Сценка. Позакласний захід
Хлопчик
Сидить, хитається хлопчик.
Хлопчик. Їсти, їсти, їсти…
Виходить уповноважений, з озброєним помічником, з ними голова сільської
ради і Федько-активіст. У Федька – пляшка самогону і буханець хліба.
Хлопчик, побачивши хліб, підповзає до них.
Хлопчик. Дядечку, дайте мені хлібця. Хоч трішечки, дядечку, щоб я не
вмер.
Уповноважений. А эта здыхля откуда? Почему он здесь, а не в яме? Плохо
работаете, товарищ председатель сельсовета.
Голова сільради. Так воно ж іще живе, як же можна?
Чути скрип коліс підводи.
Уповноважений до Федька. Позови извозчиков, пусть заберут, чтобы он мне
тут горизонт не портил.
Виходить з помічником.
Федько. Зараз, зараз, товаришу уповноважений. Передає хліб голові
сільради. Ей, Степане, а йди-но сюди! Проходить за куліси. Чути гавкіт
собаки. Ей, Степане, повертай сюди!
Із-за куліс виходять Степан і Федько.
Федько до Степана. Я тобі, дурню, ще коли казав, щоб ти загріб оце щеня,
а воно нам ще й досі очі мозолить. Он уповноважений мені замічаніє
зробив через нього.
Степан. Оцього? Так я йогою щеня оте, ще вчора у яму вкинув, а воно,
бачте, вилізло та і знов сюди. Очі начальству мозолити. Зараз заберу.
А в цей час голова сільради відламує півхлібця і вдає, що хоче кинути
собаці, яка гавкає за кулісами.
Голова сільради. Пірат, Пірат, заспокойся. На ось хліба і не галасуй, не
заважай начальству розмовляти. Проходячи мимо хлопчика, дає півхлібини
йому і відштовхує за куліси. Тікай, хлопчику, швидше тікай!
Хлопчик відповзає, а голова сільради кличе собаку і кидає шмат хліба.
Степан. Товаришу Федько, раз я вас уже тут здибав, то хочу попросити про
одне дєло. Мнеться.
Федько. Ну, говори вже, чого мнешся.
У цей час хлопчик зникає.
?
8:ou&
(
:u(
Степан. Так я оце і кажу. Ми з Василем уже робимо по три ходки в день і
ще не встигаємо вивезти мертвяків, а треба ж іще ями нові копати щодня а
ми голодні, вже зовсім охляли, сил не маємо.
Федько. Овва! Так уже й не маєте!
Степан. А що ж ви думали! Та ж ми за день так натягаємось тих мертвяків,
а ще ж ями нові копати!
Федько. Ну й що? Кажи вже, що хочеш, не тягни кота за хвіст.
Степан. Так нам з Василем пайок треба добавити, бо ж уже охляли.
Федько. Добре, добре, підете до комірника, скажете, що я сказав видати
вам по півмішка зерна і проса…
Степан перебиває. Краще по мішку!
Федько. Добре, по мішку зерна і проса, і ще там чогось скоромного, що
там є. А щас випий за упокой душ, яких ти возиш на цвинтар.
Дає випити з пляшки, а голова сільради дає шмат хліба закусити.
Степан. Ну, я пішов!
Федько. Іди, та не забудь, за чим я тебе звав!
Степан. А що? А, згадав. Шукає хлопця. А де це він дівся? От щеня! Вже
втік. Опух же вже, а помирати не хоче. Я його вчора в яму вкинув, думав,
за ніч дойде, а воно, бач, вилізло, та аж сюди пришкандибало набридати
начальству. Ей, як тебе там. а йди сюди! Заберу тебе, та вже так
придушу, що не вилізеш.
Шукає. Чути гавкіт собаки. Степан вибігає на сцену. Федько регоче.
Степан. Ну й собака, трохи штанів мені не порвав. До голови. А вас він
не займає?
Голова сільради. Не займає, коли он буханку хліба йому кинув, то й не
займає, а так звір звіром.
Федько сміється. Ну що? Нема? Та не переживай, нема того вилупка, то й
нема. Далеко не дівся. Завтра все одно здохну то вже знайдеш.
П’є з пляшки, співає „Ой гиля, гиля гусоньки настав”, або „Ой, хмелю,
мій хмелю”.
Усі виходять, чути, як скриплять колеса воза.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
