Cценарій
Свято Андрія
1-й ведучий: За християнськими переказами. Андрій Первозванний був
одним із 12 апостолів Ісуса Христа. Він проповідував християнство серед
слов’ян. Кажуть, що Андрій передбачав, що з волі божої на Дніпровських
горах буде збудоване місто.
2-й ведучий: Серед осінньо-зимових свят найбільшою поетичністю і
неповторністю виділяється свято Андрія. Воно вважається парубоцьким
святом, поза-як дівчата відзначають свою покровительку Катерину. Це є
продовженням молодіжних вечорниць, де хлопці і дівчата обирали своїх
суджених. До прийняття християнства свято називали Калиною. Пізніше
християнство замінило назву на ім’я святого апостола Андрія
Первозванного, який проповідував Боже вчення в Царгороді. Один з
літописів розповідає, що апостол прийшов до Корсуня, потім спустився до
Дніпрового гирла й поплив угору. Вдосвіта його човен начебто прибило до
підніжжя гір. Андрій Первозванний вийшов на берег і мовив до своїх
учнів:
Чи бачите і гори? На них засяє ласка Божа, і буде великий город, і Бог
збудує багато церков!
Після цього Андрій вийшов на Київські гори, поблагословив їх і поставив
великий хрест. Таким чином, апостол приніс християнську віру в Київ.
1-й ведучий: Узимку, коли завершувалися роботи у полі: частішали
парубочо-дівочі гуляння. У різних місцевостях їх відзначали по-різному,
а ще з цим святом пов’язана значна кількість різноманітних звичаїв
обрядів і повір’їв, також проповідування майбутньої долі, ворожіння,
ритуальне кусання калини. Від нього віє чарівною язичницькою стихією.
2-й ведучий: Ось і ми зазирнемо у звичайну селянську хату і довідаємось,
як проходило це свято.
Хата. Піч, стіл, лави. Біля печі коцюба, лопата і віник. В хаті
порається господиня. Стукіт. До хати заходять дівчата.
1 Дівчина: Добрий вечір, хазяєчко! А чи можна до вас на вечорниці?
Господиня: Заходьте, заходьте дівчата. Я на вас вже давно чекаю.
Дівчата заходять, вітаються, роздягаються. Підходять до столу,
допомагають ліпити вареники.
Господиня: Поспішайте, дівчатонька,
Все приготувати,
Бо пора вже вечорниці
Всім нам починати.
Біленьких, смачненьких,
Та й запросим до нас в гості,
Хлопчиків гарненьких,
Щоб вони разом із нами
Дружно працювали,
Андріївські вечорниці
Піснею стрічали.
Дівчата працюють. Раптом щось грюкнуло.
2 Дівчина. Дівчата. Чули, щось грюкнуло за дверима?
3 Дівчина. То тобі вчулося.
Стукіт повторюється.
Господиня. То, мають хлопці затівають щось неладне. Треба подивитися.
Кілька дівчат вибігають і ведуть хлопця.
Дівчата (2 разом): То він хотів підперти двері, щоб не відчинялися. І
вже до стріхи віника прив’язав.
Всі: Дівчаточка, відпустіть мене! Що хочете зроблю, будь-яке бажання
виконаю!
1 Дівчина: Відгадай загадку: “Поле не міряне, вівці не лічені, пастух
рогатий”.
Хлопець: Небо, зорі, місяць.
1 Дівчина. А ще таку: “Маленьке, сіреньке, а хвостик, як шило”.
Хлопець: (після паузи). Не знаю. Але, дівчата, не карайте мене, а краще
відпустіть. Я вам хлопців приведу.
2 Дівчина: Правду кажеш?
Хлопець: Їй-богу, приведу!
Дівчата відпускають хлопця, а самі повертаються до роботи. Працюють
наспівуючи пісню (сумну)
3 Дівчина. Що ми сумної та сумної. Давайте щось веселіше.
Дівчата виконують жартівливу пісню “А мій милий вареників хоче”. Вбігає
дівчина.
4 Дівчина. Дівчата, а я щойно з сестрою ворожила?
1-а і 2-а дівчини: (разом) Як? Що?
4 Дівчина: А ось як! Піймала я у курнику когута ї курку. Зв’язала їм
хвости, а щоб не кричали, накрили їх решетом. Бачимо мовчать, то ми їх
випустили. У мене курка швидше перетягнула – буду верховодити чоловіком.
А у моєї сестри перетягнув першим півень – значить, чоловік верховода.
Вона не хоче, вередує! Оце зі мною не пішла!
5 Дівчина. А тепер ми поворожимо. Нумо, знімайте чобітки з лівої ноги і
від столу міряймо по черзі долівку до порога: чий чобіт перший стане на
нього – першою вийде заміж! (Міряють) Ура! Я ж казала, що я! (Ніби перша
стала на поріг).
6 Дівчина. Дівчата, а несіть сюди калету. Та розкажіть, як ви її
готували.
7 Дівчина. А ось як:
Ми калету місили,
З усіх криниць воду носили
А балабушки місили –
З ополонки воду носили.
8 Дівчина: У тісто додавали мед, родзинки, посипали маком, оздобили
кривульками. Обмастили медом, що принесли хлопці. Спекли сухою, щоб
важче відкусити!
Підв’язують червоною стрічкою до сволока.
Дівчата: У небо наша калета, у небо,
А ти, сонечко, підіймись,
Та на нас подивись:
Ми калету чіпляємо,
На місяць поглядаємо,
Свою долю – радість закликаємо.
Приходять хлопці, вітаються.
1 Дівчина. Наче й усі зібралися! Хто ж буде пан Калетинський? Будь ти,
Сашко!
Сашко: Добре! Я до витівок і жартів мастак! Хай буде так! Просимо пана
Коцюбинського взяти коцюбу і їхати до хати.
Їде на коцюб.
Діалог Калетинського і Коцюбинського.
Добрий день, пане Калетинський!
Доброго здоров’я, пане Коцюбинський!
Куди їдете?
Їду калету кусати.
А я буду по писку кусати (махає квачем).
А я вкушу!
А я вкушу!
Калетинський і дехто з хлопців смішать зухвальця. Якщо розреготався –
не кусає, а серйозний кусає корж. Далі – по черзі усі хлопці, можна
комусь розсміятися, щоб обмазати сажею!
Якщо не всю калету з’їли, то знімають і ділять між усіма. – Заходять
хлопці.
1 хлопець. А ми з Юрком розібрали пліт у Романа Палія! Жодного кілка
вранці не знайде. Це його за те, що не пускаю Галю на вулицю.
2 хлопець. А ми Степаном ворота Івана Пісного кинули у річку.
3 хлопець. А ми із Миколою моєму сусідові розкидали стіг сіна по городу,
аж до вулиці посипали доріжку! Ото роботи завтра буде, а як він буде
лаятись!
4 хлопець. Та що там сіно! Мій батько розповідав, що, коли він
парубкував, то клуню з хлопцями розібрав до ранку моєму дідові, – за те,
що не дозволяв своїй дочці, тепер уже моїй мамі, зустрічатись з ним.
1 хлопець: Спасибі господине, що пустила в хату.
3 дівчина. Петро не встиг поріг переступити, а вже збитків наробив.
Господиня. Та годі вже на Петра воду лити. Ніби й самі ще нічого не
витворили.
2 хлопець. А скажи, Петре, нащо ти одяг нині такі пишні шаровари і такий
багатий кафтан оцей.
3 хлопець. Та він, напевно, хоче на ньому зачепитись десь коло млина, чи
що?
2 хлопець. Що одяг – те й моє. А кому до того що.
3 хлопець. Та нічого, хлопці на вулиці,
Дівчата в світлиці,
Позбиралися дівчата –
Роблять вечорниці.
4 хлопець. Не в’яжуть не шиють,
Не прядуть, не печуть,
А говорять небилиці.
3 хлопець. Про Микиту із села,
Про Степана із млина.
2 хлопець. Вигадують різні небилиці.
Як ростуть грушки на вербиці.
2 Дівчина. Що правда, то правда, бо підсліпувате не добачить, а
глухувате не дочує.
3 дівчина. От і ростуть на вербі грушки.
1 хлопець. Так, так, буває, що й корова літає.
Господиня. Дякуємо хлопці, за те, що завітали на наші вечорниці, що
калету нашу попробували.
Хлопці. І вам, дівчата, дякуємо! А тепер пора вас покидати. Бувайте
здорові.
Хлопці йдуть, дівчата залишаються самі.
1 ведучий: А коли дівчата залишалися самі, то починали гадання. –
правдиві, серйозні гадання.
4 Дівчина. У ніч на Андрія бабця вчила мене ворожити: пошептати до
ватри, зливала розтоплений віск. Свічка горіла, димом просочене жито
тихо гойдалось, мов шляхом вколисаний віз.
Гасне світло. На сцені горять дві свічки. Над ними схилилася бабся і
молода дівчина.
Голос. Тіні росли, розсувалася стіна, і тремтіла купка золи на зів’ялій
старечій руці…
5 Дівчина. Бабцю, то хрест?
Баба. То душа розлучається з тілом.
5 Дівчина. Бабцю, то серп?
Баба. То полічене жниво і женці..
5 Дівчина. Як я благала, до тебе звертаючись, Боже, – крихітку вічності
смертним і тлінним знайди: Слово прийшло і сказало:
Я твій подорожник.
Вийми стрілу і до рани мене приклади.
Дівчина іде із сцени, в неї в руках свічка. З другою свічкою підводиться
бабуся і також іде геть.
Дівчина 4. Книгу життя не читай по вечірніх долонях.
Там, де стіна, похитнувшись, провалиться в ніч,
Стануть сумні і забуті, і спраглі, й голодні –
Дай їх мені. Та пам’ятай, що одна у нас доля віднині.
Крихітка вічності. Але від фальші помру…
Я – подорожник,
Я – слово.
Я – Бог у людині.
Не ворожити учися.
Учися добру.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter