Свято рушника: Сценарій
Головна мета, цього заходу-пробудити інтерес до культури українського
народу, його декоративно-прикладного мистецтва, зокрема рушників. Крім
того, звернути увагу на таланти й майстерність земляків, організувати
змістовне дозвілля населення.
Успіх заходу багато в чому залежить від копіткої підготовчої
роботи. Заздалегідь збираються відомості або майстринь села, зразки їх
рушників. Велику допомогу в цьому бібліотекарю можуть надати члени клубу
за інтересами, що діє при книгозбірні. Крім того, можна оформити альбом
з розповідей вишивальниць про особливості рушників південних областей
України.
В цей же період треба продумати й музичне оформлення свята. Крім
“Пісні про рушник” П.Майбороди, радимо використати обрядові пісні.
Пожвавить проведення свята і виступ фольклорного ансамблю, який виконає
музичні номери для майстринь. Для цього варто зібрати їх заявки на
улюблені музичні твори.
Під час свята можна організувати конкурс на краще знання
українських пісень та прислів’їв про рушник. Тому варто подбати про
подарунки та сувеніри переможцям конкурсу та майстриням – учасницям
свята.
В бібліотеці радимо організувати книжково-ілюстративну виставку
“Український рушник”, на якій поряд з друкованими виданнями розмістити
альбоми української вишивки, зразки рушників майстринь села. На
закінчення свята варто провести огляд літератури, що представлена на
виставні.
На подвір’ї будинку культури стоїть велике панно. На ньому написані
слова запрошення: “Ласкаво просимо на свято рушника”. Посеред двору –
стіл, накритий скатертиною, на ньому великий букет квітів. На
простеленому рушнику лежить коровай, поблизу розміщено вишивані рушники
та вишиванки.
Лейтмотивом свята обрано слова: “І на тім рушникові оживе все
знайоме до болю, і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов”. Вони
написані на великому рушнику, який висить поряд із панно. Юнак та
дівчина в українських костюмах несуть на вишиваному рушнику хліб і сіль,
Поруч з ними ідуть учасники фольклорного ансамблю. Під звуки мелодії
“Пісні про рушник” Платона Майбороди піднімаються на сцену:
Юнак:
Хліб і сіль на вишитому рушнику – це одвічні символи української
гостинності. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю
давню слов’янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб
символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану до господарів.
Дівчина:
Цей звичай пройшов через віки і став доброю традицією в наш час. Тож і
ми сьогодні підносимо всім, хто прийшов на свято, хліб-сіль і гостинно
просимо на свято рушника.
(Юнак і дівчина тричі вклоняються всім учасникам свята, промовляючи
слова: “Гостинно просимо на свято рушника”, спускаються до присутніх і
пропонують покуштувати коровай).
Господиня:
Там, де свято, там і пісня,
Співає все навкруги.
Здається, наче пісні тісно,
Її не втиснуть в береги.
(“Пісня про рушник” помалу стихає).
Шановні панове, гості нашого свята, всім вам добре відома
прослухана пісня, що облетіла увесь світ. Створили її поет Андрій
Малишко та композитор Платон Майборода. Цей музичний твір – вершина не
лише людських почуттів, а й пошани до народного рукоділля.
Юнак та дівчина:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Господиня:
Рушник… Як багато значить для нас це слово. Сьогодні на нашому святі
зібрані найкращі рушники, вишиванки, що зберігаються у господинь нашого
села. Але це лише невелика їх частина. Якби всі наші односельці
поприносили своє рукоділля, то гадаю, що не вистачило б місця на цих
столах.
Юнак та дівчина:
Рушник на стіні – давній наш звичай. Українська хата з давніх-давен з
рушником, з запашним зіллям за сволоком та образами. А літньої пори хата
утопає в зелені, квітах. Чорнобривець, м’ята, любисток і барвінок
оспівані в народних піснях і вишиті на рушниках. Тож хочеться вірити,
дорогі гості, що кожен з вас має біля двору це зілля, а вишитий рушник
висить на самому почесному місці. Не забувайте наших народних звичаїв та
традицій. Недарма, коси дівочі миті в любистку та м’яті, заворожують
коханих. У кожній українській оселі, багатій чи бідній, з давніх давен і
по сьогоднішній час палахкотять багатством кольорів рушники. “Хата без
рушника, – казали в народі – що родина без дітей”.
Рушник характеризує жіночу вправність, майстерність, ніжність і
працьовитість. По тому, скільки і які були рушники, створювалась думка
про жінку і її дочок. І завжди вишивальниці були у великій пошані.
Господиня:
Дорогі друзі! З великим задоволенням і радістю хочу назвати імена наших
односельців – майстринь (представляє): Ганна Максимівна Невесела, вся
світлиця в якої в рушниках та килимах. В свої 65 років майстриня не
розстається з вишиванням. У цьому році Ганна Максимівна подарувала
рушник Високопільській приходській церкві.
Милують зір рушники та подушки Маслій Гайни, Ковпак Надії
Олексіївни …
Шановні наші жінки, хай очам і рукам вашим не буде втоми. З великим
проханням звергаюсь до Вас: навчайте своєму ремеслу всіх бажаючих. Бо
гадаю, що після цього свята, дівчата та молодиці повернуться до цієї
святої української традиції, бо в рушнику – душа українки.
А зараз, дорогі односельці, нагадаємо призначення вишитого рушника,
при яких особливих обставинах ми беремо його до рук.
Юнак та дівчина:
З рушником і з хлібом приходили до породіллі, вшановували появу
немовляти в родині.
З ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого.
Зустрічали рідних, гостей.
Проводжали людину в останню путь.
Прикривали хліб на столі.
Господиня:
Рушники повсякденно використовуються в побуті, і цим самим, крім
обрядової, вони виконують і побутову функцію. Відповідно утворились їхні
назви за призначенням: утирач – для рук та обличчя, стирок – для посуду
і лави, покутниками обвішували образи та портрети, плечевими пов’язували
сватів, а ще є подарункові, весільні…
В давні часи жінки самі ткали полотно з кращих сортів коноплі та льону.
Виготовлене полотно вимочували у воді, збивали прачами і білили на
сонці. Літньої пори вишивальниці придивлялися до сині неба, до зелені
цвіту, до барвистого метелика. А вже потім, довгими зимовими вечорами,
при каганцю, всі літні барви відтворювалися на полотні гладдю,
хрестиком, в’язю. Обов’язково з піснями, примовляннями.
Дуже часто крім орнаменту на рушнику вишиті слова привітання: “З добрим
ранком”, чи побажання гарно прожити день. На одних – мудрі побажання
застереження, або настанови на все життя, на інших – жартівливі слова.
Окремий рушник призначався для гостей і висів він на видному місці.
Господиня в знак повага до гостя подавала йому рушник на плече, чи руку
і брала кухлик з водою, люб’язно пропонувала свої послуги. Про рушник
мовиться у народній пісні:
Вода у відеречку, братику, вмивайся,
`„7
ник на кілочку, братику, втирайся.
Юнак:
Проте найбільше обрядів, які пов’язані з рушником, збереглося на
весіллі. Всі ви, друзі, скажете, що це так. На сватання пов’язували
сватів та молодого рушниками.
Дівчина:
Ой ти мати-пораднице в хаті,
Порадь мені, що людям сказати,
А чи мені рушник давати,
А чи мені іншого шукати?
Юнак:
Наречена дарувала рушник судженому і сватам, а також рідні жениха, ним
прикрашали гільце, на дівич-вечорі. На рушник ставали під час вінчання в
церкві та благословення батьків.
І в наш час вступ до шлюбу проходить на рушнику. І вже цей рушник кожна
молода родина береже все своє життя.
Господиня:
Кожна дівчина готувала свій посаг до заміжня. За давнім звичаєм мати
заздалегідь турбувалась про рушники. Збираючись на вечорниці, дівчата
брали з собою вишивання. І кожній хотілось, щоб її рушничок був
найкращим. Від краси рушничка та їхньої кількості складалось враження
про дівчину та її працьовитість, вміння. Кращі узори переходили з
покоління в покоління. Підростала дівчина, і скриня її поповнювалась
рушниками. Ними хвалилися, показували гостям та сусідам.
Ось і наші молоді майстрині – Коваленко Галина, Черненко Валентина
зберегли і наслідували традиції вишивання. Зайдіть до їхніх осель і вас
вразить велика кількість вишитих подушок та рушників. Обидві люблять
пісню, обидві працюють в дитячому садку вихователями. Є надія, до
підростаючих дівчаток вони вчитимуть любові до вишивання, до народних
звичаїв. В нашій школі часто проходять виставки українського вишивання.
Вчителі української мови присвячують вишиванню уроки, є кімната-музей
рукоділля.
Якій же матері не хочеться, щоб її донька навчилась вишивати?
Дівчина, чекаючи сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею:
Дівчина:
Та спасибі, моя ненька, що будила мене раненько.
А я слухала, вставала та рушнички напряла.
По тихому Дунаю білила, на сухому бережку сушила.
Господиня:
Вважалось за велику образу, якщо дівчина, пов’язавши рушниками сватів,
опісля відмовлялася від шлюбу. Чи навпаки, взявши рушники, хлопець
відмовлявся від шлюбу, чим пускав негарну славу про дівчину. Дати
рушники, значить готуватися до весілля.
Дожинай, доню, та йди додому,
Бо є в тебе аж троє гостей,
Та всі три-старости.
Ой одні стали аж за садами,
Другі стали аж під ворітьми,
А треті стали під сіньми кіньми.
Що за садом, тім відказали,
Що за ворітьми – тім слово дали.
Під сіньми кіньми – рушники дали…
Під час весілля обдаровували рушниками родину молодого,
перев’язували бояр. „А в коморі сволок, а на ньому рушників сорок.
Біжіте, внесіте та боярів прикрасіте”, – говорила мати нареченої
дружкам.
Кульмінацією весілля було ставання на рушник –
„Та ми з тобою на білому рушничку стояли,
Золотії перстенечки міняли”, – співається у пісні.
(Звучать весільні пісні у виконанні фольклорного ансамблі}.
Дівчина:
Жоден обрядовий елемент не відігравав такої символічної ролі, як
рушник. Він утверджував не тільки працьовитість матері та дочки, а й
чистоту почуттів між. подружжям. 3’єднував сім’ї молодого й молодої,
стелився життєвою стежкою, котру мали пройти вони.
Є в селі гарна молодиця, мати двох синів, дружина найкращого
комбайнера – це Антоніна Лаврененко. Опівнічне вставання, бо працює
пекарем в колгоспній пекарні, не заважає їй бути прекрасною господинею.
Має добротний будинок, а біля – чудовий квітник. А ще Антоніма –
вишивальниця і вибивальниця килимів. Хай завжди буде радість у Вашому
домі, пані Антоніно, квітів Вам на полотні і в квітнику.
/Звучить пісня для майстрині/.
Юнак:
Згадаймо і рекрутські рушники… Проводжала мати сина в солдати. Як в ті
давні часи, так і тепер, мати рідна та хрещена, близькі родичі обвішують
майбутнього солдата рушниками. Молоді дівчата – стрічками та хусточками,
вишитими своїми руками. Серед рушників, які ми бачимо, є й рекрутський,
правда, ще не зовсім закінчений, але ж і майбутньому солдату ще тільки
тринадцять років. Цей рушник для Олександра Мороза. Його мама –
Валентина Миколаївна – чудова рукодільниця, вишивки якої прикрашають її
дім. Гадаю, що любов до вишивання передасть вона і своїй доньці. А сину,
на його солдатську дорогу, подарує ось цей рушник. І збереже він на все
своє життя материнський рушник.
Даруємо всім вишивальницям пісню “Два кольори* О.Білаша.
Господиня:
Хоч в цілому для українських вишиваних рушників характерні спільні
ознаки, проте кожний регіон мав свої відмінності, свій колір і форму,
свої орнаменти, вишиті гладдю або хрестиком. На Київщині, Полтавщині,
Чернігівщині і Житомирщині переважали рослинні візерунки у формі
вазонів, котрі символізували так зване дерево життя. На Поділлі
вишивають жіночі фігурки, пташок та тварин.
Кожен район має свої кольорові гамми. Галичина, Буковина та
Закарпаття – це яскраві барвисті відтінки, Київщина, Полтавщина,
Чернігівщина – переважають червоний, чорний та синій кольори. Для
Полісся характерні червоний та чорний кольори.
Мистецтво виготовлення рушників досить давне. Воно було відома за
часів Київської Русі. Нині у наукових термінах побутують самостійні
назви рушників за місцевістю: київські, подільські, чернігівські,
гуцульські, галицькі й полтавські. Саме на Полтавщині цей вид рукоділля
набув найзавершеніших форм. Наприкінці минулого століття за кількістю
ремісників Полтавщина посідала перше місце. В 1900 році в навколишніх
селах налічувалось 100 кустарів. Чотири рази на рік запрошувались на
ярмарки знамениті решетилівські та сорочинські вмільці. І нині
Полтавський рушник є гордістю українського мистецтва.
Заслуженою повагою користуються вироби майстрів інших регіонів.
Зокрема, Кролевецькі, Бугуславські, Іванківські, Косівські. Вишивки
їхніх майстринь експонуються не лише в нашій країні, а й за кордоном.
Популярність рукоділля засвідчує той факт, що двом найвизначнішім
нашим українським майстриням рушникових виробів – Ганні Васильщук та
Ганні Верест – присуджена державна премія України їм.Т.Г.Шевченка.
Юнак і дівчина:
Наша Херсонщина населена вихідцями з різних областей України. Тому і
зустрічаються тут різні стилі вишивання. Для нашого села найбільш
характерний стиль центральних областей України.
Завершуючи наше свято, згадаємо славних вишивальниць нашої України
… (називають).
Господиня:
Рушник… Він пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів,
глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею,
він щедро простелений близьким і друзям, гостям.
Хай символ цей назавжди збережеться у нашій добрій хаті, як ознака
великої любові й незрадливості.
(Звучить “Пісня про рушник”).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
