Жанрова своєрідність та мова “Вибраних місць із листування з друзями” М.
В. Гоголя
“Вибрані місця із листування з друзями” написані в один із найскладніших
періодів життя М. В. Гоголя
Митець завершив книгу в 1846 році, але фактично вона писалася протягом
кількох років – в середині 1840-х років. У цей час, за словами
письменника, до нього часто зверталися його друзі, приятелі і навіть
малознайомі люди, з якими траплялися якісь потрясіння чи негаразди. І
Гоголь, хоча й сам переживав важку кризу, ретельно відповідав усім, хто
писав йому: “Стоит только хорошенько выстрадаться самому, как уже все
страдающие становятся тебе понятны и почти знаешь, что нужно сказать
им… Велик Бог, нас умудряющий! И чем умудряющий? – тем самым горем, от
которого мы бежим и хотим скрыться” (3, с. 74). Найбільш хворобливими й
важкими були для Гоголя перші два місяці 1846 року. За його спогадами,
“среди лечений, среди разъездов, среди хлопот, дел, которых
затруднительности и не предполагали его друзья”, він змушений був
відповідати на безліч різноманітних листів, що вимагали, як він писав,
“не пустых, но обдуманных ответов”. Так народилася думка про створення
цілісної книги “Вибрані місця із листування з друзями”.
“Вибрані місця із листування з друзями” мають усі характерні риси
епістолярного жанру. Тут є і звертання до адресата, і живий діалог зі
своїми сучасниками, і роздуми щодо конкретних фактів чи подій
тогочасного суспільства, мистецтва, приватного життя. Однак вже
сучасники помітили, що “Вибрані місця” М. Гоголя набагато виходять за
межі звичайних листів у прозі. У цій книзі митець вів розмову не тільки
з представниками свого покоління, а і з самим собою, і з Богом, з усім
людством, і це не могло не відбитися на жанровій своєрідності його
твору.
Починає “Вибрані місця із листування з друзями” передмова, в якій Гоголь
пояснює, чому він вирішив написати цю книгу. У передмові він пише про
хворобу, що ледь не забрала його життя, і про дивовижний порятунок,
який, за його словами, прийшов від Бога: “Небесная милость Божия отвела
от меня руку смерти” (3, с.5). Проте письменник відчуває, сил у нього
небагато, тому він вирішив залишити по собі на згадку дещо для своїх
співвітчизників: “…жизнь моя на волоске и, приготовляясь к отдаленному
путешествию к Святым местам, необходимому душе моей, во время которого
все может случиться, я захотел оставить при расставании что-нибудь от
себя моим соотечественникам” (3, с. 5). Інтонації сповіді, що звучать у
передмові, будуть звучати протягом усього твору. Гоголь, відкриває свою
душу співвітчизникам, він пише про наболіле, про те, що його бентежить,
про що він хотів би поговорити перед смертю. “Вибрані місця із
листування з друзями” митець справді сприймав майже як останню розмову з
публікою перед смертю, і ця книга засвідчила великий духовний переворот,
що відбувся у ньому в середині 1840-х років. Сповідальність передбачає
надзвичайну емоційну напругу, експресивність виражальних засобів,
нервове напруження. І все це ми знаходимо у “Вибраних місцях” Гоголя.
Тут немає нічого від вигадки, удаваності. Митець не може бути нещирим
напередодні смерті, тому його слово надзвичайно хвилююче і піднесене, у
його слові – велич високої трагедії людини на шляху пошуку істини.
Вже у передмові звучать й інші мотиви – молитовні. У “Вибраних місцях”
Гоголь молиться з усією силою внутрішньої напруги. І його молитва
звернена до Бога, від якого він чекає вищої милості й духовної
підтримки. Втім, Гоголь молиться не стільки за себе, скільки за все
людство, за своїх співвітчизників, доля яких хвилює його більше, ніж
власний важкий стан: “Я же у гроба Господня буду молиться о всех моих
соотечественниках, не исключая из них ни единого; моя молитва будет так
же бессильна и черства, если святая небесная милость не превратит ее в
то, чем должна быть наша молитва” (3, с. 8). Отже, “Вибрані місця із
листування з друзями” – це не тільки сповідь, а ще й молитва за всіх
грішних і праведних, за всіх людей, від яких Гоголь не відділяє й себе,
прагнучи сам очиститися від гріхів і знайти шляхи морального
вдосконалення світу.
Гоголь молиться про те, щоб кожна людина зрозуміла найвищу мету свого
існування, щоб вона змогла осягнути той духовний смисл, який, попри всю
свою недосконалість, все ж таки має земний світ, і співвіднести цей
смисл з небесними істинами. У своїх молитвах Гоголь просить Бога: “Боже,
дай полюбить мне больше людей!” (3, с. 47). Про любов і його молитва за
людей. Він зізнається у великій любові до своїх співвітчизників:
“Сотечественники! – не знаю и не умею как назвать вас в эту минуту…
Соотечественники! Я вас любил, – любил тою любовью, которую не
высказывают, которую дал мне Бог, за которую благодарю Его как за лучшее
деяние” (3, с. 10). Гоголь молиться про те, щоб його співвітчизники
стали втіленням тієї любові, що є центром християнського вчення, щоб
поняття “любов” стало основою суспільного життя, щоб усі люди змогли
обнятися, як брати, а все людство стало єдиним тілом.
Невипадково на перших сторінках “Вибраних місць із листування з друзями”
Гоголь вмістив свій “Заповіт”, в якому робить необхідні розпорядження на
випадок своєї смерті. Втім, сама книга “Вибрані місця” є своєрідним
заповітом Гоголя сучасникам. У своєму творі він дає настанови щодо того,
як жити, як будувати своє життя, як знайти місце у суспільстві, що
цінувати й шанувати, як будувати стосунки з іншими людьми тощо.
Письменник звертається до різних людей свого часу – і знайомих, і
незнайомих: до митців, губернаторів, чиновників, поміщиків тощо. Він
підкреслює той великий моральний вплив, який має будь-яка влада, навіть
влада і краса жінки. Кожна людина, за його словами, повинна служити
добру й любові на своєму місці. При цьому треба думати не тільки про
майбутнє, а передовсім про теперішнє й вже сьогодні творити рукотворні
“дива”, поліпшуючи цим самим світ.
Гоголь нагадує своїм сучасникам про те, що треба любити Росію, свою
вітчизну, і кожний має служити їй там, де він живе й працює, відкривши
Бога в душі.
?????:?”Вибраних місцях” відчувається певна міра дидактизму, оскільки
Гоголь прагне навчити людей того, до чого сам йшов важко і довго. Однак,
заповідаючи своїм сучасникам важливі істини, письменник робить це
надзвичайно щиро й натхненно, у нього немає ніякої гордості чи
зверхності до людей. Він не ставить себе вище за них, не проповідує з
високої кафедри, як звинувачували в цьому Гоголя після виходу книги.
Закликаючи людство йти шляхом Христа, сам Гоголь бере на себе роль не
проповідника, а вічного учня. Він утверджує ідею особистого служіння:
“Назначенье человека – служить и вся жизнь наша есть служба. Не забывать
только нужно того, что взято место в земном государстве затем, чтобы
служить на нем Государю Небесному, и потому иметь в виду Его закон.
Только так служа, можно угодить всем: государю, и народу, и земле своей”
(2, с. 49). У зв’язку з ідеєю служіння у “Вибраних місцях із листування
з друзями” виявляються жанрові ознаки апостольських послань, вміщених у
Біблії. Тут постійно звучить думка про Христа, про справу відданого
служіння Йому, про відновлення Його заповідей на землі.
У книзі можна знайти також особливості й інших біблійних жанрів: притчі,
приповісті, одкровення, проповіді тощо. А загалом “Вибрані місця із
листування з друзями” за своєю будовою й стилістикою нагадують Біблію.
Твір складається з багатьох окремих частин, написаних у різні часи й з
різного приводу, до того ж частини відносно незалежні одна від одної, їх
об’єднує лише особа автора і спільна ідея – осмислити шлях людства і
знайти засоби його духовного виправлення. Основні композиційні вузли
“Вибраних місць із листування з друзями” складають біблійні поняття:
гріх, слово, жінка, любов до ближнього, любов до Бога, гордість, жертва,
воскресіння та ін. Поєднання діалогічної та монологічної форми,
звертання до різних адресатів створює ефект живої мови, щирої розмови
про найголовніше.
Однак те, що Гоголь писав про “сам хід звернення людства до Христа”, не
заперечує надзвичайно реального, світського смислу книги. Вона
присвячена актуальним проблемам суспільного життя часів Гоголя. Тому у
творі можна знайти й чимало публіцистичних відступів, і
літературно-критичних нарисів, і роздумів щодо конкретних фактів буття
тощо. На-приклад, Гоголь пише про той величезний вплив, який справив
російський переклад “Одіссеї” В. Жуковського на тогочасну публіку. І тут
же робить висновок про значення поезії в житті людини – вона навіює на
душі те, що не можна зробити ніякими законами. Або, скажімо, згадуючи
про те, як Пушкін цитував уривок з оди Державіна, Гоголь переходить до
роздумів про роль слова, роль поета і мистецтва у суспільстві. Він
закликає митців бути надзвичайно уважними до свого слова,
відповідальними за те, що виходить з-під їхнього пера, бо слово, на його
думку, – надзвичайно могутній засіб духовного впливу, тому зі словом
треба поводитися обережно, жартувати зі словом, як пише Гоголь,
неприпустимо. Гоголя хвилює і стан тогочасної церкви, і державних
установ, і життя кожної “маленької” людини. Погляд митця у “Вибраних
місцях із листування з друзями” відзначається надзвичайною широтою, він
не проходить повз будь-якого аспекту життя російського суспільства. Усе
турбує його, і про все він має власну думку. Характерною особливістю
книги є те, що від конкретних фактів, від конкретних явищ і подій Гоголь
переходить до філософських узагальнень. Поєднання конкретного й
абстрактного надає твору актуального звучання і в наші дні. Вже давно
немає тих людей, до кого звертався Гоголь, давно стали минувшиною ті
події, що спричинили появу тих чи інших листів, а гоголівське слово
звучить так само натхненно й захоплююче.
І ще одну особливість жанрової форми “Вибраних місць” не можна обминути.
“Вибрані місця із листування з друзями” – своєрідне втілення
християнської утопії митця. Гоголь щиро вірив у те, що слово має
надзвичайну силу, а тим більше слово, що йде від Бога. Тому він уважав,
що духовне пробудження людей з допомогою Божого слова, навернення їх до
християнських істин може призвести до виправлення суспільства і побудови
Царства Божого на землі. Жанр утопії передбачає показ шляхів
удосконалення держави. І Гоголь шукає ці шляхи як у зовнішньому світі
(аналізуючи стан державної влади, церкви, суспільного життя), так і у
внутрішньому світі кожної окремої людини, у властивостях її душі. Він
вважає, що якщо кожна людина відкриє Бога в собі і буде наслідувати
Христа, весь світ стане кращим.
Невипадково “Вибрані місця із листування з друзями” завершує глава
“Світле Воскресіння”. Хоча вся книга просякнута трагічними мотивами,
гірким болем художника за стан тогочасного людства, однак фінал твору
досить оптимістичний. Біблійна фраза “Христос воскрес!” стала
лейтмотивом останнього розділу. Гоголь розкриває високий зміст цього
свята, що полягає не в поцілунках, а передовсім у тому, щоб побачити в
людині найвищу цінність, щоб усе людство обійняти як брата, щоб уся
Росія стала як одна людина. Як утопія “Вибрані місця із листування з
друзями” спрямовані на дійсність, яку треба, на думку митця, докорінно
змінити. Книга має прогностичний характер. Гоголь робить спробу зробити
крок у майбутнє, показати, як можна реально виправити недосконале
суспільство.
У “Вибраних місцях” надзвичайно органічно поєднуються критичний і
оптимістичний пафос, погляд на світ зовні і зсередини, діалогічне й
монологічне мовлення, особливості різних жанрових форм і стилів. Усе це
дає можливість авторові створити твір узагальнюючого філософського
змісту, що охоплює усе розмаїття духовного буття людства і звучить
актуально і за наших часів.
Література:
Вересаев В. Гоголь в жизни: Системный свод подлинных свидетельств
современников. – Х.: Прапор, 1990. – 680 с.
Гоголь Н. В. Авторская исповедь // Гоголь Н.В. Сочинения: В 8 т. – Т. 8.
– СПб., 1900. – С. 15-54.
Гоголь Н. В. Выбранные места из переписки с друзьями // Гоголь Н. В.
Сочинения: В 8 т. – Т. 7. – СПб., 1900. – С. 5-221.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
