Позакласний захід з екологічного виховання в початковій школі
Схаменіться, люди, ще не пізно
Учитель. Дорогі друзі, шановні гості, сьогодні ми з вами зібралися в цій
залі для того, щоб поговорити про екологію в Україні, про ту небезпеку,
яка загрожує нашій землі, а значить, і нам, о ми з вами на цій землі
живемо.
Перший ведучий. Усім відомо, що природа на землі сформувалася до появи
людини. Первісні люди були такою ж частиною природи, як і дикі звірі, а
головною їх проблемою був голод.
Другий ведучий. І пізніше, щоб не вмерти з голоду, люди навчилися
вирощувати хліб і розводити домашніх тварин. Але їхньою проблемою були
інфекційні хвороби, які виникали від бактерій, що розводилися від
накопичення сміття і бруду, особливо в містах.
Перший ведучий. Ще пізніше, що зробити своє життя багатшим і зручним,
люди стали змінювати природу, розвивати технічний прогрес, забруднювати
все навколо себе.
Другий ведучий. Теперішньою проблемою всіх людей на землі є „екологічні”
захворювання природи.
Перший учень. Природа землі схожа на організм людини, тільки дуже
великий. Як дихальна система постачає в людський організм кисень, так і
ліси збагачують киснем повітря Землі.
Другий учень. Як кровоносна система живить всі клітини людського
організму, так криниці, річки, озера і моря несуть воду та поживні
речовини до всього живого на планеті.
Третій учень. З давніх-давен українці шанобливо ставилися до криниць,
джерел. Берегли і леліяли їх, бо добре знали, що вода – то джерело життя
на Землі.
Перший ведучий. Та в шаленому ритмі атомної епохи ми по-іншому стали
дивитися на світ. Усе брали від природи „не чекаючи милостей”, а з
віддачею не поспішали.
Другий ведучий. І ось прийшов час, коли природа вже не може віддавати,
коли вона волає, кричить: „Людино, захисти, врятуй мене від самої
себе!”.
Четвертий учень. Я хочу ще сказати, що нашу голубу планету часто
порівнюють з величезним космічним кораблем, який летить по просторах
Всесвіту. А людство – екіпаж цього корабля.
П’ятий учень. Красиве і мудре порівняння. Але ми всі повинні осмислити,
що у нашого космічного корабля немає аварійного виходу.
Перший ведучий. І лунає сьогодні звідусіль…
Десятий учень. Тривога на космічному кораблі Земля! Майбутнє землі в
небезпеці!
Другий ведучий. Це крик! За цими словами гірка істина. Людство стоїть на
порозі екологічної катастрофи.
Шостий учень. Це – парниковий ефект на Землі.
Сьомий учень. Зменшення озонового екрану в стратосфері.
Восьмий учень. Проблема чистої води.
Дев’ятий учень. Кислотні дощі.
Десятий учень. Причиною ракових захворювань людей і тварин у 70 %
випадків є порушення взаємодії організму і навколишнього середовища.
Одинадцятий учень. Щорічно планета витрачає десятки видів тварин і
рослин, які заносяться до Червоної книги під звуки траурних маршів
екологічної катастрофи.
Перший ведучий. Важко поранена, плаче хвора Земля.
Другий ведучий. І Чорнобиль, тривожний набат, закликає до розуму.
Перший учень
Земле рідна – природи ім’я,
Понівечена скрипко моя.
Як могла в цім світі жити?
Як могла благоденствувати?
Другий учень
В ніжності просинатися рано?
Коли ти помираєш в ранах.
Як могла плекати квіти, –
Коли так благаєш жити?
Третій учень
Як не чула моя душа,
Що здригаєшся ти від ножа?
Як дивитись природі у вічі? –
Перед нею ми винні утричі.
Перший хлопчик
Щоб від пеки десь сховатись,
Ми до річки йшли купатись.
Другий хлопчик
Що це з річкою? Вона
Непривітна і сумна.
Заходить дівчинка-річка, в синьому платтячку, сумно опустила голову.
Перший хлопчик
Ти ж була колись глибока,
Швидкоплинна, світлоока.
Другий хлопчик
Чом же стала каламутна?
Чом плюскочуть хвилі смутно?
Річка
Як мені не сумувати?
Всі отрутохімікати
Постікали в мою воду,
Зіпсували чисту вроду.
Вже течу між болотами
Заросла очеретами.
Зникла риба. Навіть раки
Поховались, небораки.
Закриває обличчя руками.
Перший хлопчик
Ой ти, річко синьоока,
Ти ж була колись глибока.
Другий хлопчик
І сумуєм ми з тобою
Під плакучою вербою.
Річка. Чуєте, хтось плаче?
Усі розступаються. На сцені стоїть Рибка, дівчинка в сірому платтячку.
Перший хлопчик. Хто ти?
Рибка. Я – Рибка.
Другий хлопчик. А чого ти плачеш, Рибко?
Рибка
Ой, біда! Люди, що це за вода?
Може, вам і добре пити –
Хімікати в ній усі,
А мені в ній важко жити –
І на дні, і на воді.
Перший хлопчик. А вода ж була колись!
Рибка
Люди, звідки ви взялись?
Люди, трохи совість майте.
Бідну річечку спасайте!
Хлопчики виводять Рибку.
Перший ведучий. Послухайте пісню про біди ще однієї річки.
Тече вода каламутна.
Річко моя, чого смутна?
Хто ж це тебе так засмутив?
Воду твою скаламутив?
Хто ж це робить тобі на зло?
– З молокозаводу текло.
Забруднили воду мені,
Нічого живого й на дні.
Я прошу вас, люди мої,
Не скидайте в мені гної.
Бо я жити хочу, як всі,
Щоб щуки були й карасі.
Другий ведучий. Люди, схаменіться! Не губіть природу!
Другий ведучий
Є давня приказка в мого народу,
Що має мораль, нашій темі близьку.
Другий ведучий
Хто може понівечити рідну природу,
Той здатний спаплюжити й душу людську.
Перший учень
Колись давно були в Європі
Безграмотні пітекантропи.
Ходили стадом по лісах,
І, безперечно, не в трусах!
Другий учень
То були справжні джентльмени,
Дерев не нищили даремно.
Хоч екології не знали,
Але природу шанували.
Третій учень
Не той тепер пітекантроп.
Хоч в джинсах перепрілих хлоп,
З магнітофоном на плечах,
Та з диким поглядом в очах.
Перший учень
Колись було, пітекантропи,
Хоч і ходили більше скопом.
O
Oe
E
E
Oe
E
Дерев іздуру не ламали,
Мурашок в лісі не займали.
Другий учень
Кору не різали ножем,
Що був тут Петя й Надя М.,
Була пітекантропка Жанна,
Бо цілувала тут Івана.
Третій учень
Пітекантропів цих доволі,
Та й так багато ще шпани,
Яка з міцним та вузьким лобом –
Проти природи повна злоби.
Четвертий учень
Та годі нам терпіти це!
Пора всім схаменутись вже!
Виносять Червону книгу України.
Перший ведучий. Саме таким „любителям природи” завдячує Червона книга
поповненням на своїх сторінках все новими й новими тваринами і
рослинами.
П’ятий учень
Знов над плесом, наче лось на кризі,
Застигну – і хоч криком закричу:
Вже сон-трава в Червоній книзі.
В Червоній книзі щиглики й сичі.
Другий ведучий. А що таке Червона книга, діти? Ви всі знайомі з нею?
Шостий учень
В Червону книгу ми занесли
Світ неповторний та чудесний,
Що поступово вимирає,
Давно рятунку в нас благає.
Сьомий учень
Невже в майбутньому, на світі
Не будуть квітнуть дивні квіти?
Конвалія й фіалки ніжні,
І вісник березня – підсніжник?
Восьмий учень
Невже мит більше не побачим,
Як сон-трава росою плаче?
Троянда степу, квітка мрії,
Жар-цвітом землю не зігріє?
Дев’ятий учень
Людино, схаменися! Може, досить?
Чи до душі нам річки каламуть?
Земля твоя пощади в тебе просить.
Бо ж хімія, і стронцій, і нітрати –
В продуктах, що на стіл нам подають.
Десятий учень
Сади вишневі похилились,
Хрущі давно вже не гудуть.
Лише жуки ті колорадські
Картоплю день і ніч гризуть.
Одинадцятий учень
Жайворонки над полями
Більше не співають,
Тільки одні хімікати
Вітри розганяють.
Вже в бабусиних городах
Огірки не родять.
Бо ядучі жовті хмари
Понад ними ходять.
Другий ведучий. Як же мені хочеться поговорити про щось чисте, світле й
радісне.
Виходять дівчата і співають пісню.
Тече річка, невеличка,
Поміж осокою,
Взяла діва нові відра,
Пішла за водою.
Перший хлопчик. І тую воду, що вона набрала, можна було пити?
Перший ведучий. Так. Ти ж знаєш, якими чистими були колись річки.
Другий хлопчик. Так то колись! А тепер он у наших Заліщиках і купатися в
річці не можна. Там уже давно і риба вся пропала.
Перший учень
Були колись Заліщики,
А тепер клоака.
І немає в річці риби,
І немає рака.
Другий учень
АТП мазут змиває,
А з маслозаводу,
Із труби щоденно ллється
В річку бека в воду.
Третій учень
Що ти мелеш?
Крематорій є у Полуторах?
Де палять усіх покійних
Наче хмиз, у порох?
Четвертий учень
То ж паркетний цех у небо
Чорний дим пускає.
А меблевий на очистку
Гроші все шукає.
П’ятий учень
Та й славних Бережанах
Дим іде до неба.
Також з меблевого цеху.
Може, так і треба?
Десятий учень
А в Зарайському потоці,
В дев’ятсот тридцятім році,
Були щуки і в’юни,
І линів до сатани.
Одинадцятий учень
Верби були біля річки.
А яа була водичка!
Її можна було пити
І супи й борщі варити.
Десятий учень
І водиця не смерділа,
Не було в ній соди й мила.
Залізаю, гною і капців,
Різного мотлоху й дрючків.
Одинадцятий учень
Жаби весело скакали.
А який концерт давали!
Весняними вечорами –
Не гидотні рок-програми.
Перший учень
Що ж це сталося із нами, люди?
Це ж як так, то нічого не буде.
Ні річок, ні гаїв, ні криниць,
Ні комах, ані звірів, ні птиць,
Ані квітів, ні трав, ні повітря,
Ні людей. Хоч тепер вже повірте!
Другий учень
Зупинімось. Останній є шанс.
Оглянімось! Благаємо вас!
Третій учень
Все задумано мудро в природі:
Жити всім треба в мирі і згоді.
Четвертий учень
Річка хай куди хоче тече.
Пташеняті підставим плече.
П’ятий учень
Як зрубаємо дерево – вмить
Поспішаймо аж два посадить.
Шостий учень
Як асфальт – то не через калину,
Джерельце хай не має зупину.
Сьомий учень
Полюбімо природу ми палко:
Не топчімо ногами фіалку…
Восьмий учень
Як розоремо світ оцей вщерть,
Вирок нам – без війни буде смерть.
Дев’ятий учень
Зупинімось, останній є шанс.
Ця планета – не тільки для нас!
Виходять дівчата і співають пісню.
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю,
Що ми після себе на світі лишаєм?
Ліси наші в’януть, нема більше рік,
Пташки покидають край рідний навік.
Нечисте повітря, у ґрунті – нітрати,
І слово „Чорнобиль” нам страшно згадати.
І щоби на світі не сталось біди,
Шануйте природу усюди й завжди.
Перший ведучий
Природа рідна – наша втіха,
Тож хай вона не знає лиха!
Другий ведучий. Про добро треба нагадувати на кожному кроці. Ми повинні
бути милосердними і до людей, і до природи.
Перший ведучий. Адже вони також ростуть, живуть і потребують бережливого
ставлення до себе.
Другий ведучий. Послухайте звернення природи до нас.
Дівчинка.
Лист до людини
Людино, розумна істото,
Ти можеш усе на землі!
Відсунути можеш потопи
Й будуєш цілі кораблі.
Та знову і знову, людино,
До тебе звертаємось ми.
Ми гинемо, гинемо, гинем!
Будь ласка, ти нас збережи!
Хай будуть в нас цілі дерева,
Рослини, тварини, птахи.
Людино, людино, людино!
Ми просимо нас зберегти!
Учитель. Дорогі друзі! Ви подивилися маленьку виставу, де головним
героєм була наша знедолена Земля, яка просить порятунку. Природа волає,
природа просить прислухатися до її прохання. І від того, як ми себе
поведемо, залежатиме і наше життя, і життя майбутніх поколінь.
Завіса.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
