.

Поняття предмету соціології (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2674
Скачать документ

Поняття предмету соціології

Незважаючи на те, що вік соціології сягає близько двохсот років, ще й
нині існує невизначеність предмету соціології як науки і як навчальної
дисципліни. З цих питань, як і з питань структури і функцій соціології,
вчені ведуть активну полеміку. Разом з тим в умовах нової соціальної
реальності, що склалась в Україні після проголошення в 1991 р. державної
незалежності, все очевиднішою стає необхідність визначення статусу
соціології, подальшого розвитку соціологічних досліджень, зростання їх
ролі в умовах національного відродження, у вдалому проведенні
економічних і соціальних політичних реформ, трансформації соціальної
системи. Особливо важливе значення соціології полягає в її здатності
з’ясовувати рушійні сили свідомості і діяльності, дійсної поведінки
людей як членів громадського суспільства, формувати у них соціологічну
культуру та мислення, вміння правильно сприймати соціальні процеси, що
відбуваються в посткомуністичному суспільстві. Соціологія сприяє
формуванню знань про соціальну дійсність, пояснює логіку процесів
соціального розвитку, розробляє концептуальний апарат, методологію та
методи соціологічних досліджень.

Термін “соціологія” походить від латинського “societas” (суспільство) і
грецького “logos” (вчення). У цьому розумінні соціологія означає не що
інше як науку про суспільство. І хоча воно ототожнювалося ним із
суспільством, термін “соціологія” з того часу став активним
каталізатором для пошуків предмету й методів нової науки.

Точка зору О.Конта на соціологію як на науку про суспільство панувала в
літературі до кінця ХІХ ст. Але з накопиченням знань про окремі сфери
життя суспільства соціологія поступово втрачала роль єдиної
універсальної теорії суспільства. В кінці ХІХ на початку ХХ ст. в
наукових дослідженнях суспільства почали виділяти поряд з економічними,
демографічними, правовими та іншими аспектам і соціальні. Предмет
соціології почав звужуватися до вивчення саме соціальних сторін
суспільного розвитку. Продовжувач справи О.Конта Е.Дюркгейм в книзі
“Правила соціологічного методу” (1895 р.) визначає предмет соціології як
соціальні факти, які існують поза індивідом, а також прагне чітко
розмежувати поняття індивідуального і колективного (соціального),
доводячи безумовний пріоритет останнього стосовно першого. Соціальні
явища, на думку Е.Дюркгейма, це дещо зовнішнє відносно індивідів, і їх
можна і потрібно розглядати як об’єктивну даність, як речі.

Отже, рубіж ХІХ-ХХ ст. характеризується переходом соціології від науки,
тотожної суспільствознавству, до самостійної науки, пов’язаної з
вивченням соціальних явищ і відносин суспільного життя, тобто такої, що
існує поряд з політичного, економічною теоріями, філософією, історією та
іншими науками.

Важливу роль у конкретизації предмету соціологічних досліджень відіграє
соціологія США, з якою пов’язують новий і вищий рівень розвитку
соціології в цілому. Вона бере свій початок з “класичної школи”, або
руху за “науковий менеджмент” (1890-1920 рр., провідні представники –
Ф.Тейлор, Емерсон, Г.Таун та ін.); школи “людських відносин у
промисловості”, сформованої у кінці 20-х років та існуючої до цього часу
(Е.Мейо, А.Маслоу та ін.); “емпіричної школи” (П.Друкер, Д.Девіс,
А.Слоун, Г.Саймон).

Разом з тим і нині багато дослідників прагнуть з’ясувати предметну
галузь даної науки, розібратися в системі її основних понять, визначити,
до якої сфери дійсності вони можуть бути застосовані, яку саме дійсність
здатні відображати, що саме ми можемо описати і з’ясувати за їх
допомогою.

З’ясовуючи науковий статус соціології (як і будь-якої іншої науки),
важливо чітко уявляти її об’єкт і предмет. Той факт, що відбулось досить
запізніле відокремлення соціології від інших наук – від філософії (у
Франції), економічної теорії (в Німеччині), соціальної психології (в
США) тощо – і відповідно пізнє становлення її як самостійної науки,
можна пояснити саме ототожненням об’єкта і предмета соціологічного
пізнання.

Об’єктом соціологічного пізнання є суспільство, зокрема, громадянське
суспільство. Але виділення даного поняття як вихідного для з’ясування
предмету соціології є недостатньо. Суспільство може бути об’єктом усіх
гуманітарних наук. Те ж саме можна сказати і про поняття “соціальна
реальність”.

Будь-яке явище, процес або відносини об’єктивної реальності можуть бути
об’єктами дослідження різних наук. Коли ж йдеться про предмет
дослідження конкретної науки, то та чи інша частина об’єктивної
реальності (місто, село, культура, людина, освіта тощо) беруться не в
цілому, а лише тією її стороною, яка визначається специфікою даної
науки. Решта частин конкретної об’єктивної реальності в цьому випадку
розглядаються як другорядні або як умови існування даного об’єкту
(наприклад, соціальний контекст економіки).

Усі гуманітарні науки можуть вивчати суспільство, яке характеризується
нескінченною різноманітністю явищ і процесів. Однак кожна з них вивчає:

свою особливу сторону або сферу об’єктивної реальності;

специфічні тільки для даної науки закони і закономірності об’єктивної
реальності;

особливі форми прояву і механізми дії даних законів і закономірностей.

На відміну від інших суспільних наук, соціологія вивчає не суспільство
загалом, а громадянське суспільство, в якому загальне знаходиться в
органічній єдності з особливим, специфічним.

Предмет науки не може бути тотожним об’єкту (або об’єктам), який вона
вивчає, тому що, останній – це емпірично дана реальність, що відбиває ту
чи іншу сторону об’єктивного світу. Предмет же науки – це відтворення
емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення значущих з
практичної точки зору закономірних зв’язків і відносин цієї реальності.

Предмет будь-якої науки – це не просто якесь явище чи процес
об’єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дозволяє
виділити ті закономірності розвитку і функціонування об’єкта, що
вивчається, які є специфічними тільки для даної науки.

Найпоширенішим серед зарубіжних і вітчизняних соціологів є підхід, коли
при визначенні виділяється явище або процес. Так, наприклад, російський
соціолог В.Н.Іванов розглядає соціологію як науку, що вивчає соціальні
відносини. Інший російський соціолог В.А.Ядов вважає ключовою,
основоположною категорією соціології – соціальну спільність.

В українській соціологічній літературі існує думка, згідно якої базовою
категорією соціології є поняття “соціальна структура”. На наш погляд,
збагачує гуманістичну спрямованість наступне визначення предмету
соціології: соціологія як науки вивчає реальну суспільну свідомість у
всьому її суперечливому розвитку – діяльність, дійсну поведінку людей,
які виступають як предметне втілення (за формою та змістом) знань,
установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, зафіксованих в
реальній свідомості; умови, в яких розвиваються та здійснюються реальна
свідомість, діяльність і поведінка людей.

Відомий польський соціолог Як Щепанський вважає, що предмет
соціологічних досліджень становлять явища і процеси виникнення різних
форм спільного життя людей; структури різних форм людських спільностей,
явища і процеси, що виникають із взаємодії людей; сили, які об’єднують і
руйнують ці спільності, а також зміни і перетворення, що в них
відбуваються.

Висловлювання зарубіжних авторів стосовно предмету соціології можна
було б продовжити, але звернемося до визначення Н.Смелзера: соціологія –
це наукове дослідження суспільства та соціальних відносин. Воно
спирається на дані або факти з реального світу і прагне слідувати за
ними, використовуючи наукове абстрагування.

У сучасній соціології найчастіше при визначенні предмету соціологічного
пізнання виділяють як ключове те чи інше соціальне явище або процес. До
таких явищ чи процесів різні автори відносять: групову взаємодію,
людську взаємодію та її результати, людські соціальні відносини,
соціальні інститути, соціальні організації та їх ставлення до людської
поведінки, систему соціальної дії, людське суспільство і людську
поведінку, природу соціального порядку, соціальні групи, форми людських
спільностей, основні структури людського суспільства, соціальні процеси
тощо.

Так, у Міжнародній енциклопедії соціальних наук предмет соціології
визначається як вивчення соціальних агрегатів і груп в їх
інституціональній організації, інститутів та їх організацій, а також
причин і наслідків змін інститутів та соціальних організацій.

В основному виданні Вебстерського словника соціологія трактується як
вивчення історії, розвитку, організації і проблем сумісного життя людей
як представників соціальних груп. У вищенаведених визначеннях вказано,
що є основним об’єктом соціологічного пізнання, але питання про предмет
соціологічного знання залишається невирішеним. Спільним для усіх цих
визначень є ототожнення предмета і об’єкта соціологічного знання,
нечітке розуміння поняття “соціальне”, яке є найважливішим, ключовим для
соціології. при цьому “соціальне”, яке є найважливішим, ключовим для
соціології. При цьому соціальне може розглядатися на будь-якому рівні
(наприклад, на рівні взаємодії між двома індивідами, на рівні соціальних
груп, організацій або суспільства в цілому).

Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку
соціального:

загальна якість, притаманна різним групам індивідів, є результатом
інтеграції ними тих чи інших якостей суспільних відносин;

воно відбиває обумовлене сучасними суспільними відносинами
(економічними, політичними тощо) взаємне становище індивідів та їх груп;

соціальне проявляється у відносинах різних індивідів і груп один до
одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного
життя;

результат сумісної діяльності різних індивідів, що проявляється в їх
спілкуванні та взаємодії.

Соціальне явище, або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного
індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільності) незалежно від
того, чи присутній фізично індивід або спільність. Саме в процесі
взаємодії індивіди впливають один на одного, сприяють інтеграції тих чи
інших якостей суспільних відносин. Соціальне виникає у процесі взаємодії
людей, детермінується відмінностями їх місця і ролі в конкретних
суспільних відносинах, що проявляється у різному ставленні індивідів і
груп (спеціальностей) індивідів до явищ і процесів суспільного життя.

У світлі такого підходу до соціального методологічно некоректним є
визначення специфіки соціологічного знання на основі виділення як
ключового того чи іншого явища чи процесу соціальної дійсності,
суспільного життя в цілому. Адже всі явища і процеси суспільного життя
незалежно від того, до якої сфери життєдіяльності вони належать –
економічної, соціальної, політичної тощо – можуть бути об’єктами
соціологічного пізнання. З іншого боку, будь-яка інша суспільна чи
гуманітарна наука пов’язана з вивченням тих чи інших сторін і структур
суспільства та суспільних відносин, соціальних інститутів, організацій і
самої людини.

Завдання соціологічної науки полягає в типологізації соціальних систем,
дослідженні зв’язків і відносин кожного типологізованого об’єкту на
рівні закономірностей, одержанні конкретного наукового знання про
механізми їх дій і форми прояву в різних соціальних системах для
цілеспрямованого управління ними. Отже, поняття соціального, соціальних
зв’язків і відносин та способу їх організації є вихідними для розкриття
особливостей об’єкту соціологічного пізнання. На підставі вищенаведеного
можна дати наступне визначення соціології: це наука про тенденції,
закони функціонування і розвитку соціальних систем, про прояви даних
законів в діяльності суб’єктів – великих і малих соціальних груп і
спільностей людей, а також окремих особливостей.

Поєднуючи теоретичні та емпіричні засоби, соціологія досліджує саме
загальні якості будь-якого прояву соціального. Специфіка соціології
полягає в тому, що кожний прояв людської життєдіяльності вона вивчає в
соціальному контексті, у взаємозв’язку з суспільним організмом як
цілісною системою, у взаємодії різних її сторін, рівнів, підсистем.

Структура соціологічного знання

Об’єктом вивчення соціології може бути як громадянське суспільство в
цілому з притаманними йому багатоманітними соціальними зв’язками і
відносинами між людьми, так і будь-яка окрема сфера суспільного життя –
економічна, соціальна, політична, духовна. Її зацікавленнями можуть бути
рушійні сили свідомості і поведінки людей, соціального процесу, великі і
малі соціальні групи, етнічні і міжетнічні спільності, окрім того класи,
професійні і демографічні групи (молодь, жінки, пенсіонери тощо), окремі
особистості (їх потреби, інтереси, цінність орієнтації), сім’ї як
клітинки суспільства, взаємодії суб’єктів, соціальних інститутів і
організацій. Отже, коло зацікавлень соціології як науки є досить широким
і різноманітним, що значною мірою визначає структуру соціологічного
знання.

Під структурою соціологічного знання розуміють систему взаємозв’язаних
уявлень, понять, поглядів, теорій, соціальних процесів різних рівнів (чи
то життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в
цілому). Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не
просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять
про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою
системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий соціальний
організм.

Основним структурним елементом соціологічної теорії знання є: знання
про громадське суспільство, систему соціальних відносин, їх зміст і
механізм їх взаємодії, про суть взаємодії соціальних суб’єктів. Знання
про суспільство включає в себе розуміння законів його розвитку, уявлення
про основні сфери життя суспільства і їх взаємодію. Важливою частиною
структури соціологічної науки є: знання про функціонування і розвиток
окремих сфер суспільного життя, в тому числі економічної, соціальної,
політичної, духовної, а також про можливості життєдіяльності і
соціального самоутвердження в кожній з цих сфер особистості або
соціальної групи. Складовими структури соціологічного знання є: наукові
уявлення, погляди, теорії соціальної структури суспільства, соціальний
склад населення країни, діяльність існуючих у суспільстві соціальних
інститутів (таких як держава, право, релігія, наука, культура, освіта,
сім’я і т.д.).

До структури соціологічного знання включаються також уявлення, погляди,
теорії, які з’ясовують реальне становище різних соціальних груп
суспільства в системі політичних відносин і перш за все в системі
відносин влади, характеризують діяльність різних політичних партій і
рухів, неформальних груп і організацій, а також життєдіяльність трудових
колективів, малих груп, теорії між особистісного спілкування і окремих
особистостей.

В структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні. Йдеться
про три рівні соціологічного знання:

загально соціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;

спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня
(цей термін ввів у науковий обіг американський соціолог Р.Мер тон);

первинне узагальнення даних конкретно-соціологічних досліджень.

Загально соціологічні теорії спираючись на соціальну філософію,
торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи
іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця в ньому
людини. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору
його місця і ролі в суспільстві, його багатоманітних зв’язках з іншими
явищами.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий
пізнавальний ракурс, а ніж загально соціологічні, торкаються в основному
окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують
в собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження. Вони по суті,
займають певне проміжне становище між фундаментальними соціологічними
теоріями і емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації,
виступаючи у ролі своєрідної зв’язуючої ланки та долаючи наявний між
ними розрив.

Виділення спеціальних і галузевих соціологічних теорій (теорій
середнього рівня) створює для соціології цілий ряд безперечних
зручностей і переваг, основними з яких є: можливість створення міцної і
зручної теоретичної основи для досліджень конкретних сфер людської
діяльності і окремих складових соціальних груп без використання
громіздкого і абстрактного понятійного апарату фундаментальних
соціологічних теорій; забезпечення тісної взаємодії з реальним життям
людей, яке завжди знаходиться в полі зору теорій середнього рівня;
демонстрування переконливих висновків соціологічних досліджень
пересічних громадян.

Разом з тим ці теорії породили досить вузьку спеціалізацію
соціологів-спеціалістів в окремих галузях соціології, які збирають
емпіричні дані, узагальнюють їх, обґрунтовують теоретичні висновки і
будують моделі лише в межах цих галузей соціологічного знання.

Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними
соціологічними дослідженнями, які проводяться з метою одержання
об’єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані
можуть бути осмислені на рівні спеціальних, галузевий і загально
соціологічних теорій і використані у розв’язанні актуальних проблем
розвитку суспільства.

Завершуючи розгляд даного питання, зазначимо, що в літературі можна
зустріти поділ соціологічного знання на фундаментальне та прикладне.
Такий поділ є досить умовним, бо будь-яке з них безпосередньо або
опосередковано робить свій внесок у вирішенні як наукових, так і
практичних завдань. Отже слід говорити лиш про домінування в кожному
окремо взятому випадку того чи іншого соціологічного знання: наукового,
фундаментального або практичного, що є підставою для його віднесення до
сфери теоретичної або практичної соціології. Те саме можна сказати і про
емпіричні соціологічні дослідження: вони можуть бути орієнтовані на
вирішення наукових проблем (наприклад, на створення спеціальної
соціальної теорії) або практичних, пов’язаних з удосконаленням
соціальних інститутів (сім’ї, освіти, права тощо).

Функції соціології та її зв’язок з іншими науками

Різноманітність зв’язків соціології із життям суспільства, її суспільне
призначення визначаються насамперед тими функціями, які вона виконує.
Функції (від лат. functio – виконання) соціологічної науки з першого
погляду такі самі, як і в інших суспільних науках, проте мають свій
конкретний зміст. Основні функції соціології – теоретична, описова,
інформаційна, прогностична.

Теоретична функція – це концентрація, пояснення, поповнення та
збагачення існуючого соціологічного знання. Збагачення наукового
соціологічного знання відбувається як на основі вдосконалення
теоретичної соціології, так і на базі розвитку спеціальних і галузевих
соціологічних теорій, а також зв’язаних з ними досліджень емпіричної
соціології.

Описова функція – систематизація, опис, нагромадження дослідницького
матеріалу у вигляді аналітичних записок, різних наукових звітів тощо.

Інформаційна функція – збирання, систематизація та нагромадження
соціологічної інформації, одержаної у результаті проведення досліджень.
Соціологічна інформація – найперспективніший вид соціальної інформації.
У великих соціологічних центрах вона нагромаджується у пам’яті ЕОМ. Її
використовують не лише соціологи, а й органи управління та засоби
масової комунікації.

Прогностична функція полягає у соціальному прогнозуванні. Соціологічні
дослідження завершуються обґрунтуванням коротко- або довгострокового
прогнозів досліджуваного об’єкта. У соціологічній практиці всі функції
“працюють” в єдності, прогнозуючи будь-яку її ланку.

Особливе місце соціології в системі суспільних і гуманітарних наук
обумовлюється рядом факторів:

вона є перш за все наукою про громадянське суспільство, його явища та
процеси;

включає загальну соціологічну теорію (або теорію суспільства), яка
виступає як теорія і методологія всіх інших суспільних і гуманітарних
наук;

всі суспільні і гуманітарні науки, які вивчають різні сторони життя
суспільства і людини, завжди включають соціальний аспект, тобто ті
закони і закономірності, які досліджуються в тій чи іншій сфері
суспільного життя, реалізуються у діяльності людській;

техніка і методика вивчення людини та її діяльності, методи соціального
виміру тощо, які розробляються соціологією, використовуються всіма
іншими суспільними і гуманітарними науками.

Будучи наукою про суспільство, соціологія водночас структурно включає як
загальну теорію соціального багатоманітності явищ і процесів суспільного
життя, що є об’єктами дослідження суспільних і гуманітарних наук, так і
соціальної теорії різних специфічних об’єктів, а саме соціальні теорії
праці тощо. Те, що соціологія займає загальне, а не приватне місце серед
суспільних і гуманітарних наук, ще не означає її перетворення у
філософську науку.

Проте слід зауважити, що у своїй теоретичній частині соціологія
переплітається з філософією. Мова, зокрема, йде про такий розділ
філософії, як соціальна філософія, яка має чимале соціологічне
забарвлення. Водночас теоретична соціологія має елементи соціальної
філософії. Деякі спеціалісти цілком слушно вважають соціальну філософію
вищим теоретичним рівнем соціологічного знання. Соціальна філософія
конструює загальні принципи соціального буття, закони його
функціонування і розвитку, які становлять логічну основу соціології.
Крім того, через соціальну філософію в соціологію переходять і загальні
принципи буття (онтологія) і загальні принципи пізнання (гносеологія,
логіка, методологія). Отже, кордони між філософією і соціологією є
нечіткими. Філософія через соціальну філософію глибоко проникає в
соціологію і стає, по суті, частиною її теоретичної системи.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019