Урок на тему:
“Комунікативно-мовленнєві ситуації”
Актуальність проблеми навчання українського мовлення учнів шкіл
національних меншин в Україні визначається завданнями гуманізації
освітнього простору, створення для учнів усіх національностей
оптимальних рівних можливостей для найповнішого розкриття їх здібностей,
задоволення освітніх прагнень, забезпечення однакових стартових умов для
реалізації кожної особистості в соціальному, культурному, політичному й
економічному житті.
Про це висловлює свою думку доктор педагогічних наук, професор Надія
Василівна Кудикіна, наша постійна авторка, завідувачка кафедри
Київського міського педагогічного університету ім. Б. Д. Грінченка.
Наукові дослідження та педагогічна практика засвідчують, що на
результативність навчання усного українського мовлення впливає багато
факторів. Серед них на перше місце слід поставити добір дидактичних
методів, які мають добиратися на засадах адекватності цілям навчання. На
сучасному етапі розвитку освіти, коли українська мова відповідно до
Конституції має статус державної, головна мета навчання усного
українського мовлення у школах національних меншин полягає у формуванні
комунікативної компетентності учнів. Це зумовлює використання в
навчальному процесі комунікативних методів, у основі яких лежать
мовленнєві ситуації. Їх розуміють як дидактичні впливи, які реалізуються
не стільки через спілкування вчителя з учнем (учнями), а насамперед
учнів один з одним з метою обміну між ними інформацією пізнавального або
афективно-оцінювального характеру. Спілкування задовольняє особисту
потребу дитини в контакті з іншими людьми. Прагнення до спілкування
часто посідає провідне місце серед мотивів, що стимулюють мовленнєву
активність учня.
Суттєвим для усвідомлення психологічного механізму впливу навчальних
комунікативно-мовленнєвих ситуації на формування в дітей українського
мовлення є їх зв’язок з поняттям «діяльність», оскільки основою
комунікативного методу є дидактично організована мовленнєва діяльність
дітей.
Кожен вид людської діяльності є складним психічним утворенням, що
виявляється в її структурі. Поняття «структура» (лат. structurа —
будувати, споруджувати) розглядається як цілісна єдність (система), що
існує об’єктивно і має функціональний характер. Вона складається з
компонентів (елементів) у їх взаємозв’язках одне з одним і з цілим.
Кожний компонент має певні властивості. Компоненти структури —
об’єднуюча назва для елементів, підсистем і підструктур.
Психологічний аналіз дозволив нам побудувати структурну модель
комунікативно-мовленнєвої діяльності учнів, яка реалізується через
навчальні комунікативно-мовленнєві ситуації.
Структура комунікативно-мовленнєвої діяльності охоплює такі компоненти:
мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний,
контрольно-оцінний та результативний.
Добір змісту комунікативно-мовленнєвих ситуацій визначається метою
конкретного уроку та тим лексичним матеріалом, який запланований для
засвоєння. Спонукається мовленнєва взаємодія учнів мотивами, через які
задовольняються потреби (інтенції) дітей (потреба у спілкуванні,
пізнавальна, ігрова тощо). Гра в період переходу від дошкільного
дитинства до молодшого шкільного віку залишається ще актуальною потребою
дітей, тому у процесі організації вчителем комунікативно-мовленнєвих
ситуацій якнайширше треба застосовувати різноманітні рольові ігри.
Характерна для гри уявна ситуація є важливим мотиватором
комунікативно-мовленнєвої взаємодії. Пропозиція пограти у «Крамницю»,
«Школу», «Сім’ю», «Лікарню», «Транспорт», «День народження» завжди охоче
приймається учнями.
Наведемо приклад використання навчальних комунікативно-мовленнєвих
ситуацій у процесі опрацювання з учнями однієї з перших тем курсу усного
українського мовлення.
Тема «Знайомство».
Мета: збагачення словникового запасу з теми «Знайомство», оволодіння
граматичними формами та граматичними конструкціями, розвиток умінь
діалогічного мовлення.
Слова для засвоєння: діти, хлопчик, дівчинка, ім’я, Марійка, Ганнуся,
Катруся, Славко, Тарасик, Михайлик (та ін.); познайомитись; це, я, мене.
Граматичні форми та конструкції: я-мене, ти-тебе, клична форма іменника
(дівчинко, хлопчику).
Давай познайомимось, мене звати …, як тебе звати? Хто ти? Хлопчику
(дівчинко).
Я Катруся. Я дівчинка. Я Михайлик, я хлопчик.
Дидактичне оснащення уроку: ляльки (хлопчик і дівчинка) фото класу або
малюнки групи дітей, конверт зі світлиною (фото) учнів класу або окремі
малюнки хлопчика та дівчинки в українському національному одязі.
Роздатковий матеріал: малюнок групи дітей та підставка для книжок, щоб
розташувати світлину перед учнями у вертикальному положенні (на початку
уроку фото (малюнок) лежить зображенням донизу). Крім того, у конверті
лежать малюнки хлопчика й дівчинки в українському вбранні.
ХІД УРОКУ
1. Пояснення нового матеріалу. Оголошення теми та завдань уроку
Учитель на цьому етапі звертається до дітей рідною мовою. Виділені слова
та фрази — українською.
Діти, сьогодні ми дізнаємося, як треба знайомитися українською мовою,
які слова говорити. До нас у гості прийдуть українські діти. Вони разом
з вами будуть розмовляти українською мовою.
Ось уявіть собі, що до нас прийшов (демонструє ляльку-хлопчика)
хлопчик. Промовимо разом: хлопчик (повторюють декілька разів). Указуючи
на цього хлопчика говоримо: «Це хлопчик». Повторимо разом: «Це хлопчик».
А ось дівчинка (показує ляльку). Це — дівчинка. Повторимо: дівчинка
(повторюють декілька разів).
2. Активізація слів у мовленні
Про себе діти говорять так: «Я — хлопчик, я — дівчинка». Зараз кожен
хлопчик, показуючи на себе, промовить українською мовою: «Я — хлопчик»
(хлопчики повторюють запропоновану фразу). Дівчатка теж скажуть: «Я —
дівчинка» (говорить кожна дівчинка).
Кожна дитина знає, як її звати, вона має ім’я. Українською мовою
говорять: ім’я (тренінг). Я про себе кажу: «Моє ім’я ….» (учитель
називає своє ім’я). Скажемо разом: «Моє ім’я» (тренінг). Ласло, скажи
про себе: «Моє ім’я Ласло».
Далі педагог підходить до окремих дітей і пропонує їм індивідуально
назвати своє ім’я.
Українські діти мають інші імена. Дівчаток звати Марійка, Ганнуся,
Катруся. Повторимо разом українські імена дівчаток: Марійка, Ганнуся,
Катруся (тренінг). Хлопчиків звати Славко, Тарасик, Михайлик, Іванко
(тренінг).
Коли незнайомі діти зустрічаються вперше, вони знайомляться, кажучи:
«Давай познайомимось». Усі учні повторюють: Давай познайомимось
(тренінг). Марійка про себе каже (учитель використовує відповідний
жест): «Я — Марійка» (тренінг), Ганнуся каже: «Я — Ганнуся» (тренінг), а
Катруся каже: «Я — Катруся» (тренінг імен дівчаток).
Учитель має знати, що кількаразове проговорювання окремих слів і фраз
(тренінг) є ефективним прийомом, що сприяє запам‘ятовуванню.
Учитель пропонує дівчаткам обрати собі українські імена й кожна,
указуючи на себе, називає себе українським іменем (учитель підказує
імена).
Хлопчики також обирають українські імена та проговорюють: «Я — Славко,
я — Тарасик, я — Миколка, я — Михайлик» та ін. (далі вчитель підказує
імена хлопчиків).
Спитаємо в дітей, як їх звати: Хлопчику, хто ти? Хлопчику, хто ти?
(тренінг).
Хлопчик відповідає: «Я Тарасик» (тренінг).
Учитель показує ляльку та пропонує. Запитаємо дівчинку, як її звати, і
вона нам скаже своє ім’я: Українською мовою говоримо так: «Дівчинко, хто
ти? Я Марійка» (повторюють разом з учителем — тренінг). Так само учитель
демонструє ляльку хлопчика, а діти мають запитати: «Хлопчику, хто ти?».
Учитель пропонує дітям, які сидять поруч, повернутися один до одного й
познайомитися, сказавши: «Давай познайомимось. Мене звати Ганнуся» (або
інше обране дитиною українське ім’я). Повторюють українською мовою:
«Давай познайомимось. Мене звати … (Ганнуся)».
А зараз візьміть конверти, подивіться, що там лежить. Так, малюнки, на
яких українці — хлопчик і дівчинка. Дайте кожному хлопчику й дівчинці
українські імена.
Звертається до дівчаток. Як ти назвала своїх ляльок, …. А ти,
(звертається до хлопчика), як назвав? (Діти відповідають.)
3. Розвиток умінь діалогічного мовлення. Робота в парах
Учитель звертається до учнів, які сидять разом за партою. Діти,
познайомте ваших хлопчиків і дівчаток. Знайомитись треба так: учитель
показує дії з ляльками та супроводжує їх діалогом, використовуючи
попередньо засвоєні конструкції: «Давай познайомимось. Мене звати
Марійка» або: «Давай познайомимось. Я — Славко». Далі відповідає за
іншого учня: «А я — Катруся. Мене звати Миколка».
Учні проговорюють.
А тепер поставте на підставку для книжок фото (малюнок), що лежить на
парті. Це наш клас. Уявімо, що ваші ляльки прийшли до нас і знайомляться
з класом. (Повертає ляльку обличчям до світлини.) Говорити за своїх
ляльок будемо так: «Давайте познайомимося. Я — хлопчик. Мене звати
Славко. Я — дівчинка. Мене звати Марійка». У такий спосіб кожен учень
«знайомить» своїх ляльок із класом.
Діти, наші гості з вами вже познайомилися. Давайте пригадаємо, як їх
звати. Про хлопчиків говоримо так: «Це хлопчик. Його звати Тарасик».
Повторимо разом: «Це хлопчик. Його звати Тарасик».
Про дівчаток говоримо так: «Це дівчинка. Її звати Ганнуся». Усі хором:
«Це дівчинка. Її звати Ганнуся».
Далі вчитель пропонує учням, працюючи в парі, назвати імена ляльок
свого сусіда по парті.
4. Підсумок уроку
На цьому етапі вчитель пропонує учням разом з ляльками пригадати, хто як
називається українською мовою та які імена мають українські дівчатка та
хлопчики.
Особливе значення для розвитку українського мовлення учнів шкіл
національних меншин має процесуально-операційний компонент
комунікативно-мовленнєвої діяльності дітей у процесі навчальних
ситуацій. Оскільки мислення учнів першого класу тяжіє до
наочно-образного, в організації навчальних комунікативних ситуацій
учитель спирається на дії (власні й учнів) з різноманітною наочністю
(реальні предмети, іграшки, картини, малюнки, світлини, візуально
наповнені комп’ютерні програми тощо).
Продуктивними щодо навчання усного українського мовлення учнів шкіл
національних меншин є навчальні ситуації, процесуально-операційним
компонентом яких передбачено уявні рольові дії учасників спілкування.
Проте провідне значення має мовленнєве спілкування, що входить до його
складу.
У процесі організації мовленнєвого спілкування дітей учитель застосовує
різноманітні прийоми, зокрема такі, як зразок мовлення, запропонованого
вчителем; багаторазове повторення нового лексичного матеріалу всіма
учнями (тренінг); спілкування дітей з учителем (запитання вчителя —
відповідь учня); діалог дитини в парі з іншим учнем; рольова мовленнєва
взаємодія з використанням ляльок; запитання та відповіді на них, які
реалізуються двома групами учнів, тощо. Проілюструємо застосування цих
прийомів на прикладі ще однієї орієнтовної розробки уроку.
Тема «Родина».
Мета: формування словникового запасу з теми «Родина», закріплення слів,
граматичних форм і граматичних конструкцій, засвоєних у процесі вивчення
попередніх лексичних тем, оволодіння граматичними формами та
граматичними конструкціями.
Лексичний матеріал для засвоєння
Слова: дід, бабуся, мама, тато, братик Іванко, сестричка (Оленка),
родина, внук, внучка, син, донька, Я люблю тата й маму, Я люблю бабусю й
дідуся.
Граматичні конструкції: тата звати …, маму звати …, братика звати
…, сестричку звати …..
Матеріальне оснащення уроку: картина «Родина», ляльки пальчикового
театру — баба, мама, тато, братик, сестричка.
ХІД УРОКУ
Пояснення теми та завдання уроку
1. Вступне слово вчителя
Діти, у кожного з вас є родина. Це найрідніші люди, яких ми дуже любимо.
Це тато і мама, дідусь і бабуся, братик і сестричка. Ось сьогодні ми й
поговоримо про родину українською мовою.
2. Засвоєння слів і граматичних конструкцій
Учитель показує дітям малюнок, на якому зображена родина — дід, бабуся,
мама, тато, братик, сестричка, і звертається до учнів.
Діти, давайте розглянемо цей малюнок. Будемо називати всіх, хто тут
зображений, українською мовою. Ось дідусь. Це дідусь (тренінг). Ось
бабуся. Це бабуся (тренінг). Це — мама (тренінг), це сестричка
(тренінг), це — братик (тренінг) (учні повторюють кожне слово за
вчителем).
Потім, показуючи послідовно на кожного персонажа малюнка, учитель
запитує: Хто це? (Ця граматична конструкція й форма відповіді на подібне
запитання вже учням знайомі з попередніх уроків). Відповідає один учень,
а потім повторюють усі разом.
Далі запитання «Хто це?» задають один одному учні. Відповідає спочатку
окремий учень, а потім, якщо відповідь правильна, її повторюють усі
учні. У протилежному випадку вчитель показує, як звучить українське
слово (конструкція), а учні повторюють хором.
Учитель. Дідуся звати Іван. І звертається до учнів. Як звати дідуся?
Бабусю звати Ганна.
Знову звертається до дітей. Як звати бабусю?
Учні спочатку окремі, потім хором. Бабусю звати Ганна.
Учитель. Маму звати Олена. І перепитує: Як звати маму? (За потреби
вчитель має допомогти правильно відповісти.)
Учні (окремі). Маму звати Олена.
Учитель. Пригадайте українські імена і скажіть, як звати братика й
сестричку.
Тато і мама люблять доньку і сина (тренінг).
Бабуся і дідусь люблять внучку і внука (тренінг).
Усі ми любимо тата і маму, дідуся і бабусю, братика і сестричку.
Скажемо про це українською мовою: «Я люблю тата і маму (тренінг). Я
люблю дідуся й бабусю (тренінг). Я люблю братика і сестричку (тренінг)».
А тепер хай спробує кожен сказати: «Я люблю тата і маму і т. д.»
Далі вчитель запитує дівчаток. Хто ти для мами й тата? (Я — донька). А
для бабусі і дідуся (Я — вчуся)
Так само запитує у хлопчиків.
Учитель. Для тата і мами дівчинка — донька (учні повторюють).
Для тата і мами хлопчик — синок (тренінг).
Для дідуся й бабусі дівчинка — внучка (тренінг), хлопчик — внучок
(тренінг).
Тато і мама люблять доньку і сина (тренінг).
Бабуся і дідусь люблять внучку і внука (тренінг).
Комунікативно-мовленнєва ситуація з ляльками
Учитель. Діти, ми говорили, що на картині зображені баба, мама, тато,
братик, сестричка. Це родина (родина). Повторимо разом слово родина
(діти повторюють).
Діти, до нас прийшли гості — баба, мама, тато, братик, сестричка
(показує ляльок пальчикового театру, які одягнені на пальці правої
руки). Як їх можна назвати одним словом? Діти хором відповідають:
Родина.
Послухайте уважно, що розповідають про себе ляльки баба, мама, тато,
братик, сестричка. Потім ви будете розповідати про ляльок, які будуть на
ваших пальчиках.
Я — бабуся (наче поклонилася).
Учитель звертається до учня. Хто це?
Учень. Це бабуся.
Учитель. Я — мама.
Учень. Це мама.
Далі вчитель роздає дітям ляльки пальчикового театру. Учні виходять
парами до вчителя, ведуть подібну бесіду.
У підсумку уроку діти пригадують нові слова та граматичні конструкції,
якими вони користувалися. Це можна провести у формі гри «Пригадаємо нові
слова».
Протягом усього уроку вчитель контролює мовлення учнів і
практично-дійовим шляхом здійснює його корекцію. У такий спосіб
реалізується контрольно-оцінний компонент комунікативно-мовленнєвої
діяльності у процесі навчальних ситуацій.
Результатом використання комунікативно-мовленнєвих ситуацій є
формування в учнів шкіл національних меншин комунікативно-мовленнєвої
компетенції в галузі усного українського мовлення.
Отже, комунікативно-мовленнєві ситуації, які використовуються в
навчанні українського мовлення учнів шкіл національних меншин,
структурно складний дидактичний метод. Його результативність залежить
від чіткого визначення вчителем мети застосування навчальних ситуацій на
уроці; мотивації мовленнєвої діяльності учнів; добору змісту діалогів,
адекватних темі уроку; використання різноманітних прийомів для
активізації комунікативно-мовленнєвої взаємодії; здійснення вчителем
контролю мовлення дітей та його поточної корекції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
