Сценарій уроку
“Свята та розваги соколят”
Пам’ятай! Життя є дар, великий дар.
І той, хто його не цінує, його дарунка не заслуговує.
Леонардо да Вінчі
Мета: допомогти учням зрозуміти суть людського життя, визначити своє
місце в ньому, сприяти вихованню в них людяності, чесності,
працьовитості, відповідальності, любові до людей, до рідної землі;
розвивати в учнів допитливість, інтерес до навколишнього життя,
прагнення з’ясовувати, доводити, міркувати; розширити знання учнів про
життя В. Сухомлинського, його твори; збагачувати активний словник учнів,
розвивати вміння, формувати ціннісні судження про гармонійне життя;
виховувати бажання глибше ознайомитися з біографією Великого Кобзаря,
Ліни Костенко, Матері Терези, Леонардо да Вінчі; виховувати
наполегливість у досягненні поставленої мети.
«Живи не як хочеться, а як можеться».
Народна мудрість
«Живи так, щоб сильніші за тебе не кривдили тебе, а ти не ображав
слабших за себе».
«Пора перестати чекати несподіваних подарунків від життя, а самому
робити життя».
«Наше життя — це те, що ми думаємо про нього».
Марк Аврелій, римський філософ
«Найпрекрасніші і в той самий час найщасливіші люди ті, хто прожив своє
життя, піклуючись про щастя інших».
В. Сухомлинський
«Не кажи і не роби нічого поганого навіть тоді, коли ти наодинці із
собою. Учись набагато більше соромитися самого себе, ніж інших».
Демокріт
«Людина, яка думає тільки про себе й шукає в усьому свою вигоду, не може
бути щасливою».
Сенека
«На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть:
Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя
своє».
Володимир Мономах
«Ні про що не турбуватись, ні за чим не сумувати — значить не жити, а
бути мертвим».
Григорій Сковорода
План
1. Твоє життя, неначе квітка, що пелюсточки ніжно обсипа.
2. Для чого ти живеш на землі? (Світ твоїх інтересів, прагнень,
захоплень.)
3. Ти — будівник свого життя, творець свого щастя.
4. Конституція про цінність життя. Закони й суспільство на захисті
життя.
5. Народна мудрість про цінність людського життя.
Вступне слово вчителя
Людське життя… Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене
глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.
Люди, їх мільйони… усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони,
мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.
Так, життя кожної людини — це стежина, устелена жовто-гарячими
чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними
тонами, як у цій пісні «червоне — то любов, а чорне — то журба»…
(Пісня стихає.)
Бо й справді, кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка
вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає
руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а
ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі,
сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.
Стежина життя… Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І
хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч трішки! Почекай хоч одну мить!
Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у
вічності живуть».
Прекрасні слова, правда? І як хотілося б кожному з нас, щоб і життя наше
було таким же прекрасним. Але як цього досягти? Тому тема нашої
сьогоднішньої зустрічі «Життя — це мить, зумій його прожити». Ми повинні
з’ясувати такі питання: для чого людина живе на землі? Що зробити для
того, щоб життя наше було прекрасним?
Щоб у нас вийшла цікава розмова, мені потрібна буде ваша допомога, ваша
активність, щирість, відвертість.
Підлітковій вік — особлива пора людського життя, коли ти вже торкнувся
притягальної сили землі, а легенькі крила дитинства ще піднімають тебе в
небо, де живе казка, де панує мрія. Як часто ми — дорослі, ваші вчителі,
батьки, не розуміємо вас, не розуміємо, які емоції охоплюють чисте поле
ваших уявних подвигів, як тривожно б’ється серце в кожного з вас у
передчутті нового (майже дорослого) світосприйняття.
І тому інколи дивимось на легкий вибух непокори, суперечок,
неслухняності як на загрозу власного розуміння добропорядності й чеснот,
котрі, на нашу думку, повинні збігатися з нашими критеріями «позитивної
поведінки в суспільстві».
Юність — це пік вашого життя. Зараз ви робите найвеличніше своє
відкриття — відкриваєте самих себе. А відкриття самого себе —
найпрекрасніше, що може відчути людина. У цих пошуках глибокий зміст:
кожний може розкрити свої реальні, досі незнані можливості. Щоб виявити
та використати їх, щоб знайти себе, треба себе пізнати, тобто вивчити та
зуміти оцінити. А це й дасть можливість будувати, творити своє «Я».
Вдумаймось у слова Леонардо да Вінчі: «Пам’ятай! Життя є дар, великий
дар, і той, хто його не цінує, цього дарунка не заслуговує».
Звичайно, нікому не дано з цілковитою точністю визначити своє майбутнє.
Та все ж кожному під силу намітити власний шлях самотворення, кожному
слід знати, що він спроможний підсилити в собі, а що відкинути чи хоча
би пом’якшити.
Щодня перед кожним із вас постають запитання: хто я? Навіщо я прийшов у
цей світ? Куди йде моє життя? Що залишу після себе? Чи хтось колись про
мене згадає? Здається, це прості запитання, але дати відповідь на них
стає все важче й важче.
Життя — це ваша таємниця, проте ви повинні реалізувати себе, свої
можливості, свою суть, пройшовши всі етапи, запрограмовані його віковими
особливостями: людина повинна пройти молодість, зрілість, залишити
спадщину, тобто посадити дерево, збудувати дім, виростити дитину.
Бесіда з учнями
Як ви думаєте, чи може кожна людина жити так, як вона хоче, і що для
цього потрібно? (Людина може запланувати своє життя, визначивши мету
існування, вибрати шлях її реалізації. Усе залежить від характеру
людини, вольових зусиль. Для того щоб жити так, як хочеш, треба вміти
долати перешкоди, труднощі. Мало одного тільки бажання хотіти, потрібна
ще й праця, боротьба, щоб чогось досягти…)
А що складніше й важливіше — будувати життя чи пристосовуватись до
нього? (Звичайно, складніше й важливіше будувати життя, а пристосуватись
— легше та простіше, але це нецікаво…)
Чи хочеш стати «видатною людиною», «зіркою», «жити щасливо»? (Напевне,
кожному з нас хочеться жити щасливо. Тому дуже часто, вітаючи один
одного з тим чи іншим святом, ми бажаємо найперше здоров’я та великого
щастя.)
А який зміст ви вкладаєте в поняття «жити щасливо»? (Жити щасливо — це
коли тебе поважають люди, коли в тебе є вірні друзі, коли на землі
панують любов і злагода між людьми…)
Коли ж судилось нам всім жить в одному світі,
Єднаймось всі разом у радості й біді.
Давайте, щоб душа жила у щастя світлі,
Щоб людства рід зберігся на землі.
В. Сухомлинський
Який слід повинна залишити людина на землі?
Старий Майстер звів кам’яний будинок. Став осторонь і милується. «Завтра
в ньому оселяться люди», — думає з гордістю.
А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й
залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
— Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років. Хлопчик став дорослим Чоловіком.
Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде
довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Пригадав старий Чоловік своє рідне село на березі
Дніпра. Захотілося йому побувати там. Приїхав на батьківщину,
зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі знизують плечима
— ніхто не пам’ятає такого.
— Що ж ти лишив після себе? — питає у старого Чоловіка один дід. — Є в
тебе син чи дочка?
— Немає в мене ні сина, ні дочки.
— Може, ти дуба посадив?
— Ні, не посадив я дуба…
— Може, ти поле випестував?
— Ні, не випестував я поля…
— То, мабуть, ти пісню склав?
— Ні, й пісні я не склав.
— То хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Пригадалася йому та мить, коли
він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той, наче вчора
збудований, а на найнижчій сходинці — закам’янілий, відбиток хлопчикової
ніжки.
— Ось і все, що залишиться після мене на землі, — з болем подумав старий
Чоловік. — Але цього ж малою, дуже мало…
Не так треба жити…
Знайомлячись із вами, аналізуючи ваші анкети, я дізналась, що в кожного
є улюблені заняття, мрії, захоплення. Про це ми зараз і поговоримо.
Деякі учні розповідають про свої захоплення.
Слухаючи ваші щирі розповіді, бачимо, що в кожного з вас є те, чим можна
пишатися, те, для чого варто жити на землі.
А зараз послухаємо повідомлення, яке, беручи інтерв’ю в людей різного
віку, підготував учень вашого класу.
Учень розповідає про захоплення людей різного віку.
Хочу сьогодні сказати, що й серед наших учнів є такі, які мають свої
захоплення. Деякі діти захоплюються спортом, дуже люблять футбол,
відвідують футбольну секцію, інші, особливо дівчата, захоплюються
музикою, танцями, вихованням. А є й такі, які люблять літературу, самі
пробують писати вірші. Тому ми і вирішили створити збірку, яку назвали
«Проба пера». У цю збірку ми вміщуємо фотографії юних літераторів, деякі
штрихи їхньої біографії і, звичайно, їхні вірші. Ось, наприклад…
Зачитує біографію одного з учнів і вірш.
Напевне, кожен з вас захоплюється чарівною красою природи. Та сьогодні
ми неодноразово чуємо: природу треба оберігати. А древнім жителям нашої
планети і на думку не могло таке спасти. Вони захоплювалися природою,
схилялись перед нею, але ніхто й не передбачав, що доведеться боротися
за збереження природних багатств. Грецька міфологія зберігає образ
богині природи Афродіти Анадіомени — красуні з великими крильми. Її
зображували в польоті, вона височіла і над землею, і над людьми —
могутня, велична й недосяжна. Так, природа сильна, але дехто з людей
намагається стати сильнішим за неї, нищить її. Тому завдання кожного з
нас — не тільки захоплюватись чарівною красолю природи, а й боротися з
тими, хто завдає їй шкоди.
Ось послухайте лист учня, уміщений в одній із газет, подумайте над його
змістом: «…Нині всі взялися за охорону природи. Не зірви квітку! Не
зламай гілку! Не спіймай метелика! А хіба все це існує не для людини? Не
для того, щоб ми милувалися красою? І чого ми повинні оберігати природу,
вона ж сильніша за нас?.. Нещодавно я нарвав у парку троянд, щоби
привітати зі святом учительку. Що тут поганого? Не для себе ж старався.
А мене звинуватили…»
Як ви думаєте, чи тільки любові до природи не вистачало хлопцеві? Чого
ще йому бракувало?(Звичайно, вихованості, такту, культури і,
врешті-решт, людяності. Бо вихована, культурна людина ніколи не зможе
зробити подібне. А вчителю приємно буде, коли про його учня скажуть: це
справжня людина!)
Про захоплення ми можемо говорити ще і ще. Бо, як бачимо, немає жодної
людини, яка би чимось не захоплювалась. Але хочу застерегти вас, щоб ви
вдумливо ставились до своїх захоплень.
Не всі ті, хто захоплюється моделюванням, створюватимуть машини; не всі,
хто захоплюється спортом, стануть спортсменами; не всі, кому подобається
музика, стануть співаками… Але головне — мати якусь мету в житті, до
чогось прагнути. Бо людина, яка знайшла зміст свого життя та прожила у
відповідності з ним, помирає тільки фізично. Вона залишається жити в
результатах своєї праці, у людях, яких вона виховала, в ідеях, які вона
виробила, навіть, якщо не встигла їх здійснити. У свій час відомий
педагог К. Ушинський писав: «Задовольніть усі бажання людини, але
відніміть у неї мету життя — якою нещасною буде вона. Не задоволення
потреб, а мета життя являється серцевиною».
Щодня змінюється панорама життя, змінюється й коло інтересів, прагнень.
І будь-яка дрібниця сьогодення не повинна замінювати усвідомлення того,
що є багатством кожної людини — я маю на увазі знання, інтелект,
різноманітність захоплень.
Так, різноманітність захоплень, саме на це я хочу звернути вашу увагу.
Бо якщо людина в житті чимось захоплюється, плекає, мріє, до чогось
прагне, то й життя для неї не буде сірим, буденним, і вона не буде лише
спостерігачем, а, навпаки, творцем свого життя.
А як ви думаєте, коли в людей з’являються захоплення? (Звичайно, у
дитинстві, коли дитина починає гратися й усвідомлює, що їй найбільше
подобається. Недарма в народі кажуть: «У що ти граєш, тим і захопишся».)
Головне — мати якесь улюблене заняття, щось робити. Бо, як писав відомий
педагог В. Сухомлинський: «Ти не завжди будеш дитиною. Ми з’являємося на
світ і спочатку буваємо маленькими дітьми для того, щоб, ставши
дорослими, залишити свій слід на землі, прожити життя справжніми людьми.
Прагни швидше стати духовно зрілим творцем, мислителем, трудівником.
Людина смертна. Ми йдемо в небуття, але, разом з тим, людина й
безсмертна. Твоє безсмертя в тому, що ти зумієш створити для людей, для
своєї Батьківщини».
То ж творіть, дерзайте, захоплюйтесь і дбайте про те, що ви залишите для
нащадків.
Не забувай ні на хвилину свого призначення, Людино!
Бо якщо станеш забувати, то будеш ти нічим ставати.
Бо як забудеш — всохнуть ріки, на світ народяться каліки,
А опромінені тополі підуть собі степами голі.
Бо якщо станеш забувати, тоді себе не врятувати,
Бо віра вмре, надія згасне, своє ім’я забудеш власне.
Забудеш ім’я свого роду, і ім’я батька і народу,
Забудеш знати, і уміти, і рідну мову розуміти.
ЖИТТЯ — ЦЕ МИТЬ, ЗУМІЙ ЙОГО ПРОЖИТИ
Фізкультхвилинка
Учні імітують рухи за змістом вірша.
Добре те, що сонце світить!
Добре те, що віє вітер!
Добре те, що цей ось ліс
Разом з нами ріс і ріс!
Добре те, що в нашій річці
Синя — не брудна вода!
І мене матуся рідна
Після школи зустріча!
Добре гратися надворі!
Добре вчитися у школі!
Добре плавати в ставку!
Добре те, що я живу!
Розповідь учителя з елементами бесіди
Я хочу ознайомити вас ще з одним твором-притчею. Нехай кожен з вас
спробує самостійно продовжити речення, яке є назвою цієї притчі.
Життя людини — це найвища цінність
В одного батька було двоє синів. І ось настав час, коли кожен з них мав
піти власною дорогою. Покликав їх батько до себе і каже: «Віддаю я вам
усе своє багатство. Кожному даю коштовності, землі та все, що є на цих
землях. Розпоряджайтеся ними, примножуйте та пам’ятайте мою настанову:
найвища цінність — це життя людини. Обіцяйте мені, що будете берегти
життя, як найдорожчий скарб». Сини пообіцяли та й розійшлися своїми
дорогами.
Старший син, прийшовши у свої землі, одразу найняв собі найкращу охорону
та велику кількість прислуги. Звелів побудувати найміцніший палац і не
зводити з нього очей ні вдень, ні вночі, щоб його дорогоцінному життю
нічого не загрожувало. Слуги приносили йому найкращу їжу та напої,
виконували всі його забаганки. Відокремився він від усього світу, щоб
ніяка хвороба чи тривожна звістка не турбували його життя — батькові ж
обіцяв.
Молодший син часом обходив свої землі. Однак невдовзі побачив велике
скупчення людей, що збиралися воювати між собою. Він запитав у них:
«Навіщо ви вирішуєте свої проблеми насиллям? Ви ж маєте змогу все
обговорити та домовитись». «А ми про це ніколи не думали. Бійкою все
вирішували наші батьки, діди і прадіди, тому й ми так робимо. А й
справді, чому не домовитись». Війна скінчилась, навіть не розпочавшись,
а вдячні матері та жінки кинулись до ніг молодшого сина, дякуючи за
збережене життя їхніх синів і чоловіків.
Попрямував він далі. Незабаром його очам відкрилася жахлива картинка.
Змарнілі, обідрані люди жебракували на дорозі, ведучи за собою малих,
немічних, голодних дітей. «Що змусило вас так жити?», — запитав їх. І
люди розповіли, як жили вони колись у прекрасному місті, поряд з яким
була повновода ріка, зеленів чудовий ліс, повний різноманітної живності.
Та сталось так, що для своїх потреб люди вирубали всі дерева. Кудись
зникла вся живність, мисливці вже нічого не приносили з полювання.
Згодом пересохла й річка, що витікала десь із лісу. На місто весь час
обрушувався буревій, родючі землі перетворились на пустирі. Не стало ні
їжі, ні води. Прекрасне місто почало перетворюватись на пустелю, в якій
люди не змогли б жити. «Спробуймо всі разом відродити ліс і річку, та і
все місто!» — вигукнув молодший син. За його прикладом люди почали
насаджувати дерева, пізніше туди повернулися тварини і птахи. Десь у
глибині лісу задзюрчав струмок, поступово перетворюючись у річку,
переповнену рибою. Ожила природа навколо міста, щедро обдаровуючи всіх
своїми плодами. Повернулось до людей життя, не боялись вони вже за
майбутнє своїх дітей.
З того часу в цих землях усі живуть у мирі, любові, достатку, бо
молодший син й інших навчив батьківської мудрості.
Докотилася звістка про долю синів до самого батька. «Лише один з моїх
синочків правильно зрозумів мою настанову», — із жалем промовив він.
А люди й досі в тих землях пам’ятають про життя одного із синів, ще й
своїм дітям переказують, а про життя іншого й згадки не лишилося.
Про кого йшлось у притчі? (Про двох синів та їхнього батька.)
Кого ж із синів люди й досі пам’ятають, а про кого і згадки не лишилось?
Чому? (Пам’ятають молодшого, бо він присвятив своє життя іншим людям.)
Як ви вважаєте, чиє життя можна назвати найціннішим скарбом?
А яку цінність має життя старшого сина? Чому?
На кого ви б хотіли бути схожими?
Що для цього необхідно?
Наведіть приклади життя таких людей — наших сучасників.
Продовжіть речення: «Життя людини найцінніший скарб, якщо…» (Діти
виконують завдання письмово.)
Робота з Конституцією України
А в Конституції — Основному Законі нашої держави — ось що говориться про
життя.
Розділ І, стаття 3: «Людина, її життя і здоров’я, честь, гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю»…
Розділ ІІ, стаття 27: «Кожна людина має невід’ємне право на життя.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави —
захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших
людей від протиправних посягань».
Тести за твором «Людина принесла життя»
1. Де знаходилось Мертве поле?
а) у глибокій долині;
б) у зеленому степу;
в) у дрімучому лісі.
2. Що принесла Людина на Мертве поле?
а) корчину чорнозему;
б) відро торфу;
в) кошик добрив.
3. Що посіяла Людина?
а) квіти;
б) пшеницю;
в) жито.
4. Хто заспівав над Мертвим полем?
а) соловейко;
б) дрізд;
в) жайворонок.
5. Хто слухав жайворонкову пісню?
а) дівчата;
б) жайворонок;
в) люди.
6. Чим був перенасичений ґрунт на Мертвому полі?
а) сіллю;
б) вибухонебезпечними речовинами;
в) камінням.
Вікторина за творами В. Сухомлинського
1. «Ні квітка не могла б жити нічиєю». («Дівчинка і Ромашка».)
2. «Він розкопав пісок, утамував спрагу і пішов до людей, щоб негайно
розповісти їм, де ховається джерело життя». («Людина незламна».)
3. «Добре ти прожив життя. Нехай залишається по тобі вічна слава».
(«Перед Справедливим Суддею».)
4. «Про щось гомонять. Мабуть, про те, як сумно жити одному і як добре
жити в гурті». («Тополі в степу над шляхом».)
5. «Що дає життя спраглій землі?» («Тепер ти станеш Учнем Людським».)
Що таке здоровий спосіб життя
Спосіб життя людини залежить від того, як вона відпочиває та працює, чим
захоплюється, що їсть і п’є.
Людина веде здоровий спосіб життя, якщо вона не палить, не вживає
алкогольних напоїв і наркотиків, щодня робить фізичну зарядку, стежить
за чистотою свого тіла, доброзичливо ставиться до інших людей.
Ми вибираємо здоровий спосіб життя. Будемо дотримуватись режиму дня,
правильно харчуватись, займатися фізкультурою, уникати стресів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
