Cценарій
Літературне свято по творчості Т.Г.Шевченка
Вірш “Доля”
Ведуча:
Бог сотворив людину – єдину і цілісну: і вона була щаслива. Але людина
согрішила і Бог, розгнівавшись на неї. розділив її на дві половинки і
пустив по світу. З того часу кожен, блукаючи між людьми, шукає свою.
Знайде її матиме щастя, а не знайде приречений на самотність.
Про Шевченка ми чуємо з дитинства, говоримо про нього як про поета,
борця, пророка художника. А сьогодні розкриваємо ту сторінку життя, про
яку згадують дуже рідко. Ми поговоримо про Шевченкове кохання. Кого і як
кохала велика людина, та й навіть не велика, найбільше розкривається її
сутність. А для нас це важливі уроки людяності.
Чомусь нас вчили, що поет любові Тарас Шевченко не писав віршів про
кохання. Читаю його «Кобзар», і майже через вірш, майже в кожній поемі с
рядки про кохання.
Вірш “Сон” (На панщині пшеницю жала…)
Сценка
Ведуча:
У його віршах живе навічно рання, майже дитяча прихильність до
дівчинки-кріпачки Океани Коваленко, на три роки старшої від нього.
Приятель Шевченка Гнат Бондаренко розповідав, що в дитинстві Тарас
погано сходився з хлопцями-однолітками. Навіть з власними орачами йому
не дуже подобалося гратися. А от ч сестричками бавитись полюбляв.
Старша сестра Катерина була для нього Берегинею, а молодшу Ярину він
любив більше за всіх. Ярина товаришувала з трохи меншенькою сусідкою
Оксанкою. От і грався малин Тарасик з ними обома.
А потім були смерть матері, відьмочка-мачуха, яка гнала Оксану з двору.
Смерть, батька і життя у дяка, пошуки вчителя-мадяра і повернення до
домівки, де вже хазяїнував одружений Микита. Була праця пастухом біля
громадської череди. І були безсмертні вірші.
Пісня “Тече вода з-під явора”
“Ми в купочці колись росли..”
“Мені тринадцятий минало…”
“Мар’яна-черния” (вступ)
“Катерина” (10частина).
“Слепая” (“Кого ридая призову я. – И злое серце человека ее любви не
пощадит”.
“Не кидай матері”
У 1928 році доля розлучила Тараса з Оксаною. Кріпак-козачок змушений був
мандрувати зі своїм паном у Вільно. Даремно вона казала йому:
Поїдеш з папами.
Знайдеш собі шляхтяночку
Забудеш Оксану! Поїхав. Таки знайшов собі шляхтяночку. Та Оксана таки не
забув. Навіть в останньому вірші Оксанкою з його дитинства світяться
рядки:
Поставлю хаточку, садок.
Кругом хатини насаджу:
Прилинеш ти у холодочок.
Тебе, мов кралю, посаджу.
Пісня “Зоре моя, вечірняя”
Читання ведучої на фоні музики: Шопен.
ІІ. Дуся Гусиковська – друге вже юнацьке кохання, овіяне чарівністю
чужого міста, чужого народу і чужої мови. Те саме старшинство,
наставництво, жіночість.
«Как бы я желал поплавать по этой матери литовских рек. Вильно так же
дорого по воспоминаниям моему сердцу, как и твоем)». Так писав він у
листі до Броніслава Задеського 10 лютого 1857 року.
У відомо тоді в Варшаві художника Лямпі в 1830 році і познайомився він з
молоденькою гарненькою швачкою і вперше зрозумів і глибоко відчув свою
людську гідність. Годі Тарасові було 16 років. І перше почуття юнацької
любові, що зродилося в його душі до дівчини, то належала до іншого
середовища, зробило великий вплив на його глибоко вразливу луні}. Ця
перша приязнь, як признався сам поет своєму приятелеві. Сошенкові.
облагородила його душу, піднісши його у власних очах.
Та любов, як пише Чалий, не обійшлась без жертв: коханка, що була
полькою поставила перед Тарасом вимогу, щоб він в ім’я щирих сердечних
взаємин відмовився від «хлопської мови» па користь польської. Ці лекції,
як можна припускати, ішли досить успішно, бо пізніше Т.Шевченко, як
відомо, вільно володів польською мовою.
Але це щастя, що відкрило сироті-кріпакові ніби новий світ, швидко
зникло, як привид, і принесло Тарасові багато важких переживань.
Пісня: “Зацвіла в долиті червона калина…”
І дитяча прив’язаність до Оксани Коваленко, і юнацьке кохання до Дусі
Гусиковської були тільки прелюдією до того справжнього почуття, яке
Шевченко пережив у дорослому віці. Про найдорожче мовчать, і він мовчав,
ховаючи свою таємницю десь на дні . Друг поета Чужбинський згадує про це
так:
Звучить мелодія Скорика, скрипка
Ганна Закревська –ІІІ
Але до однієї особи він повертався гри ріпи, тобто разів, принаймні, при
зустрічі з нею він захоплювався. Давно, ще в перші часи знайомства
нашого, він довго сидів коло неї на балу і все просив у неї на згадку
хоч би одну блакитну квітку, якою була оздоблена її сукня. Молода жінка
жартувала і жартома відмовляла. Тарас Григорович, проте, вхитрився і
відірвав квітку. Років через два випадково побачив я в нього цей знак
спогаду. Т.Г. зніяковів трохи. “Славна молодичка. – і така приємна, що
здається і забудеш, а побачиш, то змов так тебе й тягне”.
Закревська підходить до ф-но, а в цей час звучить мелодія вальсу (танцю
1 пара)
Танець. Шопен. Василь №7.
n
і і таланту взагалі серйозно не кохав, а тому, що він впустив вас у
свій внутрішній світ. Два роки зберігав Тарас блакитну квітку, яку
зірвав з мого плаття. І знітився, коли ви побачили її. А зніяковілим,
він, звичайно, применшив своє почуття, оберігаючи його від стороннього
ока. Він любив мене.
Вірш Г.В. “Немає гірше як в неволі”
Ведуча – вперше він зустрів її в Яготині на балу.
Ягодин був центром Пирятинського повіту, а, мабуть, і центром усієї
Полтавської губернії. У ньому жив вельможа, що був у немилості в царя,
старий князь Репін, який витратив колись, під час його перебування
віце-королем Саксонії, мільйон власних грошей для підтримки
Олександрового “престижу” і не одержав із царської казни жодної копійки
на покриття цього царського боргу.
Завдячуючи поетові Гребінці Шевченко потрапляє у вишукане папське
товариство. Хоч виріс у кріпацтві, чудово і невимушено тримався серед
нетзівних собі, ніколи не позгублювався, був надзвичайно тактовний.
Майже так само постійно, як тема “покритки” у його поезії і прозі
зустрічається тема “княжни”, дівчини, яка вийшла заміж за князя і була
глибоко нещасною в заміжжі.
І не випадково. Бо тою княгинею з голубими квітами па грудях була Ганна
Закревська.
Ведуча: Шевченко покохав одружену. Чи міг на щось сподіватись? Звичайно,
ні. Це кохання стало великим стражданням і болем його життя.
Г.Закревська: (Лист) “Коли Тарас повернувся із заслання, альманах “Хата”
надрукував вірш ” “На Вкраїну”. Це було послання до мене, хоч посвяти не
було (була вона у великій захалявній книзі). Він не міг її написати, бо
ми були ще живі і мусили зважати на правила світу.”
(Починає декламувати під музичний супровід скрипки вірш “Якби зустрілися
ми знов…”)
Звучить музика Скорика “Як би мені черевички”
Ведуча:
В цей же час поруч була інша, готова віддати поетові своє життя,
розділити страждання і горе. І не хто-небудь—княжна Рєпіна.
Миловидна, енергійна, розумна дівчина, багата, знатна дочка ліберального
вельможі.
Дитинство Рєпіної минуло при європейських дворах.
Але що робити, серцю не накажеш, і вона стає йому другом. Таким другом,
якому він пише в листі.
Чоловічий голос:
„Тринадцатый день уже читаю ваше письмо. Ваше письмо перенесло меня из
мрачных казарм па мою родину – и в ваш прекрасный Яготин, – какое чудное
наслаждение воображать тех, которые вспоминают обо мне. В настоящее
время я принадлежу к самым счастливым, я, беседую с вами. О добрый
ангел. Молюсь и плачу перед тобою, ты утвердила во мне веру в
существование святых на земле!
Музика: Шопен. Ноктюрн.
Ведуча:
До знайомства з Ганною Закревською Шевченко ще думав про одруження.
Переживши це нещасливе кохання, він немовби попрощався з першим періодом
своєї молодості, над усіма особистими захопленнями постає тепер одне
бажання: створити сім’ю, знайти близьку жінку.
“На панщині пшениці”; “Садок вишневий”
І.Гнатюк. Поема. Ликера.
Пісня. Т.Шевченко: „Ой не шуми, луже, зелений байраче”.
Вірш. Т.Шевченко. Минули літа молодії.
“По діброві вітер виє”
Вірш. Т.Шевченко. „Чи не покинуть нам, небого…”
Душевно щирі, духовно багаті люди щедрі на почуття. Якщо І. Франко
твердив «Тричі мені являлася любов», – то чи не могла ця примхлива гостя
до Шевченка з’являтися ще частіше. Нам, смертним, дане лише одне
справжнє кохання, або й того не дано, а геніям дається більше.
Є дуже цікаві спогади, яких жінок любив Т. Шевченко. О. Кониський так
визначав Тарасів ідеал: «Що подобалося Шевченкові з жіночої краси
фізичної?
Карі, іноді чорні очі та брови так подобалися Тарасові, що він вважав їх
за нероз’єднану приналежність краси жіночої: де краса, там чорні очі,
чорні брови, біле лице, там стан гнучкий. Що така саме жіноча краса
вабила його і здіймала в серці у його кохання.
Ведуча:
Його болінь, на жаль, не всі розуміли, навіть освічені українці.
Шевченко ж бо стояв на багато голів вище від своїх сучасників. І це,
власне, й було часто причиною його життєвої трагедії, його самотності.
Це була людина, створена для сімейного тепла, затишку, та доля не могла
подарувати цьому чистому серцю любов, що розійшлася сном.
Вірш “Не нарікаю я на бога”
Одарка, яка позивала йому в українському одязі, яку на прохання Тараса
Шевченка знайшов приятель і земляк Г.Честахівський. А що цій чарівні
Одарці було тільки 17 років, мати, яку звали Горпина не зважувалась
дозволити дочці йти позувати. Тому Г.Честахівський мусив по дозвіл
писати аж в Україну, до її братів. І от, нарешті, одного дня в 1860 році
Одарочка в супроводі своїх родичів прийшла до Тараса Шевченка.
Про цю зустріч із Шевченком і розмову Г.Честахівський розповідає так:
Чоловічий голос.
– “Учора у мене був Великдень… Учора я так зрадів, звеселів, обновився
серцем, як радіють віруючі, що до Христа дочекались на Великдень. А
вчора несподівано чорнява Одарочка, як маків цвіт на сонечку, загорілась
на моїх очах, пилом припалих, ы, як те сонечко ясне, освітила мої очі,
просяяла туман з душі заснулого серця. Оце довелось побачити, подивитись
на маків цвіт з козацького огороду. Що за люба дівчинка ота Одарочка,
який голосочок, яка мова, дзвенить краще срібла, а душа яка славна,
чиста. Як пташка з Божого раю…”
Ведуча:
Так, в Одарочці він впізнає свою Оксаночку… Ту, яка в мріях і снах
супроводжувала його ціле життя.
Вірш. Драч “Далекий дівочий голос” (із поеми Тарас Шевченко)
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
