Урок на тему:
“Я народився і жив для добра і любові”
(Життєвий і творчий шлях Олександра Довженка)
Мета: ознайомити старшокласників з біографією письменника; дати
уявлення про кіноповість; розвивати аналітичні навички та вміння;
прищепити любов до творчості українського Мікеланджело.
Тип уроку: урок-кіноповість.
Обладнання: звукозапис музики Б. Лятошинського “Чотири українські теми”;
виставка творів письменника; стилізація кіноплівки з надписами
“Знайомство”, “Джерела”, “Шлях до ремесла”, “Боротьба”.
Форми організації навчання: групові.
Хід уроку
І. Організаційний етап.
Звучить музика, на фоні якої підкреслено демонстративно учитель
стилізує класну кімнату під знімальний майданчик, записуючи тему і
епіграф уроку на дошці:
“Він залишився як дерево, що вічно цвіте, вічно плодоносить, як великий
мислитель, який може стояти поряд із Сократом і Гомером”. А. Малишко.
ІІ. Оголошення теми, мети.
Літературознавець М. Наєнко сказав про О. Довженка ще й так: “Він – як
самоцвіт: скільки не обертай його, а в ньому починають світитися все
нові і нові грані”.
Нерідко О. Довженка порівнюють із видатними майстрами епохи
Відродження, які були водночас і живописцями, і поетами, і
архітекторами, і природознавцями. Його ще називають українським
Мікеланджело, засновником українського кінематографу.
На цьому уроці нам пощастило познайомитися з ним уперше, і зробимо це
знайомство незвичним: кадр за кадром переглянемо уявний фільм,
прочитаємо кіноповість його життя і творчості. У створенні цього уроку
беруть участь групи: “історики”, “художники”, “біографи”,
“літературознавці”, які працювали вдома з довідковою літературою.
Девізом нашої подорожі нехай стануть слова Олександра Петровича:
“Приберіть геть усі п’ятаки мідних правд і залиште тільки чисте золото
правди!”
Сторінка перша. “Знайомство”.
Демонструється портрет письменника, плакат, на якому записано відгуки і
оцінка творчості Довженка:
1958 р. Постановою журі Міжнародної виставки в Брюсселі Довженко
визнаний як один із першого десятка провідних митців 60-річної історії
мистецтва кіно.
1939 р. “Першим поетом кіно” назвав його Левіс Джекоб у книзі “Історія
американського фільму”.
1949 р. Жорж Садуль у книзі “Історія мистецтва кіно” твердить, що
“Земля” Довженка мала великий вплив на молодих кіномитців, зокрема
Англії та Франції.
1957 р. Артур Найт у книзі “Найживіше мистецтво. Панорама історії кіно”
доводить, що найкращі японські фільми “Роша мун” і “Ворота пекла”
зроблені під впливом Довженка.
1957 р. Айвор Монтегю у книзі “Довженко-поет життя вічного” пише:
“Земля” Довженка – це твір генія; йому мусили відступити перше місце
російські кіномитці Ейзенштейн і Пудовкін”.
1958 р. Коли у Брюсселі “Земля” була визнана найкращою у світі, Чарлі
Чаплін пише телеграму: “То ж велике щастя для вас, що Україна має такого
славного сина і воістину великого художника. Нехай же вам, дорогий
Олександре Петровичу, щасливо живеться і можеться предовгії літа”.
Що ж, воістину мав рацію народ, коли запримітив: “Не хвали сам себе,
нехай тебе люди похвалять”.
Хвалили там, у вільному світі. У себе ж – ні. Більше того – Дем’ян
Бєдний у газеті “Известия” написав фейлетон, після чого Довженко за ніч
посивів.
Художники:
(Це група учнів, обдарованих у сфері живопису. Вони дають
“психологічний” аналіз портрета письменника, порівнюють власні
спостереження зі свідченнями сучасників).
1. “В обрамленні білосніжного сивого волосся високе скульптурне чоло.
З-під злегка зламаних енергійних брів дивляться вдалину сіро-блакитні
очі. Погляд довірливий, пильний, вдумливий, уважний. Вольове,
напружено-серйозне загоріле мужнє обличчя, вирізьблене з незвичайною
довершеністю. Вражає рідкісне поєднання духовної і фізичної сили”.
2. “Він був дуже вродливий… Олександр Довженко, зі своєю усмішкою, ледь
квапливою мовою, з м’якою українською вимовою. Він взагалі був вродливий
не тією солодкою, а мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує
своїх обранців. Срібло сивини з роками ніби ще більше звеличує цю красу
з ореолом пережитого”.
Сторінка друга. “Джерела”.
Біографи:
Сосниця – провінційне містечко на березі красуні Десни, на
Чернігівщині. Побілені хати, зарослі травою вулиці. В одному з провулків
стояла під грушею хата – стара, присадкувата. Це – давнє гніздо
Довженківського роду – хліборобів, рибалок, чумаків, косарів. Предки
Довженка були козаками і в середині XVIII ст. прибули до Сосниці з
Полтавщини. Ціла вулиця називалася Довженковою. Сашко, який народився у
серпні 1894 р., був сьомою дитиною у хліборобській родині, в якій діти
помирали одне за одним. “Дітей мали багато, чотирнадцять, перемінний
склад, з якого залишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта померли в
різний час, майже всі не досягли працездатного віку. І коли я зараз
пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадував,
у моїй уяві плач і похорон”.
Літературознавці:
У день смерті аж чотирьох синів-соловейків, мати Довженка, Одарка, про
яку він говорив, що вона “народжена для пісень”, “але проплакала все
життя”, молилася: “Залиши мені, Господи, Сашка, оберігай його від
поганих людей. Дай йому силу. Пошли йому щастя, щоб його люди любили, як
я його люблю”.
Психологи:
Можливо тому улюбленою піснею О. Довженка була пісня “Ой горе тій
чайці…”, авторство якої приписується самому Мазепі.
Біографи:
Батько Олександра Петро (про якого письменник скаже: “Усе життя його
минуло під знаком темряви і неосвіченості”), на свою біду, мав
романтичну вдачу і свого сина мріяв за будь-яку ціну “вивчити на пана”.
Літературознавці:
Через багато років, працюючи над “Зачарованою Десною”, письменник
згадає рідних людей з особливою ніжністю: “З мого батька можна було
писати лицарів, богів, апостолів, великих учених і сіятелів”. А діда
назвав “добрим духом лугу і риби”: “…гриби і ягоди збирав він у лісі
краще за всіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою
грушею і дубом. Дід був письменний по-церковному і в неділю любив
урочисто читати псалтир”.
Психологи:
Зрозуміло, звідки у Довженка нахил до споглядальності: “У мене не було
пристрасті до чогось одного, певного. Мені здавалося, що я все можу, що
все легко, і мені хотілося бути різним, хотілося начебто розділитися на
кілька частин і жити в багатьох життях, професіях, країнах і навіть
видах”.
Сторінка третя. “Шлях до ремесла”
Учитель записує на дошці “сигнальні” ключові слова, за якими учасники
груп мають створити “калейдоскоп”, як цілісну розповідь про освіту і
поступ О. Довженка:
– Сосницька початкова школа
– Монтій Созонович Опанасенко
– Глухівський учительський інститут
– комерційний інститут
– Академія мистецтв
– школа старшин Петлюрівської армії
– “босий комісар” освіти і культури
– відділ Повноважного представництва УРСР у Польщі
– Торгове представництво УРСР в Німеччині
– приватне училище професора Е. Геккеля
– Одеса 1940 р. – Київ
– Ашхабад
– Воронезький фронт
– Москва 1952 р.
– береги Дніпра 1954 р.
– Новодівиче кладовище.
О. Гончар писав: “Довженко справді глибоко трагічна і суперечлива
постать. Десь я назвав його “українським Мікеланджело” і цих слів не
зрікаюся й зараз, маючи на увазі всебічну фантастичну обдарованість цієї
людини”.
Сторінка третя. “Любов”
Біографи:
“Тричі являлася йому любов”, як у Франка. Уперше “найсміливіший і
найвродливіший хлопець” у Сосниці закохався, навчаючись в училищі, в
дочку багатого купця Надійку Чаусовську – гімназистку-красуню. Гарна
була пара. Та коли вони, молоді і закохані, безтурботно бігали на
ковзанку, містечко Сосниця ніби журливо хитало головою: мовляв, нічого
не вийде з того кохання, бо ще не бачив світ, щоб щасливим було подружжя
з доньки багатія і сина бідного діхтяря…
З Варварою Криловою Олександр познайомився, вчителюючи у Житомирі.
Разом учили дітей, інсценізували уривки з “Назара Стодолі”, “Гайдамаків”
та “Катерини”. Побралися, переїхали до Києва, де не тільки події
громадянської війни вразили серце Довженка, а й сімейна драма. Лист від
дружини обпік серце: “Я люблю тебе, але дружиною твоєю не буду. Не лай
мене і не плач за мною”. А коли повернувся додому, застав Варю в обіймах
білогвардійського офіцера, пережив гіркоту зради, яка, однак, не
спопелила любові. Коли, перебуваючи в Німеччині, він дізнався, що
облесник-офіцер покинув хвору на туберкульоз Варю у Празі, не вагаючись,
одружується зі своєю зрадливою дружиною вдруге і привозить в Україну.
Юлія Солнцева, актриса – третя і остання його любов. Коли Варвара
відчула це, запитала:
– Сашко! Ти закохався?
– Так.
Того дня на столі їхнього помешкання поруч з білими трояндами лежав
лист:
“Дорогий, рідний, коханий мій! Я прощаюся з тобою. Я їду назавжди.
Розумію все-все. Найперше – те, що разом ми жити не можемо. Ти йдеш у
велике мистецтво. Ти віддаєш йому всього себе. Тобі потрібен друг в
житті, тобі потрібна натхненниця.
Ти закохався, Сашко… Повір: од щирого серця відкидаю в ім’я тебе
ревнощі і біль, хочу, щоб вона стала істинним твоїм другом, твоїм
натхненням.
А в мене одне-однісіньке прохання до тебе: хочу жити під твоїм
прізвищем.
Прощай! Хай іде до тебе добро і щастя з Землі, з Неба, з Води!
Твоя навіки – Варвара Довженко!”
Літературознавці:
“Я так люблю мою Юлію, як ніби й не любив ще ніколи за двадцять п’ять
років родинного з нею життя. Я безупинно говорю їй найніжніші слова… Хто
послав мені любов?” – писав письменник у щоденнику за чотири роки до
смерті.
Сторінка четверта. “Кіно”.
Художники:
Будучи 32-річним, Довженко, після однієї ночі, круто змінив життя,
поїхавши до Одеси. Чим було кіно на початку ХХ століття? Живими
картинками, балаганом і тільки. Йому “вчитися було ніколи і ні в кого”.
Спочатку сценарист, потім – режисер, актор, він впроваджував в
українське кіно метод Гріффіта, американця, який вперше показав лице
героя крупним планом. Довженко не тільки психологізував кіно, а й
опоетизував його. Неповторний світ творив за допомогою народної поетики,
символів, прийомів живопису.
У фільмі “Земля” дід і онук – як обрамлення роду. Дід помирає
непомітно, наче яблуко падає з дерева.
Яблуко, дійшовши певної стиглості, відірвалося від дерева. Отак і дід. А
смерть онука – насильницька, нагла. Його вбивають зненацька, із-за рогу
у хвилину танцю…
Важко сказати, хто зробив більший внесок у цей фільм –
Довженко-письменник чи Довженко-художник.
“Перші зрілі фільми Довженка “Звенигора”, “Арсенал”, “Земля” завоювали
йому цілий світ, але відібрали Україну, підрізали творчі крила,
вкоротили йому віку”. Ю. Лавріненко.
Чому?
Сторінка п’ята. “Боротьба”.
Учитель:
– Чому О. Довженко за 10 років до смерті у щоденнику написав: “Немає
сил ходити. Болить у мене все. Болять руки, ноги. Болить голова і болить
серце. Думаю, що скоро помру. Мені жаль умерти. Я народився, я був
створений років на 90. Я помру скоро, тому що з мене вийшла вся сила.
Вона пішла не тільки на роботу. Ні. Не робота подолала мене, не пияцтво,
не жіноцтво. Прибила мене недоля народу. А знищила мене ненависть
людська і жорстокість. Убили мою радість”.
– Що спричинило до такого відчаю, поразки? Яка боротьб виснажила його?
Історики:
“Протистояння генія і влади” – слова Ліни Костенко можуть бути епіграфом
до цієї сторінки нашої кіноповісті.
Сталін до кінця днів чекав, що Довженко, відомий усьому світові, напише
і зніме фільм про нього – вождя, батька всіх народів, генералісимуса,
переможця у Другій світовій війні, а тому не дозволив розстріляти,
вичікував і навіть пробував приручити: і подарунки надсилав, і дві
Сталінські премії вручив, ще й Ленінську, в закордонні відрядження
відпускав (Берлін, Париж, Лондон), і звання діяча мистецтв присвоїв. Не
приручив. Довженко не вмів і не хотів їсти хліба з рук ката. Хоч йому
доводилося маневрувати, відкуповуватися. Для того, щоб втілити задумане,
робив ненависне:
за геніальну “Звенигору” відкупився антиукраїнським “Арсеналом”;
за “Землю” – “Щорсом”;
за “Україну в огні” – казенним “Мічуріним”.
“Справді, яка трагедія художника”, – писав О. Гончар.
У 1940 році Довженко став художнім керівником новоствореної Київської
кіностудії, але через те що не міг знімати на замовлення, після війни
буде викинутий з кіностудії за націоналізм.
Друга світова війна відкрила Довженкові очі – він наче оглух до
будь-яких пересторог і пише свою геніальну “Україну в огні”. Рукопис
потрапив до рук Сталіна – і для Довженка настала кульмінаційна життєва
драма, в якій режисером-постановником був “кат над катами” Сталін.
Довженко був висланий на безвиїзне проживання до Москви. Останній лист
кінорежисера, датований 10 жовтня 1956 р., адресований уряду України:
“Вертатися хочу на Україну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно колись
відібрали його в мене. Великої квартири мені не треба, тільки треба
мені, щоб я міг бачити Дніпро і Десну під обрієм, і рідні чернігівські
землі…” Крик душі. У цьому році була завершена “Поема про море” і
опублікована автобіографічна кіноповість “Зачарована Десна”.
Він мріяв написати нові твори (аж 55 запланованих!), поставити фільм
“Поема про море”. Але цей рік був останнім у його земній “юдолі плачу”.
Підсумок уроку.
Учитель:
Цей урок – спроба першого знайомства. Якби можна було підібрати
одне-єдине містке слово – епітет, то як би ви закінчили фразу:
Життя Довженка – … (трагічне).
Творчість Довженка – … (титанічна, геніальна, подвиг).
Домашнє завдання.
Прочитати автобіографічну кіноповість “Зачарована Десна”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
