Реферат на тему:
Огюст Конт
Соціологія як самостійна галузь наукового знання виникла досить пізно,
у 40-х рр. XIX ст., і являє собою порівняно молоду науку. Перший, хто
переглядає усталену класифікацію наук і виділяє в ній окрему науку про
суспільство, є французький вчений Огюст Конт (1798-1 857), якого і
вважають засновником соціології. В його шеститомній праці «Курс
позитивної філософії» вперше вжито назву «соціологія» і обгрунтовано її
предмет і метод.
О.Конт жив у Франції у такий період її історії, який знаменувався
боротьбою старих і нових класів і станів, частою зміною форм політичного
устрою. Прихід до влади Наполеона Бонапарта, який починав як
республіканець, а став імператором, зліт і падіння імперії, низка
буржуазних революцій, що перетиналася реставрацією монархії, глибока і
всеохоплююча криза старого суспільства і важкі муки народження нового
буржуазного ладу, руйнація традиційних цінностей і моральних принципів,
— все це спричинило величезний вплив на світогляд Конта. Він намагався
знайти шляхи виходу з цього всезагального кризового стану, звертаючи
свої погляди до науки, яка одна, на його переконання, була здатна
подолати стан анархії і хаосу, в якому так довго перебувають найбільш
цивілізовані країни, включаючи Францію. Але це мала бути спеціальна
позитивна наука про суспільство, його будову та розвиток, заснована на
достовірних дослідних даних — на той час такої науки ще не існувало.
О.Конт створює свою класифікацію наук, розміщаючи їх у відповідності з
історією їх виникнення, розвитку і залежності одна від одної,
ускладненням їх предмету, зростанням складності явищ, які вони
досліджують. Кантівська ієрархія наук набирає вигляду певних сходинок
Якщо слідувати логіці, наступною сходинкою має бути окрема наука про
найбільш складний живий організм — суспільство; так у цій класифікації
з’являється спочатку «соціальна фізика», і лише у 47 лекції своєї праці
«Курс позитивної філософії» Конт дає їй назву «соціологія».
Соціологія, вважає Конт, може і повинна будуватися за взірцем передових
природничих наукових дисциплін, на фундаменті виявлених законів,
зв’язків між явищами, що повторюються. Виходячи з досвіду
природознавства, яке вивчало певні системи явищ, Конт за аналогією
доходить висновку, що і «соціальна фізика» (або соціологія) має вивчати
суспільство як систему. В основу побудови соціології як самостійної
науки Конт поклав ідею «соціальної системи», тобто визнання факту
існування суспільства як свого роду організму, що складається з певних
елементів, які, в свою чергу, виконують певні функції.
Виходячи з цього, О.Конт розрізняє в соціології «соціальну статику» (або
теорію суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони
функціонування соціальної системи, її структуру та елементи) і
«соціальну динаміку» (або теорію суспільного прогресу, яка досліджує
закони розвитку і зміни соціальних систем).
Конт починає аналіз «соціальної статики» з сім’ї, вважаючи її основною і
найбільш стабільною клітиною соціального організму. Сім’я, на думку
Конта, — це джерело морального виховання, збереження культурних традицій
і досвіду попередніх поколінь; вона сприяє входженню молоді у соціальне
життя, набуттю нею важливих соціальних якостей, необхідних для успішного
служіння людству, вчить «жити для інших». Добрі стосунки між поколіннями
підтримують суспільну рівновагу, баланс між традиціями і новаціями,
носіями яких є старші і молоді люди.
Разом з тим Конт заперечує жіночу рівноправність і всіляко підкреслює
необхідність зміцнення авторитету й влади чоловіка. Жінка, на його
думку, стоїть нижче мужчини в інтелектуальному плані, поступаючись йому
також і силою волі. Завдання жінки — робити благородними грубі чоловічі
натури, пробуджувати в них суспільні почуття, засновані на солідарності.
За переконаннями Конта, саме сім’я є тою «позитивною» силою, яка
цементує суспільство. Розпад сім’ї означає розпад і загибель
суспільства.
Аналогом сімейних відносин у більш широкому суспільному плані є
кооперація, заснована на розподілі праці. Тут кожен робить те, до чого
він має найбільшу схильність, тому всі зацікавлені один в одному. Так
виникає «всезагальна згода» (або всезагальний консенсус), який
забезпечує рівновагу суспільства як соціальної системи та збереження її
цілісності.
На основі розподілу праці формується й постійно ускладнюється структура
соціальних груп і спільнот, створюється зв’язок між окремими індивідами,
сім’ями, соціальними групами та спільнотами. Але самі по собі економічні
зв’язки, вважає Конт, ще не забезпечують сталої рівноваги і стабільності
суспільства, бо людина є егоїстичною і агресивною за своєю природою.
Тому ці зв’язки мають бути доповнені політичним примусом. Не може бути
гармонії там, де панує конкуренція і експлуатація — наслідки розподілу
праці. Надмірний розподіл праці призводить до звуження світогляду
людини, виникнення почуттів ворожості до осіб іншої професії, до
розкладу суспільства на окремі корпорації та до руйнації його єдності.
Тому, власне, і необхідна сильна політична влада, щоб вгамовувати
різноскеровані інтереси і забезпечувати стан рівноваги. Держава, таким
чином, виступає у Конто органом соціальної солідарності і гарантом
суспільного порядку.
Однак і цього недостатньо для нормального функціонування суспільства, бо
сталий соціальний зв’язок вимагає не лише примусу, але й певної духовної
єдності — вірувань, переконань і соціальних почуттів, моральних
принципів та норм поведінки. Це абсолютно необхідне погодження між
людьми забезпечується релігією і церквою. Конт виходить з того, що
людина — це егоїстична істота, схильна до руйнації та агресії, яка
керується швидше почуттями, аніж розумом. Саме ця обставина робить
необхідною збереження релігії і церкви, які виконують функцію
регуляторів соціальної поведінки, забезпечують єдність вірувань і
почуттів, без чого, на думку Конта, не може існувати жодне суспільство.
Основний принцип «соціальної статики» Конта — взаємозалежність індивіда
і суспільства; для їх оптимального співвідношення потрібні загальна
згода, консенсус, що і є основою рівноваги соціальної системи. Ця ідея
надовго стала домінуючою в традиції соціологічного позитивізму. Загалом
стабільне суспільство з його найважливішими соціальними інститутами
можна уявити таким чином:
«Соціальна статика», тобто дослідження складових елементів соціального
організму та їх взаємодії, характеризує певний сталий стан суспільства.
«Соціальна динаміка», натомість, стосується з’ясування причин, які
рухають розвитком цього суспільства. Для Конто первинними, вирішальними
чинниками впливу на суспільний розвиток є духовні, розумові начала
людини. За основу своєї «соціальної динаміки» він бере історію людського
духа, розвиток людського інтелекту.
На думку Конта, людський розум у своєму розвитку проходить три стадії,
яким відповідають три стадії історичного прогресу. Перша, або теологічна
стадія, охоплює час від давнини до 1300 року. Вона характеризується
пануванням релігійного світогляду в сукупності з військово-авторитарними
режимами на чолі з жерцями та військовими. Друга, або метафізична
стадія, продовжується до 1800 року; її основою Стає метафізичний спосіб
пояснення існуючого, суть якого полягає в абстрактно-умоглядному
тлумаченні речей і явищ без опори на емпіричні (дослідні) дані. Тут на
перший план у духовній сфері висуваються філософи, а в політичній
—юристи, публіцисти, літератори. Завданням цієї стадії є руйнація
старого суспільства та його нещадна критика. Але наслідком цього стає
стан анархії і хаосу. Тому третя, позитивна стадія — це стадія
розповсюдження передусім наук, зростання їх суспільної значущості і
впливу на всі сторони життя суспільства. Людська думка акцентує свою
увагу не на надприродному і не на поясненнях сущого за допомогою
абстрактних сутностей, а лише на наукових законах. Зростання й
накопичення позитивних знань спонукає швидкий розвиток промисловості,
стимулює перехід від військових до промислова розвинутих систем,
допомагає встановленню порядку і соціального миру. В центрі духовного
життя перебувають вчені і діячі мистецтва, а управління господарством
здійснюють промисловці й технічні фахівці.
Головним завданням соціології в цих умовах для Конта є
опис взаємодії законів функціонування й розвитку суспільства і
вироблення оптимальної з цієї точки зору позитивної політики. Він
однаково гостро виступає як проти реакціонерів — .захисників старого
ладу, так і проти радикалів, які стояли за революційне нищення віджилого
устрою. Конт мріє про суспільство, в якому соціальний порядок не
приводив би до застою, а прогрес — до революційної анархії та свавілля.
Вчення Конта про позитивну політику як шлях поступового, наперед
передбачуваного і науково забезпеченого реформування суспільства на
засадах розуму та інтелекту виступало антитезою до ідей марксизму, які в
цей час почали широко проникати у Францію.
Отже, предметом соціології для Конта виступає не конкретно-історичне
суспільство, а суспільство в цілому, як система в її минулому і
сучасності. Він розробляє також методи соціології і вважає, що основними
для цієї науки є спостереження і експеримент (оперті на соціологічну
науку), метод порівняння (соціальних процесів, різних суспільств, різних
станів одного й того ж суспільства) та історичний метод (дослідження
послідовних станів суспільства з врахуванням тісного зв’язку минулого,
сучасності й майбутнього).
Таким чином, місце вчення Конта в історії соціології є надзвичайно
важливим. Він вперше:
• обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і
можливість пізнання законів його розвитку;
• визначив соціологію як особливу науку про суспільство, оперту на
емпіричні дослідження, що мало забезпечити її об’єктивність та
неупередженість;
• розглянув суспільство як систему з її статичними та динамічними
закономірностями, привернув увагу до вивчення соціальних інститутів і
структури цієї системи, механізмів її змін.
Водночас Конт так і не зміг у поясненні суспільства остаточно
відірватись від аналогій з природничими науками, запозичуючи багато
своїх положень і термінів з біології і фізики, надмірно прив’язуючи
соціальні явища, процеси і закони до тих, що вивчаються
природознавством. Нарешті, людина у його вченні виступає насамперед
природною істотою з такими вродженими характеристиками, як егоїзм,
агресивність тощо. Вона підпорядкована природним закономірностям і не
відіграє жодної самостійної ролі в процесі природної еволюції.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. — М.: 1993.
2. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до
початку XX ст.) — К.: 1993.
3. История социологии. — Минск: 1993.
4. История социологии в Западной Европе й США. — М.: 1993.
5. Краткий споварь по социологии. — М.: 1989.
6. Монсон П. Современная западная социология. — Санкт-Петербург: 1992.
7. Овчаренко В.Й., Грицанов А.А. Социологический психологизм. — Минск:
1990.
8. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття: Навчальний посібник. —
К.: 1996.
9. Поппер К. Открытое общество й его враги, Т.2. — М.: 1992.
Ю.Радугин А.А., Радугин Р.А. Социология: Курс лекций. — М.: 1995.
11. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології.. — К.:
1992.
12.Современная западная социология: Словарь. — М.: 1990.
ІЗ.Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М.: 1992.
13.Социология: Наука об обществе. — Харьков: 1996.
15.Социология: Учебное пособие. — М.: 1995.
16.Соціологія: Матеріали до лекційного курсу (Піча В., Семашко О.,
Черниш Н.) – К.: 1996.
17.Соціологія: Конспект лекцій для студентів гуманітарних вузів. – К.:
1992.
17. Філософія: Курс лекцій. — К.: 1994.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
