.

Соціологія та психологія особистості. Проблеми адаптації людини до сучасної дійсності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
875 2693
Скачать документ

Реферат на тему:

“Соціологія та психологія особистості. Проблеми адаптації людини до
сучасної дійсності”

Що таке особистість? Особистість — це перш за все людина. Але не просто
людина, а

окремо взятий представник людського роду, який означується поняттям
“індивід”. Отже,

особистість — це людина, індивід. Але він являє собою одночасно і
соціоприродну, і

соціальну істоту. А це означає, що одиничний, окремий представник
людського роду втілює

в собі єдність індивіда соціобіологічного та індивіда соціального.
Скажімо, природні задатки

даної людини, вроджені анатомо-фізіологічні особливості її нервової
системи, мозку

являють собою біологічну суть індивіда. Участь же даної людини,
наприклад, у

суспільно-політичному житті характеризують її вже як суспільного
індивіда. Зрозуміло, що

відзначені дві сторони людського індивіда тісно пов’язані, являють собою
природну основу її

здібностей. Ці здібності — вельми важлива умова високоефективної,
продуктивної

діяльності індивіда. Не можна відкидати ролі, наприклад, пам’яті чи
музичного слуху індивіда у певних сферах людської діяльності. Адже
природні задатки індивіда та його здібності можуть розвиватися у
процесі пізнання (у тому числі і навчання) та практичної діяльності.

Недарма генія визначають як поєднання краплини здібності та моря поту
(тобто як результат напруженої праці). Якщо людина, наприклад дитина,
здорова, то шляхом виховання, самовиховання, практики у неї можна
сформувати найрізноманітніші як загальні, так і спеціальні (художні,
математичні, лінгвістичні та ін.) здібності. Здібності вельми високого
рівня розвитку називають талановитістю чи геніальністю. І талановитій
людині, і генію як індивіду властива неповторна своєрідність якостей.

Треба враховувати, що у процесі еволюції людини її біологічна природа
дедалі більше

збагачувалася соціальними компонентами. Тому точніше говорити не про
“біологічну і

соціальну”, а про “соціально-біологічну” і “соціальну” природу людини.
Сутність же

людини соціальна. Хоч і вона в свою чергу спирається на ще глибший
фундамент —

матінку-Природу.

Отже, індивід — це окремо взятий представник людського роду, якому
властиві неповторні природні і соціальні якості. Поняття ж особистості
акцентує увагу на соціальне значущих рисах людського індивіда. Якщо
сказати коротко, то особистість — це суспільний індивід, якому
притаманні соціальне значущі риси, що утворюють стійку систему.
Соціальне значущих якостей у індивіда багато. Особистість же являє собою
певну цілісність, систему багатоманітних якостей, рис індивіда. Система
ж ця динамічна, рухлива і в той же час відносно стійка. У ході
історичного розвитку індивід може набувати одні та втрачати інші
соціальні якості, але є якості і непроминущі. Наприклад, інтереси
особистості у різних умовах можуть бути різними, але інтерес як такий
притаманний їй завжди. Він є рушійною силою дії індивіда.

Особистість, таким чином, являє собою системну якість. Вона здобувається
індивідом у практичній діяльності, зокрема у праці та в спілкуванні з
іншими людьми. Індивід тільки тоді стає особистістю, коли його, так би
мовити, залучено до суспільних відносин, до спілкування з людьми. Тому
поняття особистості треба розкривати через практичну діяльність. Така
діяльність являє собою основу формування та розвитку особистості. Чим
повніше ми вивчаємо спілкування між людьми, міжособові стосунки, тим
глибше пізнаємо суть та структуру кожного, хто вступає в ці стосунки.

Людський індивід, у даному випадку особистість, має величезну кількість
взаємопов’язаних

суспільне цінних рис. Серед них — розум, мудрість, емоції, воля,
рішучість, навички,

вміння, установки, переконання, інтуїція, здатність до самонавіювання,
самооцінки,

наслідування, ризиковість, любов, ненависть, пристрасть, імпульсивність
тощо. Ці якості

мають як природні, так і соціальне значущі риси.

Щодо моральних якостей особистості, то вони носять тільки соціально
значущий характер.

Із численних моральних якостей можна виділити гуманізм, людяність,
доброту, милосердя, совість, терпимість, ідейність, патріотизм,
принциповість, ввічливість, добрі манери, працелюбність, єдність слова
та діла, уважність, подвижництво, самозреченість,

благородство, великодушність, скромність, вдячність, честь, свідомість,
сором’язливість,

переконання, миролюбство, смисл життя, справедливість, почуття нового,
вірність,

відповідальність.

Звичайно, тим чи іншим індивідам властиві і багато негативних,
аморальних якостей. До них, наприклад, можна віднести егоїзм, нігілізм,
кар’єризм, грубість, користолюбство, тунеядство, боягузтво,
святенництво, чванливість, цинізм, наклепництво, зверхність, мстивість,
злостивість, зазнайкуватість тощо.

Багато рис особистості відносяться одночасно і до психологічних, і до
моральних якостей. Наприклад, гуманізм, переконаність, сильний характер,
емоції, мужність. Поняття

“морально-психологічний клімат колективу” підкреслює, крім усього
іншого, єдність

моральних та психологічних якостей, які властиві членам даної соціальної
спільності.

Кожна із численних якостей даного індивіда може істотно відрізнятися від
відповідної якості іншої людини, скажімо, за ступенем своєї
розвинутості. Наприклад, мужність. Одна людина може у небезпечній для
неї обстановці діяти вельми рішуче, мобілізовувати свої моральні та
психологічні сили для досягнення певної мети, піти на самопожертву,
принести у жертву свої інтереси в ім’я інтересів інших людей, навіть
жертвувати власним життям. Інша ж людина не має цих якостей. У такого
роду суб’єктів переважають почуття страху перед явищами, які загрожують
здоров’ю або життю. Звичайно, діапазон ступенів розвинутості тієї чи
іншої риси буває дуже широким у однієї і тієї ж людини залежно від
періоду її життя, рівня соціального розвитку, світогляду, моралі чи
конкретної життєвої ситуації. Різною є і суспільна значущість певних
якостей людини.

Усі ці як позитивні, так і негативні соціальне значущі якості є
продуктом впливу суспільства, соціальних спільностей, окремих людей на
дану особистість, а також продуктом

самовиховання. Сформовані ж суспільством і самою людиною її якості
справляють

величезний вплив на розвиток як суспільства, так і самої особистості.
Саме тому ці риси,

якості особистості називаються соціальне значущими.

Зазначений набір соціальне значущих рис індивіда, які у кожній
особистості певним чином комбінуються, взаємно посилюють чи послаблюють
одна одну, являє собою системну

якість. Подібна своєрідність особистості, її неповторність, сукупність
її соціальне значущих

відмінностей від інших людей становлять індивідуальність. Це відмінність
кожної конкретної особи від іншої в залежності від інтелекту, характеру,
темпераменту, потреб, інтересів, здібностей, схильностей. Звичайно, всі
ці прояви індивідуальності певною мірою

спираються на природну основу, на анатомо-фізіологічні задатки людини.
Але вони

формуються, удосконалюються у процесі суспільної практики, спілкування з
іншими

людьми, засвоєння індивідом соціального досвіду.

Таким чином, індивідуальність являє собою таку системну якість, яка
виражає неповторну, оригінальну єдність природних та соціальних рис
людини.

Розвинена особистість має багато соціальних, культурних, моральних,
естетичних,

психологічних рис. Її структура досить складна.

Із багатьох елементів структури, що перебувають у динамічному
взаємозв’язку, виділимо внутрішні основи цієї структури (є і зовнішні
основи). Внутрішні основи входять у саму структуру, в саме “тіло”
особистості.

Основ, що входять до складу особистості, чимало. Вони певним чином
ієрархізовані, або, інакше кажучи, субординовані. Над однією основою
надбудовується друга, над нею третя і т.д. І це лише стосовно основ, що
входять у структуру особистості. А ще є чимало елементів структури
іншого типу. Така вже складна структура особистості.

Почнемо з найглибшої основи — потреб людини. Це — її фундаментальна
риса,

неповторна суттєва характеристика. За багатством потреб, за їхнім
характером, способами їх

формування та реалізації можна значною мірою судити про рівень розвитку
особистості.

Високо розвинута особистість — це насамперед особистість з багатством
розумних потреб,

з високою культурою споживання.

Потреби людей є рушійною силою розвитку як суспільства, так і самої
людини. Заради потреби, власне, і здійснюється людська діяльність.
Багатоманітність потреб сприяє

виникненню та розвиткові багатоманітності інших рис особистості.

Потреби становлять джерело діяльності людей. Тому суспільство або
соціальна група, діючи на процес формування та задоволення потреб
особистості, одержує можливість

спрямовувати її життєві орієнтації та поведінку в той чи інший бік, 3
огляду на це такий

процес може використовуватися як фактор формування свідомості та
регулювання

поведінки особистості.

Людські потреби історично обумовлені, визначаються даним історичним
типом суспільних відносин, соціальним середовищем, у якому живе
особистість, системою виховання даного суспільства, а також
самовихованням цієї особистості. Візьмемо, наприклад, суспільне
виробництво. Воно у певному розумінні створює споживача, предмети, які
відповідають даній потребі, породжує здатність до споживання. Із
розвитком виробництва одні потреби зароджуються, розвиваються, інші
послаблюються, зникають. Існує і зворотна залежність. Потреби, їхня
якість, розміри самі діють на виробництво, стимулюють його розвиток.

У процесі розвитку суспільства відбуваються як якісні, так і кількісні
зміни у системі потреб. Крім потреб у їжі, одязі, житлі, відпочинку,
виникають та розвиваються нові нагальні

потреби — в інформації, освіті, спілкуванні, участі в суспільному,
політичному,

культурному, релігійному житті. Причому, зростання потреб передбачає
висунення на

передній план саме духовних потреб.

Задоволення потреб у певних умовах породжує нові потреби. Останні
додають нових,

додаткових імпульсів розвитку матеріального та духовного виробництва,
покликаного

створювати цінності, необхідні для задоволення як старих, так і нових
потреб.

Інтереси Потреби людини є основою її інтересів. Категорія потреби
охоплює більш широке коло явищ, ніж категорія інтересу. Потреби
притаманні всім біологічним організмам, в тому числі й людині. Інтереси
ж — тільки людині. Вони є у всіх суб’єктів: індивідів, соціальних груп,
держав, суспільств, людства і т.д.

Інтереси, як і потреби, є рушійною силою діяльності, поведінки і вчинків
людей. Вони, говорив Гегель, рухають народами. Тому для розуміння суті
суспільних процесів,

практичних дій людей, політичних програм, гасел, заяв, передвиборних
обіцянок тощо треба

відшукувати справжні інтереси дійових осіб. Складність цієї важливої
акції полягає, зокрема,

у тому, що справжні інтереси далеко не завжди правдиво зображаються їх
носіями. Часто

буває, що про інтереси одних говорять інші.

Рушійна сила інтересу проявляється, зокрема, ось у чому. Людина
зацікавлена у чомусь і за певних умов діє саме у цьому напрямі.
Зацікавленість працівника у результатах

виробництва, ефективності діяльності заводу, фірми, установи є основою
дієвості мотивів і

стимулів до праці. Тому впроваджувані в Україні ринкові відносини мають
бути такими,

щоб породжувати зацікавленість працівника приватного чи державного
виробництва у

підвищенні продуктивності та ефективності праці, поліпшенні якості
продукції та послуг.

Інтереси, повторюємо, рухають народами.

На сьогоднішній день важливе місце належить також проблемам адаптації
людини до сучасної дійсності. У суспільстві має місце складна взаємодія
найрізноманітніших, часто суперечливих інтересів, і її результати
бувають інколи несподіваними. Неодмінною умовою успішності політики,
скажімо держави, є врахування цієї взаємодії, прогнозування її
наслідків.

Зупинимося на такій формі самодіяльності особистості, як її
громадсько-політична

активність. Вона виражає ставлення громадянина до політичної влади,
системи, структури

суспільства, політичних інститутів, установ, організацій.
Громадсько-політична активність

людей виявляється у найрізноманітніших формах: боротьба за зміцнення або
зміну

політичної влади, політичні демонстрації, маніфестації, мітинги
підтримки або протесту,

марші, збори, політичні страйки, складання та поширення закликів,
петицій, збір підписів під

документами з політичними вимогами, участь у референдумах, у виборах до
органів влади

чи їхнє бойкотування, використання парламентських трибун, державного
апарату,

муніципальних органів.

Протилежною політичній активності особистості є політична пасивність.
Вона виявляється у політичній індиферентності, нігілізмі індивідів, у
їхній нездатності або небажанні прилучитися до політичної культури та її
цінностей, у формальному виконанні вимог та накреслень такої державної
влади, яка не виражає інтересів народу.

Багато з перелічених форм політичної активності та політичної пасивності
характерні для сучасної України.

У міру поглиблення демократизації суспільного життя країни одні з цих
форм

розвиватимуться, інші — зникатимуть, виникатимуть нові форми. Стосовно
головного —

змін, які відбуваються у політичному житті країни, — то тут
спостерігається духовне та

політичне розкріпачення народу, впровадження гласності, плюралізму
думок, залучення

громадян до активної участі в управлінні справами держави.

Як же відбивається участь особистості у масово-політичному житті на
формуванні та

розвитку її соціальне значущих рис?

У процесі прогресивної громадсько-політичної діяльності відбуваються
зростання

свідомості, злам застарілих стереотипів мислення та поведінки,
звільнення особистості від

усіляких забобонів. У ході такої діяльності формується активна позиція
особистості,

поглиблюється почуття обов’язку, відповідальності перед іншими
громадянами. Ця

діяльність формує принциповість та рішучість у політичних діях.

Активна участь у громадсько-політичній діяльності дає змогу особистості
узгоджувати свої інтереси з інтересами держави, соціальної спільноти, до
якої вона належить. Вона дає можливість учасникові виявити свої творчі
нахили, розкрити і вдосконалити свої особисті якості, сприяє зростанню
його самосвідомості. На основі прогресивної громадсько-політичної
діяльності розвивається моральна культура особистості, стають більш
багатими за змістом її загальнолюдські моральні якості, риси, наприклад,
обов’язок, совість, честь, гідність, формується здатність боротися із
різного роду аморальними явищами.

За умов загрози екологічної катастрофи особливо важливого значення
набуває екологічна активність населення. Екологічна активність — це
форма діяльності суб’єкта, відмінною ознакою якої є міра, ступінь
інтенсивності цієї діяльності, спрямованої на гармонізацію взаємодії
людини і природи. Суб’єктами екологічної активності виступають
особистість, соціальна група, держава, дане суспільство, людство в
цілому.

Екологічна активність особистості спрямована як на цілі суспільства, так
і на її власну

самореалізацію. Вона є соціальною умовою і засобом здійснення глобальних

“суперзавдань” — гармонізації взаємодії людини і навколишньої природи,
взаємодії

особистості та суспільства. У процесі здійснення таких цілей і завдань
активний вплив

суспільства на природу, на середовище має узгоджуватися з його впливом
на людину як на

біосоціальну і соціальну істоту.

Але все це поки що в ідеалі. Реальність же така, що вплив суспільства на
природу має

здебільшого зростаючий руйнівний характер. У літературі, засобах масової
інформації

повідомляють про численні факти безладного, а часто і хижацького
втручання людей у

природні процеси, тотального забруднення середовища їхнього проживання,
виснаження

мінеральних ресурсів, що в принципі не можуть відтворюватися, знищення
багатьох видів

рослин, тварин, мікроорганізмів. Така виробнича активність істотно
підриває здоров’я

населення, об’єктивно знищує ресурси життєдіяльності людей, загрожує
фізичною

ліквідацією людства. В даній ситуації спотворено витлумачується відома
теза Протагора:

“Людина — міра всіх речей”. Людина, мовляв, є також мірою, законодавцем
природи. Тому

вона орієнтується на найближчі результати своєї індустріальної
діяльності.

Тепер, хоч і запізніло, люди отямилися. Проте небезпеки своєї
антиекологічної орієнтації і діяльності у повному її обсязі людство ще
не усвідомило.

Суспільство під тиском негативних фактів, а також громадської думки
змушене розвивати, крім виробничої, інший тип своєї активності —
екологічну активність. Вживаються заходи

до збереження природного середовища, виділяється більше коштів на його
охорону, на відтворення деяких традиційних ресурсів, впроваджуються
“екологізація” окремих видів

техніки і технологічних процесів, раціональне природокористування,
очищаються стічні

води, вихлопні гази, насаджується ліс і т.д. Але екологічні дії ряду
країн світу практично

розрізнені, мало узгоджені між собою. До того ж не скрізь вони
проводяться і не завжди

ефективно.

Активізували свою діяльність численні екологічні організації і рухи.
Проте підтримка їх державами мізерна. Вона поки що несумірна з бурхливим
зростанням екологічної

небезпеки.

Екологічна активність держави і відповідна активність особистості,
звичайно, соціальне зумовлені. Суспільні умови або сприяють розвиткові
екологічної активності особистості, або гальмують його, накладають на
нього певні історичні обмеження.

Серед різноманітних умов розвитку цієї форми прояву людської діяльності
домінантне місце посідає загальна культура особистості, і зокрема, її
соціально-екологічна культура. У зв’язку з цим важливого значення
набуває розуміння специфіки екологічної культури, її структури,
світоглядних основ, її зворотного впливу на формування світогляду,
методологічних передумов її вивчення, вивчення ролі цієї культури в
розвитку екологічної активності особистості, з’ясування процесу передачі
досягнень сучасної культури новій генерації людей, освоєння їх кожним
індивідом.

Сучасна дійсність досить складна і непроста. Вона вимагає від будь-якої
особистості особливої мобільності внутрішніх і зовнішніх сил. Міжнародні
конфлікти особливо впливають на психологію сучасної особистості. Постає
проблема визначення відношення до речей, які пропонує сучасний світ.
Окрім екологічних проблем, про які була сказано вище, постає багато
питань, пов’язаних з питання усвідомлення певних цінностей та орієнтирів
у сучасному житті. На сьогодні велике число людей просто не бачать перед
собою життєвих цілей і сенсу буття, що так чи інакше ускладнює
адаптування людини до дійсності. Людина постійно перебуває під
бомбардування нової інформації, нових відчуттів, нових досягнень науки
та прогресу. Темпи життя значно прискорені, порівнюючи з минулими
століттями, тому сучасній людині досить непросто знайти спільну мову не
тільки з оточуючим середовищем, але й з собою. Тому важливе місце
посідає вивчення психології особистості, соціологічні дослідження
моментів адаптації людини до сучасної дійсності. Тільки комплексні
підходи можуть гарантувати належну допомогу сучаснику виборсатися з тієї
складної соціальної та психологічної ями, в якій мимоволі опиняється все
більша кількість людей.

Використана література.

Філософія сучасності. – К., 1999.

Підручник з соціології / За ред. Печі. – К., 2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020