Реферат на тему:
Молодіжні проблеми: професійне та економічне самовизначення молоді
Київ 2016
Професійне самовизначення молоді. Економічне самовизначення молоді
Професійне самовизначення молоді
Протягом довшого часу молоді відводилось другорядне місце у сфері праці,
що, як наслідок, посилювало її матеріальну та психологічну залежність
від старших поколінь. Нині близько 90% молодих людей живуть на
частковому або повному утриманні батьків та рідних. Основна частина
молодого покоління при переході до ринкова орієнтованої економіки
розраховує на суспільну допомогу і захист, а не на власні сили.
Загалом для процесу професійного самовизначення молоді нині характерні
такі особливості:
зростаючі диспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах країни,
поява праценадлишкових та праценедостатніх сфер;
посилення прихованого і явного безробіття у молодіжному середовищі;
розтягування у часі періоду набуття освіти і наявність різних
можливостей в її одержанні; низький престиж освіти на загал;
масовий характер вимивання молоді з виробничих структур у сфери
приватного бізнесу, пов’язані насамперед з комерційною діяльністю
невиробничого напрямку;
використання молоді передусім на тимчасово вигідних та добре оплачуваних
роботах, які не вимагають фахової підготовки, та пов’язаний з цим процес
декваліфікації молоді, особливо тієї її частини, яка лише починає
трудову діяльність;
загострені прояви соціальної нерівності, які торкаються шансів різних
категорій молоді у виборі професійної освіти та місця праці.
Мета молодіжної політики в цьому напрямку – зміцнення професійного
статусу молоді шляхом економічного (а не адміністративного) регулювання
молодіжної зайнятості, особливо у праценадлишкових районах, докорінна
реформа системи освіти, розробка спеціальних економічних та юридичних
гарантій, які попереджатимуть або компенсуватимуть різні можливі форми
дискримінації молоді.
Економічне самовизначення молоді
Ця проблема складається з ряду підпорядкованих проблем, таких, як:
необхідність забезпечення рівних умов для трудового старту молоді;
можливість соціального просування;
досягнення економічної самостійності.
Соціологічні дослідження свідчать, що нині існує відчутна нерівність
серед молоді у можливостях набуття загальної освіти, духовного і
культурного розвитку, професійної підготовки, виборі місця праці. Причин
цих явищ є багато: це і соціальні наслідки демографічних,
організаційних, структурних диспропорцій в межах цілої країни, які
утворювались історично і поглиблювались в умовах економічної кризи, і
зростання соціальної нерівності в усьому суспільстві, що особливо
позначається на молоді, і відсутність сильної державної соціальної
політики, тощо.
Наприклад, у порівнянні з міською молодцю у сільських хлопців та дівчат
невисокі можливості набуття якісної освіти, престижних місць
працевлаштування, змістовного проведення дозвілля. Все це спричиняє
помітне зменшення питомої ваги молоді у складі сільського населення, її
масове переміщення у міста і перетворення сільської молоді в них на
маргінальний (від лат. marginalis – той, що знаходиться на краю, на
узбіччі) прошарок.
Відносно новим явищем стає дальше погіршення економічного стану
молоді. Це стосується виконання нею фізично важких, шкідливих і
непривабливих робіт, постійної загрози безробіття, одержання мінімальної
заробітної платні. Так, наприклад, середня заробітна платня молодих
робітників складає нині лише 60% від середньо-українського рівня і є
вдвічі нижчою від величини мінімального споживчого бюджету для юнаків і
дівчат. Наслідком цього є падіння рівня життя молоді в цілому, що
спонукає молодь вдаватися до підробітку крім основної роботи чи
навчання. Тому вторинна (додаткова) зайнятість молоді стає для неї
правилом.
Але з огляду на те, що вторинна зайнятість здійснюється переважно у
неформальній або тіньовій економіці, молодь стає там об’єктом визиску та
посиленої експлуатації. Сьогодні у тіньовому секторі економіки працює
21% молодих людей у віці 15-28 років; у віці ж 20-28 років цей відсоток
зростає до 25,3. Найбільш поширеним в усіх групах молоді великих міст є
надання послуг приватним особам; цим займається нині від 40 до 47
відсотків молоді.
Отже, для економічного самовизначення молоді на сучасному етапі її
життєдіяльності стають характерними наступні риси:
падіння рівня життя молоді в цілому та різке погіршення її економічного
стану зокрема;
вимушене вдавання до додаткового підробітку, який, по-перше, збагачує не
державу, а приватні структури, по-друге, супроводжується надмірним
використанням фізичних і розумових здібностей молодих людей на шкоду їх
загальному і духовному розвитку, що часто становить загрозу для стану їх
здоров’я; по-третє, сприяє декваліфікації молоді та втраті можливостей
набуття фахової освіти або підвищенню кваліфікації;
посилення матеріальної, економічної та психологічної залежності молоді
від суспільства та батьків, труднощі одержання статусу самостійної
автономної особистості, тобто досягнення стану дорослості;
відсутність помітного соціального просування і зростання соціального
статусу, брак стимулів для продовження освіти;
зростання кількості психічних проблем і комплексів, пов’язаних зі
страхом втрати роботи і неможливістю самовияву та реалізації своїх
сутнісних можливостей.
h ? O„
?????¤?????? ?h ? a‚
?????? ?й на сприятливих умовах, надання пільг для працевлаштування
випускників навчальних закладів у перші два роки після їх закінчення,
організація служб профорієнтації, перепідготовки та працевлаштування
молоді, служб юридичної допомоги та консультування юнаків і дівчат.
Молодіжна політика держави повинна також збільшувати можливості для
посадового, професійно-кваліфікаційного, освітнього, наукового зросту
молоді, забезпечувати вільний вибір шляхів і засобів соціального
просування. Подолання матеріальної та інших видів залежності від батьків
і суспільства може здійснюватись через розширення можливостей
самостійного забезпечення власних потреб, удосконалення законодавчої
практики та законодавчої ініціативи, створення гарантій для отримання
молоддю освіти і фахової перепідготовки.
До числа молодіжних проблем, крім названих вище, належать також:
забезпечення духовного і фізичного розвитку,
зміцнення молодої сім’ї та ряд інших.
Причому всі вони пов’язані із погіршенням становища молоді у цих сферах
у порівнянні з минулим. Розв’язанню молодіжних проблем мають сприяти
законодавчі акти, прийняті українською державою. До них відносяться
Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні
від 15 грудня 1992 p., Закон України “Про сприяння соціальному
становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р. та
відповідна постанова Верховної Ради України про введення його в дію.
У зв’язку з цим перед вітчизняною соціологією молоді стоїть дуже важливе
і відповідальне завдання: поглиблення знань про молодь та її проблеми,
аналіз ходи виконання прийнятих законодавчих актів у конкретних ділянках
та інформація органів влади і управління з метою внесення коректив у
самі закони чи прийняття доповнень і додатків до існуючого
законодавства.
Для західної соціології молодіжні проблеми набувають дещо іншої
пріоритетності та змісту. Центральною з них вважається напруження між
молоддю та суспільством, яке робить можливим конфлікт між
індивідуальностями та існуючим соціальним устроєм. В основі цього
напруження лежить амбівалентність (тобто двоїстість, суперечливість
почуттів та емоцій) молоді, яка здатна привести і до політичного
активізму, і до інтенсивної само-трансформації особистості, і до її
втечі у світ наркотиків або релігії. Тому одним із завдань молодіжної
політики у розвинутих країнах є створення таких умов для молоді, коли б
ця амбівалентність якомога лагідніше скеровувалась у просоціальному
напрямку через надання найрізноманітніших можливостей для соціальна
корисної діяльності молоді.
Ще одною характеристикою віку молодості в цих країнах виступає величезна
цінність змін, трансформацій, руху взагалі і послідовна огида і відраза
до усталеного статусу. Звичайно, всі люди прагнуть змін, але саме
молоддю зміни і рух обожнюються, стають усвідомленими завданнями,
основною метою існування. Тому конфлікт поколінь, який є досить
поширений у західних країнах, набирає виразу протесту молодих проти
зупинки в русі і динамічному розвитку їх батьків, що, набувши певного
соціального статусу і положення у суспільстві, заспокоюються і
зупиняються на досягнутому. Це враховується у молодіжній політиці
розвинутих держав, яка не має постійних пріоритетів і усталених
напрямків, є надзвичайно гнучкою і придатною для модифікацій.
Цей неповний перелік основних положень, пов’язаних із розумінням молоді
та її проблем, дає можливість порівняти вітчизняну і західну соціології
молоді та скерованість молодіжних політик. Якщо увагу соціологів
пострадянського простору привертають насамперед питання підкреслено
соціального значення і ваги, тобто входження молоді у суспільство та її
адаптації в ньому, то західні соціологи акцентують на процесах
становлення особистості; якщо перших цікавлять передусім проблеми
підготовки молоді до праці, то других – поведінка молоді, що
відхиляється від суспільних норм і цінностей і загрожує руйнації цілого
суспільства.
Якщо молодіжна політика перехідних країн ще несе на собі відбитки
колишнього патерналізму, а законодавство не забезпечує механізмів
реалізації правових актів щодо молоді і побудоване на обмеженнях і
забороні, то політика розвинутих країн стосовно молоді будується на
принципах і нормах ЇЇ самозабезпечення і державного забезпечення лише
тих, хто не здатний до цього в силу фізіологічних, психологічних та
соціальних причин.
Таким чином, соціологія молоді – одна з важливих
спеціально-соціологічних галузей знання, яка переживає в нашій країні
своє становлення. Від рівня розробки цієї теорії, вдосконалення її
інструментарію і методик дослідження залежатиме своєчасність і
ефективність вирішення нагальних молодіжних проблем в умовах нової
соціальної реальності. Вивчення основних положень цієї теорії майбутніми
спеціалістами сприятиме осмисленню місця і ролі молодого покоління у
будівництві оновленого суспільства.
Література
1. Бебик В. М., Головатий М. Ф., Ребкало В. А. Політична культура
сучасної молоді. — К.: 1996.
2. Головатий М. Ф., Цибульник B. C. Проблеми молодіжної політики \\
Філософська і соціологічна думка. — 1992, – №4.
3. Иконникова С. Н. Социология о молодежи. — Л.: 1985.
4. Молодежная политика: Опыт, проблемы, перспективы \\ Материалы
международной научно-практической конференции (в 2 ч.), К.: 1992.
5. Молодь України: Стан, проблеми, шляхи розв’язання. — К.: 1995.
6. Проблеми соціального захисту молоді в умовах зміни
соціально-економічних відносин \\ Матеріали міжнародної
науково-практичної конференції, К.: 1993.
7. Социальный облик молодежи. — К.: 1990.
8. Черниш Н. Й. Суспільна свідомість молоді. — Львів, 1990.
9. Черниш Н. Й. Соціологія молоді: Конспект лекції, К.: 1990.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
