Реферат на тему:

Закарпатська область

Коротка статистична та історична довідка

У IX ст. на теренах краю виникло слов’янське князівство, очолюване
легендарним князем Лаборцем. Тоді відбулося поширення християнства в
Закарпатті. Вже у 80-90 роках того століття вигнані з Великої Моравії
учні Кирила і Мефодія прийшли до Закарпаття й заснували в неприступній
гірській місцевості монастирі. У ці часи Закарпаття потрапляє у сферу
впливу Київської Русі. У IX-XIII ст. край входив до новоствореної
європейської держави — королівства Велика Угорщина. У 1376 році королева
Угорщини та Польщі Ержибет надала Мукачевому статус привілейованого
міста, а також дозволила користуватися власною печаткою. 1394 року до
Закарпаття з Литовсько-Руської держави приїхав відомий подільський князь
Федір Корятович, який зробив багато корисного для культурного збагачення
українців. Він заснував монастир на Чернечій горі, а вже в 1440 році
було засноване й окреме Мукачівське єпископство.

Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році більшість закарпатців виявили
бажання приєднатися до України, про що вони заявили на з’їзді в Хусті 21
січня 1919 року. Але 10 вересня 1919 році край було приєднано до
Чехословацької Республіки. 1938 року частина Закарпаття, за Віденським
арбітражем, була віддана Угорщині. В іншій частині краю 15 березня 1939
року було проголошено нове державне утворення — Карпатська Україна зі
столицею у місті Хусті, першим президентом якої став Августин Волошин.
Карпатська держава проіснувала зовсім недовго, оскільки незабаром була
окупована Угорщиною.

Після визволення від фашистських загарбників 26 листопада 1944 року
відбувся перший з’їзд народних депутатів, де було проголошено маніфест
про возз’єднання Закарпатської України з УРСР.

У серпні 1991 році було проголошено утворення нової незалежної держави.
До речі, першими визнали незалежність України споконвічні закарпатські
сусіди Угорщина та Польща. Саме з новим періодом пов’язані такі вагомі
для краю події, як рішення про закриття еконебезпечної Пістрялівської
радіолокаційної станції та створення в Закарпатті СЕЗ.

Територія історичного Закарпаття складала до 1919 року 15,6 тис. кв. км,
а сучасного — 12,8 тис. кв. км. Закарпаття є найзахіднішою територією
України, де знаходиться крайня точка України — м. Чоп. Область охоплює
найбільша гірська система України — Карпати. Тут розвідано близько 150
родовищ і понад 30 видів корисних копалин. 69 джерел мінеральних вод
використовується для розливу та застосування з лікувальною метою.

За кількістю міст (10) Закарпаття серед областей України посідає одне з
останніх місць.

Загальна чисельність населення Закарпаття становить 1258,3 тис. осіб,
серед яких налічується 652,8 тис. жінок і 605,5 тис. чоловіків. Середня
щільність населення складає 100,6 осіб на кв. км, однак воно розміщене
дуже нерівномірно. Міське населення в Закарпатті складає 37%, сільське —
63%. У столиці краю Ужгороді живе 117,3 тис. осіб. За підсумками
всеукраїнського перепису 2001 року, населення Закарпаття на відміну від
майже всієї України зросло на 6 тис. осіб у порівнянні з 1989 роком, що
пов’язано з традиційно високою народжуваністю в краї.

Як і в більшості західних областей України, в Закарпатті традиційно був
і є надлишок трудових ресурсів. Відтак тут завжди був розвинений
«відхідний бізнес», заробітчанство, що впливає на високий рівень
міграції за межі області.

Аналіз політичної структуризації регіону

Політичні партії та їх роль у закарпатській політиці надзвичайно слабкі.
Сьогодні, як вважають політичні оглядачі, реальний вплив і реальне
членство мають тільки соціал-демократи, неформальні осередки яких є в
кожному районі. Інші ж партії, представлені паперовими структурами,
реального впливу в регіоні не мають, у т. ч. під час виборів.

Загалом у Закарпатті нараховується 74 обласних, 475 районних, 117
міських, 10553 селищних, 105 сільських організацій різних політичних
партій, зокрема 13 районних, 3 міських, 603 сільських, 21 селищна, 175
інших (на підприємствах, в організаціях) осередків СДПУ(о), 13 районних,
3 міських і 62 сільських партійних організацій «Батьківщини», 13
районних, 3 міських і 36 сільських — Соціалістичної партії.

Особливістю Закарпаття є те, що формальне існування партії та її
організаційна складова і підтримка електоратом тут пов’язані вельми
відносно. Наприклад, осередків партії «Реформи і порядок» у регіоні
фактично немає, як їх не було і раніше, хоч якийсь час обласну
організацію очолював Віктор Бедь. Сьогодні її розпущено, проте рівень
електоральної підтримки партії залишається одним із найвищих в Україні.
Те ж само стосується й НРУ, який, за даними соціологічних досліджень,
проведеними експертами Карпатського центру полінгових досліджень під
керівництвом Віктора Пащенка, має в регіоні високий рейтинг (70%). За
цього обласна організація Руху надзвичайно слабка, і її голова Володимир
Піпаш має незначну підтримку як в Ужгороді, так і в області загалом. Та
Рух як «бренд» і як ідея користується традиційно великими симпатіями.
Отже, як не парадоксально, але присутність чи неприсутність організації
в області та її дії під час виборів не впливають суттєво на рівень
підтримки її електоратом.

Нині можна говорити про те, що найбільшим авторитетом в області
користується блок «Наша Україна». Фактично жодна з партій-членів «Нашої
України» (НРУ, ПРП, УНП, «Солідарність») суттєвої структури в Закарпатті
не має. Під час останніх виборів мера Ужгорода представники партій блоку
«Наша Україна» підтримували провладного кандидата В. Погорєлова. Через
це ці партійні організації були або розпущені, або була проведена їх
перереєстрація та змінено керівництво. Єдина партія з блоку «Наша
Україна», що дотримується послідовної політичної лінії, — це обласна
організація «Солідарності», яку очолює Едуард Матвійчук.

Виборчі процеси в регіоні

У порівнянні з парламентськими виборами 1998 року ситуація в 2002 році
істотно змінилась. У 1998 році лідером у Закарпатті була СДПУ(о) — і це
був справжній лідер, реально підтриманий електоратом (32% голосів).
Вплив адмінресурсу СДПУ(о) можна було виміряти 5-7%, бо традиційно
закарпатці голосують за владу, і це завдячує не так впливу адмінресурсу,
як ментальності закарпатців. Проводирі партії В. Медведчук та Г. Суркіс
мали тут широку популярність. Інша особлива причина перемоги
соціал-демократії — історичні традиції Закарпаття, адже
соціал-демократична ідея набула популярності в регіоні ще з часів
довоєнної Чехословаччини: масариківська республіка була тоді
найдемократичнішою в Європі. Згадки про це залишились у пам’яті
закарпатців, передаючись із покоління в покоління разом з іншими
традиціями. Тому й успіх СДПУ(о) був закономірним, хоча самі
соціал-демократи навіть і не очікували такого результату. Та після
виборів реальна політика СДПУ(о) викликала в закарпатців розчарування,
отож у 2002 році ця партія здобула тут тільки 14%. Отже, якщо в першому
випадку спрацювала історична пам’ять, то далі вже оцінювалися реальні
дії СДПУ(о).

Опустілу нішу соціал-демократів зайняла «Наша Україна». Тут уже
наклались і популярність її лідера Віктора Ющенка, і вплив місцевих
лідерів, що й дало результат у 36% голосів виборців, які висловили свою
підтримку цьому блоку під час останніх парламентських виборів.

Проте в мажоритарних округах партійна належність і симпатії до лідера
тієї чи іншої політичної сили великого значення не мали. Можливо,
членство в якомусь популярному політичному утворенні певною мірою і
впливає на рішення виборців, проте не суттєво.

Участь політичних партій у формуванні місцевих та регіональних органів
влади

Відтак серед 85 депутатів облради 52 перебувають поза політикою, 13
представляють СДПУ(о), 8 — «Нашу Україну», 4 — аграріїв, троє — НДП. По
одному мандату дісталося «Єдності», «Яблуку», партіям «Собор», «Реформи
і порядок» та об’єднанню «Жінки за майбутнє».

У квітні минулого року замість вибулого голови облради Івана Іванча
(його було обрано депутатом ВР) головою Закарпатської обласної ради
обрали Миколу Андруся, через що зібрання закарпатських «законодавців»
ризикувало перетворитися на нижчестоящий орган облдержадміністрації,
оскільки М. Андруся вважали «своєю людиною» тодішнього її глави Геннадія
Москаля. Наскільки демократичними були вибори керівника обласної ради,
судити не нам, але технічно неготова система для голосування викликала
обурення в багатьох присутніх у залі депутатів. Комусь було вигідно
робити під час засідання обласної Ради 4 перерви для підготовки
бюлетенів та вручну підраховувати голоси. «Шапку Мономаха» напередодні
пленарного засідання приміряли тільки двоє — пізніше обраний головою
Закарпатської обласної ради Микола Андрусь та один із заступників
екс-губернатора Віктора Балоги Олег Гаваші.

На виборах мерів у 2002 року в Мукачевому та Хусті перемогли
представники «Нашої України», а в Ужгороді — С. Ратушняк, котрий
вважається позапартійним. На останніх довиборах до обласної ради
спрацював адмінресурс, тут партії не відіграли належних їм ролей.

Отже, у формуванні органів місцевої влади партії відіграють дуже
незначну роль. Відтак навіть якщо представники партій і приходять до
влади, то це завдячує не електоральній підтримці партії, але особистим
якостям та фінансовому впливу кандидата.

Та все ж лідери місцевих партійних осередків партій торгують партійними
брендами заради того, щоб увійти до влади. Це чітко довели останні
перевибори мера міста Ужгорода, коли закарпатські представники
опозиційних партій підтримали провладного кандидата, сподіваючись на
отримання високих посад.

Регіональні лідери та їх роль у розвитку регіону

Сьогодні в Закарпатській області чітко виділяються три ключові фігури,
навколо яких гуртуються основні політичні сили цього краю. Це глава
Закарпатської облдержадміністрації і водночас регіональний лідер СДПУ(о)
Іван Різак, екс-губернатор Закарпаття, представник блоку «Наша Україна»,
депутат ВР Віктор Балога та колишній мер Ужгорода, нинішній депутат ВР
Сергій Ратушняк. Кожен із цих лідерів має особисту нішу, а відрізняються
вони якраз за тими ключовими сферами, на які справляють найбільший
вплив. Для прикладу, І. Різак концентрує навколо себе адмінресурс, а до
того ж має й сильну партійну підтримку з Києва. Натомість В. Балога
спирається не на партійні структури, а на власний бізнес. Фірма «Барва»,
якою він керує, сьогодні є найпотужнішою в краї. Третя ключова фігура
області — Сергій Ратушняк — не має ані сильної політичної структури, ні
достатньої підтримки в центрі: хоча він формально й очолює об’єднання
«Нове Закарпаття» та є членом партії київського мера «Єдність», проте ці
сили в області малоавторитетні. Бізнесові ж структури С. Ратушняка
(«Ріо-синдикат») втратили свою потужність, тому можна говорити, що його
відомість, авторитетність та високий рейтинг зберігаються за рахунок
інерції та особистої харизми.

Ці три політики приваблюють увагу основного електорату, симпатії якого
суттєво різняться від району до району. Якщо С. Ратушняк впливовий у
Лужанській Долині (Березнянський, Перечинський райони та місто Ужгород),
тобто в окрузі, в якому його було обрано до Верховної Ради, то електорат
закарпатського лідера «Нашої України» В. Балоги зосереджений у
Мукачівському й Воловецькому районах. Більш-менш рівномірний вплив в
області має глава Закарпатської облдержадміністрації І. Різак, щоправда,
рівень його значно нижчий в Ужгороді та Мукачевому і вищий там, де в
силі соціал-демократи (Іршавський, Берегівський та гірські райони), а
також у тих сільських районах, які традиційно підтримують владу в
будь-якому її вигляді. Також авторитетними є місцеві лідери-депутати ВР
у тих округах, де вони були обрані. Це Міклош Ковач — голова Угорського
товариства, вплив якого розповсюджується на угорськомовні райони
(Берегове), І. Каменяш (Іршава) та Й. Йовдій (Тячів).

Слід зауважити, що лідерів комуністів і соціалістів у Закарпатті немає,
відтак жодного впливу на регіон вони не справляють.

Оцінка стану економічного розвитку регіону

За часів СРСР в області сформувався народногосподарський комплекс
аграрного-індустріального типу з розвиненою сферою санаторно-курортного
лікування та туризму. В промисловості домінували галузі, пов’язані з
переробкою деревини (меблеве виробництво, лісохімія), а також
трудомісткі виробництва (в основному тут зосереджувалися філії
виробництв приладо- та машинобудівної, електронної галузей). З огляду на
загальний розвал економіки в країні ці підприємства практично припинили
свою роботу. Рекреаційний комплекс було занедбано, але в 1998-2000 роках
почалося його інтенсивне відновлення.

У 1993 році було створено міжрегіональну асоціацію «Карпатський
єврорегіон», куди від України ввійшло Закарпаття, а в 1998 році була
відкрита ВЕЗ «Закарпаття», що створило об’єктивну потребу в надійних
засобах зв’язку із сусідніми країнами. За період ринкових перетворень
відбулися зміни галузевої структури та організаційно-правових норм
господарювання. В області зареєстровано 38 банківських установ, 35
аудиторських фірм, 74 страхові компанії та філії. На фондовому ринку
діють 3 реєстратори та 1 торговець цінними паперами і 20 аудиторів. Для
надання послуг підприємницьким структурам створено 3 бізнес-центри за
програмами ТАСІС та фонду «Євразія». При Ужгородському міськвиконкомі
діє венчурний фонд мікрокредитування.

Даються взнаки процеси реформування власності. Нині недержавний сектор
забезпечує 92,3% промислового виробництва, 65,5% — обсягу будівельних
робіт, 94% внутрішнього та 98,8% зовнішньоторговельного обороту, надає
більше половини обсягу послуг. Ринок споживчих товарів достатньо
насичений різноманітними товарами, створено велику мережу сучасних
магазинів, поліпшилася якість обслуговування. За темпами роздрібного
товарообігу область посіла минулого року п’яте місце в Україні. Та
економіка Закарпатської області все ще збиткова. Відсоток ділової
активності населення Закарпаття порівняно з іншими регіонами доволі
низький. З-поміж 12 тис. господарських структур усього 43% є платниками
податків, тобто реально працюють.

Загалом найбільше господарських суб’єктів нараховується в сфері
торгівлі, а 32% валового продукту дає сільське господарство.
Регіональний внутрішній продукт склав 2002 року 2 млрд. 364,5 млн. грн.,
валова додана вартість на душу населення становила 1 тис. 846 грн.,
темпи росту сягнули 106,5% до попереднього року. За статистичними
даними, обсяги виробництва промислової продукції зросли в області за
2002 рік на 11,6%, склавши 1014,6 млн. грн. Дві третини їх припадає на
галузі, що спрямовують свою діяльність на потреби внутрішнього ринку.
Наростили обсяги виробництва підприємства обробної галузі, зокрема
виробництво деревини та виробів із неї, харчова промисловість і
переробка сільськогосподарських продуктів, легка промисловість та
машинобудування.

Економічному розвитку області значною мірою сприяють накопичення
інвестиційного потенціалу, сприятливий режим інвестиційної діяльності.
Протягом останніх років темпи вкладення інвестицій в основний капітал
значно випереджають динаміку валової доданої вартості та промислового
виробництва. За дев’ять місяців 2002 року обсяг інвестицій в основний
капітал зріс в 1,4 разу.

Найбільшими підприємствами області є ВАТ «Закарпаттяобленерго», ВАТ
«Перечинський лісокомбінат», ЗАТ «Іршавський абразивний завод», ВАТ
«Мукачівський завод «Точприлад», ВАТ «Мукачівприлад», ЗАТ «Єврокар»,
орендне підприємство «Виноградівський завод залізобетонних виробів», ЗАТ
«Мукачівський завод будівельної кераміки», «Ужгородський коньячний
завод», ВАТ «Свалявські мінеральні води», Солотвинський солерудник, ВАТ
«Мукачівська кондитерська фабрика А.В.К.».

Стан приватизаційних процесів

На 1 грудня 2002 року шляхом приватизації змінили форму власності в
Закарпатті 2110 об’єктів, зокрема 322 — державної та 1788 — комунальної
власності. Шляхом викупу роздержавлено 66% усіх об’єктів, продажу на
аукціоні та за конкурсом — відповідно 17 та 8 %, продажу акцій ВАТ — 9%.
У Закарпатті створено вагомий недержавний сектор економіки, на який за
підсумками 9 місяців 2002 року припадає 27,2% загальнообласного обсягу
промислового виробництва. Загальний обсяг товарообігу роздержавлених
підприємств перевищив обсяги продажу товарів підприємствами державної та
комунальної форм власності в 1,7 разу, хоча працює там у 4,2 разу менше
осіб.

Загалом цьогорічний облбюджет збільшився порівняно з минулим роком на
123%, що дає можливість забезпечити фінансовими ресурсами такі
першочергові статті, як розвиток освіти, охорона здоров’я, молодіжна
політика, культура. Загальний фонд зведеного бюджету області на 2003 рік
становить 622125,9 тис. грн. Доходи в місцеві бюджети, що формуються в
основному від податку на прибутки громадян та від місцевих податків і
зборів, повинні надійти в сумі 192474,3 тис. грн. Доходи, що не
враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, становитимуть
25172,4 тис. грн. Дотація держави на вирівнювання диспропорцій між
місцевими бюджетами дорівнюватиме 264455,6 тис. грн. Дотаційних
надходжень із центру на оптимізацію мережі бюджетних установ
передбачається отримати в сумі 4117,4 тис. грн. Субвенцій буде виділено
на суму 135906,2 тис. грн. За цього рік-у-рік розрахунковими видатками
не забезпечується державне управління, що на рівні районів призводить до
виникнення конфліктів між районами і селами. На Закарпатті щорічний
дефіцит становить 7-8 млн. грн. Потребує вдосконалення і сам порядок
регулювання міжбюджетних відносин між районним і селищними та сільськими
бюджетами.

Розвиток малого та середнього бізнесу

??$????варами (алкоголем, тютюном). Усі підприємці регіону мусять їздити
в обласний центр для отримання ліцензій, що інакше як знущанням над ними
назвати не можна. Понад те, в даному разі податкові органи порушують
норми чинного законодавства, згідно з якими ця процедура має
виконуватися на місцях. Надзвичайно багато проблем існує й при
започаткуванні власної справи, при введенні в дію виробничого або
торговельного об’єкта.

У регіоні можна спостерігати, як політична боротьба переплітається із
бізнесом і що політичні структури спираються на фінансову підтримку
власників капіталу. Влада, на думку політичних оглядачів, тісно
пов’язана з бізнесом, через що утверджується кланова система. Успішний
розвиток бізнесу залежить від близькості до влади, а опозиційність,
навпаки, впливає на розвиток бізнесу негативно. Така залежність тягне за
собою відповідні звинувачення на адресу влади, а воднораз, маючи на меті
захистити або розширити власний бізнес, зацікавлені особи намагаються
потрапити до влади. Ведеться боротьба за ринки збуту, транскордонні
коридори. Існує думка, що у вільній економічній зоні мають дозвіл
працювати виключно ті структури, які мають зв’язки з владою або
принаймні лояльно ставляться до неї. За таких умов про вільну
конкуренцію йтися не може — за системи протекціонізму її існування
неможливе. Аналітики називають такий ринок деформованим — таким, що
функціонує поза економічними законами. Це отримує вияв у цінах, політиці
ціноутворення і способах забезпечення ринків збуту. Ціни на Закарпатті
регулюються не природними економічними законами, доказом чому є високі
ціни на хліб та бензин. Якщо відкриті кордони трохи збивали монополію на
ті чи інші товари, то їх закриття зберігатиме і посилюватиме вплив влади
на бізнес, що, знову ж таки, не сприятиме усталенню вільної конкуренції.

У Закарпатті затверджені обласна і районні програми розвитку
підприємництва на 2003-2004 роки. Планується також за сприяння місцевих
органів влади відкрити в кожному районі громадську приймальню для
підприємців, де буде забезпечено доступ до інформаційної бази щодо
об’єктів комунальної власності, які не працюють, вільних виробничих та
торговельних площ, земельних ділянок, природних ресурсів тощо.

Оцінка регіонального інвестиційного клімату

Два закони — «Про режим спеціальної інвестиційної діяльності на
території Закарпаття» та «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття» —
створили для краю доволі вагомі можливості щодо залучення інвестицій.
Станом на 1 січня 2003 року на території області реалізувалися 77
інвестиційних проектів на суму 244479 тис. дол. США. Від початку
реалізації проектів суб’єктами територій пріоритетного розвитку було
вироблено продукції на суму 520 млн. грн., створено й збережено 11930
робочих місць. Та існують тут і проблеми. Нещодавно на засіданні
експертної комісії з питань інвестиційної діяльності в Закарпатській
області було проаналізовано виконання всіх інвестпроектів, які
здійснюються на території області. Загальні підсумки доволі невтішні,
хоча за останній рік і намітилися певні тенденції до поліпшення
ситуації. Так, через невиконання умов договорів за два попередні роки
місцевими органами влади було розірвано 9 угод, у т. ч. 6 із них —
торік. На сьогодні порушуються терміни виконання інвестиційних проектів
понад 40% підприємств (причому 35% із них — через об’єктивні причини, а
надто через позапланові перевірки органів контролю). За результатами
діяльності за минулий рік збитково працювали близько 20 підприємств (26%
від загальної кількості). Ще жахливішим є такий показник: невиконаними
залишаються планові показники 63% інвестпроектів. Окрім того, 39
підприємств не дотримуються запланованих показників щодо чисельності
працівників. Існує проблема і з заробітною платою: запланованого
показника середньомісячної зарплати не дотримуються 39 підприємств ТПР,
що становить 50,6% від загальної кількості суб’єктів. Єдиний позитивний
показник — заплановані показники чистого прибутку, що їх отримують 24
підприємства (31% від загальної кількості). За період інвестиційної
діяльності в економіку області надійшло прямих інвестицій на суму 126,9
млн. дол. (411 суб’єктів), що в розрахунку на одного жителя області
становить 97,6 дол. За цим показником Закарпаття посідає 5 місце в
Україні. Від початку реалізації проектів на території СЕЗ залучено
інвестицій на суму 65,7 млн. дол., з яких 50,9 млн. дол. надійшло в 2002
році. Загальна кількість зареєстрованих проектів становить 11, що на 5
більше, ніж у 2001 році. Станом на 1 січня 2003 року на підприємствах
СЕЗ створено 383 робочі місця. Від початку реалізації проектів
суб’єктами СЕЗ було вироблено продукції на 199,8 млн. грн., у т. ч. у
2002 році — на 117,8 млн. грн. Загальна сума надходжень до бюджету
склала 26,5 млн. грн. Рівень залучення іноземних інвестицій на ТПР з
початку реалізації проекту становив 42601,5 тис. дол. США. Вітчизняних
інвестицій на ТПР з початку реалізації проекту було залучено на суму
35398,7 тис. дол. У СЕЗ «Закарпаття» залучені іноземні інвестиції
складають 4537,2 тис. дол., вітчизняні — 33460,4 тис.

Стан аграрної реформи в регіоні

На 1 січня 2003 року в Закарпатті набули право на земельну частку (пай)
122427 громадян. Відповідні сертифікати вже вручені 121241 особі.
Найбільший відсоток незамінених на державні акти сертифікатів
залишається в гірській зоні області, тобто там, де вихід
землевпорядників на місцевість ускладнений, а в жителів відсутні кошти.
Треба враховувати, що землі в Закарпатті не всюди однакові. Якщо
виходити з цього, пай може бути виділений і в трьох місцях залежно від
якості землі.

Середня зарплата в сільському господарстві є нижчою, ніж в інших
галузях. Існує проблема ціноутворення. Аграрний сектор регіону дає 27%
валової продукції Закарпаття. Чисельність тих, хто працює тут, становить
22 тис., або 10% від загальної кількості працівників народного
господарства області. Виробництво валової продукції сільського
господарства 2002 року зросло порівняно з 2001 роком на 5,7%, у т. ч. на
сільгосппідприємствах — на 6,9%. Збільшилися й обсяги виробництва зерна,
картоплі, овочів. Певної стабілізації було досягнуто також у
тваринництві. 96% усієї сільгосппродукції виробляється в приватному
секторі області.

Позитивним чинником земельної реформи стало запровадження орендних
відносин. У 2002 році сільгосппідприємства уклали з пайовиками 40300
договорів оренди земельної частки (паю). Для поліпшення ситуації в АПК
ще недостатньо використовуються можливості кредитування. Загалом в
області було оформлено в 2002 році кредитів на загальну суму 9011,6 тис.
грн. Причину цього вбачають у високих ставках. До числа негативних
факторів реформування аграрного сектора економіки в 2002 році слід
віднести незавершення розрахунків сільгосппідприємств за договорами
оренди майна та землі. Такий стан справ призводить до втрати в громадян
довіри до договорів. Значною залишається ще й частка майна пайового
фонду, власники якого поки що не прийняли рішення щодо розпорядження
паями, що теж зумовлює невдоволення селян. Іще одну проблему становить
формування аграрного ринку. В області створено 9 агроторгових домів, 58
оптово-плодоовочевих ринків, 2002 року було проведено 11 аукціонів із
продажу живої худоби та 14 виставок-ярмарків. Значно розширилася сфера
заготівельних пунктів. Але механічне створення структур іще не гарантує
ефективності ринку, він потребує наповнення товарами за реальною ціною.
Є низка проблем щодо використання колишніх агролісів. За пропозицією
Мінагрополітики України, в області буде створено державне агролісове
підприємство зі своїми структурами в районах, що має уможливити
використання цих лісових ресурсів.

У сільрадах не вистачає коштів для проведення вартісної оцінки землі. У
багатьох населених пунктах не було створено жодного робочого місця у
виробничій сфері та соціальній інфраструктурі, люди в таких районах
живуть лише за рахунок одноосібного господарювання. Сьогодні колективне
майно розподілено на паї тільки на папері, а техніка переважно безгоспно
знаходиться десь по дворах. У Туричківській сільраді (Перечинський
район) уже знайшли компромісне рішення: створили комунальну технічну
службу, підшукали для неї керівника, щоб організовано надавати людям
послуги з оранки й обробітку грунту.

Оцінка соціальної сфери регіону

На соціальний захист населення згідно з розрахунками Міністерства
фінансів України в обласному бюджеті на 2003 рік передбачено кошти в
сумі 9 216,2 тис. грн., з яких основну питому вагу складають видатки на
утримання підопічних у будинках-інтернатах для людей похилого віку та
малолітніх інвалідів. Крім того, місцевим бюджетам на фінансування
програм із соціального захисту населення передбачено субвенції з
державного бюджету. Нині в області проживають 282 тис. пенсіонерів,
однак рік-у-рік їх кількість зростає. Чи не головною причиною цього є
скорочення з посад за місцем роботи.

Офіційно на обліку в центрі зайнятості перебуває близько 50 тис. осіб,
проте відсоток так званого прихованого безробіття набагато вищий. Регіон
має один із найгірших в Україні показників кількості вакантних місць, що
зумовлено непослідовною політикою територіальних центрів зайнятості,
відсутністю координації з управліннями обласної адміністрації, через що
співробітники центрів виступають у ролі статистів, хоча важелів впливу
на ситуацію у них достатньо. Області потрібен єдиний інформаційний центр
з питань зайнятості. Адже з урахуванням громадян, які звернулися за
послугами до служби зайнятості населення в попередньому році,
чисельність незайнятого населення на фіксованому ринку праці становила
91,5 тис. осіб. Упродовж 2002 року центрами зайнятості було
працевлаштовано 24,1 тис. громадян, залучено до оплачуваних громадських
робіт 5480 безробітних, охоплено підготовкою, перепідготовкою та
підвищенням кваліфікації в системі профнавчання 3573 чол., виплачено
допомогу з безробіття в розмірі 23544,7 тис. грн.

Оцінка діяльності ЗМІ регіону

У Закарпатській області нині зареєстровано 273 друкованих видання, з
яких регулярно виходить 80. Органам державної влади належить 18 газет,
35 видань засновані партіями та політичними організаціями, 9 —
релігійними громадами, 7 — редакційними трудовими колективами.

На комерційні структури припадає 45 видань. Цікавим є той факт, що з 37
видань, власниками яких виступають приватні особи, 20 є
громадсько-політичними, 4 — літературно-мистецькими, решта — рекламного
характеру. Найбільше приватної преси в Берегівському, Виноградівському
та Тячівському районах, проте вона виходить невеликими накладами.
Найбільші тиражі обласних видань спостерігалися під час проведення
референдуму. Зазвичай діяльність преси пожвавлюється й у передвиборні
періоди.

З кожним роком знижується підтримка преси владою. Цього року на всі
обласні видання заплановано витратити 50 тис. грн. бюджетних коштів.

На кінець 2002 року в Закарпатті працювало 7 телекомпаній, 5
радіостанцій, 8 організацій кабельного телебачення. Нині здійснюється
проект «Телесело», для нього вже монтується технічне обладнання, яке
забезпечуватиме трансляцію у віддалені гірські села 10-15 каналів.

Інтернет-ринок нараховує 14 інтернет-провайдерів, більшість серед яких
шлюзові. Сконцентровані вони в м. Ужгороді.

Оцінка розвитку третього сектора

У Закарпатті на початок 2003 року було зареєстровано 387 громадських
організацій, зокрема 71 молодіжна організація, 70 організацій
професійного спрямування, по 48 об’єднань національних меншин та
спортивних організацій, 22 освітні та культурно-виховні і 19 жіночих
організацій тощо.

Громадські організації Закарпаття орієнтовані більше на Захід, і в цьому
плані громадська активність населення є досить високою. У регіоні нині
активно розвиваються організації, пов’язані з транскордонним
співробітництвом, а також із розвитком Карпатського регіону, науковим
співробітництвом з міжнародними організаціями.

Що стосується соціальної активності населення регіону, то можна
відзначити його соціальну пасивність, що обумовлюється декількома
причинами. По-перше, впродовж багатьох століть Закарпаття не знало
власної державності (воно належало до складу Австро-Угорщини,
Чехословаччини, Радянського Союзу). Це привчило населення до соціальної
пасивності та до підкорення владі, а відтак у його ментальності
усталився стереотип, що, мовляв, краще не висовуватися, так буде
спокійніше. Інша причина полягає в тім, що Закарпаття — економічно
досить залежний регіон, оскільки не має ні промислових
підприємств-гігантів, ні самостійної економічної бази, що теж зумовлює
низький рівень соціальної активності. Із цього витікає наступна причина:
місцеве населення традиційно шукає заробітку за кордоном. Про соціальну
пасивність свідчать і соціологічні дослідження. Тож навіть якщо
закарпатці і висловлюють якісь симпатії до певних політичних сил, то це
більше підтримка і схвалення — іншими словами, передача повноважень,
однак не активне лобіювання своїх інтересів. Участь закарпатців у
громадських організаціях і політичних партіях є відносно невисокою. Для
прикладу: якщо в промислових регіонах України важливу роль відіграють
профспілки, то в Закарпатті профспілкова організація є формальною
структурою — це швидше бюрократична надбудова, а не справді дієва
організація.

Про діяльність профспілок у Закарпатті можуть розповісти хіба що
профспілкові звіти. Щоправда, тут існує регіональна угода між обласною
адміністрацією, регіональним відділенням Українського союзу промисловців
і підприємців та обласною радою профспілок, і профспілки намагаються
відігравати недругорядну роль у її реалізації. Минулого року, як і
передбачалося регіональною угодою, було посилено контроль за дотриманням
трудового законодавства, у зв’язку із чим було вивчено стан справ на 506
підприємствах та організаціях, оформлено 275 позовних заяв до суду з
приводу незаконних звільнень з роботи і невиплати заробітної плати.
Також було посилено контроль з боку профспілок за станом охорони праці,
зокрема обстежено 98 підприємств різних галузей, на яких виявлено понад
1000 порушень. Завдяки роботі обласного відділення Фонду соцстрахування
з тимчасової втрати працездатності на соціальні виплати було спрямовано
35 млн. 59 тис. грн., четверта частина яких пішла на оздоровчі заходи.
6440 закарпатців поправили своє здоров’я в місцевих санаторіях.

За цього в трикутнику влада, бізнес і громадські організації не йдеться
про рівноправні відносини. В силу особливостей політичної системи
сьогодні в цих відносинах домінує влада. Вона диктує умови бізнесу, а
громадські організації виступають пасивним «пристібним» ременем до влади
і бізнесу. Влада намагається активно використовувати громадські
організації під час виборчих кампаній, коли необхідно організувати
населення і залучити голоси на свою підтримку. Це ж стосується і
бізнесу, котрий активно впливає на політику. Тож у спокійні міжвиборчі
періоди ефективність взаємодії влади, бізнесу і громадських організацій
різко падає, адже загалом влада має не внутрішню потребу в тісній
співпраці із суспільством через громадські організації, але потребу в
забезпеченні піарівських ходів для підтримки власного іміджу.

Стан забезпечення прав національних меншин і народів

Нещодавній перепис населення продемонстрував принципові зміни в
національній структурі краю, які дедалі активніше відбиваються на
результатах виборів. Українці склали в області 80,5% — порівняно з
переписом 1989 року цей показник зріс більш ніж на 2%. Чисельність
представників найбільшої після українців національності — угорців —
зменшилася як в абсолютному, так й у відносному вимірі: 151,5 тис. проти
155,7 і 12% проти 12,5%. Спостерігається стійка тенденція до виїзду
угорської молоді в Угорщину, де існує вищий рівень життя. В області
також проживає 32,1 тис. румунів, 31 тис. росіян, 14 тис. ромів, 7,3
тис. словаків. Стабільним лишається число закарпатських німців — 3500
(0,3%), але молодь цієї меншини теж поступово перебирається до
Німеччини. Значно зменшилась і кількість євреїв — 1000. Отже,
національна палітра Закарпаття помітно блідне.

Загальні висновки та перспективи розвитку регіону

Традиційно Закарпаття є головним містком України до Європи. Поки воно не
скористалося повною мірою з такого вигідного положення, яке могло
зробити область однією з ключових в Україні. Великою мірою це було
пов’язано зі значною політичною нестабільністю в Закарпатському краї
впродовж минулого десятиліття. Різні політико-бізнесові угруповання
ревниво стежили за тим, щоб хтось не обійшов когось у розбудові вільної
економічної зони і здійсненні тому подібних проектів. Нарешті справа
перейшла з площини політичної боротьби в конкретні напрацювання. Проте
введення візового режиму на кордонах із сусідніми державами, скорочення
товарообміну, інші проблеми не сприяють піднесенню Закарпаття як
економічної зони, зорієнтованої на європейських сусідів. Окреслюються
помітні зміни й у схемах імпорту в Україну енергоносіїв. Оскільки Росія
ускладнює постачання нафти і газу, Україна проявляє дедалі більший
інтерес до експортерів із тієї ж Перської затоки. Легко зрозуміти, що
найменші зміни в роками напрацьованих схемах призведуть у Закарпатті до
переділу енергоринку. В принципі, у Закарпатті навіть зміна кожного
губернатора викликає подібний переділ, що супроводжується дуже
драматичними подіями. Значно масштабнішими можуть бути зміни після того,
як повною мірою запрацюють Одеський нафтотермінал і трубопровід Одеса —
Броди. За вкрай недосконалої структури обласної економіки, в якій
переважають енергомісткі виробництва, енергодилери фактично контролюють
усю господарську ситуацію — і не тільки її. Тому будь-які тертя на
енергетичному ринку негативно відбиваються навіть на досить далеких від
нього сферах суспільного життя. Схоже, що в Закарпатті все ж
розвиватиметься переважно рекреаційно-туристична, агропереробна та
лісова галузі. Для того щоб закарпатський туризм почав приваблювати
європейців, доведеться ще багато попрацювати. Агропереробка
призначатиметься для внутрішнього ринку, а от деревоматеріали можуть
зацікавити як європейського, так і азіатського споживача. Згідно з
висновками лісознавців найближчим часом закарпатцям доцільніше займатися
лісовідтворенням, а не вирубуванням лісів.

Похожие записи