Річниці Чорнобиля присвячується…
О, земле наша, рідная, святая…
У залі оформлено виставку малюнків, творів про Чорнобиль. Запрошені
вчителі, учні, учасники ліквідації аварії на ЧАЄС, жителі Прип’яті.
Сцена оформлена: на задній стіні з верхнього лівого кутка до низу
правого по діагоналі прикріплені стрічки червоного і чорного кольору,
які проходять через великий український вінок, розміщений посередині; з
правого шторку плакат з написом:
Чи знаєш ти, світе,
Як тяжко ридає полин.
Як гірко, як тужно
Моєму народу болить.
Сцена закрита. Лунає тривожний дзвін. Виходять двоє ведучих.
Перший ведучий. Доброго дня, шановні друзі. Ми з вами зібралися сьогодні
в цій залі, щоб відмітити сумний ювілей.
Другий ведучий. І щоб вшанувати тих, хто віддав своє життя, захищаючи
нас від страшного атомного лиха, яких ми сьогодні згадуємо, як героїв.
Лунає дзвін спочатку ледь чутно, а потім все сильніше і сильніше і
несподівано замовкає.
Перший ведучий. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті
чорнобильська катастрофа. Двадцять років пройшло з того часу, як
вибухнув реактор на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЄС.
Смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, квітучі сади,
зелені ліси, засіяні поля. І двадцять років цвітом скорботи і суму
зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає – не на добро
це, не на життя.
Другий ведучий. Горем і болем увійшов двадцять тому в наше життя
Чорнобиль, розділив долю людей на „до” і „після”. Безлюдні вулиці
Прип’яті, покинуті школи, будинки, дитячі майданчики, колючий дріт зони.
Спогади вільно або мимоволі переносять до подій двадцятирічної давнини.
Сцена відкривається. На сцену вибігають кілька дівчат і хлопців. Вони
сміються, жартують. Зупинилися біля лавочки, дехто сідає.
Перша дівчинка. Уже й весна, скоро Перше Травня. А там через місяць і
випускні екзамени.
Друга дівчинка. Я на травневі свята поїду в Київ на парад.
Перший хлопчик. Та тебе туди і пустять: на парад!
Друга дівчинка. Ну не напарю, а на демонстрацію, яка різниця. Головне,
що я буду на святі, пройдуся у святковій колоні по Хрещатику.
Другий хлопчик. Пощастило тобі, що в тебе в Києві тітка, а ми будемо
вдома святкувати, правда, дівчатка?
Третя дівчинка. Яка чудова ніч. Подивіться, небо чисте-чисте.
Перша дівчинка. А знаєте, як про таку ніч сказала Ліна Костенко?
Третя дівчинка. Ні, а ти знаєш?
Перша дівчинка. Так, ось послухайте:
Буває час, що сліпну від краси,
Спинюсь не тямлю, що воно за диво,
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо.
Усе, як є – дороги, явори,
Усе моє, все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори.
Третя дівчинка. Прекрасні рядки, ніби про наше село.
Перший хлопчик. Так, у нас тут гарно, і робота буде поряд. Я після школи
піду до татка на атомну працювати.
Перша дівчинка. Еге ж, так зразу тебе там і візьмуть, коли ти професії
не маєш.
Другий хлопчик. Візьмуть. Мені дядько Степан казав, що молодих беруть і
посилають учитися на любу професію. Ти вивчишся і повертаєшся на атомну
уже з дипломом, а у нього ж і батько там працює, так що буде сімейна
династія.
Друга дівчинка. Клас! (Чути голос Галі, час уже іти додому.) Мамо, я вже
йду! (Чується вибух, задзвонили дзвони.)
Третя дівчинка. Ой, що це? Наче грім.
Перший хлопчик. Який грім? Подивися, яке небо чисте! „Хоч спинись і з
Богом говори”.
Другий хлопчик. Подивіться, що там, над Чорнобилем?
Перший хлопчик. Як красиво… Та це ж полум’я пожежі (усі дивляться в
одному напрямку).
Перша дівчинка. А що, як то атомна зірвалась?
Хлопчик. Та ти що? Наша атомна безпечна. Нам на уроках цивільної оборони
що говорили? Ану, пригадайте! Небезпечні тільки атомні бомби, а атомні
станції цілком безпечні, бо це ж мирний атом!
Третя дівчинка. Навіть вірш про це є:
Народе мій, поки що небо
Лягає на ніч у Дніпро,
Я на сторожі біля тебе
Поставлю атом і добро.
М. Вінграновський
Друга дівчинка. Справді, пам’ятаєте, як у школі проводилося тренування з
цивільної оборони?
Перший хлопчик. Ну? Нам казали, що якщо виникне якась небезпека, то
обов’язково буде об’явлено по радіо, чи сирени включать, щоб попередити
людей.
Другий хлопчик. Вірно! Зараз ніякого попередження немає, значить нічого
страшного не сталося.
Друга дівчинка. Ну й горить! Треба буде завтра пріти подивитися, що це
там так палає.
Усі виходять. Звуки дзвону, який поволі стихає. На сцену виходить учень
і читає вірш.
Чи буде квітень як завжди,
Дарунком весняної здоби,
Чи власним іменем біди
Мит назвемо його „Чорнобиль”?
Чи може викресли його
З календарів своїх, допоки
Нас теплий грітиме вогонь
Ще невідкритих ізотопів?
Безмежна мисль, немає меж,
Її спинити годі!
І ти, Чорнобилю, ти теж
Не маєш меж сьогодні.
О. Софієнко „Квітень”
Перший ведучий. Чорнобиль – це назва невеличкого районного центру, що
знаходиться за 130 кілометрів від Києва. Заснований ще за часів
Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній
атомній електростанції.
Другий ведучий. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що
дало назву одній з найбільших в історії людства техногенних катастроф.
Перший ведучий. Для України, для всіх, хто побічно причетний до трагедії
Чорнобиля і її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26
квітня 1986 року і після нього.
Другий ведучий. Цим частинам часу в народі вже давно дано назву – два
кольори часу. І тому недаремно, пісня, яку ви зараз почуєте, стала
символом червоного і чорного кольорів у долі України та її народу.
Виконується пісня „Два кольори”.
Ти відомий сьогодні кожному –
Не ім’ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип’ятською водою.
Мій Чорнобиль, зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди
Наче кров, на твоїм обличчі.
І. Білий „Ти відомий сьогодні кожному”
Перший ведучий. Берег Прип’яті. Мирна, весняна українська ніч. Зараз
усім здається, що вона була найтихішою, найтеплішою і такою звичайною і
лагідною.
Другий ведучий. 26 квітня 1986 року почався відлік чорнобильської
катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом
незвіданої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне
наступне покоління.
Перший ведучий. О 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали
безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильскої АЕС несподівано
розірвало нічну темряву велетенське полум’я.
Чути дзвін, який потім стихає.
Яка біда, підступна і падлюча,
І скільки крутизни хова нутро.
Повзе вона, звиваючись гадючо
До прихистку, який звело добро.
Щоб зненацька боляче вжалити,
Лишаючи то рану, то синця,
Метається, мов звір, несамовито.
Цей атом, незбагненний до кінця.
А думалось: впокорений, слухняний.
Гадалося, служитиме як слід.
Та вибухнув пекельно день весняний
Так, що здригнувсь тривожно всенький світ.
Зів’яв пейзаж, зробивсь таким пасивним,
Вгорнулось місто в незвичайний дим.
І мирний атом, ставши агресивним,
Націлився на села і сади.
К. Лазаренко „Я непокоюсь, як усі поети”
Другий ведучий. Біда, що сталася, відгукнулася болем у серцях мільйонів
людей, схвилювала міжнародну громадськість. Наша країна вперше
зустрілася з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під
контролю.
А трагедія кожну мить наростала,
Мов зібрала зі світу пожежі розплати, війну.
І немов з Хіросіми, з безодні повстала,
Перед людством відкривши свою таїну.
М. Сингаївський „Обпалена мужність”
Перший ведучий. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був
старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його
друг Володимир Шашенюк, який заступив тієї ночі на зміну. Його,
обпаленого і опроміненого, винесли на руках пожежники. Він ще встиг
простогнати: „…Там.. Валера…” і втратив свідомість. Більше вона до
нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому
сільському кладовищі. А Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став
для нього і могилою і пам’яттю… Можливо, на тій бетонній стіні колись
напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.
По сипкому піску
Йшли невідомі ноги.
І вервечку чітку і легку
Своїх босих слідів
Пропечатали перед нами…
Бігли босі сліди.
А пісок тільки спаленовився,
Шепотів, шурхотів
В стежку шлейфом світився.
А ми – німо дивилися –
От проява неповна яка!
До Валерія Ходемчука?
І. Драч „Чорнобильська мадонна”
Другий ведучий. Їх було 28 – пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли
найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Сьогодні їх називають
„шеренгою № 1″. Ніхто із цієї шеренги не здригнуся, не відступив перед
лицем неймовірної катастрофи.
– ? x
z
-–?z
|
? z
c
I
o
-?|
Коли зловісна блискавиця
Сторуко в серце уп’ялась,
І обпалила ваші лиця
І в танку диком зайшлась;
Коли вже хмари спопеліли
У знавіснілому вогні, –
Ви ж смерть приборкати зуміли
На тім, останнім рубежі.
Не віддали їй на поталу
Світанків наших ніжний щем.
Ви, як один, супроти стали,
Пекельним всипані дощем.
У тій жорстокій веремії
Ви до кінця тримали бій…
І пронесли свої надії,
Пройшовши шлях останній світ.
В. Затворний „Вогнецвіт надій”
Перший ведучий. Першим ступив назустріч атомній біді начальник пожежного
караулу лейтенант Володимир Правик. Ступив за бар’єр, за межу можливого.
Ступив туди, звідки звичайна людська доля бере новий початок – у
безсмертя. І стояв. Доки вистачило сили. Разом із ним у вогонь ступили
його пожежники, його підлеглі.
Перший вогонь – на себе,
Перший удар – на себе.
Так відчайдушний Данко
Людям віддав своє серце.
М. Сингаївський „Обпалена мужність”
Зойкнула земля чаїним криком:
– Сину, вбережи і захисти!
Вийшла мати із іконним ликом:
– Йди, синочку. Хто ж коли не ти.
Спалахнуло небо, впало крижнем:
– Боже, вбережи і захисти!
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
– Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?
І уже ні сина, ані мужа.
Лиш розверсті зоряні поля…
Та пліч-о-пліч стали біль і мужність.
Дух і Воля. Небо і Земля.
С. Йовенко „Вибух”
Другий ведучий. Ось на допомогу Правику рвонувся Віктор Кібенок, який
прибув на допомогу з Прип’яті. Леонід Телятников, начальник пожежної
частини, побачив, як вони завжди з’являлися саме там, де комусь ставало
нестерпно важко, де потрібна була їхня допомога.
Лейтенантами – мужність і звитяга,
Від землі ви набирали сили…
Ще далеко десь від саркофага,
Та вогонь життям ви зупинили.
Першим важко. Ви були найперші.
Із вогню та в полум’я шагнули.
Не до подвигів, і не до звершень, –
В ж собою людство заступали.
В. Сингаївський „Обпалена мужність”
Не мислячи про пишні фоліанти,
Впліта Вітчизна квіти у вінок.
Вам, хлопчики, герої-лейтенанти,
Володя Правик, Вітя Кібенок.
Л. Ошанін „Балада”
Перший ведучий. Станцію врятували. Усі 28 пожежників заступили її собою.
Усі сміливо і до кінця виконали свій службовий обов’язок. Вступивши у
вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в
ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на
вірність народу України.
Другий ведучий. Шість чоловік загинули на початку, прийнявши смертельну
дозу радіації, решта – трохи пізніше згасли у московській клініці. Вони
грудьми життям своїм заступили мільйони людей. Болем відгукнулася ця
трагедія у серцях мільйонів людей.
Шумлять жита, як і раніше,
Пливуть у небі літаки.
За вас історія допише
Суворі подвигу рядки.
А. Затворний „Вогнецвіт надій”
Перший ведучий. А що є українська влада? А яка ж реакція Москви? Перші
керівники брехали людям, що нічого страшного не сталося. Так, сталася
невеличка аварія в Чорнобилі, але від цього людям нічого не загрожує.
„Заспокойтеся, люди, усе в порядку, усе добре, нічого страшного не
сталося. А крикуни, які створюють паніку, будуть покарані, Мешканців
Прип’яті ми евакуювали на дві дні. Це тимчасово. Пожежу погасимо і люди
повернуться в свої рідні будинки”. І вивели тисячі киян та мешканців
навколишніх сіл з Чорнобилем на Першотравневу демонстрацію.
Край помер на очах
Від підступних химер.
Наче б довго не чах, –
Взяв собі і помер.
І лежить на столі
України – землі
Поруділі ліси,
Звір обліз на спині.
Породіллі усі
Не радіють з синів.
Не радіють батьки,
Перебравши кюрі…
Шестиноге лоша зводи пресу з ума
Та про наслідки – ША! То ж бо наче й нема.
Бреше людям не без допомоги „медбрат”,
Що то манна з небес, а не атомний град.
І повча, і повча, але віри вже ніц:
Край зачах на очах. Не відкриє зіниць –
Дзвін по ньому з дзвіниць.
В. Комашков „Край помер на очах”
Лунає дзвін.
Біля мертвої Прип’яті – дерево – хрест,
Поруч – братська ЧАЕС.
Ліс рудий хоронили щоночі й щоденно,
Тільки хрест уберігся, як нагадування.
Із могилою поруч і побіля АЕС,
Біля мертвої Прип’яті – дерево – хрест,
Тих, що впали у квітні, мов у герці війни,
Просить дерево – пам’ять: „Пом’яни, пом’яні…”
С. Жигульських „Дерево-хрест”.
Оголошується хвилина мовчання.
Другий ведучий. Що це? Якої більшої кари і за що треба було наслати,
Господи, на нашу Україну?
На всій планеті до сьогодні ти одна,
На сотні літ приречена, пригнічена.
Тут совість кожного тобою опромінена,
Тобою біографія омріяна.
Ти, ніби свіже унаочнення біди.
Чи ж коли-небудь цвістимуть сади?
Терпіть і ждать. Така тепер твоя судьба.
Терпи і жди. Триває наша боротьба.
В. Кордун „Зона”
Другий ведучий. Чорнобильська трагедія, як у дзеркалі, відбила наші
стереотипи: стандартність мислення, прагнення до показухи, злочинне
нехтування дисципліною, обдурювання народу.
Перший ведучий. Чорнобиль пред’явив нам суворий рахунок. Чи стане
квітнева трагедія 1986 року для нас уроком біди, яку ми, самі того не
підозрюючи, виношували в собі? Адже Чорнобиль починався задовго до
аварії. Спочатку завершився духовний Чорнобиль. Чорнобиль наших душ.
То ж коли над Чорнобилем ніч розірвало,
Біля горла відчули ми ядерний ніж,
Не дивуймося, що в нас ця трагедія сталась,
Дивно інше – що тільки тепер, не раніш.
Д. Кулик, „Мічені атоми”
Другий ведучий. Наша свідомість після Чорнобиля не могла залишитись
такою, як була. Для багатьох людей, чесних і совісних, Чорнобиль став
катарсисом, духовним очищенням і прозрінням. У нас в гостях ліквідатор
аварії … . Надаємо йому слово.
Виступ гостя до п’яти хвилин.
Другий ведучий
Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин?
Як тяжко, як тужно моєму народу болить?
Б. Олійник „Сім”
Перша ведуча. Це дуже боляче знати, що не можна жити на забрудненій
території, або навіть за колючим дротом зони відселення, вирощувати
картоплю, тримати домашню худобу і… повільно вмирати. У нас в гостях
…, яка була евакуйована із … у 1986 році. Запрошуємо її до слова.
Виступ до трьох хвилин.
Другий ведучий. А скільки евакуйованих людей не змогли жити без
батьківської хати і самоселами повернулися додому. Та радість життя до
них не повернулася, бо дуже боляче – жити у батьківській хаті за колючим
дротом і бачити, як спустошується іь поступово вмирає твоя найрідніша
батьківщина.
А в тім селі – ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розпуку,
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям в ній не вчитися ніколи.
Навколо пустка і печаль біблійна,
Навколо смерть – незрима і повільна.
Зело і квіти стронцій роз’їдає.
І час пересипається пісками,
На полі, що шуміло колосками.
М. Луків „Дощ у зоні Чорнобиля”
Ліси і села за дротом,
І тяжко зітхає глина.
Перед Поліссям, стражденним народом –
Стаю на коліна.
В. Кордун „Зона”
Триста літ поволеньки промине –
Стронцій розпадається і помре.
На новому полі неодмінно
Час його, мов попіл, приоре.
Час очистить Прип’ять незглибиму,
Оживуть і луки і сади.
Та чорнобиль вічно берегтиме
Хрест своєї чорної біди.
Вічно буде пам’яттю судити
Тих, що розп’яли його в огні
І з ребра, що стронцієм пробите,
Кров його тектиме по мені.
І. Гнатюк „Нове літочислення”
Поки знов ця земля зцілиться
Проминуть віки, не народи.
Мусим ждати.
Незнані побачивши лиц,
Затамує землянин востаннє свій подих.
В. Кордун „Зона”
Перший ведучий.
Нам люте горе миром перебути,
Нам поховати зло в бетон і бронь.
І – не забути! – доки світ і люди,
Синів землі, що відвели вогонь.
За днями дні – минув повільно рік.
За днями дні – вже котрого немає.
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться повік.
Другий ведучий
Хай стане мир міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль – попередження, набат, –
Його уроків людство не забуде.
Коли на сонце ляже тінь,
Коли колючий шлях ляга під ноги,
Ми піснею осв’ятим далечінь
І піснею відгонимо тривоги.
Б. Олійник „Сім”
Звучить пісня „Чорнобривці”. Виконують усі учасники.
Перший ведучий
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!
Другий ведучий
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
Третій ведучий
Моя Україно, калино розквітла,
Ти в серці ясною зорею живеш.
Четвертий ведучий
Ти щастя моє, моє зоряне світло,
Ти в нашому серці, як сонце цвітеш.
П’ятий ведучий
Ми волі твоєї ровесники юні,
Ростемо з тобою, для тебе живем.
Шостий ведучий
Цвіти, наша ненько, як цвіт на калині,
А ми твою пісню у світ понесем.
П. Дзюба „Моя Україна”
Звучить фонозапис пісні „Боже, Україну збережи”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
