.

Земля на плані та карті. Карти, картографія, глобуси (реферат)

Язык:
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 9793
Скачать документ

Реферат на тему:

Земля на плані та карті. Карти, картографія, глобуси

Любі друзі! Як ви думаєте, якою уявляли нашу планету античні географи?
Автором першої географічної карти вважають грека Анаксімандра. Слід
зауважити, що більшість даних греки запозичили у стародавніх народів
Близького Сходу. Тому Геродот, наприклад, знаючи про існування Інда та
індійців, писав: «Про західні околиці Європи я нічого не можу сказати
цілком». Вважали, що суша, на якій мешкали люди, оточена єдиним
безмежним Світовим океаном. Вони навіть Каспійське море вважали затокою
Індійського океану. Але разом з цим існувала і «континентальна» теорія.
Так, Птолемей був упевненим у тому, що Азія тягнеться далеко на північ і
схід, Африка — на південь і схід. На сході ж два материки з’єднуються, і
тому Індійський океан давні греки вважали лише внутрішнім морем.

Більшість античних географів дотримувалися думки, що Земля кулеподібна.
Але питання про її розміри викликали суперечки. Згідно з Ератосфеном,
довжина кола земної кулі — 252 тис. стадій, а на думку Поседонія — 180
тис. стадій. На сучасному етапі важко з’ясувати, наскільки правильні ці
вимірювання, оскільки невідома , одиниця стадії.

У VI ст. до н. є. великий учений Піфагор уперше висловив припущення про
кулеподібність Землі. Він писав: «У природі все повинно бути гармонійно
й досконало. Але найдосконалішою з геометричних тіл є куля, Земля також
повинна бути досконалою. Отже, Земля — куля!»

Піфагор виявився правим! Але довести, що Земля — куля, і тим паче
визначити радіус земної кулі вдалося значно пізніше. Зробив це відомий
єгипетський математик і географ Ерастосфен у НІ ст. до н. є.

Ератосфен не тільки виміряв коло Землі, але й увів поняття «паралелі» та
«меридіани», якими користуються і сьогодні. Він побудував сітку
паралелей і меридіанів та на її основі склав карту Землі. Меридіани на
цій карті проведені не через рівні проміжки, а через певні пункти
наприклад через Александрію (меридіан Александрії). через Карфаген
(меридіан Карфагена) тощо. Також довільно проведені й паралелі.
Зрозуміло, що за такою сіткою неможливо визначити координати
географічних об’єктів. Але сітка паралелей і меридіанів дала Ератосфену
, можливість шляхом відрахунку відомих йому відстаней від цих ліній
показати контури материків, гірські хребти, позначити річки та міста.

На відміну від своїх попередників, які показували заселену землю у
вигляді овального острова зі слабко порізаними берегами, Ератосфен
зобразив її подібною до коротенького плаща і показав на ній більш
правильно і детально різні географічні об’єкти. Карта Ератосфена була
першою картаю, відомою на той час світу, складеною з урахуванням
кулеподібності Землі. На карті показана не тільки/частина суші навколо
Середземного моря, але й майже вся Європа, включаючи Велику Британію,
Північну Африку та Західну Азію. її використовували до кінця І ст. н. є.
Але на цій карті є значна помилка, про яку ми вже писали,— це наявність
неіснуючої протоки, що з’єднує Каспійське море з Північним океаном.

Ератосфен визначив також радіус земної кулі. Мандруючи, він звернув
увагу на те, що Сонце під час літнього сонцестояння в місті Асуані
опівдні знаходиться прямо над головою. Але Ератосфен пам’ятав, що в
Алекандрії, де він проживав, Сонце саме в цей день опиняється значно
нижче і навіть опівдні всі підвищені предмети відбивають незначну тінь.

Ератосфен виготовив півкруглу чашу (скафіс), на дні якої, в самому
центрі, закріпив вертикально стрижень. Всередині чаші через основу
стрижня він провів межу, яку поділив на 180 рівних частин — градусів. 22
липня Ератосфен встановив у Александрії свій прилад і почав спостерігати
за тінню від стрижня: вона ставала короткою, в міру того як Сонце
піднімалося вище. Опівдні тінь указувала на поділку 7,2, а потім знову
стала збільшуватися. Вийшло, що Асуан відстає від Александрії на 7,2°,
що складає 1/50 кола. Ці міста зв’язував караванний шлях, і Ератосфену
була відома відстань між ними -(5 тис. стадій). Якщо врахувати, що
єгипетська стадія дорівнює 158 м, то коло земної кулі, за вимірами
Ератосфена, складає’39 500 км, а радіус — 6287 км.

Таким чином, Ератосфен досить точно визначив радіус Землі. Важливим
досягненням античної географії є розуміння єдності Світового океану.
Ератосфен стверджував: «Якби протяжність Атлантичного моря не заважала
нам, то можна було б перепливати з Імперії (Піренейського півострова) до
Індії тим самим колом».

Аналогічно до античних джерел, на карту були нанесені паралелі з різними
проміжками відповідно до кліматичних зон уже послідовниками Піфагора.
Вони були обчислені схематично за тривалістю дня.

Кулеподібну землю античні географи поділяли на п’ять поясів:
екваторіальний — «незаселений унаслідок спеки», два приполярних — також
«незаселених унаслідок холоду», два проміжних пояси — «помірні та
заселені».

Минали сторіччя, а географічні уявлення, складені на зламі ер,
залишалися незмінними. Навіть більше, поступово була забута й антична
ідея про кулястість Землі. Перевагу отримали біблейські уявлення: Земля
— плаский диск, закріплений над водами та накритий кришталевим
небосхилом.

Типовими для картографії Середньовіччя є так звані «карти-колеса», тобто
оформлені у вигляді кола картини світу; їхній вміст не було спрямовано
на зображення дійсності, адже вони були засобом релігійного
благоговіння. До карт такого типу відносять «ебсторфську карту світу»
1240 p., яку знайшли в 1832 р. Це найбільша карта-колесо, що збереглася
до сьогодні. Діаметр цієї карти — 3,56 м. На прямокутному фрагменті
показані деякі райони Близького Сходу.

Карти арабських географів (близько 1150 р.) Ідрісі та Ібн аль-Варді
(XIII ст.) були кроком уперед порівняно з географією Птолемея. Вони
свідчать про те, що географічні пізнання арабів перевершували пізнання
християнського світу. Так, на карті Ідрісі є Скандинавія (щоправда, вона
зображена як острів), Балтійське море, Ладозьке й Онезьке озера, (
Двіна, Дніпро, Дон, Волга (вона впадає в Чорне море). Ідрісі показує
Єнісей, Байкал, Амур, Алтайські гори, Тібет країну Сін і країну Інд. Але
Індійський океан, Під впливом Птолемея, арабські географи ще вважають
внутрішнім морем.

Тільки через три століття португальські мореплавці довели, що Індійське
«море» — це частина Світового океану. У цей же період на картах уперше
з’явилися обриси третього материка — Африки.

Перша друкована карта Русі

У трагедії «Борис Годунов» є такий епізод: цар Борис заходить до своїх
дітей і бачить, що син Федір креслить географічну карту. На запитання
батька: «А ти, мій сине, зайнятий чим? Що це?» Федір відповідає:
«Креслення землі Московської; наше царство із краю в край.

Ось бачиш: отут Москва,” отут Новгород, отут Астрахань. Отут море, гут
пермські дрімучі ліси, а отут Сибір».

Відповідно до історичної правди, О. С. Пушкін не змінив її: карті,
складена Федором Годуновим, була гравійована та надрукована в 1613 році
нідерландським картографом Гесселем Герітсом. Це була перша друкована
карта Росії. Вона збереглася до сьогодні, і ви можете побачити її в
Музеї історії і реконструкції в Москві.

Креслення царевича Федора справляє враження збірного, об’єднаного
кількома різними картами окремих областей Росії. На ньому деякі
спотворення і неточності, значні відмінності окремих ділянок різний
ступінь насиченості їх містами та річковою мережею. Так, каспійське море
витягнуте в напрямку зі сходу на захід. Але для того часу карта мала
детальне і точне відображення території Росії.

Якщо масштаб карти, наприклад, 1:100000, то розміри аркуша по роті й
довготі будуть удвічі менші. Різниця між дугою та хордою також буде
вдвічі менша, але в масштабі 1: 100000 складе ту ж величину, що й для
карти масштабу 1:200000, тобто 0,01 мм.

Від рисунка до умовних знаків

Умовні позначення, як і карти, Для яких вони призначені, пройшли
тривалий шлях розвитку. Зображення місцевих предметів на картах ранніх
епох мали характер картин. Кожен предмет передавався рисунком, який було
нескладно зрозуміти без пояснення. Міста, гори, ліси та ін. були
зображені в перспективі так, як вони спостерігалися б у натурі. Річки,
озера, дороги зображалися в горизонтальній проекції.

Перспективний рисунок знаків населених пунктів, гір і лісів був цілком
закономірним на стародавніх картах. Ці карти нерідко складалися за
описами або за їх основу брали матеріали примітивних вимірювань,
наприклад зйомки маршруту, що проводилися за допомогою компасу та
мірного колеса. Точно нанести на карту об’єкт місцевості не було
можливості, але в цьому й не було потреби. Зате картинний рисунок карти
був зрозумілим без особливих пояснень і робив зміст карти більш
доступним.

З розширенням знань про Землю виникла потреба в зображенні широкого кола
предметів. Стало складно зберігати індивідуальні особливості кожного
місцевого предмета і стало потрібним увести для однорідних предметів
загальні позначення.

На давній карті м. Кунгуру, складеній приблизно в 1700 році, можна
побачити еволюцію картографічних зображень. На ній поряд із картинним
зображенням центральної частини міста застосовані позначення кварталів
та окремих будівель у населених пунктах.

Картографічні умовні знаки — це своєрідна абетка. Без знань умовних
знаків неможливо прочитати карту, так як і неможливо прочитати книжку,
якщо не знати літер. За допомогою умовних знаків наочно передається
загальна картина географічної дійсності.

Кілька слів про розміри умовних знаків. Тут усе залежить від призначення
карт. Настінна карта, наприклад, використовується для демонстрації у
класі, й учні розглядають її зі своїх місць. У такому випадку її
оформляють великими умовними позначеннями й підписами. Інша справа, коли
карту використовують як довідник. Вона розглядається на відстані зору, й
тому тут немає необхідності у великих умовних знаках. її зміст виконано
тонкими лініями, дрібними позначеннями та підписами. Така карта буде
значно детальнішою порівняно з будь-якою шкільною, а тим паче настінною
картою.

Перехід від глобуса до карти

Глобус найбільш правильно відображає розташування материків і океанів,
річок, міст, гір. Але з ним не дуже зручно працювати, наприклад, робити
лінійні вимірювання, визначати планові координати і точок, наносити на
нього зображення географічних об’єктів. Томукарти використовують
частіше.

Виникають питання: а як перейти від глобуса до карти, як перенести
сферичну поверхню Землі на площину?

Відповідь така: за допомогою градусної сітки. Адже її можна
трансформувати, а потім з глобуса по клітинках перенести контури
об’єктів.

Давайте візьмемо порожнисту скляну кулю і на одній її половині нанесемо
градусну сітку. Встановимо кулю навпроти екрану, а з іншого боку на
рівні екватора поставимо джерело світла, наприклад кишеньковий ліхтарик.
На екрані ми отримаємо градусну сітку, аналогічну тій, яку ми звикли
бачити на карті півкуль. Давайте обведемо її та порівняємо з градусною
сіткою глобуса.

Якщо на глобусі всі паралелі — це кола, розташовані паралельно до
екватора, то на карті півкуль екватор зображено прямою лінією, а
паралелі — кривими лініями різної округлості. Тому рівні відстані між
паралелями на карті виходять різними. Усі меридіани на глобусі мають
однакову довжину, що відповідає дійсності. На карті ж півкуль довжина
меридіанів різна. Середній меридіан зображено прямою лінією, а решта —
кривими, крайній меридіан утворює-кола, довжина яких У півтора раза
більша за середню.

Таким чином ми показали градусну сітку й одержали азимутальну проекцію.
Ця проекція — поперечна, тому що площина, на яку проектується градусна
сітка, розташована впоперек площини екватора. Якщо обидві площини
паралельні, то таку проекцію називають нормальною. У цій проекції
градусна сітка має такий вигляд: паралелі зображені концентричними
колами, а меридіани —радіальними кривими, що виходять з полюса.

Але площину, на яку проектується градусна сітка, можна розташувати й
по-іншому. Вона може, наприклад, торкатися глобуса в будь-якій точці, що
знаходиться між екватором і полюсом. І знову ж таки — коса азимутальна
проекція зовсім не схожа на дві попередні. У цій проекції паралелі
та-меридіани наочно підкреслюють сферичність земної кулі.

Виникає запитання: скільки може бути проекцій? Ми вже знаємо азимутальні
проекції. Тепер уявімо, що центр проекції знаходитиметься на безмірному
віддаленні від глобуса, а отже, промені, що проектуються, будуть взаємно
паралельними. Який же вигляд матимуть паралелі в поперечній проекції?

+Згадаймо, що паралелі на глобусі проходять паралельно екватору, який у
нашій проекції зображено прямою лінією. Отже, всі паралелі будуть також
зображені прямими лініями, паралельними екватору.

Ми розглянули різновид тільки однієї проекції — поперечної азимутальної,
а їх існує дуже багато. Градусну сітку можна проектувати не відразу на
площину, а спочатку на поверхню конуса або циліндра, яку потім
розрізають по утвореній лінії та розгортають у площину. Ці проекції
називають конічними та циліндричними.

Картографічні спотворення

Невідомий стародавній грек-історик склав розповідь про розбійника
Прокруста. Прокруст, зустрівши подорожанина, клав його на своє ложе, і
якщо останній був коротшим за ліжко, то він витягував йому ноги, а якщо
довшим — відрубував. Слова «прокрустове ложе» стало крилатим висловом.
Ми згадуємо їх тоді, коли кажемо про які-небудь рамки, в які не можна
вкласти уявлення про живу й різноманітну дійсність. Але між тим ці рамки
ми не завжди вільно розширюємо і часто приносимо в жертву другорядні
ознаки того чи іншого явища та зберігаємо найбільш важливе та цінне для
нас.

Спотворення, що виникають на карті, є платою за зручність, яку ми
одержали в користуванні плоским зображенням. Характер спотворень на
картах залежить від виду картографічної сітки, тому що на ній, як у
«прокрустовому ложі», необхідно подати зображення материків. Ось чому на
різних картах ми одержуємо різні спотворення. На одних картах дуже
спотворюються співвідношення площ, але зберігаються розміри кутів. Такі
проекції називаються рівнокутними. Інші карти, навпаки, вирізняються
тим, що зберігають співвідношення площ, але дуже спотворюють
конфігурацію материків. їх називають рівновеликими. Збереження площ у
рівновеликих проекціях ми отримуємо за рахунок спотворення кутів, а
отже, в обрисах самих зображень є, навпаки, збереження кутів у
рівнокутних проекціях, що призводить до спотворення площ. Проекцій, які
одночасно можуть бути й рівнокутними,, й рівновеликими, не існує.

Модель Землі

У пригодницькій повісті Марка Твена про Тома Сойєра описана суперечка
Тома та його товариша Гека Фінна під час польоту на повітряній кулі.
Друзі пролітають над Африкою, і Том каже, що бачить на землі довгу
стрічку, яка тягнеться по піску, але не може розібрати, що це таке.

«Ну ось,— каже знавець карти Гек Фіни,— тепер ти, може, не . знаєш, де
знаходиться наша куля? Мабуть, це одна з тих ліній, що намальовані на
карті. Ті самі, що називаються меридіанами. Необхідно тільки спуститися
донизу і подивитися, який у неї номер».

У відповідь він почув: «Ну й дурень же ти, Геку Фіни! Ти що, вважаєш, що
меридіани протягнуті по землі?» — «Том Сойєр, вони намальовані на карті
— ти це добре знаєш; ось вони — візьми сам і подивись».— «Зрозуміло, що
вони намальовані на карті, але це нічого не значить — на землі їх
немає».— «Отже, ця карта збрехала. У житті не бачив такого брехуна, як
ця карта».

Як бачите, Гек Фіни погано розумівся на картах. Ви, звичайно, знаєте, що
паралелі та меридіани — це уявні лінії, які проходять ; у певних
напрямках: меридіани між Північним і Південним полюсами, а паралелі —
паралельно лінії екватора. Скільки ж таких ліній на земній кулі? На це
просте запитання не завжди дають правильну відповідь. Дехто вважає, що
меридіанів 360 (180 на схід до Грінвіча і 180 — на захід), а паралелей
180 (90 на південь від екватора і 90 — на північ).

Це неправильна відповідь. їх багато. Через будь-яку точку земної кулі
проходить свій меридіан і своя паралель.

Географічна сітка на глобусі

Глобус часто називають зменшеною моделлю Землі. І дійсно, на ньому всі
материки, океани й моря показані в повній аналогії до їх положення на
земній кулі. Як же досягли цього? Як показали точне положення всіх
географічних пунктів на глобусі? Зрозуміло, що за допомогою географічних
координат.

Географічні координати — це широта й довгота, за якими можна вказати
місцезнаходження будь-якої точки земної поверхні. Наприклад, найбільш
північна точка Азії — мис ЧеЛюскіна має такі координати: 77° 43′ пн. ш.
і 104° 18′ сх. д.

Координати рахують від ліній паралелей і меридіанів, що показані на
глобусі та які утворюють так звану градусну сітку. Відлік градусів
широти ведуть від екватора на північ і південь, а довготу — від
Грінвічського меридіана на схід і захід.

Поняття «широта» і «довгота» виникли ще в сиву давнину. Цікаво, що ця
назва географічної координати — результат непорозуміння. Просто на одній
із найстародавніших карт — на карті Гекатея Мілетського, Земля була
зображена у вигляді овалу, довжина якого із заходу на схід (довгота)
удвічі перевищувала протяжність його з півночі на південь (широта).,

За допомогою глобуса завжди можна дати правильну відповідь на питання,
який з двох пунктів знаходиться далі на південь або захід, а який — далі
на північ або схід. Багато хто вважає, що Владивосток знаходиться ближче
до півночі, ніж Ялта, і далі на схід від Хабаровська. Якщо зіставити
паралелі та меридіани, то можна переконатися у протилежному: Владивосток
розташований південніше за Ялту та західніше за Хабаровськ.

Шкала для глобуса

Глобус має такі властивості, яких не має і не може мати жодна
географічна карта. Його масштаб постійний, а отже, він у всіх місцях і
за всіма напрямками зберігається. Повний аналог зображення на глобусі з
дійсними земними обрисами дає можливість визначити площі та відстані,
географічні координати, напрямки на сторони горизонту та ін.

Відстань на глобусі можна виміряти тонкою металевою лінійкою або
натягнутою ниткою. Одержану відстань у міліметрах переводять за
масштабом у дійсні відстані в кілометрах. Необхідно тільки слідкувати і
тим, щоб лінійка або нитка щільно прилягали до поверхні глобуса
проходили по найкоротшому шляху між заданими пунктами, тобто у дузі
великого кола.

Виміряють відстань на глобусі також за допомогою відлікового кільця, яке
можна легко зробити за кілька хвилин. Для цього беруть вузьку смугу
цупкого паперу, який складають у кільце. Розмір кола кільця має точно
відповідати діаметру глобуса. Із зовнішнього боку, кільця на половину
окружності наносять 20 поділок, кожна з яких відповідатиме 1000 км.
Отримані інтервали поділяють точками на їхні кілометрів. Для того щоб
виміряти відстань між якими-небудь пунктами, кільце надівають на глобус
і повертають його так, щоб кінець шкали проходив через обидва пункти,
причому нульовий індекс необхідно поєднати з одним із цих пунктів. У
такому положенні відлік за шкалою навпроти іншого пункту покаже відстань
ж ними.

На іншій половині окружності кільця нанесемо градусну сітку від 0 до 90°
по обидва боки від середини. За нею ми будемо визначати географічну
широту пунктів. Для цього знімаємо глобус з осі та надягаємо на нього
кільце, розташувавши його так, щоб кінець шкали проходив через центри
отворів, на які надівається вісь, і через заданий пункт, а нульовий
штрих збігався з лінією екватора. Відлік за шкалою навпроти пункту вкаже
його географічну широту. Для визначення довготи необхідно підкласти
смугу паперу до кільця навпроти нульового штриха. На цій смузі нанесемо
градусні поділки проміжку між двома сусідніми меридіанами по екватору
так, щоб їх оцифровка для східної довготи йшла справа наліво, а для
західної довготи — навпаки. Глобус є чудовим посібником з географії. За
ним можна судити про форму Землі, її обертання навколо осі, бачити кути
нахилу земної осі до площини орбіти та оглядати у зменшеному вигляді всю
поверхню нашої планети. Саме глобус найкраще відбиває фігуру Землі та
дає частинне, наочне уявлення про нашу планету. Але чи не припустилися
помилки картографи під час виготовлення глобусу? Адже земна куля як
геометрична фігура являє собою еліпсоїд (трохи сплюснуту кулю) а фігуру
глобуса виготовляють у вигляді тонкої кулі. Виникає питання: наскільки ж
значними є спотворення за рахунок допуску та який вигляд мав би глобус,
якби під час його виготовлення врахували стиснення Землі?

Відповідь така. У вертикальному розрізі земна куля являє собою трохи
витягнену окружність, радіуси якої складають: екваторіальний — 6378 км,
полярний — 6357 км. Давайте зробимо зображення такої фігури у масштабі
1:20 000 000. Для глобуса це досить великий масштаб. Діаметр його
дорівнює 60 см. За цим масштабом давайте визначимо значення радіусів.
Вони дорівнюватимуть 31,9 та 31,8 см відповідно. А тепер накреслимо дві
перпендикулярні осі і на них відкладемо одержані значення. З точки
перетину осей проводимо коло екваторіальним радіусом, яке пройде лише на
1 мм від точок, що позначають географічні полюси. Зрозуміло, що така
мала величина не впливає на точність зображення материків і океанів.
Рельєф земної поверхні також не змінюється в такому масштабі. Так, гора
Еверест (Джомолунгма) була б подана у вигляді піщинки висотою близько
0,5 мм.

На космічних знімках форма Землі — ідеальна куля. Полярне стиснення та
всі нерівності земної поверхні не позначаються на її обрисах на знімку.
Таке пояснення необхідно зробити у зв’язку з перебільшенням ролі
полярного стиснення та нерівностей земної поверхні.

Третій вимір — горизонталі

З усіх елементів місцевості рельєфу належить головна роль, тому що він
значною мірою визначає характеристику інших географічних об’єктів.
Водночас рельєф найбільш складно змалювати на карті, тобто на площині,
яка, як відомо, має тільки два виміри — довжину та ширину. Третій же
вимір — висота, є характерним елементом для рельєфу, що не вкладається
на площині.

За історію існування карти було запропоновано і практично апробовано
безліч різних способів зображення рельєфу. Перші з них являють собою
примітивні схематичні рисунки гір у вигляді горбів, зубців пили, плям.

Наприкінці XVIII ст. було розроблено метод штрихового зображення
рельєфу. Цей метод ґрунтувався на тому, що за вертикального падіння
світла поверхня нахилу освітлюється слабше, ніж горизонтальна. Чим більш
рівною є місцевість, тим тонше й далі один від одного наносяться штрихи.
І навпаки, якщо нахил більший, штрихи розташовуються ближче один до
одного.

Штриховий метод зображення рельєфу дуже наочний, але має й низку
недоліків. Він не дає можливості судити про висоти точок земної
поверхні, тому що підписаних точок недостатньо. Окрім того, штрихи
закривають інші елементи карти, та й сам метод трудомісткий.

Для наочного подання результатів багаторічних метеоспостережень видатний
учений Гумбольдт запропонував проводити на картах ізотерми — лінії
однакових температур та ізобари — лінії однакового тиску атмосфери.
Аналогічний метод почали використовувати і для зображення рельєфу.
Горизонталі — це криві замкнені лінії, що з’єднують точки з однаковими
позначками висот. їх можна розглядати як проекції ліній перерізу рельєфу
місцевості рівними поверхнями, що віддалені одна від одної на заданій
відстані.

Горизонталі відбивають не лише форму й висоту схилу, але й крутість
схилів. Якщо схил крутий, то відстань між горизонталями буде меншою.
Якщо ж горизонталі не зближуються від вершини до підошви, то це вказує
на опуклий схил, а якщо розширюються, то характеризують увігнуту
поверхню.

На топографічних картах горизонталі проводять через визначені інтервали,
які називаються висотою перерізу рельєфу.

На оглядових загальногеографічних картах горизонталі називають
ізогіпсами і проводять їх не через рівні проміжки по висоті, а за
спеціальною шкалою. Як правило, зі збільшенням абсолютних висот
збільшується висотний інтервал наступного шару.

Як визначити відстань на карті?

Вимірювання Гуллівера

Згадаймо Гуллівера. Пам’ятаєте, як він потрапляє до країни велетнів і
визначає розміри її столиці — міста Бробдінжета. Сам він розповідав так:
«Я самотужки зробив вимірювання на карті, що була складена за наказом
короля і спеціально для мене розкладеній на землі, де вона займала
простір у 100 футів. Я пройшов кілька разів по діаметру та окружності
карти, підрахував кількість моїх кроків і легко визначив за масштабом
точну протяжність міста».

Отже, за його підрахунками, Бробдінжет мав довжину близько 54 миль.
Виникає питання: а який масштаб цієї карти?

Вважаймо, що довжина міста вимірювалася по діаметру окружності, в межах
якої воно знаходиться. За нашими даними, діаметр складає: на карті — 100
футів, а на місцевості — 54 милі. Переведемо фути й милі в метричну
систему:

100 • 30,5 = 3050 (cm);

54 • 1852 = 100008 (м).

Для того щоб визначити масштаб, необхідно дійсну відстань (100008 м)
поділити на кількість сантиметрів карти (3050 см):

100008 : 3050 = 33 (м).

Отже, в 1 см карти вміщується близько 33 см, тобто чисельний масштаб
буде 1: 3300. і

Це доволі великий масштаб. Зазвичай плани міст складають у масштабі 1:10
000 і менше. Тобто Гуллівер, мабуть, навмисно збільшив ‘р масштаб
карти, щоб здивувати читача.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020