Реферат на тему
Проблемні явища в сім’ї та шлюбі: насильство і зловживання
План
Сексуальні зловживання щодо дітей.
а) ретроспективний огляд і сучасна ситуація;
б) причини;
в) наслідки: психологічні і соціальні.
Фізичне насильство.
а) ретроспективний огляд і сучасна ситуація;
б) причини.
Боротьба із зловживаннями і насильством: досвід і перспективи.
1. а) Оскільки сім’я або родинні взаємини є невід’ємною складовою життя
кожного з нас, сімейне життя заключає в себе майже весь спектр
емоційного досвіду. Родинні стосунки між чоловіком і дружиною, батьками
і дітьми, братами і сестрами або між далекими родичами — можуть бути
теплими і змістовними. Але вони можуть бути сповнені і найвищої напруги,
спричиняючи розпач, глибоку тривогу і почуття вини. “Темна сторона”
родинного життя має широкий діапазон, і в ньому лишається не так багато
місця для рожевої гармонії, яку ми так часто бачимо на телеекранах і про
яку так багато люблять говорити в ЗМІ. Існує чимало гнітючих аспектів в
сімейних стосунках, серед котрих і ті конфлікти і неприязнь, які зрештою
призводять до розлучень, а буває, що саме стосунки в родині стають
причиною психічних захворювань. Та, мабуть, до найтяжчих наслідків
призводять кровозмішувальні статеві стосунки з дітьми, сексуальні
зловживання та домашнє насильство.
Сексуальне зловживання є найбільш огидною формою зрадництва любові,
оскільки сексуальність є нормальним вираженням любові. Носій цього
зловживання наближається до своєї жертви так, ніби він чи вона
пропонувала йому любов, але потім, скориставшись безвинністю і/чи
безпорадністю обраної жертви, використовує її для досягнення своїх цілей
чи для задоволення власних, найчастіше низьких потреб.
Аналіз наявної світової літератури показує, що спроби поглибленого
вивчення психосексуального розвитку дітей і підлітків залишаються
практично одиничними. Дослідження, присвячені дитячій сексуальній
поведіеці, дуже недосконалі, а концепція дитячої сексуальності
відрізняється бідністю змісту (Роуз Е.М., 1996). Цьому почасти сприяли
розповсюджувані лікарями і педагогами думки про асексуальність дітей,
висловлювані ще із середини XIX століття, а також особливе ставлення до
дітей, коли діти були власністю, “рухомістю”, батько (власник) мав
абсолютний контроль над їх життям і смертю. Наприклад, існувала навіть
практика “оренди” дітей, що у США зберігалася до середини 20-го століття
(Despert J.L., 1965). Чільним була думка, що діти нечуттєві, не можуть
реагувати на погане поводження, пам’ятати.
Такі позиції щодо дітей протягом історії були ґрунтом для виникнення
психопатологічних розладів, пов’язаних з поганим поводженням. До того ж,
як вказує Е. М. Роуз (1996), у нетрях Вікторіанської Англії умови
існування були такими, що могли провокувати відносини, засновані на
насильстві.
J.L.Despert (1965) відзначає, що в античні часи Греції і Рима, у
добіблійні і прабіблійні часи на Близькому Сході дітей нерідко
розглядали як небажаний результат статевих відносин. Діти могли бути і
суто матеріальною цінністю (Йосипа в рабство продали рідні брати).
Тільки в епоху Відродження діти стали сприйматися навколишніми як
повноцінні особистості.
Дотепер стандарти “типового” сексуального поводження в родині,
суспільстві надзвичайно розрізняються в різних культурах,
соціоекономічних групах. Наприклад, у Меланезії батьки можуть мати
статеву близькість на очах у своїх дітей, у той час як в інших країнах
батько може бути обвинувачений у “непристойному виставлянні”, якщо він
знаходиться в межах будинку оголеним. В усіх культурах існує “табу
кровозмішення”, однак природа заборон украй мінлива, вона обумовлена
специфікою сімейних обставин і взаємозв’язків, і тим, хто розглядає
“табу”.
Сексуальне насильство над дітьми стало бичем сучасного суспільства. За
деякими оцінками, органи внутрішніх справ щорічно реєструють 7-8 тисяч
випадків сексуального насильства над дітьми, за якими порушуються
кримінальні справи. Однак у реальності, ці показники значно вищі. На
користь такого припущення свідчать дані аналізу звернень за телефонами
довіри для осіб, які перенесли сексуальне насильство, згідно яким тільки
одна жертва зі ста згодом звертається в міліцію (Асанова Н.К., 1997).
Іноземні автори вказують, що проблема сексуального насильства у
відношенні дітей стала популярною у 70-х роках позаминулого століття,
але потім тривалий час залишалася в тіні, поки знову не стала гостро
актуальної в 60-х роках минулого сторіччя. В останні 10-15 років медична
громадськість довідалася про грандіозні розміри сексуального зловживання
у відношенні дітей (СЗД), яким можуть піддаватися останні як з боку осіб
незнайомих, так і з боку батьків і інших членів родини. Щорічно в США
мають місце від 150 000 до 200 000 випадків знову виявленого СЗД
(Finkelhor D., Hotaling G.T., 1984). Від 10% до 30% дорослих жінок у
Великобританії були жертвами сексуального насильства в дитинстві,
причому тільки в 25% випадків насильник був невідомий дитині (Ashurst
P., Hall Z., 1991).
Офіційна вітчизняна статистика сексуального насильства над дітьми
відсутня, однак, за даними вибіркових досліджень, найпоширеніша форма
сексуального насильства – це розпусні дії проти малолітніх
(відповідальність за них передбачена ст. 156 ККУ). Близько 70% дітей,
постраждалих від СЗД, зазнали розпусних дій з боку родичів і знайомих.
28% дітей зазнають сексуального насильства з боку батьків чи опікунів.
Дуже приблизними є дані про правопорушення у відношенні дітей за ст. 152
ККУ (зґвалтування), однак близько 50% даних випадків приходиться на
насильство, зроблене у відношенні близьких родичів (дочок, сестер,
онук). Приведені дані вказують на те, що в 2\3 випадків насильство
носить сімейний характер і 1\3 дітей страждає від насильства поза
родиною (Асанова Н.К., 1997).
б) Вікові особливості психіки малолітніх і неповнолітніх потерпілих
(незрілість, покірність авторитету дорослого, довірливість,
недостатність життєвого досвіду і поінформованості в питаннях статевих
відносин, невміння повно і критично оцінювати сформовану ситуацію і
прогнозувати можливі дії інших осіб) є визначеною передумовою до
сексуального насильства над дітьми (Печерникова Т.П., Морозова Н.Б.,
Смирнова Т.А., Литвиненко І.В., 1993). У той же час ці ж якості служать
прихованню СЗД, і більш того, якщо дитина розповідає старшим про те, що
трапилося,, провокують недовіру до його розповіді.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
