.

Ми матір називаємо святою (сценарій)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3647
Скачать документ

Сценарій тематичного вечора

присвяченого вшануванню жінки-матері

Ми матір називаємо святою

У святі беруть участь ведучі, учасники фольклорно-етнографічного
ансамблю, співаки, хор. На вечір запрошуються матері-героїні,
багатодітні та молоді матері, вдови.

Основу сценарію /при творчій імпровізації, широкому використанні
народної пісенності регіону/ можна використа-ти як у сільському Будинку
культури, так і в клубі.

Увечері в фойє Будинку культури притишено грає музика. У залі сцена
прикрашена квітами – рушниками. В правому кутку її погойдується плетена
з лози колиска /кріпиться до стелі/. На столі, що стоїть ліворуч, на
вишиваній скатертині – хліб, кетяг калини. За столом – два стільці для
ведучих. У глибині сцени вздовж задника – праворуч і ліворуч від
кіноекрану – підмостки для хору. На стінах – плакати з висловлюваннями
відомих людей, а також з українськими народними прислів’ями про жінку,
матір. Серед них:

“Жінка – велика вихователька чоловіків” /А.Франс/.

“Хто матір забуває,

Того бог карає, Того діти цураються,

В хату не пускають”. /Т.Шевченко/

Народне прислів’я: “Нема цвіту, кращого від маківочки, нема роду,
милішого від матіночки”.

Починається свято. В залі гасне світло. Сцена яскраво освітлена
прожекторами: звучать /у запису/ два куплети пісні “Мамо, вечір
догора…” О.Білаша на слова Б.Олійника у вико-нанні народної артистки
України Н.Матвієнко. У глибин сцени на екрані з’являється зображення
картини “Мона Ліза” Леонардо да Вінчі.

На сцену виходять юнак і дівчина.

Юнак: Мені здаєшся ти такою:

назустріч мені із губ твоїх зліта ясна усмішка золота, немов з-за хмари
промінь, і зігріває моє серце, яке нагадує мені маленьку землю й на
якому буйно проростають колись посіяні й забуті зерна. Навстріч мені із
твоїх губ зліта ясна усмішка золота, мов ластівка маленька із гнізда,
притиснутого дахом, летить, простерши крила, у гонитві за комашнею, що
неначе рій думок дрібненьких, крутиться на місці. Як Мона Ліза, ти
здіймаєш без пощади на сміх всі наші слабості і вади.

Здаєшся ти нені такою…

На екрані з’являється зображення картини “Сікстинська мадонна” Рафаеля.

Дівчина: Мені здаєшся ти такою:

в прозорості небесних барв, з очима мрії голубої, спинилась ти із
немовлям і дивишся у світлому спокої на шлях, що тоне в млі. У тебе на
обличчі – терпіння і щастя – на землі супутниці усіх жінок, що у
стражданні ждуть тієї миті, коли дитя прокаже їй раптово, їй першій,
перше своє слово. Як гордо їй! Моє життя, зернинка, яку вона, щаслива
мати-жінка, для світу народила, світиться, МОВ промінь, новий народжуючи
день. А той, хто може на долоні зважити пилинку, у пісках невидну, той
відчуває всю планету; і мати тая: тримаючи дитину, всю землю держить на
своїх руках. І тільки через те, ми матір називаємо святою. На Рафаелевій
картині ти мені знайома:

в руках – зернинка, мов земля, вагома.

Здаєшся ти мені такою.

Юнак: Материнство… Святе і прекрасне, оспіване пое-тами, увічнене
художниками.

Дівчина: У всіх народів, у всі віки Жінка-мати була охоронницею, добрим
ангелом домашнього вогнища, її мудрість поважали у сім’ї, в її розрадах
знаходило спокій зранене й зболене синівське серце. І сьогодні, на
урочистому вечорі ми вдячним словом вшануємо жінок-матерів, дорогих і
шановних трудівниць нашого села. Вітаємо усіх із святом Матері. Бажаємо
добра й здійснення сонячних материнських мрій і на-дій. Радості вам без
меж за успіхи дітей, синівського тепла і доброти!

Разом:

Зичим радості ясної два крила, аби Вам калина довго ще цвіла… Шана Вам
і земний уклін, дорогі наші матері!

/Низько вклоняються/.

Юнак:

Скільки б не судилося страждати,

Я благословлятиму завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя, для біди.

Дівчина:

День, коли мої миленькі губи

Вперше груди мамині знайшли,

День, що мене вперше приголубив

Ласкою проміння із імли.

Юнак:

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми! –

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми! /В.Симоненко/

Дівчина: Перші поняття про щастя, добро й ласку не-розривно пов’язані у
нас з образом найдорожчої людини – матері. А мамина колискова звучить
найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні.

Юнак: З колискової пісні починається світ людини до добротворчості й
снаги…

Ведучі сідають за стіл. Виходить співачка, сідає біля колиски і виконує
колискову пісню. “Ой ну люлі, люлі”. Співачка залишає сцену. Виходить
юнак, Він читає вірш О.Білаша “Я – син. Я – мамине крило…” На екрані –
знову зображення “Сікстинської мадонни”.

Дівчина: Скільки ніжності в очах матері, скільки радості й тривоги за
майбутнє малюка… Ореолом святості і вічної таємниці оповите її чоло. У
нашому залі сьогодні чимало молодих мам, які з лю-бов’ю пестять своїх
первістків. Хай ця радість ніколи не затьмарюється бідою і лихоліттям.
Нехай множиться наш славний рід!

Юнак: Великий пролетарський письменник М.Горький писав:  “Усе прекрасне
в людині – від проміння сонця і від молока матері…” Ми звеличуємо
святу і безкорисливу материнську любов, натруджені мамині руки, які
гладили нас по голівці, пригорта-ли у холод і голод, знімали жар з чола
пораненого бійця, ви-пікали духмяний хліб. О, святі материнські руки! В
неоплатному боргу ми перед ними!

Виходять учасники хору і виконують пісню “Хата моя, біла тата”
А.Пашкевича на слова Д.Луценка.

Дівчина: Мати… Материнське серце здатне перейматися бо-лем дитини на
відстані, журитися долею своїх дітей усе життя. Якби могла, сонечко
прихилила б…

Хор виконує українську народну пісню “Болить моя головонь-ка, нічим
зав’язати”. Хор залишає сцену.

Юнак: Говоріть своїм ненькам ласкаві слова щоднини й що-години, бо хто ж
боронить нас від усіх бід та й від самих себе? Недарма в народі кажуть:
“Болить у дитини пальчик, у матері – серце…”

Дівчина:

Мати впадає – не спить біля сина,

Мліє душею, бо хвора дитина.

Плаче маленький: – Голівка болить… –

Просить маленький! – Мамочко, пить… –

Ручки гарячі до нас простягав,

Мов захистити від болю благає.

Весь, ніби свічка тоненька горить,

Знову і знову: – Мамочко, пить…-.

Любий синочку! Тобі все віддати .

З радістю можуть твій батько і мати:

Думу і серце, силу і кров,

Тільки б ти хворість чорну зборов.

Тільки б піднявся ти знову із ліжка,

Став би на жваві, пружинисті ніжки,

Знову побіг би веселий в садок,

Крихітко рідна, любий синок!

Землю піднімемо, серце дістанем, –

Тільки б ти, сину, отак не зів’янув, .

Тільки б ти, сину, очей не закрив,

Тільки б ти жив! Тільки б ти жив! /М.Гірник/

Юнак: Мати і земля… Земля і мати… Це їх роботящі руки, твоєї і моєї
матері, з попелу війни підняли до життя нашу землю, вмили гіркою
сльозою, засіяли молодим життям. Заквітла перед хатою мамина вишня,
зацвіла в саду матіола, заще-бетав соловейко, усміхнулася мати…

Соліст виконує пісню “Чорнобривці” В.Верменича на слова М.Сингаївського.

Дівчина: Квітень 1986-го… Пахла весною зорана земля. Гралися на
сонечку діти. Мати виглядала сина на вихідні, щоб садити картоплю… А
він на вахті горів, як свіча. Друзі-пожежники кинулися гасити і
заслонити собою планету. Матері Чорнобиля, хто накликав на вас біду?!

Юнак:

Вона дивиться, дивиться у душу.

Вона палить очима до дна.

А я все це дотерпіти мушу,

Бо в душі не душа, а вина.

Дівчина:

Вана йде вже, прямує до тебе,

Одчинила вже двері – й тобі

Нахиляє це атомне небо

У своїй потойбічній журбі,

Над тобою схилилась, політик,

Чи впізнав ти цю матір – вдову?

Із мільярдом поганьблених діток

Вона долю несе світову.

Юнак:

Хто ж там, сину, посміє займати?

Сіль пізнання – це плід каяття…

Несе сива, чорнобильська мати

Цю планету… Це хворе дитя?.. /І.Драч/

Дівчина:

Прогорнімо стежки до джерел у старім спориші,

Голубині листи розішлімо із доброю вістю,

Не стидаймося грати на чистій сопілці душі

Мамину пісню. /М.Тимчак/.

Дует виконує пісню “Два кольори” О.Білаша на слова Д.Павличка.

Юнак: Жінка-мати… Її нелегка доля з особливою ніжністю оспівана в
народній творчості. Матері бережуть і передають нам у спадок безцінну
скарбницю народної пісенності, традиції українського хорового співу.
Послухаймо ж у виконанні фольклорно-етнографічного ансамблю українську
народну пісню “Тече вода…”

Дівчина: Незвичайне, величне у нас сьогодні свято. Ми добре слово мовимо
про материнську лагідність, доброту і вдячну синівську любов. Однак не
можемо не сказати і про са-мотність матерів. Бо то живий біль
матерів-сиріт при живих, здорових дітях.

Юнак: Бур’ян-зілля родило і родить ще на людському городі. Та тільки
кривдити матір є найважчим злочином, і кривдника не мине кара…

Дівчина: Трапляється, що забувають стежку до рідної ДОМІВКИ деякі сини й
дочки. Мамина біла хата, мамина вишня оспівані у піснях… Та незабутній
наш поет-гуморист Степан Олійник розповів і про інші почуття до маминої
хати.

Юнак:

Сива мати сорок літ прожила, в тій хаті,

Де за ганком – вишень цвіт, яблуні крислаті!..

Доглядала спій садок, мальви буйнорослі…

Але ось – прибув синок до мамаші в гості:

На машині “Жигулі”, стрижений по моді… –

Годі жить вам у селі, порпатись в городі!

Вже давно пора до нас перебратись, мамо:

Телевізор, ванна, газ – шик, сказати прямо!

Не ходить ні до гусей, ні по воду вранці,

Кожен вечір то хокей, то спортивні танці!

– Не вагайтесь! – говорив. І, знайти щоб “свата”,

В райгазеті об’явив: “Продається хата!”

Налетіли покупці – і нема вже хати!..

Втерши сльози на лиці, в путь збиралась мати:

Походила по двору, щоб одвести душу,

В сад зайшла і, мов сестру, обіймала грущу.

Щебетали в синь небес птахи на світанні…

І повіз її експрес до синочка Вані!

…Був давно готовий план, як зустріти неньку:

Одвели старій диван, тумбочку гарненьку.

Вечорами внук Артур грав їй на баяні.

Потім з бази гарнітур притаскали Вані.

Інші меблі – інший план! І невістка строга

Пересунула диван ближче до порога.

Згодом десь припер синок дзеркало у рамі

Та в “передню” у куток – розкладушку мамі.

Повалило в Ваньків дім більше друзів, звісно…

Рік минув, і в домі всім стало “дуже тісно”!

Про повернення в село не могла й гадати:

Вже в старої не було ні грошей, ні хати!

Сварки, чвари почались… А за тиждень Ванька

Розліпив об’яви скрізь: “Є хороша нянька”.

В мамин сад іде весна, знов цвісти він буде…

Де живе тепер вона – знають добрі люди! /С.Олійник/

На сцені дует. Звучить пісня “Мамині очі” Д.Немченка на слова М.Багрія.

Дівчина: “Берегти матір – значить піклуватися про чи-стоту джерела, з
якого ти пив з першого свого подиху й пити-меш до останньої миті свого
життя; ти живеш людиною і дивишся в очі інших людей як людина лиш
остільки, оскільки ти назавжди залишаєшся сином своєї матері”, – писав
видатний педагог В.Сухомлинський.

Юнак: Мати для нас завжди була і є символом рідного дому. рідної землі,
Батьківщини…

У виконанні хору звучать фрагменти пісні “Батьківщині” О.Білаша на слова
В.Симоненка. До них приєднуються всі присутні. Діти вибігають у зал, до
них приєднуються школярі з-за куліс і вручають усім жінкам в залі
букетики квітів.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019