Реферат на тему:
Методи соціологічних досліджень
Важливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в
тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації, що
дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, включаючи складні з
них, становище суспільної думки, особливості суспільної, групової
свідомості людей та ін.
Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного
дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний
експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів
свідомості, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх
використання.
Аналіз, класифікація документа.
В соціології документом називається спеціально створений людиною
предмет, що призначається для передачі або збереження інформації. За
способом фіксації інформації розрізняють: рукописні і друковані
документи, записи на кіно- і фотоплівку, магнітній стрічці. За метою
призначення виділяються матеріали, що їх відбирають самі дослідники.
Такі документи називають цільові. Та соціолог відбирає матеріали, що
складені заради іншої мети, тобто наявні документи. Звичайно, в
соціологічному дослідженні саме такі документи і називаються власною
документальною інформацією. За ступенем персоніфікації документи
поділяються на особові і безособові. Особовими документами є картотеки
індивідуального обліку (бібліотечні формуляри, анкети і бланки тощо),
характеристики, видані особі, листи, щоденники, заяви, мемуарні записки
та ін. Безособові документи — статистичні, історичні архіви, преса,
протоколи зібрань та ін. В залежності від статусу джерела виділяються:
офіційні і неофіційні. Офіційні документи: урядові документи, матеріали,
постанови, декрети, заяви, комюніке, стенограми офіційних засідань, дані
державної та відомчої статистики, архіви і поточні документи різних
установ і організацій, ділова кореспонденція, протоколи судових органів,
прокуратури тощо. Неофіційні документи — багато особистих матеріалів, а
також залишені окремими особами документи (статистичні повідомлення,
виконані іншими послідовниками на основі власних спостережень). Окрему
групу документів складають численні матеріали засобів масової
інформації. Нарешті, за джерелами інформації документи діляться на
первинні і вторинні. Первинні документи відображають явища, події, що
спостерігалися і фіксувалися безпосередньо дослідниками, або становили
відомості урядових і відомчих установ тощо. Вторинні — це документи, що
містять інформацію, опрацьовану, узагальнену або описану на основі
первинних джерел. Можна, звичайно, класифікувати документи і за їх
прямий зміст, наприклад, літературні дані, історичні і наукові архіви,
архіви соціологічних досліджень тощо.
Документалісти-історики, психологи сформували немало методів, способів,
з допомогою яких визначається ступінь достовірності, істинності
відомостей за самим змістом документальної інформації. Перше золоте
правило в роботі з документами (та й з будь-якою іншою інформацією) —
чітко відрізняти опис подій і їх оцінки. Але саме конкретна ситуація дає
ключ до розшарування смислу оцінок і думок. Дальший аналіз розкриває,
якими намірами керувався складач документу, що допоможе з’ясувати,
виявити навмисні чи мимовільні перекручення. Дуже важливо знати, який
метод одержання первинних даних використано складачем документа. Відомо,
що відомості «з перших рук» надійніше, аніж інформація з непевного
джерела, а записи під свіжим враженням відрізняються від запису тих же
подій і явищ згодом, через певний період. Якщо документ має згруповані
статистичні дані, варто, насамперед, виявити основи класифікації.
Нарешті, надзвичайно важливо з’ясувати загальну обстановку, в якій
складався документ: чи схильна до об’єктивності (незалежно від мети,
наміру або диктувалась зміщенням інформації в якійсь бік тощо). Особливу
обережність-слід проявляти досліднику при вивченні особистих документів
(автобіографії, щоденник, мемуари, листи та ін.). Основні умови довір’я
до особистих документів: можна вірити повідомленням, якщо вони не
торкаються інтересів автора документа або не завдають йому певної шкоди;
мабуть достовірні ті відомості, які в момент реєстрації загальновідомі,
деталі подій, що несуттєві, і ті відомості, до яких автор ставився
недоброзичливо. Перевірка оригінальності документу, аналіз мотивів, умов
його складання, мета, ситуації, в яких діяв автор документу, характер
його оточення — ось ті фактори, від яких залежить достовірність
інформації.
Важливий метод емпіричного дослідження — спостереження. Люди вдавались
до спостереження як одного з важливіших джерел соціальної інформації, що
безпосередньо сприймалась і прямо реєструвала всі факти про об’єкт і
його значимість з точки зору мети. Характерні риси спостереження:
систематичність, планомірність і цілеспрямованість.
Існують особливості спостереження.
Перша особливість — зв’язок спостерігача з об’єктом спостереження. Ні в
якій іншій науці досліднику не доводиться займатися вивченням
сукупності, до якої сам належить, часткою якої є, від якої безпосередньо
залежить. Соціолог спостерігає суспільство, соціальні процеси і
ситуації, виступаючи одночасно часткою суспільства. Нерозривний зв’язок
спостерігача з об’єктом спостереження накладає відбиток і на його
адекватне сприйняття соціальної дійсності, і на розуміння соціальних
процесів, ситуацій, дій окремих індивідів.
Роль опиту в соціологічному дослідженні
Друга особливість спостереження в соціології випливає із зв’язків
спостерігача з об’єктом спостереження і полягає в тому, що не може бути
позбавлений чисто людської риси — емоціональності сприйняття. Якщо явища
неживої природи можуть не викликати емоцій у спостерігача, то соціальні
явища, їх сприйняття і інтерпретація завжди емоціональні. Ця особливість
спостереження за будь-яких досліджень має враховуватися як одне з джерел
можливого перекручення даних спостережень.
Третя особливість спостереження — складність повторного спостереження.
Повторне спостереження, навіть повсякденного соціального факту,
надзвичайно трудніше, тому що соціальні процеси піддаються впливу
величезної кількості різних факторів і рідко бувають ідентичні. Тому
лише старанне і багаторазове спостереження якогось соціального явища
може дати достовірну інформацію і перейти до інтерпретації даних.
Соціологу часто необхідна інформація про такі явища і процеси, що
недоступні ніякому спостереженню і не знаходять досить повного
відображення в різних документах, що аналізуються, відбираються для
дослідження.
Метод базується на грамотно спланованому виборі респондентів і питань,
що варто з’ясувати, встановити обстановку, становище, суспільну думку.
Виявляється дуже економічним — опит порівняно невеликих сукупностей
дозволяє міркувати про становище і тенденції розвитку соціальних
процесів. Проведення опиту з залученням достатньої кількості
кваліфікованих дослідників і респондентів дозволяє в максимально короткі
строки опитувати велику сукупність людей і одержати інформацію для
прийняття оперативних управлінських рішень. Сучасні можливості
стандартизації питань анкети дозволяють одержати уніфікований опис
багатьох індивідуальних з окремих висловлювань людей, можливість
використати для опрацювання і аналізу оперативну і потужну обчислювальну
техніку і методи математичного аналізу. Нарешті, важливе достоїнство
методу опиту — широта охоплення різноманітних сфер соціальної практики.
В основі методу опитування — сукупність питань, що пропонується
респонденту, відповіді якого і створюють необхідну інформацію. В
будь-якому варіанті опитування — одна з найскладніших різновидностей
соціально-психологічного спілкування. Зв’язок між головними його
учасниками — дослідником і респондентом — забезпечується з допомогою
різних проміжкових ланок, що впливають на якість одержаних даних.
Необхідно мати на увазі, що тут важливе значення має візуальний контакт
з опитуваними.
Візуальний контакт — винятково важливий елемент спілкування. Дивитись на
того, хто говорить, означає не лише заінтересованість, але й допомагає
зосередити увагу на тому, що говорять. Кожному опитуваному варто знати,
що окремі аспекти взаємовідносин виражаються в тому, як люди дивляться
один на одного. Часто-густо трапляється, що співбесідники схильні
дивитись більше на тих, ким захоплюються, з ким у них близькі стосунки.
На відміну від чоловіків, жінки схильні на ширший візуальний контакт.
Звичайно, люди уникають візуального контакту в ситуаціях суперництва,
щоб такий контакт не сприймався як вираження ворожнечі.
Є два основні методи опитування: інтерв’ю і анкетний.
a
JtJoooooooooooccccccccccccccc
во враховувати манеру слухати респондента. Як правило, співрозмовник
палає бажанням висловити своє ставлення до чогось або виразити свою
думку, точку зору на ті чи інші соціальні, суспільні явища, події тощо.
Саме тому багато інтерв’юерів на початку бесіди вдаються до
нерефлекторного слухання. Особливо корисно застосовувати такий прийом в
ході бесіди, коли мова йде про прийом на роботу, коли про заявника
хочуть дізнатися як можна більше. Якщо доведеться вести також бесіду,
можна почати розмову запитанням: «Що в роботі подобається найбільше?»
або «Чому хочете працювати саме в такій фірмі?» Потім, в моменти, коли
це зручно, можна використати нейтральні репліки, щоб допомогти
співрозмовнику у самовираженні. Нерефлекторне слухання також корисно для
розуміння точки зору, позиції того, хто говорить або з’ясування того, що
ховається за його пропозицією або скаргою, це особливо корисно при
веденні комерційних переговорів. Формулюючи запитання і можливі
відповіді, варто дотримуватись того, щоб, по-перше, запитання і
відповіді формулювати по можливості коротко, без перекручення змісту;
по-друге, уникати багатозначимих верств; по-третє, різні обставини не
варто об’єднувати в запитанні; по-четверте, віддавати перевагу простим
формам викладу.
Анкетне опитування — один з важливих методів з’ясування суті тих чи
інших явищ, подій, суспільної думки тощо. Що таке анкета? Анкета —
опитувальний лист, що самостійно заповнюється опитуваним за певними
правилами і відповідаючи на поставлені питання. Анкетні питання широко
використовуються для одержання інформації про фактичне становище сфери,
що вивчається, її оцінку, інтереси, думки людини, діяльності
респондентів та ін. Питання в анкеті формулюється максимально чітко,
однозначно доступно. Серія анкетних питань забезпечує інформацію для
реалізації дослідження. В залежності від змісту питання використовують
різні методи, способи для підвищення достовірності, істинності
інформації. Анкета має декілька порівняно простих запитань (подальші
опити суспільної думки) або декілька змістовних блоків з серії запитань
(аналітичний глибокий опит), де кожний блок звичайно виділяється. З
комбінації відповідей на серію запитань, що стосується одного ж предмету
(проблеми), формуються індекси.
Анкетний опит передбачає реєстрацію відповідей самим опитуваним. Є різні
види анкетного опитування: поштовий (анкети розсилаються поштою);
пресовий (анкети публікуються в пресі); телефонний (опитування ведеться
по телефону); роздаточний (анкети вручаються респондентам особисто).
Опитування анкетне — один з видів соціологічного опитування, суттєва
особливість якого — використання анкети, що заповняється респондентом
(на відміну від інтерв’ю він сам читає анкети і сам фіксує відповіді).
Відрізняють звичайний і заочний (поштовий і пресовий). Звичайне
опитування дає можливість інтерв’юеру, досліднику роздавати анкети
респондентам, а потім їх збирати, не будучи присутнім при запевненні
анкет та ін. Формулювання запитань в анкеті здійснюється з потреб
реалізації програм дослідження. Формулювання програмних запитань, що
виражають наукову мету дослідження, і їх перетворення в індикатори —
основна проблема всієї техніки опитування.
Запитання про факти, їх мета — одержання висловлювань або інформації про
соціальні явища або ознаки, що можуть стати визначеними. Ця інформація
особливо стосується структури сукупності особистостей або сфери, що
досліджується. Це, наприклад, запитання про вік, освіту, професії,
суспільну працю та ін. Такі запитання про різні соціальні факти і явища
вводяться в опит тоді, коли недостатньо відомі
індивідуально-класифікуючі ознаки.
Запитання про знання, їх мета — одержання різних теоретичних суджень,
концепцій або відомостей, що свідчать про інформованість респондента. Це
запитання про економічні показники, про можливості підвищення
кваліфікації та ін. Відповіді на запитання допомагають точніше виявити
структуру установок інтересів, вказують на ступінь включеності індивіда
в колектив. Питання про знання не варто змішувати з запитаннями
експертів в межах експертного опитування. В експертному опитуванні не
роблять висновків про поведінку людей, виходячи з їх знання, а знання
виступають як інформації про обставини.
Запитання про суспільну думку. Відповіді на ці запитання частіше містять
оцінки. Думка у порівнянні з знаннями менш стабільна. Відповіді про
суспільну думку сильніше обумовлені ситуацією і нерідко залежать від
особистих переживань і настроїв. Вік, характер, світогляд або
ідейно-політична позиція, рівень освіти та інші індивідуальні
особливості істотно впливають на стабільність або можливість думки.
Формування думки визначається способом включеності індивіда в процес
суспільного розвитку, його політичною активністю. Соціально-історичний
досвід і різні відхилення в соціальній і духовній сфері також відіграють
роль в формуванні суспільної думки.
Запитання про мотиви поведінки і діяльності соціальних спільностей мають
певну мету: визначити мотиви поведінки, ситуації та ін.
В соціологічних дослідженнях є поняття – соціальний експеримент. Що таке
соціальний експеримент? Соціальний експеримент — спосіб одержання
інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і
поведінки соціального об’єкту в результаті впливу на нього деяких
керуючих і контролюючих факторів. Натуральний експеримент передбачає
безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій і явищ.
Виділяються такі види експерименту: екологічний, правовий, педагогічний,
соціологічний, соціально-психологічний та ін. Є науково-дослідні і
практичні експерименти. Підсумки соціологічних досліджень відображаються
у звітах. Звіт про соціологічне дослідження — письмовий документ, в
якому систематизовано і наочно викладаються результати досліджень.
Проблеми І труднощі ведення соціологічного дослідження показує, що
найтиповіші помилки і труднощі соціологічних досліджень в розробці
програми соціологічного дослідження є: по-перше, проблеми, що
сформульовані в програмі, часто не відображають реальної ситуації.
Поставлені уже раніше і реалізовані проблеми часто-густо ігноруються або
ж просто не враховуються. По-друге, мета дослідження не зв’язана з
проблемою, сформульована часто абстрактно, не відображає специфіку
об’єкту. Не визначені чітко завдання дослідження. Поставлені завдання,
відірвані від реальних можливостей, засобів дослідження. В ході розробки
програми не проводиться аналіз моделі об’єкту в системі факторів. На
основі наявних даних важко встановити межі об’єкту, його кількісний
склад, структуру та ін.; по-третє, не визначено предмет дослідження,
дається досить вузька або широка інтерпретація предмету дослідження, в
ході формування програми з’ясовувалось, що дуже слабо теоретично
розроблено предметний зміст дослідження. В процесі дослідження
ігнорується значення теоретичної моделі дослідження. Акцент в
дослідженні повністю перенесено на аналіз емпіричних показників. В
процесі дослідження змішується теоретичний і емпіричний рівень аналізу
процесів, а теоретична інтерпретація здійснюється фрагментарне, відсутні
гіпотези не співвіднесені між собою категорії аналізу і одиниці аналізу,
не побудована схема понять операційної інтерпретації.
Навчальний процес, в якому одночасно реалізуються пізнавальні і виховні
завдання вищої школи, виступає основою навчання і виховання, що
забезпечує не лише засвоєння знань, але й формування особистих якостей
тих, хто навчається. Мета вищої школи полягає в тому, щоб поєднати
навчання і виховання, яка досягається не автоматично і залежить не
стільки від навчальних програм і підручників, скільки від
соціально-професійного обліку і кваліфікації педагога. Тільки
різностороннє освічений, високо кваліфікований викладач вищого
навчального закладу спрямований не штучно, а органічно вводити в лекції
та інші види занять виховні аспекти. Основний підсумок всіх зусиль,
здійснення соціологічного аналізу подій і явищ — формування найбільш
відповідної специфіки предмету соціології сукупності прийомів, методів,
процедур і операцій теоретичного і емпіричного пізнання соціальної
реальності, що прийнято називати методикою. Така сукупність прийомів,
методів, пізнання нерідко називається методом соціологічного
дослідження. Тому-то методика соціологічного дослідження часто
розуміється як система прийомів, процедур і операцій встановлення
соціальних фактів. До такої системи належать і засоби аналізу соціальних
фактів. Зі зміною методики змінюється і техніка соціологічних
досліджень, в якій методика знаходить своє безпосереднє вираження.
Література:
1. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологического
исследования.—М., 1988.
2. Здравомыслов А. Г. Методология и процедура социологических
исследований.—М., 1969.
3. Как провести социологическое исследование? В помощь идеологическому
активу / Под ред. М. К. Горшкова и Ф. Э. Шереги. — М., 1990.
4. Рабочая книга социолога. 2-е изд. — М., 1983.
5. Ядов В. А. Социологические исследования: методология, программа,
методы.—М., 1987.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
