сценарій
Cценарій: Геній Івана Франка
Зола святково прибрана. У центрі сцени — портрет Івана Франка, над ним —
український рушник, на якому — дати: 1856—1916 pp. На столі — квіти.
(Звучить пісня «Краю мій лелечий»).
Ведучий. Краю мій рідний, скільки в тобі чарівності й краси.
Ведуча. По твоїх квітучих просторах гордо несе свої води бурхливий
Черемош, тебе прикрашають високі вежі древнього Львова, зелені
пагорби прадавнього Дніпра, золоті степи Півдня, співуче Прикарпаття.
Ведучий. Довго наш народ бідував, віками гнобили його, але наш
волелюбний народ, який дав світові генія Т. Шевченка, народ, який
породив безсмертних месників, боровся за своє щастя. Ведуча.
Ні, народ наш не тужив, —
Вірив, мріяв, з
паном бився.
У цвіту народних нив
Велетень новий родився.
(Лунає пісня «Коваль» К. Опс-ценка на сл. /. Франка). Ведучий.
Батько не знав і не знала
ще мати,
Не знали і люди, що роки промчать.
І стане маля оце мужем завзятим,
І вигострить кутого з гніву меча;
Що він тим мечем нержавіючим — словом —
У серце разитиме Правди катів,
Що голосом сильним, сталево-громовим
Вестиме до світла із тьми трударів.
Ведуча.
Гей, на гребені Карпат Встала заграва багряна.
Ми почули слово «брат»
У піснях Франка Івана.
(Лунає пісня «Гримить» Ю. Мейтуса на сл. І.Франка).
Ведучий.
Співайся, пісне полум’яна, —
Нехай почує вся земля
Про мужнього Франка Івана —
Сина коваля. Ведуча.
Люди, люди! Я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кров’ю рад
Ваше горе змити.
А що кров не зможе змить,
Спалимо вогнем то!
Лиш боротись — значить жить,
Vivere memento!
Ведучий.
Всі роки життя його сурові
Освітилися борні вогнем.
Батько вмів кувать плуги,
підкови…
Син був слова правди
ковалем.
Ведуча.
Хлопцем маленьким ти з
батьком у кузні
Вдивлявся, як іскри летять огняні, З
давалось, то гнівом палаючі очі,
Що віру гартують в майбутнії дні.
Ведучий.
Говорив коваль про правду люту,
Про життя нестерпне бідняка…
І несла та мова часто чута
Гнів у серце юного Франка.
Ведуча. Пізніше І. Франко напише: «На дні моїх споминів горить той
маленький, але міцний огонь… Се огонь у кузні мойого батька. І мені
здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку
життя».
Ведучий.
Правда проти сили!
Боєм проти зла!
Між народ похилий
Вольності слова!
Ведуча.
Він горів же, яснів, і страждав,
І трудився для неї.
Ведучий. Мабуть, твори Івана Франка народилися з пилинки вогню.
Незбагненна клітинка божественного пломеню, «правдива іскра Прометея»,
залетіла з батьківського ковадла ще в дитяче серце поета, вибухнула
вулканом любові до праці, до правди, до свободи, заполонила його
безмежну душу, обертаючи їх у безліч світил.
Ведуча. В тій іскрі спресувався віками національний і соціальний біль
українського народу.
Ведучий.
Прокинулось перо, яке тримали
Його робочі руки. На папір
Поклало вензелі пекучих літер,
І, смуткові душі наперекір,
На струнах вічності заграв безсмертя вітер…
(Лунає пісня «Земле моя, всеплодющая мати»). Ведуча.
І сорок літ ішов Франко-сівач
Стриміли руки колючками глоду,
І спів його звучав не раз, як плач,
І плач його звучав, як гімн народу. Ведучий.
Ти вірним був сином свойого народу
І з іскор горяних ти вірші складав.
Вони закликали народ до свободи, —
І кожен із вірою скелю лупав. Ведуча.
Народу славного Ви син,
І правди Ви окраса,
Орел долин і верховин ‘—
Великий брат Тараса. Ведучий.
Ані тортури, ні нужда,
Ні вражі люті сили,
Ні паничів гидких орда
Вогонь Ваш не згасили.
Ведуча. Були у Івана Яковича свої «дні журби», і часто його життя, за
його власним виразом, «воєнним табором тяглося». Але він ніколи не
відокремлював себе від народної недолі, не замикався у шкаралупі власних
страждань. Його серце було завжди відкрите назустріч життєвим бурям.
Тому він мав повне право на весь голос заявити:
«Я син народа, що вгору йде,
Хоч був запертий в льох.
Мій поклик — праця, щастя і свобода…».
Ведучий.
Вогонь душі — ясна зоря,
Усюди видно в світі.
І лине клич Каменяра,
Гучний, як в «Заповіті».
Ведуча.
Він не схилявся головою
І рвав кайдани вікові,
Бо звали дух його до бою
Живих пісень слова живі.
Ведучий.
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров’ю власною і власними кістками
Твердий збудуємо гостинець, і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
Ведуча.
Наша ціль — людське щастя і воля,
Розум владний без віри основ.
І братерство велике всесвітнє,
Вільна праця і вільна любов.
(Лунає пісня «Чом, чом, земле моя…»).
Ведучий. У Франковій творчості постійно виступають дві взаємозалежні
сили, які володіють людиною і суспільством: пісня і праця, книжка і
хліб.
Ведуча. Пісня запалила в душі Франка вогник любові до фольклору,
який постійно живив його творчість. Найніжніше любив він народну
пісню. (Звучить українська народна пісня). Ведучий.
Одним-одна лишилася мені ти,
Мужицька пісне, в котрій люд весь плаче,
І мому серцю легшає неначе
З народним болем в один такт боліти.
Ведуча. У піснях черпав Франко духовні сили, мужність, поетичне
натхнення, в них убачав велику силу.
Ведучий.
Пісня і праця — великі дві сили!
їм я до скону бажаю служить…
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
Ведуча. Любов до людей, працьовитість і скромність дали світові
Франка-генія. Він насамперед — людина обов’язку. Обов’язку перед
народом, суспільством. Сам Іван Якович писав: «Я в усій своїй
діяльності бажав бути не поетом, не вченим, не публіцистом, а
поперед усього чоловіком…».
Ведучий.
У праці і для праці жить —
Ти в цьому бачив щастя,
Усе твоє життя в горінні і борні.
Робочий люд вело через шляхи стрімчасті
Твоє, Франко, розкуте слово…
Ведучий. І це істинно так. Недаремно І. Франко писав: «Скрізь і завжди у
мене була одна провідна думка — служити інтересам мойого рідного народу
та загальнолюдським поступовим, гуманним ідеям, тим двом провідним зорям
я, здається, не спроневірився досі ніколи і не спроневірюся, доки мойого
життя».
Ведуча.
І проникливим словом він, як молотом бив,
Палив душі, як пломінь солому.
(Лунає пісня на сл. І. Франка «Вічний революціонер»).
Ведуча.
Чолом тобі, великий сину,
Від полонин і тихих вод.
За те, що змалку до загину
Любив ти скривджений народ.
Ведучий. Тому з таким запалом в серці Франко писав:
«Я люблю вас, всіх люблю!
І все зроблю, що будете хотіти».
Ведуча.
…Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу Духа
І в день воскресний твойого повстання.
Ведучий. У поемі «Мойсей» Іван Франко віщує рідному народові
славне майбутнє:
«Та прийде час і ти вогнистим видом
Засяєш у народів вольних колів,
Труснеш Кавказ, вбережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі,
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі».
Ведучий. У І. Франка — людина — найбільша коштовність на землі, бо вона
— носій духу, а той дух, нарівні з працею, рухає життя, будує дійсність,
бо духовний світ людини — то її найдорожче надбання.
Ведуча. Все поєднується в творчості Франка, як в самому житті, бо він і
був живим життям.
Ведучий. Ніщо не могло примусити мовчати Великого Каменяра: ні
морально-психологічна атака українських буржуазних націоналістів, ні
переслідування австро-угорських властей, ні матеріальна скрута, ні важка
недуга.
Ведуча. «Праця, праця і ще раз праця!» — це був справді його клич, за
котрим сам невпинно йшов.
Ведучий. Цілі покоління письменників виростали під впливом творчості
Івана Франка, завдяки йому ставали справжніми виразниками дум народу.
Ведуча. Максим Рильський писав : «Ніхто-бо з часу Шевченка не мав такого
величезного впливу на загальноукраїнський культурний процес, зокрема
на розвиток української літератури, як Іван Франко».
Ведучий.
Іван Франко — трибун народний,
Пророк-ватаг, ратай-співець
І громадянин благородний…
Як той Орфей, герой рапсодний,
Він з неба віщий посланець.
Ведуча. Так, він був борцем, був робітником на шляху поступу свого
народу. Але він ще й був звичайною людиною, яка так потребувала
людського розуміння, тепла, радості кохання.
Ведучий. І віддаючи данину шани поетові-громадянину, не можна не
захоплюватися його прекрасною інтимною лірикою, що подарувала нам
неповторну пісню великої любові, яка лунатиме вічно. Ведуча.
Я понесу тебе в душі на дні,
Облиту чаром свіжості й любові,
Твою красу я переллю в пісні,
Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,
Коралі уст у ритми голосні…
Мов золотая мушка, в бурштиновий
Хрусталь залита, в нім віки триває,
Цвістимеш ти, — покіль мій спів лунає.
(Лунає пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»).
Ведучий. Подвиг І. Франка у світовому письменстві
унікальний. Цей український титан працював з однаковою новаторською
силою й успішністю в усіх родах і видах літератури, а окрім цього
збагатив дослідженнями етнографію, фольклористику, історію,
естетику, соціологію, політичну економію, філософію.
Ведучий. Геній Франка, власне, тим і геній, що живе серед нас, у наших
думках і переконаннях, допомагає нашому народові осмислити свої
історичні кроки. Ведуча.
І ти, Каменяр, разом з нами,
Нам “руку крізь час подаєш…
Розкрилися райдужні брами —
І обрій, і обрій без меж… Ведучий.
І майва горять пурпурова,
Новий починається час.
Закличне, овогненне слово,
Його, плодотворне, Франкове,
По вінця виповнює нас.
Ведуча. У своєму зверненні до вільних нащадків Франко заповідав:
«А як мільйонів куплений сльозами
День світла, щастя й волі засвітає,
То чень в новім, великім, людськім храмі,
Хтось добрим словом і мене згадає».
Ведучий.
Під небом миру в сонцем даль залиту
Звучить хода весела і дзвінка…
У нашім серці буде вічно жити
Ім’я безсмертне Великого Каменяра.
Ведуча. Йому судилася доля незвичайна: син сільського коваля,
він, завдяки таланту, винятковій твердості переконань і титанічній
праці, піднісся до вершин світового мистецтва, відобразив у своїй
творчості найглибші почуття, переживання і мрії українського
народу, що дає повне право сказати про нього: це був справжній, народний
співець. Ведучий.
Франкове слово — душа жива.
Хвалу поету народ співа.
По всьому світу, як грім гримить:
«Знай: лиш боротись — то значить жить».
(Звучить «Гімн Каменяреві» муз. А. Кос-Анатольського, сл. Р. Братуня).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
