Сценарій вечора-реквієму
ЧОРНОБИЛЬ не має минулого часу
(На екрані демонструється стрічка або слайди про Чорнобильську трагедію.
Піднімається екран, на сцені стоять учні — ведучі.)
Ведучий. Увага! Увага! Увага! Розпочинаємо вечір-реквієм «Чорнобиль не
має минулого часу».
Ведуча. Світе тихий, краю милий, моя Україно!
За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась?
Чи ти діточок невинних звичаю не вчила?
Молилася…
(Лунає пісня «Молитва».)
Ведучий. 26 квітня 1986 року… Ця дата назавжди залишиться в пам’яті
людства.
Ведуча. Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин?
Як тяжко, як .тужно моєму народу болить.
Ведучий. 26 квітня, 19 років тому о І годині ночі 23 хвилини 40 секунд,
коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської
АЕС несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Наша країна
вперше зустрілася з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла
з-під контролю.
Ведуча. Жилось легковажно, жилось безбережно,
Та вибух дістав нас — пожежа!
Сади очманіло квітують, бентежно,
А в дзвонах вітрів – пожежа!
Ведучий. Із бідою невідворотною
Знов приходить Чорнобиля день,
Тільки б пам’ять не стала короткою,
Бо розплата байдужих знайде.
Ведуча. Пам’ять болем людським наповнена,
Час з тремтінням вперед іде,
Дзвонять чорні дзвони Чорнобиля,
Входять в душі, серця людей.
(Із запаленими в руках свічками з двох сторін виходять дівчата в білих
платтях і чорних шарфах.)
Ведучий. Свічка Поминальна1 і свічка Надії.
26 квітня полум’я їхнє в кожному нашому домі
зіллється в одне полум’я — Віри!
(Дівчата стають клином журавлів.)
Ведуча. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший
оператор Валерій Ходемчук.
За ним незабаром помер на посту його товариш — Володимир Шашенок, який
заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого й опроміненого, винесли на
руках пожежники й лікарі, і він устиг ще простогнати: «Там… Валера…»
Утратив свідомість. Більше вона до нього не повернулася. Тіло його
вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі.
Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою, і
пам’яттю…
Ведучий. Вертались в Україну журавлі,
Уже й перелетіли Чорне море,
Старого місця па старій землі
Поміж боліт уже шукають зором,
Аж Прип’ять, прип’ята надійно до землі, —
Урвалась дибки й ринула угору,
І вдарив грім, не з неба — із землі!
І першими упали журавлі,
В стовпах огню вони губили крила
І падали безкрилі…
(Під фортепіанний супровід усі співають пісню “На Чорнобиль журавлі
летіли”.)
Ведуча. У ту квітневу ніч начальником пожежного караулу був лейтенант
Володимир Правик. Він першим ступив назустріч атомній біді. Ступив за
бар’єр, за межу можливого, ступив туди, де людська доля бере новий
початок — безсмертя. Він, як ніхто інший у ту хвилину, розумів, що слід
точно з’ясувати, що ж сталося.
Ведучий. У країно моя, що з тобою, скажи?
Я дивлюсь в твої очі, до болю сумні.
У гаю соловей дзвінко так не співа.
І в Дніпрі чом тече каламутна вода?
Ведуча. Україно моя, що з тобою, скажи?
Білим цвітом шумлять сиротливо сади.
Дощ кислотний марнить в полі квіти живі,
І зневірені люди молять Бога в душі.
Україно моя, що з тобою, скажи?
Ведучий. Хроніка того періоду була такою.
Через 180 секунд караул на чолі з Правиком уже був на місці виклику
тривоги, поданої сигналізацією. Через 120 секунд Правик уже прийняв
рішення. Правильно оцінивши ситуацію, він направив свій загін на дах
машинного залу. Уже була прокладена магістральна лінія, яка вела на дах.
А вогонь усе лютував. Потрібно було з’ясувати всю ситуацію. У розвідку
пішли лейтенанти Правик і Кібенок.
Ведуча. Побачивши мигаючі відблиски, біля яких здувався і тік бітум,
Правик зрозумів: графіт. Радіоактивний, розжарений. А полум’я
розповзалося покрівлею, жадібно поглинаючи метр за метром.
Бітум плавився і тік, наповнюючи повітря задушливим смородом. Спека
примусила відкинути респіратора, тут уже не потрібні були ніякі прилади,
щоб виявити, якій радіації він піддається. Це саме зрозумів і Кібенок..
Ведучий. Правик по рації передав «Виклик № З», за яким усі пожежні
машини Київської області повинні були негайно вирушити до Прип’яті.
Ведуча. Зойкнула земля чаїним криком:
— Сину, вбережи і захисти! Вийшла мати із іконним ликом:
— Йди, синочок: хто ж, коли не ти? Ведучий. Спалахнуло небо, впало
крижнем:
— Сину, вбережи і захисти!
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
— Йди, коханий: хто ж, коли не ти?
Ведуча. І вони ступили у вируюче полум’я, у ту смертельну радіацію. І за
наказом командира, і за наказом совісті.
Ведучий. І уже ні сина, ані мужа:
Лиш розверсті зоряні поля…
Та пліч-о-пліч стали біль і мужність.
Дух і Воля. Небо і Земля.
Ведуча. Нехай моя Доля знедолена плаче,
Карає і мучить нестерпним життям,
Накопляться біди — повинна здолати,
Накотиться туга — повинна мовчать,
Немеркнуче світло: я — Жінка, я Мати.
Запалена Богом остання свіча.
Ведучий, їх було 28 — пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли
найжорстокіший удар на “четвертому блоці станції. Сьогодні ми називаємо
їх «шеренгою № 1». Ніхто з цієї шеренги не здригнувся, не відступив
перед неймовірною небезпекою. І кожен гідний того, щоб про нього
говорили, писали.
Ведуча. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Леонід
Телятников. На той час він був у відпустці. Він прибіг до станції через
прохідну з іншого від пожежних машин боку, і побачена картина
приголомшила-його: відкритий реактор, а згори, над його смертоносним
диханням, на величезній висоті метушилися маленькі постаті.
Ведучий. Зруйноване апаратне відділення четвертого енергоблоку. Із
тріском палала величезна площина — покриття над машинним залом і
допоміжним корпусом. Навкруги, разом із вогнем, вирував задушливий дим.
Киплячий бітум пропалював взуття, одяг, в’їдався у шкіру. Люди слабшали
від їдкого диму, спеки, болю, утрачали силу, знепритомнювали.
Ведуча. Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І плине над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
Він впав смертельною росою
На рай дібров, на зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв.
Ведучий. І попелом розкрились села,
І згинуло усе живе,
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове.
Лиш на отруєній землі
Небачена розкрилась квітка —
Про допомогу крик німий,
Між попелом остання іскра.
Запала тиша…
(На тлі перших слів вірша «Чорнобильська волошка» учениця виходить до
центру сцени з букетом волошок і по одній кидає додолу.)
Ведуча. Плаче зранена волошка від пилу та бруду,
У святих сльозах-росинках — гріхи всього люду.
Потемніли пелюстки, в жалю гублять вроду,
Плаче з нею Україна сльозами народу.
Облітають у волошки пелюсточки сині,
Гинуть вірні сини й дочки, ні в чому не винні.
Врятуй, Боже, рідну землю,
Спаси, Божа Мати, —
Забери туман полинний і тернові шати.
Ведучий. Ціною життя відважних і безсмертних третій реактор було
врятовано. На 5 годину ранку пожежу за допомогою прибулих пожежників
було ліквідовано.
Станцію врятували. 28 героїв затулили її собою. Шестеро загинуло, але
увійшли у безсмертя. Вони грудьми закрили мільйони людей.
Ведуча. Із вогню у безсмертя, смерть поправши, ступили вони,
Та з такого вогню не виходив ніхто ще в житті.
Жити можна і в затінку, — поринати в розкішні весни,
А вмирати доводиться перед людством — на видноті.
Вийти з полум’я — значить себе подолати не раз,
Перевірити мужністю волю і вдачу свою.
І щоб вижити — мати життя» хоч на крок Про запас,
І відчути душею: супроти негоди стою!
Ведучий. Я обпалений атомним, лютим, нещадним вогнем,—
Хочу вижити, хочу приборкати ядерну смерть.
І на себе поглянути завтрашнім, сонячним днем,
Легко, наче хлопчисько, ступити на твердь.
Щоб земля не хиталась від струсів, від полум’я і смертей,
А світилась промінням — черешні, трави чи ріки,
Щоб садами цвілась та у снах колисала дітей.
Лиш земля виліковує всі недуги і душі людські…
Ведуча. Прости їм, Земле, за жадання
Лишитись хоч на крок — живими,
Вони ж, повір, не знали страху,
Перед вогнем не зупинились,
І честі роду не зганьбили
Відступністю чи боягузтвом…
Ведучий. Уже 19 років, як заснули вони на новому підмосковному
Митинському кладовищі.
Скромні плити вічно нестимуть їхні імена:
Правик Володимир Павлович
Кібенок Віктор Миколайович
Тишура Володимир Іванович
Ігнатенко Василь Іванович
Ващук Микола Васильович
Титенок Микола Іванович
Їх було шестеро. І всі пожежники. Лише сьомий — Володимир Шевченко —
кінорежисер.
Ведуча. Від опіків і опромінення померли в Москві досвідчений інженер
Олександр Ахімов, оператор Анатолій Кургуз.
Ведучий. Герої Чорнобиля вже відомі всьому світові. Багато з них навіки
стали на свої нові пости і стоять у бронзі, граніті, сталі.
Ведуча. Загальна кількість людей, які померли згодом, офіційно не
повідомлялася. На сьогоднішній день — це понад 450 загиблих.
Ведучий. Нам поле люте миром перебути,
Нам поховати зло в бетон і бронь.
І не забути! — Доки світ і люди,
Синів землі, що відвели вогонь.
Ведуча. Героїзм миті, або мить героїзму, — завжди поступаються місцем
буденній роботі. Але будні — зовсім незвичайні. Вони також героїчні.
Ведучий. На атомну станцію в перші дні з усіх куточків України прибули
люди, унікальна техніка. За ці дні, тижні, які минули після аварії, була
проведена велетенська робота, вирішені питання величезної технічної
складності, які до Чорнобиля ніхто ніколи у світі не вирішував.
Ведуча. Наслідки аварії оцінювалися втратами для народного господарства
в сумі понад 10 млрд. карбованців.
Ведучий. Площа радіаційного забруднення — це 11 областей із населенням
понад 17 млн. осіб. З мли 300 тис. людей постраждали внаслідок аварії.
299 — опромінено. Евакуйовано понад 200 тис. осіб.
Ведучу. Евакуація — цей термін воєнного часу жив у пам’яті людей, які
спізнали лихоліття часів Великої Вітчизняної, і увірвався в наше
сьогодення. Чорнобильський буревій вирвав людей з обжитих місць відірвав
їхнє коріння, що єднало з рідною землею.
Ведучий. І стали ми на землю коліньми,
Прощалися, як з матір’ю, з землею.
У квітні квіти падали грудьми
На сивий попіл спаленого глею.
Дуби беріз востаннє обняли.
Побігли люди… Чи ж дубам побігти?
Жить без людей не стали, не змогли,
Так і посохли, заломивши лікті.
Дорога — чорна нитка поміж нас.
В холоднім серці чи знайдуться сили?
Не виконали «Виїхать!» наказ
Ведуча. Із нашого міста теж виїздили пожежники й лікарі (називає).
Надаємо слово начальнику пожежної частини (називає).
(Учні вручають квіти пожежникам.)
Ведучий. Хто ж ми, живими поховані,
Блукаючі в хмарах руки,
Чи, може, нові Бетховени,
Що пишуть не чуючи звуків.,
Ведуча. Знаєм, хто ми, чиї діти,
І хто наша мати:
Ми є нарід — Українці!
Україна — Мати!
Ведучий. Завжди турбують своїми потребами
Наші онуки й сини.
Просимо, Боже, не тільки за себе ми —
Просим ще більше за них:
Вільного світу і цвіту яскравого
Для молодих поколінь.
Убережи їх від злого й лукавого,
Дай кращу долю. Амінь.
Ведуча. Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісню родоводу…
І лишилась вірності присяга —
Батьківщині! Матері! Народу!
Ведучий. Щоб наша дума і дорога
Єднали глибину і вись, —
Вола Чорнобильська пересторога:
— Людство! Зупинись!
Ведуча. Линь же, пісне, могутня, стокрила,
Край простори, як гострий алмаз,
Молоді, молоді у нас крила
І нікому не стримати нас!
(Лунає пісня «Родина».)
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
