.

Оповідання Р. Бредбері "Усмішка" (урок)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
465 23906
Скачать документ

Конспект уроку у 5 класі

Оповідання Р. Бредбері “Усмішка”

Тема: “Джоконда” – загадкова відповідь майбутньому поколінню (Людина і
людство в оповіданні Р. Бредбері “Усмішка”).

Мета: розкрити вплив мистецтва Леонардо да Вінчі на творчість
Р.Бредбері, зокрема на оповідання “Усмішка”, проаналізувати твір у
культурологічному контексті, з’ясувати роль ремінісценцій з епохи
Відродження, визначити гуманістичні ідеї оповідання та його художню
своєрідність; розвивати навички виразного читання, образного мислення,
вміння аналізувати художній образ; виховувати любов до краси, мистецтва,
відповідальність за майбутнє людства.

Обладнання: репродукції картин Леонардо да Вінчі, книги, що розповідають
про нього: “Всеобщая история искусств” (Т. З, 1962), “Литература и
искусство: Универсальная знциклопедия школьника” (1996), “С веком
наравне. Рассказы о мастерах западноевропейской живописи – от Леонардо
до Пикассо” (1977), “Мир Леонардо” Е. Богата (1989) та ін., малюнки
учнів до оповідання “Усмішка”, портрети Л. да Вінчі та Р. Бредбері.

Підготовка учнів до уроку: прочитати оповідання Р. Бредбері “Усмішка”,
дати відповідь на питання: “Як зображується майбутнє людства у творі?”
(знайти відповідні цитати); завдання для пошукової групи учнів (2-3
чол.) – зібрати інформацію про життя і творчість Л. да Вінчі та його
картину “Джоконда”.

Епіграф: Краса – це жахлива річ. Тут Диявол із Богом змагається, а поле
битви – серця людей. Ф. Достоєвський

Хід уроку

I. Підготовка до сприйняття навчальної теми

1. Демонстрація учителем портретів Л. да Вінчі та Р. Бредбері

2. Слово вчителя

Леонардо да Вінчі та Рей Бредбері… Між цими двома митцями лежить
велика відстань довжиною у п’ять віків. Один із них жив у XV столітті, в
Італії, був представником славетної епохи Відродження. А другий – жив у
XX столітті, в Америці, писав фантастичні оповідання і романи,
розвиваючи найсучасніші напрями літератури. Вони були досить різними.
Леонардо да Вінчі цікавився не тільки живописом, але й архітектурою,
наукою, технікою. А Рей Бредбері усе своє життя віддав мистецтву слова.
Л. да Вінчі вабило реальне життя людей, анатомія їх тіла і способи
правдивого відображення їх духовного буття в мистецтві. А Р .Бредбері
прагнув зазирнути в прийдешнє і побачити, якими стануть люди в
наступному тисячолітті, куди прямує людська цивілізація і що нас чекає
через кілька століть…

Живучи в різних віках, у різних кутках земної кулі, маючи різні погляди
й уподобання, Леонардо да Вінчі та Рей Бредбері мають схожість: їхня
увага завжди була прикута до життя людини та людства, вони пильно
вдивлялися в душу особистості, шукаючи там відповіді на пекучі питання
доби. Окрім того, попри всі відстані їх ще поєднала “Джоконда” –
видатний шедевр епохи Відродження (учитель показує репродукцію картини).
Написана приблизно в 1503 – 1505 рр. великим Леонардо да Вінчі, вона
надихнула через п’ять століть Рея Бредбері на створення оповідання
“Усмішка”, він немовби “оживив” її у майбутньому, створивши власний
шедевр, тільки вже не живописний, а літературний.

Для чого ж Бредбері в своєму оповіданні звертається до картини Леонардо
да Вінчі? Яка роль цих перегуків між минулим і прийдешнім? Які ідеї
свого великого попередника хотів нагадати сучасникам Рей Бредбері і що
нового він сказав у своєму творі?.. Щоб дати відповідь на ці запитання,
нам треба дізнатися про секрети художньої творчості Леонардо да Вінчі та
Рея Бредбері.

II. Формування нових знань і способів дії

1. Оголошення теми і мети уроку

2. Повідомлення групи учнів-“мистецтвознавців” про Леонардо да Вінчі

Уявіть собі Флоренцію XV століття… Вузькі вулички, невисокі будинки,
галасливі базари… Але тут вже почали будуватися шедеври архітектури,
що прославили Флоренцію на весь світ. До міста з’їжджалися молоді митці,
котрі розвивали тут свій талант, вчилися майстерності й по тому залишали
людству великі полотна. Серед них був і сімнадцятирічний Леонардо. Він
народився в 1452 році в селищі Анкіано поблизу м. Вінчі, неподалік від
Флоренції. Леонардо був позашлюбним сином нотаріуса П’єро да Вінчі, який
і дав Леонардо своє прізвище. Мати його була простою селянкою, але
хлопцеві судилося стати великим генієм, перед яким схилився увесь світ.

Художні здібності в нього виявилися надто рано, і, коли в 1469 році
сім’я переїхала до Флоренції, батько віддав його на навчання в художню
майстерню Андреа Веррокьо. Тут юні живописці, окрім малярської справи,
вивчали ще архітектуру, скульптуру, будівництво. За давнім звичаєм учні
допомагали майстрові виконувати замовлення. Так робив і Леонардо. До
нашого часу дійшла робота А. Веррокьо “Благовіщення”, де голівку янгола
намалював майбутній великий митець. В очах цього янгола світиться
дивовижне сяйво, вся його постать немовби випромінює животворний Божий
Дух (демонструється репродукція).

У подальшому ця особливість творчої манери раннього Леонардо
зберігається і в його наступних роботах. Картини Л. да Вінчі сповнені
особливого світла, воно не яскраве, а трохи приглушене, таємниче, але в
ньому є якась чарівна сила, що надає персонажам надзвичайної виразності.

З 1480-го року Л. да Вінчі згадується у флорентійських документах як
художник, котрий мав уже власну майстерню. До картин зрілого майстра
належать “Мадонна з квіткою”, “Поклоніння волхвів” та ін. Близько 1482
р. Леонардо виїхав із Флоренції до Мілану, де вступив на службу до
правителя Міланського герцогства Лодовіко Моро. Цікаво, що, пропонуючи
свої послуги, він представлявся передусім як військовий інженер, потім
як архітектор і спеціаліст з гідротехніки і лише в останню чергу як
живописець і скульптор. До переліку професій Л. да Вінчі додамо, що він
був і чудовим природознавцем і анатомом. Він прекрасно знав не тільки
сучасні досягнення науки й техніки, але й життя природи і будову
людського тіла, що дозволило йому створювати точні й виразні постаті на
його полотнах. Різнобічність інтересів Леонардо да Вінчі була обумовлена
не тільки його геніальністю, а й самою епохою Відродження. Ця доба
називається саме так, бо митці Відродження в ХІV-ХVІІ ст. намагалися
відродити ідеали античності з її культом людини і вірою в її великі
можливості. Тому майстри Відродження, в тому числі й Леонардо, вивчають
усі прояви життя людини, використовуючи для цього як науку, так і
мистецтво.

У Мілані Л. да Вінчі багато малює, будує, створює скульптури, прикрашає
своїми фресками собори і монастирі. До речі, як архітектор, він
захопився ідеєю створення проекту ідеального міста. Дарма, що ідея не
здійснилася. Але вона відображає політ думки генія.

Серед живописних робіт майстра стають відомими “Мадонна в гроті”,
“Мадонна Літта” та ін. Л. да Вінчі використовував чітку пірамідальну
композицію, всі образи були ретельно виписані, але вони не здавалися
надто схематичними завдяки особливому фону й освітленню. Художник понад
усе любив присмерки, неясне світло, яке надавало персонажам м’якості й
живучості. Його мадонни – втілення краси, жіночості, материнської
любові.

У 1495 році Леонардо розпочав фреску для монастиря Санта Марія в Мілані
– “Таємна вечеря”. Більше двох років він працював над нею. Фреска
назавжди прославила ім’я художника. Однак фарби, з якими він постійно
експериментував, виявилися нестійкими, і фреска збереглася дуже погано.
Однак і зараз, попри ушкоджені місця, вона вражає силою задуму митця.

Міланське герцогство потерпало від ударів французів, і тому в 1499 році
Л. да Вінчі полишає Мілан. Він живе у Римі, Флоренції та в інших містах.
Переїжджає з місця на місце, ніде не знаходячи душевного притулку.
Приблизно в 1503 – 1505 рр. написав портрет Мони Лізи, знамениту
“Джоконду”, що й досі залишилась загадкою для людства, бо й сьогодні
дослідники не можуть остаточно вирішити, що хотів показати на картині
Леонардо.

Після “Джоконди” він мало працював. Постійні мандри знесилили його,
здоров’я похитнулося. Тому, коли французький король Франциск І
запропонував йому місце придворного живописця, Л. да Вінчі погодився і в
1517 році приїхав у Францію. Нарешті його оточили пошаною і поклонінням,
він міг спокійно працювати, не думаючи про заробіток. Але сили вже
полишали митця. Через два роки, в 1519 році, він помер у Парижі.

Художник прожив складне життя, він знав бідність і багатство, бачив
тріумфи королів і жорстокі війни, але його серце належало Відродженню.
Він прагнув розкрити духовну красу людини, показати її в усій
суперечливості і разом з тим її велич. До нашого часу дійшло тільки 15
картин Л. да Вінчі, але навіть така мала кількість дає змогу оцінити
силу генія і відчути світло Відродження.

3. Перегляд репродукцій картин Леонардо да Вінчі (“Мадонна з квіткою”,
“Мадонна Літта”, “Мадонна в гроті” та ін.)

4. Бесіда

Як зображуються люди на полотнах художника?

Що приваблює в його персонажах?

Який фон здебільшого використовує митець?

Що єднає його роботи?

Які почуття виникають у вас під впливом картин Л. да Вінчі?

Учні розповідають про те, що художник з великою точністю і достовірністю
малював людей; усі частини тіла, постаті, рухи майстерно виписані. Однак
його персонажі приваблюють не тільки своєю правдивістю, а передусім
духовною піднесеністю, внутрішньою гармонією, світлом, що неначе лине з
їхнього серця. Відчувається, що митець захоплюється людиною і прагне
збагнути її велич. Леонардо да Вінчі здебільшого використовує як фон
свої улюблені сутінки. Завдяки м’якому освітленню виразнішими постають
персонажі, вони неначе оживають, наповнюються теплом людського тіла.
Полотна Л. да Вінчі просвітлюють душу, утверджуючи гармонію, добро і
любов до людей.

5. Робота з репродукцією картини “Таємна вечеря”

Учитель демонструє репродукцію і дає короткий мистецтвознавчий коментар
до неї. Отримавши в 1495 році замовлення від монастиря Санта-Марія в
Мілані, Леонардо да Вінчі підійшов до його виконання і як художник, і як
науковець. Фреска мала прикрашати трапезну кімнату, тому майстер
ретельно виміряв стіну, з математичною точністю вирахував параметри
композиції. Тут нічого не могло бути зайвого, випадкового. Більше того –
щоб бути точним у зображенні Христа та його учнів, Л. да Вінчі йде на
базар і спостерігає за виразами облич, руками, рухами простих селян,
роблячи сотні замальовок. Тому фреска, хоча й написана за Євангелієм,
неначе зображує все людство – розмаїте, складне, рухливе.

В основу сюжету фрески покладений біблійний епізод, коли Христос під час
таємної вечері сказав своїм учням: “Один із вас зрадить мене…” Ця
фраза із Біблії, насичена великим драматизмом, допомагає авторові
показати, хто і як реагує на неї, тобто змалювати індивідуальні
характери. Замріяний Іван безсило сприймає вислів Учителя. Петро,
навпаки, береться за ніж, щоб покарати зрадника. Яків розводить руками,
а Філіп у самопожертві схиляється перед Христом…

Майстрові довго не вдавалися образи Христа та Іуди – втілення Добра і
Зла. Нарешті Іуда був створений. Він притискує до грудей гаманець із
грошима, які отримав за зраду Учителя. Леонардо говорив, що “справжнього
Іуду” він знайшов на базарі…

Уся картина підпорядкована симетрії. У центрі Ісус Христос, котрий
начебто відокремлений від своїх учнів, об’єднаних у композиції по
двоє-троє. Образ Христа художник вважав незавершеним, бо хіба може бути
остаточно завершеним Добро?.. Леонардо да Вінчі вміщує його напроти
відчинених дверей. За дверима – світло, простір. Отже, майстер відкривав
шлях Христу із темної кімнати в широкий світ, космос. Добро, за думкою
митця, непереможне, воно – вічне.

Отже, “Таємна вечеря” відобразила не просто епізод із Біблії, а боротьбу
Добра і Зла в людстві. І люди, вдивляючись в цю картину, впізнають в її
персонажах самих себе…

6. Робота з репродукцією картини “Джоконда”

“Джоконда” – найзагадковіша із картин Леонардо да Вінчі. І досі не
з’ясовано, хто насправді на ній зображений, чому ця жінка в жалобі і
водночас посміхається, що хотів сказати цією роботою майстер. А головне
– як посміхається Джоконда?.. Яка вона – гарна чи ні, молода чи стара,
жінка з XV століття чи з майбутнього? Про деякі загадки “Джоконди” нам
розкажуть наші “мистецтвознавці”. Про “Джоконду” напевно відомо тільки
те, що вона написана на початку XVI століття, приблизно в 1503-1505 рр.
Все інше викликає різні думки й дискусії протягом кількох століть.
Спочатку вважали, що на картині зображений портрет Мони Лізи, дружини
багатого флорентійського купця П’єтро Франческо ді Бартоломео да Дзанобі
дель Джокондо. Але згодом з’явилися інші версії про те, що то була не
дружина, а чоловік, що Леонардо на портреті намалював інших відомих
жінок, імена яких не можна було називати, бо вони були наближені до
високих осіб, що, зрештою, художник створив власний автопортрет…
Версії й досі продовжують висуватися.

Сприймали “Джоконду” теж по-різному. Протягом віків ставлення до неї
змінювалося. Одні вважали її красунею, інші – потворною, треті –
мстивою, четверті – доброю і т.п. Джоконду називали чоловіком і жінкою,
реальною людиною і інопланетянкою, молодою і старою, гарною і потворною,
доброю і злою. Тобто вона – в одному образі – уособила все людство з
його минулим і майбутнім, жіночим і чоловічим началами, миттєвим і
вічним і тривалою боротьбою між Добром і Злом. Те, що в “Таємній вечері”
Леонардо да Вінчі показав в різних персонажах, тут поєдналося воєдино. У
цьому, мабуть, і криється велика таїна “Мони Лізи”. Завдяки узагальненню
(характерній особливості творчості художника) Джоконда сприймається як
образ людини взагалі, і кожний бачить в ній те, що йому близьке, що його
хвилює, що йому болить…

Постать Джоконди дуже наближена до глядачів. У порівнянні з нею пейзаж
здається далеким і набагато меншим, ніж насправді. У такий спосіб автор
утверджує велич людини. Сам пейзаж – загадковий, напівфантастичний,
космічний, він трохи нагадує те, що ми бачимо у відчинених дверях за
постаттю Ісуса Христа на картині “Таємна вечеря”. Пейзаж надає образу,
що є все-таки образом людини XV століття, космічного звучання.

При створенні картини Л. да Вінчі використав засіб “сфумато” – ледь
відчутний серпанок, імлу, що огортає постать Мони Лізи. Завдяки цьому
вона стає ще більш загадковою.

Джоконда – це не портрет коханої жінки. Це сповідь художника у фарбах.
Його розуміння людини, світу, самого себе, Бога і Диявола, всього
сущого, що знаходить втілення в людині. Є. Богат писав: “Бог і Диявол –
це добро і зло. А поле їхньої битви – серце Джоконди. А відображення їх
битви – її обличчя”. Отже, “Джоконда” – це портрет людини взагалі в усій
її складності й суперечливості. Яка ж вона, людина?.. Це питання
хвилювало й письменника XX століття Р .Бредбері, котрий переносить нас у
далеке майбутнє. В оповіданні “Усмішка” автор не тільки використовує
образ Джоконди, але й художні прийоми Леонардо да Вінчі, і розвиває його
ідеї.

Бесіда

З’ясуйте тему оповідання “Усмішка”.

Назвіть головного героя твору.

Від чого “врятувала” Тома усмішка Джоконди?

Визначте узагальнений зміст оповідання Р .Бредбері “Усмішка”. Як він
пов’язаний із життям людства?

З допомогою вчителя учні відповідають, що в оповіданні Р. Бредбері
розповідається про те, як в далекому майбутньому люди знищили “Джоконду”
Леонардо да Вінчі, а маленький хлопчик Том врятував її усмішку, яка
запала йому в душу й утримала від жорстокості. Окрім цієї суто
конкретної теми, тут мова йде про майбутнє людства, занепад цивілізації,
загибель краси, ідеалів.

Робота з текстом твору

Як змальовується майбутнє людства в оповіданні? Знайдіть і прокоментуйте
відповідні цитати.

(Воно жахливе. Дія відбувається в 2061 році, а можливо, й пізніше – люди
не знають, який зараз рік, вони втратили відчуття реальності. Місто
зруйноване війнами та іншими кривавими подіями. Ніхто нічого не будує,
всі тільки руйнують (свята ненависті). Ця фантастична цивілізація
заснована на насильстві. Похмурий, темний пейзаж підкреслює морок
суспільства, що втратило моральні цінності.)

Якими постають люди майбутнього?

(В оповіданні є звичайні люди – ті, що стоять у черзі, і “вони” – ті,
хто над ними. Цілком зрозуміло, що “вони” мають владу і чинять все, що
завгодно, із звичайними людьми, перетворивши їх на рабів. Людство
зубожіло матеріально і духовно. Натомість високих почуттів – добра,
милосердя, любові до ближнього, до краси – їхні серця заполонила
ненависть до минулого, до сучасного, до мистецтва, один до одного. З
ненависті вони нищать все навколо, не замислюючись над тим, що,
втративши духовні здобутки, вони приречені на загибель.)

Які художні прийоми, що використовував у живописі Леонардо да Вінчі,
можна знайти в оповіданні Р. Бредбері?

(Напівфантастичний пейзаж, що має і земні, й інопланетні обриси; сфумато
– зображення персонажів в імлі, в сутінках; анатомічна чіткість – тільки
Леонардо чітко показав анатомію людини, а Бредбері відобразив “анатомію”
людства майбутнього; оптимізм і віра в людину, показ її величі – це
відчувається і на полотнах художника, і в образі маленького Тома, що
виявився більш величним, ніж дорослі люди.)

Доведіть, що в душі Тома тривала боротьба добра і зла. Яким був
результат цієї боротьби?

(Том, хоча й стоїть у черзі, щоб плюнути на “Джоконду”, починає
замислюватись над тим, навіщо плювати, навіщо знищувати все прекрасне,
навіщо вбивати, руйнувати все навколо. У його душі зіткнулися добро і
ненависть, усталені правила й суто особистісне, індивідуальне.
Кульмінаційним моментом у духовному зростанні Тома був момент
споглядання картини і – прозріння: “Вона гарна”. Після цього він не може
вже плювати й нищити. Він зберігає усмішку “Джоконди” як реліквію. Це –
символ вічності мистецтва, духовної краси і водночас це символ
морального перетворення, морального зростання людини. Добро і краса
перемогли в ній. Людина знову стала людиною під впливом мистецтва.)

III. Застосування знань і досвіду

1. Підсумкові завдання

Які ідеї Леонардо да Вінчі розвинув Р .Бредбері в оповіданні “Усмішка”?

Що єднає твори Леонардо да Вінчі і Рея Бредбері?

2. Узагальнення відповідей учнів учителем

Р .Бредбері, як і Леонардо да Вінчі, мріяв про духовно просвітлене
людство, про велич людини, її моральне відродження, про перемогу добра
над злом, краси над ненавистю. Проте реальна дійсність вимагала від
нього показати жахливий стан людства і його темне майбутнє. Зазираючи на
кілька століть уперед, Бредбері дає трагічні відповіді на запитання,
поставлені Л. да Вінчі у своєму мистецтві: людство і людина прямують не
туди, вони втрачають все світле, прекрасне, радісне. Але, як і його
великий попередник, Бредбері вірить у духовне відродження людини. А якщо
в серці хоча б однієї людини переможе добро, світ ще не загинув, людство
ще може врятуватися. В оповіданні висловлюється мрія про “людину, в якої
душа горнеться до гарного” і яка поверне світові гармонію. Можливо, цією
“людиною з душею” стане Том. Те, що він дитина, теж вселяє надію:
майбутнє не таке безвихідне, бо, можливо, знайдуться ще такі, як він.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020