.

Богдан Лепкий (сценарій)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4305
Скачать документ

Сьогодні українському письменникові Богданові Лепкому знову повертається
його чесне ім’я, а українській літературі – його твори, повертаються
після довгого і несправедливого замовчування; навіть знана по всіх
усюдах, де живуть українці його пісня “Чуєш, брате мій”, що постала до
його вірша “Журавлі”, публікувалася без імені автора як народна. Та
Богдан Лепкий – не епізодичне ім’я в українській літературі, це постать
першорядної ваги, непересічного таланту. Поет, прозаїк, перекладач,
літературознавець, видавець – він у кожній з цих галузей вніс вагомий
вклад в історію рідної культури. Творчість Б.Лепкого тривала майже
півстоліття, на яке припали складні і драматичні події та
суспільно-політичні процеси. Органічно вписана в процес розвитку
української літератури від початку ХХ століття, що розгортався, з одного
боку, під впливом традицій української класики під опікою І.Франка, а з
другого – новітніх західноєвропейських літературних течій, творчість
письменника протягом десятиліть займала одне з провідних місць у
розвитку української літератури на західноукраїнських землях.

Без творчості Богдана Лепкого українська література буде неповною
збідненою, як і без творчості багатьох його сучасників, що були штучно
викреслені з нашої духовної спадщини. Таке довге табу завдало
непоправної шкоди нашій культурі, сумні наслідки його ще довго
даватимуть про себе знати. Адже кілька поколінь росло духовно
збідненими. А з другого боку, не так легко сьогодні відновлювати
справжню картину літературного процесу минулих десятиліть, здеформовану
і спотворену вульгарно-соціологічними догмами, невиробленістю концепції
української літератури як національного феномена. Втім, для вироблення
такої концепції і створення на її основі синтезованої картини розвитку
літератури необхідна, передусім, повнота фактів, відновлення імен.
Богдан Лепкий – одне з таких імен, одне з найпримітніших серед них.

Останнім часом про Лепкого з’явилося кілька статей, опубліковано добірки
віршів, але знайомство з багатющою творчою спадщиною у жанрах поезії,
проз, літературознавства – ще попереду; попереду знайомство з життям
письменника, сповненим драматизму, оскільки жив він у складну і
драматичну епоху. Звідки походить письменник, хто його батьки, де
навчався, працював, публікував свої твори? Це вперше відкриває для себе
не тільки сучасний читач, а й дослідник, бо хоч про життя Б.Лепкого
колись буде написано немало, але все це міститься у виданнях до недавна
майже недоступних.

Народився Богдан Лепкий 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькому,
неподалік від с.Крегулець, що належало тоді до Чортківського повіту на
Тернопільщині.

В родині Лепких панував культ книги, витав дух любові до історії рідного
краю, до знедоленого народу. Батько майбутнього письменника, Сильвестр
Лепкий, був сільським священиком, гуманною, високоосвідченою людиною,
мав поетичний дар, писав ліричні вірші під псевдонімом Марко Мурава.
Мати, Домна Глібовецька, теж відзначалася вихованістю і високою
культурою, була закоханою в народну пісню, гарно співала і грала на
гітарі. Богдан ще малим опанував гру на скрипці, чудово співав, знав
безліч народних пісень. Але перевагу віддав малярству, де також проявив
неабиякі здібності. Спочатку вчився в талановитого художника Юліана
Панкевича, а згодом – у Празькій академії мистецтв. Це був момент, коли
юнак опинився на роздоріжжі і не знав, чому віддати перевагу: літературі
чи образотворчому мистецтву. Правильно допоміг зорієнтуватися свояк,
письменник Андрій Чайковський. Ще хлопцем Богдан Лепкий проявляв
ненаситну цікавість, допитливість, міг до ранку слухати розповіді старих
людей, захоплювався фольклором, легендами, віруваннями, обрядами. Усе
почуте, пізнане згодом стало тим бездонним джерелом, яке упродовж усього
життя живило його душу.

Освіту Богдан Лепкий здобув у Бережанській гімназії, Львівському та
Віденському університетах. Після закінчення філософського факультету,
викладає з 1895р. в Бережанах, у 1899-1914р.р. у Кракові. Був членом
“Молодої музи”. Під час першої світової війни Лепкий провадив
культурно-освітню роботу в таборах полонених українців (Вецляр). З
1926р. викладач, згодом професор української літератури в Краківському
університеті. В 1938-1939р.р. член польського сенату у Варшаві. Останні
роки життя Богдана Лепкого видалися тяжкими, бо припали на час
фашистської окупації Польщі. Старий, хворий письменник не тільки втратив
місце в університеті, а й зазнав переслідувань. Це наблизило його
кінець. Помер Лепкий у 1941році, похований у Кракові на Роковецькому
кладовищі. У 1972 році на його могилі встановлено барельєф.

Друкуватися почав з 1895р. Збірки ліричних поезій, пройнятих тугою і
смутком: “Стрічки” (1901), “Листки падуть” (1902), “Осінь” (1902), “На
чужині” (1904), “З глибин душі” (1905), “Над рікою” (1905), “Поезіє
розрадо одинока” (1908), “Для ідеї” (1911), “Тим, що полягли” (1916),
“Доля” (1917), “Вибір віршів” (1921), “Сльота” (1926). У прозі низка
збірок оповідань переважно з селянського життя в
реалістично-імпресіостичній манері – “З села” (1898), “З життя” (1899),
“Щаслива година” (1901), “У глухім куті” (1903), “Нова збірка” (1903),
“В горах” (1904), “Кара” (1905), “Кидаю слова” (1911) і повістей – “Під
тихий вечір” (1923), “Сотниківна” (1927), “Зірка” (1929), “Вадим”
(1930), “Веселка над пустирем” (1929), “Крутіж” (1941); велика історична
картина “Мазепа”, яка складається з частин: “Мотря” (1926), “Не вбивай”
(1926), “Батурин” (1927), “Полтава” – “Над Десною” і “Бої” (1928-1929) і
“Мазепа” (1955); спогади – “Казка мойого життя” (“Крегулець”, 1936, “До
Зарваниці”, 1938, “Бережани”, 1941) і “Три портрети” (1937). У ділянці
лутературознавства критичні нариси і видавництва І.Котляревського,
Є.Гребінки, П.Куліша, Л.Глібова, О.Стороженка, Марка Вовчка,
С.Руданського, Я.Щоголева, В.Барвінського, Ю.Федьковича,
І.Карпенка-Карого, 3 і 5 – томове видання творів Т.Шевченка з студією
про його життя і творчість; нарис історії української літератури,
доведений до І.Котляревського; антологія “Струни” (в 2тт., 1922). Лепкий
переклав “Слово о полку Ігоревим” на українську і польську мови,
опублікував М.Коцюбинського і Т.Шевченка на польській та ін.

Часто бував Богдан Лепкий і в наших краях. Цікаво було б пройти по
стежкам, які топтали його ноги, пройнятися при тім тими святими
відчуттями, щирою любов’ю до свого народу, якими наповнено було вщерть
серце великого нашого поета і вченого. Може колись так станеться, а поки
що… Знайомство з лепківськими місцями почнемо з рідного
Івано-Франківська. Тут із 1907р. учителював у ІІ-ій гімназії його брат
Микола Лепкий, який жив у будинку по вул. Грушевського, 38, а згодом на
вул. Пушкіна, 44, в кам’янці Л. Райсберга, час від часу навідувалися
його брати Богдан і Лев. Богдан Лепкий неодноразово приїжджав до
Станиславова, був у дружніх сосунках з композитором Денисом Січинським,
який написав музику на його слова “Розжалобилася душа”. Побував
письменник тут і під час свого 60-річчя, яке відбулося 18 березня 1933р.
в залі українського “Сокола”. Вже тепер, на згадку про перебування
видатного письменника в нашому місті його іменем названа колишня вулиця
Леніна. З нагоди 120-річного ювілею Богдана Лепкого в Івано-Франківську
встановлено меморіальну дошку з барельєфним зображенням письменника.

Життя Б. Лепкого тісно пов’язано і з Коломиєю. Письменник неодноразово
навідувався сюди до свого стрия Миколи Лепкого, священика і катехита в
Коломийській гімназії, в домі його знайшов своє велике і омріяне, гірко
вистраждане щастя молодий Богдан . Побачив там по довгих роках вже
дорослою свою стриєчну сестру Олександру, яку дома Лєндою звали. Побачив
– і опинився в довічному полоні її бездонних синіх очей, ніжних і
суворих, добрих і недосяжних… Скільки труднощів і заборон потрібно
було перебороти, щоб не вбити того великого кохання! Але волів краще
померти, аніж зректися його! Весілля відбулося 1897р.; у них народилося
троє дітей.

У Коломиї письменник виступав 16 березня 1907р. на Шевченківському
вечорі. Тут були видані його твори, зокрема збірка “Осінь” (1902), праці
“Начерки історії української літератури” (1909,1913), “Маркіян Шашкевич”
(1913). Богдан Лепкий сприяв у виданні першої збірки поезій
коломийського адвоката Мелетія Кічури (1881-1933) “Без керма”
(Краків, 1910). Великий подільський письменник підтримував дружні
стосунки з багатьма літературними діячами нашого краю: С. Яричевським,
Я. Весоловським, М. Яцківим, А. Крушельницьким, А. Чайковським, які
працювали у Коломиї. Та найтісніші творчі взаємини єднали Б. Лепкого з
Василем Стефаником. Обидвох письменників пов’язувала не тільки щира і
глибока дружба, але й спільна мета – самовіддане служіння рідному
народові. А Богдан Лепкий значною мірою доклався до популяризації
творчості автора “Новини” не тільки серед українських, але й зарубіжних
читачів. Його перу належить одне з перших досліджень про В. Стефаника.
Збереглася світлина 20-хр.р., на якій бачимо Б. Лепкого серед
письменників К. Малицької, В. Стефаника та Марка Черемшини.

Люча – село Косівського району. Тут народився Юліан Геник (20.06.1906 –
16.11.1952) – відомий мовознавець, декламатор, який працював в
університеті Кракова, Граця і Торонто. Він зі студентів Ягеллонського
університету був найближчим приятелем Б. Лепкого. У 30-х р.р. Ю. Геник
жив у своєї тітки в Нижньому Березові, де в нього гостювали під час
вакацій професори Краківського університету Б. Лепкий , І Зілинський, В.
Кубійович, письменники Б. І. Антонович, В Стефаник. Б. Лепкий високо
цінував Ю. Геника як найвизначнішого митця живого слова, неперевершеного
декламатора творів І. Франка та В. Стефаника. У свою чергу Ю. Геник
написав статтю – спогад “ Богдан Лепкий – професор університету”. З неї
довідуємося, що письменник читав лекції з пам’яті, без допомоги
будь-яких записок; що був дуже уважним і вибачливим до своїх слухачів,
умів збудити в них любов до свого предмету і цим самим переконати їх у
цінності української літератури. Як найближчий приятель Б. Лепкого, Ю.
Геник виголосив на його похороні 23 липня 1941р. у Кракові зворушливе до
сліз прощальне слово: “…Ховаємо справжню людину, великого учителя,
апостола, що голосив і навчав. Мав нечуваний дар живого слова, умів
захопити, пірвати, дібратися цим словом – як добрим плугом – до самого
коріння душі. Сіяв там свої слова. Росли вони, як золота пшениця, нам на
пожиток, а йому на втіху”.

На основі враження від поїздок у гори Лепкий написав оповідання
“Сокільське” та цикл віршів “В Розтоках”.

Гей, чудові наші гори!

Відживає серце хворе…

Там де воля і свобода,

Де неділена земля,

Не споганена природа,

Не накинені права.

Письменник згадував: “Сокільське, яке так любив Федькович, зробило на
мене сильне враження, як жодна гора в світі. Під Сокільним написав я
тоді вірш “Гей, чудові наші гори”. Між Тюдевом і Розтоками напала нас
буря. Я скрився перед нею до гостинного дому о. Ковблянського і там
написав тої самої днини образок “Під Сокільним”. В о. Ковблянського
перебував я кілька днів і звідти ходив у гори аж у Довгополе до о.
Попеля. З о. Попелем їздив я на Грамітне, славне своєю грізною,
героїчною красою. До Розток навідувався я з тої пори кожного року, хоч
не короткий час, і вона так і осталась в моїй уяві, як якась зачарована
країна краси…”

Б. Лепкий бував проїздом в Устерінах, Ясинові, Верховині, Ворохті,
Криворівні, яка була улюбленим місцем відпочинку і творчих зустрічей
багатьох прогресивних діячів української культури. Зустрічі у Криворівні
давали їм можливість обговорювати і вирішувати ряд актуальних питань, що
стосувалися культурно-освітнього життя в Україні.

Богдан Лепкий про свої подорожі Гуцульщиною згадував так: “Не тямлю
котрого року вибрався я на прогулку на Чорногору з В. Івасюком і Ф.
Колесою. Ми йшли пролісом ціле пополудне, вечером о 9 годині стали під
Чорногорою, і тут нас заскочила гірська сльота. Кілька днів довелось нам
пересидіти в колибі на гуцульських харчах. Вечером, як дощ трохи устав,
тягнув доглядач колиби дві здорові ялиці, роздував ватру, ми грілися, а
він оповідав нам свої гірські пригоди. Під тим враженням я написав вірш
“Ялиця”. Про побут в горах Б. Лепкого в 1906р. засвідчує його автограф
на поштовій листівці “Микуличин. Дорога до Татарова”.

У 1914р. в Яремчі відпочивав Б. Лепкий і написав драму “Мотря”, рукопис
якої згорів у пансіонаті Гануса під час обстрілу містечка. Тоді ж згорів
рукопис 3-го тому “Начерку української літератури” та речі Лепких. Із
початком війни Лепкі виїхали в Карпати, думаючи, що до гір війна не
дійде. Та незабаром вони переконалися, що помилилися. Перед наступом
російської армії письменник із сім’єю та іншими біженцями покинув Яремче
і через Угорщину дістався до Відня.

Б.Лепкий неодноразово відвідував це місто. Тут він обстежував пам’тки
старовини,слухав розповіді про Роксолану. Як автор історичгних творів,
письменник детально знайомився з пам’ятками архітектури міста, оглядав
земельні вали, кам’яну церкву Різдва Богородиці (XIV ст.), дерев’яну
церкву Святого Духа (1644 – 1645 рр.) з монументальним мистецьким
іконостасом (1650 р.), готично-ренесансовий костьол (1666 р.). Про це
свідчить знайдений учителем Рогатинської школи М. Воробцем рідкісний
фотознімок Б. Лепкого біля образу Архангела Михаїла з рогатинської
церкви Святого Духа (1930). Цей оьраз був написаний на дияконських
дверях. На іншій світлині бачимо Б. Лепкого зі своїм товаришем Денисом
Теліщуком із с. Потік на спорудженні пам’ятника полеглим стрільцям УГА
(фото 1930 р.). Цей пам’ятник чудом зберігся. Він був зведений на
цвинтарі в 1929 –1930 рр. За проектом архітектора Романа Грицая
(1887-1968), доброго знайомого Б. Лепкого.

На стелі пам’ятника викарбовано слова Б.Лепкого з вірша “Що то за
грім?”:

Спіть, хлопці,спіть!

Спіть,хлопці, спіть!

Про долю-волю тихо сніть.

Про долю-волю вітчизнм –

Чи ж можуть бути кращі сини?

10 вересня 1938 р. Б.Лепкий оглядав розкопки у Крилосі і сфотографувався
біля саркофагу князя Ярослава Осмомисла.

На іншій фотографії бачимо Б.Лепкого професора Фрая із Бреслава, радника
Станіслава тілля із Кракова,Андрія Петренка, що оглядають розкопки у
Крилосі під проводом Я.Пастернака 10 вересня 1938 р.

Якщо в Яремчі, будинок де писав і відпочивав зачарований красою
Карпатських гір письменник, що оспівав те зачарування в багатьох
поетичних перлинах, на початку другої світової війни знищила бомба, то в
Черче, де війна пощадила віллу “Богданівку”, побудовану на кошти
шанувальників таланту Богдана Лепкого і подаровану йому в його 60-річчя,
уже в 1988 році, на третьому році ПЕРЕБУДОВИ (!), знесено з лиця землі
прислужниками пекельної сусловської русифікаторської машини. Щоб ніщо не
нагадувало народові нашому про того, хто відродив дух мазепинський, дух
непокори, прагнення боротьби за свободу і незалежність. Запустіння й
глушина… Позаростало високими бур`янами те місце, де була вілла,
отруйними чагарниками заросло мальовниче озерце, на якому колись
граціозні човники плавали, де й народилася відома пісня “Човен хитається
серед води”, де дзюрчала мінеральна цілюща водичка з трьох джерел-
бюветів, а на березі було казино для веселого товариства курортників. З
джерел і сліду немає, а струмочки, над якими були грайливо ажурні
мостики, перетворилися на стічні канави. Ніде ні квітки, ні альтанки…

Але жителі села Черче згадують, що Б.Лепкий був дуже скромною і
ввічливою людиною. Про зустрічах зі знайомими чи незнайомими першим
знімав капелюха.Любив тишу спокій. Дуже кохався у квітах – влітку біля
“Богданівки” цвів цілий квітник. Любив уставати рано та йшов до своїх
квітів і розмовляв з ними, як із живими. Потім сідав на лавці і почмнав
писати.

Свої враження від перебуванняна курорті в Черчі Б.Лепкий описав у статті
“Черче”, що була опублікована в газеті “Діло” від 1 вересня 1932 року,
та в мемуарних записах “Заки вдарили громи” (“Краківські вісті”, червень
– липень 1941 року).

Перша стаття, писана під впливом справжніх вражень, вся пройнята духом
емоційного піднесення, захоплення світлим настроєм і душевним спокоєм.
Опис мальовничого довкілля чергується з розгорнутою характеристикою
черченського санаторію, а вся розповідь зіткана з емоційних вражень
автора.

Спогади “Заки вдарили громи” були написані Б. Лепким у Кракові і за
своїм характером суттєво відрізняються від першої статті. Це
психїологічні роздуми автора про вересневі події 1939 р.; коли людство
опинилось на грані нової світової війни. Звичайний уклад життя
курортників порушився: колишнє емоційне піднесення змінилося душевними
переживаннями, радість – зажурою і неспокоєм, тиха і спокійна атмосфера
– тривожними очікуванням лиха. Незабаром після переходу більшлвиками
кордону Б. Лепкий разом із братом Левком таємно покиеули Черче.

Як спомин про перебування письменника у Черче збереглося чимало
фотографій. На одній із них (1936 р.) бачимо Б. Лепкого, письменницю
О. Дучимінську, на іншій – підвечірок у “Палатці” ( зліва направо:
К. Левицький, Л. Лепкий, Б. Лепкий та інженер Ю. Нижанківський).
Збереглася світлина Б. Лепкого з дружиною і суддею зі Станиславова
М. Сміхом під час прогулянки в парку в Черче. На фото з 1938 р. бачимо
письменника і отця-радника В. Дубицького. А на світлині перед віллою
“Богданівка” Б. Лепкий знявся в колі друзів. В центрі стоїть письменниця
зі Станиславова Дарія Столярчук-Ярославська, авторська повість “Полин
під ногами”.

Нашого читача ще чекає ознайомлення з творчістю Богдана Лепкого в
повному її обсязі, нашу літературознавчу науку – осмислення його
багатогранної творчості на тлі літературного процесу його епохи,
сповненої складних історичних процесів і важких випробувань. Він хотів
бачити молоде покоління фізично здоровим, духовно багатим, національно
свідомим. Письменник розумів душу читача, який відкриває для себе світ
через його твори, прагнув допомогти йому пізнати, що таке добро, правда,
справедливість, намагався прищепити людям пошану до праці , повагу до
людей, якої б нації вони не були, виростити в їхніх душах глибокі
почуття любові до України.

Починав він у кінці ХІХ століття, під опікою І. Франка, а в надвечірню
годину його привітав молодий Б.-І. Антонович віршем, що закінчується
рядками:

Похилився поет над минулим,

доторкнувся до споминів струн.

Аж раптово над ним промайнуло

старосвітське: “Не ввесь я умру”.

Ці слова можна повторити й сьогодні, коли творчість Богдана Лепкого
знову приходить до нас. Коли письменнику повернуто його чесне ім’я.

Його могила у Кракові не стала місцем паломництва, як є це в
цивілізованому світі. Ніколи на неї не покладали квіти делегації з
України. Навіть найбільш відважні не зважувались відкрито приходити
сюди, на оцю тиху місцину Раковецького кладовища, де на варті вічного
спокою великого українського письменника стала чужа береза і чужа
смерека. Тільки уява може домалювати собі цю забуту могилу: налітає
вітер і шумить верховіттям та пролітають над нею шнурком журавлі. Туди,
у чужину – з рідних країв та навесні назад. Додому. Його еміграція
триває по смерті.

Чи колись журавлі, що пролетять над його могилою, покличуть і його
додому? Чи оте сонце, якому так важко пробитись крізь чуже віття, колись
таки прорветься, аби зігріти сірий надгробок його могили, наповнити усе
навколо теплом і створити ту рідкісну хвилю в житті людини аби впасти на
коліна і повторити його молитву Всевишньому: “Сонце, ти Боже всевидюще
око! Не ховайся перед нами грішними за хмари! Осіни ці поля , луги і
левади, випий сльози і висущи кров винну і невинну , що, мов пісня
розлилась широко. Дай силу ланам нашим, щоб вони покрились збіжжям,
лавою густою на пожиток людям і худобі. Осіни голови мужів і жінок,
братів і сестер наших, зазирни їх очі і серце глибоко, щоб вони прозріли
і пізнали, яка безплодна ненависть і роздор. А, побачивши, яка гарна і
благодатна ця Батьківщина наша, щоб полюбити її силами й усіма мислями
своїми та щоб постояти за її волю, цілість і незайманість від роду до
роду.

Бібліографія

 

1.     Енциклопедія українознавства. Львів – 1994

2.     Уляна Скальська. Лепкіана. Івано-Франківськ, Грань – 2002

3.     Петро Арсенич. Карпатськими шляхами Богдана Лепкого.
Івано-Франківськ -1999

4.     Богдан Лепкий. Крутіж. Київ, Веселка – 1992

5.     Богдан Лепкий. Поезії. Київ, Радянський письменник – 1990

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019