі
проблеми молоді і реалізувати соціальні потреби цієї категорії людей.
Одним із таких важливих документів є Декларація “Про загальні засади
державної молодіжної політики в Україні” – прийнята в грудні 1992 року
[3]. Цей документ складається з чотирьох розділів.

В І-му розділі вказується, що Декларація є основою для подальшого
розвитку державної молодіжної політики, її правової бази, практичної
діяльності органів державної влади і управління.

В ІІ-му розділі визначено головні завдання державної молодіжної
політики:

вивчення становища молоді; створення необхідних умов для зміцнення
правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих
громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального
становлення та розвитку молоді;

допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих
можливостей та ініціатив;

залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню,
вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;

координація зусиль всіх організацій та соціальних інститутів, що
працюють з молоддю.

Тут також визначено головні принципи державної молодіжної політики. В
ІІІ-му розділі вказано, що головними напрямами державної молодіжної
політики є:

розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і
створення гарантій для отримання молоддю освіти, спеціальної професійної
підготовки та перепідготовки;

забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням
економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

створення умов для оволодіння та безпосередньої участі молодих людей у
відродженні та розвитку духовних і культурних цінностей українського
народу, охороні та відтворенні навколишнього природного середовища;

формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму,
готовності захищати суверенітет України;

охорона здоров’я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і
фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які б забезпечували здоровий
генофонд народу України.

В ІV-му розділі вказано механізм формування та реалізації державної
молодіжної політики.

Дуже важливим законодавчим актом, який сприяє реалізації соціальних
потреб молоді є прийнятий в лютому 1993 року Закон України “Про сприяння
соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”. [15]

Цим законом визначено загальні засади створення організаційних,
соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та
розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства
та держави.

В І-му розділі закону дано визначення наступних термінів:

Молодь – громадяни України віком від 15 до 1.8 років. Неповнолітні –
громадяни віком до 18 років.

Перше робоче місце молодих громадян.

Молода сім’я – подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 28
років, неповна сім’я – в якій мати (батько) віком до 28 років.

Соціальні служби для молоді – це спеціальні заклади, які надають
соціальні послуги та соціальну допомогу молоді.

Також вказано принципи соціального становлення та розвитку молоді та
законодавство, яке регулює правовідносини, пов’язані із соціальним
становленням та розвитком молоді в Україні.

В розділі ІІ Закону йде мова про організаційне забезпечення соціального
становлення та розвитку молоді:

Питання державної політики відносно соціального становлення та розвитку
молоді здійснюється Міністерством у справах молоді і спорту, спільно з
іншими міністерствами та центральними формами державної влади, у складі
яких діють структурні підрозділи по роботі з молоддю, а також шляхом
взаємодії з молодіжними громадськими організаціями та їх всеукраїнськими
об’єднаннями.

Фінансування заходів щодо соціального становлення та розвитку молоді
здійснюється за рахунок коштів державних та місцевих бюджетів, фонду
соціальної адаптації молоді, державних та інших молодіжних фондів, а
також інших джерел. У державному, місцевому бюджетах передбачаються
цільові кошти на реалізацію молодіжних програм.

Для подання практичної соціальної допомоги молоді Міністерством України
у справах молоді і спорту разом з іншими центральними органами державної
виконавчої влади. Радою Міністрів Республіки Крим, місцевими органами
державної виконавчої влади та об’єднаннями громадян створюються
соціальні служби для молоді, які подають молодим людям інформаційну,
правову, психолого-педагогічну, юридичну та інші форми соціальної
допомоги, реалізують необхідні заходи з метою запобігання негативним
явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням), алкоголізму,
наркоманії, токсикоманії, проституції тощо.

В розділі III розкрито умови для соціального становлення та розвитку
молоді:

Праця молоді:

Держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на
працю. Особливості праці неповнолітніх встановлюються законодавством
України.

Держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на
строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у
середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих
навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки,
а також після звільнення з дійсної страхової військової або
альтернативної служби.

Квота робочих місць для працевлаштування молоді визначається місцевими
органами державної виконавчої влади в межах встановлених Законом України
“Про зайнятість населення”.

Держава гарантує надання роботи за фахом на період не менше трьох років
тим молодим спеціалістам, які є випускниками державних вищих навчальних
закладів та професійно-технічних училищ, потреба в яких раніше була
заявлена підприємствами, установами та організаціями.

Підтримка підприємницької ініціативи молоді, яка заключається в
розробці і реалізації органами державної виконавчої влади системи
заходів підтримки підприємництва молоді, включаючи довгострокове
пільгове кредитування, забезпечення виробничими приміщеннями,
страхування комерційного ризику тощо.

Сприяння підвищенню рівня життя молоді через:

Надання допомоги сім’ям на неповнолітніх дітей.

Виплати встигаючим студентам та учням професійно-технічних училищ
стипендій.

Надання учням і студентам навчально-виховних закладів пільг на проїзд
різними видами транспорту (крім таксі) протягом року.

Надання грошової або натуральної допомоги малозабезпеченим молодим
громадянам за рахунок бюджетних коштів та інших джерел.

Житлові умови молоді;

Забезпечення рівного з іншими громадянами права на житло.

Затвердження місцевими радами квоти ділянок, для надання молодим сім’ям
під будівництво житла.

Розробка та реалізація програми створення житлово-побутових умов для
молодих громадян, які проживають в гуртожитках.

Одержання молодими сім’ями за рахунок бюджетних джерел пільгових
довгострокових кредитів на будівництво і придбання жилих будинків і
квартир.

Закріплено пільги для окремих категорій молодих сімей по сплаті кредиту.

Встановлено, що порядок надання пільгових довгострокових кредитів
молодим сім’ям та їх погашення встановлюється Кабінетом Міністрів
України.

Освіта, культурний розвиток молоді:

Молодим людям у відповідності до Закону України “Про освіту”
гарантується рівне право на освіту, в тому числі і вищу.

Кожній молодій людині гарантовано право на культурний розвиток, дозвілля
та відпочинок за власним бажанням і у відповідності до інтересів та
гармонійного розвитку особистості.

Органи державної влади з питань освіти і культури при утворенні творчих
спілок і товариств можуть створювати заклади, які б сприяли підтримці та
розвитку талановитої молоді.

Охорона здоров’я, фізичний розвиток молоді:

Передбачено рівне з іншими громадянами право на охорону здоров’я та
заняття фізичною культурою і спортом.

Забезпечення проведення щорічного медичного обстеження всіх молодих
громадян і неповнолітніх.

Розроблення та реалізація програм і заходів щодо профілактики серед
молоді пияцтва, наркоманії, токсикоманії та популяризації утвердженню
здорового способу життя.

Соціальні служби подають психологічну допомогу молоді, яка опинилася в
особливо складних умовах.

В ІV-му розділі “Правові і політичні гарантії соціального становлення та
розвитку молоді” відображено:

Гарантії правового захисту молоді.

Визначено правовий статус молодіжних громадських організацій.

Гарантії діяльності молодіжних громадських організацій.

Розділ V. Заключні положення, містять гарантії здійснення вищенаведеного
Закону України.

У подальшому Декларація “Про загальні засади державної молодіжної
політики в Україні” та Закон України “Про сприяння соціальному
становленню та розвитку молоді в Україні” стали основою для розробки
нормативних документів, спрямованих для формування та реалізації
державної молодіжної політики.

В Україні на сьогоднішній день створена та діє законодавча база
державної молодіжної політики, яка опирається на:

А. Чинні Закони України.

Декларація “Про загальні засади державної молодіжної політики в
Україні”, 1992р.

Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в
Україні”, 1993р.

Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні
установи для неповнолітніх”, 1995р.

Закон України “Про молодіжні громадські організації”, 1998р.

Закон України “Про професійно-технічну освіту”, 1998р.

Закон України “Про освіту”, 1996р.

Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, 2001р.

Б. Укази Президента України.

“Про День молоді”, 1994р.

“Про національну раду з питань молодіжної політики”, 1995р.

“Про Положення про Національний центр аерокосмічної освіти молоді
України”, 1996р.

“Про положення про Міністерство України у справах сім’ї та молоді”,
1996р.

“Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики”,
1996р.

“Про підвищення розміру стипендій студентам та учням навчальних
закладів”, 1999р.

“Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді”, 1999р.

“Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики
та підтримки молодіжних громадських організацій”, 1999р.

“Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми
“Діти України” на період до 2005 року”, 2001р.

“Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики”,
2001р.

В. Постанови Кабінету Міністрів України

“Про соціальні служби для молоді”, 1993р.

“Про сприяння діяльності Українського молодіжного аерокосмічного
Об’єднання “Сузір’я”, 1993р.

“Положення про позашкільний навчально-виховний заклад”, 1994р.

“Про розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді”, 1995р.

“Про створення Українського молодіжного центру”, 1996р.

“Про сприяння діяльності Українського національного комітету молодіжних
організацій”, 1996р.

“Про вдосконалення шляхів розвитку молодіжного житлового будівництва”,
1996р.

“Положення про центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх”,
1996р.

“Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики”,
1998р.

“Про заходи щодо підтримки становлення та розвитку студентської сім’ї”,
2001р.

Конституція України, Декларація “Про загальні засади державної
молодіжної політики України”, Закон України “Про сприяння соціальному
становленню та розвитку молоді в Україні”, інші закони та нормативні
документи становлять основу здійснення державної молодіжної політики.
Але ядро державної молодіжної політики складають також державні
програми, які є цільовими комплексними програмами, спрямованими на
вирішення та реалізацію соціальних потреб молоді:

Національна програма “Діти України” на період до 2005 року.

Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю – 1996-2000р.

Національна програма профілактики СНІДу в Україні – 1995-2000р.

Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім’ї, охорони
материнства і дитинства – 1992-2000р.

Національна програма протидії зловживанню наркотичними засобами та їх
незаконному обігу – 1994-1997р.

Національна програма планування сім’ї-1995-2000р.

Державна програма “Українська діаспора на період до 2000 року” –
1996-2000р.

Програма зайнятості населення 1997-2000р.

Національна програма розвитку Міжнародного дитячого центру “Артек” та
системи дитячих оздоровчих закладів – 1997-2005р.

Національна комплексна програма “Молодь України” – 1997-2005р.

При розробці програми “Молодь України” враховано напрямки роботи щодо
освіти духовного і фізичного розвитку молоді, підготовки її до праці;
надання соціальних послуг молоді; підтримка молодих сімей;
молодіжно-житлового будівництва; соціальної реабілітації молодих
інвалідів; розвитку молодіжного підприємництва; розширення міжнародних
та регіональних зв’язків молоді тощо.

2.2 Аналіз соціально-економічного становища молоді на
загальнодержавному та місцевому рівні.

Проведення аналізу, що відбиває реальне становище молоді в українському
суспільстві, її посильний внесок у розвиток України та потенційні
можливості, дозволяє дати обґрунтовану оцінку характеру і масштабів
молодіжних проблем, визначити найгостріші з них. Дає можливість
прослідкувати, де заходи державної молодіжної політики не дають бажаного
результату, виявити упущені можливості та оптимальні варіанти вирішення
нагальних та перспективних завдань державної політики стосовно молодих
людей.

Хоча в законодавчому плані чітко визначено молодь як вікову категорію
населення, до цього часу немає єдиного теоретико-методологічного
визначення соціально-економічної сутності молоді та не вироблено
загального критерію щодо неї. Певною мірою таке становище пояснюється
тим, що зазначена категорія, порівняно з іншими групами трудових
ресурсів, має свої соціально-економічні, психологічні, демографічні,
історичні, фізіологічні та інші особливості. Тому як визначальні, якісні
характеристики застосовуються і різні параметри. Так, демографи оперують
критеріями фізіологічної і соціальної зрілості, використовуючи вікову
ознаку, біологи – статевої зрілості. Історики визначають молодь як таку
категорію, що володіє виборчим правом, а психологи за основу беруть
духовні якості, стабільність рис характеру і поведінки.

Всебічно і критично оцінивши існуючі підходи щодо соціально-економічної
сутності молоді, можна зробити висновок, що молодь – це частина
населення, яка є соціально-економічно і політично активною, зрілою,
готовою до самостійної виробничої діяльності або зайняття. Вона має
рухливі вікові межі, залежно від умов і ступеня залучення її до
продуктивної зайнятості. На думку деяких науковців, зокрема
Г.І.Купалової, найбільш обґрунтованими віковими межами молоді стосовно
умов України є 16-29 років. Перегляд попередніх параметрів і віднесення
до названої категорії осіб від 15 до 28 років штучно зменшує чисельність
молоді, особливо безробітної, і дещо приховує гостроту проблеми її
зайнятості та соціального захисту. [7]

Частка молоді в структурі населення залежить від довготривалих тенденцій
народжуваності, режиму смертності населення та розвитку міграційних
процесів. Цей показник зростає з вищою інтенсивністю дітонароджень у
15-28 років до моменту спостереження і зменшенням рівня смертності у
дитячому та молодому віці. Навпаки, зниження показників смертності у
вікових групах старше 28 років призводить до збільшення відповідних
контингентів населення і внаслідок цього – до зменшення питомої ваги
молоді. Оскільки в міграційному русі переважно задіяні молоді люди, то й
частка їх за інших рівних умов буде більшою в регіонах імміграції, ніж в
регіонах еміграції.

Протягом досить тривалого періоду населення 15-28 річних внаслідок
різних причин зменшувалось: відігравали певну роль і негативні тенденції
смертності дітей та підлітків і зменшення загальної чисельності
новонароджених в 70-х роках, і виїзд молоді за межі країни. Так ситуація
в Україні тривала до початку 1990-х років. Навпаки, тенденції останнього
десятиліття XX ст. виявилися досить сприятливими. Через скорочення
смертності наймолодшого населення, яке нарешті почалося формуватися в
Україні, і порівняно невеликі обсяги зовнішньої міграції чисельність
молоді дещо зросла.

Від тоді частка молоді в Україні зростає із збільшення темпів приросту.

Демографічна ситуація в Івано-Франківській області та Галицькому районі
може бути охарактеризована як відносно благополучна на фоні
загальнодержавної.

Це є одним з позитивних факторів і впливає на те, що показник питомої
ваги молоді, який варіює за районами України, від трохи більше 18% на
Чернігівщині, 22% – Чернівецькій області, 22,5% – в Закарпатській
області, в Івано-Франківській області становить 20%.

Для Галицького району теж характерна велика частка питомої ваги молоді і
складає 20,3% загальної кількості населення району та 37,1% від
загальної кількості працездатного населення району.

Івано-Франківська область характеризується великим показником
чисельності сільського населення, який значно перевищує чисельність
міського населення. Прослідковується тенденція незначного зменшення
кількості міського населення і збільшення сільського населення області.
Якщо в 1997р. міське населення становило 41,45% всього населення
області, то сільське – 58,55%, а в 2003р. відповідно 40,73% і 59.27%.

Галицький район характеризується тенденцією переваги сільського
населення над міським. Так, в 1990 році в районі в сільській місцевості
проживало 46,1 тис. осіб, а в міській – 24,2 тис. осіб, що відповідно
65,58% і 34,42%, а в 1995 році в сільській місцевості проживало 44,7
тис. осіб, в міській – 24,3 тис. осіб, в 2003 році в сільській – 43,1
тис.осіб, в міській – 25,1 тис.осіб, що складає у відповідності – 63,2%
і 36,8%.[8]

Отже, як бачимо в Івано-Франківській області і Галицькому районі,
зокрема, у порівнянні до загальнодержавних показників є відносно
позитивною демографічна ситуація населення краю. В останні роки
збільшилася кількість молоді 15-28 років як в області так і в районі.
Однак намічено тенденції до зменшення укладання шлюбів як по області,
так і в районі, що в свою чергу веде до спаду народжуваності в регіоні і
до скорочення природного приросту населення.

Це призвело до того, що як в області, так і в районі з 1999 по 2003 рік
зменшилась кількість підліткового населення віком (0-15) років, що в
подальшому приведе до зменшення чисельності молоді. Отже, в області і
районі, як і по всій країні відбувається тенденція до “постаріння”
населення.

Освіта в сучасній Україні виступає необхідною умовою підготовки молоді
до життя, є основним засобом прилучення до культури. Основний шлях
одержання освіти – навчання і виховання в закладах освіти.

Держава, визнаючи шляхи становлення і розвитку суспільства, орієнтується
в першу чергу на молодь, чиї потенціал і зусилля, помножені на досвід
попередніх поколінь, можуть стати запорукою прогресивного поступу
держави. Тому її політика щодо молодих громадян України по суті
визначає, яким саме буде наше суспільство, держава в найближчому
майбутньому. Оскільки кожна людина іде у світ зі шкільного порога, а
далі може продовжити навчання у вищих закладах освіти, справедливо було
б стверджувати, що державна молодіжна політика значною мірою
реалізується саме в освітній галузі.

Як держава демократична Україна визнала освіту пріоритетною сферою
соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Сучасна система освіти включає значне коло питань, які сприяють
реалізації державної молодіжної політики в Україні. Це і забезпечення
конституційних прав громадян України на освіту, і реалізація та захист
прав людини, визначених міжнародними та державними правовими
документами, вирішення соціальних потреб та проблем, формування молоді
як свідомих громадян України, виховання високоосвіченої, культурної,
гармонійної особистості, здатної до саморозвитку та самовдосконалення.

Конституцією України, Законом України “Про освіту”, іншими актами
передбачено дотримання всіх прав і свобод, які декларують Загальна
Декларація 00Н “Про права людини” та Конвенція 00Н “Про права дитини”, в
тому числі і тих, що стосуються сфери освіти.

З прийняттям Конституції України, Закону України “Про освіту”, Указів
Президента щодо основних напрямків реформування галузей освіти в Україні
визначені основні правові засади їх функціонування і розвитку.

Середні навчальні заклади в Україні забезпечують набуття молоддю базової
середньої освіти, тому збереженню і розвитку цієї мережі приділяється
особлива увага держави.

Проте поряд з цим гострою є проблема охоплення всіх дітей систематичним
шкільним навчанням. За даними областей в Україні на 01.01.2003 р. 31
тис. дітей шкільного віку не відвідують школу. Подолання цього явища
вимагає суворого контролю та підвищення відповідальності батьків,
педагогічних працівників, керівників місцевої влади за дотриманням
законодавства щодо обов’язковості загальної середньої освіти.

Уряд приділяє значну увагу розвитку професійно-технічної галузі освіти
Кабінетом Міністрів України створена Міжгалузева рада з питань
професійно-технічної освіти, до складу якої увійшли заступники
міністрів, державних комітетів, керівники підрозділів центральних
органів виконавчої влади, представники наукових установ, громадських
організацій, підприємств. Створення Міжгалузевої ради дає змогу
координувати зусилля в підготовці, перепідготовці та підвищенні
кваліфікації робітничих кадрів на міжгалузевому рівні.

Мережа професійно-технічної освіти охоплює 966 професійно-технічних
закладів, в яких навчається 523,4 тис. учнів – випускників шкіл та понад
21 тис. осіб – за направленням служб зайнятості.

Ланка професійно-технічної освіти також виконує важливі функції
соціального захисту підлітків і молоді: у ПТУ навчається 60 тис. дітей
сиріт і напівсиріт, 21 тис. підлітків з неблагополучних і
малозабезпечених сімей, більше 3 тис. інвалідів. Серйозна увага
приділяється забезпеченню прав жінок на отримання освіти, із загальної
кількості учнів професійно-технічної освіти вони становлять майже 215
тисяч.

Однією з гострих проблем в умовах сучасного соціально-політичного життя
суспільства є виховання молоді як свідомих громадян України, гармонійно
розвинених, високоосвічених, соціальне активних і національне свідомих
особливостей, здатних до саморозвитку і самореалізації. Важливим
завданням навчальних закладів є здійснення виховної роботи.

Ефективно впливає на здійснення середнього всеобучу наявна мережа
пришкільних інтернатів (40 на 900 місць). В дитсадках області
виховується 19,8 тис. дітей, функціонують 38 комплексів “школа – дитячий
садок”. Протягом 1999-2003 років число дошкільних закладів області
зменшилося з 346 до 331 (на 4,34%).

Подальший поступ держави неможливий без суттєвого підйому рівня освіти в
країні, адже XXI століття значною мірою буде визначатись якістю “освіти
для всіх”, здатністю людини вчитися все життя. Тому для вирішення
проблем освіти в найближчий час, на мою думку, необхідно:

– завершити формування законодавчо-нормативної бази освітньої галузі;

– розвивати економічні методи управління, удосконалювати законодавчу
базу щодо господарської самостійності навчальних закладів;

– переглянути та вдосконалити систему розподілу ресурсів за
пріоритетними функціями кожного з рівнів освіти;

– активізувати роботу керівників професійно-технічних та вищих
навчальних закладів щодо вивчення національного ринку праці, розширення
зв’язків з підприємствами, регіональними відомствами, підприємствами
недержавного сектору;

– посилити виховну роботу в навчальних закладах освіти всіх рівнів,
спрямовану на більш тісну співпрацю з батьками.

Молодь на сьогоднішній день неадекватно уявляє соціально-економічне
становище в країні й на ринку праці зокрема. Значна частка тих, хто
розпочинає трудове життя прагне мати надзвичайно великі прибутки з
мінімальними трудовими затратами. Як одне з негативних явищ треба
зазначити, що 32% молодих людей вбачають можливість покращити своє
матеріальне становище у пошуках роботи за кордоном.

Для частини молоді, безсумнівно виникли нові можливості виявити себе,
підвищити свій життєвий рівень. Молоді люди намагаються пристосуватись
до нових умов життя, починають займатися бізнесом, комерцією, переважно
в торгівлі та у сфері послуг, де можна заробити більше, ніж у сфері
виробництва. Це призводить до відтоку молоді з виробництва, зниження
професійних мотивацій у молодіжному середовищі.

Окремим питанням, яке потрібно розглянути, вивчаючи становище молоді на
ринку праці є зайнятість молодих людей офіційно незареєстрованою,
нерегламентованою трудовою діяльністю, тобто молодь у “тіньовому
секторі” економіки. Офіційний додатковій зайнятості молодь віддає
перевагу зайнятості нерегламентованій, неофіційній. Така позиція молодих
людей дуже хибна і для них самих і для держави із зрозумілих причин.
Якщо говорити про популярність окремих видів незареєстрованої
діяльності, то на першому місці – перепродаж речей і продуктів, на
другому – випадкові заробітки у приватних осіб, на третьому – поїздки за
кордон з метою купівлі товару та його продажу після повернення, далі
-обмін валюти та репетиторство.

Вирішення проблеми зайнятості молоді потребує диференційованого підходу,
відповідно до якого молодь повинна сприйматись як неоднорідне соціальне
утворення, яке містить у собі відносно відокремлені групи.

Демографічну структуру ринку праці України у 2000 році становить більш
ніж на третину молодь у віці від 15 до 28 років, а саме безробітна
молодь таких груп, як випускники загальноосвітніх шкіл, випускники
професійно-технічних закладів, вищих навчальних закладів, вивільнені у
зв’язку зі змінами в організації виробництва, військовослужбовці,
звільнені з строкової служби у Збройних Силах тощо. [11]

Складним питанням залишається працевлаштування випускників
професійно-технічних закладів і вищих навчальних закладів. Тенденція
зростання виходу на ринок праці освіченої молоді буде поглиблюватись і у
найближчій перспективі. Недостатня задіяність потенціалу молодих
фахівців і вищою освітою спричинена не тільки кризовим станом ринку
праці в Україні, але і особливостями існуючої системи вищої освіти.
Головним недоліком можна вважати непідготовленість молодих фахівців до
практичної роботи, низька їх конкурентоспроможність через дуже вузьку
спеціалізацію, надання у вузах морально застарілих знань, перш за все –
з технічних дисциплін.

Кількість випускників загальноосвітніх шкіл на ринку праці збільшується
з року в рік. Це пояснюється з одного боку тим, що продовження навчання
потребує певних коштів, яких у більшості сімей бракує, а з іншого –
недоліками професійної орієнтації та первинної професійної підготовки у
загальноосвітніх школах і загальними труднощами з працевлаштуванням.

Вченими встановлено, що приріст безробіття на 1% породжує збільшення
рівня злочинності на 4,2%. У першу чергу це стосується молоді.

На фоні зростання безробіття значно поширилась тимчасова трудова
міграція. Україна виступає переважно експортером робочої сили. Нині за
розрахунками фахівців, приблизно 10 млн. осіб виїздять з України до
Росії на заробітки, ще 5 млн. осіб – у далеке зарубіжжя за товаром. Це
вимагає здійснення активної державної політики щодо збереження трудового
та демографічного потенціалу і соціального захисту
працівників-мігрантів. [7]

Чисельність трудових ресурсів Івано-Франківської області станом на
01.01.2003р. становить 912,2 тис. чол. У народному господарстві зайнято
507,4 тис. чол. 241,3 тис. чол. (близько 30%) працездатного населення
області є незайнятими на повному ринку праці.

Протягом 2003 року спостерігався значний ріст основних показників
діяльності служби зайнятості. Працевлаштовано 32403 незайнятих громадян,
що на 11887 чоловік більше, ніж у 2001 році і становить 117,2% виконання
програми зайнятості.

На мою думку, коли держава неспроможна активно підтримувати молодь
шляхом різних форм кредитування її життя (діяльності), необхідно
активізувати процеси підтримки ініціативи молоді щодо професійної
підготовки і працевлаштування, заохочення її до активного пошуку роботи
та отримання спеціальності або професії, що користується попитом на
ринку праці.

Певною мірою порівняно незначний інтерес до праці може бути пояснений
наочним прикладом сумної долі старших поколінь, відсутність адекватної
трудовим зусиллям оплати праці за сучасних умов. Значна частина молоді
орієнтовна на кар’єрні успіхи не внаслідок високих ділових та
професійних якостей, а в результаті інших обставин.

Асоціальні прояви у поведінці, правопорушення, злочини серед дітей та
молоді є невід’ємною частиною загальної кримінальної ситуації в країні й
збігаються з її основними тенденціями та напрямами. Необхідно зазначити,
що ще з 60-х років спостерігалося невпинне зростання злочинності. Так
ситуація тривала і на початку 90-х років у період становлення
української державності. Якщо 1990 року в Україні було зареєстровано
369,8 тис. злочинів, то 1996-го уже 617,3 тис. Це стосується
антигромадських проявів серед молоді та неповнолітніх. Так, рівень
злочинності неповнолітніх впродовж 1986 – 1996 років зростав у
середньому на 8,5% щорічно. Кількість неповнолітніх, засуджених за
окремі види злочинів, з 1992 року по 1996 рік збільшились з 11,6 до 19
тисяч осіб або на 63,8%. [9]

Необхідно зазначати, що боротьба з протиправною поведінкою дітей та
молоді значною мірою ускладнюється соціально-економічною нестабільністю
у суспільстві, майновим його розшаруванням, недоліками в організації
навчально-виховного процесу в навчальних закладах, дегуманізацією
освіти, штучним відокремленням її від виховання, зниженням виховного
потенціалу сім’ї, неякісне організацією праці на виробництві, негативним
впливом антигромадських елементів, зростаючою дією ділків тіньової
економіки, наявністю засобів і сфер нетрудового збагачення, бізнесом
через нелегальні азартні ігри, сутенерством, рекетом, відсутністю
нормальних умов для лікування неповнолітніх наркоманів, алкоголіків. Це,
а також багато інших негативних явищ суспільного життя, не дозволили
поки що скоротити асоціальні прояви у поведінці, правопорушення і
злочини серед дітей та молоді. Проте все вони залишаються на досить
високому рівні. Так, якщо у 1990 році було виявлено 97,3 тисячі молодих
людей, які підозрювались у скоєні злочинів, то у 2002 році – 153,9 тисяч
осіб.

Останні роки позначені високим сплеском тяжких та особливо важких
злочинів, скоєних молодими людьми віком 16-19 років.

Тому у профілактичній роботі з протиправних дій молоді державні органи
повинні приділяти особливу увагу таким видам злочинів, як-спроби
зґвалтування, розбійницькі напади, грабежі, хуліганство. крадіжки,
враховуючи, по-перше, тенденцію до їх зростання, а по-друге, те, що у
загальній кількості виявлених осіб, підозрюваних у скоєнні злочину,
молодь тут становить переважну кількість.

Окрема проблема, що викликає занепокоєння, – злочинність серед дівчат. З
останні 10 років частка злочинів, вчинених цією категорією, зросла в
тричі, причому їхні злочини визначаються особливою жорстокістю. Все
більше поширюються такі негативні явища, як дитяча проституція як
наслідок зростає ураження підлітків хворобами, що одержуються статевим
шляхом.

Загрозливого характеру набуває розповсюдження та вживання наркотичних
засобів серед молоді.

Серед зареєстрованих хворих на наркологію майже 50 тисяч осіб ніде не
працюють і не навчаються, четверта частина хворих – жінки.

Отже, проблема наркоманії серед неповнолітніх у державі загострюється і
має тенденцію до поширення.

Практика, свідчить, що втягнення неповнолітніх в злочинну діяльність
сприяє їх залученню до алкоголю. Активізація профілактичних заходів у
підлітковому середовищі сприяла зниженню кількості неповнолітніх осіб,
що вчинили злочини, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння.

Однією з гострих проблем в державі стає поширення СНІДу (за 2 останніх
роки кількість ВІЛ – інфікованих зросла у 4,6 рази – з 5,4 тис. до 24,8
тис. осіб). Станом на 1 січня 2003 року на обліку в органах внутрішніх
справ перебувало 3,9 тис. неповнолітніх, які відносяться до групи
ризику. Серед них – 2,9 тис. ін’єкційних наркоманів.

Аналіз причин та умов, за яких скоєно злочини, свідчить про недоліки у
профілактичній роботі серед підлітків як з боку державних органів, так і
сім’ї. Сім’я, що є природним середовищем соціалізації дитини, завжди
гостро відчуває на собі матеріально-економічні, житлово-побутові зміни.
З відомих причин надзвичайно велика кількість сімей перебуває в
кризовому стані і неспроможна якісно виконувати свої основні функції.
Все це призводить до зростання кількості неблагополучних, зруйнованих
сімей, що негативно позначається на дітях. Бідна сім’я неспроможна бути
захистком від суспільних катаклізмів. Поширення бідності стимулює
майнові злочини та частково пояснює їх домінуючу питому вагу в структурі
загальної злочинності.

Недоліками сімейного виховання обумовлено 60-80 % випадків протиправної
поведінки неповнолітніх та молоді. Більше половини дітей, що вчинили
злочини, виростали у проблемних сім’ях, кожний третій підліток –
правопорушник має неповну сім’ю, у 4 % неповнолітніх злочинців батьки
ведуть аморальний спосіб життя. На обліку в органах внутрішніх справ
перебуває понад 28 тис. батьків, які негативно впливають на виховання
дітей та 65 ти. осіб, які систематично вчиняють правопорушення у сфері
сімей – побутових відносин.

Для Івано-Франківської області та Галицького району в плані злочинності
типовими є такі ж самі показники як і для країни в цілому. В структурі
злочинності переважають корисливі злочини – крадіжки особистого майна
громадян та пограбування, а також крадіжки державного та громадського
майна, хуліганство. В цілому по області вдалося стабілізувати
злочинність серед неповнолітніх. Основною причиною скоєння злочинів та
правопорушень неповнолітніми є недостатній контроль за поведінкою дітей
зі сторони батьків та громадських формувань.

Аналіз соціально-демографічної структури споживачів наркотиків в області
свідчить, що більше 50% наркоманів – це молоді люди віком до 30 років.
Кожний п’ятий зареєстрований хворий – жінка. Більше 90% хворих на
наркоманію осіб ніде не працюють і не навчаються, створюють в сім’ях
скрутне матеріальне становище.

На території області зростає кількість злочинів скоєних наркоманами та
особами, що знаходяться у стані наркотичного збудження.

З року в рік в області росте кількість наркозалежних осіб. Так у 2000
році на обліку перебувало 575 осіб, в 2002 році – 698, в 2003 році –
785. Реально ці цифри слід помножити щонайменше на п’ять – велика
кількість наркоманів перебуває поза обліком. В Галицькому районі на
обліку перебуває 71 наркоман, серед зареєстрованих хворих на наркоманію
неповнолітніх немає.

Проведений аналіз негативних явищ, які виникли останнім часом в
молодіжному середовищі як на загальнодержавному так і регіональному та
місцевому рівні показує, що без комплексного підходу у боротьбі з цими
негативними явищами в молодіжному середовищі, ефективної роботи в цьому
напрямі досягти практично неможливо. Тому мають бути скоординовані
зусилля всіх зацікавлених центральних, місцевих органів виконавчої влади
та місцевого самоврядування, громадських організацій і, безумовно,
зусилля сім’ї.

ВИСНОВКИ

Зроблений аналіз молодіжної політики у сфері соціальної роботи в
Україні, в області, особливості та недоліки формування і реалізації
молодіжної політики в Галицькому районі, а також можливі шляхи
вироблення і реалізації молодіжної політики в майбутньому, дають
підстави зробити такі основні висновки:

Соціальна робота лише тоді може бути результативною, коли вона
виділяється саме як специфічний, пріоритетний напрямок у діяльності
держави, усіх її органів і структур та здійснюється в інтересах як
молодої людини, так і суспільства загалом.

Молодіжна політика у справді демократичному, правовому суспільстві
передбачає створення певних умов і гарантій для соціального становлення
та розвитку молоді, її інтеграції в усі сфери життєдіяльності,
реалізації усіх потенцій і здібностей юнаків та дівчат.

Молодіжна політика є тим своєрідним механізмом, завдяки якому держава, а
також і партії, громадські об’єднання, організації, рухи, соціальні
інститути вступають у взаємостосунки з молоддю, сприяють реалізації
інтересів, запитів і потреб молодих людей.

Реалізувати практичну соціальну роботу можливо лише в тому випадку,
якщо ми добре знаємо молодь, її соціально-економічні потреби та
проблеми, добре усвідомлюємо реальні протиріччя формування і розвитку
поколінь, що включені у систему суспільних відносин.

Оновлення суспільства на засадах загальнолюдських цінностей вимагає
принципово нових підходів до соціальної політики держави.

Переосмислення її основного змісту і напрямків, безперечно, змушує
теоретиків і практиків визначити місце і роль соціальної роботи і засоби
її реалізації. Соціальна робота виступає своєрідним соціальним
локатором, який визначає реальні наслідки соціальної політики, її
життєвість та ефективність. Саме система соціальної роботи як діяльність
заради допомоги людині, сім’ї, групі осіб, котрі потрапляють у складні
ситуації, шляхом надання психолого- педагогічної, морально- правової
підтримки показує реальні можливості суспільства і держави у сфері
захисту людини.

В усьому світі соціальна робота перетворилася на професію, без якої
важко уявити функціонування територіальних громад і трудових колективів,
реалізацію сутнісних сил людини, підтримку вразливих верств населення.
Розмаїта за формами і методами, вона відбиває самосвідомість нації,
гуманізм і цивілізованість держави, тип і рівень культури народу,
ступінь усвідомлення й реалізації громадських прав, повагу до людської
гідності, чутливості суспільства до болей і переживань людей незалежно
від їхнього походження, етнічної ідентифікації чи віросповідування.

У сучасному українському суспільстві у кризовому становищі опинилася
молодь, тому на подолання проблем цієї категорії населення поставлені
акценти соціальної роботи в період трансформаційних процесів.

Список використаної літератури

Головатий Н.Ф., Гайдукевич В.И., Зверева Н.Д. “Из опыта работы служб
социальной помощи зарубежных стран”.- Соціальні служби для молоді.:
Збірник методичних матеріалів.-К.: УНДІ проблем молоді, 1992р.-с.81-103.

Горшков О.А. “Опыт социальной работы за рубежом”.-М.,1999г.-264с.

Декларація “Про загальні засади державної молодіжної політики в
Україні”. Закон України від 15 грудня 1992 року. / Діти, молодь і закон.
Збірник документів. Частина 1.-К: Мінмолодьспорту, УкрНДІ проблем
молоді, 1994.-с.43.

Діяльність центрів соціальних реалізації державної молодіжної політики
та підтримки молодіжних громадських організацій. Указ Президента України
від 6 жовтня 1999 року №1284/99, м. Київ..

Довідкові матеріали IV Світового Конгресу Українських Молодіжних
Організацій “Майбутнє України – в руках молоді!” – К.: НВФ “Студцентр”/
НІКА-центр, 1998р.-102с.

Комплексні програми центрів ССМ. – К.: УДЦССМ, 2001р.,-204с.Конституція
України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996
р.-К.: Просвіта. 1996.-80с.

Молодь України за соціальний прогрес і злагоду в суспільстві: Збірник
матеріалів Конгресу української молоді, м.Київ, 26-28 травня 1997р.-К.:
АТ “Видавництво “Столиця”, 1997р.,-204с.

Паспорт Галицького району (основні показники економічного і соціального
розвитку району за 1940-1999рр.)-Галич, 2000р.-88с.

Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми,
молоддю та сім’ями. Указ Президента України від 23 червня 2001 року
№467, м. Київ.

Про становище сім’ї в Україні: Доповідь за підсумками 1999 року.-К.:
Український інститут соціальних досліджень, 2000.-212с.

Про становище дітей в Україні: Державна щорічна доповідь.-К.: АТ
“Видавництво “Столиця”, 1997р.-96с.

Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді. Указ Президента
України від 6 жовтня 1999 року №1285/99, м.Київ.

Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики. Указ
Президента України від 4 грудня 1996 року №1165/96, м. Київ.

Про органи і служби у справах неповнолітніх та соціальні установи для
неповнолітніх. Закон України від 24 січня 1995 року №20-зі змінами та
доповненнями. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник
документів): Частина ІІ.-К.: АТ “Видавництво “Столиця”, 1998.-с.142-152.

Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні. Закон
України від 5 лютого 1993 року. Відомості ВРУ, №16 1993.,-167с.

Ринок праці України у 2000 році: Аналітично-статистичний збірник
(ювілейний випуск).-К.: Державний центр зайнятості Міністерства праці та
соціальної політики України, 2001р.- 242с.

Соціальні проблеми становища сільської родини в умовах розбудови
незалежної України // К.: “Академпрес” 1998.-152с.

Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / за ред. А. Й. Капської. –
К., 2000. – 264 с.

Сільська молодь України в період політичних та економічних
трансформацій: настрої, орієнтації, сподівання.-К.:
“Академпрес”,1998.-168с.

Соціальні служби для молоді: Збірник методичних матеріалів. Випуск
І.-К., 1992р.-201с.

Соціальна підтримка незайнятої молоді: Зб. інформаційно-довідкових та
методичних матеріалів для працівників соціальних служб для молоді.-К.:
“Видавництво “Етносфера”,1995-111с.

Технології соціально-педагогічної роботи: навчальний посібник / за заг.
ред. А. Й. Капської. – К., 2000. – 372 с.

Статистичний звіт щодо діяльності центрів соціальних служб для молоді за
2000 рік. – К.: УДЦССМ, 2001р.- 16с

Типове положення про Державний Комітет у справах сім’ї та молоді
України. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1999 року
№2137. Офіційний вісник України, №48,1999р., – 37-30 с.

Україна: поступ у ХХІ століття. Послання Президента України до Верховної
Ради України від 23 лютого 2000 року.-Урядовий кур’єр, №34, 2000р.-12с.

Фіцула М. М. Педагогіка. Посібник. – К., 2000

PAGE

PAGE 27

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019