РЕФЕРАТ
на тему:
“Об’єкт соціологічного знання”
Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до
нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії. На цій хвилі й
постала у 30-х роках ХІХ ст. соціологія як наука про функціонування і
розвиток суспільства та його структурних елементів.
Термін “соціологія” походить від латинського слова “societas”
(суспільство) та грецького “logos” (слово, вчення) [2;5]. Впровадив його
до наукового вжитку у 30-х роках ХІХ ст. французький філософ, соціолого,
Огюст Конт (1798 — 1857), який ототожнював соціологію з
суспільствознавством, що охоплює всі галузі знань про суспільство.
Філософія О. Конта, будучи одним із провідних напрямів тогочасного
суспільствознавства, отримала назву “позитивізм”.
Позитивізм — філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання
вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували
пізнавальну цінність теоретичного мислення філософських знань.
Сформувався він на противагу абстрактному соціально-філософському
теоретизуванню. Головне для позитивізму — відмова від абстрактних
тлумачень суспільства, створення позитивної ґрунтованої на досвіді
людини соціальної теорії, також доказової та загальнозначущої, як і
природничі теорії. “Позитивна філософія” О.Конта зводилася до простого
нагромадження висновків окремих наук. Цей принцип він поширював і на
соціологію, роль якої вбачав у спостереженні, описі, систематизації
фактів, процесів суспільного буття. Філософське їх осмислення
заперечував як “схоластику” й “метафізику”.
Точка зору О.Конта на соціологію панувала до кінця ХІХ ст. наприкінці
ХІХ — на початку ХХ ст. у наукових дослідженнях суспільства, поряд з
економічним, демографічним, правовим та іншими аспектами, став
виокремлюватися й соціальний. Відповідно предмет соціології обмежувався
вивченням соціальних аспектів суспільного буття [2;5].
Першим застосував “вузьке” трактування соціології як науки Еміль
Дюркгейм (1858 — 1917) — французький соціолог і філософ, який створив
так звану французьку соціологічну школу. Завдяки йому соціологія
зосередилася на вивченні соціальних процесів і соціальних явищ
суспільного життя, тобто оформилася як галузь знань, що межує з іншими
суспільними науками — історією, філософією, політекономією.
Розбіжності у поглядах на соціологію існують і донині, свідченням чого є
майже 100 її визначень. Не вщухають дискусії і щодо предмета соціології.
Попереднє трактування підкреслювали об’єктивний характер соціологічної
дійсності, соціальної структури суспільства, культивували ідею
закономірностей, акцентували увагу на розмежуванні відображеного
відображаючого, об’єктивного і суб’єктивного чинників, до яких відносили
надбудову, в тому числі й ідеологію.
Наприкінці XX ст. стала домінувати активістська соціологія, яка в
трактуванні предмета науки на перше місце висунула активний чинник у
соціальних відносинах — суб’єкт дії, виділила поняття “соціальна
спільнота” як основоположну категорію соціологічного аналізу. У її руслі
окреслилися різні підходи до визначення предмета соціології. Одні автори
стверджують, що соціологія — наука про соціальні відносини; інші,
пропонуючи істотні уточнення до трактування поняття “соціальні
відносини”, вважають, що соціологія повинна не тільки сконцентровувати
зусилля на аналізі суб’єктів історичної дії, а й бути інструментом
самопізнання суспільства і людини. Побутує думка, що при з’ясуванні
предмета соціології необхідно брати до уваги філософську орієнтацію
науки, прогрес наукових знань, рівень соціологічної думки,
культурно-історичні традиції, постійно змінювані потреби суспільства.
Предмет та об’єкт соціології, як і будь-якої іншої науки, не тотожні.
Об’єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об’єкт
можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслює сферу й мету
дослідження. Тому предметом соціології є окремі аспекти, особливості,
відносини об’єкта дослідження. Сучасне тлумачення предмета соціології
має враховувати насамперед те, що вона є специфічним науковим знанням
про суспільство, яке відрізняється від інших суспільних наук і має свій
самостійний предмет.
Будучи нефілософською наукою, спираючись на узагальнення соціальних
чинників, соціологія визначає свій предмет на рівні макротеоретичного
аналізу. Тому вона тісно пов’язана з соціально-філософським рівнем
знань.
Окрім загальнотеоретичного осмислення свого предмета, соціологія охоплює
соціологічні теорії, які вивчають особливі стани і форми буття
соціальних спільнот — соціальну структуру, культуру, соціальні інститути
й організації, особистості, а також процеси соціалізації індивідів у
соціальних спільнотах [2;7].
Як наука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні
процеси і поведінку, стани і форми соціальної взаємодії та соціальних
взаємозв’язків людей, що утворюють соціальні спільноти. Вона вивчає як
індивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи. Соціологія
розглядає особистість не крізь призму індивідуально неповторних
властивостей та якостей (це предмет психології, а з позиції
соціально-типових рис як суб’єкта розвитку суспільства. Для неї
особистість — не тільки частинка малої контактної групи, а й типовий
представник певної великої соціальної спільноти, носій властивих їй
норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин. Як сукупність усіх
суспільних відносин, вона керується у своїй поведінці передусім набутими
та встановленими нормами, а її відносини формуються згідно з соціальними
цінностями, правилами, законами.
Специфіка соціологічного знання полягає в тому, що об’єкт соціологічного
пізнання не збігається з певним конкретним явищем суспільного життя чи
явищем суто соціальним, оскільки він може бути виокремлений з
об’єктивної реальності та класифікований за різними аспектами.
Об’єктом соціологічного пізнання є сукупність соціальних зв’язків і
соціальних відносин. Оскільки ці зв’язки і відносини у кожному
конкретному, соціальному об’єкті завжди організовані, об’єкт
соціологічного пізнання виступає тільки як соціальна система.
Список використаної літератури
1.Волков Ю.Г., Социология: Учебн. Для вузов / Под ред. Добренькова
В.И. – М.: Гардарики, 1998. – С.45-47.
2. Городяненко В.Г., Соціологія:Посібник для студентів вищих
навчальних закладів.-К.: „ Академія”, 1999.- 378 с.
3.Лукашевич Н.П. Туленков Н.В. Введение в социологию: Учебн.-метод.
Пособие. – К.: МАУП, 1996. – С.25-26.
4.Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Социология: Учебн. пособие. – К.:МАУП,
2002. – С.67-69.
5.Образование: идеалы и ценности (историко- теоретический аспект) Под
ред. З.И.Равкина.- М.:ИТПиО РАО, 1995.- С.361.
6.Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник для студентів
вищих навчальнтх закладів.- 2- ге вид.- К.: Тандем, 1998.- 272с.
7.Принципы организации социальных систем:теория и
практика.-К.,1988.-С.45.
8.Социология: наука об обществе: Учебн. Пособие / Под общ. ред.
В.П.Андрющенко, Н.И.Горлача. – Харьков: Рубиков, 1996.- С. 34-38.
9.Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/За
редакцією доктора історичних наук, професора Городяненкка В.Г.- 1999.-
384с.
10.Социология / Под ред. Г.В. Осипова. – М.: Мысль, 1990.- С.98-102.
11.Социология: Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок. – М.: Книготорговый
центр „ Маркетинг”, 2002.- С. 46-49.
12.Ядов В.А. Размышления о предмете социологии. Социс, 1990, №2.-С.23.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
