Інсценізація
за мотивами української
народної казки “Украдене щастя”
(Естрадна казка)
Украдене щастя (казка)
Вистава на 3 дії
Дійові особи
1. Газда-хуторянин – І дія (40-річний чоловік в розквіті сил з легкою
сивиною на скронях, середнього зросту), ІІІ (літній чоловік років 53-ьох
повністю сивий дуже постарілий, виглядає на 60, видно що багато пережив
горя).
2. Дружина його – молода 35-36-річна жінка.
3. Їх син (щасливий хлопець) – підліток років 12-13.
4. Злодій – І дія (молодий чоловік, худорлявий, 35-37 років) ІІ-ІІІ дії
(літній чоловік 49-50 років, повнуватий, рожевощокий).
5. Його дружина – (повна, вгодована, пезбідована 36-37 років).
6. Щастя – (високий на зріст, схильний до повноти чоловік, 45-50 років).
7. Нещастя – (високий на зріст, худий чоловік, на вигляд змучений, 50
років).
Родина яка прийняла на ніч хлопця (селянин – років 40-45; його дружина
– 37-39 років; двоє дітей – 10-ти і 13-14 років)
Війт, суддя, присяжні, громада.
І дія.
Звучить пісня “Тихий сон по горах ходить”.
[Відбувається на хуторі, біля ґрунтової дороги, неподалік від хати
Газди. На дорозі через весь шлях велика холобина, де завжди грузнуть
коні і вози, просто навпроти хати Газди. Село невелике, бідне – типово
українське, хати дерев’яні, криті соломою. На подвір’ї біля хати стоїть
віз, неподалік сарай (чи комора) з різними с/г знаряддями, біля хати
урин ця з журавлем. З хати виходять Газда і його дружина.]
Дружина співає: Хата моя, біла хата. Пісня переривається… жінка
продовжує іншу пісню.
Газда. (прислухається) – Ну ось… Знову хтось застряг у болоті. Зараз
прийдуть просити коней.
Газдиня – А таки-так, прийдуть. Ніяк не можуть через те болото
побудувати міст.
Газда – Та кажуть грошей не вистачає. Громада щороку посилає гроші, а
все-одно мало. Що не кажи, а село у нас небагате.
Газдиня – Еге-ж. А де взяти тих грошей?
Газда – Не знаю. Я жінко от що міркую… Візьму я, і збудую через болото
міст. Скільки б це мені не коштувало. Я це зроблю. А люди будуть
переїжджати його, може й мене добрим словом згадають, подякують,
помоляться за здоров’я…
Газдиня – Ет, чоловіче, роби як знаєш. Співає “Через річку кладка”.
Гасне світло. Кінець першого акту.
ІІ акт.
[На задньому плані стоїть міст, збоку хата Газди, по мості переходять
люди, всі дякують Газді і хвалять його. Під мостом стоїть злодій, і
слухає, що говорять люди чи не похвалиться хтось великими грішми. Потім
злодій виходить з-під моста, і йде до хати Газди. Той щось майструє на
подвір’ї, під деревом стоїть стіл…]
Злодій – Боже поможи, Газдо!
Газда – Дякую за добре слово, хай пан Бог і тобі допомагає.
Злодій – Оце, Газдо, проходив я біля моста, якого ти побудував…
Газда – І що ж там кажуть про мене люди?
Злодій – Та, всі звалять і дякують тому, хто це зробив. Просять Бога,
щоб дав його щастя і здоров’я.
Газда – Що ж дякую братику, за добру звістку. Жінко, а нумо накрий стола
та зготуй щось пообідати нам з гостем.
[Жінка накриває стіл, газда з злодієм сідають обідати].
Газда (пообідавши) – Ну, чоловіче добрий, заночуєш сьогодні в мене, а
назавтра знову підеш послухаєш, що люди кажуть.
Гасне світло. Кінець ІІ акту. Пісня “Вечірня пісня”.
ІІІ акт.
[Злодій знову сидить під мостом і слухає. По мості ідуть Щастя і
Нещастя, у подобі людей.]
Нещастя – Слухай братику, що я тобі скажу. Я гадаю, що чоловік, який
побудував цей міст, заслужив на те аби бути щасливим.
Щастя – Правду кажеш брате. Слухай от-що… Невдовзі його жінка народить
сина і буде той син щасливий. Все, щоб хтось не побажав для хлопця –
збудеться, і все те що скаже сам хлопець здійсниться.
[Після того як Щастя і Нещастя пішли, злодій швидко вискочив з-під моста
і побіг до хати Газди.]
Газда – А що, чоловіче? Що кажуть люди?
Злодій – Все те ж саме. Хвалять тебе і просять добра та щастя.
[Про розмову Щастя і Нещастя злодій промовчав. Як газдиня народила сина,
він вночі украв хлопця, змастив губи породилі кров’ю барана, а сам утік.
Газди на ранок прокинулись, а сина нема. Газда побачив у жінки на губах
кров…]
Газда – Господи-Боже, жінко, що ти зробила з сином?
Газдиня – Нічого.
Газда – Коли та така, то підеш під суд, і хай громада скаже, що з тобою
робити…
[Зібралися війт, суддя, присяжні і порішили замурувати жінку у стіну
старого замку живцем.] Пісня розбійників… коли замуровують жінку.
Гасне світло. Кінець першої дії. Завіса опускається.
Дія ІІ.
[Ліс. По лісу іде злодій з украденим дитинчам на руках. Доходить до
берега моря…]
Злодій – Щастя, зроби для цього хлопця, щоб тут з’явився замок [Світло
пригасає, лунає грім, з’являється замок]. Ти ба, дійсно з’явився. Добре,
а тепер Щастя зроби так аби у цього хлопця було дуже багато грошей.
[Світло знову пригасає, лунає грім, з’являється скриня з грішми. Злодій
виходить з дитиною, а через хвилю з’являється з двома жінками, одна з
них несе на руках дитину. Це годувальниця, 2-га жінка – дружина]
Гасне світло. Кінець І акту.
ІІ акт.
[Пройшли роки. Хлопець вже став підлітком. Кімната взимку. Вечір. Біля
дверей проходить хлопець. Зупиняється і починає слухати. В кімнаті
сидять, біля столу, злодій і його дружина…]
Дружина – От ти скажи мені чоловіче. Ми нічого не робимо, але маємо все.
Звідки це в нас?
Злодій. – Я тобі розкажу, але ти нікому-нікому.
Дружина – Та що ти, чи я дурна, щоб комусь шосе казати?
Злодій – Слухай… Десь років з 13-14 тому і був злодієм і промишляв в
одному селі. Там жив один Газда. І той Газда дав гроші побудувати міст
через велике болото де всі люди, грузнули возами. Люди переходили через
міст, дякували тому Газдові. Я слухав це, розповідав йому, а він мене за
це годував і дозволяв ночувати в нього. І от одного разу я почув, під
мостом сидячи, розмову Щастя і Нещастя. Щастя тоді сказало, що у цього
Газди народиться син і що все, що він скаже, чи хтось попросить для
нього здійсниться. Про цю розмову я Газді не сказав, а як його дружина
народила сина, вночі вкрав хлопця, а жінці змастив губи кров’ю. на
другий день всі вирішили що вона з’їла вночі свого сина і наказали
замурувати її в стіну живцем. А я з хлопцем прийшов сюди, попросив у
Щастя замок для нього і багато грошей, а далі ти знаєш. [При цих словах
до кімнати забігає хлопчик].
Хлопець – Так от ви які?! А я називав вас батьком. Так будьте ж ви –
собакою. Зроби це – Щастя.
[Світло пригасає, лунає грім. Злодій перетворюється на пса]; – А ви
жінко ні в чому не винні. Ідіть з Богом, тільки щоб я вас більше не
бачив. [Жінка тікає]. Щастя зроби так щоб цей замок пропав і від нього
не залишилося і сліду. [Гасне світло, лунає грім, замок зникає]. Падає
завіса. Кінець ІІ дії.
Дія ІІІ.
Пісня “Приснилось, що я вернувся додому…”
[Хлопець з псом іде літом, доходить до хати де живе селянин з сім’єю,
проситься переночувати].
Селянин – Сідай хлопче, повечеряй з нами.
Хлопець – Ні дякую. Я не хочу їсти, тільки переночую і завтра піду далі.
Селянка – І куди ж ти ідеш?
Хлопець – Мандрую по світу.
Селянин – Коли ти не хочеш їсти, то може погодувати твого собаку?
Хлопець – Ні цьому собаці я сам дам їсти. [Підходить до печі, витягує
лопатою грані і кидає псові. Той їсть].
Селянин – Ніколи не бачив щоб пес їв грань.
Хлопець – А бачили щоб жінка з’їла свою новонароджену дитину?
Селянка – Ні не бачили, але чули, що у такому-то селі, вже давненько,
був такий випадок?
Хлопець – І ви в це вірите.
Селянин – Не дуже. Але люди таке розказували.
Хлопець – Добре. На добраніч вам. І дякую за ночівлю. Я завтра дуже рано
піду, може ви ще будете спати, тому дякую наперед.
Всі – На добраніч.
[Гасне світло. Кінець третього акту]
ІІ акт.
Пісня – співає хлопець, що шукає матір. Швидко, швидко ми побачимось,
рідна матінко моя…
[Хлопець підходить до замку, біля якого стоять Газда, війт, суддя,
присяжні, громада].
Хлопець – Дозвольте мені підійти до стіни (його пропускають) Щастячко
будь-таке добре. Поверни мені мамку живою і здоровою. (гасне світло,
лунає грім, стіна розступається і з неї виходить жінка-мати). Дякую
тобі, Щастя.
Газда – Дружино?! (ану?! (починає плакати від щастя і обнімати дружину і
сина). Як же це? Я не вірю своїм очам.
Газдиня – А колись ти не повірив мені.
Газда – Вибач, ясочко, і ти, синку, вибач і ви громадо.
Суддя і війт (разом) – А що ж тоді сталося?
Хлопець – Тут є дехто, хто може це пояснити. Щастя зроби з цього пса,
того, ким він був (лунає грім, пригасає світло, пес перетворюється на
злодія).
Газда – Ти? Розказуй що було (злодій розказує).
Суддя – То що, шановна громадо, який присуд зробимо? (Всі кричать
“смерть”, “скарати”, “замурувати його”.
Хлопець – Я зроблю це сам. Щастя – зроби так щоб, цей чоловік був
замурований у стіні, як моя мама, навічно. (Світло пригасає, хлопець
повертається до тата і мами, вони знову обнімають його).
Війт – Що ж, шановна громадо. Залишимо їх га самоті. (всі виходять,
стиха перемовляючись, на сцені залишається тільки хлопець з родиною.
Вони повертаються і ідуть у протилежну сторону. Світло гасне. Завіса
опускається. На передній план перед завісою виходить казкар…) Пісня
про Правду і Кривду.
Казкар – Завжди на цьому світі так буває, що кривду, правдонька
перемага. Коли ти людям зробиш зло, сторицею до тебе вернеться воно.
Мораль така в тій казці, добрі люди, що від чужого горя щастя не
прибуде. А я вам радощі бажаю, іду, але я з вами не прощаюсь!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
