Сценарій
Ми всі у відповіді за природу
У проведенні вечора беруть участь: ведучі, читці, вокалісти.
Звучить пісня “Ти – Земле моя”, слова Ю.Рибчинського, муз.О.Осадчого.
Ведучі:
1-й: По-материнські щедро наділила природа своїми безцін-ними
багатствами і красою українську землю. Та, на жаль, сьогодні на кожному
кроці видно наслідки нашого бездумного споживацького, зрештою
варварського, ставлення до неї.
2-а: Через перенасичення території промисловими підприєм-ствами. які
працюють за застарілими технологіями, на старо-му обладнанні, без
надійних очисних споруд, у повітряний басейн України потрапляє близько
чверті всіх промислових викидів, орані землі затруєні важкими металами,
нітратами, отрутохімікатами, десятки тисяч гектарів землі занапащено
радіацією. Уже практично не залишилося річки, вода якою була б придатною
для пиття.
1-а: Ми часом забуваємо, що на річці, в лісі, в полі ми -гості, а
птахи, звірі, комахи – справжні господарі. Наше втручання заважає їм
нормально жити, розмножуватися, вирощу-вати потомство. Зламана гілка,
зарубка на дереві, вирізаний ножем “автограф” стає причиною зараження
дерев хворобами і шкідниками.
2-а: Ось чому в нашій незалежній Українській державі сьо-годні
особливо гостро постало питання екологічного оздоров-лення та охорони
навколишнього середовища. Необхідно, щоб кожна людина пройнялась
відповідальністю за долю природи.
1-а: Для кожного з нас слово “природа” пов’язане насампе-ред з
пейзажами рідного краю, того куточка землі, де минули дитячі роки, де
мамина колискова пісня зливалася з шумом де-рев за вікном. На все життя
ті краєвиди закарбовуються в пам’яті, серці, душі незабутніми спогадами.
Для когось це білокорі, стрункі берізки чи трепетні тополі, для інших –
барвисте уквітчані килими трав чи смарагдове руно гірської полонини.
2-а: В усі часи, в усі віки, композитори, поети і письменни-ки
найкращі свої твори присвячували оспівуванню храму Природи.
/Ансамблі вокалістів і танцюристів виконують віночок пі-сень і танців
про Українську землю, природу./.
1-а; Замріяно і душевно писала незабутня Леся Українка про красу
різної землі.
Читець 1:
Переді мною килими чудові
Натура стеле – темнії луги,
Славути красної бори соснові,
І Случі рідної веселі береги.
Снується краєвидів плетениця,
Розтопленим сріблом блищать річки,
То ж матінка-натура чарівниця
Розмотує свої стобарвнії нитки.
2-а: Ніжні і трепетні рядки про річку,
квіти, ліс знаходимо у вірші Максима Рильського “Мрії”.
Читець ІІ.
Річка блакитна плеще і в’ється,
Чайка літає над нею,
Річка блакитна грає-сміється
Сріблом – водою своєю.
Квіти пахучі гнуться в коханні,
Шепчуть про щастя, про вроду,
Ліс очерету хилиться п’яний,
Дивиться мрійно у воду.
1-а: Краса і любов до природи символічно оспівувались
в легендах, повір’ях, переказах. Здавна в народі барвінок вважали
символом всепереможності природи. Коли сходили сніги, розливалися
весняні води, дівчата на Україні починали співати веснянки. Наставала
радісна, бентежна пора – пора оновлення в природі, пора надій і
сподівань.
(Вокалісти виконують веснянки. Фрагмент обряду).
Читець І:
Де весна, весна днем красна,
Де й що ти нам, весна, принесла?
А принесла я вам літечко,
Зеленеє житечко,
І хрещатенький барвінок,
Та запашненький васильок.
(Виконується українська народна пісня “Стелися барвінку низенько”).
Читець ІІ:
Вербова гілка зацвіла
У мене на столі,
Як символ сонця і тепла,
Що сховані в гіллі.
Як знак зеленої весни,
Котра ще в далині.
Як знак, що щастя сад ряснить
Даровано мані.
1-а: На Україні верба – одне з найпоширеніших і най-улюбленіших дерев.
Нею обсаджували ставки, береги річок, дороги. І в цьому наші предки
бачили безпосередньо господарсь-ку доцільність. Верби укріплюють береги,
стримують зсуви, а у посушливих місцевостях зупиняють піщані заноси.
2-а: Народна мудрість давно завважила: де ростуть вер-би, там чисті
джерела води. “Де срібліє вербиця – там здо-рова водиця”. Річ в тім, що
верба – природний фільтр, усі-ляких домішок. Де копали колодязі, на дно
клали вербову дощечку, а невеличку, завбільшки з долоню, – у відро з
водою. Це дезінфікує воду, поліпшує її смакові якості.
1-а; Наші пращури вважали вербу священним деревом. Під
час буревіїв кидали проти вітру вербову гілку – вона, мовляв, зупинить
бурю – такі магічні властивості має. Як символ. увійшло дерево і в
християнські вірування. Тиж-день перед Великоднем називається Вербним.
На Вербній на-ділі вербу освячують у церкві. Освячену вербу зберігали за
образами, як збавительку від різних недугів.
2-а: А що вже пісень про вербу складено, то й не злічити. Це “Ой, у
полі верба, холодна вода”, “Вербова дощечка”, “Хилилися густі лози,
відкіль вітер віє”, “Ой, чия то вер-ба, ой чия то вишня?”, “Ой ти вербо
зелененька”, “Ой, вербо, вербо, кучерява” та багато інших.
(Виконується одна-дві пісні, народний танок).
1-а: Свою повагу і шанобливе ставлення до багатьох рослин і дерев
народ вкладає В легенди, казки, обрядові пісні і навіть загадки.
Спробуйте відгадати назву рослини, про яку йдеться в цих чудових
загадках: “Без рук, без ніг, а на повітку збіг”, “Що росте вище лісу?”,
“Зелений звір на дере-во тікає”, “Що в’ється круг деревця?”
2-а: Так, це хміль. Дивна і своєрідна рослина, Її стебла ростуть, чи
скоріш в’ються угору до 10 метрів. Рос-лина має здатність обплутувати
все, що зустрічає на своєму шляху, а надто ж дерева і кущі. Таку
надзвичайну життєздатність рослини художньо описав у своїх творах
І.Нечуй-Левицький.
Читець І: Хміль вхопився за стовбур високої верби, обмотав її рясними
низками і сховався десь у сливах та в калині”.
1-а: Український народ хміль вважає символом самого життя. Існував
звичай: хлопець освідчувався дівчині в коханні там, де росте хміль. В
пору цвітіння хмелю найчастіше і одружували молодят.
(Виконується пісня “Ой хмелю ж мій, хмелю”).
2-а: Хочеться милуватися свіжістю земного розмаю, що плескотить навкруги
нас…. А чи часто ми зупинялося, щоб помилуватися неперевершеною
доцільністю і красою природи. На жаль, рідко. Найчастіше багато хто з
нас, ніби непомітно ламаючи гілку, зриваючи квітку, завдає непоправної
шкоди природі.
(Фрагмент сценки, або агітбригади)
1-а: Що гріха таїти, місця нашого відпочинку здебільшого нагадують
страшну картину; звалища сміття, битого скла, іржавих бляшанок. Цеп
тому, що люди, які провели тут вільний час, забули мудру пересторогу;
“Ти прийшов у гості до природи – не роби нічого, що ти вважав би
непристойним зробити в гостях”.
2-а: А до яких непоправних втрат у природі привела на-ша господарська
діяльність. На Україні зникло з лиця землі майже три тисячі річок,
викреслено з карт історичні озера й болота, котрими природа балансувала
вологість ґрунтів, занапащено отрутохімікатами та недбалим
господарюванням близько двох мільйонів гектарів найкращих у світі
чорноземів, приза-були, як витягує над полями дзвінку струну жайворонок
чи со-лов’їні трелі бентежать весняні ночі.
(Фоном лунає симфонічна, трагедійна мелодія).
Читець І:
В зеленій утробі мегатонний стогін,
В очах-озерах нафта і багнюка,
У нетрях ні рогатих, ні безрогих,
Боги – і ті давно умили руки.
Читець ІІ:
Зникають звірі – йдуть стадами в безвість,
Всихають ріки – нічим буде плакать,
Закрив діру старий Карпатський Бескид,
А совість вмерла – вже й нема й на латку…
Громи ревуть набатом стоголосим,
Б’ючись за кисень, шаленість вітри.
Земля спинилась…
Їй, сердешній, млосно
Летіти важко…
Та вона ще вірить…
Всі учасники:
Рятуймо чисте повітря, рятуймо воду
В морях, в океанах, в малих і великих річках.
Рятуймо птахів,
Що зникають в полях, у лісах, у лугах.
Рятуймо злаки, а потім рятуймо квіти.
Рятуймо світанки – від -кіптяви, гару, димів.
Рятуймо тишу, щоб в тиші мовчати й радіти.
Рятуймо вулицю від голосних двигунів.
Рятуймо землю. А потім рятуємо небо.
Рятуймо мрії, кохання солодкий мотив.
Рятуймо ніжність… Від кого рятуймо?
Від себе.
Поки ще не пізно і можна ще щось зберегти.
(Апофеоз фінальної мелодії).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter