РЕФЕРАТ
на тему:
Роль соціології у суспільному реформуванні сучасного суспільства
ПЛАН
Вступ
Структура та функції соціології
Характерні особливості сучасного суспільства
Роль соціологічного знання в розвитку та реформуванні суспільства
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Місце соціології зумовлене тим, що вона є наукою про суспільство, його
процеси та явища; охоплюю загальну соціологічну теорію суспільства, яка
виступає як теорія та методологія всіх інших суспільних і гуманітарних
наук.
Усі науки, які вивчають різноманітні аспекти життєдіяльності суспільства
і людини, завжди передбачають і соціальний аспект, тобто закони та
закономірності, які виявляються в певній сфери суспільного життя,
реалізуються через діяльність людей.
Техніка й методика вивчення людини, спільнот, суспільства,
застосовуванні соціологією, використовуються всіма суспільними та
гуманітарними науками. На перетині соціології з іншими науками склалася
ціла система досліджень: соціальні, соціально-економічні,
соціально-політичні, соціально-демографічні та інші.
Соціологія як система знань не може розвиватися і реалізовувати свої
функції, не взаємодіючи з іншими науками. Те, що соціологія посідає
загальне місце серед суспільних і гуманітарних наук, не означає, що вона
є філософською наукою. Її значення для інших наук полягає в тому, що
вона продуктує науково обґрунтовану теорію про суспільство та його
структури, озброює розумінням законів і закономірностей взаємодії його
різноманітних структур.
Соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом,
соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце
і роль у системі соціальних зв’язків тощо.
Структура та функції соціології
Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції,
які можна об’єднати у дві групи — пізнавальну (гносеологічну) та
соціальну. Завдяки реалізації пізнавальних функцій стають доступнішими
відомості про певні сторони життя соціальних об’єктів, їх властивості,
відносини, а соціальна функція дає змогу оптимізувати процеси,
відносини, зв’язки.
Зв’язок соціології з життям суспільства реалізується через її основні й
допоміжні функції. У соціологічній літературі по-різному підходять до їх
тлумачення та визначення кількості. Одні вчені головними функціями
соціології вважають пізнавальну, практичну та ідеологічну, інші —
пізнавальну, прогностичну, соціального проектування і конструювання,
організаційно-технологічну, управлінську та інструментальну. Відсутність
єдиного погляду на класифікацію функцій соціологічного знання пов’язана
насамперед зі складною структурою та значною кількістю завдань, які
соціологія має вирішувати, а також з різноманітністю соціальної
дійсності, яку вона вивчає.
Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші
функції соціології: теоретико-пізнавальну, практико-перетворювальну,
світоглядно-ідеологічну, а також специфічні функції — гуманістичну,
культурну, описову, інформаційну, прогностичну, критичну, соціального
контролю, соціального управління.
Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового
соціологічного знання і реалізується у таких аспектах:
1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про
закономірності еволюції суспільства, розкриває джерела і механізми
функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ.
2. Соціологічні теорії наводять науково обґрунтовані висновки щодо
розуміння перспектив розвитку суспільства в цілому і його окремих сфер,
визначають реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.
3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності
суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і
методологію соціологічного пізнання дійсності.
4. Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає
змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби,
інтереси, цінності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки,
громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання
соціальної дійсності.
Практико-перетворювальна функція. Тісно пов’язана з
теоретико-пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики — характерна
риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково
обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є основою
перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону,
підприємства тощо. Особливості соціологічного прогнозування полягають у
тому, що воно має цілісний характер і дає змогу визначити тенденції
розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.
Об’єктивні соціальні чинники — умови людської життєдіяльності: соціальна
структура суспільства, політичний лад, конкретні умови праці, побуту
тощо і реальна поведінка суб’єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих
чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на
конкретну інформацію, здобуту за допомогою соціологічного дослідження.
Суб’єктивні соціальні чинники — мотиви, прагнення, інтереси, ціннісні
орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо.
Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини,
конкретної спільноти (трудового колективу, професійної групи, класу
тощо).
Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової
дискусії між концепціями, поширення наукової ідеології, формування
соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів,
глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.
Важливу роль у реалізації даної функції мають соціологічні дослідження.
Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та
соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові
та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому
соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування
засобів масової інформації, політичних і правових інститутів суспільства
тощо.
Гуманістична та культурна функції. Пов’язані з роллю соціології в
культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин.
Соціологія є чинником, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична
установка, центром якої є людина, супроводжує реалізацію всіх інших
функцій соціології. Попри те, що соціологія має справу з великими масами
людей та оперує статистичною інформацією, дедалі актуальнішим стає
положення, що соціолог повинен мати «гуманістичний нерв», тобто
ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як
пасивний спостерігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи загальне не
повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога
характеризують загострене почуття соціальної дійсності,
відповідальність, альтруїзм, використання своїх знань на благо людства.
Описова функція. Зумовлена необхідністю систематизації, опису та
нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних
нотаток, різноманітних звукових звітів, статей, книг, комп’ютерних
матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину
життєдіяльності тих соціальних об’єктів, що вивчаються. На основі цих
досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо
управління різними галузями суспільства. Ці матеріали є також джерелом
виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку
соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх
функціонування.
Інформаційна функція. Стосується використання соціологічної інформації,
одержаної під час соціологічних досліджень. Соціологічна інформація —
один з найоперативніших видів соціальної інформації. Вона засновується:
соціологами — для з’ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних
процесів; замовниками дослідження — для прийняття науково обґрунтованих
управлінських рішень, встановлення зворотного зв’язку з колективом (якщо
замовником є керівництво підприємства), населенням конкретного регіону
(якщо замовником є місцева влада). У зв’язку з ускладненням соціального
життя значення соціологічної інформації в управлінні суспільством
зростатиме. її використання повинно стати невід’ємним елементом
державної політики.
Прогностична функція. Реалізується через соціальні прогнози. За сучасних
умов соціологічне дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо
управління процесами, а виробленням та обґрунтуванням прогнозу
(короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об’єкта.
Короткостроковий прогноз спирається на встановлені тенденції розвитку
соціального явища, довгостроковий — на ті самі тенденції плюс
зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином
впливають на прогнозований об’єкт. Виявлення таких чинників і наступне
моделювання досліджуваного процесу — один з найскладніших видів наукової
праці.
Критична функція. На Заході давно існує своєрідний напрям — соціальна
критика. Соціологія, даючи об’єктивне знання, покликана попереджувати
соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати
про можливі негативні соціальні явища і наслідки.
Функція соціального контролю. Полягає у виробленні і науковому
обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з
девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення
рівня політичної культури і правової свідомості. Реалізується через
участь соціології в системі «зворотного зв’язку», забезпечення
достовірної інформації про соціальні явища і процеси, аналіз дії
механізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо.
Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій
дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації
напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне управління тим
ефективніше, чим більше воно спирається на знання законів розвитку
суспільства та об’єкта управління.
Пізнавальні завдання соціології перебувають у тісному зв’язку з
практичними. Проте цей зв’язок має складний характер. Високий рівень
абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхідність
доведення його до можливості практичного використання потребують
особливої дослідницької діяльності у розрізі трансформації теоретичних
знань у практичні рекомендації, що є змістом соціально-технологічної
функції соціології.
Перелічені функції соціології не вичерпують усіх можливостей їх
класифікації. Можна, наприклад, виокремити ще функції окремих галузей,
фундаментальних і прикладних розділів тощо.
Структуру теоретичної соціології формуєть такі компоненти:
? система загальних і специфічних законів, що виявляють і
закріплюють типові, відносно сталі зв’язки в суспільстві, його
соціальних інститутах і системах;
? система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне
життя суспільства;
? логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування
соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у
соціальному житті суспільства;
? загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;
? обґрунтування різних підходів до аналізу об’єкта і суб’єкта
досліджень;
? система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту
опису, пояснення і передбачення соціальний явищ і процесів на
певному рівні соціальної організації суспільства;
? емпірична база, що потребує теоретичної інтерпретації.
Західні вчені поділяють соціологічну науку на мікро і
мікросоціологію. Макросоціологія вивчає будову суспільства,
взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень. Мікросоціологія
зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистому
рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні
складніших форм соціальної поведінки.
Ці рівні взаємопов’язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка
людей відбувається в межах конкретних соціальниї систем, структур
та інститутів.
2. Характерні особливості сучасного суспільства
Для визначення сучасного суспільства американський соціолог Деніел Белл
запровадив термін «постіндустріальне суспільство». Постіндустріальне
суспільство — стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну
державно-монополістичному капіталізму, індустріальному суспільству. Таке
суспільство перебуває на стадії тертіальних промислів, у сфері послуг
якого зайнято не менше 50 відсотків працюючого населення. Воно виробляє
як аграрні, так і промислові товари, набагато перевищуючи власні
потреби. Крім надвиробництва, йому властиві ускладнення, соціальних
зв’язків, максимальний розвиток маркетингу, спрямованість у майбутнє,
динамічна міжособистісна комунікація, велика роль наукових досліджень,
освіти, престиж освіченості.
У постіндустріальний період відбуваються зміни в усіх системах та
підсистемах суспільства.
Постіндустріальне суспільство характеризується виникненням нових систем:
телекомунікаційних технологій та освіти.
У зв’язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація,
його ще називають інформаційним суспільством, в якому інтелектуальні
технології, інформація, обробка знань посідають дедалі важливіші місця.
Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком
виробництва інформаційних а не матеріальних цінностей. Рушійною силою
його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише
економічне знання інформаційного сектору, але й його соціальна та
політична вага. Стратегічними ресурсами і головними чинниками розвитку
цього суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання,
обробка інформації, освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає
нова інфраструктура — інформаційні мережі, банки, бази даних, масове
виробництво інформації.
3. Роль соціологічного знання в розвитку та реформуванні суспільства
Необхідність вивчення соціології визначається перш за все зростанням
ролі і значущості цієї науки в сучасних умовах. Це зумовлено низкою
обставин, найважливіші з яких полягають у тому, що:
По-перше, наша країна переживає період глибокого реформування всіх
сторін життя суспільства. Важливі й швидкі зміни відбуваються нині в
багатьох інших країнах і у світовому масштабі. В цих умовах особливо
актуальним є ретельне вивчення і використання тенденцій і
закономірностей розвитку й функціонування суспільства як цілісного
організму, механізму їх дії та взаємодії, що пов’язано, насамперед, з
соціологією. Сьогодні не підлягає сумніву, що якщо б реформи, які у нас
проводяться, були науково (в тому числі соціологічна) обгрунтовані, а їх
наслідки й хода серйозно сплановані та спрогнозовані, то результати
могли б бути зовсім іншими, менш болючими і більш плідними.
По-друге, сучасний етап розвитку нашого та інших суспільств неспростовно
засвідчує зростання ролі й значення соціальних чинників і соціальної
сфери життя суспільства. Не випадково за останні роки мова так часто
йшла про «сильну соціальну політику», «соціальна орієнтовану економіку»,
«соціальний захист населення», «соціальні наслідки реформ» тощо. Життя
переконливо довело, що ігнорування чи недооцінка ролі і значення
соціальних чинників і соціальних наслідків проведення реформ ставить під
загрозу їх успішне здійснення як у суспільстві в цілому, так в його
окремих сферах.
По-третє, одним з головних і складних завдань прогресивного розвитку
нашої і багатьох інших країн на сучасному етапі є формування
громадянського суспільства. Без цього неможливі ані ефективний розвиток
економіки і вихід з глибокої кризи, ані утвердження правової держави.
Все це висуває на перший план дослідження соціального статусу особи і
соціальних груп, проблем співвідношення і взаємодії людини, соціальних
спільнот і суспільства в цілому, що безпосередньо входить до. предмету
соціології. Як вважав французький соціолог Е.Дюркгейм, соціологія була б
не вартою й години праці, якби вона не дозволяла покращити й
удосконалити суспільство.
Характер впливу соціології на суспільне життя зазнає значних змін. Цей
вплив зумовлений, по-перше, тим, що являє собою соціологія, по-друге, за
яких умов вона функціонує. Раніше зверталася увага на особливу роль
соціології за часів? змін, у період рішучих і швидких змін. Саме у такі
періоди, як вважають, найбільш значимою є соціологічна теорія, точніше —
“велика теорія”, яка дозволяє осмислити те, що відбувається .
У соціологічній літературі, проте, висловлюється точка зору, згідно з
якою соціологія загалом — дитя доби широких соціальних перетворень, які
характерні для останніх двохсот років. “Розвиток та актуальні проблеми
соціології, — як вважає, наприклад, Ентоні Гідденс, — необхідно
розглядати у контексті тих змін, які сформували й продовжують формувати
сучасний світ. Ми живемо у світі обсягових соціальних перетворень”.
Саме ця обставина зумовлює активну роль соціології у; суспільстві, яка
виражається передусім, на думку Е.Гідденса, в тому, що соціологія
пов’язана з соціальною критикою. Проте соціальна критика не є єдиною ба
навіть головною функцією соціології. Соціологія виконує багатоманітні
функції й головною серед них є функція пізнавальна, яку виконує будь-яка
наука.
Соціологія дає знання про світ, в якому ми живемо. При, цьому знання
описове, фактичне має аніяк не менше значення, ніж знання теоретичне,
яке пояснює. Факт, установлений наукою, “бачиться” інакше, ніж той, з
яким маємо справу у повсякденному житті. Хоча це факт нашого життя,
наукове бачення “бачить глибше”, поза як фіксує прояв загального,
типового й повторюваного. Наукове розуміння соціального світу, в якому
людина живе, —найважливіша ознака освіченості людини та суспільства.
Пізнавальна функція соціології, отже, нерозривно пов’язана з функцію
освіти, передачі знання, яка досягається у процесі соціологічної
діяльності. Наступною важливою функцією соціології є функція вжиткова,
яка полягає в тому, що соціологія надає конструктивну допомогу в
розв’язанні безпосередньо практичних завдань, які виникають у різних
царинах суспільного життя. Це можуть бути і завдання господарські,
політичні, проблеми, пов’язані з так званою відхиленою поведінкою
(злочинність, наркоманія тощо). Соціологію, яка дає знання для
розв’язання різного роду проблем, шукає науково обґрунтовані засоби для
їх розв’язання, називають “вжитковою”, проблемно зорієнтованою. Такого
роду соціологія розв’язує також завдання прогностичні, безпосередньо
пов’язані з управлінням. Виконує соціологія й функції критичні, яким
вологи, що належать до так званого “соціально-критичного напрямку”,
надають найголовнішого значення. Цю функцію часто-густо розуміють як
бунтарство та підбурювання й протиставляють її вжитковій, конструктивній
ролі соціології. Проте таке уявлення не є правильним. Соціально-критична
функція нерозривно пов’язана, з одного боку, з пізнавальною функцією
соціології, позаяк “критика” фактично означає постановку діагнозу у
хворому соціальному організмі. Виявлення проблем і протиріч, “болячок”,
які вимагають лікування, — це й передумова власне лікування, яке
(характеризує практично-вжиткове призначення соціології. Будь-який
відрив однієї функції від іншої, наполягання на особливій ролі однієї
єдиної функції дають викривлене уявлення про вплив соціології на
суспільне життя. Особливо слід зупинитися на характеристиці ідеологічної
функції. Багато хто заперечує правомірність приписування функції
соціології. Можливо, причина категоричного відлучення соціології від
ідеології криється в тому розумінні останньої, яке дістало особливо
широке поширення у країнах, де нещодавно панував марксистський
світогляд. З позицій цього світогляду ідеологія — це неодмінно класова
за змістом, політично зорієнтована система поглядів. Соціологія ж як
наукова система поглядів, яка прагне об’єктивності й неупередженості,
відповідно, не може виконувати зрозумілу таким чином ідеологічну
функцію.
Але ідеологію можна розуміти широко: як сукупність поглядів та уявлень,
які орієнтують людей, мобілізують і згуртовують їх на певні дії.
Фактично вже у соціально-критичній функції полягає орієнтувальний
компонент. Справді, характеризуючи будь-яке явище як ознаку “хвороби” й
звертаючи (вагу суспільства на необхідність подолання цього стану, понад
те, зосереджуючи зусилля на пошуках засобів цього подолання, соціолог,
незалежно від того, чи бажає він цього чи не бажає, виконує ідеологічну,
виховну функцію. При цьому він зовсім не відмовляється від ідеалів
науковості, неупередженості.
Представник соціально-критичного напрямку в соціології Ентоні Гідденс
має рацію стосовно того, що “соціологію можна розглядати як якесь
нейтральне інтелектуальне заняття у відриві від практичних наслідків
соціологічного аналізу для тих, чия поведінка є предметом цього
аналізу”. Але це врахування не означає, що соціолога не турбує “чистота”
знання. Навпаки, врахування того, на які соціальні дії результати
соціологічної діяльності орієнтують суспільство, загострює почуття
відповідальності соціолога за ті конструктивні пропозиції, які він
робить.
Висновок
Донедавна соціологія як наука і навчальна дисципліна перебувала в нашій
країні на задвірках знань і соціальної практики. Інколи, щоправда, її
залучали до обслуговування офіційної Ідеології, виправдання рішень і дій
влади. Але гармонійного її розвитку, реальної участі в соціальних
процесах тоталітаризм, у тому числі й тоталітаризм радянського покрою,
допустити не міг. Соціологія була змушена здебільшого не вивчати
процеси, а обґрунтовувати їх необхідність, як і вмотивованість рішень і
дій влади.
А тим часом у всьому прагматичному світі вона, розвиваючи свої
теоретичні й методологічні засади, інтегруючись з іншими науками,
активно включалася в дослідження, прогнозування, оптимізацію соціальних
процесів, здобуваючи визначення в усіх сферах суспільного буття.
Політика вбачала в ній ефективний засіб гармонізації інтересів та
взаємодії особи, спільнот, суспільства; економіка з її участю
узгоджувала інтереси працівника, підприємства, власника. В гуманітарній
сфері вона сприяла об’єктивізації знань про духовні процеси,
налагодженню діяльності та взаємодії суспільних інститутів задля
розвитку особистості.
Тільки наприкінці 80-х років XX ст. соціологія була затребувана і в
колишньому СРСР, долаючи відставання від світової соціологічної теорії
та практики. Сьогодні вона – самостійна галузь знань у вищій школі,
академічній науці. Розвивається мережа наукових, науково-дослідних
установ, засновано спеціалізовані часописи, побачили світ багато
наукових, навчальних, популярних видань. Зріс попит на соціологічні
послуги з боку суб’єктів політичної, соціально-економічної, духовної
практики.
Науковий, практичний потенціал соціології все частіше знаходить своє
застосування у вивченні, осмисленні й коригуванні суспільних процесів.
Однак залишається актуальною проблема подолання соціологічної
неграмотності, вульгарно-унітарного ставлення до соціології, коректності
у використанні її пошукових, аналітичних, прогностичних можливостей,
передусім у політичній, економічній сферах, що, зрештою, не така вже й
рідкість в період трансформації суспільств. Процеси., які, хоч і не без
труднощів, розвиваються в Україні, неминуче виведуть соціологію в ранг
особливо важливих дисциплін. Адже в демократичному суспільстві, яке,
сподіваємося, ми все-таки збудуємо, передусім цінуються точні знання,
вивірені прогнози, теоретично обґрунтовані рекомендації, політично
і процедурно коректні методи діяльності в усіх сферах буття. Саме на
користь такої культури реалізації прав і повноважень працює соціологія.
Соціологічна освіченість, уміння мислити соціально, адекватно сприймати,
осмислювати й тлумачити соціальні процеси та явипда і, отже, враховувати
у своєму бутті розмаїття соціальних чинників потрібні кожній людині.
Особливо важливо це в нашій країні, що зумовлено оновленням соціальної
практики людей, спільнот, суб’єктів економічної та політичної практики,
інтеграцією української спільноти у світовий політичний, економічний,
соціокультурний простір. Тим більше, що останній рубіж XXст. позначений
яскраво вираженою політизацією. соціалізацією наших співвітчизників, цей
процес триватиме і в прийдешньому столітті, що, безумовно, робить
особливо актуальною потребу в соціальних знаннях, соціальній культурі.
Список використаної літератури
1.Волков Ю.Г., Социология: Учебн. Для вузов / Под ред. Добренькова
В.И. – М.: Гардарики, 1998. – С.45-47.
2. Городяненко В.Г., Соціологія:Посібник для студентів вищих
навчальних закладів.-К.: „ Академія”, 1999.- 378 с.
3.Лукашевич Н.П. Туленков Н.В. Введение в социологию: Учебн.-метод.
Пособие. – К.: МАУП, 1996. – С.25-26.
4.Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Социология: Учебн. пособие. – К.:МАУП,
2002. – С.67-69.
5.Образование: идеалы и ценности (историко- теоретический аспект) Под
ред. З.И.Равкина.- М.:ИТПиО РАО, 1995.- С.361.
6.Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник для студентів
вищих навчальнтх закладів.- 2- ге вид.- К.: Тандем, 1998.- 272с.
7.Принципы организации социальных систем:теория и
практика.-К.,1988.-С.45.
8.Социология: наука об обществе: Учебн. Пособие / Под общ. ред.
В.П.Андрющенко, Н.И.Горлача. – Харьков: Рубиков, 1996.- С. 34-38.
9.Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/За
редакцією доктора історичних наук, професора Городяненкка В.Г.- 1999.-
384с.
10.Социология / Под ред. Г.В. Осипова. – М.: Мысль, 1990.- С.98-102.
11.Социология: Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок. – М.: Книготорговый
центр „ Маркетинг”, 2002.- С. 46-49.
12.Ядов В.А. Размышления о предмете социологии. Социс, 1990, №2.-С.23.
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
