.

"Білі плями" Франкіани (сценарій)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
240 1943
Скачать документ

Сценарій літературної години.

“Білі плями” Франкіани

І ведучий: Сьогодні Вашій увазі ми пропонуємо літературну годину “Білі
плями” Франкіани”.

ІІ ведучий: У чьому році ми святкуємо … річницю з дня народження
Великого Каменяра. Нема потреби говорити багато про те, що Іван Франко
належить до тих великих діячів світової культури, чиї революційна думка
і поетичне слово владно долають рубежі простору і часу, сягають сердець
все нових і нових поколінь. Здається, мусимо знати про нього все: його
твори видавалися мільйонними тиражами, побачило світ 50-томне академічне
видання, сотні франкознавців вивчали його життя і творчість.

ІІІ ведудий: Але насправді Франка ми знаємо мало. Як і Шев-ченка, він не
вкладався у “теплий кожух” вузьких доктрин. На жаль, чимало речей
Каменяра це й досі не дочекалися гласності.

Микола Зеров ще у 1925 р. писав; “Хоч який трудний шиях життьовий йому
випав, але в кінцевім акорді його творчості не чути цього жалібного
деренчання ослабленої струни: навпаки, останні розділи “Мойсея” певні
тупотом копит і звуками сурм, музикою перемоги… В цім героїчнім
напруженні, в цій перемозі над скорбним і маловірним духом, над
життьовими обставинами і добою – і полягає та величність Франка, в якій
тепер не сумнівається, здається,- ніхто. І яка не дозволить, хоч як би
змінились умови нашого життя, забути його як поета”.

І ведучий: І ця зміна справді відбулася, що дає нам нині можливість
прочитати й осмислити ті твори І.Франка, які не ввійшли до 50-томного
видання його творів, а точніше, були з нього вилучені. Це вірші “Не
пора”, “Розвивайся ти, високий дубе”, “Пролог…”, “Ляхам” “Велики
роковини”, “Гей, Січ іде”, “З великої війни”, “Усміх фортуни”, “Інвазія”
та інші.

ІІ ведучий: Діяльна, палка любов до неньки-України звучить у вірші “Не
пора”. Вірш вперше побачив світ у 1867 р. у збірці І.Франка “З вершин і
низин” у циклі “Україна”. А написаний він був того ж І880 року, як і
вірш. “Вічний революціонер”. Вірш “Не пора, не пора” сам автор пізніше
назвав “Національним гімном”.

 Не пора, не пора, не пора,

 Москалеві й ляхові служить!

 Довершилась України кривда стара

 Нам пора для України жить.

ІІІ ведучий: Нічого начіоналістичного в цих рядках немає. Так само, як
Шевченко, Франко в образі “москаля” мав на увазі представників царату.
До речі, в другій строфі чього вірша сам поет розкриває цей образ: “Не
пора… любити царя, що наш люд обдира”. Так само, в образі “ляхів”
поет, як і Шевченко, мав на увазі польську шляхту, магнатів,
прислужників цісарського ладу, польських націоналістів. Від цих рядків
віє болем і жалем за давні кривди, що їх зазнала Україна і від царської
Росії, і від шляхетської Польщі, Тому-то поет так безкомпромісно
закликає всіх служити рідному народові. Іван Франко, як ніхто інший,
відчув необхідність у написанні саме такого твору, наснаженого високими
ідеями служіння народові – саме в конкретних обставинах тогочасної
дійовості. Ця думка знайшла глибоке ідейно-художнє втілення в заключній
підсумковій строфі вірша.

Такого сильного, могутнього революційного слова, сповненого віри у
визволення народу, такого відчайдушного заклику до боротьби за його
святі ідеали українська поезія до Франка не знала.

І ведучий:

 Не пора, не пора, не пора

 За тиранів пролить свою кров,

 І любити чаря, що наш люд обдира,

 Для України наша любов.

 Не пора, не пора, не пора

 В рідну хату вносити роздор!

 Най пропаде незгоди проклята мара!

 Під України єднаймось прапор!

 Бо пора се великая єсть:

 У завзятій, важкій боротьбі

 Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,

 Рідний краю, здобути тобі!

ІІ ведучий: Цей вірш І.Франка, окрилений музикою, свого часу набув
широкої популярності на західноукраїнських землях як народна патріотична
пісня. Він звучав на сотнях народних віч як національний гімн, як заклик
до,боротьби. Можна без перебільшення сказати, що на галицькій землі в
дорадяноький час це був чи не найпопулярніший твір Каменяра,

ІІІ ведучий: Співзвучне мистецьке втілення має і вірш “Розвивайся ти,
високий дубе”, який також став народною піснею. Вона була заборонена в
міжвоєнний час на окупованій Польщею території Галичини, так як і пісня
“Не пора”. У Східній же Україні пісня була надрукована у 20-томному
виданні творів, яке вийшло наприкінці 20-х років.

І ведучий:

 Розвивайся ти, високий дубе,

 Весна красна буде!

 Розпадуться пута віковії,

 Прокинуться люде.

 Встане славна мати Україна

 Щаслива і вільна,

 Від Кубані аж до Сяна-річки

 Одна, нероздільна.

 Щезнуть межі, що помежували 

 Чужі між собою,

 Згорне мати до себе всі діти

 Теплою рукою…

 Піднімайтесь на святеє діло,

 На щирую дружбу,

 Та щоби ви чесно послужили

 Для матері службу

 Пора, діти, добра поглядіти

 Для власної хати,

 Щоб ґаздою, не слугою

 Перед світом стати:

 Єднаймооя, братаймося,

 В товариство чесне,

 Хай братерством, щирими трудами

 Вкраїна воскресне!

ІІ ведучий: Наприкінці 1903 р. в коломийському тижневику

“Поступ” був вперше надрукований вірш “Новітні гайдамаки”.

Палким закликом до українців Галичини звучить цей вірш, Поет закликає
боротися проти денаціоналізації народу з боку польської шляхти, що не
визнавала існування русинів, як окремого не польського народу. На
західноукраїнських землях польські націоналісти діяли за програмою, що
“нема Русі, Русь і Польска – вшистко єдно Польска”. Думки, поради і
оцінки Івана Франка в цьому творі не втратили свого значення, а навпаки,
дуже актуальні у час відродження українського національного буття в усіх
його аспектах.

ІІІ ведучий:

 Чи чули ви, люди добрі, що то за признаки,

 Що приходять в наші села якісь гайдамаки?

 Та не тії гайдамаки, що по лісі ходять,

 Але тії гайдамаки, що правду говорять.

 Та не тії гайдамаки, що б’ють та рубають,

 Але тії гайдамаки, що за бідних дбають.

 Ударили гайдамаки в голоснії дзвони:

 “Чи чуєте, люди добрі, тії відгомони?”

 А як, може, хто не чує, тверду шкіру має,

 Бо не словом, але ділом ворог нам діймає.

 А хто чує, най працює, рук не покладавши,

 Бо що нині занедбаєм, пропало на завше…

 І ніхто най не говорить: “Що мені наука?”,

 Бо наука – мудра штука, міцніша від бука.

 Вона тобі в пітьмі світить і гріє у студінь,

 Вона тобі в смутку втіха і празник у будень.

 Вона сила і багатство, і бита дорога,

 В ній покривджених опора, слабих – перемога.

 Оттаке-то вірне слово всім людям говорять.

 А хто теє вірне слово добре в тямці має,

 Той за себе й за всю рідну Україну дбає.

 Бо те слово, як пшениця, що ділами зійде,

 А з тих діл нам і Вкраїні краща доля прийде.

І ведучий: Франко закликає протистояти антиукраїнській політиці
ополячування східних і галицьких українців польськими магнатами,
закликає вчитися, берегти рідну мову, звичаї і традиції свого народу.

ІІ ведучий: Знову і знову з’являється у Франковій поезії мотив – бути
самому господарем своєї землі і своєї долі, “щоб ґаздою, не слугою перед
світом стати”. Ці гасла і мотиви своїх громадянських пісень синтезував
Франко у “Пролозі” до “Мойсея”, в якому висловлено мрію про возз’єднання
українських земель в єдиній державі та про її суверенність у “народів
вольнім колі”.

 “Невже тобі на таблицях залізних

 Записано в сусідів бути гноєм,

 Тяглом у поїздах їх бистрохідних?

 Невже повік уділом твоїм

 Укрита злість, облудлива покірність

 Усякому, хто зрадою й розбоєм

 Тебе скував і заприсяг на вірність?

ІІІ ведучий: І поет-громадянин шукає нових шляхів ліквідації больових
точок у контактах з “сусідами”. У вірші “Ляхам” він не минає усієї
складності пробломи. Про це Франко розповідає теж у цілому ряді статей,
зокрема у розвідці “Наші погляди на польське питання”. Не раз
повертається до ідеї Золотих мостів дружби, будованих на міцно
укріплених суверенних берегах. Вона звучить в іронічно-грайливій формі і
в поезії “Ляхам”:

І ведучий:

 Братаймось, як з рівними рівні,

 А не як пани і піддані!

 Користі хай в’яжуть нас спільні,

 А не пересуди погані.

 І кождий на своєму полі

 Для себе і жиймо й працюймо,

 Для власного щастя і долі!

 Рятуймось в біді, та тямуймо

 Докладно слова ті хороші:

 Брат братом, а бриндзя за гроші

ІІ ведучий: Не були перевидані і чотири поезії з циклу “Жидівські
мелодії”: “Самбатіон”, “Пір’я”, “Асимілятора”, “Заповіт Якова”. У цих
віршах виявив поет глибоке розуміння закономірних національних прав
єврейського народу, У часи застою це здавалося “надмірним”
інтернаціоналізмом (бо він був не позбавлений національного почуття).
Зокрема, у вірші під характерним іронічним заголовком “Асиміляторам”
Франко розповідає притчу про незнищеність тисячолітніх національних
традицій єврейського народу і безглуздість асиміляторських тенденцій:

 Пригнути жидів, покорити

 Ви раді б під ваші права,

 Їх мову й закон розорити?

 Пусті а, безумні олова.

 А знаєте ви, що за сила

 В тій мові, в законі тому?

 Вона від віків нас водила,

 Мов стовп огняний через тьму.

 Се щит наш від напору вражого,

 Се зв’язок, що час не порве,

 В ній Якова, праотця нашого

 Незломнеє серце живе,

ІІІ ведучий: Відсутність у 50-томнику вірша “Думка в тюрмі” важко
мотивувати чимось іншим, аніж острахом викликати у читача прямі
асоціації з долею ув’язнених у 70-х роках українських поетів – Миколи
Руденка, Евгена Сверотюка, Івана Світличного, Василя Стуса та інших.
Адже кожен з них міг би, з повним правом повторити Франкові слова:

І ведучий:

 “Живий у могилу заритий,

 Гляджу я на світлом облитий,

 Невільний веселий той світ,

 Кров жаром у жилах кипить.

 За що мене в пута скували?

 За що мені воленьку взяли?

 Кому я і чим завинив?

 Чи тим, що народ свій любив?

ІІ ведучий: Серед тих творів, які більше півстоліття не друкувалися у
радянських виданнях І.Франка, за глибиною думки, щирістю й
пристрастністю чи не найважливіше місце посідають “Великі роковини”.
Вони були задумані як урочистий пролог до святкової вистави “Наталка
Полтавка” з нагоди сторіччя з дня виходу в світ першої частини “Енеїди”
Котляревського.

Народившись у тяжких роздумах про долю рідного народу, з надії на його
національне і соціальне відродження, пролог вперше прозвучав зі сцени
Львівського театру на врочистому зібранні громадськості у 1898 році.
Жоден інший твір І.Франка не сприймався сучасниками з такою емоційною
силою, як “Великі роковини”. Після виголошення в театрі пролог був
повністю опублікований у ряді періодичних видань.

ІІІ ведучий: Конкретна історико-літературна подія, сама по собі
виняткового значення, в умовах тогочасної дійсності набувала важливого
національно-культурного сенсу. Вона повинна була засвідчити невмирущість
нашого народу, його культури, духовну єдність українців обох частин
України – Наддніпрянської і Наддністрянської, розмежованих кордоном
Австро-Угороької та Російської Імперій. Перша картина твору – монолог
старого козака-бандуриста, сповнений трагічними роздумами про тяжку долю
України, зруйнованої, мов Троя.

І ведучий: 

 Вона горить! Та Троя – Україна,

 Палає, гине, з серця точить кров.

 Здається, вже остання їй година,

 Здається, хитрий ворог поборов.

 Усе! Здається, вся лягла дружина,

 Всі мури впали, навіть той покров

 Останній, що ним укривають трупи,

 І той загарбали хижацькі купи!

 Ні, не досить! І в нашому нутрі

 Пройшов пожар, сумує попелище!

ІІ ведучий: Історичні екскурси в героїчне і трагічно минуле козаччини,
мали своєю метою підсилити рух до національного відродження народу,
зокрема, антипольський, антицісарський і антицарський визвольний рух на
Україні, були підпорядковані волелюбним прагненням українського народу
обабіч кордонів двох монархій. Поет безпосередньо звертається до
сучасників, веде з ними пристрасній діалог, спонукає до діяння.

І ведучий:

 “Чи побіди довго ждати?

 Ждати довго!” То й не жди ж!

 Нині вчися побіджати,

 Завтра певно побідиш.

 Тож недаром цвіт розцвився!

 Чей же буде з цвіту плід.

 Таж не даром пробудився

 Український жвавий рід!

 Таж не даром іскри грають

 У очах тих молодих!

 Чей нові мечі засяють

 У правицях у твердих.

 Довго нас недоля жерла,

 Досі нас наруга жре,

 Та ми крикнім: “Ще не вмерла,

 Ще не вмерла і не вмре!”

ІІІ ведучий: Франкові виступи під кінець XIX – на початку XX ст. про
необхідність боротьби за національні ідеали, свободу і незалежність
України, вважалися дослідниками його творчості глибоко помилковими.
Обминалися хоч недовгі (бо життя зупинилося), але тривкі зв’язки
письменника з січовим стрілоцтвом. Саме у “Приюті для хворих і
виздоровців УСС” у Львові Франко знайшов в останні місяці свого життя
захисток і порятунок від голодної смерті. Страшно подумати, що поет
залишився сам: сини пішли на фронт, тяжко хвора дружина лежала в
психіатричній лікарні. Важко було вже немічному Франкові дивитися на
зламаний цвіт народу – 18-20-річних юнаків-стрільців, яких ще недавно
він вітав життєрадісним віршем “Гей, Січ іде!”

ІІ ведучий:

 Гей, січ іде!

 Разом руки, разом серцця,

 І гаразд буде.

 Гей, Січ іде! Підківками брязь:

 В нашій хаті, наша воля,

 А всім зайдам зась!

І ведучий: Настала пора в атмосфері гласності не замовчувати
непередрукованих віршів і статей Франка, бо жодна інтерпретація не
вичерпує живого дихання твору. На нелегкому шляху України до добра, до
волі і справедливості Каменяр був і навічно залишився у перших лавах
борців. Безсумнівно, письменник завжди стояв на інтернаціональних
позиціях, але витоки його любові до інших народів брали початок із
синівської любові до України. Як геніальний поет, мислитель, Франко не
тільки провів зразковий діалог зі своєю епохою, але й активно веде цей
діалог з нами. Уміймо тільки прислухатися й розуміти його і вчитися в
нього великої мудрості.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020