Сценарій уроку
на тему:
Релігійні, етнічні, мовні конфлікти та їх вирішення у європейському
домі
Ненависть ніколи не поборе ненависть, її здолає лише любов. У цьому
незаперечний закон.
Джаммапада (книга, в якій зібрано вислови Будди)
Думка про те, що між представниками різних народів обов’язково повинні
бути братські почуття, – це не більше ніж міф. У представників кожного
народу є властиві лише їм особливості характеру, ритуали, звичаї,
традиції. Головне у стосунках між народами, як і у відносинах між
людьми, – поважати один одного, незалежно від того, подобаємося ми один
одному чи ні, і визнавати право будь-якого народу на свій власний шлях
розвитку, яким би він “нецивілізованим”, з чиєїсь точки зору, не був би.
С. Мазуркевич
На цьому уроці Ви дізнаєтесь:
Про причинно-наслідкові зв’язки конфліктів у Європі.
Що потрібно зробити, щоб принцип толерантності обов’язково панував у
нашому суспільстві.
Які заходи для врегулювання та попередження конфліктів провадяться в
європейських державах.
У будь-якому колективі час від часу виникають певні конфліктні ситуації.
Дуже часто вони виникають з нічого: то виникла суперечка між фанатами
різних музичних груп, то за одну парту вчитель посадовив учнів, які не
можуть порозумітися… І тому не дивує той факт, що різноманітні
конфлікти час від часу виникають між державами та етносами.
Поміркуйте та дайте відповідь:
1. Що таке конфлікт? Які причини конфліктних ситуацій?
2. Чи легко вирішити конфліктну ситуацію?
3. Що Ви знаєте про релігійні та мовні конфлікти в Україні?
4. Чи існує загроза виникненню етнічних конфліктів в Україні? В яких
саме регіонах?
5. У подоланні яких конфліктів у Європі та світі брали участь українці?
Витоки конфліктів між різними етносами або представниками різних
релігійних конфесій ведуть у глибину віків. Із часом одні конфлікти
вирішуються, інші загострюються – все залежить від готовності учасників
конфлікту знайти компроміс і поступитися. Усі конфлікти мають одне
обличчя: сутички, кров, насильство і непримиренна ворожнеча на довгі
роки. В Європі ми можемо спостерігати таке явище, як багатонаціональні
держави, тому тут мають місце етнічні, релігійні та мовні конфлікти.
Гарячими точками віддавна залишаються Північна Ірландія, Країна Басків,
Боснія. Жоден європейський народ не може жити в повній ізоляції від
інших. Представники різних народів постійно мігрують, проживають в
різних країнах, зберігають власну ідентичність або асимілюються. Навіть
у порівняно невеликих, в основному однонаціональних державах Західної і
Північної Європи, крім основного народу, проживають одна або кілька
меншин: у Нідерландах – фризи; у Данії – фарерці, шведи і норвежці; у
Швеції – саами; у Фінляндії – шведи і саами. Якщо нема порозуміння між
основним народом країни і її національними меншинами – це призводить до
конфліктів. Демократичним державам вдається політичними засобами
залагодити більшість внутрішніх конфліктів, залучаючи представників
національних меншин до участі у державному управлінні та місцевому
самоврядуванні, надаючи більше самостійності і політичних прав. Але у
Північній Ірландії, Країні Басків, Корсиці, Шотландії, Каталонії,
Фландрії і досі існує міжетнічне і міжконфесійне напруження, навіть
сепаратистські рухи.Шотландія таки отримала власний парламент, тим самим
шляхом іде Уельс. У Швейцарії, яка у свідомості пересічного громадянина
асоціюється з міжнаціональною згодою та гармонією, останніми роками
почастішали виступи франкофонів під гаслами, які твердять, що ті
почуваються національною меншиною у своїй країні. Дедалі наполегливіше
вимагають автономії французька Бретань, іспанська Галіція, італійські
Сицилія та Сардинія. Підґрунтям для дезінтеграційних процесів служать
етнокультурні відмінності (йдеться про басків, валлонців, корсиканців)
або історико-географічні особливості певних регіонів (Північ Італії).
У Центральній та Східній Європі причини міжетнічних конфліктів є дещо
відмінними від країн Західної Європи. Представники меншин, які посідали
місце лідерів раніше, нині відчувають, що їхня етнокультурна належність
(яка давала доступ до влади, впливу, статусу, соціального капіталу й
інформації) раптом перетворилася на недолік. Наприклад, така ситуація
склалася для росіян у Латвії та Естонії, для сербів у Боснії і Хорватії.
За таких умов процеси міжетнічної адаптації ідуть важко і
супроводжуються численними непорозуміннями.
Врегулювання конфліктів у європейських державах
У більшості європейських країн права національних меншин захищаються
законодавством (в Україні одними з перших законів були Декларація прав
національностей України від листопада 1991 року та Закон про національні
меншини в Україні від червня 1992 року), країни дотримуються
Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, серед яких є
право на свободу віросповідання. Комітет Ради Міністрів Ради Європи 5
листопада 1992 року ухвалив “Європейську хартію регіональних мов або мов
меншин” (ратифікована Верховною Радою України 15.05.2003 р.), яка
захищає мови, що можуть зникнути як надбання європейської культурної
спадщини. Також в європейських країнах провадять превентивні заходи з
метою попередження конфліктів; громадська думка, навіть у тих регіонах,
які виступають за автономію, засуджує терористичні методи боротьби.
Європейська спільнота не завжди спроможна забезпечити стійкий
міжетнічний і міжконфесійний мир за допомогою традиційних важелів
державної політики. Так, наприклад, європейські країни не змогли
локалізувати конфлікт на Балканах без допомоги США. На ліквідацію
наслідків цього конфлікту (200 тис. загиблих, 1,8 млн. біженців) ЄС уже
витратив 20 млрд. євро. Тому, одночасно з правовими, соціальними та
культурними актами, країни ЄС з 1999 року здійснюють заходи в напрямку
створення сил швидкого реагування. Ця військова структура ЄС діятиме в
рамках Спільної Європейської Політики Безпеки і Оборони.
За політичними критеріями членства у ЄС, прийнятими в 1993 році у
Копенгагені, країна-кандидат повинна забезпечувати стабільність
інституцій, що гарантують демократичний устрій, верховенство права,
права людини, повагу і захист меншин. 10 листопада 1994 року спеціальним
комітетом Ради Європи було розроблено Конвенцію про захист національних
меншин. Її відкрили для підписання державами – членами Ради Європи 1
лютого 1995 року (підписали 34 держави). Комітет Міністрів може
запропонувати країнам, які не є членами Ради Європи, приєднатися до цієї
Конвенції. Але на міжнародному рівні не існує домовленості про поняття
“національна меншина”, хоча є аспекти, на основі яких їх виділяють. Так,
наприклад, у Німеччині нацменшинами визнають себе фризи, датчани, сорби,
цигани. А от євреї себе меншиною не визнають – вважають себе релігійною
конфесійною групою. Росіяни у країнах СНД і Балтії вважаються
національними меншинами.
Коріння етнічних, релігійних та мовних конфліктів
Ще на Паризькій мирній конференції 1919р.було “посіяно” певні
протиріччя. Хоча було задекларовано принцип національного суверенітету,
але чимало народів залишились без власної держави ще на довгий час
(серед них була і Україна). Принцип самовизначення суперечить іншій
концепції міжнародних відносин, сформованій у 50-х роках ХХ ст. і
зафіксованій як міжнародна норма Гельсінкською угодою у 1975 році: про
непорушність кордонів. Тому, коли розпалась комуністична тоталітарна
система в Європі, демократичні держави світу визнали суверенітет лише
найбільших адміністративних одиниць колишнього СРСР (15 держав) та
Югославії (5 держав), при цьому не було враховано імперський характер
цих держав і штучний поділ кордонів у них. Це призвело до нестабільності
і кровопролиття на Балканах, на Кавказі (Абхазія, Нагірний Карабах,
Осетія, Чечня), у Молдові (Придністров’я)
Подібну ситуацію в Європі передбачав Роберт Лансинг, держсекретар в
адміністрації президента США В. Вільсона, який під час роботи Паризької
конференції записав у своєму щоденнику про принцип самовизначення: “Цей
вираз є динамітом. Він збудить надії, які ніколи не зможуть бути
втілені. Я боюся, що ціна йому – тисячі життів”. Етнічні протиріччя
ускладнюються ще й релігійними конфліктами, щільно переплетеними з
ідеологічними установками.
Можна виділити такі основні корені конфліктів у Європі:
– Ідеологічні: націоналізм, радикалізм, ісламізм (Боснія, Косово),–
Політичні: боротьба національних меншин за участь в роботі владних
структур, за автономію, за власну територію.
– Економічні: невдоволення більш розвинутих регіонів однаковим
перерозподілом доходів з економічно менш розвинутими провінціями (Країна
Басків в Іспанії, Хорватія і Словенія в колишній Югославії).
– Психологічні: нетерпимість до представників іншої конфесії чи нації,
стереотипи щодо певних етносів (цигани, турки, євреї).
– Історичні: мусульмани в Боснії з’явилися, тому що після турецької
окупації серби-городяни приймали іслам, щоб жити спокійно, а
серби-селяни могли залишатися християнами, бо турки їм менше докучали.
Південні слов’яни розмовляють однією мовою, але внаслідок розколу між
Західною і Східною церквами серби користуються кирилицею, а хорвати
латиницею тощо.
Завдання:
1. Об’єднайтеся в чотири групи. Опрацюйте документ Додатка № 1
(Декларацію принципів толерантності, прийняту ЮНЕСКО в листопаді 1995
року) і складіть у кожній групі (за статтями Декларації) своє визначення
толерантності. Сформулюйте на дошці свої висновки щодо того, яким чином
запровадити толерантність як характерну рису нашого суспільства.
2. Ознайомтеся з Додатком № 2 (про особливості релігійного та етнічного
питання в Україні). За методом “мозковий штурм” (висловлювання ідей,
коментарів, фраз чи слів, пов’язаних із проблемою з їх одночасним
записом згідно з порядком висловлювання всіх учасників заняття)
запропонуйте вирішення проблеми: “Що може сприяти досягненню
міжцерковної, міжконфесійної, міжетнічної громадянської злагоди в
українському суспільстві?”
3. Попрацюйте з Додатком № 3, в якому вміщено творчі та інтелектуальні
завдання.
4. Перевірте себе. Продовжіть речення:
Релігійний конфлікт – це …
Для попередження та вирішення конфліктів у Європі здійснюються такі
заходи, як…
До “гарячих точок”, де триває напруження, в Європі належать…
Запитання:
Які причини конфліктів у Європі?
Що Ви знаєте про мовні та релігійні конфлікти в Україні?
У подоланні яких конфліктів брали участь українці?
Книжкова полиця:
«Форум націй», газета Конгресу національних громад України.
Рибачук М. «Свої» і «чужі» у храмі./ Віче, 1996, № 2.
Новейший справочник необходимых знаний. – М., 2003.
Гнаткевич Ю. Куди поведе нас ратифікована хартія. (Відкритий лист
Президентові України Л. Кучмі./ Літературна Україна, 2003, 29 травня.
Матеріали навчального семінару в рамках проекту “Навчання толерантності
на прикладі історії Голокосту” Всеукраїнської асоціації вчителів історії
та суспільних дисциплін “Нова Доба” та Українського центру вивчення
історії Голокосту.
Матеріали “Независимой газеты” від 26.12.2001 р.
Журнал “Національна безпека і оборона” № 9 (21) (с. 15).
Ярош Б. Міжконфесійні конфлікти розпочалися не вчора. // Віче, 1995, №
12.
Вечерський В. Чий Бог кращий? // Київ, 1998, № 9-10.
Тараненко О. Коли мовні проблеми стають політичними. // Політика і час,
1994, № 11.
Додаток № 1
Декларація принципів толерантності
Стаття 1. Поняття толерантності
1.1 Толерантність означає повагу, прийняття і розуміння багатого
розмаїття культур нашого світу, наших форм самовираження і проявів
людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування
і свобода думки, совісті і переконань. Толерантність – це гармонія в
багатоманітності. Це не лише моральний обов’язок, але й політична і
правова потреба. Толерантність – це доброчесність, яка робить можливим
досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою миру.
1.2 Толерантність – це не поступлення, поблажливість або удавання.
Толерантність – це перш за все активне ставлення, що формується на
основі визнання універсальних прав і основних свобод людини. Ні при яких
обставинах толерантність не може слугувати виправданням зазіхань на ці
основні цінності, толерантність повинні проявляти окремі люди, групи і
держави.
1.3 Толерантність – це обов’язок сприяти утвердженню прав людини,
плюралізму, демократії і правопорядку. Толерантність – це поняття, що
означає відмову від догматизму, від абсолютизації істини і
стверджувальних норм, встановлених в міжнародних правових актах в галузі
прав людини.
1.4 Прояв толерантності, який співзвучний повазі прав людини, не означає
терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмову від своїх
або поступки чужим переконанням. Це означає, що кожна людина вільна
дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це
означає визнання того, що люди за своєю природою відрізняються за
зовнішнім виглядом, становищем, речами, поведінкою і цінностями і
володіють правом жити в світі і зберігати свою індивідуальність. Це
також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав’язані іншим.
Стаття 2. Державний рівень
2.2 Для того, щоб зробити суспільство більш толерантним, державам слід
ратифікувати існуючі міжнародні конвенції про права людини і, якщо
необхідно, розробити нове законодавство з метою забезпечення в
суспільстві рівноправного підходу і рівності можливостей для всіх груп і
окремих людей.
2.3 В інтересах міжнародної згоди істотно важливо, щоб окремі люди,
громади і нації визнавали і поважали культурний плюралізм людського
суспільства. Мир неможливий без толерантності, а розвиток і демократія
неможливі без миру.
Стаття 3. Соціальні аспекти
3.1 Толерантність як ніколи раніше важлива у сучасному світі. Ми живемо
у вік глобалізації економіки і все більшої мобільності, швидкого
розвитку комунікації, інтеграції і взаємозалежності, у вік
великомасштабних міграцій і переміщення населення, урбанізації і
перетворення соціальних структур. Кожен регіон багатоликий, і тому
ескалація нетерпимості і конфліктів потенційно загрожує всім частинам
світу.
Стаття 4. Виховання
4.4 Ми заявляємо про свою готовність підтримувати і втілювати в життя
програми наукових досліджень в області соціальних наук і виховання в
дусі толерантності, прав людини і не насилля. Це означає необхідність
приділяти особливу увагу питанням підвищення рівня педагогічної
підготовки, учбових планів, змісту підручників і занять, вдосконалення
інших навчальних матеріалів, включаючи нові освітні технології, з метою
виховання чуйних і відповідальних громадян, відкритих для сприйняття
інших культур, здатних цінити свободу, поважати людську гідність і
індивідуальність, попереджувати конфлікти або вирішувати їх
ненасильницькими засобами.
Додаток № 2
Особливості релігійного та етнічного питання в Україні
Релігійний фактор є надзвичайно важливим у системі міжетнічних відносин
в Україні. У нашій державі так склалося історично, що різні регіони
мають свою специфічну ідентичність, яка часто визначається відповідною
церквою. У Західній Україні більше прихильників греко-католицької
церкви, католицької, УПЦ-КП та УАПЦ. Національна ідея та консолідація у
цьому регіоні – яскраво виражені, хоча духовна єдність (на етнічному
українському ґрунті) ускладнюється протистоянням греко-католиків і
прихильників православної церкви. Центральні області більш тяжіють до
УПЦ як носія рідної мови, традицій, звичаїв. Південні та Східні області
є більш поліетнічними, тут можливе тісне переплетіння національного і
релігійного факторів з негативними проявами, аж до можливого
протистояння регіонів. Етнічна строкатість населення, панування
російської мови на виробництві і в побуті створили тут таку атмосферу, в
якій проблеми релігійно-етнічної ідентичності набувають специфічного
характеру. У буденній свідомості багатьох етнічних груп, зокрема у
росіян на Слобожанщині, Півдні України й у Криму, угорців Закарпаття,
румунів і молдаван Північної Буковини та Ізмаїльщини, болгар та гагаузів
у Буджаку, греків (урумів) Приазов’я та ін., побутує думка, що саме вони
є корінним етносом у місцях їхнього компактного проживання і саме їхня
релігія є відображенням традицій рідної землі.
Певного національно-релігійного забарвлення набуває поліетнічний простір
Криму, де більшість населення становлять росіяни. Для них провідною є
орієнтація на Москву і УПЦ-МП. На півострові 10% населення становлять
кримські татари, які сповідують іслам і виступають за національну
державність у складі України. Ідея відторгнення Криму від України, яку
висуває частина російськомовного населення, суперечить прагненням
українського населення та кримських татар і віддзеркалює
національно-релігійні протиріччя. У Закарпатті русини висувають ряд
вимог для свого самовизначення. За таких умов постає необхідність
виховувати у людей толерантне ставлення до традицій, культури
представників інших конфесій. Кожна церква в Україні має свої історичні
традиції, своє віровчення, загальновизнаних авторитетів, свої релігійні
центри, храми, майно і, найголовніше, своїх прихильників, віра яких
ґрунтується на власній етнопсихології, національних особливостях і
менталітеті населення різних регіонів.
На початку 90-х років ХХ ст. Президент України та більшість депутатів
намагалися об’єднати три гілки православної церкви в одну українську
православну, але ця спроба не вдалася. Спроби утворити єдину (державну)
церкву, яка стала би інтегратором поліетнічного суспільства, можуть
спровокувати небезпечні колізії, вступити у протиріччя з принципами
демократії, свободи віросповідання, а також міжнародних правових норм,
які Україна зобов’язалась виконувати, вступивши в сім’ю європейських
народів.
Додаток № 3
Це Ви можете зробити самі
І. Для того щоб дати відповіді на запитання, що вміщені нижче, Вам
потрібно працювати в парах. Спочатку висловлюйте свої думки з позиції
“за”, а Ваш напарник – з позиції “проти”. Потім поміняйтеся місцями і
спробуйте довести свою позицію.
1. Всього у світі існує 600 мовних груп, 5000 самостійних етносів і
менше ніж 200 держав. Чи можливе утворення нових держав у Європі?
2.Чи дійсно в європейських країнах представники таких націй, як цигани,
євреї, турки та араби зазнають найбільших утисків, будучи національними
меншинами?
3. Прихильники самовизначення Північної Ірландії, Басконії не можуть
мирним шляхом вибороти незалежність, тому продовжують збройну боротьбу.
Чому ж громадськість цих регіонів не підтримує останнім часом терористів
і їхні ряди поповнюються не так масово, як раніше?
4. На Кіпрі, який поділили на дві частини у 1975 р., щоб припинити
конфлікт між греками-кіпріотами та турками-кіпріотами, проживають
близько 80% греків і 20% турок. Хоча минуло вже майже тридцять років
після конфлікту, сторони не зблизились, а навпаки віддалилися від згоди,
хоча переговори на рівні ООН тривають. Турецька і грецька громади
практично не спілкуються, немає зв’язків на міжособистісному рівні.
Греки й надалі вважають, що Північ окупована турецькими загарбниками.
Офіційна пропаганда обох конфліктуючих сторін також не намагається
ліквідувати “образ ворога”. На КПП з грецької сторони є стенди з написом
такого змісту: “Спробуйте відпочити на іншій стороні, де існує расова
чистота і справжній апартеїд; спробуйте відпочити при вигляді
зруйнованих церков, при вигляді розграбованих будинків і знеславленого
спадку”. На КПП з іншої сторони Ви побачите фотостенди, що свідчать про
безчинства грецьких кіпріотів над турками-кіпріотами до 1974 року. Ці
фотографії дуже схожі на ті, які демонструють вірменська і
азербайджанська сторони, звинувачуючи одна одну у звірствах під час
конфлікту в Нагорному Карабасі, або ж фото, вивішені біля стін будівлі
Верховної Ради Республіки Південна Осетія у 1992 р., після зняття
блокади Цхінвалі під час грузино-осетинського конфлікту. Яким Ви бачите
майбутнє розв’язання цієї конфліктної ситуації?
ІІ. Визначте головні ідеї цих уривків. Висловте власне ставлення до
зафіксованих в них проблем. Організуйте дискусію.
Євробюлетень, грудень 2002 р.
“Французи, відомі борці за чистоту рідної мови (головним чином, від
англійської), ревно вистежують прояви злочинної схильності своїх
публічних діячів до вживання англійських слів і просування
англо-американської культури. А для найзапекліших англофілів 1999 року
запровадили спеціальний приз громадянської зневаги – звання “Англійський
посіпака року”. Першим “посіпакою” став тоді Луї Швейцер – генеральний
директор “Рено” за те, що звіти про збори директорів компанії велися
“англо-американською”. Серед номінантів “посіпак 2002” – міністр освіти
Франції Жак Ланг, який своїм наказом зухвало замінив у дипломах
кваліфікацію “Mastaire” на “Master”, і компанія Dior – за схильність
давати новим продуктам англійські назви. Імена лауреатів: Жан-Марі
Коломбані, директор газети “Le Monde” – за проект тижневика англійською
мовою, і… Президент Європейської Комісії Романо Проді – за
“витіснення” французької мови з європейських інституцій і фаворизацію
англійської”.
Дивослово, 2001 р., № 10
“Якщо оцінити зміни, що відбулись у мовно-культурній ситуації України за
десятиліття побудови незалежної держави, то до найбільших здобутків цієї
доби слід віднести законодавче закріплення української мови в статусі
державної, а до найбільших втрат – втрату свого інформаційно-культурного
простору. Ця остання втрата є, проте, настільки небезпечною, що загрожує
цілком здевальвувати й здобутки, оскільки новітня окупація з боку Росії
засобів масової інформації України призвела до посиленої русифікації
тієї сфери, від якої найбільше залежать перспективи змін у
мовно-культурних орієнтаціях та ідентифікаціях населення – сфері
загальнонаціональної масової комунікації… Раніше присутність явища
двомовності означала, що один народ асимілює інший народ… Існування
цього явища у наш час не може означати нічого іншого і, звичайно, нічого
іншого не означає: мета залишається тією ж, засоби її досягнення інші, у
цьому вся різниця… Утворюється європейський “ринок мов”, на якому
утримаються лише ті мови, за якими стоять гроші та сила…”.
ІІІ. Наприкінці 80-х років ХХ ст. в Україні часто виникали сутички за
храми між віруючими різних конфесій. Часто на один і той же храм
претендували греко-католицька громада, православна церква, автокефальна
чи католицька. У Східній Україні боротьба відбувається переважно між
прихильниками УПЦ – Московського патріархату та УПЦ – Київського
патріархату. Якби потрібно було вирішити, котрій громаді передати
приміщення, який би Ви запропонували варіант виходу з цієї ситуації, щоб
уникнути конфлікту?
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
