Сценарій тематичного вечора
присвяченого вшануванню жінки-матері
Ми матір називаємо святою
У святі беруть участь ведучі, учасники фольклорно-етнографічного
ансамблю, співаки, хор. На вечір запрошуються матері-героїні,
багатодітні та молоді матері, вдови.
Основу сценарію /при творчій імпровізації, широкому використанні
народної пісенності регіону/ можна використа-ти як у сільському Будинку
культури, так і в клубі.
Увечері в фойє Будинку культури притишено грає музика. У залі сцена
прикрашена квітами – рушниками. В правому кутку її погойдується плетена
з лози колиска /кріпиться до стелі/. На столі, що стоїть ліворуч, на
вишиваній скатертині – хліб, кетяг калини. За столом – два стільці для
ведучих. У глибині сцени вздовж задника – праворуч і ліворуч від
кіноекрану – підмостки для хору. На стінах – плакати з висловлюваннями
відомих людей, а також з українськими народними прислів’ями про жінку,
матір. Серед них:
“Жінка – велика вихователька чоловіків” /А.Франс/.
“Хто матір забуває,
Того бог карає, Того діти цураються,
В хату не пускають”. /Т.Шевченко/
Народне прислів’я: “Нема цвіту, кращого від маківочки, нема роду,
милішого від матіночки”.
Починається свято. В залі гасне світло. Сцена яскраво освітлена
прожекторами: звучать /у запису/ два куплети пісні “Мамо, вечір
догора…” О.Білаша на слова Б.Олійника у вико-нанні народної артистки
України Н.Матвієнко. У глибин сцени на екрані з’являється зображення
картини “Мона Ліза” Леонардо да Вінчі.
На сцену виходять юнак і дівчина.
Юнак: Мені здаєшся ти такою:
назустріч мені із губ твоїх зліта ясна усмішка золота, немов з-за хмари
промінь, і зігріває моє серце, яке нагадує мені маленьку землю й на
якому буйно проростають колись посіяні й забуті зерна. Навстріч мені із
твоїх губ зліта ясна усмішка золота, мов ластівка маленька із гнізда,
притиснутого дахом, летить, простерши крила, у гонитві за комашнею, що
неначе рій думок дрібненьких, крутиться на місці. Як Мона Ліза, ти
здіймаєш без пощади на сміх всі наші слабості і вади.
Здаєшся ти нені такою…
На екрані з’являється зображення картини “Сікстинська мадонна” Рафаеля.
Дівчина: Мені здаєшся ти такою:
в прозорості небесних барв, з очима мрії голубої, спинилась ти із
немовлям і дивишся у світлому спокої на шлях, що тоне в млі. У тебе на
обличчі – терпіння і щастя – на землі супутниці усіх жінок, що у
стражданні ждуть тієї миті, коли дитя прокаже їй раптово, їй першій,
перше своє слово. Як гордо їй! Моє життя, зернинка, яку вона, щаслива
мати-жінка, для світу народила, світиться, МОВ промінь, новий народжуючи
день. А той, хто може на долоні зважити пилинку, у пісках невидну, той
відчуває всю планету; і мати тая: тримаючи дитину, всю землю держить на
своїх руках. І тільки через те, ми матір називаємо святою. На Рафаелевій
картині ти мені знайома:
в руках – зернинка, мов земля, вагома.
Здаєшся ти мені такою.
Юнак: Материнство… Святе і прекрасне, оспіване пое-тами, увічнене
художниками.
Дівчина: У всіх народів, у всі віки Жінка-мати була охоронницею, добрим
ангелом домашнього вогнища, її мудрість поважали у сім’ї, в її розрадах
знаходило спокій зранене й зболене синівське серце. І сьогодні, на
урочистому вечорі ми вдячним словом вшануємо жінок-матерів, дорогих і
шановних трудівниць нашого села. Вітаємо усіх із святом Матері. Бажаємо
добра й здійснення сонячних материнських мрій і на-дій. Радості вам без
меж за успіхи дітей, синівського тепла і доброти!
Разом:
Зичим радості ясної два крила, аби Вам калина довго ще цвіла… Шана Вам
і земний уклін, дорогі наші матері!
/Низько вклоняються/.
Юнак:
Скільки б не судилося страждати,
Я благословлятиму завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.
Дівчина:
День, коли мої миленькі губи
Вперше груди мамині знайшли,
День, що мене вперше приголубив
Ласкою проміння із імли.
Юнак:
Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя, чорт візьми! –
На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людьми! /В.Симоненко/
Дівчина: Перші поняття про щастя, добро й ласку не-розривно пов’язані у
нас з образом найдорожчої людини – матері. А мамина колискова звучить
найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні.
Юнак: З колискової пісні починається світ людини до добротворчості й
снаги…
Ведучі сідають за стіл. Виходить співачка, сідає біля колиски і виконує
колискову пісню. “Ой ну люлі, люлі”. Співачка залишає сцену. Виходить
юнак, Він читає вірш О.Білаша “Я – син. Я – мамине крило…” На екрані –
знову зображення “Сікстинської мадонни”.
Дівчина: Скільки ніжності в очах матері, скільки радості й тривоги за
майбутнє малюка… Ореолом святості і вічної таємниці оповите її чоло. У
нашому залі сьогодні чимало молодих мам, які з лю-бов’ю пестять своїх
первістків. Хай ця радість ніколи не затьмарюється бідою і лихоліттям.
Нехай множиться наш славний рід!
Юнак: Великий пролетарський письменник М.Горький писав: “Усе прекрасне
в людині – від проміння сонця і від молока матері…” Ми звеличуємо
святу і безкорисливу материнську любов, натруджені мамині руки, які
гладили нас по голівці, пригорта-ли у холод і голод, знімали жар з чола
пораненого бійця, ви-пікали духмяний хліб. О, святі материнські руки! В
неоплатному боргу ми перед ними!
Виходять учасники хору і виконують пісню “Хата моя, біла тата”
А.Пашкевича на слова Д.Луценка.
Дівчина: Мати… Материнське серце здатне перейматися бо-лем дитини на
відстані, журитися долею своїх дітей усе життя. Якби могла, сонечко
прихилила б…
Хор виконує українську народну пісню “Болить моя головонь-ка, нічим
зав’язати”. Хор залишає сцену.
Юнак: Говоріть своїм ненькам ласкаві слова щоднини й що-години, бо хто ж
боронить нас від усіх бід та й від самих себе? Недарма в народі кажуть:
“Болить у дитини пальчик, у матері – серце…”
Дівчина:
Мати впадає – не спить біля сина,
Мліє душею, бо хвора дитина.
Плаче маленький: – Голівка болить… –
Просить маленький! – Мамочко, пить… –
Ручки гарячі до нас простягав,
Мов захистити від болю благає.
Весь, ніби свічка тоненька горить,
Знову і знову: – Мамочко, пить…-.
Любий синочку! Тобі все віддати .
З радістю можуть твій батько і мати:
Думу і серце, силу і кров,
Тільки б ти хворість чорну зборов.
Тільки б піднявся ти знову із ліжка,
Став би на жваві, пружинисті ніжки,
Знову побіг би веселий в садок,
Крихітко рідна, любий синок!
Землю піднімемо, серце дістанем, –
Тільки б ти, сину, отак не зів’янув, .
Тільки б ти, сину, очей не закрив,
Тільки б ти жив! Тільки б ти жив! /М.Гірник/
Юнак: Мати і земля… Земля і мати… Це їх роботящі руки, твоєї і моєї
матері, з попелу війни підняли до життя нашу землю, вмили гіркою
сльозою, засіяли молодим життям. Заквітла перед хатою мамина вишня,
зацвіла в саду матіола, заще-бетав соловейко, усміхнулася мати…
Соліст виконує пісню “Чорнобривці” В.Верменича на слова М.Сингаївського.
Дівчина: Квітень 1986-го… Пахла весною зорана земля. Гралися на
сонечку діти. Мати виглядала сина на вихідні, щоб садити картоплю… А
він на вахті горів, як свіча. Друзі-пожежники кинулися гасити і
заслонити собою планету. Матері Чорнобиля, хто накликав на вас біду?!
Юнак:
Вона дивиться, дивиться у душу.
Вона палить очима до дна.
А я все це дотерпіти мушу,
Бо в душі не душа, а вина.
Дівчина:
Вана йде вже, прямує до тебе,
Одчинила вже двері – й тобі
Нахиляє це атомне небо
У своїй потойбічній журбі,
Над тобою схилилась, політик,
Чи впізнав ти цю матір – вдову?
Із мільярдом поганьблених діток
Вона долю несе світову.
Юнак:
Хто ж там, сину, посміє займати?
Сіль пізнання – це плід каяття…
Несе сива, чорнобильська мати
Цю планету… Це хворе дитя?.. /І.Драч/
Дівчина:
Прогорнімо стежки до джерел у старім спориші,
Голубині листи розішлімо із доброю вістю,
Не стидаймося грати на чистій сопілці душі
Мамину пісню. /М.Тимчак/.
Дует виконує пісню “Два кольори” О.Білаша на слова Д.Павличка.
Юнак: Жінка-мати… Її нелегка доля з особливою ніжністю оспівана в
народній творчості. Матері бережуть і передають нам у спадок безцінну
скарбницю народної пісенності, традиції українського хорового співу.
Послухаймо ж у виконанні фольклорно-етнографічного ансамблю українську
народну пісню “Тече вода…”
Дівчина: Незвичайне, величне у нас сьогодні свято. Ми добре слово мовимо
про материнську лагідність, доброту і вдячну синівську любов. Однак не
можемо не сказати і про са-мотність матерів. Бо то живий біль
матерів-сиріт при живих, здорових дітях.
Юнак: Бур’ян-зілля родило і родить ще на людському городі. Та тільки
кривдити матір є найважчим злочином, і кривдника не мине кара…
Дівчина: Трапляється, що забувають стежку до рідної ДОМІВКИ деякі сини й
дочки. Мамина біла хата, мамина вишня оспівані у піснях… Та незабутній
наш поет-гуморист Степан Олійник розповів і про інші почуття до маминої
хати.
Юнак:
Сива мати сорок літ прожила, в тій хаті,
Де за ганком – вишень цвіт, яблуні крислаті!..
Доглядала спій садок, мальви буйнорослі…
Але ось – прибув синок до мамаші в гості:
На машині “Жигулі”, стрижений по моді… –
Годі жить вам у селі, порпатись в городі!
Вже давно пора до нас перебратись, мамо:
Телевізор, ванна, газ – шик, сказати прямо!
Не ходить ні до гусей, ні по воду вранці,
Кожен вечір то хокей, то спортивні танці!
– Не вагайтесь! – говорив. І, знайти щоб “свата”,
В райгазеті об’явив: “Продається хата!”
Налетіли покупці – і нема вже хати!..
Втерши сльози на лиці, в путь збиралась мати:
Походила по двору, щоб одвести душу,
В сад зайшла і, мов сестру, обіймала грущу.
Щебетали в синь небес птахи на світанні…
І повіз її експрес до синочка Вані!
…Був давно готовий план, як зустріти неньку:
Одвели старій диван, тумбочку гарненьку.
Вечорами внук Артур грав їй на баяні.
Потім з бази гарнітур притаскали Вані.
Інші меблі – інший план! І невістка строга
Пересунула диван ближче до порога.
Згодом десь припер синок дзеркало у рамі
Та в “передню” у куток – розкладушку мамі.
Повалило в Ваньків дім більше друзів, звісно…
Рік минув, і в домі всім стало “дуже тісно”!
Про повернення в село не могла й гадати:
Вже в старої не було ні грошей, ні хати!
Сварки, чвари почались… А за тиждень Ванька
Розліпив об’яви скрізь: “Є хороша нянька”.
В мамин сад іде весна, знов цвісти він буде…
Де живе тепер вона – знають добрі люди! /С.Олійник/
На сцені дует. Звучить пісня “Мамині очі” Д.Немченка на слова М.Багрія.
Дівчина: “Берегти матір – значить піклуватися про чи-стоту джерела, з
якого ти пив з першого свого подиху й пити-меш до останньої миті свого
життя; ти живеш людиною і дивишся в очі інших людей як людина лиш
остільки, оскільки ти назавжди залишаєшся сином своєї матері”, – писав
видатний педагог В.Сухомлинський.
Юнак: Мати для нас завжди була і є символом рідного дому. рідної землі,
Батьківщини…
У виконанні хору звучать фрагменти пісні “Батьківщині” О.Білаша на слова
В.Симоненка. До них приєднуються всі присутні. Діти вибігають у зал, до
них приєднуються школярі з-за куліс і вручають усім жінкам в залі
букетики квітів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
