СЦЕНАРІЙ
До дня народження Т.Г.Шевченка
Слава Шевченка як поета на довгі роки затьмарила славу Т.Шевченка як
великого художника. Незаповненою залишилась ця сторінка і в
популяризаторській роботі наших бібліотек.
Отож, рекомендуємо Вам перший випуск методичних доробок із циклу
“Галерея українського ма-лярства”: Тарас Григорович Шевченко:
Літературно-мистецький портрет /Обл. універс. наук. б-ка ім. Олеся
Гончара. Обл. б-ка для дітей; Склад.: О.Жогальова,
А.Крат.-Херсон,1997.-36 с.
Примірний сценарій літературно-мистецького портрета “Тарас Григорович
Шевченко”.
До заходу радимо приурочити виставку “Шевченків світ в буянні фарб,
сплетінні ліній”, епіграфом до виставки може бути вислів Т.Г.Шевченка
”Живопис – моя професія”. Якщо є можливість, то за допомогою
діапроектора можна показати на екрані пам’ятник Великому Кобзареві
Києві, Каневі або в Харкові.
Ведучі починають розповідь про життя і творчість Тараса Шевченка як
художника, в процесі якої демонструвться репродукції його жмвописних та
графічних творів. До програми заходу радимо також включити і музичні,
твори видатних композиторів та віршів Шевченка.
Завіса закрита. Світло в залі гасне. Ледь чутно звучить “Заповіт” у
виконанні державної кагали бристів. У темряві завіса відкривайться. На
сцені – відтворення студії Т.Шевченка в Академії мистецтв. Навпроти
глядачів виставка. На сцені розміщені мольберти з репродукціями малюнків
Шевченка. На стінах теж розвішані репродукції робіт художника, або ж,
можливо, це будуть оригінальні твори місцевих художників чи учнів
художньої школи. Тоді в кінці заходу треба познайомити з їх авторами та
творами. На стелажі виставка літературних творів Шевченка та альбоми і
книги з репродукціями його малярських зразків. При організації виставки
до кожноно з вирначених вами розділів треба підібрати конкретні поетичні
та малярські твори.
Музика стихає. Промінь прожектора поступово вихоплює з темряви постаті
дійових осіб: Мистецтвознавця, який нагадає учасникам заходу про
творчість Шевченка-художника; Бібліографа, який буде розповідати про
спадщину Шевченка-поета; Катери-ни – буде уособленням збірного жіночого
образу та Художника, який буде говорити від Імені Т.Шевченка та читати
його вірші.
Ведучі сидять за столом ліворуч від глядачів. Коли Бібліограф та
Мистецтвознавець підходять до виставки, за столом лишаються Катерина, а
Художник підходить до одного з мольбертів і щось малює.
БІБЛІОГРАФ ( розповідь звучить на фоні запису виконання ансамблем танцю
та пісні КВО пісні на слова Т.Шевченка “Давно те минуло”). Живописець і
художник увесь час поєднувались в Шевченкові, гармонійно доповнюючи один
одного. Раніше за все він відчув себе художником, поезія прийшла
незабаром, та все ж дещо пізніше. Ще в дитинстві він мав непереборне
бажання будьщо навчитися малювали. Навколишній світ намагався
відтво-рити за допомогою крейди та вугілля на стінах, дверях, воро-тах.
Не міг тоді й гадки припустити бундючний пан Енгельгард, що ім’я його
безправного кріпака прогриміть по всіх країнах і навіки залишиться в
сузір’ї імен найславетіших синів України.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ. І поезія і малярство щільно перепліта-ються в таланті
Шевченка. Та коли на поезію він дивився як на своє покликання, то
малювання стало його професією, засобом для існування. Поетична спадщина
Шевченка налічує понад 240 творів, а мистецька – близько 1300 робіт
(олійних картин, ак-варелей. сепій, офортів, малюнків). Сама кількість
мистецьких творів свідчить, що малярству він приділяв велику увагу.
Однак за життя творця жоден його сучасник не мав повного уявлення про
нього як художника.
БІБЛІОГРАФ (підходячи до виставки). Вже в перші роки нав-чання в
Академії мистецтв поет робить спроби втілити свої поетичні задуми в
малюнках. У душі поета-художника, незважаючи на тривалу розлуку з
батьківщиною, зберігались образи рідної при-роди, побутові сцени,
народні перекази, легенди та повір’я. Одна з поетичних легенд надихнула
його на створення балади “Тополя” (1839 р.).
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (також підходить до виставки, бере до рук малюнок
“Тополя” і демонструє глядачам). У творчій спадщині Шевченка є малюнок
“Тороля”‘, часом створення якого дослідники вважають також 1839 рік. На
малюнку, виконаному чорним олівцем на тонованому папері, зображено серед
степу високу струнку тополю. Малюнок не є ілюстративним, але він
близький своїм настроєм до одноіменної балади, особливо до поетичного
вступу та епілогу.
ХУДОЖНИК (підіймає голову і декламує уривок з балади “Тополя”).
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Нащо зеленіє?
Кругом поле, як те море
Широке синіє.
(“Тополя”)
БІБЛІОГРАФ. Про вплив поетичних образів Шевченка на його творчість як
художника свідчить і робота над картиною “Катери-на”, яка була завершена
у 1842 році.
Тихо звучить запис “У тієї Катерини” у виконанні Л.Хоролець.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (показуючи картину). Тема зганьбленої дівчини-селянки
завжди хвилювала митця і знайшла образне втілення в багатьох його
творах. На картині художник зображає просту дівчину в національному
вбранні, босу, на тлі типового українського пейзажу сільської околиці з
безкраїм степом, високою козацькою могилою. На передньому плані –
засмучена Ка-терина, освітлена сонцем.
БІБЛІОГРАФ. У поемі центральною постаттю також є Катерина, а
епізодичною, похмурою – пан-офіцер. У кожному рядку відчу-вається
присутність автора.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ. Це саме спостерігаємо і в однойменній картині, в
композицій якої введений образ селянина-ложкаря, що співчутливим і
розуміючим поглядом проводжає зганьблену дівчи-ну. Як відомо, Шевченко
пізніше в подібні сцени, вихоплені з життя, не вводив стороннього
глядача, а зображав самого себе (Наприклад, “Байгуші”, “Казарма” та і
н.).
БІБЛІОГРАФ. Просту дівчину з народу Шевченко-поет протиставляє
бездушному панові. Подібна контрастність знайшла своє вираження і в
однойменній картині. У поемі краса дівчини протиставляється тяжкій долі,
і в картині краса дівчини конт-растує з її глибокою печаллю, про що
красномовно говорить прехрасне, але засмучене обличчя Катерини. Чарівна
голівка опущена, очі заплакані, почервонілі від сліз. які дівчина ледь
стримує.
КАТЕРИНА (стаючи поряд з ведучими).
Як тополя стала в полі При битій дорозі;
Як роса та до схід сонця.
Покапали сльози.
За сльозами за гіркими
І світа не бачить…
(“Катерина”)
ХУДОЖНИК (дивиться на Катерину)
Серце моє!
Не плач, Катерино,
Не показуй людям сльози,
Терпи до загину!
(“Катерина”) .
БІБЛІОГРАФ (підходячи до наступного малюнка “Сліпа з дочкою”). Тема
дівчини-покритки розвивається далі в поемі “Слепая”, створеній у
Петербурзі в 1842 році. На тему поеми Шевченко виконав олівцем сепією
однойменний малюнок, а також шість начерків та ескізів, які свідчать про
напружену роботу над образами. Думки, що хвилювали поета, одночасно
водили й рукою художника.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ. Чорнобілий ескіз “Сліпа з дочкою” правдиво передає
місце дії і зворушливі образи двох нещасних жінок: сліпої матері і
доньки. Їх малювала схвильована уява поета-маляра, який підніс голос
протесту проти жорстокості сучасного йому світу.
БІБЛІОГРАФ. В основі поеми лежить трагічна доля безправної жінки часів
кріпацтва – сліпої матері та її дочки Оксани. Про життя ошуканої в своїх
найкращих почуттях Оксаниної матері ми довідуємося з її розповіді, про
долю Оксани дізнаємося зі слів автора. Починається поема сценою, що
зображає сліпу матір, на колінах якої дрімає юна Оксана. На цю тему і
виконав Шевченко малюнок “Сліпа з дочкою”, зміст якого відповідає словам
поеми.
КАТЕРИНА. Как у кладбища, у ворот
Сидит скорбящая слепая
И псальму грустную поет.
Она поет, а молодая
Дочь несчастливици моей
Головкой смуглою прильнула
К коленям матери своєй.
Тоски не ведая, заснула
Сном непорочной простоты.
Она прекрасна; полдень ясный
Моей Украины прекрасной
Позолотил, любя, лелея,
Свое прекрасное дитя.
(“Слепая”)
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ. Та млюнок не є ілюстрацією лише до цього місця поеми,
він виступає ніби поетичним прологом до поеми в цілому. І одночасно
ретельно викінчений. Загальне тло ледь накреслено, сновна увага
зосереджена на образах людей, їх обличчях, позах, настроях. Глибокий
смуток лежить на обличчі бідної матері; тривога за найдорожче в її житті
– долю Оксани. Зовнішність обох нещасних жінок дещо ідеалізована. Такими
вони зображені і в поемі “Слепая”.
БІБЛІОГРАФ (демонструючи альбом). Малюнку “Сліпа з дочкою” передував
ескіз, виконаний олівцем і тушшю на звороті першого аркуша альбому
1839-1843 років. Поетичні характери ожили під пером художника.
Катерина. Мы были в поле, жито жали;
Окончив жатву, шли домой;
Подруги пели и плясали,
А я с распущенной косой,
В венке из жита и пшеницы
Вела перед, была царица.
Нас встретил дидыч молодой.
Никто так мной не любовался.
Я трепетала, тихо шла,
А он смотрел и улыбался.
О как я счастлива была!
Какою сладкою мечтою
Забилось сердце у меня…
(“Слепая”)
МИСТЕЦТВ0ЗНАВЕЦЬ. Ескіз, що є ніби втіленням поетичних шевченківських
рядків, вражає своєю викінченістю, стрункою композицією. В центрі на
передньому плані зображена героїня в момент найбільшого її щастя. Однак
постать її нагадує скорботну Катерину з однойменної картини. Поряд з цим
ескізом вміщений інший, виконаний сепією, що є ніби трагічним фіналом
змальованих подій. На ньому зображено палаючі палати, постаті
божевільної Оксани та сліпої матері.
ХУДОЖНИК. И вдрут открылася вдали
Картина страшная пожара.
Слепая, бедная, идет,
Не вида наших зол и кари.
И очутилась у ворог,
Весною кинутих.
(“Слепая”)
БІБЛІОГРАФ. У творчій спадщині митця спостерігається і зворотний вплив
виплеканих художником образів на їх поетичне втілення. Згадаймо,
наприклад, малюнки 1643 року на тему “Сліпий”, що буди створені більш як
за два роки до написання однойменної поеми, Є сім малюнків та начерків
художника на цю тему. Свідченням того, що графічні образи лягли в основу
по-езій, є рядки, які розкривають зміст цих малюнків. Зокрема, один із
малюнків на тему “Сліпий” виступає ніби графічним втіленням слів поеми.
ХУДОЖНИК. Отак на улиці під тином
Ще молодий кобзар отояв
І про невольника співав.
За тином слухала Ярина…
(“Сліпий”)
БІБЛІОГРАФ. Наявність цих малюнків, у творчому доробку Шевченка є
найкрасномовнішим доказом єдності образного мислен-ня поета-художника і
творчого методу великого митця, який з однаковою любов’ю зображав велич
простої людини і народу як образотворчими, так і словесними засобами. У
своїх спогадах Л.Жемчужников, зокрема, писав: “Як художник (в прямому
зна-ченні), він заслужив собі ім’я добре й чесне. І на цьому шляху він
був одним із перших, хто звернувся до рідного… В народ-ному мистецтві
ніхто не виявив стільки сумління, стільки сили, як він”.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ. Велике місце в шевченковому доробку на-лежить
портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії
продовжував роботу в цій галузі спочатку самостійно, а згодом за
дорученням К.Брюллова. Незабаром він стає одним з відомих і популярних
портретистів. Уже через рік після вступу до Академії восени 1839 року
портрети пензля Шевченка експо-нуються на художній виставці і одержують
схвальну оцінку кри-тики. Вів створив велику галерею портретів своїх
сучасників, серед них олійні, акварельні, офортні, а також виконані
олівцем та олією.
БІБЛІОГРАФ (показуючи портрети). Різні люди оточували Шевченка, який у
своїх творах дав їм влучну характеристику. Серед цих, відмінних за своїм
розвитком, нахилами і запитами людей були такі, як капітан Косарев, що
немовби щиро бахав полегшити становище художника, а разом з тим вбачав в
ньому нев-даху-солдата. Знаходились і такі, які гаряче співчували
політичному засланцю. Лише друга міг зобразити художник в портреті
молодого офіцера, який глибоко замислився під враженням прочитаної
книги. Про симпатію художника до своєї моделі говорить і тортрет
Л.С.Алексєйва – співця, музиканта, поета, талановитого декламатора.
ХУДОЖНИК. Л.Широцький писав: “Гарні жіночі портрети Шев-ченка. Видно
цими портретами він захоплювався. Жіночі фігури в нього легкі, граціозні
й виглядають з полотна рельєфно, пишно і жваво. Вони писалися наче без
старання, ніби жартуючи й виграваючи великим талантом”.
БІБЛІОГРАФ (демонстуючи портрети далі). Художник майстер-но зображав
трохи замріяну і дещо лукаву, осяяну якимось внутрішнім світлом Агату
Ускову і ще по-дівочому ніжну і без-посередню Катерину Кажанову і самого
Бажанова, портретна ха-рактеристика якого відповідає тому уявленню, що
складається про нього, коли читаєш щоденник Т.Шевченка.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (показуючи автопортрети Т.Р.Шевченка). Помітне місце в
творчості Шевченка-портретиста належить його автопортретам. Перший
автопортрет виконаний у 1840 році, останній 1861 року. Художник протягом
короткого життя створив близько 60 автопортретів. Для написання першого
він використав полотно овальної форми, в центрі якого зобразив своє
обличчя з крутим поворотом голови з бік глядача. Темного кольору костюм
юнака, темне волосся контрастують з блідим обличчям, тонким і
одухотвореним. З цим автопортретом асоціюється рання поетична творчість
Шевченка. У поезії “На вічну пам’ять Котлярерському” (1838 рік) він –
“… одинокий сирота на світі, в чужому краю”.
БІБЛІОГРАФ (взявши портрет, або альбом з цим портретом, показує
глядачам). Про зв’язок поетичних творів Шевченка з йо-го автопортретами
свідчить робота над поемою “Тризна” та автопортретом цього ж періоду,
виконаним тушшю (23-26.11.1843). Передаюча зошит з поемою В.М.Рєпніній
поет пообіцяв подарувати їй ще автопортрет. В поемі, наприклад,
зустрічаємо ряд без-посередніх автобіографічних зізнань автора,
починаючи з раннь-ого дитинства.
ХУДОЖНИК. В семье убогой, неизвестной
Он вырастал; и жизни труд,
Упреки злые зстретил он
За хлеб насущный…
Ужасною ценою
Уму познания купил.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ. Застосування художником мережива різносторонніх
ліній нагадує техніку шевченківських офортів. Вираз обличчя, сумний
погляд глибоких очей, проникливий і вод-ночас допитливий. Портрет
побудований на контрасті чорної туші з світлим папером. (Показує портрет
1845 року). Періоду перебування Шевченка в Україні в 1843-1844 рр.
відповідає автопортрет 1845 року, виконаний чорним олівцем. Внутрішні
зміни позначилися на зовнішності митця: лоб його став ще вищим,
порідшало волосся. Серйозний погляд великих розумних очей спрямований
вперед, однак не на глядача, а десь далі. Всю ува-гу зосереджено на
обличчі, на передачі погляду, широкому лобі, міцно стулених устах.
БІБЛІОГРАФ, Це, як справедливо завважує В.Горленко (один із знавців
творчості Т.Шевченка), “пояснюється не шуканням суєтної слави, а іншим,
дуже далеким від того мотивом. На цих автопортретах Шевченко вчився
свого удюбленого офорту і для оригіналів йому не треба було витрачатися,
щоб наймати натурщиків, він міг із допомогою дзеркала рисувати са-мого
себе. Портрети за життя поета були відомі тільки невеликому колу
найближчих людей, відтискувалося їх в найобмеженому числі і не
продавалося”.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ. Протагом 20 років світогляд Шевчен-ка-художника зазнав
разючих змін, змінилася і зовнішність. Це знайшло відображення як у
поетичній спадщині, так і в авто-портретах. Якщо для першого олійного
автопортрета характерне романтичне піднесення, то в останньому
преважають суворі тони.
БІБЛІОГРАФ. З першим портретом асоціюється рання поетична творчість
Шевченка, У поемі “Мар’яна-черниця” є безпосередні автобіографічні
зізнання. Вступ-пролог до твору це лірична сповідь про самого себе, про
його колишні почуття, які лишили настільки глибокий слід в його сердці,
що не стерлися і не по-меркли на відстані.
ХУДОЖНИК (дивиться на Катерину).
Коли нема щастя, нема талану.
Нема кого й кинуть, ніхто не згадав…
Чи правда, Оксано? чума чорнобрива!
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині, бувало щасливий,
Як побачить диво – твою красоту.
Кого ти без мови, без слова навчила
Очима, душею, серцем розмовлять…
А я й досі плачу, і досі журюсь,
Виливаю сльози на мою Мар’яну,
На тебе дивлюся, за тебе молюсь.
(“Мар’яна-черниця”)
БІБЛІОГРАФ. Звернення поета-художника до власного образу
спостерігається і в роки заслання. Характерною особливістю
ав-топортретів цього періоду є те, що Шевченко вводить себе в певну
компанію, і тому він стає учасником зображуваних подій, їх суддею. У
серії “Циган” художник надає автопортретної схожості образу каторжника,
який сидить перед корчмою. Зображає себе митець і в серії “Т.Г.Шевченко
серед товаришів”; вводить до композицій, що розповідають про бідування
казахсь-ких дітей: серії “Байгуші” та “Т.Г.Шевченко і казахський
хлоп-чик, що грається з кішкою”.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (показуючи портрет). В останньому творі біля порога
убогої оселі зображений в брилику навпівголий підпухлий казахський
хлопчик, що бавиться з котиком. Сам художник сидить зовні, заглиблений у
роздуми про долю беззахисної дитини. Очевидно, трагедія казахських дітей
викликала спогади в поета про власне босоноге дитинство та гірке
сирітство, що знайшло відображення у віршах років заслання: “І золотої й
дорогої”, “На Великдень, на соломі”, серія “Байгуші” перегукується з
поезією “Дівча любе, чорнобриве” (1860 рік), в поетичну канву якої
Шевченко вводить свій образ. Подібно до того, як він дивився раніше на
знедолених казахських дітей, так і тепер дивиться на нещасну дірчину.
ХУДОЖНИК.
А я глянув, подивився –
Та аж похилився…
Кому воно пиво носить?
Чому босе ходить?
(“Дівча любе, чорнобриве”)
БІБЛІОГРАФ. Останні роки життя Шевченка позначені особли-вою увагою до
відтворення власного образу як у поетичних, так і в малярських творах. З
1857 по 1861 роки художник створив одинадцять автопортретів.
Автопортрети 1857-1858 років вико-нані італійським чорним та білим
олівцем. У них відбиті разючі зміни, що відбулися в зовнішності поета
протягом десятирічного вислання. З кожним автопортретом поглиблюється
психологічне трактування образу митця.
Звучить запис “Лічу в неволі дні і ночі” У виконанні Держівної капели
України “Трембіта”.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (показуючи портрети). Цікавим у цьому плані є
офортний автопортрет молодого Шевченка зі свічкою (1860 рік),
виконаний з автопортрета 1845 року. Автопортрет незвичайний: полум’я
свічки, яку тримає поет у лівій руці, ви-риває з темряви його замислене
молоде обличчя. У правій руці перо.
БІБЛІОГРАФ. Слід відзначити, що в останні роки Шевченко виконав три
олійних портрети в темних приглушених тонах. Найменш відомий його
олійний автопортрет 1860 року, який знахо-диться в експозиції Державного
музею українського образотворчого мистецтва у Києві. Він не схожий на
жоден. Художник зображає себе парубком у високій смушевій шапці, збитій
набакир, та у вишиваній сорочці під свиткою. Неперевершено передана
особиста драма, особливо в палаючих очах, які випромінюють безмежну
скорботу та крах сподівань на щастя.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (піднявши портрет). Останній автопорирет 1861 року
виконаний тяжко хворим художником. В суворому рембранівському стилі
зображає себе поет на темному тлі, в темному кожусі та смушевій шапці.
Якесь невидиме джерело світла ви-риває з темряви лише частину обличчя
поета, хворого, підпухло-го, скорботного. На його обличчі відбиті
глибокі роздуми.
ХУДОЖНИК. …І день іде. І ніч іде.
І голову схопивши в руки,
Дивуешься, чому не йде
Апостол правди і науки?..
(В кінці розповіді про портрети можна провести міні-конкурс серед
учасників заходу. Показати глядачам деякі портрети і автопортрети
Т.Шевченка та запитати, хто на них зображений та коли вони написані).
Звучить грамзапис “Псалми Давидові” у виконанні Б.Ступки.
БІБЛІОГРАФ. Шевченко з дитинства був знайомий з Псалтирем, учився по
ньому читати. Дуже добре знав Біблію, а в роки заслання вона стала для
нього майже єдиною книгою. Тому значна кількість серій цього періоду
присвячена міфологічним, біблійним, історичним, літературним темам, які
змістом та ідейною спрямованістю були співзвучні настроям Шевченка.
Вони свідчать про великі художні, досягнення майстра, його блискучу
техніку, його широкий творчий діапазон.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (показуючи сепії). Ці твори показують пригоди
Одісеевого сина Телемака (“Телемак на острові Каліпсо”), життя Робінзона
Крузо (“Робінзон Крузо”), закинутого примхливою долею на безлюдний
острів, грецького філософа Діогена (“Діоген”), трагічний кінець
гладіагора на римській арені (“Умираючий гладіатор”). Сюжет останнього
малюнка навіяний читанням поезії улюбленого російського поета
Лермон-това, твори якого надіслали Шевченкові друзі. Сепія “Умираючий
гладіатор” яскраво, в образній формі висловлює, протест проти
деспотичної тиранії. Характерно, що образові Діогена на одной-менній
сепії художник надає портретної подібності з собою, не-мов підкреслюючи
свою невпинну боротьбу за торжество справед-ливості, за рівноправність
людей.
БІБЛІОГРАФ (показує малюнок). Героєм малюнка “Телемак на острові
Каліпсо” є син давньогрецького героя Одісея. Він зображений в момент
глибоких роздумів. Біля нього лежать кістки. В печеру сполохано заглядає
німфа. В центрі другої сепії – Робінзоя Крузо. Художник зображає героя
в глибокій задумі над розкритою Біблією. Він самотній, відірваний,
подібно до Телемака, від людського суспільства, однак, як і автор
малюнка, сподівається повернутися до людей.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ. (демонструє малюнок). В наступномму ма-люнку
“Влагословіння дітей” художник центральною постаттю вимальовує
жінку-матір. Поряд із нею стоїть плетений кошик, в якому лежить дитя.
Цей образ перегукується з образом жінки-ма-тері в поезіях Шевченка.
КАТЕРИНА. У нашім раї на землі
Нічого кращого немає.
Як тая мата молодая
З своїм дитяточком малим…
(“У нашім раї на землі…”)
БІБЛІОГРАФ. Отже, біблійна легенда послужила художникові лише поштовхом
для втілення вселюдної ідеї святості мате-ринства. Шевченко звертався до
Біблії не лише як до релігійного твору, “Святого письма”, а і як до
літературного джерела, ху-дожнього пам’ятника, який давав йому певний
матеріал – образи, мотиви й сюжети. Серед малярських творів Шевченка на
біблійні теми виділяється ескіз “Розп’яття”, виконаний сепією у 1850
році.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ. (підходячи до ескізу). Ескіз вражає своєрідністю
композиції, колориту і змісту. На передньому плані зображено легке,
молоде тіло розіп’ятого Христа, освітлене неидимим світлом; на другому
плані на хрестах висять розбійники; один із скорченим від страждань
тілом, а другий – із опу-щеною головою. Біля ніг Христа сидить
скорботна, повна відчаю його мати, покрита білим покривалом. Світле
зображення Христа контрастує із затемненими тілами розбійників та темною
хмарою, що вкрила все небо і кинула тінь на землю. Завдяки такому
ком-позиційному вирішенню Христос виглядає не переможеним, а
пере-можцем.
БІБЛІОГРАФ. В розглянутих малюнках є багато спільного: в центрі кожного
із них мисляча людина. Герої зображені один на один зі своїми думками
та почуттями, вони заглиблені у свій внутрішній світ. Але поряд з ними
невідступно присутній мудрий їх автор, який зазнав багато страждань,
однак, у жорстоких, страшних умовах заслання пройшов “мрачный, тернистый
путь, не уязвив себя и не унизив в себе человеческого достоинства”
(“Щоденник”). Серія малюнків “Телемак-Діоген” передувала серії “Притча
про блудного сика”. І якщо про першу автор не лишив жодних свідчень, то
про другу зустрічаємо його роздуми й висловлювання і в листуванні, і на
сторінках щоденника.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (розповідаючи, показує малюнки). Вели-кий гуманіст
Шевченко не міг миритися з габельними порядками тогочасної
миколаївської дійсності і свій протест виявив у “Притчі про блудного
сина”, яка переросла в притчу про оточую-чий поета жорстокий світ
неправди.
БІБЛІОГРАФ. У кожному малюнку серії відчутна контрастність. Насамперед,
привертає увагу те, що героя зображено до половини оголеним. Змалювання
красивого людського тіла, очевидно, потрібно було в даному випадку
художникові не для академічних вправ, а для протиставлення фізичної
краси і досконалості людини ганебному падінню (в перших малюнках) та
знущанню над нею (в останніх малюнках). Крім того, слід підкреслити і
контрастність кольорового вирішення всіх ма-люнків. Як правило, герой
поданий на передньому плані освітле-ним, решта композиції подається в
темних тонах.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (називає та показує малюнки). Шевченко задумав
створити серію із дванадцяти малюнків, але встиг закінчити лише вісім
(“Програвся в карти”, “У шинку”, “У хліві”, “На кладовищі”, “Серед
розбійників”, “Кара колодкою”, “Кара шпіцрутенами”, “У в’язниці”). У
перших п’яти малюнках художник розповідає про безпутне життя героя
задуманого твору. В останніх творах він показує жахливі картини
покарання, яке морально і фізично калічило людину і тому не виправляло
пороки, а штовхало її далі по шляху злочину. Циклом цих творів ми-тець
немов підсумовує свою художню діяльність на засланні.
БІБЛІОГРАФ (як музичний фон, звучать записи: “Ой на горі ромен цвіте”,
“По діброві вітер виє”, “Садок вишневий” у виконанні оркестрової групи
Ансамблю пісні Українського радіо). Природа зіграла вирішальну роль у
пробудженні естетичних смаків Шевченка ще в ранньому дитинстві. Вона
давала йому сили і натхнення протягом усього життя. В силу обставин
Шевченкові довелося бідьшу частину життя бути відірваним від
батьківщини, однак образи рідної природи ніколи не меркли в його творчій
уяві.
КАТЕРИНА. Он гай зелений похиливсь,
А он з-за, гаю виглядає
Ставок, неначе полотно.
А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти… Правда рай?
(“Якби ви знали, паничі”)
БІБЛІОГРАФ. Ще в студентські роки Шевченко виконує малюнки “Тополя” та
“Куток Смоленського кладовища в Петербурзі” (1840 рік). Природу він
відтворює і в серії офортів “Живописна Україна”, акварелях періоду
заслання, в серії мілюнків Мангиш-лацького саду. У мистецькому доробку
художника є багато пейзажних за-рисовок, а також краєвидів, які свідчать
про велику спостереж-ливість митця, його захоплення природою, глибоке її
розуміння. На різних етапах творчості він відтворює природу неодна-ково.
ХУДОЖНИК.
Весна. Садочки зацвіли,
Неначе полотном укриті,
Росою божою умиті,
Біліють. Весело землі;
Цвіте, красується цвітами.
Садами, темними лугами.
(“Чума”)
БІБЛІОГРАФ. Іноді контрастність передається не протиставленням окремих
картин, а шляхом контрастності самих образів.
КАТЕРИНА. …Повсихіли
Сади зелені, погнили
Біленьки хати, повалялись,
Стави бур’яном поросли.
(“Чума”)
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ. Цей прийом характерний і для Шевченка-пейзажиста, який
у малюнках застосовував контрастність фарб.
БІБЛІОГРАФ. Поряд з персоналізацією природи у творчості Шевченка
зустрічається й зворотнє явище, перетворення людини в квіти чи дерева.
Так, дівчина, яка не дочекалася свого кохано-го, перетворювться у тополю
(“Тополя”), а героїня балади “Лілея”, зганьблена панами – у квітку.
Поетичні образи то-полі, лілеї стали образами-символами. При змалюванні
природи поет вдається до її філософського осмислення.
ХУДОЖНИК. Встала й весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквічала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають…
КАТЕРИНА. Рай та й годі!
А для кого?
Для людей. А люде?
Не хотять на його й глянуть,
А глянуть – огудять.
Треба кров’ю домалювать,
Освітить пожаром;
Сонця мало, рясту мало
І багато хмари.
(“Гайдамаки”, ч. “Тонта в Умані”)
БІБЛІОГРАФ (показує альбом). Наслідком першої подорожі Шевченка в
Україну в 1843-1844 роках був альбом офортів “Живо-писна Україна”. Він
хотів увічнити рідний край в малюнках, показати світові його красу,
незвичайну історію, оригінальні звичаї. І для цього звертається не до
живопису, а до графіки, до одного з її видів – гравюри. На сторінках
свого “Щоденника” Тарас Шевченко про гравюру висдовлюється так.
ХУДОЖНИК. “Быть хорошим гравером, значит быть распространителем
прекрасного и поучительного в обществе. Значит быть распространителем
света истины, значит быть полезным людям и угодным Богу…”
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (називає та показує офорти). Кожен з офортів з альбому
“Живописна Україна” (“У Києві” “Видубецький монастир у Києві”, “Судня
рада”, “Старости”, “Казка”, “Дари в Чигрині 1649 року”) відзначається
тематичним багатством та ши-ротою узагальнення дійсності. Два з них
присвячені змалюванню природи (“У Києві”, “Видубецький монастир у
Києві”). В них немає зображення людських страждань і це відрізняє їх від
поезій Шевченка.
БІБЛІОГРАФ. В поезії Шевченка опис природи служить проло-гом до
розкриття трагічної долі людини. У баладі “Тополя” зоб-раження самітньої
тополі відразу настроює читача на сприймання розповіді про одиноку,
покинуту коханим героїню. Картина чарівної природи України у поемі
“Сон” допомагає глибше зро-зуміти страждання поневоленого народу в
зеленому раї.
ХУДОЖНИК. …Дивлюсь аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіюти.
КАТЕРИНА. Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі мов сторожа.
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою.
(“Сон”)
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (показуючи малюнки). Понад десять ма-люнків та начерків
Шевченка зображають Мангишлацький сад. Усі вони виконані переважно
сепією, білилом, тушшю, аквареллю, олівцем. Зображуючи дерева, які
виростають з камінних брил, художник утверджує всеперемагаючу волю до
життя. Ці малюнки сповнені глибокого філософського змісту. Засланий
поет, подібно до могутніх дерев, також боровся за існування і ли-шився
незламним. Наскільки ця тема була дорогою художнику свідчить те, що
після повернення з неволі він знову звер-тається до неї і створює в 1859
році офорт “Мангишлацький сад”.
БІБЛІОГРАФ. Тарас Шевченко був майстром як живописного, так і
поетичного малюнка природи. Художній хист допомагав йому яскравіше,
пластичніше зобразити природу в поетичних творах, а поетична
обдарованість – її живописному втіленню.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (можна продемонструвати весь альбом). В акварелі “В
Решетилівці” художник, застосовуючи різні відтінки двох кольорів, зумів
передати ліричний настрій звичайного сільського краєвиду. Мов дзеркало
виблискує спокійна поверхння ставка, а замріяні верби схилилися навколо
нього. Сепії “Андруші”, малюнки Переяслава, краєвиди Суботова, Чигирина
та інші вражають живописністю, витонченістю малюнка. Зачарований
неповторною красою Києва, Шевченко планував намалювати всі його
найвизначніші місця і пам’ятки, його краєвиди.
БІБЛІОГРАФ. У Києві Тарас Григорович намалював “Золоті ворота”,
“Києво-Печерську лавру”, “Аскольдову могилу”. Твори цього часу
відзначаються цікавими композиційними знахідками, тонким відчуттям
природи, умінням передати перспективу з її багатоплановістю й глибиною,
легкістю й прозорістю барв, гармонійним колоритом, майстерним
розміщенням світлотіні.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ (відходячи від виставки, стаючи ближче до глядачів). У
мистецтві офорта Шевченко досяг таких надзви-чайних успіхів, що по праву
заслужив славу першого офортиста Росії. Художники, друзі Шевченка,
називали його “російським Рембрандтом”, а імператорська Академія
художеств вимушена була присвоїти йому почесне звання академіка
гравюри. Гравюри Шев-ченка зберігали і використовували в Академії як
оригінали для копіювання молодими художниками.
БІБЛІОГРАФ. Цілком слушно підкреслив С.Таранущенко, кажу-чи, що в
Шевченка була здібність “надзвичайно швидко опанову-вати цілком новий
для нього матеріал у доти зовсім незнаних галузях. Так, Шевченко за два
дні, вперше сівши за рисування кістяка, зробив рисунки виразніші й
вірніші за зразкові літог-рафовані малюнки Басіна (професора академії).
Шевченко так са-мо надзвичайно легко і швидко опанував техніку, а що
головніше, дух я стиль офорту”.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ, Шевченко-художник – майстер кольорового контрасту і
світлотіні. Особливо відчутна контрастність в його однотонних малюнках
та офортах. Тут контрастує білий колір з чорним. Інколи білий та чорний
кольори контрастують не лише між собою, а й з іншими кольорами, що також
допомагає підси-ленню яскразості малюнка. Часто Тарас Григорович
відтворює природу (серія малюнків “Мангишлацький сад”) користуючись лише
контрастними мазками, чорним олівцем або однотонною сепією.
БІБЛІОГРАФ (підходячи до мистецтвознавця). Образи, що хвилювали
Шевченка, втілювалися в поетичні рядки або малюнки залежно від того, як
вони виникали в творчій уяві митця. Він завжди знав, що краще передати
словом, а що олівцем чи аквареллю. Одною з особливостей творчої манери
поета-художника була пильна увага до навколишньої дійсності.
Ознайомлення з йото численними альбомами показує, як глибоко вивчав
митець натуру. І це допомогло йому в створенні реалістичних,
високомистецьких творів. В одному з альбомів Шевченко писав:
ХУДОЖНИК. “Мало бачити, милуватися, прекрасним, розумним, добрим чолом
людини, треба намалювати його на папері і милува-тися ним як творінням
живого бога. Ось що треба для повного нашого щастя, для нашого
повноцінного життя”. (“Щоденник”).
БІБЛІОГРАФ. Відомо, що центральним стрижнем творчості Шевченка і поета,
і маляра, головним змістом Шевченка-людини була велика, безмежна,
сильніша за все любов до України. Вона охоплювала не тільки почуття, але
і роаум, і інтелект Тараса Григоровича.
МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ. Тарас Шевченко – неповторне явище в процесі
історичного і культурного розвитку людства. Його ідеї, його відданість
інтересам народу вказали і шлях розвитку ук-раїнського образотворчого
мистецтва.
БІБЛІОГРАФ. Оцінюючи весь недовгий, але надзвичайно плідний шлях
Шевченка-художника, треба сказати, що він був одним з найвдатніших
майстрів-реалістів не лише в українському, але й у всесвітньому
образотворчому мистецтві XIX століття. Його творчість як художника мала
велике значення для наступних поколінь митців. Традиції Шевченка були
продовжені його послідовниками, вони справили великий вплив на весь
подальший розвиток українського реалістичного мистецтва.
Тихо звучить кантата пам’яті Великого Кобзаря “Безсмертний заповіт”
Кос-Анатольського. Гасне світло і закривається завіса.
МАЛЯРСЬКИЙ ШЛЯХ ШЕВЧЕНКА (Матеріали для доповнення тексту виступу
Мистецтвознавця в сценарії)
При знайомленні з подіями Шевченкового життя може скластися враження,
що вони наче ланцюг випадковостей, який міг обірватися в будь-якому
місці. Справді, і примха поміщика Енгельгардта взяти собі за козачка, і
подорож до Вільно й Петербургу рано осиротілого Тараса, і зустріч у
Літньому саду з Іваном Сошенком, і праця у Василя Ширяєва по
розмалювуванню інтер’єрів петербурзьких театрів, і обставини викупу з
кріпацтва, нарешті, вступ до Академії мистецтв у клас Карла Брюллова –
ці “сходинки” Шевченкового зростання оперті начебто на нетвердий грунт
збігу обставин. Адже всі закони і традиції миколаївської Росії були
спрямовані проти висунення на авансцену історії таких людей, як
Шевченко. Але він досяг вер-шин слави всупереч існуючим законам.
Ще в дитинстві у Тараса виявився великий хист до малюван-ня. Вже тоді
всі його помисли були спрямовані не те, щоб знай-ти людину, яка навчила
б його малювати. Бувши кріпаком пана Енгельгардта, який тоді постійно
проживав у Вільно, хлопець знайшов художника, який ознайомив молодого
кріпака з основами техніки малюнка. До віленського періоду належить
перший відомий Шевченків твір “Погруддя жінки”, що являв собою копію з
естампа якогось гравера. Однак систематичне навчання почалося лише в
майстерні В.Г.Ширяева у жовтні 1835 року. Уриваючи години від сну, Тарас
Шевченко загодив у Літній сад в Петербурзі і малював там статуї. Тут у
1836 році відбу-лася перша його зустріч іх земляком-художником
І.Сошенком, який дістав для Шевченка дозвіл відвідувати вечірні класи
То-вариства заохочення художників, а згодом познайомив з професо-ром
Академії мистецтв Карлом Брюловим.
Перші спроби визволити Шевченка з кріпацтва були зроблені на початку
1837 року. К.Брюлов особисто звертався до Енгель-гардта з проханням
відпустити на воли Шевченка, але одержав лише зневажливу відмову.
Поступаючись настирливим наполяганням О.Венеціанова та В.Жуковського,
поміщик дав згоду на звільнен-ня художника за величезну суму грошей.
Брюлов написав портрет Жуковського, який було розіграно в лотерею і на
зібрані гроші ви-куплено Шевченка.
22 квітня 1838 року було підписано документ, який надавав Тарасові волю.
Звільнення з кріпацтва дало право Шевченкові вступити до Академії
мистецтв. Незабаром він став одним із найулюбленіших учнів Карла
Брюлова. Ще будучи учнем Академії художеств, Шевченко брав участь в
ілюструванні кращих російсь-ких видань того часу. У 1В40 році він
створив прекрасну аква-рель “Марія” до поеми О.Пушкіна “Полтава”, а
навесні 1841 року ім’я Шевченка уже стоїть поряд з іменами Карла і
Олександра Врюлових, Федора Толстого, Андрія Сапожникова та інших
визначних художників у виданні “Сто російських літераторів”. За час
навчання в Академії Шевченко був тричі нагородже-ний срібними медалями
за малюнки з натури та живописні твори. Серед них виділяється композиція
1841 року “Циганка-ворожка”, а портрети пензля Шевченка вже восени
1839 року експонуються на художній виставці і одержують схвальну оцінку
критики.
У травні 1843 року він одержує відпустку в Академії і виїжджає в
Україну. Любов до рідного краю наштовхнула художника на створення цілої
серії офортів під назвою “Живописна Україна’. Поряд з мальовничими
краєвидами, з історичними сценами до альбому увійшли композиції з
яскраво вираженим соціальним змістом. В 1844 році були готові шість
робіт. Це буди офорти: “У Києві”, “Судня рада”, “Дари в Чигирині 1649
року”, “Казка”, “Старости”, “Видубецький монастир у Києві”. Однак митець
майже не зустрічає підтримки в реалізації свого задуму. Це змусило
припинити випуск “Живописної України”, думалось, що тимчасово, а
виявилось – назавжди.
1845 року Шевченко був зарахований на посаду художника Київської
Археографічної комісії при університеті і за дору-ченням комісії побував
у різних місцевостях України. З часу йо-го подорожей залишилось чимало
акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. Якщо серед робіт
періоду навчання в Академії майже не зустрічаються пейзажні малюнки, то
з того часу, як він оселився на Україні, краєвид починає домінувати в
його творчості. Він приділяв велику увагу відображенню природи рідного
краю і виступав у своїх малюнках як реаліст і демок-рат. Після арешту
Шевченка (5 квітня 1847 року) за участь у Кирило-Мефодіївському
товаристві, альбом з його етюдами дістався губернаторові і зник
безслідно. Художника було засла-но рядовим солдатом у далекі оренбурзькі
степи, заборонено писати й малювати. Наприкінці злощасного 1847 року
недавній “вільний худож-ник”, а нині політичний засланець Шевченко
писав до свого дру-га Андрія Лизогуба: “Ви питаєте, чи покину я
малювання. Рад я його покинути, так не можна. Я страшно мучуся, бо мені
“запрещено писать и рисовать”. Розуміється, варварська заборона не
досягнула своєї мети, не зломила Шевченкового духу, але спроби обійти ту
заборону, конспірація з писанням і особливо з малюванням були для нього
невимовно тяжкою карою. Особливо важко було ховатися з ма-лярським
знаряддям, і тому в його художній роботі бували виму-шені перерви, які
завдавали Шевченкові страшних мук. Дехто з біографів вважав, що заборона
малювати була для художника тяж-чою карою, ніж заборона писати. Чи тому,
що з малюнками тяжче було ховатися, чи тому, що справді в нього більше
виривалось скарг на заборону малювати, ніж на заборону писати. “Дивитися
і не рисувать – це така мука, яку зрозуміє тільки справжній мистець”
(“Щоденник”). Тут, у неволі, він проголосив свій девіз: “Караюсь,
мучуся…, але не каюсь…” (“Щоденник”),
Понад десять років художник не займався живописом, не працював олійними
фарбами. Але натомість пишно розквітає талант художника-пейзажиста, який
у неймовірно тяжких умовах, крадькома зробив за час заслання понад 400
акварелей, сепій і олівцевих малюнків. Першим його твором на засланні
був автопортрет 1847 року, на якому він зобразив себе в солдатській
формі. Невпізнанно змінилося обличчя поета-художника. Тяжкі випробування
наклали на нього свій відбиток: суворо насуплені брови, сумний і
допитливий спідлоба погляд очей, але незламним залишився характер борця.
Навесні 1850 року Шевченка знову заарештовано за порушен-ня царської
заборони писати й малювати. Після тривалого ув’яз-нення й слідства його
вислали в Новопетровську фортецю з роз-порядженням посилити за ним
нагляд і цілком позбавити можли-вості тримати папір в руках. 1851 року
в фортецо прибула експедиція, в завдання якої входили дослідження гір
Каратау. Серед учасників експедиції були Шевченкові друзі, які ублагали
коменданта фортеці дозво-лити художнику взяти участь в експедиції.
Сповнений творчої наснаги, митець жадібно використовував кожну нагоду
малювати. Протягом короткого часу він створив серію акварелей,
пейзажів, портретів, сепій. До цього періоду відноситься серія малюнків
“Притча про блудного сина”. Шевченко задумував створити серію із 12
малюнків, але встиг закінчити лише вісім. Циклом цих творів митець немов
підсумовує свою художню діяльність на засланні.
1857 року Шевченко повертасться із заслання до Петербурга і вже через
місяць-півтора створює перші офорти-аквантинти. За три останні роки
життя Шевченко створив понад двадцять офортів, а також велику кількість
портретів своїх друзів і знайомих: російського зоолога і мандрівника
О.Северцова, архітектора П.Овсянникова, видатного російського актора
М.Щепкіна, відомого негритянського актора А.ОлдрІджа, М.Лаза-ревського,
М.Максимович, А.Лазаревської тощо. Вони виконані італійським чорним та
білим олівцями. Восени 1860 року на виставці в АкадеміІ мистецтв
художник експонував п’ять гравюр (у техниці офорт-аквантинта) і
автопортрет, виконаний олійними фарбами. Ці твори були високо оцінені
як академічними фахівцями, так і художніми оглядачами. За офорт
“Вірсавія” художник одержав звання академіка гравюри. Автопортрет з
виставки придбала Велика княгиня Олена Павлівна.
Чурез п’ять місяців у розквіті творчих сил та величних задумів
обірвалося життя великого поета і художника. Помер Шевченко коли йому
сповнилося лише 47 років.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
