Реферат на тему:
Методика соціально-педагогічної діяльності. Технології
соціально-педагогічної діяльності
ПЛАН
Методи соціально-педагогічної діяльності.
Переконання і вправа. Методи корекції і реабілітації.
Соціально-педагогічні технології.
Методика – це сукупність методів, прийомів і засобів оптимального
вирішення назрілої проблеми чи виконання певного виду діяльності.
Оскільки соціальна педагогіка із загальної педагогіки виділилась в
окрему педагогічну дисципліну, а також, враховуючи зв’язок соціальної
педагогіки з іншими суспільними науками, методи в соціальній педагогіці
використовуються ті ж , що і в загальній педагогіці, психології,
філософії, соціології, але всі вони мають свою специфіку.
Так, з точки зору філософії, метод – це спосіб практичного або
теоретичного освоєння дійсності.
В соціальній педагогіці метод – це спосіб взаємодії соціального педагога
з клієнтом, який сприяє соціалізації клієнта або його реабілітації в
соціумі. Окрім поняття метод в соціальній педагогіці виділяють поняття
прийому. Прийом – це конкретизований метод або його частка (метод
реалізується саме через прийом). Прийоми використовуються залежно від
методу, ситуації, досвіду соціального педагога та інших умов.
Усі прийоми поділяються на:
а)твірні (заохочення, увага, прохання, довіра, зміцнення клієнта у
власні сили);
б)гальмівні (наказ, натяк, вдавана байдужість, недовіра, осуд,
попередження, вибух емоцій).
Ефективність використання даних прийомів залежить від вищезгаданих умов,
а також від міміки, жестів, тону соціального педагога і т.д.
Засіб діяльності це ширше поняття від прийому. Засоби
соціально-педагогічної діяльності – це сукупність матеріальних,
інтелектуальних, емоційних прийомів які використовуються соціальним
педагогом в своїй діяльності. В якості засобів найчастіше виступають
книги, засоби масової інформації, природа і навколишнє середовище.
Існування засобів не залежить від бажання соціального педагога, але
вміння їх використання призводить до досягнення ними позитивного
результату.
Методи, прийоми і засоби в соціальній педагогіці тісно пов’язані між
собою. Ефективність соціального педагога зумовлюється чіткою взаємодією
та взаємовідповідністю прийомів і засобів, що використовуються в межах
даного методу і усієї методики. Особливістю діяльності соціального
педагога, полягає у тому, що у людей з якими він працює, або ще не
сформовані загальноприйняті норми поведінки і життя, або вони
знівельовані (викривлені). Найчастіше в соціально-педагогічній
діяльності використовуються методи переконання і вправи.
Переконання – це роз’яснення і доведення правильності і необхідності
даної поведінки. Основні ознаки методу переконання і вимоги до нього:
1) метод переконання сприяє формуванню певної життєвої позиції;
2) у ході переконання соціальний педагог впливає на свідомість, почуття
і волю людини;
3) виховна сила методу зумовлюється сприйняттям його людиною. У випадку
несприйняття, метод переконання перетворюється в наказ (стає
авторитарним);
4) при застосуванні методу насамперед враховуються психологічні
особливості клієнта, а також рівень його вихованості, інтереси та
особистий досвід;
5) переконувати слід перш за все словом;
6) найважливішою частиною переконання є вимога.
При цьому слід пам’ятати, що будь-яка вимога повинна будуватись на
повазі до особистості, розумінні її стану та зацікавленості долі
особистості. Вимоги бувають: категоричні (не можна красти, не кради) і
м’які (краще цього не робити, зроби будь-ласка);
7) переконання реалізуються через такі педагогічні прийоми як:
– монологічні форми (розповідь з використанням алегорій, порівнянь);
– діалогічні форми (бесіда, диспут);
– позитивний приклад.
Слід зауважити, що приклад є найефективнішою формою переконання. “Довгий
шлях через настанови, короткий – через приклад” (Сенека). “На виховання
особистості можна вплинути лише особистістю” (Ушинський).
Іноді формою позитивного прикладу виступає ідеал. Ідеал – це рушійна
сила для розвитку особистості. Основним завданням сучасного педагога є
допомога у виборі позитивного ідеалу. Складність методу позитивного
ідеалу полягає в тому, що ідеали для себе об’єкт вибирає незалежно від
соціального педагога.
Не менш важливим в соціальній педагогіці є метод вправ. Вправа – це
численне повторення дій і вчинків з метою закріплення певних навичок,
умінь та формування звичок. З вправи формується поведінка. Поведінка
складається з вчинків, які виражаються в дії, тобто вправа на
початковому етапі формує дію. Формування навичок і звичок через вправу
включає наступні етапи:
1) постановка задачі;
2) роз’яснення правил її виконання;
3) формування потреби виконати задачу;
4) практична демонстрація;
5) організація практичної підготовки;
6) постановка вимог;
7) нагадування вимог;
8) контроль за виконанням.
У практиці соціально-педагогічної роботи часто використовується також
метод формування перспективи. “Надія вмирає останньою. Істинним мотивом
людського життя є завтрашня радість” (Сенека). Перспективи поділяються
на:
– близькі (очікувана подія згорнута в часі);
– середні;
– далекі.
Особливо необхідний метод перспективи є у роботі з людьми, які з тих чи
інших причин, на певний проміжок часу опинилися в ізоляції.
До корекційних методів соціально-педагогічної діяльності відносять, так
само як і в педагогіці, методи заохочення і покарання. Ці методи
неоднозначно трактуються як педагогами так і психологами, особливо це
стосується методу покарання. Згідно чинного в Україні законодавства,
будь-які прояви фізичного, психічного чи морального насильства над
дитиною караються законом.
До використання цих методів ставляться такі вимоги:
1. Як заохочення, так і покарання повинні бути спрямовані не на
особистість, а на її вчинок.
2. Заохочення і покарання повинні бути мобільні та індивідуальні.
3. Обидва методи застосовуються лише авторитетною особою.
4. Не використовувати ці методи часто стосовно однієї та тієї ж особи.
5. Методи повинні мати свої різновиди.
6. Для запобігання використання методу покарання застосовуються:
– переконання (зміна одних цінностей іншими; перебудова свідомості);
– попередження (прогнозування вчинків та їх негативних наслідків).
У соціально-педагогічній діяльності часто використовуються також методи
соціально-педагогічної реабілітації. Соціально-педагогічна реабілітація
використовується для наступних категорій людей:
1) особи, які мають фізіологічні чи психічні недоліки (порушення слуху,
мови, затримка фізичного розвитку, розумова відсталість);
2) соціальні сироти (в основному діти які залишилися без опіки батьків
або які проживають в сім’ях девіантів, бомжів чи психічно хворих людей;
3) особи, які тривалий час перебували в “сенсорній депривації”
(психологічно недостатньому середовищі для розвитку, внаслідок
інвалідності чи постійного впливу негативного фактору розвитку);
4) діти або підлітки з відхиленням у структурі ігрової і навчальної
діяльності (призводить до відхилень у емоційних контактах, у
самоствердженні та професійному самовизначенні).
Основними завданнями реабілітаційної діяльності соціального педагога є:
1) відновлення чи компенсаторний розвиток способів задоволення потреб
осіб з фізичними і психічними відхиленнями у розвитку;
2) правовий захист осіб які потребують реабілітації;
3) відновлення або формування сенсорного досвіду у осіб, які мають
затримку психічного розвитку за допомогою індивідуальної програми
розвитку;
4) відновлення структури ігрової та навчальної діяльності;
5) відновлення соціального статусу у мікро- і макросередовищі;
6) відновлення навичок спілкування;
7) відновлення рівня освіти (оволодіння базовим компонентом змісту
освіти);
8) створення умов для професійного навчання;
9) створення умов для самореалізації особистості як в професійній
діяльності так і в інших сферах життя.
Об’єктивним показником ефективності реабілітаційної діяльності
соціального педагога є соціальні досягнення особистості. Вони
виражаються наступними показниками:
1) Вихованість особистості – це оволодіння соціально значимим способом
задоволенням потреб, формування відповідальності за власні вчинки,
здійснення вибору в суперечливих стосовно моралі ситуаціях;
2) Освіченість особистості – оволодіння необхідною системою знань про
суспільство, культуру та науку;
3) Розвиток здібностей, які забезпечують особистості самоствердження в
суспільстві. Розвиток здібностей характеризує індивідуальність та
неповторність;
4) Соціальна і професійна самореалізація особистості – з’ясування своєї
ролі в мікро- та макросоціумах, реалізація своїх можливостей у
професійній діяльності;
5) Створення сім’ї – усвідомлений крок сформованої особистості, яка бере
на себе відповідальність за виховання майбутнього покоління.
Окрему групу серед методів реабілітації становлять метод перевиховання.
Перевиховання – це педагогічний вплив, спрямований на попередження та
подолання відхилень у поведінці особистості. Існує два різновиди цього
методу:
1. Власне перевиховання (як перебудова структури особистості, де
структура особистості включає в себе мотив і поведінку).
2. Виправлення (як викорінення певних недоліків).
До методів перевиховання відносяться:
а) метод переконання;
б) перенавчання (як здобуття нового досвіду);
в) переключення (праця, спорт, громадська діяльність);
г) метод “вибуху” (приклад за Макаренком).
Етапи застосування методу перевиховання розглянуто у творах А.С.
Макаренка.
Важливим методом соціально-педагогічної діяльності є метод самовиховання
(процес свідомого самоперетворення).“Пізнавши себе ніхто не залишається
тим ким був”(Сократ). Етапи процесу самовиховання розглянуті у курсі
Загальної педагогіки.
“Людині не достатньо пізнати саму себе, їй необхідно також знати спосіб,
за допомогою якого вона зможе розумно показати, проявити себе і, в кінці
кінців, змінити себе на краще” (Бекон). Найважчим у застосуванні цього
методу є процес формування усвідомлення або розуміння необхідності і
бажання здійснювати самовиховання. Для полегшення проходження цього
етапу соціальний педагог може використовувати метод перспективи.
Не менш важливим в соціальній педагогіці є метод виховання колективом
(власне процес соціалізації). Метод детально розглянуто у працях А.С.
Макаренка “Педагогічна поема,” Сорока-Росінського “Школа імені
Достоєвського”.
До методів соціально-педагогічної діяльності відносяться також такі
групи методів:
1) метод подолання конфліктів:
а) прямі – розрізняють педагогічні (прохання, переконання, вимога), та
адміністративні (попередження, наказ, звільнення, перевід, вигнання);
б) непрямі або опосередковані: авторитетного третього, виходу почуттів,
метод емоційного заміщення, метод вимушеного вислуховування, метод
розширення горизонту.
2) методи лікувальної педагогіки: метод переконання, перспективи,
допомога у формуванні навиків саморегуляції і самодисципліни, метод
зміцнення здоров’я засобами мистецтва (слова, хореографія, малювання,
музикотерапія) організація рухових та розумових або інтелектуальних ігор
– імаготерапія, виховання на позитивних прикладах – аретотерапія,
використання природи в лікувально-виховних цілях.
3) методи народної педагогіки: виховання словом, ділом, релігією,
природою, мистецтвом, традицією, грою та суспільною думкою.
4) метод тренінгу (сприяє розвитку уваги, спостережливості, уміння
розуміти внутрішній світ людини та впливати на нього): вправа-гра,
тренінг екстремальних ситуацій, тренінг соціальних ситуацій,
рефлексивний тренінг (зняття стереотипу поведінки людини),
організаційний тренінг (спрямовується на формування навичок керівництва
ат підкорення).
5) методи діагностики: спостереження (включене, систематичне, не
систематичне, ситуативне), первинна бесіда (ознайомлююча), анкетування
(відкрите і закрите), тестування, соціометрія, інтерв’ю, моніторинг,
генерація настрою (сприяє розв’язанню проблеми, зміни психічного або
емоційного стану), біографічний метод (дослідження життєвого шляху
людини).
Усі названі вище методи відносяться до так званої групи
психолого-педагогічних методів. Окрім психолого-педагогічних методів,
відповідно до змісту діяльності соціального педагога розрізняють, ще дві
групи методів:
1) соціально-економічні (використовуються в роботі з малозабезпеченими
сім’ями).
2) організаційні (створення колективу, організація самоврядування, нових
стосунків).
За ступенем поширення методи також бувають індивідуальні та групові.
Класифікують методи і за спрямованістю:
1) методи формування свідомості особистості (демонстрація, бесіда);
2) методи стимулювання діяльності та поведінки індивіда (перспективи);
3) метод організації пізнавальної практичної діяльності і поведінки.
“Щоб змінити людей їх треба любити. Вплив на людей пропорційний любові
до них” (Песталоцці).
Застосування певних методик у процесі вирішення конкретної проблеми
формує технологію діяльності. Термін педагогічної технології офіційно
був введений в науку у США в 40-х роках ХХ століття. Але у вітчизняній
педагогіці з поняттям технології ми зустрічаємось вже у роботах А.С.
Макаренка, який називав їх “програмами виховання”.
Технологія соціально-педагогічної діяльності – це практична діяльність
соціального педагога, яка характеризується раціональною послідовністю
використання найрізноманітніших засобів, методів для досягнення
результатів. Будь-яка технологія передбачає існування програми або
алгоритму дій.
Програма 1:
Мета > Завдання > Зміст > Методи – Форми > Результат.
Програма 2:
Діагностика проблеми > Пошук вирішення > Розробка технології > Вирішення
проблеми > Оцінка вирішення.
Впровадження технології в соціально-педагогічну діяльність дозволяє:
а) зекономити сили і засоби;
б) будувати соціально-педагогічну діяльність на науковій основі;
в) підвищити ефективність вирішення проблеми;
г) вирішити питання діагностики, профілактики, адаптації та реабілітації
особистості (тобто соціалізувати особистість).
Література:
Азаров Ю.П. Семейная педагогика. – М., 1989.
Актуальные проблемы социального воспитания. Науч.-метод.бюллетень
(Спец.выпуск к международному семинару) №6. –М.: Запорожье: Госкомитет
СССР, 1990.
Алмазов Б.Н. Профилактика конфликтов в работе с педагог. запущеными
учащимися. – М., 1988.
Антология социальной работы. – Т.1. – М., 1994.
Галагузова М.А. и др. Социальная педагогика: Курс лекций. –М., 2000.
–С.212-227.
Гребенников И.В. Основы семейной жизни. – М., 1991.
Гурски С. Внимание, родители: наркомания. – М., 1989.
Дети с отклонениями в развитии. Под ред. М.С.Певзпер. – М., 1966.
Социальная педагогика под ред. Галагузовой М.А. – М. – 2000.
Социальные отклонения. –М., 1984.
Турчапинова Ю.И. Педагогическая техника и мастерство учителя. – М.,
1987.
Ушинский К.Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении.
//Педагогические сочинения. В 6-ти т. Т.4. –М.: Педагогика, 1989.
–С.39-40.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter