АДАПТИВНІ МОЖЛИВОСТІ МОЛОДІ ДО УМОВ
РИНКОВОГО СЕРЕДОВИЩА
Трансформація суспільних відносин у пострадянському просторі змушує
по-новому будувати своє життя практично всім верствам і групам
населення, що визначає комплекс проблем різного характеру і сили дії.
Серед цього комплексу нагальних проблем (соціально-економічних,
психологічних, соціотехнічних, культурологічних) особливе місце посідає
проблема адаптації до економічних змін, що відбуваються в суспільстві.
Особливо чутливою до таких змін є молодіжна спільнота. Головна
особливість адаптаційних процесів цієї групи полягає у тому, що для
молоді, у порівнянні з іншими верствами населення, на порядку денному є
не перебудова вже існуючих рис характеру, цінностей та установок, а
формування нових, адекватних вимогам ринкового середовища.
У вітчизняній соціологічній науці сьогодні існує ціла низка серйозних
робіт з проблеми адаптації молоді до нових економічних умов. Здебільшого
дані дослідження охоплюють один або кілька аспектів адаптаційного
процесу (найбільше робіт присвячено, зокрема, актуальним питанням
професійної (виробничої) адаптації)). Однак цього недостатньо, адже
існує нагальна потреба у комплексному підході, який би враховував
особистісні характеристики адаптанта, вимоги життєвої ситуації, чинники
соціалізації і соціокультурні впливи, пов’язані з макросередовищем.
У контексті даної проблеми важливим залишається співвідношення понять
“адаптація” та “адаптивні можливості”. Щодо адаптації (соціальної),
соціологічна традиція розглядає її з двох точок зору. Одна з них
розглядає адаптацію як пасивний процес пристосування суб’єкта до вимог
суспільства, в тому числі ціною жертв зі сторони особистості. Друга,
сучасна точка зору, яка бере свій початок з робіт швейцарського
психолога Ж.Піаже та англійського соціолога Р.Мертона, розглядає
адаптацію як двосторонній процес та результат зустрічної активності
суб’єкта і соціального середовища, внаслідок чого відбувається
пристосування до умов у новій життєвій ситуації.
Адаптація як процес взаємовпливу і взаємопроникнення, в першу чергу,
торкається безпосередньо особистості, її цілей, установок, далекоглядних
планів можливостей їх реального втілення.
Будь-яка можливість має певний ступінь ймовірної реалізації. З одного
боку, це залежить від суб’єкта, який робить свідомий вибір, з іншого
боку, можливі обмежуючі дії суспільного середовища. За певними
можливостями в суспільстві стоять відповідні соціальні сили, тому успіх
у здійсненні тієї чи іншої можливості визначається конкретним
співвідношенням цих сил. Важлива роль у перетворенні можливості на
дійсність належить суб’єктивному фактору, репрезентованого активно
діючим суб’єктом, який не лише реалізує наявні можливості, а створює
нові можливості. Відповідно “адаптивна можливість” є інтегральною
характеристикою потенційної успішності адаптації, що визначається
індивідуальними особливостями адаптанта та адаптаційного середовища.
Саме адаптивна можливість виступає в якості показника, з допомогою якого
можна оцінити та спрогнозувати результати адаптації конкретного суб’єкта
та віднайти об’єктивні перешкоди адаптації.
При розгляді адаптивної можливості в якості показника
“успішності-неуспішності” адаптаційного процесу слід зважати на те, що
навіть високий рівень адаптивної можливості у змозі нівелюватися
позаособистісними чинниками ситуаційного характеру, наприклад,
конкурентними відносинами, відсутністю підтримки, відповідних фінансових
ресурсів тощо.
Щодо молоді, результати соціологічних досліджень засвідчують, що в
умовах ринкового середовища у молодих людей більш високі адаптивні
можливості у порівнянні з старшим поколінням. Пояснюється це тим, що
молоді люди є більшою мірою індивідуалісти, ніж старші покоління, значно
прагматичнішими і раціональнішими у своїх діях. З іншої сторони, не
завжди молодь знаходить своє місце у житті. Серед найбільш нагальних
проблем молоді, що існують сьогодні в Україні, – це безробіття, падіння
рівня життя, житлова проблема, нерівність у розподілі суспільних благ
[1]. Крім того, молодь не витримує конкуренції з представниками більш
старших вікових груп у таких галузях, як охорона здоров’я, освіта,
культура, наука, однак проявляє значну активність у сфері підприємництва
[2].
Адаптивні можливості різних молодих людей не є однаковими. Це
визначається низкою як суб’єктивних чинників, так і об’єктивних умов.
Цей перелік факторів та умов є досить великим. Л.В.Корель [3] зробила
спробу їх класифікувати, розділивши усю сукупність факторів на три
групи. Першу групу склали соціально-психологічні фактори (потреби та
інтереси адаптанта, його риси характеру, установки, цінності та ціннісні
орієнтації), другу – статусні (рівень освіченості адаптанта, рівень
матеріальної забезпеченості, стан здоров’я, стать і вік адаптанта),
третю – соцієтальні фактори (економічна ситуація в країні, державна
молодіжна політика, система шкільної і вищої освіти, особливості ринку
праці).
Наш досвід дослідницької роботи підтверджує доцільність використання
трирівневого підходу до розподілу факторів та умов адаптації. Однак, на
наш погляд, бажано було б їх розглядати на особистісному, поведінковому
та соціальному рівнях.
Особистісний рівень визначається факторами індивідуально-психологічного
та статусного характеру. Його формують такі чинники, як:
· індивідуально-психологічні характеристики адаптанта;
· потреби, інтереси, соціальні установки та цінності особистості;
· професійно-ділові якості;
· знання та навички адаптанта;
· соціально-демографічні характеристики адаптанта;
· статус адаптанта у суспільстві та рівень його матеріальної
забезпеченості.
Даний рівень регулюючих чинників визначає потенційну здатність молодої
людини до засвоєння (успішного чи неуспішного) вимог зовнішнього
середовища (виробничого, економічного чи соціального тощо). Ця здатність
значною мірою опосередковується рисами характеру адаптанта, його
професійною спрямованістю, потребами, інтересами, ціннісними
орієнтаціями, умотивованістю.
Поведінковий рівень визначається процесами співставлення наявних
особистісних можливостей та ресурсів з вимогами ситуації ,що склалася на
момент адаптації. Значною мірою цей рівень знаходиться під впливом
когнітивних процесів та уявних чи реальних моделей поведінки. За своєю
природою поведінковий рівень є ситуативним. Його, окрім ситуації,
формують такі фактори, як:
· рольові очікування адаптанта щодо власного місця в системі виробничих
і професійних відносин;
· стратегія життєвого (професійного) шляху особистості;
· моделі трудової, економічної поведінки (наявні і можливі);
· системи дій і засобів, підпорядкованих досягненню мети (потенційній
успішності адаптації).
Соціальний рівень формує адаптивне середовище, умови адаптації.
Соціальні чинники і умови є фоновими і супроводжують як особистість, так
і її поведінку на протязі не лише усього адаптивного процесу, але й на
протязі усієї життєдіяльності. Соціальний рівень адаптації включає три
групи регулюючих факторів, серед них:
· фактори групової підтримки адаптанта (наприклад, з боку сім’ї, друзів,
референтних груп тощо);
· інституціональні фактори, пов’язані з ефективністю функціонування
систем шкільної і післяшкільної, зокрема вищої освіти, з наявністю у
суспільстві інституцій (наприклад, центрів професійної перепідготовки
населення, соціальної реабілітації та ін.), здатних забезпечити
професійну та психологічну підтримку адаптанту;
· соцієтальні фактори, серед яких особливої уваги заслуговують:
економічне становище в країні і особливості ринку праці, наявність
молодіжної політики в державі; задіяність чітких норм, критеріїв,
взірців оцінки адаптивного процесу та культурологічних традицій
адаптації; ментальність соціуму, його відкритість до інноваційних
процесів.
Реалізація трирівневого підходу до аналізу адаптивних можливостей
старшокласників-випускників львівських середніх шкіл (соціологічні
опитування проведені кафедрою соціології Львівського національного
університету імені Івана Франка спільно з обласним Центром практичної
психології та соціальної роботи на протязі 1997-2000 рр.) дало змогу
констатувати наступні тенденції:
1) на рівні особистості: характерною особливістю є позиція молоді, яку
можна сформулювати як позицію інтернальної особистості. Що це означає?
Перш за все у випадку життєвих негараздів молодь здебільшого схиляється
до самостійного розв’язання своїх власних проблем. По-друге,
несприятлива економічна ситуація “провокує” таку поведінку молоді, яка є
діяльною, вимагає актуалізації особистісного потенціалу, а не підтримки
ззовні зі сторони батьків, держави. Крім того, нові економічні умови є
одним з глобальних чинників, який визначає сучасну професійну сферу
ціннісних орієнтацій молоді. З’ясувалося, що старшокласники у переважній
більшості зорієнтовані на спеціальності економіко-фінансового та
менеджерського спрямування. Однією з престижних професій, яку б хотіла
засвоїти молода людина, є професія підприємця-бізнесмена. Серед інших
престижних професій названо професію правника і лікаря. Щодо
особистісних рис, які сприятимуть успішній адаптації до ринкових умов,
старшокласники найбільш цінують “самостійність”, “відповідальність”,
“впевненість у собі”, “вміння пристосуватися до нових умов життя”;
2) на рівні поведінки: домінування стратегій поєднання в майбутній
професії творчості з високими заробітками, навіть за умови, якщо
тривалий час доведеться бути без роботи, а також прагнення долучитися до
праці з новою технікою та технологіями, репрезентованими
комп’ютерно-інформаційними системами. На думку старшокласників, найбільш
важливими чинниками, що визначатимуть їх життєвий успіх, є в першу чергу
гроші, далі за значущістю – хороша освіта, зв’язки, високий
професіоналізм, талант;
3) на соціальному рівні: констатована стурбованість молоді тим, що
держава не створила належних умов, які б гарантували впевненість у
власному майбутньому. Так, свої шанси на подальше працевлаштування
старшокласники розцінили нижче середнього. Близько половини опитаних
стурбовані можливим безробіттям. Крім того, молоді люди переконані, що
держава повинна гарантувати після здобуття відповідної освіти місце
праці. З метою прискорення процесу адаптації до нових умов
старшокласниками висловлено цілий ряд пропозицій. Серед них:
запровадження спеціальної навчальної дисципліни, яка б ознайомлювала
учнів із світом професій, надавала змогу визначити професійні інтереси,
нахили учнів, націлювала їх на ефективні стратегії та моделі трудової
поведінки; перенесення акцентів професійного навчання з теоретичної
сфери у практичну площину; запровадження гнучкої системи зв’язку
навчальних закладів з потенційними працедавцями; формування ефективної
та дієвої державної підтримки молодого спеціаліста та молодіжного
підприємництва; запровадження конкретних програм соціальної роботи з
молоддю у напрямку покращення соціального самопочуття цієї групи.
Таким чином, адаптивна можливість як інтегральна характеристика
потенційної успішності адаптації особи (групи) визначається
співвідношенням особистісних і соціальних факторів, взаємодія яких
конкретизується у вчинках, реальних діях, стратегіях і тактиках
поведінки адаптанта.
ЛІТЕРАТУРА: 1. Головатый Н.Ф. Социология молодежи. – К.: МАУП, 1999. –
С.85. 2. Яременко О., Комарова Н. Деякі поведінкові орієнтації населення
великих міст України //Україна: аспекти праці. – 1995. – №3-4. – С.69.
3. Корель Л.В. Социология адаптации: этюды и аналогии. – М.: ИНФРА-М,
1997. – С.25.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
