Сценарій уроку
Жнива на Україні
Жнива завжди на Україні починались за тиждень до свята Петра і Павла
або через тиждень після нього. До них готувались, як до великого
урочистого свята і водночас до тяжкої праці, бо ж працювали у спеку від
зорі і до зорі. До 30-х років нашого століття єдиним знаряддям для
збирання хліба був серп і коса. Мабуть тому і назвали цей місяць –
серпень. Жнива складаються з зажинок, жнив і обжинок. До цього свята
можна в бібліотеці оформити книжкову виставку “Серпневий день рік
годує”, або провести бібліографічний огляд “Ми пшеницю дожинали”,
конкурс на кращий вінок з жита чи пшениці тощо.
Інсценівка обряду
І ВЕДУЧА: Хліб на Україні вважається символом святості, радості, щастя,
здоров’я та багатства. Тому жнива завжди були святою справою. Село в цей
час завмирало. Вдома лишались тільки хворі, старі і малі. Достиглі поля
пшениці і жита чекали мозолястих рук хлібороба. Жнива починались за
тиждень до “Петра” (12 липня), або після нього і обов’язково в легкі
(жіночі) дні: середу, п’ятницю, суботу. До схід сонця вирушали возами і
пішки цілими валками селяни в поле. Чоловіки у солом’яних брилях, з
косами на плечах, мантачками за поясом, а жінки в білих хустках, з
серпами в руках.
(На сцені появляється дід у широкому солом’яному брилі з косою і дівчата
та молодиці з серпами. Розстеляють білу скатертину, кладуть на неї
хліб-сіль та інші наїдки).
ДІД (став лицем до сходу сонця, здіймає бриль, хреститься і промовляє):
Боже, допоможи щасливо день опровадити – святий хлібець зібрати! Пошли
всім здоров’я у ці жнива, а померлим – царство небесне! Збережи хліб наш
на ниві від граду, грому, тучі, вітру буйного! (Звертається до жінок і
дівчат) Поснідаємо нашвидкуруч, як годиться, і почнемо з поля, що біля
дороги.
(Виходять).
II ВЕДУЧА: Під палючим сонцем з ранку й до темна люди, зігнувшись,
працювали до сьомого поту. Лишали всю іншу роботу, аби якнайшвидше
впоратись із урожаєм. Якщо хтось мав велике поле, то збирав толоку.
Учасникам її не платили, а лише ситно харчували. Вдовам, хворим, сиротам
обов’язково безкоштовно допомагали впоратись на полі. Це свідчить про
високі моральні якості нашого народу – щедру душу, добре, чуйне серце,
бажання допомогти один одному в скрутну хвилину. Сирітські жнива чудово
описав письменник Михайло Коцюбинський в своїй новелі “Харитя”.
(На сцені хвора мати і Харитя. Мати сидить і говорить до дочки):
МАТИ: “Що ми робитимемо, доню? От довелося мені злягти саме в жнива…
Хліб стоїть у полі невижатий, осипається… І вже не знаю, як мені,
бідній, недужій, запобігти лихові… Як не зберемо хліба – загинемо з
голоду зимою!..
ХАРИТЯ: Не журіться, мамо, не плачте! Адже ж Бог добрий, мамо! Бог
допоможе вам одужати, поможе вам хліб зібрати… (допомагає піднятись
матері і виводить її зі словами):
Приляжте, відпочиньте, легше стане… (виходить на середину сцени).
Ще торік ходила я з мамою на ниву, бачила, як вона жне, і серп брала в
руки… Та скалічила пальчик… Тепер я виросла, набралася сил,
(дивиться на руки) і руки побільшали… Ляжу спати, щоб завтра раніше
прокинутись. (Лягає на лаві, робить вигляд, що спить).
e
зварила куліш, нагодувала маму… (В цей час Харитя все робить мовчки,
про що говорить автор). Зняла серп з полиці, поклала в торбинку хліба та
цибулі і пішла. (Харитя виходить).
…Жне Харитя, але якось недобре йде робота. Довге стебло путається,
великий серп не слухається, колосся лоскоче спітніле личенько… Аж ось
щось наче впекло Харитю в палець. Вона вихопила руку й побачила на
пальці кров. Серп випав з рук Хариті, на очі набігли сльози…
(Виходить на сцену Харитя, тримає пальчик у “крові” і гірко плаче.
Стежкою підходять до неї 2 молодиці):
– Ти що тут робиш, Харитю? – (спитали разом).
ХАРИТЯ: Жну… Мати слабі лежать… нема кому хліб вижати… З голоду
загинемо зимою.
ЖІНКА: Не плач. Мати твоя, дасть Бог, одужає, а жито ми вижнемо, не дамо
вам загинути з голоду. (Всі виходять).
АВТОР: Незабаром мати Хариті одужала. Молодиці вижали удовине поле,
хрещений батько Хариті звіз хліб у стодолу, і сироти вже не боялися
голодної смерті.”
І ВЕДУЧА: Жнива у всі часи були важкими. Та найважчими для українців
вони були в часи кріпацтва. Багато своїх віршів їм присвятив
Т.Г.Шевченко.
(Виходить на сцену чтець).
ЧТЕЦЬ:
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана, сина, годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою – таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть.
І усміхнулася небога,
Проснулася – нема нічого…
На сина глянула, взяла
Його тихенько сповила
Та, щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла.
II ВЕДУЧА: Працювали на жнивах здебільшого цілісінький день мовчки, а
вже увечері повертались додому з піснею:
Ой у полі нивка,
Кругом материнка…
Там дівчина жито жала,
Гарна чорнобривка.
Жала вона, жала,
Сіла спочивати,
їхав козак з України
Мусів шапку зняти.
Мусів шапку зняти,
“День добрий” сказати;
“Помагай Біг, дівча моє,
Тобі жито жати…”
І ВЕДУЧА: І наставав день, коли закінчувались жнива, коли поле густо
вкрито копами і – починалось довгожданне свято “Обжинки”
(На сцену виходять хлопці і дівчата з пучками колосків, сідають на
“травичку”, плетуть вінки і співають):
От діждали літа
Тай нажали жита,
Будемо плести віночки
З золотої пшениченьки…
(Вінок надівають найвродливішій дівчині, дають в руки букет з колосків і
йдуть за нею “в село”, співаючи):
Відчиняй, пане, ворота,
Бо йде твоя робота.
Несем тобі вінки
Із золотої нивки –
Житнії, пшеничнії,
Щоб були величнії!
(Назустріч їм йде господар, бере з їх рук вінок, запрошує в хату)
ГУРТ (співає):
А ми насієм жита, жита,
Та поставим копи, копи.
Та ударим гопи, гопи,
Земля аж гуде,
Де громада йде!
(Господар з господинею виносять на середину стіл, покритий білою вишитою
скатертиною. На ньому коровай з нового урожаю, сніп, перев’язаний
червоною стрічкою. Починається свято з піснями, танцями. Грають троїсті
музики).
Дівчата і хлопці співають:
Як діждали літа
Та й нажали жита
Літечко тепленьке,
Жито зелененько.
З жита та пшениці
Добрі паляниці.
Всіх ми почастуємо
Та ще й затанцюємо.
Ой, заспіваємо, хай дома почують,
Хай нам вечерю готують.
Утомила нас та широкая нива,
Що тепер нам і вечеря не мила.
Ой не так нива, як високії гори,
Ой не так гори, як велике жито,
А вже ж нам спину, як кілком перебито.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter