Тематична екскурсія
“Шлях до Перемоги”
(визволення Миколаївщини від німецько-фашистських загарбників)
Мета:
познайомити учнів з історією визволення Миколаївщини в 1944 році від
німецько-фашистських загарбників;
закріпити навички аналізу і зіставлення історичного матеріалу;
сприяти вихованню поваги до минулого рідного краю та
почуття патріотизму, самовіданному служінню інтересам народу України.
Наочний матеріал: документальні та історичні видання,
архівні документи, дидактичний матеріал, мультимедійна презентація.
ВСТУП
1-й екскурсовод («Случайный вальс»).
1941 рік, червень, суботній вечір. Червень – найчарівніша пора в
Україні. Від вечірньої до ранкової зорі – 5 годин. Зорі майже не
згасають. Усе у красі і силі. Розквітають сади і луки, з поля долинає
п’янкий аромат скошеної трави.
2-й екскурсовод
Буяла зеленню земля –
І ось здригнулася від болю,
Враз тиша крикнула: «Війна!»
І все покрилося пеленою.
(Голос Левітана)
22 червня 1941 р. о 3 годині 15 хв. ранку фашистська Німеччина напала на
Радянський Союз.
(Лунає «Священная война»).
3-й екскурсовод.
І час випробувань прийшов:
Жінки солдатів проводжали,
Сльозою в погляді дрижали
Надія, віра і любов!
4-й екскурсовод.
Ми не чули гарматного грому,
Ми не бачили жахів війни,
Тільки з книг нам сьогодні відомо,
Як вмирали Вітчизни сини.
5-й екскурсовод.
З кінофільмів ми знаємо лише нині,
Як палали в пожежах міста,
Залишалися в селах руїни,
Диму сморід і сліз гіркота.
2-й екскурсовод.
Задихалося літо від спеки,
І сивіли від спраги лани,
В сірім небі кружляли лелеки,
А земля – в димовищі війни.
ОСНОВНА ЧАСТИНА
1-й екскурсовод
Майже 65 років тому, 9 травня 1945 року закінчилась Велика Вітчизняна
війна. Полум’я Другої світової, складовою частиною якої була Велика
Вітчизняна війна, палахкотіло цілих шість років. У вир цієї трагедії
було втягнуто 61 державу. Битви йшли на території 40 країн Європи, Азії
та Африки, на неосяжних морських і океанських просторах. Армії воюючих
сторін нараховували понад 110 мільйонів чоловік. Війна забрала більше 55
мільйонів людей.
(Карта – план «Барбаросса»)
18 грудня 1940 року А.Гітлер підписав директиву № 21 – план
«Барбаросса», відповідно до якого війна на сході мала розпочатися
відразу після весняного бездоріжжя і закінчитися до настання зимових
холодів, тобто протягом травня-листопада 1941 року. За цим планом наступ
вівся трьома групами армій, кожна з яких мала своє завдання і напрям
дій: «Північ» – на Ленінград, «Центр» – На Мінськ і Москву, «Південь» –
на Київ і далі на південь по Дніпру.
(Фотографія «Бомбардування Миколаєва)
Війна на територію Миколаївщини прийшла з півночі в кінці липня 1941
року. Вже 5 серпня фашистські літаки бомбардували Миколаїв.
(Фотографія «Відправлення солдат на фронт»)
Тисячі громадян намагалися піти на фронт добровільно. На 7 липня 1941
року в миколаївський військкомат надійшло 3573 заяви від добровольців.
(Карта 1941 року – «Оборона Миколаївщини»)
Стійко і мужньо захищали наш край війська 18-ї та 9-ї армій Південного
фронту під командуванням генералів А.К.Смирнова і Я.Т.Черевиченка.
Але сили були нерівні. 3 серпня гітлерівці захопили Первомайськ, 7
серпня – Вознесенськ, 12 серпня – увірвалися в Баштанку. Наші армії були
оточені з трьох сторін.
17 серпня 1941 року гітлерівськими військами було окуповано Миколаїв.
2-й екскурсовод
Німецько-фашистська окупація Миколаївщини тривала більше 30 місяців.
(Карта Миколаївського генерального округу)
Територія нашої області була поділена між німецькою та румунськими
окупаційними владами по річці Південний Буг. Частина території під
назвою «Трансністрія» відійшла до Румунії. На лівому березі до правого
берега Дніпра було створено Миколаївський генеральний округ, який входив
до складу німецького рейхскомісаріату «Україна» на чолі з рейхскомісаром
Еріком Кохом.
(Документи «Нового порядку»: німецькі перепустки, газета «Бухцайтен»,
фотографії німецьких злодіянь)
З перших днів окупації в Миколаєві було запроваджено так званий «Новий
порядок», який передбачав комендантську годину: мешканці могли
знаходитись на вулиці до означеного часу, вільне пересування громадян з
одного населеного пункту в інший було можливим лише при наявності
спеціальної перепустки. Порушники оголошувались грабіжниками,
партизанами і підлягали розстрілу на місці.
Німецька газета дає нам уявлення про встановлені заборони:
3-й екскурсовод
Мешканці Миколаєва, як і все населення області, наражалося на смертельну
небезпеку і підлягало планомірному знищенню. Але навіть в таким жахливих
умовах надія на визволення з-під влади фашистських загарбників не
вмирала. Щоб ця мрія перетворилася на реальність, люди, які опинилися в
окупації, за покликом серця, створювали підпільні групи, організації,
йшли в партизани. Саме підпільно-партизанський рух на Миколаївщині
планомірно підривав сили окупаційних військ, проводячи різноманітні
диверсійні заходи: підривали залізничні вузли, літаки, склади,
порушували лінії зв’язку тощо.
(Вітрина «Група Лягіна-Корнєва»)
Однією з перших заявила про себе в окупованому Миколаєві
диверсійно-розвідувальна група під керівництвом В.О. Лягіна (Корнєва).
Група була сформована ще до початку окупації. (Фотографії) До її складу
увійшли О.П. Сидорчук, Г.Т. Гавриленко, О.М. Наумов, М.В. Улезко, І.Н.
Коваленко, Д.А. Свідерський, П.П. Луценко, І.С. Соломій, П.Г. Шаповал.
(Фотографія) Віктор Олександрович Лягін народився у Брянській області 31
грудня 1908 року. У 1922 році разом із батьками переїхав до Петрограду,
де закінчив школу. Після закінчення, у 1934 році, Ленінградського
політехнічного інституту, В.О. Лягін працював інженером-технологом на
станкобудівному заводі ім. Ілліча. У 1938 році він став співробітником
органів безпеки. Перед війною виконував відповідальні завдання за
кордоном.
(Вітрини Лягіна і Дуккарт) На цій вітрині ви можете побачити фотографії
з сімейного фотоальбому, особисті речі В.О.Лягіна, його документи
(наприклад, свідоцтво про народження сина). Поруч представлені
експонати, які належать Емілії Йосипівні Дуккарт та її дочці. Це
господиня конспіративної квартири групи Лягіна. Тут фотографії, особисті
речі.
Одним із найважливіших завдань розвідувально-диверсійної групи було
проведення диверсійних операцій. (Фотографія) Найбільшими з них була
диверсія на Інгульському військовому аеродромі (сучасний парк Перемоги),
проведена в липні 1942 року. Підривником був Сидорчук. Дана фотографія
взята з німецького фотоальбому. Пожежа вирувала протягом двох діб.
Наступна фотографія – диверсія на нафтобазі.
У 1942 році під керівництвом В.О. Лягіна у Миколаєві була створена
підпільна організація “Миколаївський центр”, яка налагодила зв’язок із
підпільними організаціями Миколаївської та Херсонської областей.
19 місяців відважно діяла ця диверсійно-розвідувальна група. У лютому
1943 року гітлерівці напали на слід В.О. Лягіна і заарештували його, а у
липні розвідник був розстріляний.
У 1944 році В.О. Лягін був удостоєний звання Героя Радянського Союзу
(посмертно).
4-й екскурсовод
(Вітрина підпільної групи Андрєєва (Палагнюка))
З травня 1942 року в місті діяла ще одна розвідувальна група
Генерального штабу Червоної Армії на чолі з В.І. Андрєєвим (псевдонім
А.В. Палагнюк).
У суворі дні на початку війни, В.І. Андрєєв подав заяву Верховному
Головнокомандуванню з проханням відправити його у ворожий тил для
розвідувальної роботи. Прохання задовольнили і направили до Миколаєва.
Добре орієнтуючись у місті, В.І. Андрєєв зумів створити широку мережу
явочних і конспіративних квартир, встановив зв’язок з підпіллям у 35
населених пунктах області.
Через відсутність зв’язку з командуванням, розвідник змушений був
направляти за лінію фронту зв’зкових із важливими донесеннями про
дислокацію німецьких і румунських частин у миколаївському гарнізоні та
про перебазування німецько-фашистських військ на схід.
Влітку 1942 року з важливими відомостями про плани літніх наступів
гітлерівських армій В.І. Андрєєв направив на Велику землю юних
розвідників Шуру Кобера і Вітю Хоменка. Сміливі, кмітливі підлітки
визивали у окупантів менше підозри.
(Карта «Схема маршруту О.Кобера і В.Хоменка) Було розроблено маршрут
юних зв’язкових. По ворожих тилах хлопцям треба було пройти понад 1000
км, через Луганськ, Ростов, Краснодар до лінії фронту, щоб потрапити у
розташування наших військ.
Для юнаків підготували відповідні документи. Шифровку підпільники зашили
між устілкою і підошвою черевика Віті, а копію донесення сховали у
бамбукову паличку Шури, яку ви можете бачити серед наших експонатів.
17 серпня 1942 року О. Кобер і В. Хоменко успішно перейшли лінію фронту,
а 27 серпня на військовому літаку їх доставили до Москви, де донесення
було передане Головному розвідуправлінню Генерального штабу Червоної
Армії.
Після успішного виконання бойового завдання хлопців літаком переправили
із Москви до Миколаєва разом з радисткою Лідією Бриткіною. Вони
приземлилися на парашутах поблизу села Себине Новоодеського району. З
літака скинули два навантажених мішки, в яких містилися радіопередавачі,
розмножувальні апарати для друкування листівок, фотоапарати, зброя,
одяг.
Але внаслідок зради, у листопаді 1942 року Шура Кобер і Вітя Хоменко
були схоплені фашистами.
Гестапівці не могли визнати себе переможеними в битві з хлопцями. Вони
не могли, не хотіли вірити в незламність духу якихось дітей. 5 грудня
1942 року Шура Кобер і Вітя Хоменко були страчені на міській площі по
вул. Радянській.
За свій подвиг хлопці були нагороджені посмертно орденами Вітчизняної
війни І ступеня, пізніше в Миколаєві їм було відкрито пам’ятник.
В експозиції музею представлені також особисті речі хлопців: вудка Віті
Хоменко, скрипка та ноти Шури Кобера.
5-й екскурсовод
До визволення залишалося 2 роки: 2 жахливі, смертельні, криваві роки.
Зараз ми запрошуємо вас до міні-кінозалу, щоб продовжити нашу екскурсію
за допомогою відеоматеріалів та комп’ютерних презентацій.
(Карта «Визволення Миколаївщини»)
Тільки в березні 1944 року прийшло довгоочікуване визволення.
Миколаївську область визволяли від німецько-фашистських загарбників
війська 2-го і 3-го Українських фронтів.
8
:
^
I
:
hA
hA
hA
6 березня 1944 року на території Миколаївщини розпочалася одна з
блискучих наступальних операцій у Великій Вітчизняній війні —
Березнегувато-Снігурівська. Саме завдяки їй було визволено більшу
частину нашої області, створено сприятливі умови для звільнення
Північного Причорномор’я, Одещини, виходу на Дністер і Дунай та на
державні кордони.
Березнегувато-Снігурівська наступальна операція здійснювалась 6-18
березня військами 3-го Українського фронту під командуванням генерала
армії Р.Я. Малиновського для розгрому 6-ї німецької армії. Головний удар
був нанесений 8-ю гвардійською армією генерал-полковника В.І. Чуйкова,
на лінії наступу якої вводилась в прорив кінно-механізована група
генерал-лейтенанта І.А. Плієва. 8 березня 1944 року був визволений Новий
Буг, а потім Баштанка, Єланець, Братське, Арбузинка. В районі Нової
Одеси війська прорвались до Південного Бугу і 20-24 березня форсували
його по лінії від Вознесенська до Миколаєва.
В умовах сильного весняного бездоріжжя бійці вийшли до Миколаєва. Тут
фашисти створили потужну оборону: мінні поля та дротяні загородження,
протитанкові рви, траншеї, дзоти – усе це було центром лінії оборони,
названої фашистами “Бузьким валом”, який, за задумом німецького
командування, повинен був стати останньою межею відступу та початком
нового походу на Схід.
В боях за місто особливо відзначались бійці морського десанту під
командуванням старшого лейтенанта К.Ф. Ольшанського. (Фотографія
К.Ф.Ольшанського)
Народився він у 1915 році в селі Приколотне Великобурлукського району
Харківської області.
У перші дні Великої Вітчизняної війни К.Ф. Ольшанський закінчив курси
молодших лейтенантів. Брав участь в обороні Севастополя. На початку 1943
року він – командир роти автоматників 384-го окремого батальйону
морської піхоти Чорноморського флоту. Брав участь в обороні Єйська,
звільняв Маріуполь (Жданов).
Інсценування.
(Під музику Apocalyptica «Beyond Time»)
Автор. Весна на півдні неповторна – тепла і яскрава. Перші сонячні
промені граються у водах Інгулу і Південного Бугу. Земля починає
наповнюватися життям.
Але весна ’44 була особлива, не така, як завжди. Природа ніби відчувала
жах, і водночас велич тих подій, які наближалися. Майже весь березень
йшли зливи, часто зі снігом. Долаючи всі перешкоди, до Миколаєва
наближалися радянські війська, які гнали фашистських іродів з рідних
земель назавжди, назавжди …
Командувач армії: Готується штурм міста … Потрібен десант.
Майор Котанов: Всім батальйоном?
КА: Ні, я вважаю, загін кількістю 120-150 моряків виконає завдання:
дезорганізує оборону противника, порушить управління і зв’язок у
гарнізоні, полегшить взяття міста нашими військами.
МК: Слухаюсь! Коли накажете висадитись?
КА: Завтра до вечора десант має бути готовий. Хто поведе загін?
МК: Старший лейтенант Ольшанський.
КА: Знаю Ольшанського, чув про нього. З кандидатурою згодний.
(На сцені з’являється К.Ф.Ольшанський.)
(Музика Keiko Matsui «Flowers of the sea»)
Автор. Залишалося кілька годин до висадки. Костянтин Федорович залишився
наодинці зі своїми думкам, які летіли одна поперед одної.
Ольшанський: Ось і настав цей день. Здавалося б, операція нічим не
відрізняється від багатьох інших. Але щось не зрозуміле охоплює серце
смутком… Нам випала честь звільняти чудове місто Миколаїв, місто, яке в
мирний час захоплює своєю красою… А зараз …зараз воно стоїть в багнюці,
понівечене фашистськими танками. А що буде завтра?.. Сподівюсь завтра
буде перемога. Ми готові покласти свої життя за мирне небо над
миколаївцями, за тихі води Інгулу.
Дізнавшись про десант, що готується, мене просто таки завалили солдати
проханнями, взяти їх для виконання операції. Ось червонофлотець Акрен
Хайрутдінов: «Я, син киргизького народу, іду в десант, щоб визволити від
загарбників місто Миколаїв. Спасибі, що виявили мені цю велику честь.
Нехай ворог не жде пощади від матросів».
А сержант Володимир Очаленко клявся: «За тебе, Вітчизно моя, буду битися
доти, поки руки тримають автомат. Я готовий вмерти, але завдання
виконати з честю».
Всі вони – сини своєї Батьківщини, ладні скласти голови за її
визволення. Але вони ж – і чоловіки та сини своїх матерів. Чому? Чому
всі вони змушені кожен день проживати як останній? Проклятуща війна!
Скільки життів ти вже забрала, і скільки ще забереш? Ні, мені себе
зовсім не шкода, моє серце роздирає біль за дружин, дітей і батьків, які
залишилися десь там, далеко, самі… Можливо, ми їх більше ніколи не
побачимо? Та я впевнений, що ми доб’ємося перемоги над підлим ворогом з
думками про любиму Батьківщину.
(Голос за сценою).
Костянтин Федорович, все готово, час вирушати.
Добре. (Звертається до аудиторії). Пам’ятайте, це все для вас, нащадки.
(Йде зі сцени).
2-й екскурсовод
У березні 1944 року з 55-ти моряків-добровольців 384-го окремого
батальйону морської піхоти Чорноморського флоту, 12-ти саперів та
зв’язківців однієї з частин 28-ї армії 3-го Українського фронту було
сформовано десантний загін під його командуванням. До складу десанту
входили воїни різних національностей – росіяни М.В. Коновалов і П.П.
Артемов, українці В.І. Кипенко, Г.І. Колтун, О.С. Лютий, татарин А.Д.
Абдулмеджидов, азербайджанець А.А. Мамедов, киргиз А.М. Хайрутдинов,
адигеїць Абубачір Чуц та інші. В ніч на 26 березня 1944 року військова
група з провідником А.І. Андрєєвим, місцевим рибалкою, пройшла на човнах
з села Богоявленського (нині Жовтневе) 15 км уверх по Південному Бугу,
обидва береги якого, протягом 7 км, знаходились у руках ворога, і на
світанку висадилась в морському порту міста Миколаєва. Загону була
поставлена мета: потайки висадитись у ворожому тилу, пошкодити
комунікації, посіяти паніку серед ворога; зірвати, запланований
окупантами на 26 березня, угон мирного населення у фашистське рабство і,
тим самим, полегшити наступ радянських військ на Миколаїв.
Десантники тихо зняли ворожих вартових та зайняли декілька будинків
порту, новий елеватор і пристосували їх до оборони. Дві доби загін вів
кровопролитні бої, відбив 18 жорстоких атак противника, який кинув проти
учасників десанту 3 батальйони сухопутних військ, артилерію,
шестиствольні міномети. Фашисти застосували вогнемети та димові шашки.
Однак це не зломило опору загону. Десантники знищили до 700
гітлерівських солдатів та офіцерів і з гідністю виконали поставлену
задачу.
З 68 десантників залишилися живими лише 12.
Усім учасникам героїчного десанту, у квітні 1945 року за їх безсмертний
подвиг, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Старшого лейтенанта
К.Ф. Ольшанського зараховано навічно до списку однієї з частин
Червонознаменного Чорноморського Флоту. Його іменем названо вулицю,
героям-десантникам встановлено пам’ятник у центрі Миколаєва.
Через 20 років звання Героя Радянського Союзу посмертно удостоївся і
провідник загону А.І. Андрєєв. Один із десантників, Герой Радянського
Союзу М.А. Гребенюк – уродженець села Мар’янівки Баштанського району
Миколаївської області, у післявоєнні роки проживав у Миколаєві.
4-й екскурсовод
28 березня 1944 року війська 5-ї ударної та 28-ї армій 3-го Українського
фронту оволоділи нашим містом. 4 квітня 1944 року була повністю
звільнена від фашистських військ Миколаївська область.
Миколаївська земля, полита кров’ю десятків тисяч воїнів. У лавах
військових з’єднань воювали представники багатьох народів: українців,
росіян, білорусів, казахів, вірмен, грузинів…
За мужність та відвагу, виявлену в боях за звільнення Миколаївщини,
десяткам тисяч воїнів були вручені ордени та медалі. Більше ста
визволителів нашого краю одержали високе звання Героя Радянського Союзу.
Імена воїнів, які загинули під час оборони та визволення Миколаївщини,
увічнені у 5-му, 7-му та 8-му томах меморіального видання Книги Пам’яті
України.
У роки війни Миколаївщина зазнала небачених руйнувань. Матеріальні
збитки склали понад 17 млрд. карбованців.
За період окупації на Миколаївщині було знищено 74500 мирних громадян і
30690 радянських військовополонених. До Німеччини насильно вивезено
25000 чоловік. На фронті загинуло 70 тисяч уродженців області.
Миколаївщина внесла вагомий вклад у звільнення України від фашистських
загарбників.
5-й екскурсовод
Війна назавжди залишиться в пам’яті наших людей. Ніщо не забуте і ніхто
не забутий. Щороку учні Миколаївської гімназії № 4 поповнюють експозицію
гімназійного музею своїми роботами: макетами, стендами, тим самим
намагаючись віддати честь загиблим за наше світле майбутнє та ветеранам,
які залишаються з нами.
(Презентація музею)
1-й екскурсовод
Нашу пам’ять обпалює Вічний вогонь,
Де граніти і зелені повінь.
До священного чистого світла його
В День весни ми приходим на сповідь.
2-й екскурсовод
Уклонитися тим, хто поліг у бою,
Хто прикрив рідну землю собою.
Свято мужності й радість велику свою
Розмішали живою сльозою.
4-й екскурсовод
Хвилина мовчання, хвилина мовчання –
Пекуча й терпка, як сльоза.
Хвилина мовчання – в ній наша любов і гроза.
Як подвиг полеглих,
Священна хвилина мовчання…
Оголошується хвилина мовчання.
ДОДАТКОВІ МАТЕРІАЛИ
Фашистов натиском сметая
Круша заслоны на пути
Войска спешат на Николаев
Чтобы живых еще спасти.
В Широкой Балке бой кровавый
Стремительный рывок вперед –
На Николаев город славный
Комбат орлов своих зовет.
А там, в порту, в смертельной вьюге
Ольшанцы смелый бой вершат.
На помощь им с востока, с юга
Полки советские спешат.
И в громе яростного штурма
Взошла заря, пришел рассвет.
Ликует город – шумно, бурно
И радости предела нет.
Так снимем шапки, твердо зная
Чье сердце дралось горячо
Кто пал за огород Николаев
И слава тем, кто жив еще.
Николай Богомолов.
Політуправління Чорноморського флоту в квітні 1944 року випустило
листівку «Безсмертний подвиг миколаївського десанту». В ній докладно
розповідається про те, як билися герої, наводиться текст їхньої клятви:
«Ми, бійці, старшини і офіцери, моряки загону Ольшанського, клянемося
Батьківщині, що завдання, яке стоїть перед нами, будемо виконувати до
останньої краплі крові, не шкодуючи життя». А на закінчення говорилося:
«Загояться рани війни і стане ще багатшим, веселішим портове
чорноморське місто Миколаїв … Щаслива молодь буде вчитися на подвигах
старшого лейтенанта Ольшанського і його бойових друзів, як треба любити
Батьківщину, її свободу, незалежність.
Ці дні вже недалеко, але за них треба боротись, як боролись герої
миколаївського десанту: з удесятеро більшою стійкістю і відвагою, з
лютою ненавистю до підлого ворога.
У бій, товариші чорноморці!»
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
