Український народний одяг – складова духовної культури

Мета: познайомити учнів із декоративно – ужитковим мистецтвом

на прикладі національного костюма; художніми особливостями

народного одягу, його обереговим значенням, важливим

елементом матеріальної та художньої культури; дати історичні

відомості про розвиток національного костюма; розвивати

інтерес до українського народного одягу як складової частини

духовної культури українців; виховувати любов до
українського

мистецтва.

Обладнання: плакати « Український народний одяг»,слайдові

матеріали; відео ряд: репродукції картин
видатних

українських художників.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань, узагальнення та закріплення

вивченого.

Хід уроку

І. Організаційний момент

Оголошення теми та завдань уроку.

ІІ. Мотиваційний аспект

Учитель . Кожен народ має своє неповторне індивідуальне обличчя
як у духовній культурі, так і в побуті. Ця індивідуальність знайшла своє
відображення і в традиційному народному одязі, який формувався протягом
багатьох століть. Характерною рисою українського одягу є його
декоративна мальовничість, яка віддзеркалює високий рівень культури,
володіння різними технологіями виробництва матеріалів та оздоблення.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Україна – колиска талантів, народного мистецтва.

М. В. Гоголь писав російською мовою, але героями його творів були
українські хлопці та дівчата – складові етносу України, і велике
значення він надавав саме опису українського костюма.

Інсценізація учнями уривку твору М.В. Гоголя «Ніч перед
Різдвом».

Діалог Оксани і Вакули.

Завдання: назвати інсценізований твір та героїв.

Учитель. Давайте подивимось та назвемо, у що вдягнуті Оксана і
Вакула.

( Відповіді учнів.)

Учитель. Основні елементи українського одягу мають
давньослов’янське походження і беруть свої витоки з культури Київської
Русі. Статусу національного символу український одяг набув у XVII – XIX
ст. З того часу традиційний одяг українців став складатися з кількох
комплексів – натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання.
Обов’язковою приналежністю комплексів були пояси, головні убори, взуття
та прикраси, що сукупно створювали образ етнічного вбрання.

До нашого заняття кожна пошукова група готувала опис окремих
елементів народного одягу і презентуватиме свою роботу.

Перша група познайомить нас, з яких же елементів складався жіночий одяг
українців.

Творча лабораторія

( Перша пошукова група демонструє слайди за допомогою комп’ютера,
супроводжуючи показ розповідями.)

Учень 1. Узор вручну, широка планка,

Легенький запах ковили,

Моя сорочка вишиванка,

Вся ніби сплетена з трави.

Дніпра потоки, степ, простори,

По лівій й правій стороні.

Червоно – чорні всі узори

мережив ряд на полотні.

Учень 1. Жіноча сорочка – належить до найдавнішого одягу наших предків.
Білий колір – це найхарактерніша їх особливість.

Жіноча сорочка довша за чоловічу, шиється із двох частин(верхня до пояса
– з тонкішого полотна, нижня з грубішого, коли вона зношувалася, її
відпорювали і пришивали нову). У молодих жінок зазвичай сорочки були
краще та щедріше розшиті. У літніх жінок сорочка була такою самою як, у
молодиць, але вишивка була скромнішою, стриманішою.

Учень 2. Як шотландський кельт, грузинська черкеска чи індійське сарі,
українська сорочка – вишиванка є знаковим національним одягом. Існує
багато різновидів української сорочки : волинські, слобожанські,
полтавські тощо. Але все ж є у них щось спільне, що усіх

їх єднає.

Перш за все справжня сорочка шиється із саморобного полотна льняного чи
конопляного. Полотно для буденних сорочок було грубішим, сірим, а для
святкових – тонше, вибілене. Святкова сорочка обов’язково мала вишивку
(тому вона і називається вишиванка).

Учень з. Сорочка була провідником магічної сили, прихованої у людині,
тому що безпосередньо облягала її тіло, оберігала від холоду і від злого
ока. Вишивка також виконувала оберегову функцію, вишивали комір або
смужку, яка облягала шию, манжети рукавів та поділ сорочки, щоб людина
була захищена з усіх боків.

Сорочка, вишита матір’ю оберігала від зла, служила згадкою про рідний
дім, нагадувала про тепло материнських рук і любов матері, яку вона
вкладала у кожен візерунок, вишиваючи довгими вечорами.

( Учні прослуховують пісню «Мамина сорочка.)

Учень 4. Поверх сорочки жінки колись одягали в будень до роботи запаску,
а в свято плахту і попередницю (фартух).

Запаска складалася із двох вузьких пілок вовняної тканини, яка
прикрашалася тканим орнаментом, або вишивкою. Передню частину часто
заміняв фартух із парчі, шовку.

Ще одним цікавим різновидом жіночого одягу є плахта. Плахта – святковий
стегновий одяг із вовни. Плахта зовсім проста – це два полотнища, зшити
до половини разом. Плахту перегинали через пояс таким чином, щоб зшита
частина обгортала стан, а незшиті «крила», звисали з боків. Плахти,
запаски та інше вбрання зазвичай підперезувалося крайкою – тканим, або
плетеним поясом.

Учень 5. Ще українські жінки поверх сорочки одягали різного роду
безрукавки: керсетки (безрукавки з фабричної тканини),яка декорувалася
вишивкою або аплікацією.

Кептар – хутряна безрукавка, яку носили і жінки, і чоловіки Карпат та
Прикарпаття. Кептар завжди був дуже рясно прикрашений: вишивкою,
аплікацією зі шкіри, китицями та смужками.

Стоїть смерічка на горі

В снігу, неначе в кептарі.

І ми до неї в гості йдемо –

Вона росте, і ми ростемо.

Кептарі увійшли до жіночого одягу в середині ХІХ ст.

Учень 6. Верхній одяг у жінок складав – кожух – зимовий одяг із овечого
хутра. Жінки носили і короткі кожухи, їх називали – кожушанками.
Перевагу надавали – білим кожухам.

Ще один поширений вид одягу – був – свита – плащеподібний одяг

із саморобного сукна чорного або сірого кольору. Носили його в негоду.
Свити й кожухи оздоблювалися вишивкою та аплікацією.

Жіноче взуття, типове як для Слобожанщини так і для Полтавщини –
кольорові чоботи – чорнобривці, пізніше – високі шнуровані черевики.
Бідніші носили постоли – м’яке селянське взуття, що робилося з одного
шматка товстої, м’якої шкіри. Постоли стягувалися навкруг стопи за
допомогою мотузки або шкіряного шнура.

Учень 7. Червонясте, променясте,

Розквітає, як вогні.

Дай хоч трішечки намиста,

Калинонько і мені…

Обов’язковим додатком до жіночого одягу було гарне намисто,
яке прикрашало шию. Найбільш цінним вважались намиста із гранату,
перлин, та коралів. Носили його і в будень і в свято. Та зовсім без
намиста бути не можна, бо існує повір’я, що намисто оберігає дівчину від
застуди.

Серед традиційних прикрас використовували і монети. Їх скріплювали між
собою і носили разом із намистом. Називали їх дукатами.

Великою популярністю у жінок користувалися вироби з бісеру. Їх
називали – ґердани. Ґердани – шийна бісерна прикраса у вигляді вузької
стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на нитяну
основу, що утворюють строкатий геометричний, а часом рослинний орнамент.

Учень 8. А волошок, маку скільки!

Материнка, сокирки,

І дзвіночки, й васильки –

Все нам добре на вінки.

4

T

ue

r ? ae e .

a

ue

®

B p r e ~

a

a

hA

hA

h

h

Адже сам вінок – є найкращою оздобою голови української дівчини.

Український віночок – не просто краса, а й оберіг, «знахар душі»,бо в
ньому є чаклунська сила, що біль знімає, здоров’я береже. Всього в
українському віночку – 12 квіточок. І кожна лікар, оберіг. У віночок
вплітали різнокольорові стрічки. Кожний колір мав свій символ. (Дівчата
по черзі чіпляють стрічки до віночка, який висить на дошці.)

Коричневий колір – символ землі – годувальниці.

Жовтий – символ сонця, хліба.

Блакитний – символ води і неба, дає силу і здоров’я.

Червоний – символ щирості, душевності.

Зелений – символ рослинного світу, молодості.

І насамкінець – найкращою оздобою голови жінки були парчеві очіпки, та
хустки. Хустки прикрашали переважно геометричним орнаментом, а пізніше
увійшов у моду і рослинний. Особливо ж були поширені різноманітні
барвисті хустки.

Учитель. Дякую! Дуже цікаво було послухати про жіночий одяг. А щоб ви
добре запам’ятали назви його основних деталей, за допомогою комп’ютера
одягнемо ляльку в національний костюм.

( Діти називають деталі одягу, які по черзі з’являються на ляльці:
сорочка, плахта, попередниця (фартух),вінок.)

Ну ось, наша(придумане ім’я ляльки – дівчинки)може йти на свято.
Гарно ми її вбрали? Гарно. Тепер дізнаємося, як чоловіки вдягалися у
давнину.

(Розповідає друга пошукова група.)

Учень 1. Мама вишила мені

Квітами сорочку.

Квіти гарні, весняні:

-На, вдягай, синочку.

В нитці – сонце золоте,

Пелюстки багряні.

Ласка мамина цвіте

В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,

Швидко одягнуся.

Підійду і обійму

Я свою матусю.

Головним елементом, як і жіночого вбрання, була вишита сорочка.

На заході вона доходила майже до колін і носилася поверх штанів.

Виріз горловини зав’язували на шнурок чи стрічку. На сході сорочка була
коротша, забиралася у шаровари. Вона мала широкі, зібрані на манжетах
рукави. Вишитими найчастіше були комір і нагруддя.

Учень 2. Чоловічий поясний одяг найдавніших часів – це – гачі – вузькі

сукняні штани. Вони шилися із білого або сірого полотна. Нижня частина
їх обтягувала ногу, а верхня – кріпилася на талії за допомогою шворки.

Гачі носили чоловіки Західної України.

А чоловіки Східної та Центральної України носили шаровари – дуже широкі
штани, що їх переважно заправляли у халяви. Вважається, що їх привезли
до України козаки зі східних походів.

Учень 3. Поверх сорочки чоловіки Карпат та Прикарпаття носили кептар –
хутряну безрукавку, яка завжди була оздоблена вишивкою, аплікацією зі
шкіри, китицями та смужками.

А запорізькі козаки носили жупан із шовку чи парчі яскравих кольорів.

Учень 4. Український чоловічий одяг зверху оперізується поясом.

Пояси були різнокольорові ( червоні, сині чи зелені ) з шовкової,
бавовняної чи вовняної тканини. Кінці пояса завжди прикрашали китицями
чи бахромою.

Чоловіки Карпат носили шкіряні пояси – череси.

Черес – був зшитий уздовж із двох складених разом ременів таким чином,
що мав усередині порожнину для грошей. До ременів кріпилися: кресало,
протичка для люльки, підвішували до великого ременя складний ніж,
металевий топірець.

Пояс у давнину також служив оберегом, своєрідним талісманом. Вважалось
непорядним вийти на люди без пояса.

Учень 5. На голови чоловіки одягали шапки з овчини або іншого хутра.

В Україні існувало вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою
головою – гріх для чесного чоловіка. В народі з’явилося прислів’я « Без
шапки, мов злодій ходить». Ходити з непокритою головою дозволялося лише
на похоронах та біля церкви.

Переступаючи поріг хати, треба було скинути шапку.

Чоловіки Західної України носили капелюх – головний убір з товстої,
м’якої тканини, прикрашений кольоровою стрічкою, пером півня, тощо.

Грають бджоли і джмелі

В квітах на осонні,

Ходить в жовтому брилі

По горах сонях.

У літню спеку носили солом’яні брилі. Їх плели переважно пастухи під
час випасу худоби в полі.

Учень 6. Верхній одяг був такий, як і у жінок.

Свити і кожухи – шили з чорного чи коричневого сукна, а в давнішні часи
з білого. Їх оздоблювали вишивкою, чи аплікацією.

Поли й поділ обшивалися хутром, на комір бралося кращої якості.

Учень 7. Чоловіче взуття було таким.

Бідніше селянство одягало на ноги постоли – стягнуті шматки сиром’ятної
шкіри, а на Полтавщині плетені з лика – личаки. Заможніші носили чоботи
– чорні юхтові, або хромові з високими м’якими халявами.

Серед лісу, серед гаю

У неділешній обід

Заснув мужик у чоботях,

Прокинувся без чобіт.

Про чоботи існує також прислів’я: « У ледачого хазяїна і чоботи з ніг
украдуть».

Учитель. Дякую вам, діти! Добру пошукову роботу зробила друга група.

Настав час зібрати на свято нашого ( ім’я ляльки – хлопця.)

( На моніторі з’являється зображення хлопця, якого одягають. Діти
називають деталі одягу: сорочка, шаровари, пояс, шапка).

Ось і ( ім’я ляльки – хлопця) в нас вбраний.

( На моніторі з’являються зображення дівчини та хлопця разом.)

Діти, погляньте, які ж вони гарні у нас.

Люди дивляться, милуючись,

Яка ж це гарна пара.

ІV. Сприйняття мистецтва

А зараз я хочу ознайомити вас із кількома творами українських
художників, у яких відображена краса народного одягу.

( Музика. Показ слайдів із розповідями.)

Василь Тропінін на своїх картинах зображує селян. Про це він на схилі
літ згадував: « Я мало вчився в Академії, але навчався у Малоросії: я
там без перепочинку писав з натури… І ці мої роботи, здається найкращі з
усіх, які я досі написав…»

Саме до таких належить «Дівчина з Поділля». Майстер реально
змальовує типову подільську сорочку, намисто на шиї, дівочий головний
убір. Гарний овал молодого смаглявого обличчя намальований з великою
майстерністю, як і проникливі карі очі й усміхнені губи. Стримано
поданий пейзаж збагачує мотив, а оливковий колорит у поєднанні з
людською теплотою надають творові в цілому поетичного забарвлення.

Мистецька спадщина Костянтина Трутовського , присвячена Україні,

величезна. Художник залюбки відтворював мотиви побуту і звичаїв
українського народу. Це характерно відбилося в картині « Одягають
вінок». В Україні здавна існував народний звичай: молоді дівчата в
доповнення до яскравого костюма прикрашали голову вінком із живих
квітів. Але художник зображує жартівливий момент: молода мати або старша
сестра прибирає квітами малу дівчинку, одягнуту в святкову обгортку і
намисто. Іде гра в дорослу – мала запишалася й засоромилася. За
прибиранням із серйозною повагою спостерігає хлопчик.

У побутову сценку художник вніс багато теплого почуття, авторська
розповідь осяяна лагідною усмішкою. Твір просякнутий ліризмом, поезією
щасливого дитинства, глибокою повагою художника до життя народу. В своїх
художніх творах художники відтворювали красу нашого народу. Велику
повагу вони приділяли одягу – бо це є складова духовної культури нашого
народу.

V. Презентація колективних робіт

А зараз творчі групи будуть презентувати свої колективні роботи.

( Презентація творчих робіт.)

VІ. Підсумок уроку

Сьогодні на нашому уроці ми познайомились з традиційним народним
костюмом – частиною нашої культури. Хочеться завершити сьогоднішній урок
такими словами:

Невже тоді носили лиш для моди

Сорочки, і жупани, й кожухи?

У них – живе історія народу,

Його талант прекрасний і важкий.

І їх ні час, ні простір не порушать,

Нехай на порох зітруться роки!

У них живуть людські безсмертні душі,

Ті добрі чари легкої руки.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи