Урок на тему:
Семінар-дослідження «Шевченко і Буковина»
Мета: на основі учнівських досліджень розкрити школярам літературні
зв’язки Великого Кобзаря з Буковиною; розвивати уміння й навички
зв’язного викладу думок, творчу й пошукову діяльність учнів, виразного
читання поезії; викликати інтерес до творів Т. Шевченка, сприяти
вихованню почуття національної гордості, людяності, поваги до
безсмертних творінь Кобзаря.
Обладнання: портрет Т.Г. Шевченка; виставка газетних матеріалів,
учнівських досліджень; фотографія пам’ятника Т. Шевченку у Чернівцях;
аудіозапис «Заповіту».
Епіграф:
Імення його було, єсть і буде свято для всіх
тих, у кого єсть жива душа і живе серце у грудях Д. Яворницький.
Хід уроку I. Вступ.
(Звучить пісня «Заповіт» на слова Т. Шевченка.)
Є особистості, про які не скажеш інакше, тільки як: це — людина-держава.
Вони помітні й впливові, яскраві й незабутні, діяльні й визначні. Вони
тривалий час перебувають у полі зору суспільства, напружено і творчо
працюють, переймаються різноманітними корисними для народу справами,
виховують суспільні смаки, формують громадські ідеали. До них тягнуться
люди — відомі й не дуже, за підтримкою й для спілкування.
Людина-держава завжди творить — своїми словами, вчинками. Вона створює
навколо себе поле духовного життя. Вона є натхненником, лідером, її
авторитет беззаперечний. І саме тому в неї з’являється чимало опонентів,
недоброзичливців, їй чужа самозакоханість, проте вона поважає себе. Вона
самодостатня й неспокійна, настійлива й творчо безперервна, працьовита й
відкрита новаціям. Така людина завжди вірить у те, що робить, цурається
фальші. Вона стабільна у своїх переконаннях, які, власне, і забезпечують
її внутрішню державність.
Саме такою особистістю і був Тарас Григорович Шевченко, який своїми
діями, своїми творами заслужив всенародну шану. Це людина, знана в усіх
куточках світу, а твори його дорогі кожному серцю, теплом його обігріті,
долею його освячені. Кобзареве слово було тим світильником, який осявав
народу шлях до волі, зміцнювало віру в кращу долю, до нього прислухались
по всіх усюдах. Як же світив цей світильник на буковинській землі?
Відповідь на це питання ми отримаємо на сьогоднішньому уроці.
II. Повідомлення теми, мети уроку.
III. Виклад матеріалу.
1. Оголошення плану семінару:
1. У творчому ключі «Кобзаря». Літературні зв’язки Т. Шевченка з
Буковиною.
2. «Речник народних мас» (роль Т. Шевченка у духовному зростанні
населення нашого краю).
3. У вінок Великому Кобзареві.
2. Ознайомлення учнів із завданням конструктивного рівня: протягом уроку
школярі заповнюють таблицю:
3. Робота з групами учнів. Учитель: На сьогоднішній урок учні
підготували чимало цікавої інформації.
Готуючись до семінару вони працювали у творчих групах: І група —
літературознавці; II група — критики; III група — історики; IV група —
архіваріуси; V група — мистецтвознавці; VI група — читці-декламатори.
Отож перейдемо до роботи нашого семінару. Чи бував Великий Кобзар на
Буковині, чи був особисто знайомий з митцями нашого краю ми дізнаємось,
розглянувши перше питання семінару.
Літературознавці.
1. Тарас Григорович ніколи не бував на буковинській землі, не довелося
йому по-дружньому потиснути руку митцям слова нашого краю.
Але ім’я його було добре знане нашими земляками. На Буковині твори
Великого Кобзаря стали відомими вже в 60-х роках XIX ст. З ними тут
знайомилися в основному з альманаху «Ластівка», галицьких журналів
«Вечорниці», «Мета», «Нива» та ін. Муза Кобзаря була натхненником усіх
прогресивних письменників Буковини — Євгенії Ярошинської, Ольги
Кобилянської, Івана Діброви, Дмитра Макогона. Під його впливом
формувались буковинські письменники — Микола Марфієвич, Дмитро Загул,
Юрій Федькович, Володимир Кобилянський, Михайло Івасюк.
Досліджувала вплив творів Т. Шевченка на буковинських митців наша творча
група — група літературознавців.
2. Творчість Т.Г. Шевченка дуже вплинула на «буковинського соловія» Юрія
Федьковича. Слід відзначити, що уже з середини 60-х років у творчості Ю.
Федьковича з’являються нові мотиви, яких не було до цього часу. Доцент
Чернівецького національного університету С. Долавурака пояснює це як
впливом гнітючої дійсності, так і впливом творів Шевченка. Ю. Федькович
бачить у Кобзареві насамперед революціонера, пристрасного борця за волю
народу. Тільки на творах Шевченка він ще раз переконався, що «рассейская
действительность гнусна єсть» (О. Радіщев), а «тиральці сходу», як
полюбляли називати себе австріяки — це поневолювачі. Під впливом музи
Шевченка творчість Федьковича починає набирати революційного, соціально
спрямованого характеру:
І ми врешті запитаєм
Тебе, Боже правий,
Коли мстити будем
На царях лукавих,
На владиках тих неситих?
Чи ж навіки сидітимуть
Кати на престолах,
Кати правди, кати волі… Буковинський соловей часто переймав ідейний
зміст шевченкової музи, що, зокрема, виразно відбилось у його поемі
«Лук’ян Кобилиця», яка через своє революційне спрямування так і не
побачила світу за життя письменника. Поезія Кобзаря вказала Ю.
Федьковичу вірний шлях служіння своєму народові, що стогнав у ярмі
експлуататорів. Поруч з Юрієм Федьковичем стояв поет, прозаїк, драматург
і композитор — Сидір Воробкевич, який з глибокою шаною і любов’ю
популяризував поезії Шевченка, перекладаючи їх на ноти.
3. Поезія Тараса Григоровича була могутнім стимулом для прогресивних
письменників, які жили на Буковині. О. Кобилянська ще в юності вивчала
його твори напам’ять, окремі записала у свій «Щоденник», а 1899 р., під
час перебування в Україні, відвідала Канів і поклонилася його могилі.
Творча спадщина Кобзаря визначила характер формування
літературно-естетичних поглядів письменниці.
Письменник-демократ Дмитро Харов’юк порівнював поезію Шевченка з
джерелом цілющої води. Він заявив, що «поетів свободолюбний дух правди
огортає нас і веде до добра і святої волі».
У такому ж світлі сприймає Т. Шевченка і С. Яричевський. Під час
навчання в середній школі він виступав з доповідями й рефератами про
поета, а 1903 р. написав вірш «Устань, Прометею», де показав страхітливу
картину життя народу, якому Великий Кобзар надав сили для боротьби за
вільне й світле майбутнє. С. Яричевський знайомив широкі кола
буковинської інтелігенції з творчістю Т. Шевченка. 1906 року в одній з
німецьких газет, що виходили у Чернівцях, він опублікував велику статтю
«Зреформлена література», в якій дав характеристику творам Кобзаря,
розкрив «велетенську індивідуальність Шевченка, що принесла нечуване
зростання української літератури».
Протягом кількох років письменник виступав із статтями й доповідями, в
яких популяризував серед громадськості Буковини творчість геніального
поета. С. Яричевський захоплено підносив прометеївський дух Шевченка,
його стійкість у боротьбі з царизмом, підкреслював актуальність спадщини
Кобзаря, називав його «кращим сином своєї нації, що правильно висвітлив
минуле, передбачив майбутнє».
Палку любов до поета-бунтаря висловлювали й інші прогресивні письменники
Буковини. Зокрема, цікавою є вступна стаття Дмитра Макогона до книжки
«Тарас Шевченко», виданої в Чернівцях 1911 року. Основне спрямування
поезії Т. Шевченка Д. Макогон вбачає саме в їх наступальності проти
національного поневолення і соціальної кривди. Він пише, що душа
Шевченка «ловить усі сумні картини із народного життя на те, щоб пізніше
пустити їх у світ, своїм сильним могутнім голосом запротестувати проти
народної кривди й огненними піснями-словами загріти і підбадьорити
знесилений народ до невсипучої боротьби із лютими гнобителями».
Під впливом творчості Шевченка сформувався як поет і Микола Марфієвич,
який віддав данину шани своєму вчителеві у віршах «В сім’ї вольній» і
«Безсмертя Кобзаря».
4. Твори Тараса Шевченка, його волелюбна муза й ідеальна витонченість
художньої форми були джерелом натхнення та взірцем беззавітного служіння
Батьківщині і для українського поета Дмитра Загула, якого влітку 1944
року замордували на Колимі сталінські опричники. З його творами Д. Загул
познайомився ще в Мілієвській початковій школі. З «Кобзарем» з того часу
майбутній письменник не розлучався ні вдома, ні в школі, ні тоді, коли
пас «дроб’єта» та мандрував гірськими плаями. А навчаючись у
Чернівецькій гімназії, майбутній поет вивчив напам’ять майже весь
«Кобзар».
Любов гімназиста до великого поета в той час не обмежувалась лише
читанням палких рядків генія українського народу. Він дбав про широке
розповсюдження волелюбних ідей Шевченка та його закликів до боротьби
проти «панів неситих» серед населення Буковини, брав активну участь в
організації різних вечорів і концертів, присвячених пам’яті великого
поета-революціонера, на яких і сам виступав з доповідями-рефератами.
Степан Долавурах, доцент Чернівецького національного університету
наголошує: якщо уважно вчитуватись у ранні поезії Д. Загула, то можна
побачити, що твори Т. Шевченка вплинули і на вдосконалення поетичної
майстерності майбутнього письменника. Прикладом тут може бути його рання
поезія «Між межами жваво, живо», де окремі рядки нагадують рядки з
балади Шевченка «Утоплена».
Д. Загул зробив вагомий внесок у Буковинську Шевченкіану. У низці
статей, поезій він влучно охарактеризував роль великого Кобзаря в
пробудженні класової свідомості трудівників, розкрив глибоку ідейну суть
його творчості.
У 1920 році поет присвятив Кобзареві вірш «Ми слухали твої глаголи», де
яскраво відобразились його симпатії до «найменшого брата».
Читач 1.
Читали ми твої слова,
Неначе біблії глаголи,
І впала «істина» нова,
Мов та роса на наше поле.
І в цей святий і велій день
Душа розчулена ширшає
І під удар твоїх пісень
На злого ворога рушає.
Уже послав найменший брат
З рабів зробилися герої,
Стікає кров’ю вічний кат
Під громом кованої зброї.
Вже сонце волі устає,
Порозбігалися вельможі,
А слово праведне твоє
Стоїть одвіку на сторожі.
Літературознавець. У цей час Д. Загул пише про Т. Шевченка ряд
публіцистичних, критичних та наукових статей: «Пророк України», «Пророк»
та ін. У статті «Шевченко — поет» (1924 р.), поділеній на підрозділи
«Шевченко проти царів», «Проти панів», Д. Загул висвітлює
багатогранність проблематики великого поета, його непримиренність до
соціального зла. «Сила його поетичного слова — в його красі, — писав
автор, — в життєвій правді сказаного та в тому широкому почутті, яке
вклав Шевченко в свої пісні. Не для панської розваги, не для забави
складав він свої безсмертні твори, а для того тільки, щоб… людське
серце пробивать».
Учитель. Літературна шевченкіана Буковини має досить глибоке коріння.
Традиції Ю. Федьковича, Д. Загула, С. Яричевського продовжили літератори
В. Лесин, О. Пулинець, О. Романець, Б. Мельничук, які досліджували і
тепер продовжують досліджувати різні аспекти творчої спадщини Кобзаря, а
мовознавці, викладачі Чернівецького університету Н.Д. Бабич, Н.В.
Гуйванюк, Н.Т. Єремійчук — мовою його творів. Хто хоче більш детально
ознайомитись із літературними взаєминами Т. Шевченка з Буковиною, може
ознайомитись із матеріалами, які є у нас на виставці — це газетні
статті, дослідження учнів.
В усі часи прогресивні письменники Буковини присвячували Шевченкові
окремі поезії, статті, наукові дослідження.
Літератори Буковини висловлюють у своїх творах захоплення величною
постаттю геніального поета, звіряють йому через століття радощі
сьогодення. Поезії, присвячені Т. Шевченку, ми знаходимо у творчості
Параски Амбросій, Михайла Ткача, Галини Тарасюк, Віталія Колодія,
Михайла Івасюка (учитель демонструє збірки буковинських поетів).
Послухаємо деякі з поезії.
Шевченкові
…Ну, що тепер молитися, тужити? – «Був генієм… З вінком терновим
жив…» Мовляв, такі сучасні в нашім світі Його слова і біль його, і
гнів. Так мріялось: життя нове настане Так, волі, волі ждалося в
журбі… Кайдани рвалися. Та знов були кайдани. Були кати. І знов були
раби. Громи пройшли озонні над землею Брат брата одцуравсь, — як ти й
вістив І хлопці у новеньких портупеях Везли в Сибір нових єретиків… О,
швидкоплинний! О, летючий часе!… Але ж чому, чому так довго йдуть, До
нас твої апостоли, Тарасе?! Ну, посвіти їм, просвіти їм путь, Ти муки
мук терпів маленьких ради. Убогим дарував свій страдний вік, Ти на
багаття сам себе спровадив, Любовію на смерть себе прирік. Горить вогонь
на кожне покоління, Бо там і досі ще палаєш ти… Ми стоїмо. Схилилися
уклінно, Не молимось, а кажемо: прости…
Віталій Колодій
На день перепоховання Т.Г. Шевченка
Якби воскрес, коли б ожив,
то б вдарив громом:
Хто тобі вуха завощив,
іще живому?!
Якби воскрес, якби устав,
дощем заплакав:
Хто тобі очі зав’язав,
гіркий сліпаку?!
Якби ожив, коли б устав,
зотлів би в слові:
— Хто тобі рот задратував
по саму совість?!
Та не встає. Не воскреса.
Лежить у вишнях.
І судить нас на небесах
судом всевишнім.
Галина Тарасюк
На горі Чернечій
Тарасе,
кожне слово,
що хочу я промовити до тебе,
у грудях б’ється,
неначе пташка у вікні.
Нас вітер ніс
краплинами до твого моря,
стеблинами до твого лану,
листочками до твоєї
зеленої діброви.
І ми, гуцули і русини,
з-за ґрат в’язниць
і з-за стовпів кордону
вели розмову із тобою,
oue^
N
? ue?
?
gd>6©
як з долею своєю
і сумлінням.
А нині
на гору Чернечу
привів я доньку,
аби вона пройнялась
теплом землі твоєї
і берегла любов до тебе,
як берегли весталки
у давнину
вогонь священний.
Минуть роки,
дочка збагне красу
високих дум,
народжених у глибині твого чола,
та її діти і онуки
нестимуть з трепетом
степами і Карпатами,
за океани і моря блакитні
луну твойого імені і слова.
Тарасе, благослови мою дитину!
Михайло Івасюк
Учитель.Послухаємо також учнів, які свої власні поезії присвятили Т.Г.
Шевченку.
Учитель. На початку XIX ст. на Буковині майже не було свідомих
патріотичних сил, які б послужилися справі розвитку національної
культури. Велика частина української інтелігенції загрузла в потоці
онімечення і не виявляла активності щодо національних справ на Буковині.
Справжнім дивом став на той час прихід у літературу Ю. Федьковича, який
почав писати рідною мовою, а це згодом дало поштовх до національного
розвитку в краї. І сталося це наприкінці 1860 року, коли Ю. Федькович
вперше почув про Т. Шевченка. Тому таку велику роль у пробудженні
національної самосвідомості населення краю відіграла постать Кобзаря,
носія ідей національного визволення. За висловлюванням історика
суспільної думки XIX ст. О. Терлецького, «Шевченко показав ту дорогу,
якою можна дійти до народної свободи». Постать Кобзаря на Буковині стала
символом справжнього демократизму, поступу, національної самосвідомості
українців краю. Популяризація його творів стала рішучим кроком у
боротьбі з москвофілами, з культивуванням «язичія», з реакційною лінією
західноукраїнської газети «Слово», яка пропагувала чужу мову. Як же
відбувалася популяризація творів Кобзаря? Чому Т. Шевченка назвали
«речником народних мас»? Розглянемо друге питання нашого семінару.
Історик. Творчість Т. Шевченка відіграла велику роль в ідейному й
духовному зростанні українців нашого краю. Перші кроки в цьому напрямку
зробило засноване у 1869 році українське товариство «Руська бесіда». У
1891 році це товариство закупило у Львівської «Просвіти» «Кобзар» Т.
Шевченка і ширило його по Буковині. Це був приклад писання живою
народною мовою. «Руська бесіда» закликала українців краю купувати й
популяризувати твори Т. Шевченка, заявляючи через це про свою єдність з
Україною. З допомогою «Руської бесіди» видавалися листівки із
зображенням українського Кобзаря, життєпис поета та його твори
публікувалися у видавництвах товариства. Уже наприкінці XIX ст. у
середовищі української громадськості панував дух демократії прогресивних
і сміливих думок, дух Тараса. Кобзар будив до свідомого життя
буковинців.
Наполегливо й послідовно проводила пропаганду поезії Шевченка і
прогресивна преса Буковини 20-х років ХХ ст., зокрема газети «Громада»,
«Боротьба», «Борець».
Критик. Одним з кращих матеріалів про Великого Кобзаря, надрукованих у
буковинській періодиці 20-х років, була стаття Івана Стасюка «Пророк
закріпачених селян» у газеті «Боротьба» за 11 березня 1928 р. Показуючи
Шевченка послідовним борцем проти експлуататорських класів, публіцист
говорить, що Великий Кобзар був «речником народних мас», що він «на
стороні коло них поставив слово», «яке було вогненним». Наприкінці
статті Стасюк вказує, що трудящі маси Буковини, які «стогнуть під
буржуазним ярмом, ідуть нестримно вперед до класової свідомості разом із
всесвітнім пролетаріатом і незабаром на руїнах старого гнобительського
суспільного ладу поставлять новий лад, на який їх надихнув Шевченко». Як
бачимо, підпілля на Буковині у боротьбі проти румунських бояр
використовувало і творчість Т. Шевченка.
Критик 2. Як уже зазначалось, прогресивні газети Буковини XIX ст.
регулярно друкували статті про Шевченка, вміщували його твори. Але часто
на сторінках преси можна було зустріти білі плями з позначкою
«цензуровано». Королівська цензура часто забороняла друкувати матеріали,
присвячені видатному українському поетові. Так, наприклад, у газеті
«Громада» за 9 червня 1921 року із замітки про жахливе становище
селянства на Кіцманщині були вилучені такі гнівні слова з поеми
«Єретик»:
Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить.
Королівська цензура вбачала в особі Шевченка політичного ворога
існуючого ладу, твори його називали «революційними».
Історик 2. У другій половині 30-х минулого століття років було
заборонено відзначати річниці Шевченка. Всі прогресивні видання були
закриті. Але і в цих умовах на Буковині трудящі нелегально вшановували
свого улюбленого поета. Загарбники всіляко переслідували тих, хто читав
і поширював твори Шевченка. Непоодинокими були випадки, коли лише за
зберігання поезії Кобзаря румунські бояри кидали людей до криміналу.
Так, селянин Іван Зберчик із села Розтоки на Путильщині був ув’язнений
лише за збереження «Кобзаря» Шевченка.
Архіваріус. В архіві Чернівецького краєзнавчого музею зберігається
кілька примірників «Кобзаря», які переховували місцеві патріоти у роки
фашистської окупації. Один з «Кобзарів» належав селянинові Василеві
Кравчуку із Ставчан Кіцманського району. За переховування книги він був
засуджений до трьох місяців тюремного ув’язнення. Коли у 1941 році на
Буковину вдерлись фашисти, Кравчук разом із своїм братом сховав погруддя
Шевченка, яке не встигли встановити у центрі села Ставчани у 1940 році.
Дізнавшись, що румуни хочуть знищити бюст поета, Василь та Михайло
Кравчуки вночі перевезли скульптуру додому і закопали її. Багато разів
до Кравчуків приходили жандарми, всюди нишпорили, били господаря, аби
той віддав бюст Шевченка, але патріоти не видали Шевченка ворогам.
Учитель. Як бачимо, твори Т. Шевченка, незважаючи на різні перешкоди,
доходили до трудового народу Північної Буковини. Кобзареве слово
допомагало трудящим краю у боротьбі з експлуататорами, з іноземними
поневолювачами. Буковинці полюбили Великого Кобзаря, його полум’яне
слово зміцнювало духовні зв’язки народних мас і прогресивної
інтелігенції Галичини і Буковини. Наші краяни вшановують Тараса
Шевченка. Розглянемо третє питання нашого семінару «У вінок Великому
Кобзареві».
Історик. У Буковинської шевченкіани глибоке коріння. Ще в часи
іноземного поневолення наші краяни намагалися вшановувати пам’ять
великого Кобзаря. Уперше у Чернівцях таке свято відбулося у березні 1864
року. Його організувала група студентів духовної семінарії. У церкві св.
Параскеви була відправлена панахида. З 1889 року вшанування пам’яті Т.
Шевченка відбувалися щорічно.
Архіваріус. У Держархіві Чернівецької області зберігаються матеріали про
вшанування пам’яті Шевченка в нашому краї за часів австрійського
панування. В газеті «Руська рада» від 16 грудня 1898 року повідомлялося
про видання «Кобзаря» Шевченка, наголошувалося на тому, що ця книга
повинна бути в кожній хаті, бо твори Т. Шевченка є корисними і для
старих, і для молодих. Ця ж газета від 23 березня 1900 року зверталася
до жителів міст і сіл Буковини: «Тарас помер, але його дух жиє між нами;
ми черпаємо з його поезій, немов з цілющого джерела, правдиві науки
життя. …ви повинні незлим тихим словом пом’янути великого мученика
Тараса, що жив лиш для вас «і що боровся ціле життя за правду і волю». У
газеті «Буковина» від 28 лютого 1906 року та від 8 квітня 1908 року
розповідалося про вшанування пам’яті Т. Шевченка у Чернівцях, про виступ
на святі знаменитої співачки Анни Крушельницької. А в газеті «Борба» за
березень 1908 року читаємо: «За що ми цінимо Тараса? За те, що він
загалом великий поет, зосібна, що він поет безправних наймитів,
кріпаків, яких колишня доля так дуже подібна до нашої долі… Він нам
дуже близький, бо відчував на собі чуже ярмо, сказав світові у чудових
віршах, як ми жили. Він нам милий, бо ціле життя боровся з неволею…»
Архіваріус. Як свідчать матеріали Чернівецького обласного держархіву,
відзначати річниці з дня народження Т. Шевченка на той час часто
заборонялося. Вимагаючи заборонити святкування 60-річчя з дня смерті Т.
Шевченка, Генеральний секретаріат освіти на Буковині в рапорті від 21
березня 1921 року повідомляв Міністерству внутрішніх справ Румунії:
«Маючи на увазі те, що українська інтелігенція на Буковині у своїй
переважній більшості до цих пір проявляє ворожість до румунської
держави, а ми постійно отримуємо рапорти про те, що вчителі-українці за
Прутом проводять політичну агітацію, подібне святкування, на нашу думку,
було б лише засобом недозволеної політичної агітації…» Збереглися
донесення секретних агентів таємної політичної поліції про те, що прості
люди, незважаючи на заборону, читають твори Шевченка і «піддаються
політичній агітації».
Учитель. Про те, як колись на Буковині вшановували пам’ять Великого
Кобзаря, можна більш докладно дізнатися із статей, представлених на
нашій виставці. З усього сказаного, нам стає чітко зрозуміло: ніщо не
могло перешкодити нашим краянам вшановувати пам’ять про Великого
Кобзаря. Ця традиція збереглась і досьогодні.
Мистецтвознавці.
1. Особливого розвитку буковинська шевченкіана набула після возз’єднання
краю з Радянською Україною. Творчість Т. Шевченка стала темою для
багатьох професійних та самодіяльних митців пензля і різця. Наприклад,
Володимир Симоненко у свій час створив чудову картину «Рідна мова», де
зобразив Шевченка, який навчає хлопчика писати. Павло Борисенко для
свого полотна використав епізод, коли до відомого вижницького майстра
Василя Девдюка завітали його земляки. Вони застали митця за роботою над
погруддям Тараса Шевченка. Гострополітичний характер має плакат
Володимира Жили «Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде!»
2. Помітні досягнення у збагаченні Буковинської шевченкіани у майстрів
різця. Заслужений майстер народної творчості України Тарас Герцюк
виконав таріль з портретом Т. Шевченка. Старійшина буковинських
різьбярів, викладач Вижницького училища прикладного мистецтва Микола
Гайдук створив стенд, на якому портрет Шевченка та слова з його
«Заповіту». Портрет Великого Кобзаря виконав Василь Шевчук, використавши
техніку сухої різьби. Цикл ілюстрацій до поезій Т. Шевченка «Тополя»,
«Перебендя», «На панщині пшеницю жала», «Катерина» подарував
буковинський Шевченкіані майстер різьби Ярема Полотайло. Помітним
внеском у цю народну скарбницю стали і праці Романа Стратійчука
(інкрустована тарілка «Тарас Шевченко») та Степана Ковалюка (гравюра
«Портрет Тараса Шевченка» і «Тараса Григоровича Шевченка везуть на
заслання»).
3. Шевченківська тема надихнула й майстрів художнього ткацтва і вишивки.
Валентина Нікуліна створила килими «Титарівна», «Неначе сонце засіяло».
Засобами гобеленного ткацтва Зоя Давиденко домоглася відтворення
хвилюючої миті в житті Шевченка («Реве та стогне Дніпр широкий»,
«Тополя»). Доречно згадати і заслуженого майстра народної творчості
України Георгія Гараса, який ще в роки окупації таємно малював і
розповсюджував портрети Т. Шевченка, а після визволення виконав кілька
портретів поета для вишивки, а також тематичне панно «Мені тринадцятий
минало».
На рушнику чернівчанки Вікторії Леко полум’яніють слова «Заповіту», і
ніби у відповідь поруч слова з фольклору:
І тепер, поете любий,
В сім’ї вольній, новій,
Тебе згадуєм з любов’ю
Теплим, тихим словом. 4. У чернівецького скульптора Анатолія Скіби є
чимало творів, звернених до постаті Кобзаря, серед них
«Шевченко-бандурист», «Шевченко-солдат». 1999 року на Центральній площі
міста Чернівців було відкрито пам’ятник Т. Шевченку, створений за
ескізами чернівецьких скульпторів Петра Лисаківського та Миколи
Лемського — переможців конкурсу на кращий ескіз пам’ятника Т. Шевченку у
Чернівцях. Учитель. Пам’ять про Великого Кобзаря живе у серцях
буковинського народу. З 1909 року одну з вулиць Чернівців названо на
честь Т. Шевченка, парк культури і відпочинку теж у нашому місті названо
його ім’ям. Існують сімейні реліквії із зображення Т.Г. Шевченка.
Зокрема, у селі Великий Кучурів Сторожинецького району — це керамічний
медальйон діаметром 17 сантиметрів, на якому Т. Шевченко зображений у
профіль з гострим проникливим поглядом, вольовим чолом. Праворуч
вигравіювано ініціали «О. Б.» і дата «910». У селі Старий Вовчинець
Глибоцького району є Шевченківський дуб. У 1914 році на честь 100-річчя
від дня народження Т. Шевченка дерево посадив житель цього села,
професор Чернівецького університету Володимир Копачук.
Хоч Т.Г. Шевченко ніколи не був на Буковині, але він є, був і буде
близькою рідною людиною для наших краян. Справедливими є слова Д.
Яворницького, які є епіграфом нашого уроку: «Імення його було, єсть і
буде свято для всіх тих, у кого єсть жива душа і живе серце у грудях».
Робота нашого семінару підійшла до завершення. Залишилось лише
перевірити виконання завдання конструктивного рівня.
Перевірка заповнення таблиці (таблиця може бути такою — див. табл.)
IV. Підсумок уроку.
V. Домашнє завдання: написати твір-мініатюру «Ми чуємо тебе, Кобзарю,
крізь століття».
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
