.

Соціологія моралі: деякі підсумки столітньої історії розвитку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2497
Скачать документ

СОЦІОЛОГІЯ МОРАЛІ: ДЕЯКІ ПІДСУМКИ СТОЛІТНЬОЇ

ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ

У відомому соціологічному словнику за редакцією академіка Г. Осіпова в
статті, присвяченій соціології моралі, зазначається, що, на відміну від
іншіх галузей соціології, ситуація в сфері соціології моралі є, мабуть,
найневизначенішою: дискусійними та внаслідок цього невирішеними є
важливі методологічні питання щодо її предмету, міждисциплінарних
зв’язків, відсутнє чітке уявлення про методи тощо. Одну з основних
причин такої ситуації автор вбачає в специфіці самої моралі, в її
“розчиненості” практично в усіх сферах людського життя [3, с.728-729].

Погоджуючись в цілому з такою оцінкою, зазначимо, що питання про
специфіку моралі як способу пізнання світу та регулятора соціального
життя потребує самостійного аналізу, в тому числі й у зв’язку з
проблемою предмету соціології моралі. Спробуємо знайти причини
сьогоднішнього стану цієї галузі соціологічної системи знань в її
минулому, спираючись на деякі факти з історії розвитку соціології моралі
в країнах Заходу та в царині вічизняного суспільствознавства.

Як відомо, соціологічний підхід до вивчення моралі виник ще в ХІХ
столітті. Його поява була достатньо тісно пов’язана із формуванням
впливових соціологічних шкіл – французської (О.Конт, Л.Леві-Брюль,
Е.Дюркгейм), німецької (М.Вебер, Г.Зіммель), англійської (Дж.Мілль,
Г.Спенсер) та американської (Дж. Д’юї, Е.Росс). Їх представники,
практично всі без винятку, тією чи іншою мірою торкалися проблем моралі
в соціальному контексті, окреслювали коло соціологічних проблем вивчення
моралі, деякі намагалися розробити та вдосконалити соціологічні методи
дослідження моралі. Поділяючи позиції позитивістів, вони зовсім не
випадково почали з критики традиційної теоретичної етики, наполягаючи на
неможливості науково обгрунтувати етику, спираючись на теоретичні
побудови та міркування.

В межах позитивістської соціології вимальовувалося нове розуміння етики
як описової, емпіричної науки, завдання якої повинне полягати в тому,
щоб встановлювати, які моральні погляди домінували та домінують в
певному середовищі, які причини того, що вони були та є саме такими. Для
рішення цього завдання потрібно було залучити матеріали етології
(Е.Росс), етнографії, археології та історії культури (Л.Леві-Брюль).

Найбільш чітко тенденція соціологізації етики знайшла відображення в
роботах Е.Дюркгейма, який власне й запропонував сам термін “соціологія
моралі”, проголосив необхідність соціологічного обгрунтування моралі,
використання методів соціологічного дослідження та намагався створити
новий образ етики – емпірич ної науки, що буде вивчати моральне життя
суспільства в його фактологічності.

При цьому соціологія моралі розумілася не як один з розділів соціології
чи етики. Із самого початку задум “реформаторів” полягав в тому, щоб
замінити традиційну етику як філософську науку новим, емпіричним,
соціологічним її різновидом – соціологією моралі. Але спланована
“революція” не відбулася. По-перше, тому, що зведення науки до
емпіричних досліджень ніколи не дозволяло піднятися вище фактологічного
рівня й стати дійсно наукою. По-друге, лише в середині 30-х років була
усвідомлена неправомірність спроб замінити етику соціологією моралі та
звести всю етичну проблематику до соціологічної. І нарешті, з самого
початку розвитку соціології моралі її супроводжували труднощі, що були
пов’язані зі вказаною специфікою моралі, в той час як галузеві
соціологічні теорії, які були зорієнтовані на вивчення
інституціоналізованих форм суспільного життя (права, релігії,економіки
тощо), розвивалися швидкими темпами.

В подальшому західна соціологія моралі існувала переважно як емпірична
наука, виключенням можна вважати спроби деяких відомих вчених
проаналізувати особливості функціонування моралі в окремих сферах
суспільного життя, наприклад, науці (Р.Мертон, Д.Барбер), політиці
(С.Ліпсет), в сфері виробничої діяльності (Е.Мейо) та деяких інших.

Серед теоретичних робіт, висновки яких представляють певний інтерес для
соціології моралі, найчастіше згадується загально відома теорія
когнітивно-еволюційного морального виховання Л. Кольберга та так звана
“концепція жіночої моральності” його учениці К. Гілліган, яка описала
особливості формування морального світу жінок та чоловіків.

Цікаві роботи, що відрізнялися значною конкретно-соціологічною
спрямованістю, були надруковані у 60-70-ті роки американськими та
британськими дослідниками, які розглядали широке коло загальних
моральних проблем тогочасного західного суспільства. Серед них треба
згадати дослідження американського соціолога та публіциста Ч.Рейча щодо
типів ціннісних орієнтацій, які домінували в американському суспільстві,
два масштабних дослідження, пов’язаних з ім’ям англійського соціолога Д.
Райта, які було присвячено змінам в моральній свідомості британської
молоді.

“Сексуальна революція” 70-х років на Заході викликала до життя потребу в
дослідженнях щодо аналізу сексуальної поведінки молоді та стану
сімейно-шлюбних відносин. Серед найбільш відомих в цьому напрямку можна
згадати роботи американського соціолога Д.Янкеловича та англійського
В.Паккарда. Результати дослідження останнього були описані в книзі з
красномовною назвою – “Сексуальне бездоріжжя”.

Серед причин, що на думку автора цього дослідження, призвели до
кризового стану статевої моралі, він називає емансипацією, яка призвела
до падіння авторитету жінки-матери та домогосподарки; процеси
урбанізації, що суттєво послаблювали контроль за поведінкою
підростаючого покоління; продління періоду молодості та зростання
вікового бар’єру для вступу до шлюбу; досягнення медицини в галузі
протизаплідних засобів та деякі інші обставини, що склалися саме в цей
період.

Дослідження В. Паккарда було цікавим й з методичного боку: його
емпіричну базу склали 400 інтерв’ю з американськими експертами;
переписка з фахівцями з 14 країн світу; статистичний матеріал про стан
сімейно-шлюбних відносин в 10 країнах; аналіз дискусій та бесід,
проведених у 130 університетських містечках, дослідження комун хіпі;
анкетне опитування молоді [1].

Дещо пізніше з’явилася об’єктивна потреба у вивченні проблем дитячого та
жіночого алкоголізму та наркоманії. У 80-х роках до кола найбільш
цікавих досліджень увійшли роботи з так званої ”допомагаючої поведінки”
(helping behavior). Мова йшла про проблеми та особливості роботи
волонтерів, що доглядали інвалідів, смертельно хворих, одиноких, брали
участь в роботі телефонних служб, допомагали неповнолітнім матеріям
тощо.

Як міждисциплінарна проблема почало досліджуватися психологічне, фізичне
та сексуальне насильство над дітьми. Хоча й ця проблема не була
придбанням кінця ХХ століття, її поширеність в цей період значно зросла:
так, за даними досліджень, проведених в цей час науковцями Америки та
Великої Британії, 20-30% дорослих жінок та 10% чоловіків у дитинстві
відчули на собі різні сексуальні образи, в тому числі й інцестуальне
насильство.

Вже на межі ХХ та ХХІ століть на Заході з’явився та почав інтенсивно
розвиватися ще один міждісциплинарний напрямок, що отримав назву
“біоетика”.

Серед найбільш дискусійних питань, що входять до кола біоетичних проблем
– моральні проблеми сучасної медицини: медична етика та деонтологія,
сурогатна вагітність та аборти, моральні проблеми трансплантації,
ставлення до смертельно хворих та функціонування хоспісів, евтаназія,
моральна оцінка розробок в галузі генної інженерії та мікробіології, й,
нарешті, клонування.

Сьогодні цей багатий емпіричний матеріал потребує осмислення та
узагальнення, в перешу чергу в межах соціології моралі. До речі,
більшість західних вчених, що проводять дослідження проблем суспільної
моралі методами соціології та отримують дуже цікаві результати, самі
уникають широко користуватися поняттям “соціологія моралі”, натомість
вживаючи такі словосполучення, як”стиль життя”, “моральні цінності та
установки”, “етос” та інші.

Неможна не згадати також цілу низку досліджень, як теоретичної, так й
практичної спрямованності, присвячених вивченню аномії та її проявів в
сучасному суспільстві.

Наслідуючи традиції Е. Дюркгейма, сучасні дослідники намагаються
всебічно проаналізувати це явище як на макросоціологічному, так і на
мікросоціологічному рівнях, використовуючи при цьому нарівні з
дюркгеймівським “anomie”, термін “anomia”, запропонований американським
соціологом Л.Сроулом для визначення так званої “психологічної аномії” як
прояву аномії соціальної. Серед тих, хто вже у другій половині ХХ
століття вивчав це явище, насамперед треба згадати Р.Макайвера,
Д.Рісмена, К.Бея, Г.Беккера, Т. Хірші та іншіх.

Нагальні проблеми сучасного світу вже два десятиліття досліджуються
фахівцями політичної етики: насильство та ненасильство, моральні
проблеми політичної діяльності та парламентська етика, форми морального
протесту в умовах різних політичніх режимів, моральні проблеми так
званих екстремальних ситуацій (війн, терористичних актів тощо).

Вивчення моральних явищ у вітчизняному суспільствознавстві мало свої
особливості та проблеми. На хвилі чисельних спроб реформувати етику на
принципах позитивізму виникали й власні варіанти проекту. Один з них
належав П.Сорокіну, який в статті “Принципи та методи сучасної науки про
моральність” (1912-1913рр.) виклав основні ідеі реорганізації досліджень
моральних явищ [2, с.324-327].

В цілому ж історія вітчизняної соціології моралі тісно пов’язана
розвитком етичної науки. Після революції 1917 року доля етики та
розвиток соціологічних досліджень морального життя суспільства мали дуже
складний, часом драматичний характер. В перші роки радянської влади
зусилля вітчизняних вчених були спрямовані на вивчення багатьох
негативних соціальних явищ, кількість яких стрімко зростала в умовах
післяреволюційної країни: діти-безпритульні, проституція, злочинність
тощо.

Та перші ж роки сталінського правління були означені наступом на етику,
цей процес розпочався з приниження загальнолюдської моралі та
абсолютизації в них класового елементу. Прибічники радикальної точки
зору взагалі наполягали на непотрібності моралі для справи пролетаріату,
а етику оцінювали як таку, що нічого не додає до марксистського вчення.
Деякі “мислителі” доходили в своїх міркуваннях до абсурду. В одній
роботі цього часу, автор якої розмірковував над вчинком Р.Раскольнікова,
містився висновок: героя Ф.Достоєвського можна було б виправдати, якби
він вчинив злочин для того, щоб поповнити …партійну касу (!).

Як відомо, статус самостійної науки етика отримала лише наприкінці 50-х
років, коли на одній з філософських конференцій, що проходила в
Ленінграді, її знову визнали як таку, що має власний предмет, а,
значить, і право на життя.

Що ж стосується емпіричних досліджень реальних норовів радянського
суспільства, то практично всі вони майже до середини 80-х років
“живописали” картини життя високоморальної радянської людини. Негативні
ж прояви, які приховати все таки було неможливо, пояснювалися недоліками
сімейного виховання або “впливом Заходу”.

Хоча в той же час об’єктивна потреба в теоретичному осмисленні проявів
моралі викликала появу низки цікавих робіт таких авторів, як Л.
Архангельський, С. Анісімов, О. Тітаренко, А. Гусейнов, К. Шварцман, О.
Шишкін та іншіх, в яких розглядалися питання загальної теорії моралі,
поглиблювалися уявлення про структуру моралі, її соціальну сутність
тощо. Незважаючи на певну ідеологічну обмеженість, ці роботи сприяли
вивченню реальних проявів моралі (наприклад, професійної), в тому числі
й соціологічними методами.

Теоретична модель об’єкту соціологічного дослідження була запропонована
А. Харчевим. Вказавши основні аспекти моралі, що можуть стати предметом
соціологічного дослідження, він акцентував увагу на необхідності в межах
соціологічного аналізу сконцентруватися на вивченні саме співвідношення
між ними [3].

Практично до кінця вісімдесятих років вже в умовах перебудови в
середовищі фахівців з етики час від часу виникали дискусії про
необхідність переорієнтації самої етики та осмислення не стільки
ідеального в моралі, а й в першу чергу її реальних проявів, спираючись
на знання, здобуті нефілософськими науками, в тому числі й соціологією.
Ставилося питання про створення таких принципово нових систем знання про
мораль як моралезнавство, прикладна етика.

Ці дискусії, без сумніву, сприяли розвитку соціологічного підходу до
вивчення моралі, що мало логічне завершення в цілій низці робіт, автори
яких ставили питання про відродження вітчизняної соціології моралі,
намагалися осмислити предмет цієї науки, її місце в системі
соціологічних знань тощо. У зв’язку з цим треба в першу чергу згадати
роботи В.Соколова, Л.Архангельського, Г.Квасова, О.Дробницького та
іншіх, а також болгарських та польських колег – В. Вічева, Г.Ошавкова,
М.Оссовської.

Конкретно-соціологічні дослідження моральних проблем кінця 80-х –
початку 90-х років відрізнялись різноманітністю тематики, звертанням до
найгостріших соціальних проблем: наркоманія та проституція, корупція,
негативні зміни в цінносних орієнтаціях та поведінці людей, особливості
статевої моралі, негативні явища в армії тощо.

На жаль, вже в середині 90-х років кількість робіт, пов’язаних з
вивченням нагальних моральних проблем різко зменшилась, а до питань
теоретико-методологічного характеру вітчизняні дослідники моралі,
здається, взагалі втратили інтерес. Частково, на нашу думку, це можна
пояснити в тому числі й відсутністю фінансування подібних досліджень, на
зміну яким прийшли роботи, наприклад, з проблем соціології політики,
електоральної поведінки, впливу реклами тощо, в проведенні яких є
зрозуміла зацікавленість.

Залишається сподіватися, що час все поставить на свої місця, а сучасні
вітчизняні науковці знову звернуться до пошуку шляхів інтеграції тих
досягнень їхніх попередників, про які згадувалося в данній статті, з
новими теоретичними та практичними дослідженнями моральних реалій
сьогодення.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Коновалова Л.В. Растерянное общество. – М.: Мысль, 1986.
– 284 с. 2. Сорокин П.А. Принципы и методы современной науки о
нравственности. / В кн.: Этическая мысль. – М.: Политиздат, 1990. – 480
с. 3. Харчев А.Г. Мораль как предмет социологического исследования //
Вопросы философии. – 1965. – №1. – С.45-55. 4. Энциклопедический
социологический словарь./ Общая ред. Акад. Осипова Г.В. М.: – 1995. –
935 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019