Сценарій
позакласного заходу
“У пошуках Синього Птаха”
(за мотивами п’єси М.Метерлінка
“Синій Птах”, старослов’янськими
міфами та історією України.)
Дія І
В ЗАЛІ ТЕМНО. ЗВУЧИТЬ П’ЯТА СИМФОНІЯ Л. БЕТХОВЕНА.
ГОЛОС З-ЗА СЦЕПИ:
Лежіть Мати Сира Земля оповита темрявою, подолана чарами богині зла Мари
Всюдисущої та безгосподарністю людини недбалої. Засмічено Матір-Землю
хімікатами, радіонуклідами, завис над нею Домоклів Меч Чорнобиля. Де ж
рятівник її, чи зможе відновити вона свою колишню чистоту, красу,
привабливість
СЦЕНУ ОСВІЧУЄ ПРОЖЕКТОР. В ЦЕНТРІ МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ. ДОВКОЛА НЕЇ БОГИ –
ПЕРУН, СВАРОГ, ЯРИЛО, ЛАДА.
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
О всемогутній Перуне! За твоїм наказом сотні літ була я
матір’ю-годувальницею для людини. Та необачна вона згубила мою красу,
підірвала сили, віддала на поталу Марі Злючій. Допоможи, о всесильний,
окропи життєдайною вологою, заступися за мене покривджену.
ПЕРУН:
Так, сиві тисячоліття пронеслися над нами. Мені завади були підвладні
небо і земля, боги і люди, тихо, рівномірно рухались ми скоряючись
невблаганному часу. І був нам вірним супутником-провідником Синій Птах.
Птах – надії, любові та віри. Та послабилась, мабуть, моя сила,
похитнулась уважність і втратив світ Синього Птаха? а без нього ніяк не
обійтись, без нього ми приречені терпіти екологічні та духовні
катастрофи. Я міг би створити нового птаха, але він має бути єдиним, як
ти, Матінко Земле, як єдиними і неповторними є місяць і сонце. Тому не
обійтись нам без людини. Якщо в її душі мізерній не знайдеться місця для
Синього Птаха – світ приречений на погибель.
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
О найрозумніший, найгосподарніший Свароже, ти бог небесного вогню, ти
кинув на землю ковальські щипці, щоб люди навчилися кувати залізо,
освоювати повітря й земний простір. Ти розпалюєш натхнення в душах
майстрів. Чи не допоможеш повернути Синього Птаха.
СВАРОГ:
Так, я завжди був помічником, порадником людині. Вчив її сіяти пшеницю,
вирощувати хліб, подарував їй першого плуга. Та відродити в дулі
людській – втраченого Синього Птаха не під силу мені.
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
О любий, світлоокий Яре – боже живої природи. Від твоїх гарячих
поцілунків я прикрашалась злаками, квітами, деревами. З тобою ми
породили людину з розумною головою. Чому не зуміли доглянути й навчити
ми своє дитя Чому неслухняним і віроломним виросло воно?
ЯРИЛО:
Це все витівки Мари Злючої. Оволоділа вона свідомістю людини,
перехитрила нас. Ось і залишилась людина без Синього Птаха. Мене ти,
Ладо-Ладонько – богине кохання -допоможеш. Любов творить дива, любов
дарує життя, любов приносять щастя. Ти ж даруєш любов людям, хай
відродить вона Синього Птаха.
ЛАДА:
Так, любов прекрасна і могутня. Але відродити Синього Птаха без віри –
неможливо. Віра зцілює душу людини, тільки віра відродить Птаха. А вірою
володіє сама людина, тому й допомогти повинна вона сама собі.
З-ЗА СЦЕНИ ЧУТИ МЕЛОДІЮ, ЩО ВИКОНУЄТЬСЯ НА СКРИПЦІ. З’ЯВЛЯЄТЬСЯ СТАРИЙ
СКРИПАЛЬ. ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ М.СКОРША.
ГОЛОС З-ЗА СЦЕНИ:
ВІРШ В.СИМОНЕНКА “ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ-ЛЮДИНА ”
Ти знаєш, то ти – людина.
Ти знаєш про це чи ні
Усмішка твоя- єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе
Озера, гаї. степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
ПЕРУН:
Добри” старий скрипалю! Ти став нашою гордістю, взірцем розумної,
одухотвореної людини, яка чарує своїми мелодіями людей і богів, яка дбає
про навколишню природу. Чи не допоможеш відродити Синього Птаха
СКРИПАЛЬ:
Про птахів я знаю багато. Теплими травневими вечорами дарував мані свої
пісні закоханий соловейко. Завдяки йому заспівала моя скрипка:
ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ НА СКРИПЦІ ПРО СОЛОВ’Я,
Не раз лічив я свої літа разом із зозулею і плакала моя скрипка:
ЗВУЧИТЬ СУМНА МЕЛОДІЯ.
Радість відродження дарувала мені весняна пісня жайворонка:
ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ ПІСНІ ЖАЙВОРОНКА.
Дія ІІ
ХЛОПЧИК І ДІВЧИНКА СПІВАЮТЬ ПІСНЮ “БЕРІЗКА”
сл.
МУЗ.
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
Добрі діти, у вашій пісні стільки чарівності, а чи немає у вас Синього
Птаха
ХЛОПЧИК:
У мене є птах – горличка, але я її вам не віддам.
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
Чому ж не віддаш?
ХЛОПЧИК:
Бо вона моя.
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
А де ж твоя горличка?
ХЛОПЧИК:
В клітці.
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
Я такого птаха не візьму – птах у клітці не мене бути синім. Вам
доведеться пошукати того птаха, яки” потрібний для врятування
матері-землі, інакше всю природу поглинуть злі чари Мари Всюдисущої.
Для здійснення цієї мети необхідно бути сміливими, вміти побачити
серцем, адже очима всього не побачиш. Та й розучилися сьогодні люди
розуміти, співчувати, їх душі осліпли, а вони цього не відчувають.
Добре, що я завжди ношу з собою предмет, що може запалити пригаслий зір,
побачити справжню суть усіх предметів і речей. Наприклад, душу хліба,
вогню, води.
ХЛОПЧИК:
О, яка гарна шапочка! А це що?
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
Це дивовижний алмаз. Якщо тримати його ось так – вам відкриється
Минуле, якщо трохи повернути – відкриється Майбутнє.
ХЛОПЧИК ОДЯГАЄ ШАПОЧКУ. З ‘ЯВЛЯЄТЬСЯ СОБАКА ТІЛО.
СОБАКА:
Гав-гав… Моє маленьке божество! Добрий дань, добрий день! Нарешті,
нарешті я можу говорити. Даремно я гавкав, махав хвостиком – ти мене не
розумів. Я люблю тебе… Я люблю тебе! Хочеш, я здивую тебе Хочеш,
покажу фокус Хочеш, пройдусь на задніх лапах.
ХЛОПЧИК:
Але хто ти?
Тихим сумом сповнювалась душа моя, коли долинало з-під небесся журавлине
“курли”:
ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ “ЧУЄШ, БРАТЕ МІЙ”.
Та з роками підкралась до мене старість. Не маю я вже душевної сили, щоб
відродити Синього Птаха, але думаю, що допоможуть рам добрі діти із
хатини старого лісоруба, їх душі, мов чисті аркуші. В них знайдеться
місце для віри, надії й любові.
ДІЯ ІІІ
ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ ГОРШКА “слов’янський ТАНЕЦЬ”.
КИЦЯ:
Сюди, сюди. Я знаю всі ходи і виходи в цьому заплутаному палаці нашого
темного Минулого. Я покликала нас трохи вперед, щоби ми могли обговорити
наше нещасне положення. Ми всі – тварини, предмети, стихії маємо душу,
яку людина ще не розгадала. Тільки завдяки цьому ми ще не втратили
незалежність. Але, як тільки діти знайдуть Синього Птаха, вони Повністю
заволодіють нами. Я дізналась про це від моєї подруги – Ночі – володарки
всіх таємниць буття.
СОБАКА:
Що вона говорить! Ану повтори, чи це нені почулося?
ХЛІБ:
Замовкніть! Я вам не давав слова! Я – голова зборів. Я поділяю думку
кицьки.
СОБАКА:
Ну і дурень! Людина – це все! Потрібно її слухатись і виконувати всі
її бажання. В цьому вся істина. Я визнаю владу тільки людини. Людина –
це божество.
КИЦЯ:
Та хіба ми всі – вода, вогонь, дерева, квіти, собака і я, хіба ми не є
жертвами жорстокої тиранії людини. Пригадайте, як було до появи деспота:
ми тоді вільно ходили по землі. Вода і вогонь були єдиними володарями
світу. Погляньте, що з нами стало тепер. Ой, вони вже наближаються .
ДУША СВІТЛА:
Що тут таке? Що ви притаїлись в кутку, ніби змовники?
КИЦЯ:
Я саме говорила… Я їх закликала добросовісно і неухильно виконувати
свій обов’язок. На жаль, Тіло заважав мені говорити.
ТІЛО:
Що? Ну, почекай ти в мене!
ХЛОПЧИК:
Тіло, не смій! Ми вже підходимо до країни спогадів. Чуєш, там хтось
співає.
НА СЦЕНІ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ ЧЕТВЕРО ПІОНЕРІВ І ВИКОНУЮТЬ УРИВОК З ПІСНІ
“ЗЛИНЬТЕ ВОГНЯМИ…”, ЧЕТВЕРО КОМСОМОЛЬЦІВ І ВИКОНУЮТЬ УРИВОК З ПІСНІ
“НЕ РАССТАНУСЬ С КОМСОМОЛОМ…” ТА ЧЕТВЕРО КОМУНІСТІВ З УРИВКОМ ПІСНІ
«НЕВА УТРЕННЕГО СТЯГ…”
НА СЛОВАХ “… И СЕРДЦУ ТРЕВОЖНО В ГРУДІ…” ПІСНЯ ОБРИВАЄТЬСЯ, ПАДАЄ
ЛАНЦЮГ, МАРШОВИМ КРОКОМ ПІОНЕРИ, КОМСОМОЛЬЦІ І КОМУНІСТИ ВИХОДЯТЬ ЗІ
СЦЕНИ.
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
Хіба ти не впізнав? Це душа Тіло, ти її звільнив своїм алмазом.
З’ЯВЛЯЄТЬСЯ КИЦЯ.
КИЦЯ:
Доброго дня, панночко! Яка ви сьогодні гарненька!
ДІВЧИНКА:
А ти хто?
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
Тобі протягає руку душа Тілетти – твоєї кицьки. Поцілуй її!
СОБАКА:
І я! Я також хочу поцілувати дівчинку – мов маленька божество. Я хочу
розцілувати всіх. Давайте веселитися, Гав, гав, гав!
ХЛОПЧИК:
Ну, годі! Годі, Тіло! А хто ось та мокра душа?
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
Це – душа води!
ХЛОПЧИК:
А та боязлива пані в одній сорочці
МАТИ СИРА ЗЕМЯ:
Це – Душа молока.
З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ДУША СВІТЛА.
ДІВЧИНКА:
А це, мабуть, королева!
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
Ні, це Душа Світла. Вона допоможе вам шукати Синього Птаха, А зараз ви
відправитесь в Минуле, може Синій Птах захований там.
ПІД МЕЛОДІЮ ПІСНІ “ОЙ, У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА” НА СЦЕНІ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ
ДІВЧАТА В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ОДЯЗІ ТА ВИКОНУЮТЬ ФРАГМЕНТ
ТАНЦЮ З ВІНОЧКАМИ.
ДО ДІВЧАТ ПІДХОДЯТЬ ДІТИ.
ДІВЧИНКА:
Шановні друзі з Минулого! Ми шукаємо Синього Птаха, щоб порятувати нашу
хвору землю. Чи немає – його у вас?
ДІВЧИНА 1-а:
Так, у нас був Сині” Птах. По ньому ми спрямовували свій кожний крок,
свій кожний подих, у нього вкладали свої найкращі мрії на завтрашній
день. Та в мороці часу він натрапляв на безліч перешкод і поступово
змінював свій колір.
ДІВЧИНА 2-а:
Однією в перешкод на шляху нашого Птаха стала колективізація. І
доспівували свою журавлину пісню кращі наші господарі по Сибірах,
Поволжі та Далекому Сході, гинули в неосвоєних степах Казахстану.
ДІВЧИНА 3-я:
Підірвав сили нашого Птаха голодомор 33-го року. На 7% скоротилась
чисельність дітей шкільного віку черев звірячу політику партії. Близько
300 тисяч хлопчиків і дівчаток помирали в той час в Україні зі словами:
“Мамо, я хочу їсти!” І пав Птах їхньої надії колір перепеченої шкоринки
хліба.
ДІВЧИНА 4-а:
А скільки гордих, найталановитіших синів нашого народу втратили свого
Синього Птаха в снігах Колими, Сандормогу внаслідок репресивної дії
компартійної машини.
ДІВЧИНА 5-а:
Після довгих років побачили ми, що Птах нашої надії має червоний колір.
Він потребував надто багато людської крові, тому довелось від нього
відмовитись. А нового Птаха у нас немає. Ми, як і наша земля, – хворе
покоління в розбитою душею, шукаємо свого порятунку в крайнощах. Та
маятник працює на час тільки тоді, коли проходить середину. Де ж наш
берег надії – невідомо. Маємо надію на вас юних, коли знайдете Синього
Птаха, подаруєте його і нам.
ДІВЧИНКА:
Душа Світла казала, що Синій Птах може бути у Палаці Ночі. Поспішаймо
туди!
ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ ДВОРЖИКА “СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ТАНЕЦЬ”.
ДІВЧИНА:
Ви не маєте права відмовити людині.
НІЧ:
А знак у тебе є?
ДІВЧИНКА:
Ось він у Тільтіля.
НІЧ:
Але ж це небезпечно! За кожними із цих дверей замкнені всі біди, всі
недуги, страхи, катастрофи, які затьмарюють життя Людині. При
сприянні Долі я ледве-ледве зуміла їх там зачинити. Біда, якщо хтось
із них вирветься і з’явиться на Землі.
ДІВЧИНКА:
Ми маємо виконати наказ Душі Світла і врятувати Матір Сиру Землю. Що у
вас за цими дверима?
НІЧ:
Запевняю вас, сюди ніколи не заходить Синій Птах, там людські хвороби.
ДІВЧИНКА:
І все-таки ми заглянемо.
/ВИБІГАЄ ХЛОПЧИК/
Ой, якийсь малюк вибіг. Хто він?
НІЧ:
Це не страшно. То найменша із хвороб-Насморок. Зараз осінь-його пора, то
хай погуляє поміж людей.
ДІВЧИНКА:
Тепер заглянемо за наступні двері.
НІЧ:
Бережіться! Там війни!.. Ніколи не були вони такі страхітливі і
сильні, як тепер. Не дай Бог, Якщо одна із них вирветься! На щастя, вони
досить великі, неповороткі. А все-таки ми повинні бути напоготові. Ти
тільки загянь і ми зараз же зачинемо.
ДІВЧИНКА /заглядає/:
Ой! Які вони великі і страшні! Я впевнена, Синього Птаха у них немає.
НІЧ:
Звичайно, немає … Вони б його зараз же з’їли.
ДІВЧИНКА:
А за ось цими великими дверима?
НІЧ:
Тут найстрашніші екологічні катастрофи – вибухи ядерних бомб, пожежі,
аварії, розливи нафти та мазуту в морях та океанах. Не ходи туди.
Дія ІV
НІЧ:
Стій! Хто іде!
КИЦЯ:
Це я, матінко Ніч! Я зовсім без сил!
НІЧ:
Що з тобою, дитя моє? Ти бліда, худа, в болоті по самі вуса. Знову
билася на даху під дощем і снігом?
КИЦЯ:
Тепер мені по до дахів. Діти лісоруба ідуть сьогодні по Синього Птаха.
НІЧ:
Боже всемогутній! В який страшний час ми живемо! Ні хвилини спокою. За
останні роки я перестала розуміти Людину, до чого це дійде? Невже з
часом вона про все дізнається? Вона і так уже заволоділа третиною моїх
таємниць, всі мої жахи тремтять перед нею, більшість хвороб стають
немічними.
КИЦЯ:
Знаю, матінко Ніч, часи суворі. Та ось вони вже йдуть.
/ДО ДІТЕЙ/:
Сюди, сюди, мої маленькі повелителі, я повідомила Ніч, вона рада вас
бачити,
ДІВЧИНКА:
Добрий – день, пані НІЧ!
НІЧ:
2 4 6 : F ? ¬ I ? - ee
?????????$??$????????а казати: “Доброї ночі”, або, в крайньому
випадку, “Добрий вечір”.
ДІВЧИНКА:
Вибачте, я не знала. А ось то ваші діти?
НІЧ:
Так, то сни.
ДІВЧИНКА:
А чому вони такі товсті?
НІЧ:
Від того, що добре сплять. Але поговоримо про інше. Я знаю, що ви
прийшли сюди за Синім Птахом, а тут його нема, я його ні разу не
бачила.
ДІВЧИНКА:
Але ж ДУША СВІТЛА каала, що він тут. Відчиніть нам усі ці двері.
НІЧ:
Ні, я не можу. Я- берегиня всіх таємниць природи, я за них
відповідаю, мені строго-настрого заборонено відкривати їх, тим паче
для дитини.
ДІВЧИНКА:
Ми змушені заглянути.
ЗВУЧИТЬ 7-а СИМФОНІЯ ШОСТАКОВИЧА “ЛЕНІНГРАДСЬКА”
/ВИРИВАЄТЬСЯ ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА/
Ой, хто ця страшна жінка в чорному одязі
НІЧ:
Це – Чорнобильська Катастрофа. Хоч я зачинила її за дверима, ще довгі
роки вона буде нагадувати про себе.
ЧОРНОВИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА:
І спалахнула яскраво багряна зірка Полин, розверглася земля страшним
полум’ям і громом, згіркла третина вод на Землі, перестала родити Матір
Сира Земля, всохла і потріскала, перетворилась в пустелю і скам’яніла.
Жорстоко покарала я Людину за байдужість і невігластво. І ще довгі роки
з’являтимусь я на Землі благанням в очах хворих дітей, жахом в очах
стражденних матерів.
ЧИТЕЦЬ І-й
ВІРШ “ПОХОРОН ЗЕМЛІ”.
РАУЛЬ ЧІЛАЧАВА.
Хоронять землю… Бачиш, вкривають
землю покійну – землею живою!
/Хто, окрім неба, помітив малість
планети нашої голубої?/
Хто пожалів оцю землю смертну,
яку вважали безсмертною досі
Останні октави оплакали ревно
дороги в темінь, холодні й босі.
Нічого вони для нас не жаліли-
сліди наші кожна з них зберігає…
А нині в корчах земля спопеліла
під бульдозер покірно лягав.
Присядем на мить. Для печалі хати
пісня ласує неіменита…
Любов любов’ю не закопати,
Любов любов’ю не охоронити.
ЧИТЕЦЬ 2-й:
ВІРШ “БЕЗЛЮДНЕ СЛОВО”.
АНТОН ЛІСОВСЬКИЙ.
Ні бомби розриву,
Ні посвисту кулі.
Лиш вітер тривожно
У хмари зліта,
Від чого замовкла
Поліська зозуля?
Чому так завчасно
Поникли жита?
Село спустіло
І плаче, і судить,
Покинуте, бідне,
Немов сирота.
Не знає зозуля,
Де ділися люди,
Яким рахувала
Ще вчора літа?
Покинута, стежка
Загубиться, щезне,
Не приїде мисливець,
Грибник, лісоруб.
В безлюдному лісі
Сумує береза,
В глибокій задумі
Покинутий дуб.
Лягло-простяглося
Від лісу до поля
Чорнобиля чорне,
Мов саван, крило.
Загублені ниви,
Загублені долі,
Сумне, як могила,
Безлюдне село.
ПІСНЯ “НА ЧОРНОБИЛЬ ЖУРАВЛІ ЛЕТІЛИ”.
ДУША СВІТЛА:
Думаю, що тепер Синій Птах з наших руках. З самого початку це якось не
прийшло мені в голову. Тільки сьогодні коли на світанку я набиралась
сили, ніби промінь сонця, сягнула мені одна думка. Ми зараз стоїмо перед
входом в Чарівні Сади, де під наглядом Долі Живуть всі земні Радості і
Блаженства. Та я не можу зайти до них в такому вигляді. Ні єдиний
промінь моєї душі не повинен світити, бо багато є Блаженств переляканих
і нещасних. Я прикриюся цим покривалом.
ХЛОПЧИК:
А що це за товстуни веселяться і їдять такі смачні рочі”‘
ДУША СВІТЛА:
Це найтовстіші земні Блаженства, їх легко впізнати. Може, Синій Птах на
хвилинку повернув до них .
ХЛОПЧИК:
Який у них задоволений і щасливий вигляд. Сміються! П’ють! І їдять!
ДУША СВІТЛА:
Вони заходять пригостити нас обідом, але ні в якому разі не
погоджуйтесь, бо забудете, що вам доручено.
ХЛОПЧИК:
Як, не можна спробувати жодного тістечка? А вони такі смачні, свіжі,
политі цукром, кремом, варенням.
ДУША СВІТЛА:
Вони шкідливі – вони послаблюють волю. Завжди потрібно жертвувати чимось
в ім’я обов’язку. Відмовся ввічливо, але навідріз.
ПІДХОДИТЬ НАЙТОВСТІШЕ БЛАЖЕНСТВО.
БЛАЖЕНСТВО:
Добрий день, Тільтіль.
ХЛОПЧИК:
Звідки ви мене знаєте? Ви хто?
БЛАЖЕНСТВО:
Я-найтовстіше із Блаженств – Блаженство Бути Багатим. Я прийшло від
імені моїх братів просити вас і ваших друзів вшанувати своєю присутністю
нашу нескінченну трапезу. Ви попадаєте в товариство найкращих
представників найтовстіших Земних Блаженств. Дозвольте познайомити з
найголовнішими із них. Ось мій зять – Блаженство Бути Власником,- живіт
у нього у вигляді груші. Ось Блаженство Вдоволеного Честолюбства –
воно відрізняється красивою округлістю шік. Ось Блаженство Пити, Коли
Вже Не Відчуваєш Спраги і Блаженство їсти, Коли Вже Не Відчуваєш Голоду
– вони близнюки, тому в них заплітаються ноги. Ось Блаженство Нічого Не
Знати – воно глухе, як стіна, і Блаженство Нічого Не Розуміти – воно
сліпе, як кріт. Ось Блаженство Нічого Не Робити і Блаженство Спати
Більше, Ніж Потрібно,- руки у них, як м’якуш хліба, а очі, як желе з
персиків. І, накінець, Заливнйи Сміх – рот у нього аж до вух, перед цим
сміхом ніхто не встоїть.
ЛУНАЄ СМІХ У ГРАМЗАПИСІ.
Дозвольте запропонувати найпочесніші місця за нашим столом.
ХЛОПЧИК:
Ми вдячні вам, високоповажні Блаженства. Але ми не можемо…
Ми поспішаємо… Ми шукаємо Синього Птаха. Ви не знаєте, де вій
ховається?
БЛАЖЕНСТВО:
Синій Птах Почекайте… Так, так, так, щось пригадую. Десь я про нього
чуло… Але, по-моєму, Синій Птах- не їстивний… В будь-якому випадку, ва
нашим столом його не подавали. Це означає, що тут він невисоко ціниться.
Та ви не засмучуєтесь, у нас є справжні цінності. Це -двохметрові
ковбаси, он вони які блискучі, ікра, маслини, смажена форель, тушкований
кролик, копчена свинина, теляча печінка, а солодощі і вина – своїм
блиском вони затьмарюють все, що може бути найкращого в світі.
ХЛОПЧИК:
Ні, нам не потрібні ваші цінності. ЛІ підемо шукати Птаха до ваших
сусідів – Великих Радосте”.
ЗВУЧИТЬ “ТОКАТА І ФУГА” БАХА.
ДУША СВІТЛА:
Ми наближаємось в Палац Великих Радосте”, Ось вони ви – йшли нам
назустріч.
ДІВЧИНКА:
Які вони прекрасні! Але чому вони не сміються? Вони нещасні?
ДУША СВІТЛА:
Але ж хіба щастя в сміху .
РАДІСТЬ ЛЮБИТИ ПРИРОДУ:
Добрив день, любі діти, Я – Велика Радість Любити Природу. Я поведу вас
по нашому Палацу, познайомлю із моїми сестрами. Ось попереду всіх –
Велика Радість Бути Справедливим, вона посміхається завжди, коли
порушена справедливість відновлюється, правда, буває це дуже рідко. За
нею йде Радість Бути Добрим – вона найщасливіша, але й найнещасніша. Їй
хочеться всіх втішити, тому вона часто тягнеться до нещасть.
Праворуч-Радість Завершеної Праці, а поруч – Радість Думати. Дальше –
Радість Розуміти Людей. А ось серед найвищих – Радість Розуміти
Прекрасне, вона щодень дарує кілька променів світла паті.
ДІВЧИНКА:
А хто це там далеко-далеко, в золотих хмаринках?
РАДІСТЬ ЛЮБИТИ ПРИРОДУ:
Це Велика Радість Любити… Але ви даремно тягнетесь – ви ще надто малі,
щоби бачити її всю. А чи впізнаєте ви Радість, яка наближається до нас?
Це Радість вашої матері, неповторна Радість Материнської Любові.
МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:
Тільтіль! Мітіль! Ось несподіванка! Чи ви не впізнаєте любові нашої
матері? Хіба це не мої очі, не мої губи, не мої руки?
ДІВЧИНКА:
Так, тепер я пізнаю. Ти схожа на маму, тільки красивіша за неї.
МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:
Звичайно, адже я не старію. Кожна вата посмішка, кожна добра оправа
молодить мене. Дома цього не видно, а тут видно все: це і є істина.
ДІВЧИНКА:
А з чого зіткане твоє прегарне плаття?
МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:
Воно – з поцілунків, поглядів, ласки.
ДІВЧИНКА:
А де ж ти ховала це плаття, чи не в тій шафі, ключ від якої у батька?
МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:
Ні, ні, воно завжди на мені, але його не видно, тому що із закритими
очима нічого не побачиш. Всі матері багаті, якщо вони люблять своїх
дітей. Немає ні бідних матерів, ні невродливих, ні старих, їх любов є
найпрекраснішою із усіх радостей. Коли вони сумують, варто їм поцілувати
дитину, варто дитині поцілувати їх – і всі сльози, що підступили до
очей, перетворюються на зорі.
ДІВЧИНКА:
Справді, твої очі повні зірок. І руки ті ж, тільки ще біліші, з ніжною
шкірою, ніби не знають домашньої праці.
МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:
Це ті самі руки. Хіба ви не замітили, як біліють і світяться вони
завжди, коли голублять вас.
ДІВЧИНКА:
Дивно! І голос твій тут набагато красивіший!
МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:
Там, дома, мені завжди ніколи. Але недоказане можна почути серцем. А чи
пізнаєте ви мене завтра, в моєму домашньому халаті?
ДІВЧИНКА:
Ми не хочемо додому!
МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:
Але ж я живу там, ми всі там живемо, різниці ніякої немає. Ви прийшли
сюди тільки для того, щоб мене бачити там. Розумієте, вам здається, що
ви на небі, та насправді, небо там, де ми відчуваємо любов і ласку.
Двох матерів ні в кого не буває, і у вас тільки одна мати. У кожної
дитини вона одна-єдина, прекраснішої від якої ні в кого нема. Треба
тільки добре знати її і вміти на неї дивитись. Але як же ви сюди
потрапили, як знайшли дорогу? Адже люди шукають цей шлях з тих пір, як
з’явились на Землі.
ДІВЧИНКА:
Нас послала за Синім Птахом Мати-Земля, а шлях вказує Дута Світла.
МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:
А чи не допоможе вам Велика Радість Любити Природу?
Радість ЛЮБИТИ ПРИРОДУ:
Природу замало лише любити, її потрібно берегти і примножувати…
Необхідно вкласти чимало праці, щоб повернути їй колишню силу. Наш Синій
Птах знесилений. Зверніться до людей Майбутнього, в їхніх садах
обов’язково повинен бути Синій Птах.
ПІСНЯ “КАЛИНА”.
СЛ.
МУЗ.
Дія VI
ТІЛЬТІЛЬ:
Тут так гарно! Куди ми потрапили?
ДУША СВІТЛА:
В ЦАРСТВО МАЙБУТНЬОГО. Зараз ми знаходимося серед дітей, які ще не
народилися.
ВИХОДИТЬ ХЛОПЧИК З КОНСТРУКТОРОМ – ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО.
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
Добрий день, Маленькі Живі Істоти.
ТІЛЬТІЛЬ:
Чому він нас так називає?
ДУША СВІТЛА:
Тому, що самі вони іще не живуть. Діти, які народжуються у нас на Землі,
приходять звідси. Кожен чекає своєї черги. Коли батьки і матері бажають
мати дітей, ось ті великі двері, що направо, відчиняються і малюки
опускаються на Землю.
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
А що це у тебе?
ТІЛЬТІЛЬ:
Шапочка.
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
А для чого?
ТІЛЬТІЛЬ:
Від холоду.
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
А що таке холод?
ТІЛЬТІЛЬ:
Це коли тремтиш ось так – б- р- р-р!
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
На Землі холодно?
ТІЛЬТІЛЬ:
Зимою буває холодно, коли немає дров.
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
А чому немає дров?
ТІЛЬТІЛЬ:
Тому, що вони дорогі, грошей варті.
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
А що таке гроші?
ТІЛЬТІЛЬ:
Це те, чим платять. В одних гроші є, а в інших немає.
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
А чому їх немає?
ТІЛЬТІЛЬ:
Тому, що вони бідні, А ти багатий? Скільки тобі років?
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
Я скоро маю народитися. Через 12 років. А народжуватись приємно? Як це в
тебе вийшло?
ТІЛЬТІЛЬ:
Не пам’ятаю. Це було давно.
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
Кажуть, жити на Землі – це так гарно.
ТІЛЬТІЛЬ:
Так, там непогано. Птахи, іграшки, тістечка, У деяких є все, а в кого
нема, ті можуть на них дивитись.
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
Нам сказали, що мами ждуть нас за дверима… Правда, то воші добрі?
ТІЛЬТІЛЬ:
Дуже добрі. Краще нікого на світі немає. Бабусі теж добрі, але вони
скоро помирають.
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
Помирають? Що це означає?
ТІЛЬТІЛЬ:
Ідуть одного вечора і все ніколи не повертаються.
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
А що це в тебе з очима? Чому в них блистять діаманти? Що це в тебе
падає.
ТІЛЬТІЛЬ:
Дурниці! Це крапельки води. Вона тече, коли плачеш.
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
А на Землі часто плачуть?
ТІЛЬТІЛЬ:
Дівчатка – часто, а хлопчики – ні! Але біль пронизує наші серця доволі
часто!
ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:
А ми всі плакати не вміємо. Ми працюємо, щоб прийти на Землю не з
пустими руками. Я, наприклад, конструюю Машину Щастя, а ось він –
вишукує 33 способи продовження життя, а ось той понесе на Землю світло,
якого іще не бачили, а четвертий знає таємницю скарбів, захованих на
Місяці, а ось той, за колоною, вчинить на Землі чимало злочинів, інший
понесе на Землю в мішку три хвороби – скарлатину, коклюш і кір.
ЧУТИ ВІЙ КУРАНТІВ.
Вже займається зоря, час, коли діти, яким, прийшла пора народжуватись,
опустяться на Землю. Час уже відкриває двері. На Землі їх чекають. Ось
їх вітають піснею.
ЗВУЧИТЬ “КОЛИСКОВА”.
СЛ.
МУЗ.
ДІВЧИНКА 5
Ми знову вдома.
ХЛОПЧИК:
А в нас так гарно. Тільки, що нам робити? Ми так і не знайшли Синього
Птаха! Птах із Країни Спогадів – червонів, Птах із Палацу Ночі –
почорнів, немає Синього Птаха між Блаженствами, немічний Птах у
Радостей, не дотягнутись нам до Птаха з Майбутнього.
ДІВЧИНКА:
Ми зробили все, що змогли, А поглянь на нашу пташку, вона стала синьою.
ХЛОПЧИК:
І справді, зовсім синя. Може, вона допоможе Матері Землі?
НА СЦЕНУ ВИХОДЯТЬ ВСІ АКТОРИ 7
МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:
Любі діти! Ви і справді допоможете мені. У вас є віра, бажання, ви
вмієте працювати і творити для інших добре. Хай летить ваш Синій Птах на
велю, несе надію для інших людей.
ДІТИ ВИПУСКАЮТЬ ПТАШКУ З КЛІТКИ.
ДІВЧИНКА:
Дорогі друзі! Ми вас дуже просимо! Якщо хтось із вас зумів своєю
душею осягнути таємницю Синього Птаха, поділіться нею із ближніми. Хай
і в їхніх домівках засяють іскорки добра. Вони нам дуже потрібні, щоб
стати щасливими в майбутньому.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
