Зовнішньоекономічні зв’язки України з країнами світу (курсова робота)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КОЛОМИЙСЬКИЙ ІНСТИТУТ

ПРИКАРПАТСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

КУРСОВА РОБОТА

з предмету

“Розміщення продуктивних сил”

на тему

“Зовнішньоекономічні зв’язки України з країнами світу”.

Виконала:

Студентка І курсу групи Е

Лукащук А.І.

Керівник:

викладач МАЦИШИН І.Р.

м. Коломия 2001 р.ЗМІСТ

1. ВСТУП………………………………………………………………………ст.3-5

2. ЗАГАЛЬНІ РИСИ ЗОВНІШНІХ ЗВ’ЯЗКІВ……………………………………. ст.6

3. ЕКОНОМІЧНІ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ……………………… ст.7-14

4. ПЛАТІЖНИЙ ТА ТОРГОВЕЛЬНИЙ БАЛАНСИ…………………………… ст.15-17

5. ВАЖЕЛІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ…………………………………………………………………… ст.18-21

6. СПЕЦИФІКА ПЛАНУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ
УМОВАХ…………………………………… ст.22-27

7. ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ СВІТУ………… ст.28-34

8. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………ст35

1. ВСТУП

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й
послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин.
До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили,
міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи
міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір
природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути
використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві
товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх
випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші
закупити товари, яких не вистачає.

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою
зовнішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку
економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для
економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани
зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток
взаємовигідних зв’язків з країнами світу. Вони мають всебічно
враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в
інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня
життя народу.

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються
номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну
структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку
зовнішньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й
економічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги
кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розрахунки
економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту,
імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики
визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі;

її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на виробництво з
витратами на імпорт.

Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які
відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в результаті
застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зовнішньої торгівлі.
При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими
країнами чи їх групами, умови торгівлі в кредит та ін.

Ось уже сім років Україна виступає на світовій арені як незалежна
європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через
зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств
працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття.

Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої
торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям товаровиробників і не
задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які
використовуються для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та
бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається
пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт
продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в
торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози,
деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних
зв’язків не може позитивно впливати на економіку України.

У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має
відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе
економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними
об’єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями).

Перехід України до фази економічного пожвавлення та піднесення в нових
умовах господарювання може здійснюватися за зрахунок ефективного
використання власного ресурсного потенціалу шляхом упровадження новітніх
технологій. Основою нової економічної стратегії у сфері
зовнішньоекономічної діяльності України мають бути зацікавленість людини
у вільному підприємництві та розвитку товарного виробництва, а також
упровадженні ринкових відносин; запровадження в обіг твердої
конвертованої грошової одиниці; НТП із застосуванням активної
інноваційної, інвестиційної та структурної політики; рівноправне
співіснування різних форм власності.

Щоб стати рівноправним учасником загальноєвропейського процесу
інтеграції, Україні необхідно докласти немало зусиль для створення нової
економічної системи; проходження стабілізаційного періоду, подолання
кризи економіки; усунення бар’єрів у спілкуванні із зовнішнім світом;
налагодження активних і взаємовигідних зв’язків з країнами-партнерами.
Для цього має бути створена інфраструктура, сумісна із
західноєвропейською та здатна функціонувати з нею в одній системі
координат. Головні її елементи — це самостійні суб’єкти господарської
діяльності; економічний раціоналізм у відносинах з країнами-учасницями;
створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів; формування
мережі банків і ділових центрів для фінансування та інформаційної
підтримки державних та приватних інвестиційних проектів; комплексне
використання й охорона природних ресурсів; співробітництво в розвитку
паливно-сировинної бази; раціональне використання енергетичних
ресурсів; співробітництво в технологічному оновленні металургійних
підприємств, розвитку АПК, харчової та переробної промисловості;
створення сучасних телекомунікацій; розвиток уніфікованої митної
системи.

Для інтеграції з економікою європейських та інших країн Україні
необхідно максимально використовувати переваги міжнародного! розподілу
праці та розташування в центрі Європи, створити сприятливий клімат для
залучення іноземного капіталу та зарубіжних інвестицій. На сучасному
етапі понад половину експорту України припадає на Європу. Одним з
найважливіших завдань зовнішньоекономічної діяльності є диверсифікація
ринків збуту та просування українських товарів у Африку, Латинську
Америку, Азію з метою збільшення обсягів експорту та валютних
надходжень.

Промисловий потенціал України достатній для успішного вирішення проблем
забезпечення валютних надходжень, потрібних для закупівлі
найнеобхіднішого з імпорту, покриття загальнодержавних потреб і сплати
зовнішнього боргу. Важливо збільшити питому вагу продукції
машинобудування в загальному обсязі експорту України. Необхідність
підтримки державою експортерів продукції машинобудування зумовлена й тим
фактором, що Захід не зацікавлений у прониканні наших товарів на світові
ринки, тому створює додаткові квоти та митні бар’єри. Не дуже поспішають
розвинені країни з наданням Україні вигідних кредитів під реалізацію
проектів, що стимулюють експорт машинобудівної продукції.

Без розробки й реалізації державної програми розвитку експорту продукції
машинобудування Україні не піднятися до рівня розвинених держав. Ця
проблема ускладнюється ще й необхідністю одночасного проведення
структурної перебудови, конверсії та диверсифікації цілого ряду
підприємств. Слід зазначити, що Україна виробляє багато видів
наукомісткої, складної продукції машинобудування, яка зробила 6 честь
економіці будь-якої країни світу (це літаки, трактори, автобуси, судна,
ракетні космічні комплекси, верстати, турбіни та ін.).

2. ЗАГАЛЬНІ РИСИ ЗОВНІШНІХ ЗВ’ЯЗКІВ

Зовнішні зв’язки держави — це взаємообмін з країнами світу продуктами
матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі
міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів,
спрямоване на ефективне розв’язання глобальних проблем людства,
розширення особистих контактів громадян.

Зовнішні зв’язки мають розгалужену структуру. За змістом, характером,
предметами обміну поділяються на політичні, економічні, наукові,
культурні, інформаційні, воєнні, екологічні, релігійні, гуманітарні
відносини, особисті стосунки громадян, їх можна групувати і за іншими
ознаками (часовою тривалістю: тимчасові та стабільні, довготривалі; за
територією: з країнами Європи, Азії, Америки тощо; за рівнем розвитку
країн: з розвиненими країнами і країнами, що розвиваються тощо). При
цьому кожна група зв’язків має свою ієрархічну багаторівневу структуру.
Наприклад, економічні зв’язки поділяються на зовнішньоторговельні,
науково-технічні, інвестиційні, кредитно-фінансові, інтуристські тощо.

Різноманітними є функції світових зв’язків України. Вони покликані
сприяти органічному її інтегруванню у всесвітні структури з мстою
зміцнення миру й безпеки, ефективного розвитку економіки, науки, освіти
і культури, формуванню єдиного екологічно чистого простору Землі,
задоволенню особистих потреб громадян.

Україна до встановлення в 1991 р. суверенітету була колоніальною,
залежною від московського імперського центру країною. У структурі
економіки гіпертрофовано домінували важка індустрія,
військово-промисловий комплекс, міцно прив’язані до господарства Росії.
По-хижацькому експлуатувалися родовища природних ресурсів (наприклад,
природний газ Прикарпаття). Міжнародна торгівля велася через центральні
союзні міністерства. Москва перетворилась у панівний розподільчий
монстр, який щедро розтринькував валютні кошти на сумнівні цілі
(комуністичним партіям, владним структурам країн так званої
соціалістичної орієнтації, на афганську авантюру тощо). Мовний та
освітній (русифікація), інформаційний (система дезінформації),
культурний та екологічний колоніалізм і етноцид щодо української нації
тільки доповнював цей диявольський симбіоз фальшивого соціалізму,
злочинної КПРС (та ЇЇ ланки — Компартії України) і колоніалізму.

3. ЕКОНОМІЧНІ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ

Форми зовнішніх економічних зв’язків України — різноманітні: зовнішня
торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт
та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг
(виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних,
маркетингових, експортне- чи імпортно-поссредницьких, юридичних),
міжнародне спільне підприємництво, сумісне будівництво підприємств,
науково-технічне співробітництво, валютні та фінансово-кредитні
відносини, інтуризм, проведення на комерційній основі виставок,
ярмарків, торгів, аукціонів тощо.

Сутністю зовнішньоекономічної діяльності є міжнародний поділ праці
(МПП). У процесі МПП об’єктивно формуються загальноукраїнський і
регіональні (наприклад, обласні) зовнішньоекономічні комплекси, що
об’єднують взаємопов’язані підприємства-експортери та імпортери (ядро
комплексу), торгово-промислову палату України, різні об’єднання та
асоціації, банки, які займаються операціями, пов’язаними з міжнародною
діяльністю.

Центральними органами управління зовнішніми зв’язками с Верховна Рада
України, Кабінет міністрів України, Міністерство закордонних справ
України, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків України; у низових
тсриторі-ально-адміністративних ланках — місцеві Ради народних
депутатів, управління міжнародних і зовнішньоекономічних зв’язків у
системі обласної державної адміністрації.

На основі МПП сформувався профіль міжнародної спеціалізації України,
зумовлений розмірами її території і чисельністю населення,
забезпеченістю корисними копалинами і енергетичними ресурсами,
характером грунтово-кліматичних умов, скономіко-географічним положенням,
рівнем розвитку продуктивних сил і національного поділу праці,
розвиненістю галузевої структури економіки, географією транспортної
мережі. В системі МПП Україна спеціалізується на виробництві машин
(промислове устаткування, магістральні тепловози, трактори, екскаватори,
судна, автомобілі, сільськогосподарські машини, верстати, прилади,
турбіни, літаки, обчислювальна техніка, продукції чорної металургії
(залізна і марганцева руда, прокат), вугілля, харчових продуктів (цукор,
рослинна олія, мука, макаронні вироби, сіль, кондитерські вироби,
овочеві консерви, м’ясо, молоко), хімікатів, цементу, програмного
забезпечення для ЕОМ.

Обсяг експорту України за межі колишнього СРСР становив у 1989 р.
б,3млрдкрб., у 1990 р. — 5,9млрдкрб., у 1991 р. — 5,7млрдкрб. Цей спад —
свідчення кризи у зовнішньоторговельних зв’язках, викликаної,
насамперед, спадом виробництва і неефективністю торговельних зв’язків з
державами Центрально-Східної Європи (Польща, Чехія, Словаччина,
Угорщина, Румунія, Болгарія та ін.). Ще низькою є конкурентна здатність
деяких українських товарів на міжнародному ринку. У стані зародження —
експортний маркетинг, спрямований на глибоке вивчення міжнародного
ринку.

У 1989 р. частка вивозу товарів з України у її виробництві сягла 14,9% в
т.ч. у промисловості — 21,6%. Питома ж вага у споживанні ввозу становила
17,6%, в т.ч. промислових товарів — 25%.

Характер участі економіки держави в міжнародному поділі праці
проявляється в товарно-галузсвій структурі вивозу і ввозу. Як видно з
таблиці, найбільшими продуцентами на вивіз є машинобудування і
металообробка, чорна металургія, харчова і хімічна та нафтохімічна
галузі промисловості. У ввозі домінують продукти машинобудівної та
металообробної, легкої, хімічної та нафтохімічної, харчової та
нафтогазової галузей промисловості.

Частину вивозу становить експорт за межі колишнього СРСР. У його складі
різко переважала група “сировина, матеріали і товари народного
споживання” і порівняно незначною була частка машин та устаткування.
Правда, серед товарів першої групи були й вироби високої наукомісткої
технології (наприклад, кольорові телевізори). І все ж нинішня модель
експорту, в якому велику роль відіграють сировина і матеріали, є
відсталою.

Ефективною формою зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна
спеціалізація і кооперування виробництва, особливо при спільному
виготовленні деталей і вузлів для телевізорів, комп’ютерів,
бурякозбиральних комбайнів тощо. Перспективною є співпраця з технічно
розвиненими країнами (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія,
Італія, Канада та ін.). На цій базі закономірно формуються міжнародні
галузеві (наприклад, автомобілебудівні) і міжгалузеві (наприклад,
агропромислові) комплекси з участю українських партнерів.

За географічною ознакою теперішні зовнішньоекономічні зв’язки України
доцільно поділити на: 1) відносини з країнами СНД і рештою держав, що
входили до складу колишнього СРСР, і 2) відносини з іншими зарубіжними
державами, серед яких виділяється підгрупа економічно найрозвиненіших
країн.

У першій групі пріоритетними с стосунки з Російською Федерацією. Україна
вивозить у Росію різноманітні машини й устаткування (тепловози, вагони,
літаки, трактори, верстати, металургійне та шахтне устаткування,
автобуси, автонавантажувачі, телевізори, сільськогосподарські машини,
комп’ютери тощо), кам’яне вугілля, хімікати, залізну і марганцеву руди,
чорні метали, продукцію АПК й ін. З Росії в Україну надходять: продукція
машинобудування (верстати, легкові та вантажні автомобілі, літаки,
сільськогосподарські машини, електровози, прилади, комплектуючі,
обчислювальна техніка і т.д.), хімікати, вироби легкої промисловості, а
також паливно-сировинні ресурси (нафта, природний газ, апатити, боксити,
лісоматеріали).

Різносторонніми були зв’язки України з іншими державами, що входили до
колишнього СРСР (Білорусь, Казахстан, країни Балтії, Закавказзя,
Середньої Азії, Молдова). На ринок цих держав з України надходили
машини, вугілля, прокат чорних металів, міндобрива, шини, цемент, шифер,
овочеві консерви, мука, макаронні вироби, м’ясо. В Україну ж завозилися
трактори, вантажні автомобілі, електровози, вагони, радіотехніка,
поліметалеві руди, кольорові метали, нафта і нафтопродукти, природний
газ, бавовна.

Проте в останні роки традиційні зв’язки порушилися. У 1991 р. Росія
поставляла Україні на рівні 21-39% від обсягу міжурядових угод
екскаватори, вантажні автомобілі, шини для легкових автомобілів, сталеві
труби, прокат чорних металів, папір, штапельну пряжу, на рівні 42-82% —
кальциновану соду, ділову деревину, товарну целюлозу, цемент, нафту.
Тепер ці поставки скоротилися, або й зовсім припинилися. Білорусь
відвантажила лише 20-45% від запланованого обсягу шин, вантажних
автомобілів, тракторів, шиферу, скреперів, пасажирських ліфтів,
деревно-волокнистих плит, Казахстан — 20% цементу, Азербайджан — 58%
авіаційного бензину, 77% об’ємної пряжі, Киргизстан — 60% бавовняної
пряжі, Туркменія — 21% бавовни-волокна, Узбекистан — 60% натуральної
вовни.

У географічній структурі експорту України за межі колишнього СРСР
традиційно провідне місце займали країни Центрально-Східної Європи. У
1991 р. продукція нашої держави надходила у 107 країн. У цій групі за
імпортом із України домінували Румунія, Чехія, Словаччина, Польща і
колишня Югославія, за експортом до нас — ФРН, Польща, Чехія і
Словаччина.

Перспективною формою міждержавних зв’язків с економічна інтеграція
суміжних прикордонних територій. У травні 1992 р. у Сумах підписано
міжобласну угоду про дружбу, економічне та культурне співробітництво між
сусідніми областями України і Росії — Сумською, Чернігівською,
Бєлгородською, Брянською і Курською.

У Дебрецені (Угорщина) 14 лютого 1993 р. міністри закордонних справ
України, Польщі та Угорщини підписали Декларацію про співробітництво
народів Карпатського Єврорегіону, в якій офіційно проголошено створення
інтер-регіональної асоціації. В урочистому засіданні взяв участь і
представник уряду Словаччини, яка стала асоційованим членом
міжрегіонального формування. У ролі спостерігачів на зустрічі були
присутні представники Румунії.

До складу асоціації “Карпатський Єврорегіон” увійшли: Закарпатська
область України, Кросненське і Перемиське воєводства Польщі, окреси
Бардейов, Свіднік, Гуменне, Вранов, Міхаловце, Требішов
Східно-Словацького краю Словаччини, деякі райони Угорщини. Єврорегіон є
відкритою системою. До нього можуть приєднуватись інші близькі території
Карпат. Учасниками вже стали також Львівська, Івано-Франківська і
Чернівецька області України.

Простежуються певні закономірності у територіальній структурі
експортного виробництва України. Як видно з цих таблиць, найвища
просторова концентрація експортного потенціалу припадає на Східний і
Придніпровський економічні райони. Це зумовлено високим рівнем
індустріального розвитку даних регіонів. Тут сформувались три потужні
експортні бази: Донецька вуглеекспортна, Криворізька
залізорудноекспортна і Донецько-Придніпровська за експортом продукції
чорних металів і машинобудування.

Україна активно включається у нові форми міжнародної економічної
співпраці — прямі зв’язки підприємств, спільне підприємництво,
спеціальні економічні зони. Прямі економічні зв’язки передбачають
різнобічне співробітництво без посередників (міністерств, інших
суб’єктів) за моделлю “підприємство—підприємство”. Вони включають обмін
деталями і вузлами, новими технологіями, досвідом праці, спільну
науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу, і У 1990 р. експорт
продукції за прямими зв’язками досяг 361,1 млн інвалютних крб., імпорт —
286,5 млн інвалютних крб. Усі регіони включились у цю форму зв’язків.
Але найбільший обсяг експортно-імпортних операцій за прямими зв’язками
мали Одеська, Донецька, Харківська, Закарпатська, Львівська і
Тернопільська області.

Набувають популярності в Україні міжнародні спільні підприємства (СП).
За їх допомогою передбачається розв’язати такі завдання: впровадження у
виробництво найпрогрссивнішої техніки і технології, передових методів
управління в ринкових умовах, виробництво конкурентоздатних товарів на
експорт, збагачення внутрішнього ринку якісними предметами народного
споживання і т.д. На 1 січня 1991 р. в Україні зареєстровано 209 СП, 113
з яких уже діяли. У створені СП брали участь фірми і організації 33
зарубіжних країн. Зокрема, за участю фірм США і Німеччини створено по
12 СП, Болгарії — 11, Австрії — 10, Польщі та Угорщини — по 7,
Канади, Франції і Швейцарії — по 5, Австралії, Бельгії, Великобританії,
Італії і колишньої Югославії — по 4. Кількість зайнятих на цих
підприємствах становила 13,9 тис. чол., у т.ч. громадян України — 13,8
тис. На 1 січня 1992 р. уже налічувалось понад 500 СП, 265 з яких
здійснювали виробничу діяльність.

Зовнішньоторговельний оборот України у 1992 р. (без вивозу до країн
колишнього СРСР) становив 5 982 млн доларів (експорт — 3840, імпорт —
2142). У товарній структурі експортних поставок домінували сировина,
матеріали і товари народного споживання (близько 90%). Частка
машинобудівної продукції не перевищувала 7%.

У географічну структуру зовнішньоторговельних операцій входили партнери
із 116 країн. Найбільше української продукції у 1992 р. експортувалося у
Китай (679,7 млн доларів), Чехію і Словаччину (разом 421,3), Туреччину
(323,1), Італію (282,3 млн доларів). Основні ж імпортні надходження йшли
з Німеччини (246,6 млн доларів), Італії (217,9), Чехії і Словаччини
(разом 198,2), Республіки Корея (194,8 млн доларів).

Нарощувався процес створення спільних підприємств. На 1 січня 1993 р.
функціонувало 812 СП (із 1203 зареєстрованих), що більш як утричі
перевищувало їх кількість на початок 1992 р. Виробництвом продукції
(машинобудування, металургії, хімії, переробки сільськогосподарської
продукції) займались 649 СП. Обсяг їх виробництва дорівнював 66,9 млрд
крб., експорт товарів — 105 млн доларів, імпорт — понад 200 млн доларів.
За кордон вони вивозили сировину, метал, паливо, товари народного
споживання. Найважливішими товарами їхнього імпорту були машини,
устаткування, запчастини, засоби обчислювальної та організаційної
техніки, харчосмакова продукція.

Перспективним є створення в Україні спеціальних (їх ще називають
вільними чи особливими) економічних зон. Така зона — це певна
господарська територія з високим ступенем самоуправління і значним
пільговим режимом, що виділена для широкого залучення іноземного
капіталу, передової техніки і технології, управлінського і
маркетингового досвіду. Певна річ, така зона повинна бути економічно і
соціальне високоефективною, забезпечувати випуск конкурентоздатної
продукції (послуг) на рівні сучасних світових стандартів як на
внутрішній, так і на зовнішній ринки. Покладено початок організації зон
у Закарпатській, Донецькій і Чернівецькій областях, Одесі та
Іллічівську.

Україна активно включається у міжнародне науково-технічне
співробітництво. Академія наук України встановила прямі зв’язки з
науковими закладами Австрії, Італії, Франції, . Румунії, Чехії,
Словаччини, Китаю, Індії, Південної Кореї. Активні контакти
підтримуються з Лондонським Королівським товариством. Баварською
академією наук, французьким університетом Тулузи. Учасниками міжнародних
наукових відносин є 39 академічних інститутів, університети, інститути.

Технічне співробітництво України з зарубіжжям здійснюється у формі
обміну новою технікою і технологією, досвідом. Зокрема, наші
підприємства технічно модернізуються за участю відомих фірм
високорозвинених країн світу. Наприклад, швейцарська фірма
“Інтерпластика” технічно переоснастила львівське виробничо-торговельне
об’єднання “Весна” і нині верхній жіночий одяг зі Львова користується
попитом на європейському ринку. Цьому сприяє і спільне
українсько-бельгійське підприємство з участю об’єднання “Весна”.

Є приклади успішного виходу України на міжнародний науково-технічний
ринок. Донецький концерн “Інтер-комп’ютер” з філіями в Києві,
Дніпропетровську і Ялті збуває свою продукцію на німецькому ринку, а в
перспективі має намір реалізовувати її у США і Канаді.

Інтеграція України у світові економічні процеси повинна грунтуватися на
міцних міжнародних фінансово-кредитних зв’язках. Тут велика роль
належить банківській системі. Крім Національного банку України, в цій
системі важливе місце посідає спеціалізований Експортно-імпортний банк
України. Він має дев’ять відділень — у Києві, Харкові, Донецьку,
Дніпропетровську, Львові, Одесі, Ужгороді, Ізмаїлі, Ялті. У банк
надходить податок від усіх валютних доходів українських підприємств.

Міжнародною проблемою України є виплата зовнішнього боргу колишнього
СРСР. Ця частка сягає 16,4%, або 12,5 млрд доларів США.

У грудні 1992 р. у Мінську підписана угода про створення спільного банку
країн СНД, покликаного своїм посередництвом ліквідувати взаємні борги
держав і стабілізувати їх економіку.

Україна 12 листопада’ 1992 р. вийшла 3 рубльової зони, тобто на її
території припинено функціонування рубля в грошовому обігу. Єдиним
законним засобом платежу став український карбованець, представником
якого в готівковому обігу виступає купон.

27 квітня 1992 р. прийнято рішення про прийом України в найважливіші
світові фінансово-кредитні організації — Міжнародний валютний фонд (МВФ)
і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який ще називають
Всесвітнім банком. Це міжурядові спеціалізовані установи 00Н, засновані
в 1944 р.

Ефективною формою міждержавних зв’язків є інтуризм. Він перетворився у
важливу галузь господарства світу, приносячи щорічно до 200 млрд доларів
прибутку (у цінах 1990 р.). В Іспанії, наприклад, міжнародний туризм дає
до 17 млрд доларів прибутку, або 30% від її експорту. Частка інтуризму в
експорті Італії становить 11%, Данії та Австрії — по 8%.

Україну щорічно відвідує понад 250 тис. інтуристів, або 12% від обсягу
країн СНД, 0,05-0,06% — від світового рівня (початок 90-х років). У сумі
доходів частка республіки становить відповідно 12,5 і 0,02-0,03%. Отже,
роль нашої держави у світовому обміні туристами незначна. Слід повніше і
ефективніше використовувати такі види туризму, як
маршрутно-пізнавальний, курортно-оздоровчий, діловий, ярмарковий,
конгресний, лікувальний, лижний, а також туризм з метою навчання,
полювання, рибальства, релігійний. Україна має для цього всі умови. На
думку експертів Всесвітньої туристської організації (ВТО), міжнародний
туризм у перспективі розвиватиметься у трьох напрямах: 1) як молодіжний,
2) економічно активного населення, 3) людей віком понад 55 р.

Вимагають оперативного вирішення і проблеми управління туризмом, якими в
Україні зайнято близько 750 організацій (середина 1992 р.). Міжнародний
інтуризм входить в управлінську сферу “Укрінтуру”, “Супутника”,
об’єднання по туризму Ради Федерації незалежних профспілок. У 1992 р.
при Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків України створено
управління у справах туризму. Певний подібний структурний елемент
потрібен і в системі Верховної Ради республіки. Та й туристичні
організації країни повинні б утворити свій всеукраїнський орган
(наприклад, Раду), який би представляв інтереси галузі перед державними
структурами.

Інтуристська галузь має дві нероздільні грані: 1) експортну (організація
туристських поїздок за кордон) і 2) імпортну (обслуговування інтуристів
в Україні). .

Україна активно співпрацює з іншими державами в галузі освіти і
культури. З 1954 р. вона є членом спеціалізованої установи 00Н з питань
освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), штаб-квартира якої розміщена у
Парижі. Вища школа України тісно контактує з зарубіжними партнерами у
взаємній підготовці фахівців, обміні практикантами,
викладачами-стажерами, аспірантами. До нас приїжджають для читання
лекцій студентам викладачі з Росії, Швеції, Швейцарії, Болгарії, інших
країн (лекції з менеджменту, маркетингу, біржової діяльності).

У 1992 р. Україна, зокрема Львівський університет, включилась в роботу
Балтійського університету — об’єднання вчених і студентів 13 країн, що
діє на базі університету шведського міста Уппсала. Вчені кафедр
економічної і соціальної географії та політичної географії і
країнознавства координують роботу по розробці оглядового атласу
“Балтійський регіон: народи і країни”.

Значну роботу серед зарубіжних громадян проводять національно-культурні
товариства України. Зокрема, слід відзначити діяльність Українського
товариства дружби і культурних зв’язків із зарубіжними країнами і
Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном (товариство
“Україна”), Перше з них налагодило сталі контакти майже з 900
громадськими організаціями і з понад 300 відомими громадськими діячами
із 102 країн світу. Товариство “Україна” співпрацює з 50 організаціями
зарубіжних українців Польщі, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії,
країн Західної Європи, США, Канади, Латинської Америки, Австралії.

З міжнародним світом тісно пов’язаний Союз Українок (СУ), створений
(точніше відновлений, бо був ліквідований більшовиками у 1939 р.) 20-21
грудня 1991 р. у Києві на Першому Всеукраїнському установчому з’їзді.
Осередки зарубіжних союзів українок засновані у всіх державах світу, де
компактно проживають українські родини.

Одним із чинників дальшого розвитку охорони здоров’я і медичної науки в
Україні є її інтеграція у світові медичні структури.

Помітною подією у галузі міжнародної співпраці став III конгрес Світової
Федерації Українських Лікарських Товариств (СФУЛТ), що відбувся у Києві
(3-10 серпня) і Львові (10-17 серпня 1990 р.). Це Товариство було
засноване в травні 1977 р. у Чікаго, США. Воно організаційно об’єднало
всі українські лікарські товариства в діаспорі. Конструктивні зв’язки
українських лікарів світу сприяють прогресові медицини в Україні,
поліпшенню охорони здоров’я нашого народу.

Самостійно і впевнено Україна виходить на міжнародну спортивну арену.
Досить успішним був перший виступ нашої команди на Всесвітній шаховій
Олімпіаді в столиці Філіппін Манілі (1991 р.), де команда українок
посіла друге місце. Ще більш впевненою стала гра наших спортсменів на
командному чемпіонаті Європи в угорському місті Дебрецені (1992 р.), де
жінки вибороли золоті медалі, а чоловіки — срібні, а також на зимовій
Олімпіаді в Ліллехаммері (Норвегія), де юна українська спортсменка
Оксана Баюл здобула золоту нагороду в одиночному фігурному катанні на
ковзанах.

Екологічна ситуація в Україні настільки складна, що стала ланкою
глобальної проблеми людства. Досить назвати аварію на Чорнобильській
АЕС, яка викликала радіоактивне забруднення суміжних територій України,
Білорусії й Росії. Отже, участь нашої держави у світовому екологічному
співробітництві вкрай необхідна. І Україна активно включається у це
співробітництво. Вона співпрацює з Програмою ООН по навколишньому
середовищу (ЮНЕП), заснованою 15 грудня 1972 р. Українська делегація
була учасником Конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку,
що відбулася в червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро (Бразилія) з участю
керівників 176 країн. У Львові в 1990 р. на міжнародній конференції з
питань захисту навколишнього середовища створено Міжнародний
інститут-асоціацію регіональних екологічних проблем (МІ-АРЕП).

Після тривалого переслідування відроджується поліструктурна релігія
України. Так, на першому синоді єпископів Української Греко-Католицької
Церкви (УГКЦ), що відбувся у Львові 17-31 травня 1992 р., крім
вітчизняних владик, вирішували проблеми церкви зарубіжні учасники з
Канади, США, Польщі, Хорватії, Німеччини, Франції, Великобританії,
Австралії, Бразилії. Встановилися контакти УГКЦ з Ватиканом — центром
Католицької церкви всього світу. У Римі знаходиться Український центр,
куди входять Собор святої Софії, Український католицький університет
імені Папи Климентія, Українська мала семінарія. Українські церкви
беруть участь в екуменічному русі за створення всесвітньої християнської
церкви. Центром цього руху є Женева (Швейцарія).

Україна переживає складні часи державотворення і становлення ринкової
економіки. І тут дуже багато важить єдність світового українства. Такому
єднанню вельми сприяли Конгрес українців держав колишнього Радянського
Союзу, що відбувся в Києві 22-23 січня 1992 р., а також Всесвітній форум
українців (ВФУ), який теж проходив у Києві 21-24 серпня 1992 р. На
форумі створено Всесвітню українську координаційну раду, прийнято
Маніфест політичних партій, рухів, об’єднань, угруповань, громадських
організацій України, екзильних адміністрацій зарубіжного українства. У
ньому виражена основна ідея форуму: домогтися єдності всього українства
світу в ім’я вирішення головного завдання — побудови повноцінної держави
України, матері всіх своїх дітей.

4. ПЛАТІЖНИЙ ТА ТОРГОВЕЛЬНИЙ БАЛАНСИ

Платіжний баланс — це категорія, в якій знаходять вартісний вираз
зовнішньоекономічні відносини країни зі світом. У ньому відбиваються
результати міжнародних економічних відносин. Він найповніше (кількісно
та якісно) виражає масштаби, структуру й характер зовнішньоекономічних
операцій країни, її участь у світовому господарстві.

Платіжний баланс — це співвідношення між сумою надходжень, одержаних
даною країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордоном
за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць). На його формування
впливає ряд факторів: масштаби економічного потенціалу країни, сутність
її участі у світовому поділі праці та ін.

Платіжний баланс — це документ, що відображає всі операції з грошима,
які обслуговують зовнішньоекономічні зв’язки держави; це баланс між
усіма доходами, які Україна отримує від іноземних держав у результаті
зовнішньоекономічної діяльності, і всіма платежами, які вона здійснює
зарубіжним державам. Облік платежів з усіх зовнішньоекономічних операцій
відбувається за принципом подвійної бухгалтерії. Наприклад, гроші, які
надійшли за рахунок експорту, оприбутковуються зі знаком “плюс” (як
прибуток), а гроші, що йдуть за кордон (наприклад, виплата за імпорт),
записуються в платіжний баланс зі знаком “мінус” (як витрати). Різниця
між доходами й витратами із зовнішньоекономічних операцій називається
“сальдо платіжного балансу”. Воно може бути позитивним або негативним. В
останньому випадку держава буде мати “дефіцит платіжного балансу”. Це
може негативно позначитися на стабільності обмінного курсу національної
валюти.

Стан платіжного балансу визначається діючою міжнародною валютною
системою і в свою чергу впливає на її функціонування. Україна розробляє
платіжний баланс за схемою й методикою Міжнародного валютного фонду.

Платіжний баланс включає: торговельний баланс; платежі та надходження за
послуги, некомерційні платежі, доходи від зарубіжних інвестицій, рух
довгострокового та короткострокового капіталів і валютних резервів.

Усі елементи платіжного балансу ділять на 3 групи:

1. Частина платіжного балансу, яка відображає експорт і імпорт,
називається торговельник балансом держави (тобто платіжний баланс ширше
торговельного). Торговельний баланс — це співвідношення вартості
експорту та імпорту даної країни з її торговельними партнерами. На цю
групу припадає переважна сума платежів, які здійснюються за зовнішніми
платіжними зобов’язаннями.

Якщо експорт перевищує імпорт, то торговельний баланс вважається
позитивним (або активним), а якщо імпорт перевищує експорт — негативним
(або пасивним). Крім того, у першому розділі платіжного балансу
відображається торгівля послугами (туризм, послуги зв’язку, утримання
військових баз за кордоном). Загальний підсумок по торговельному балансу
й обліку послуг показує “сальдо з поточних операцій”.

2. Баланс послуг і некомерційних платежів — це платежі й надходження за
користування іноземним транспортом; розрахунки за страхування; оплата
поштово-телеграфних послуг, комісійних операцій, туризму, культурного
обміну, приватних переказів (заробітної плати, спадщини, стипендій,
пенсій), утримання дипломатичних і торгових представництв; доходи від
інвестицій (проценти й дивіденди з капіталовкладень); платежі за
ліцензії, технічну допомогу, гонорари, використання винаходів і
військові витрати за кордоном.

Торговий баланс і баланс послуг та некомерційних платежів утворюють
баланс (рахунок) поточних операцій (поточний платіжний баланс), у якому
відображається процес обліку товарів і послуг, а також односторонні
разові платежі.

3. Баланс руху капіталів (рахунок операцій з капіталом) відображає
купівлю й продаж закордонних активів, отримання довгострокових і
короткострокових позик. Кошти, надані іншим державам або іноземним
підприємствам, розглядаються як відплив капіталу, а позики, одержані від
інших держав,— як приплив. У третьому розділі виділяються операції, не
пов’язані з комерційною діяльністю. Вони є засобом урівноваження сальдо
платіжного балансу — наприклад, зменшення його дефіциту. З цією метою
використовуються продаж золота, залучення нових кредитів, відстрочка
платежів з кредитів, отриманих раніше, і виплати відсотків за їх
користування. Усі ці операції мають особливе призначення — поліпшити
стан платіжного балансу, і тому виділяються в окремий розділ.

Баланс руху капіталів фіксує надходження в Україну з інших держав
інвестицій та кредитів і такий же рух капіталів за кордон. Вони можуть
використовуватися для придбання матеріальних чи фінансових активів.
Існує тісний взаємозв’язок між балансом поточних операцій і балансом
руху капіталів.

Хоча платіжний і розрахунковий баланси мають однакову структуру, різниця
між ними полягає в тому, що в розрахунковий баланс включаються виплати й
зобов’язання країни відносно інших країн, у тому числі непогашені, а в
платіжний баланс — фактичні надходження й платежі. Таким чином,
розбіжності між платіжним і розрахунковим балансами відображають ступінь
розвитку міжнародних кредитних відносин, які визначають розрив (лаг) у
часі між виплатами й надходженнями. Платіжний баланс за своїм
результатом може не збігатися з розрахунковим.

Платіжні баланси не можуть бути незбалансованими, тому що всі три їх
складові (рахунки поточних операцій, рахунки капіталів, розрахунки з
офіційних міжнародних резервів) у сумі мають дорівнювати нулю. Коли
кажуть про дефіцит платіжного балансу, то йдеі ться про баланс рахунків
поточних операцій і руху капіталів.

Таким чином, платіжний баланс є головним статистичним документом, що
відображає зовнішньоекономічні операції України. Його стан має важливі
наслідки для економіки. Наприклад, сильні коливання сальдо з поточних
операцій (у той чи інший бік) небажані, тому що різке збільшення
позитивного сальдо призводить до швидкого зростання грошової маси й тим
самим стимулює інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо може
спричинити “обвальне” зниження обмінного курсу, а отже, хаос у
зовнішньоекономічних операціях України. Саме тому держава активно
регулює платіжний баланс, використовуючи контроль операцій з офіційними
міжнародними резервами, зміни обмінного курсу.

Стан платіжного й торговельного балансу держави справляє великий вплив
на валютний курс і валютну політику.

Ефективність міжнародної торгівлі тісно пов’язана з рухом валютних
курсів. Валютний курс — це ціна грошової одиниці даної національної
валюти, вираженої в грошах іншої країни. Існуючий курс обміну двох валют
приблизно відповідає співвідношенню їх купівельної спроможності на даний
час. Характер заходів, здійснюваних країнами для подолання
незбалансованості, залежить від прийнятої системи валютних курсів.

Залежно від того, куди надходять платежі, вони заносяться або в графу
“доходи”, або в графу “витрати” (відповідно кредит і дебіт).

Доходи: 1) експорт товарів, 2) експорт послуг, 3) доход від інвестицій
за кордоном, 4) трансфертні платежі від іноземців у країну, 5) придбання
іноземцями активів даної країни.

Витрати: 1) імпорт товарів, 2) імпорт послуг, 3) доход від іноземних
інвестицій країни, 4) трансфертні платежі іноземцям з країни, 5)
придбання громадянами країни іноземних активів (акцій, облігацій,
валюти).

Таким чином, угоди між партнерами різних країн призводять або до
відпливу грошей з країни, або до їх притоку. Імпорт товарів, інвестицій
іноземних корпорацій або безоплатні перекази грошей на адресу родичів —
це приклад міжнародних оборудок, які призводять до відтоку грошей з
країни. Експорт товарів, іноземні інвестиції у вітчизняні корпорації або
грошові подарунки від родичів з-за кордону сприяють припливу грошей у
країну.

У кінці кожного року визначають, що більше — приплив чи відплив. Якщо
відплив більший, ніж приплив, утворюється дефіцит платіжного балансу,
який означає, що наші імпортні (витратні) операції створили попит на
більший обсяг іноземної валюти, ніж могли забезпечити наші експортні
(доходні) операції. Дефіцит фінансується або позикою з-за кордону, або
продажем частини активів. Нестача надходжень іноземної валюти може
поповнюватися також із офіційних резервів Національного банку України.
Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому стійкі або тривалі
дефіцити платіжних балансів, які мають фінансуватися за рахунок їх
резервів, неминуче призведуть до їх виснаження. У цьому випадку країні
доведеться вжити заходів з метою забезпечення збалансованості платіжного
балансу.

5. ВАЖЕЛІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Держава повинна забезпечити експортерам протекціоністський захист на
всіх рівнях: юридично-правовому (за допомогою законодавчих актів, митних
бар’єрів), міжнародно-політичному та рекламно-пропагандистському. Вона
має організувати кредитування й підтримку експортерів
конкурентоспроможних на світовому ринку товарів, створити орган зі
страхування експортних операцій та інвестицій, що додасть впевненості й
сміливості нашим експортерам, які виходять на світові ринки. Дуже
важливим і ефективним чинником має стати фіскальна політика держави в
зовнішньоекономічній діяльності. Податкові пільги щодо експорту
продукції машинобудування та сприятливе митне регулювання слід поєднати
з державним стимулюванням інвестицій науково-дослідних робіт, що
здійснюються з метою впровадження у виробництво конкурентоспроможних
товарів і технологій. Підтримка й заохочення українського експортера,
захист економічних інтересів України мають стати визначальними в її
зовнішньоекономічній діяльності.

Треба створити розгалужену систему зовнішньоторговельних організацій,
представництв, торгових домів, які б займалися проблемами просування
товарів на світові ринки, рекламою, виставками та реалізацією продукції
українських підприємств. Створення й розвиток інфраструктури зовнішньої
торгівлі покладено на Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків та
торгівлі України.

Потрібні відповідні фінансові структури та механізм вирішення питання
щодо надання Україною цільових кредитів у національній валюті зарубіжним
державам і підприємствам під закупівлю вітчизняної продукції. Цільові
кредити сприятимуть експорту вітчизняної продукції та просуванню наших
товарів на нові ринки збуту, підвищенню попиту на них. Кредити треба
повертати з процентами, бо, надаючи іноземним партнерам цільовий кредит
для закупівлі продукції наших підприємств, ми перекладаємо на їх плечі
частину проблем з підтримки та інвестування вітчизняних
товаровиробників. Крім того, кредитування іноземних споживачів
національною валютою сприятиме досягненню її зовнішньої конвертованості.
Необхідний також продаж наших товарів за національні валюти замовників,
якщо експортерам буде надано право купівлі товарів за цю валюту в
країні-імпортері. Для реалізації цього способу треба створити
двосторонні банки, метою яких повинно стати досягнення
взаємо-конвертованості національних валют партнерів.

Зовнішньоекономічна діяльність України має бути такою, щоб експорт та
імпорт товарів і послуг відповідали стратегічним інтересам держави й
були економічно вигідні для власних виробників, а відрахування до
державного валютного фонду забезпечували покриття загальнодержавних
потреб і сплату внутрішнього та зовнішнього боргу України.

Розвиток експорту — це основне джерело надходження капіталу в Україну;
йому держава повинна приділяти особливу увагу.

Складні проблеми, які стоять перед економікою України,— це дефіцит
бюджету, заборгованість підприємств по платежах у бюджет, що є
результатом незбалансованості податків, а також тіньової економіки.
Необхідно здійснювати заходи щодо виведення України з глибокої кризи,
серед яких важливе місце посідає всебічна підтримка вітчизняного
товаровиробника й національного виробництва. З метою зменшення
неконтрольованого експорту заборонено вивезення шкір великої рогатої
худоби, прийнято пакет документів щодо захисту підприємств металургійної
промисловості від вивезення за кордон брухту чорних металів, захисту
вітчизняної вугільної промисловості ввізним податком від дешевшого
імпортного вугілля, про податкові пільги вітчизняним товаровиробникам,
державну підтримку експортерів (повернення ПДВ на експорт). За рахунок
зняття подвійного оподаткування собівартість продукції в металургії,
сільському господарстві, переробній промисловості, машинобудуванні,
енергетиці зменшиться на одну третину.

Завдяки економічним реформам і реструктуризації промисловості
створюються сприятливі умови для припливу іноземних інвестицій.

До найбільш впливових інструментів зовнішньоекономічної діяльності
належать державні митно-тарифні системи.

Мита поділяють на фіскальні та протекціоністські. Мета фіскальних мит —
забезпечити надходження в бюджет, тому вони невисокі й охоплюють
невелику групу товарів. Протекціоністські мита використовуються для
захисту національного товаровиробника від іноземних конкурентів.

Величина мита залежить від країни. Антидемпінгові мита використовують
при оподаткуванні товарів, що продаються за цінами, нижчими від їхньої
нормальної вартості. Каральні мита мають відверто дискримінаційний
характер і ведуть до загострення відносин між країнами. Митний тариф —
систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони
оподатковуються.

Основними формами кількісних обмежень є квотування та ліцензування.
Квотування — це дозвіл на ввезення іноземних товарів лише певної
кількості й у певний період часу. Ліцензування означає, що імпортер або
експортер має одержати від державного органу спеціальний дозвіл
(ліцензію) на ввезення або вивезення товарів.

Імпортні податки запроваджуються для підвищення ціни на товари. До
імпортних податків, що широко застосовуються державою (крім мита),
належать імпортні депозити, а також численні адміністративні,
прикордонні та інші стягнення з імпорту.

Водночас держава проводить інтенсивні дії для підтримки експорту. До них
належать пряме й непряме субсидування, надання державних експортних
кредитів. У випадку зростання дефіциту торговельного балансу держава,
стимулюючи експорт і обмежуючи імпорт, сприяє скороченню товарного
дефіциту.

Головний момент валютного регулювання — це валютний курс національної
грошової одиниці.

Існує два полярно протилежних варіанти системи валютних курсів: 1)
система гнучких, або плаваючих, курсів, за якої обмін однієї
національної валюти на іншу визначається попитом і пропозицією; 2)
система жорстко фіксованих валютних курсів, за якої зміні валютних
курсів у результаті коливань попиту й пропозицій перешкоджає державне
втручання. Гнучкі валютні курси автоматично коригуються таким чином, що
в кінцевому підсумку зникають дефіцити й активи платіжних балансів, але
поряд з такими перевагами, як автоматичне усунення системи неплатежів,
дана система може породити серйозні проблеми:

1) невизначеність у торгівлі й прибутках. При укладанні довгострокових
контрактів з фіксацією курсу це може призвести до збитків однієї зі
сторін, якщо до кінця цього періоду курс змінився;

2) умови торгівлі країни можуть погіршитися при падінні
інтернаціональної вартості її валюти. Наприклад, збільшення ціни гривні
в доларах буде означати, що Україна повинна експортувати більший обсяг
товарів і послуг для фінансування певного обсягу імпорту із США;

3) нестабільність. Вільне коливання валютних курсів може впливати
дестабілізуюче на внутрішню економіку. Значні коливання курсу можуть
викликати депресію в галузях, що виробляють товари на експорт. Якщо курс
гривні падатиме, з’являться інфляційні тенденції, збільшиться експорт,
піднімуться ціни на імпорт. Якщо курс гривні зросте, скоротиться
експорт, збільшиться імпорт, може виникнути безробіття, знизиться
інфляція.

Фіксовані валютні курси встановлюються деякими країнами з метою усунення
недоліків системи гнучких курсів. При зміні попиту й пропозиції держава
для стабілізації закріпленого нею курсу валюти повинна прямо чи побічно
втручатися в функціонування валютного ринку. Існує кілька способів
такого втручання:

1. Використання валютних резервів. Для цього держава шляхом переговорів
з МВФ обговорює розмір стабілізаційного фонду для підтримки курсу
національної валюти. МВФ рекомендує також валютний коридор, коли курс
валюти може змінюватися в установлених межах.

2. Уведення прямого контролю за торговими й фінансовими потоками.
Зокрема, можна скоротити імпорт шляхом уведення мита або квот,
субсидування деяких експортних товарів. Головна проблема, яка виникає
при цьому, полягає в тому, що скорочується обсяг світової торгівлі,
деформується її структура.

3. Валютний контроль: раціонування. Уряд може висунути вимогу про продаж
йому всієї валюти, отриманої експортером. Після цього він, у свою чергу,
розподіляє, або раціонує, цей невеликий запас валюти між різними
імпортерами, яким вона потрібна. Таким чином обмежується розмір імпорту.
Негативним наслідком такого контролю є порушення зв’язків, які склалися,
дискримінація окремих імпортерів.

4. Деякі заходи внутрішнього макроекономічного регулювання, наприклад
податкова й грошова політика, за яких усувається нестача валюти,
обмежується попит на імпортні товари та ін.

Загалом система регульованих національними банками плаваючих валютних
курсів (з метою недопущення різних стрибків) визнана як переважна в
налагодженні раціональних міжнародних зв’язків.

Організація міжнародної торгівлі відіграє суттєву роль у вирішенні
центрального питання економічного життя: ідо виробляти, скільки й для
кого? Часткову відповідь на це запитання ми дали раніше.

Зовнішньоекономічна діяльність передбачає співробітництво країн, які
значно різняться національною вартістю продукції, станом платіжних
балансів, фінансово-бюджетних та грошово-кредитних систем. Конкретні
форми й засоби державного регулювання застосовуються в процесі
здійснення зовнішньоекономічної політики. Основні типи
зовнішньоторговельної політики — протекціонізм та політика вільної
торгівлі.

Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких перешкод щодо
надходження в країну іноземних товарів, проте ніколи не вдавалося
проводити її на практиці. Прихильники цієї політики — країни, які здатні
перемагати в конкурентній боротьбі.

Завдяки вільній торгівлі, яка базується на принципі порівнянних витрат,
світова економіка може досягти більш ефективного використання ресурсів і
вищого рівня добробуту. Але попри докази на користь вільної міжнародної
торгівлі ще й досі існує практика протекціонізму.

Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від
іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів щодо
зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. У цьому випадку
реально національне виробництво, захищене від іноземної конкуренції,
може опинитися під загрозою виникнення застійних явищ.

Існують такі протекціоністські заходи:

а) система протекціоністських мит, які призначені для захисту
вітчизняних товаровиробників, а також забезпечення бюджету додатковими
надходженнями від податків;

б) уведення квот на імпорт, які обмежують його понад визначену
кількість;

в) нетарифні бар’єри, до яких належить система ліцензування (вимоги від
імпортера отримання ліцензій), заборона імпорту певних товарів.
Наприклад, Великобританія заборонила імпорт вугілля, Норвегія до 1984 р.
забороняла імпорт продовольства з метою збереження національної галузі.

Чим зазвичай викликано обмеження імпорту, які аргументи висуваються на
підтримку використання обмежень зовнішньої торгівлі? По-перше, це захист
галузей, пов’язаних з національною обороною; по-друге, захист сільського
господарства; по-третє — захист більш багатих країн від напливу дешевої
робочої сили й вироблених нею товарів. У той же час застосування
тарифів, квот та інших бар’єрів робить імпортні товари й послуги
дорожчими, що відбивається на рівні життя населення.

До важливих важелів державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності належить і регулювання міжнародної міграції робочої сили,
тобто переміщення працездатного населення, зумовленого економічними
причинами. Обсяг міграційних потоків регулюється з урахуванням
професійного, вікового та соціального складу іноземної робочої сили.
Міграційні потоки поділяються на малокваліфікованих та кваліфікованих
спеціалістів.

Статус іноземних працівників установлюється державою. Він, як правило,
узгоджується з нормативними актами Міжнародної організації праці та
закріплюється регіональними чи двосторонніми угодами (у 1994 р. така
двостороння угода укладена між Україною й Польщею). У країнах
Європейського союзу відбувається вільний рух робочої сили в його межах.

В умовах переходу економіки до ринкових відносин на зовнішньоекономічну
діяльність покладаються особливі завдання. Для України першочерговим
завданням у галузі зовнішньоекономічних зв’язків стає інтеграція у
світову економіку.

6. СПЕЦИФІКА ПЛАНУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ
УМОВАХ

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою
зовнішньоекономічну діяльність. План зовнішньоекономічної діяльності
включає в себе: міжнародну торгівлю товарами й послугами;

міжнародний рух капіталу й зарубіжних інвестицій; міжнародні
валютно-фінансові й кредитні відносини; міжнародний поділ праці;
міжнародну міграцію робочої сили; міжнародну економічну інтеграцію.

Зовнішньоекономічна діяльність ґрунтується на економіці окремих держав
або світовій економіці й значною мірою залежить від них.

Основними завданнями плану є: а) поглиблення ступеня міжнародного
розподілу праці у світовому господарстві; б) зростання масштабів і
якісних змін характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою
продукцією — з чисто комерційної вона перетворилася багато в чому на
засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;
в) інтенсифікація міграції капіталів; г) швидкий обмін
науково-технічними знаннями й розвиток сфери послуг; д) збільшення
масштабів міграції робочої сили; е) прискорення й розширення процесів
інтеграції економік країн і регіонів.

Ця діяльність знаходить своє відображення, у першу чергу, в основних
планових балансах. У матеріальних балансах імпорт і експорт є частиною
ресурсів або споживання того чи іншого товару. У фінансових балансах
передбачено надходження від експортних та інших операцій, а також
платежі за імпортні товари та послуги іноземних контрагентів. У балансі
робочої сили передбачається виділення спеціалістів для роботи в системі
зовнішньої торгівлі. Планування зовнішньоекономічних зв’язків
ґрунтується на розробці плану експорту й імпорту товарів і валютного
плану (платіжного балансу).

Експортно-імпортний план складається з трьох розділів. Перший розділ —
план експорту та імпорту в розрізі країн і товарів. Номенклатура
експортних та імпортних товарів визначається насамперед торговими
угодами з тією чи іншою країною. У розрахунках плану зовнішньої торгівлі
велике значення має облік категорій і форм розрахунків. У плані
виділяються такі види розрахунків:

по клірингу (розрахунок шляхом заліку взаємних вимог і зобов’язань без
оплати готівкою);

за вільно конвертовану валюту (тобто валюту, яка визнається світовою та
яку, в принципі, можна обміняти на золото);

за замкнуту валюту (тобто валюту, яка є в обігу в одній країні або групі
країн);

у державний кредит;

у комерційний кредит.

Обсяг експорту й імпорту товарів подається в натуральному виразі й у
іноземній валюті. Для визначення вартості експортних товарів
застосовують ціни “ФОБ (вільний на борту) порт країни” (наприклад,
України). Ціна ФОБ включає ціну товару в місці продажу плюс усі страхові
й митні витрати до моменту доставки товару на борт судна або ціни
франко-кордону країни при відправленні вантажів сухопутним транспортом.

Для імпорту застосовуються ціни СІФ (вартість, страховка, фрахт) при
водних перевезеннях і ціни франко-кордон країни відправки при сухопутних
перевезеннях. Ціна СІФ зобов’язує продавця зафрахтувати судно, сплатити
вартість перевезення (фрахт) і митні витрати й страховку, узяти на себе
ризик до моменту перетинання вантажем борту судна при завантаженні.

Обсяг експорту (імпорту) у вартісному виразі визначається для торгівлі
за цінами контрактів, а за відсутності їх — за світовими цінами.

У другому розділі плану експорту й імпорту визначаються експортні
ресурси, а також постачальники продукції на експорт. План поставок
розробляється окремо для машин і устаткування, сировини, матеріалів і
товарів народного споживання.

Третій розділ — план поставки економіці імпортних товарів. Завдання
цього плану подаються у двох підрозділах: 1) машини та устаткування; 2)
сировина, матеріали й товари народного споживання.

Зведений валютний план (платіжний баланс) охоплює платежі не тільки по
зовнішній торгівлі, а й по інших формах економічних відносин, якщо їх
терміни настають у дан’ий період.

Валютний план розробляється з виділенням таких груп країн: вільно
конвертованої валюти й клірингу з вільною конверсією; замкнутої валюти й
клірингу з обмеженою конверсією. Затверджується зведений валютний план
по статтях і країнах. Надходження й платежі з усіх видів операцій
плануються в іноземних валютах.

Схема зведеного валютного плану

Назва розділу

Надходження

Видат-ки

(платежі)

/ розділ. Торгові операції (товари, торгові й накладні витрати)

// розділ. Послуги (транспорт, зв’язок, технічна та інша допомога,
страхування, туризм)

/// розділ. Неторгові операції (утримання закладів за кордоном, витрати
на відрядження, банківські операції, внески в міжнародні організації та
ін.

/V розділ. Кредити й майно (державні, комерційні, банківські кредити,
капітальні вкладення, придбання та продаж майна та ін.)

V розділ. Безоплатна допомога

Сальдо (+,—)

Щоб правильно спланувати валютні надходження від експорту товарів, з їх
суми виключають вартість тих товарів, які будуть поставлені в плановому
році іншим країнам у формі комерційного кредиту. Коли плануються платежі
для закупівлі товарів, за основу беруть імпортний план відповідного
року. Сума платежів за товари, як правило, не збігається з сумою імпорту
за цей же рік унаслідок того, що в плановому році можуть надійти платежі
за товари, які були ввезені в країну за імпортними планами в минулі
роки. У плановому році передбачаються також авансові платежі за товари
(устаткування), які будуть поставлені в країну в наступному році або
навіть пізніше і знайдуть відображення в імпортних планах відповідних
років.

У минулому в країнах, що входили до колишнього СРСР, активно розвивався
процес становлення національних систем валютно-грошових відносин і
дезінтеграції та розпаду рублевої зони. За цих умов особливої ваги
набуло питання налагодження цивілізованих валютних відносин між цими
країнами, бо вони є й будуть упродовж тривалого часу основними
економічними партнерами. На нинішньому етапі першочерговим завданням є
утворення між країнами, що входили до колишнього СРСР, ефективної
платіжно-розрахункової системи, заснованої на конвертованості
національних валют, прямих (не лише міждержавних, а й кореспондентських)
зв’язках комерційних банків. Така система могла б сприяти успішнішому
розв’язанню проблеми неплатежів та незбалансованих розрахунків, що
досягли критичного стану.

Планування зовнішньоекономічної діяльності здійснюється державними
органами управління зовнішньоекономічною діяльністю, причому принципова
структура інституцій, які керують зовнішньоекономічною сферою, і в
промислове розвинених країнах, і в країнах, що розвиваються, приблизно
однакова.

В Україні система управління зовнішньоекономічною діяльністю включає
Кабінет Міністрів України, Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків та
торгівлі. Національний банк, Держмитком, Експортно-імпортний банк.
Міністерство закордонних справ. Державну податкову адміністрацію,
Держкомстат України.

Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України здійснює
функції керівництва, регулювання й контролю в галузі зовнішньої
торгівлі, готує розпорядження й стежить за їх виконанням усіма
підвідомчими йому організаціями. Нині міністерство виконує такі важливі
функції: розробляє та здійснює методичні та загальні заходи, націлені на
розвиток торгових відносин з іноземними державами; розробляє проекти
торгових договорів, угод і конвенцій з питань зовнішньої торгівлі,
провадить переговори з іноземними державами й підписує за повноваженнями
свого уряду торгові договори й угоди, контролює їх виконання; складає
проекти експортно-імпортних зовнішньоторгових планів, регулює та
контролює їх виконання, намічає заходи щодо контролю якості експортних
та імпортних товарів; регулює та контролює діяльність експортних та
імпортних об’єднань, торгових представництв за кордоном та торгових
радників при посольствах і місіях своєї країни; розробляє та здійснює
заходи щодо валютно-фінансових питань, регулює надходження платежів за
зовнішньоторговими операціями; вивчає питання транспортування
зовнішньоторгових вантажів і контролює виконання планів перевезень
товарів; спостерігає за виконанням наказів, постанов і правил, які
стосуються зовнішньої торгівлі; видає експортні й імпортні ліцензії,
реєструє контракти; займається добором, підготовкою та розстановкою
кадрів.

Як правило, основною структурною одиницею Міністерства
зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України є управління. За
характером діяльності всі управління міністерства можна об’єднати в три
групи:

1. Торгово-політичні управління (регіональні) займаються питаннями
розвитку торгових відносин з окремими групами країн;

вони розробляють основи торгової політики країни, а також заходи щодо
зміцнення економічних зв’язків із зарубіжними країнами.

2. Головні товарні (галузеві) управління здійснюють контроль за
виконанням експортних та імпортних планів, вивчають комерційні умови
експорту й імпорту, розглядають заявки іноземних держав на поставку й
закупівлю товарів, провадять з іноземними делегаціями переговори з
питань експорту й імпорту, спостерігають за товарною структурою
зовнішньої торгівлі, видають дозволи на ввезення і вивезення товарів,
беруть участь у підготовці типових контрактів і загальних умов поставок.

3. Функціональні управління й відділи. Існує кілька видів таких
управлінь — наприклад, договірно-правове (готує проекти торгових
договорів і угод, урядових постанов; контролює виконання правових норм
договорів і угод), валютне управління (складає валютні баланси по
торгівлі з окремими країнами, видає дозволи на платежі в іноземній
валюті), управління цін (здійснює загальний контроль за дотриманням цін
відповідно до умов контрактів) тощо.

Торгові представництва країни в іноземних державах захищають за кордоном
права своєї країни. Вони підпорядковуються безпосередньо Міністерству
зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України та виконують такі
функції й завдання:

1) представляють інтереси своєї країни, регулюють питання в галузі
зовнішньої торгівлі та сприяють розвитку торгівлі й інших господарських
відносин своєї країни з країною перебування торгового представництва;

2) вивчають економічні умови зовнішньоекономічних зв’язків і кон’юнктуру
ринків країни перебування, ураховуючи інтереси зовнішньої торгівлі своєї
країни, і надають відповідну інформацію Міністерству
зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України й Міністерству
закордонних справ України, а також зовнішньоторговим та іншим
зацікавленим організаціям і компаніям своєї країни.

Національний банк України відіграє важливу роль в управлінні
зовнішньоекономічною діяльністю за допомогою валютно-фінансових
інструментів, передусім регулюванням курсу національної валюти, який
безпосередньо впливає на експортно-імпортні потоки.

Експортно-імпортні банки здійснюють кредитно-розрахункові функції від
імені уряду.

Держмитком України виконує безпосередній контроль за
експортно-імпортними потоками на митному кордоні України. Він формує
митну статистику, розробляє митні правила й процедури, здійснює митні
збори, мита й податки, керує регіональними митними організаціями та
контролює дотримання ними законодавства й правил митної справи; вивчає
питання митної політики, готує проекти митних тарифів, бере участь у
розробці проектів міжнародних угод у частині, яка стосується митної
справи.

Міністерство економіки України координує всю планово-економічну та
зовнішньоторговельну діяльність, здійснює підготовку проектів документів
із цих питань.

Міністерство закордонних справ України сприяє визначенню
зовнішньоекономічних орієнтирів і здійснює зовнішньополітичне
забезпечення інтересів національних експортерів та імпортерів.

Кабінет Міністрів України здійснює координацію діяльності органів, які
беруть участь у процесі управління зовнішньоекономічною діяльністю,
керує процесом погодження й прийняття національної зовнішньоекономічної
стратегії, політики та законодавства головними органами державної влади
України.

Усі вищенаведені органи регулювання зовнішньоекономічної діяльності є
учасниками розробки її планів, основним завданням яких є збільшення
частки експорту товарів і послуг та скорочення імпорту.

Торгівля товарами й послугами завжди була однією, з важливих форм
міжнародних відносин. Вона може бути предметом протистояння або
співробітництва, але в кожному разі є об’єктом конкуренції.

Експорт та імпорт займають настільки важливе місце у виробництві й
споживанні промислове розвинених країн з ринковою економікою, що раптове
закриття кордонів здається неймовірним.

Реальна взаємозалежність держав у комерційній галузі неминуче є джерелом
напруги. Ця ситуація не нова: в історії багато конфліктів виникали в
результаті розходжень у комерційних інтересах. Сьогодні обмін рішуче
впливає на процеси економічного розвитку та збагачення держав. Проблеми
зовнішньої заборгованості зумовлюють переміщення власності й центрів
прийняття рішень із країн з негативним у країни з позитивним платіжним
сальдо.

Тільки жорстка економічна політика може підірвати подібні процеси: для
багатьох країн наслідком міжнародного обміну є “зовнішнє попередження”,
з яким урядам і громадській думці інколи важко погодитися. Сьогодні
міжнародне співробітництво розвивається тими ж темпами, що й торгівля.
Держави прагнуть вирішувати свої конфлікти в цій галузі шляхом
переговорів. І завдання всіх — знайти спосіб конвергенції національних
інтересів шляхом збільшення економічної інтеграції на міжнародному
рівні.

Що стосується України, то в ній відсутній ефективний механізм
зовнішньоекономічних зв’язків. Тому під час його розробки доцільно
виходити з таких теоретичних принципів: включення України в систему
міжнародних економічних відносин на постійній основі; поетапний перехід
від державно-адміністративної монополії на зовнішньоекономічну
діяльність до саморегульованої системи, яка забезпечує економічну
безпеку України; використання як основних критеріїв ефективності
міжнародного економічного співробітництва вигоди й доцільності з точки
зору інтересів України, подолання економічної прив’язки до країн СНД і
перехід до взаємодії з усіма країнами світу. Україна стоїть на шляху
формування необхідної законодавчої бази, створення відповідного
економічного середовища й розвитку вищеназваних інституційних структур.

Передусім Україні необхідно вирішити ряд специфічних питань: залучення
іноземної валюти в країну, створення валютного фонду й ринку валют,
організація валютної біржі. Перші кроки в цьому напрямі вже зроблено.
По-перше, для організації та функціонування Української валютної біржі
прийнято ряд документів з удосконалення валютного регулювання. У 1996 р.
проведена грошова реформа й стабілізація національної грошової системи.
Розробляються спеціальні державні програми заохочення іноземних
інвестицій. У сфері зовнішньоекономічної діяльності держава фінансує
експортні програми, освоєння нових видів продукції, упровадження у
виробництво нової техніки, видає експортерам субсидії для покриття
різниці між високою внутрішньою ціною товару й низькою ціною
аналогічного товару за кордоном.

Міжнародний обмін послугами стає вагомим фактором економічного
зростання, а тому Україна вже розпочала й продовжує обслуговувати
міжнародні зв’язки, оскільки вона має різноманітні транспортні та
комунікаційні системи.

Україна може взяти участь у спорудженні нафто- й газопроводів,
транспортних коридорів. Вона має благодатні умови для розвитку
іноземного туризму, що буде сприяти не тільки збільшенню валютних
надходжень, а й розвитку довіри та взаєморозуміння між народами. Україна
повинна стати важливим регіональним центром торгівлі валютою, зберігання
грошей та кредитних операцій. Важливим напрямом співробітництва є
розширення міжнародних культурних і спортивних зв’язків.

Слід зазначити, що слабка активність України в міжнародному розподілі
праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам.

7. ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ СВІТУ

Зовнішньоекономічні зв’язки в сучасних умовах стають могутнім засобом
прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки.
Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без
інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і
послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати
час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний
прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню
сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв’язанню
багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв’язки стають
одним з основних чинниківрозвитку господарства України.

Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики
створюють Закони України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (квітень
1991 р.), “Про вільні економічні зони” (жовтень 1992р.), “Про іноземні
інвестиції” (березень 1993р.). Концепція Закону “Про зовнішньоекономічну
діяльність” грунтується на використанні можливостей ринкової економіки,
яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано
механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен
забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі
умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням
господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

Кабінет Міністрів здійснює зовнішньоекономічну політику відповідно до
законів України, укладає та забезпечує виконання міжурядових угод,
здійснює заходи щодо раціонального використання державного валютного
фонду і стабілізації платіжного балансу країни тощо.

Міжнародні зв’язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в
економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в
міжнародному туризмі та інших формах.

У зовнішній торгівлі впродовж утвердження в господарстві ринкових
відносин скасовуватиметься державна монополія. Згідно з чинним
законодавством встановлюється межа частки одного власника в 50 %
загального експорту або імпорту країни, причому порушення цього
положення можна оскаржити в судовому порядку. Різні об’єднання
(асоціації, консорціуми, торгові будинки тощо) не мають права прямо або
опосередковано створювати монополії зовнішньоекономічної діяльності для
певного виду товару чи товарної групи, а також будь-якої іноземної
країни, транснаціональної корпорації тощо. Забороняються різного роду
угоди, союзи та погоджені дії, спрямовані на поділ ринків збуту чи
джерел постачання або інші засоби обмеження свободи конкуренції. Такі
заходи сприятимуть процесу утвердження відкритої згідно з світовими
стандартами економіки, посиленню в ній конкурентних засад, формуванню
гручкого, зорієнтованого на інтенсифікацію господарського механізму.

У нинішніх умовах господарство України переживає тривалу економічну
кризу, що негативно впливає і на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг
експорту не відповідає можливостям наших товаровиробників і не
забезпечує потреб держави у валютних надходженнях, необхідних для
стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат.

За даними Міністерства статистики України, експорт за останні роки
постійно скорочується. Крім того, дуже неефективною є структура
експорту, майже 90 % його становлять сировина, матеріали, товари
народного споживання. Вивозяться також гостродефіцитні ресурси і
продаються на світовому ринку за демпінговими цінами. Навіть з країнами
близького зарубіжжя Україна має від ємне сальдо балансу на продукцію
виробничо-технічного призначення. Негативне сальдо у торгівлі з цими
країнами зберігається для енергоносіїв, прокату кольорових металів,
целюлози, деревини, каучуку, акумуляторів тощо, у світовий економічний
простір Україна інтегрувала у ролі сировинного придатка. Доказом цього є
те, що протягом кількох останніх років експорт машинно-технічних товарів
у загальному балансі становить 10—20 %, а рівень експорту готової
продукції у світі понад 50 %.

Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови —
йдеться про зміну сировинного спрямування експорту, підвищення в ньому
частки продукції обробних галузей, удосконалення структури імпорту. Адже
відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної,
складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі,
трактори, комбайни, судна різного призначення, ракетні комплекси,
верстати, турбіни, засоби зв’язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру
тощо. Реально основними експортерами конкурентної на світовому ринку
продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислового
комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, сучасна
технологія, висококваліфіковані фахівці.

У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії,
залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості. Промисловий
потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для
сплати державного зовнішнього боргу, закупівлі найнеобхіднішого імпорту
та оплати інших загальнодержавних потреб.

Реалізація цього потенціалу можлива за відповідної пропускної здатності
транспортної інфраструктури, сприятливої соціально-політичної і правової
ситуації та здатності зовнішньоторгових організацій та інших виконавчих
структур до реалізації продукції.

Експортно-імпортні операції здійснюються як на валютній основі, так і у
формі клірингу. Кліринг — система безготівкових розрахунків, які
грунтуються на заліку взаємних вимог і зобов’язань і здійснюються через
банки або спеціальні розрахункові палати (перша створена в Лондоні в
1775 р.). Популярною нині стала форма бартерних операцій, тобто
безпосереднього обміну товарами. Такі товарообмінні операції були
найбільш поширені в Україні у 1992 р. і становили тоді майже 50 %
загального товарообороту. Однак при такому товарообміні Україна втрачала
великі кошти через нееквівалентний вартісний обмін продовольчих товарів
(зерна, цукру, олії) на паливно-мастильні матеріали.

Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і
поглиблення торгово-економічного співробітництва з республіками
колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу,
особливо з тими, що мають чисельну українську діаспору.

Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури повинні не
тільки реалізовувати продукцію на традиційних ринках, а й виходити на
нові перспективні регіони особливо в Азію, Африку, Латинську Америку та
Австралію). Найважливішою формою економічного співробітництва з країнами
близького зарубіжжя нині є взаємний обмін різними видами сировини,
готової продукції та наукове співробітництво. Однак необхідними є
послідовна і радикальна перебудова механізму економічних зв’язків,
здійснення кардинальних заходів для їх оптимізації. Зокрема, передбачено
захист економічних інтересів України через встановлення митного кордону
з республіками колишнього СРСР. Підписано обопільні угоди з Росією та
Білоруссю про співробітництво у галузі зовнішньоекономічної діяльності,
які не допускають реекспорту товарів, до яких інші учасники угоди
застосовують заходи регулювання. Реекспорт таких товарів має
здійснюватися лише за письмової згоди та на умовах, що визначаються
уповноваженим органом держави, яка є виробником цих товарів. Україна
вивозить до країн СНД кам’яне вугілля, чавун, сталь, прокат чорних
металів, залізну і марганцеву руди, самородну сірку, цемент, сіль,
промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, автомобілі,
трактори, кукурудзо- і бурякозбиральні комбайни, продукцію хімічної
промисловості, цукор, масло, м’ясо, фрукти, консерви тощо. В загальному
обсязі вантажів, які щороку вивозяться з України у ці країни, найбільшу
частку мають коксівне вугілля і чорні метали.

Понад 72 % наших поставок отримує Росія. Основним споживачем їх є
Центральний район Росії, на який припадає майже 3/4 вивозу продукції з
України. Значними споживачами залізної і марганцевої руд, чорних
металів, які надходять з України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна
кількість чорних металів, зокрема прокату, вивозиться з України до
Санкт-Петербурга, Білорусі, держав Балтії, Молдови, цукор — в усі
республіки колишнього СРСР (за винятком Молдови), м’ясо, масло, м’ясні
та ряд консервованих продуктів — здебільшого в Росію.

В Україну з інших республік колишнього СРСР найбільше ввозить Росія — 70
%. Це — нафта, газ, ліс, папір, деякі марки чорних і кольорових металів,
машини, устаткування та інша продукція.

Білорусь постачає Україні трактори, вантажні автомобілі,
електронно-обчислювальні машини, мінеральні добрива, ліс, папір;
Казахстан — кольорові метали, шкірсировину, концентрати кольорових
металів; Молдова — продукцію приладобудування, виноробної і консервної
промисловості, килими, виноград; республіки Середньої Азії — газ,
бавовну, концентрати кольорових металів, тканини, каракуль; республіки
Закавказзя — нафту і автомашини, алюмінієвий прокат, чай, фрукти, вино,
тютюн; держави Балтії — електротовари, трамваї, пральні машини,
холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу і рибопродукти,
трикотажні і галантерейні вироби та інші товари широкого вжитку.

За сучасних умов Україна налагоджує прямі зовнішньоекономічні відносини
з багатьма країнами світу. Так, на кінець 1996 р. нашу державу визнали
понад 160 країн світу, 132 з них встановили з Україною дипломатичні
відносини. У країни далекого зарубіжжя ми поставляємо машини, трактори,
залізну і марганцеву руди, устаткування для гірничо-шахтових,
будівельних, електротехнічних підприємств, засоби автоматизації,
обчислювальну техніку, автомобілі, прокатні стани, океанські судна,
силові трансформатори, магістральні тепловози та багато іншої продукції.

За даними Міністерства статистики, Україна мала в 1995 р. у торгівлі з
країнами далекого зарубіжжя позитивне сальдо розміром майже 1346,4 млн
дол. США. Основна частина експорту України припадає на Європу (49,4 %),
друге місце посідає Азія (38 %), на третьому місці Америка (8,3 %), далі
йдуть Африка (4 %) та Австралія і Океанія (0,3 %). Імпортні поставки за
цей самий період надходили в Україну тільки з чотирьох континентів.
Найбільша частка українського імпорту припадає на Європу (68,5 %), менша
— на Азію (17,3 %), Америку (10,2 %) і Африку (4 %).

Сьогодні ні розміри експорту, ні його структура не можуть задовольнити
Україну. Річ у тім, що розміри експорту поки що недостатні: в 1995 р.
вони становили 11566,5 млн дол. США. У його структурі найбільшу частку
мають сировина, матеріали і товари народного споживання — 87,6 %; машини
і устаткування — 10,3 %, інші товари (у тому числі послуги) — 2,1 %.
Тому необхідно переорієнтувати експорт з первинної сировини на нову
техніку й технологію, товари високого рівня переробки, різні послуги.

Україна отримує з різних країн світу промислове устаткування, медичне
обладнання, різні прилади, хімічні товари, джут, цитрусові, каву,
продукцію хімічної і легкої промисловості. Проте необхідно створювати
економічні бар’єри (високе мито тощо) для таких товарів, як жувальна
гумка, напої, тютюнові вироби, радіотовари, деякі інші товари широкого
вжитку тощо. Це зменшить дефіцит платіжного балансу і підніме попит на
аналогічну вітчизняну продукцію, стабілізуючи виробництво.

Найтісніші економічні зв’язки підтримує Україна з країнами Східної
Європи, зокрема з Угорщиною та Польщею. У структурі вивозу в ці країни
переважає продукція галузей важкої індустрії:

кокс, руда, сірка, чорні метали, устаткування для гірничодобувної і
металургійної промисловості, тепловози, екскаватори, бульдозери,
телевізори, трансформатори, сільськогосподарські машини тощо.

Протягом тривалого часу спостерігається сталість поставок на експорт
донецького вугілля, що визначається попитом на нього як у колишніх
країнах РЕВ, так і в ряді капіталістичних держав (Італії, Франції,
Єгипті). Об’єктивною передумовою попиту на це вугілля на європейському,
північноафриканському та близькосхідному ринках є практична відсутність
на Землі антрацитового палива, яке має високу калорійність, а головне —
недимність.

Залізну руду Україна вивозить до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини,
Румунії, Болгарії та ін. Самородна сірка з України надходить до Чехії,
Словаччини, ФРН, Угорщини, Румунії.

З країн Східної Європи Україна імпортує машини, верстати, комплексне
промислове устаткування для хімічної, меблевої і харчової промисловості,
прилади, продукцію хімічної промисловості, рухомий залізничний склад,
судна, автомашини, побутові електроприлади, медикаменти тощо.

У сучасних умовах економічні зв’язки України з країнами Східної Європи
трохи послабилися, але в майбутньому, очевидно, вони розвиватимуться
більш ефективно.

Україна бере участь в економічному співробітництві з промислове
розвиненими країнами світу. Понад 20 країн (Австрія, Голландія, Італія,
Норвегія, Франція, Фінляндія, ФРН, Швейцарія, Швеція, СІНА, Канада,
Великобританія, Японія та ін.) отримують з України промислову продукцію
і промислову сировину: залізну і марганцеву руди, кокс, чавун, прокат
чорних металів, графіт, скло, металургійне та гірничо-шахтове
устаткування, штучні алмази, велосипеди, металообробні верстати,
прилади, автонавантажувачі, а також цукор, льоноволокно, олію тощо.

До Великобританії з України надходять прокат чорних металів, чавун,
феросплави, металообробні верстати, бензол, цукор, льоноволокно, хміль,
а Україні Великобританія постачає різні машини, промислове устаткування,
хімічні продукти, вовняні тканини.

До ФРН Україна експортує феросплави, чорні метали, автонавантажувачі,
віконне скло, олію тощо. З ФРН Україна імпортує різні машини й
промислове устаткування, прокат чорних металів, хімічну продукцію.

До Франції з України вивозять антрацит, помпи, металообробні

верстати, фотоапарати, льоноволокно, олію. Франція поставляє Україні
потоково-механізовані й автоматизовані лінії зварювання і складання
кузовів кабін трактора Т-150. На французьких суднобудівних підприємствах
виконують замовлення Чорноморського пароплавства.

Українські машинобудівники виготовили для США унікальний трансформатор
на 500 тис. кВт, Фінляндії — комплект устаткування для атомної
електростанції,

Україна бере участь в економічному співробітництві з країнами, що
розвиваються. У попередні роки, за існування СРСР, цим країнам було
надано кредити на пільгових умовах з відшкодуванням кредиту протягом
10—12 років. Частка України в цих кредитах, за попередніми підрахунками,
становить майже 18 млрд дол.

Традиційні товари експорту країн, що розвиваються, бавовна, джут, вовна,
арахіс, рис, оливкова олія, натуральний каучук, какао-боби, кава,
цитрусові, тютюн та ін.

Україна вивозить свої товари до багатьох країн, що розвиваються. У
структурі експорту основне місце посідають машини і промислове
устаткування. Так, вантажні автомобілі Кременчуцького заводу поставляють
до Індії, Латинської Америки, Близького Сходу; помпи із Сумського заводу
— до Індії, Пакистану, Сирії. Машини, устаткування, прилади для
африканських, азіатських і латиноамериканських країн виготовляють з
урахуванням їх роботи в умовах тропічного клімату.

Підписано угоду про постачання нафти і газу з Ірану в Україну. З цією
метою створено українсько-ірансько-азербайджанську компанію, яка збудує
цілу систему трубопроводів через Росію в Україну. 45 % внеску — України,
така сама частка — Ірану, 10 % — Азербайджану. Угода розрахована на 15
років, Україна поставлятиме до Ірану машини і обладнання для
гірничо-добувної та металургійної промисловості, братиме участь у
реконструкції металургійних підприємств, доріг і морських портів.

Підписана угода між Україною і Тунісом про співробітництво в галузі
іригації, за якою на туніських іригаційних спорудах працюватимуть
українські фахівці. Туніс постачатиме Україні фосфорити.

Останнім часом право на здійснення зовнішньоекономічних операцій надано
окремим підприємствам і організаціям, внаслідок чого підвищилася
активність їх у зовнішньоекономічній сфері. Зареєстровано більш як ЗО
тис. учасників зовнішньоекономічних зв’язків.

В економічних зв’язках України із зарубіжними країнами використовується
науково-технічне співробітництво. До нього належить торгівля патентами,
ліцензіями, технічним досвідом (“ноу-хау”) тощо. Науково-технічне
співробітництво сприяє прискоренню темпів економічного розвитку,
втіленню найновіших технічних досягнень, раціональному використанню
природних ресурсів, автоматизації і механізації технологічних процесів,
скороченню строків будівництва сучасних підприємств, підвищенню
ефективності капіталовкладень, розширенню сфери міжнародних відносин.
Воно здійснюється в кількох формах:

матеріальній, тобто обміном продукцією, насамперед наукоєм-ною,
створеною за найновішими технологіями;

нематеріальній — у вигляді креслень, формул, обміну інформацією,
літературою та ін.;

послуг фахівців і технічного персоналу в галузі менеджменту, маркетингу,
контролю за якістю.

Здійснюється науково-технічне кооперування між фірмами у формі
консалтингу (технічного консультування і експертизи проектів), лізингу
(оренди промислового і науково-дослідного устаткування).

У зовнішньоекономічних зв’язках України використовується і така форма
економічного співробітництва, як кредити. В сучасних умовах
нестабільності економічного розвитку Україна зацікавлена в надходженні
іноземних інвестицій в українську економіку. В перспективі Україна може
надавати цільові кредити у національній валюті зарубіжним державам,
підприємствам та іншим споживачам під закупівлю вітчизняної
машинотехнічної продукції. Таке кредитування іноземних споживачів
сприятиме зовнішньому конвертуванню української грошової одиниці.

Створення спільних підприємств — одна з форм економічного
співробітництва України із зарубіжними країнами. Ці підприємства діють
самостійно, наділені широкими правами для здійснення експортних та
імпортних операцій. Спільні підприємства погоджують ціни на спільно
вироблену продукцію і укладають відповідні контракти. Їх прибуток
розподіляється між учасниками пропорційно вкладу в статутний фонд.

У 1995 р. на території України діяло понад 2,5 тис. спільних
підприємств. За участю фірм США створено 120 спільних підприємств,
Німеччини — 40, Австрії — 22 та ряду інших країн. Найбільше їх у місті
Києві (204) та Одеській області (143).

Різними є профілі спільних підприємств. Так, львівське виробниче
об’єднання “Конвеєр” і болгарсько-угорське товариство “Інтрасмаш”, а
також гомельське виробниче об’єднання “Гідроавтоматика” та завод
“Данувія” (Угорщина) уклали договір про прямі зв’язки щодо спільного
проектування і виробництва автоматизованих транспортно-складських систем
і засобів гідроавтоматики.

Налагоджуються прямі стосунки Міністерство сільського господарства і
продовольства України із зарубіжними фірмами. Заслуговує уваги
співробітництво з фірмою ВА5Р (ФРН) у галузі впровадження інтенсивної
технології виробництва сої на основі застосування хімічних препаратів
фірми.

Перспективним напрямком розширення зовнішьноекономічних зв’язків,
створення спеціальних зон “вільного підприємництва” на території України
(в районі Одеси, у Закарпатті та деяких інших місцях). Вільні економічні
зони в Україні з часом сприятимуть прискоренню розвитку її економіки на
основі створення умов для залучення іноземного капіталу.

Україна має приділяти велику увагу міжнародному туризму — галузі, яка
найшвидше дає прибуток. Нині ми приймаємо в себе майже 250 тис.
іноземних туристів, що становить лише 0,05 % світової кількості. Проте
реально ми вже тепер можемо обслуговувати до 5 млн туристів, що може
дати майже 1 млрд дол.

Крім того, резервом для надходження валюти до України є плата за
транзитні залізничні, автомобільні, повітряні перевезення,
транспортування нафти і газу. Все це разом може давати 6 млрд дол.
щороку.

ЛІТЕРАТУРА.

Розміщення продуктивних сил за редакцією Є.Качана – Київ: “Вища школа”,
1998 р.

Соціально-економічна географія України/ за редакцією О.І.Шаблія – Львів:
“Світ” 1994 р.

Масляк П.О., Олійник Я.Б. Географія – навічальний посібник – Київ
“Знання”, 1998 р.

Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України – Київ: “Зодіак-Еко” 1998 р.

Заставний Ф.Д. Фізична географія України – Львів: “Світ”, 1996 р.

Сиротенко А.Й., Чернов Б.О. Географія України – Київ: “Картографія” 1997
р.

PAGE

PAGE 35

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter