Урок на тему:
“Увага! на уроці — підліток”
Iз загальних науково-методологічних положень і досвіду фізичного
виховання випливає, що основним організаційно-педагогічним принципом
фізичного виховання учнів є індивідуальний підхід і диференційоване
використання засобів фізичної культури на заняттях зі школярами різної
статі та віку з урахуванням стану їхнього здоров’я, ступеня фізичного
розвитку й рівня фізичної підготовленості.
У практиці фізичного виховання важливою умовою успішного впровадження
індивідуального підходу до учнів є:
1) чіткий розподіл (диференціація) школярів за певними ознаками (стан
здоров’я, фізичний розвиток, рухова підготовленість) на групи та
виділення індивідуальних особливостей кожного учня;
2) визначення для кожної групи та для окремих учнів найбільш ефективних
засобів фізичної підготовки;
3) дозування фізичного навантаження з урахуванням рівня підготовленості
кожного учня.
Ураховувати ці дані вкрай важливо та необхідно, тому що у школярів
одного й того ж віку та статі (особливо в підлітковому періоді)
виявляються значні розбіжності морфологічного та функціонального
характеру. Ученими доведено, що у 13-річному віці трапляються дівчата на
рівні розвитку як 5-го, так і 9-го класів.
У 6–7-х класах нерідко бувають практично здорові учні, які з великими
труднощами виконують контрольні навчальні нормативи та вимоги шкільної
програми.
Дозування фізичних навантажень у 13–14 років є найбільш складним і
зумовлюється характерним для підлітків інтенсивним статевим дозріванням,
яке суттєво впливає на рівень працездатності учнів. У свою чергу
інтенсивність статевого дозрівання визначається складною взаємодією
спадкових і середовищних чинників і є індивідуальною для кожного учня.
Слід зауважити, що учні підліткового віку, організм яких досягає
високого рівня статевої зрілості, за такими ознаками, як сила
м’язів-згиначів, значно випереджають учнів 15–16-ти років, статеве
дозрівання яких відбувається менш інтенсивно. Статеве дозрівання впливає
не тільки на рівень розвитку рухових якостей, значною мірою воно
визначає динаміку росту цих якостей під впливом цілеспрямованого
навчального процесу.
Школярі 13–14-ти років з незначним рівнем статевого дозрівання під час
занять фізичною культурою найбільших темпів зростання можуть досягти в
розвитку швидкісно-силових якостей, тоді як підлітки, біологічно більш
зрілі, у вправах на витривалість. Крім цього, індивідуальний підхід до
диференційованого використання засобів фізичної культури вимагає від
учителя чіткого уявлення про фізичний розвиток і конституційний тип
підлітка.
Під фізичним розвитком розуміють комплекс морфофункціональних
показників, які визначають фізичну працездатність і рівень пікового
біологічного розвитку.
Особливості фізичного розвитку й будови тіла дитини значною мірою
залежать від її конституції, тобто сукупності функціональних і
морфологічних особливостей організму, які створилися на основі спадкових
і набутих властивостей, що визначають своєрідність реакції організму на
зовнішні та внутрішні подразники. Із чинників зовнішнього середовища,
під впливом яких формуються конституційні особливості
(соціально-економічні та екологічні умови, харчування, перенесені
хвороби, заняття у спортивній секції), одне з провідних значень має
заняття фізичною культурою та спортом, особливо в дитячому та
підлітковому віці.
Конституція як морфофункціональна характеристика відображає особливості
не тільки будови тіла, а й психічної діяльності, функціонування
вегетативної системи, адаптаційних, компенсаторних і патологічних
реакцій людини. На жаль, до цього часу немає загальноприйнятого
визначення цього поняття. Різні методичні підходи до виділення
конституційних типів (соматоскопія, антропометрія та їх комбінації)
призвели до створення численних схем. Довгий час конституційні типи
вивчались у зв’язку зі схильністю до окремих захворювань. Зараз їх
почали розглядати як нормальні варіанти будови та функціонування
організму.
У медичній практиці нашої країни застосовується схема конституційних
типів М. Черноруцького або Штефко-Островського. Для детальнішої оцінки
будови тіла людини зупинимося на схемі Штефко-Островського, яка має
чотири основних типи: астеноїдний, торакальний, м’язовий і дигестивний.
Кожен з них відзначається неоднаковим ступенем розвитку жирової тканини
та мускулатури. Обов’язково береться до уваги форма грудної клітки,
живота, спини.
Для підлітків астеноїдного типу характерні тонкий кістяк, вузькі плечі й
таз, плоска грудна клітка, іноді звужена донизу, мускулатура розвинена
слабо, тонус її млявий, має місце незначне накопичення жирової тканини.
Особливості торакального типу — вузький кістяк, грудна клітка
циліндричної форми, мускулатура й жирова тканина розвинені помірно,
м’язова маса невелика, але тонус її високий. У підлітків м’язового типу
більш масивний скелет, ніж у представників торакального типу, грудна
клітка циліндричної форми, м’язова тканина розвинена добре,
жировідкладення середнє, кістковий рельєф згладжений. Від своїх
однолітків (астеноїдного та торакального типів) вони відрізняються
своїми поперечними, а не поздовжніми розмірами. Школярі дигестивного
типу характеризуються значним накопиченням жирової тканини, грудна
клітка в них конічної форми — коротка та розширюється донизу, живіт
круглий, із жировими складками. Жирові складки утворюються на спині,
боках, животі, кісткового скелета майже не видно. Крім цих типів існують
змішані, перехідні.
Результати досліджень свідчать, що в підлітків астеноїдного типу досить
низький рівень витривалості, сили, гнучкості, рівноваги, а
швидкісно-силові якості розвинені нижче за середній рівень. В учнів
торакального типу досить високі показники швидкісних і швидкісно-силових
якостей, сили та рівноваги при середньому рівні гнучкості. Представники
м’язового типу мають високий рівень розвитку швидкісних і
швидкісно-силових якостей, гнучкості та рівноваги при середніх
показниках витривалості й сили.
Дигестивний тип характеризують низькі показники швидкісних і
швидкісно-силових якостей, витривалості, відносної сили, але разом з тим
для них характерний середній рівень розвитку функцій рівноваги,
гнучкості, «ручної» сили.
Ознайомившись із конституційними особливостями підлітків, учитель зможе
правильніше оцінити виконання одного й того ж елемента учнями різних
типів, дати їм адекватне навантаження. Так, для представників
торакального та м’язового типів можна застосувати звичайні навантаження
відповідно до шкільної програми. Для учнів астеноїдного та дигестивного
типів навантаження треба збільшувати поступово, особливо під час
виконання вправ на витривалість і швидкісно-силову спрямованість. А у
вправах на розвиток швидкості кількість повторів для учнів дигестивного
типу має бути меншою, ніж для представників інших типів. Для них може
бути перенесений пізнішій термін приймання навчальних нормативів і
повторної атестації. Це потенційні учні підготовчої групи. Критерієм, що
визначає кількість повторів, може слугувати кількість серцевих скорочень
і час їх відновлення.
Не менш важливо врахувати психологічні особливості підлітків. Дітям із
«загальмованим» сприйняттям і мисленням потрібно більше часу на
усвідомлення завдань учителя та підготовку до виконання вправи. Учням із
поганою руховою пам’яттю важче відтворити окремі елементи вправ, що
вивчаються. Емоційним і легко збудливим дітям необхідно створювати
спокійну, доброзичливу атмосферу, в якій вони можуть продемонструвати
свої досягнення. Дітям нерішучим, з недостатньо розвиненими вольовими
якостями треба давати час для адаптації в умовах занять підвищеної
складності, надавати їм більше допомоги, здійснювати страховку.
Учні з різними типами темпераменту також вимагають різного підходу. Так,
наприклад, умови підвищеної мотивації (ігри, змагання) більш доречні для
дітей сангвіністичного та флегматичного темпераменту, холерикам і
меланхолікам змагальний метод менше підходить для розкриття їхніх
потенційних можливостей.
Зважаючи на індивідуальні особливості школярів, треба бути максимально
тактовним, уважним, усіляко підтримувати честь і гідність дитини,
використовувати оцінку так, щоб вона сприяла розвитку дитини,
стимулювала її для подальших занять фізичною культурою та спортом. Під
час прийому навчальних нормативів або тематичної атестації вчитель
повинен урахувати те, що на результат випробувань дуже впливає
психологічний стан дитини. Розлад у сім’ї, невдала відповідь або
контрольна робота на попередньому уроці, погане самопочуття, невчасне
харчування тощо можуть значно вплинути на реальну картину досягнень
учня.
Тільки за умов індивідуального підходу уроки фізичної культури будуть
сприяти правильному, гармонійному розвитку учнів, виховувати потребу у
свідомих, повсякденних заняттях фізичною культурою та спортом.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
