.

Виробництво технічних культур світу (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
4 8792
Скачать документ

Курсова робота

з курсу

“Розміщення продуктивних сил”

на тему:

Виробництво технічних культур світу

План

Вступ

Значення і структура галузі

Чинники що впливають на розміщення технічних культур

Сучасний стан і територіальна організація галузі

Місце продукції у торговельному потенціалі України

Основні напрямки удосконалення і розміщення галузі на перспективу

Висновок

Зміст

Вступ

Значення і структура галузі

Чинники що впливають на розміщення технічних культур

Сучасний стан і територіальна організація галузі

Місце продукції у торговельному потенціалі України

Основні напрямки удосконалення і розміщення галузі на перспективу

Висновок

Перелік ілюстрованого матеріалу (додатки)

Список використаної літератури

Сторінка

_______

_______

_______

_______

_______

_______

_______

_______

_______

Вступ

Сільське господарство відіграє важливу роль у світовій економіці – за
числом зайнятих і часткою економічно-активного населення воно переважає
промисловість, хоч за вартістю продукції значно поступається їй.

Світове сільське господарство в останні роки зберегло тенденцію до
зростання. Особливе значення мало збільшення на 7,5% виробництва
технічних культур. Проте повного забезпеченя ринкового попиту на
технічні культури немає. Виходячи із вищесказаного я зацікавилась цією
темою і поставила перед собою мету: вивчити продовольчу проблему як одну
з глобальних проблем світу, порівняти розвиток сільського господарства і
технічних культур в розвинутих країнах, країнах що розвиваються і
постсоціалістичних країнах, зокрема в Україні.

З поставленої мети випливають такі завдання:

показати значення і структуру галузі

назвати чинники, що впливають на розміщення технічних культур

проаналізувати сучасний стан і територіальну організацію галузі

дослідити місце продукції галузі в торговельному потенціалі України

проблеми та перспективи галузі

При виконанні курсової роботи використана основна і додаткова
література, матеріали періодичної преси, для наглядного і візуального
підтвердження використано картосхеми, побудовані графіки і діаграми.

Значення і структура галузі

Технічні культури вирощують заради одержання сировини для виробництва
різноманітних продовольчих і промислових товарів. Найбільше значення
мають цукрові буряки, цукрова тростина (мал. 1.1) ; олійні – соняшник,
олива, арахіс, плоди олійной пальми, рапс, волокнисті – бавовник, льон,
коноплі та ін. Важливу роль відіграють також культури, з яких
виготовляють тонізуючі речовини – особливо чай, кава, какао (рис. 1.1),
наркотичні речовини – тютюн, олійник, мак та ін.; прянощі – перець
чорний та червоний, гвоздичне дерево, мускатник та інші; а також
каучуконоси (гевея) корнові, лікарські, ефірно-олійні рослини.

Структура галузі

Технічні культури

цукрові

олійні

волокнисті

тонізуючі

наркотичні

речовини

цукровий буряк – цукрова тростина –

соняшник – олива – соя – арахіс – рапс –

бавовник – льон – коноплі –

чай – кава – какао –

тютюн – олійник – мак –

Рис. 1.1. Структура технічних культур. Власний аналіз.

Технічні культури хоч і трудомісткі, але і дуже прибуткові, тому у всіх
районах, де вони культивуються під них відводяться найкращі землі.

Наведемо приклад з географії цієї галузі:

З кінця ХХ ст. щороку в світі виробляється 116 млн. т цукру. Частину
його одержують з цукрової тростини в тропічній, субтропічній і
субекваторіальних зонах (Індія, Бразилія, Куба, Таїланд, Австралія). у
помірній зоні основними виробниками цукру є бурякосіючі регіони
(Франція, ФРН, Україна, Росія). В США та Китаї цукор виготовляють як з
цукрової тростини, так і з цукрових буряків. Частково цукор виробляють
також з кукурудзи (США) і кокосових горіхів (Індія та інші країни
тропічної Азії та Океанії).

Індія, інші важливі виробники – Пакистан, Узбекистан, Туркменістан,
Туреччина, Єгипет, Бразилія. В помірній зоні основною волокнистою
культурою є льон, якого найбільше вирощують у Китаї, Франції, а також в
Росії, Україні та Білорусі. Основні виробники джгуту – Індія, Бангладеш,
Китай.

Чинники продуктивних сил – це сукупність численних різноякісних умов,
ресурсів, передумов, потрібних для вибору місця розміщення або
подальшого розвитку будь-якого соціально-економічного об’єкта з
урахуванням його особливостей, виборчих кретеріїв і поставленої мети.

Сукупність чинників утворює своєрідний механізм, необхідний для
„запуску” ироцесу розміщення. Чинники регулюють кількісні та якісні
характеристики розміщення усіх конкретних видів людської діяльності та
мають вирішальний вплив на цей процес.

Якщо тереторіальний поділ праці пояснює своєрідний механізм розміщення
продуктивних сил у межах певної соціально-економічної системи,
тосукупність чинників розміщення конкретних економічних, соціальних та
інших об’єктів є важливим інструментом вирішення конкретної проблеми
локалізації об’єктів. Їхній облік дає можливість уникнути помилок у
розміщенні окремих підприємств, галузей і виробничих комплексів,
підвищити економічну ефективність їхнього функціонування.

Майже всі чинники розміщення піддаються формалізації. Цим зумовлені
можливості широкого використання науково-методичних підходів до
обгрунтування комплексності розвитку продуктивних сил. Посилення вимог
до якості цього процесу, особливості регіональної соціально-економічної
політики змушують виробляти нові підходи до оцінювання чинників
розміщення продуктивних сил.

Розглянемо вплив чинників на розміщення продуктивних сил і розвиток
економіки регіонів детальніше.

Природні ресурси. Ця група чинників має важливе значення як для
визначення структури господарства країни, так і для розміщення
продуктивних сил. Природні ресурси – це об’єкти і сили природи, які на
певному розвитку продуктивних сил та вивченості можуть бути використані
для задоволення потреб суспільства у формі безпосереднього застосування
в матеріальній діяльності.

Водні ресурси – винятково важливий чинник для водомістких галузей
промисловості (хімічної, електроенергетичної, металургійної), так і для
розвитку сільського господарства, розвитку населених пунктів.
Організація надійного водопостачання, захист водних ресурсів від
забруднення і виснаження набувають у сучасних умовах особливої
актуальності.

Природні умови – друга група чинників розміщення продуктивних сил. Вони
пов’язані з територіальними в природному середовищі. Поняття „природні
умови” охоплює властивості природи, істотні для життєдіяльності
населення, але які на певному рівні розвитку продуктивних сил
безпосередньо не беруть участі у виробництві, хоч і мають на нього
вплив. Це клімат, характер грунтів, рельєф місцевості, умови видобутку
корисних копалин тощо. Природні умови значною мірою визначають
продуктивність і спеціалізацію сільського господарства, розвиток
будівництва, технологічні характеристики певних виробництв, а також
рівень життя населення.

Рельєф місцевості, характер грунтів, майданчики для промислового і
цивільного будівництва відрізняються надзвичайно великою різноманітністю
не тільки в масштабах країни, а й у середині економічного району. Через
це їхня економічна характеристика є найбільш істотною для аналізу
розміщення продуктивних сил усередині району і не має суттєвого значення
для міжрайонного зіставлення.

Кліматичні умови, позбавлені такої контрастності, є подібними не лише
для окремих економічних районів, а й для економічних зон. Несприятливі
кліматичні умови зумовлюють значне зростання вартості всіх видів
будівництва (тобто капітальних вкладень) і поточних витрат у виробничій
та невиробничій сферах. У ряді галузей кліматичні умови впливають на
вибір технологічної схеми виробничого процесу, що також пов’язано зі
зменшенням або збільшенням капітальних вкладень та експлуатаційних
витрат.

Трудові ресурси як чинник розміщення продуктивних сил фахівців оцінюють
з різних точок зору. Дехто вважає, що розміщення виробництва має
здійснюватисьу повній відповідності до існуючого розміщення трудових
ресурсів. Інші фахівці розглядають проблему робочої сили в процесі
розміщення виробництва як другорядну порівняно з іншими економічними
чинниками. У нинішніх умовах чинник трудових ресурсів для розміщення
виробництва в Україні набув першорядного значення. Це зумовлено
насамперед досить нерівномірним розміщенням трудових ресурсів і
поглибленням диспропорції між трудовими ресурсами і можливостями його
використання, зменшення чисельності населення, зростанням безробіття та
значимості кваліфікованої, інтелектуальної праці в умовах поглиблення
кризи виробництва.

Науково-технічний прогрес. Всебічне використання його досягнень,
розвиток на їх основі нових галузей і вдосконалення наявних традиційних
зумовлює зміни у структурі суспільного господарства, зрушення у
розміщенні окремих виробництв. Розвиток науково-технічного прогресу
характерезується повсюдністю поширення, тобто за своєю сутністю розвиток
науки і техніки екстереторіальний, всеохоплюючий і має всебічний вплив
на життєдіяльність людей.

Отже, раціональна й ефективна територіальна організація продуктивних сил
країни має базуватися на науково обгрунтованому врахуванні не окремих
умов і чинників, а всієї їх сукупності. Важливого значення у зв’язку з
цим набуває організація служби відстеження (моніторингу) за різними
чинниками, що впливають на розміщення виробництва. Розміщення
продуктивних сил має постійно корегуватися відповідно до зміни умов і
нових вимог практики.

3. Сучасний стан і територіальна організація галузі

До технічних культур відносяться цукроносні, олійні, волокнисті культури
та каучуконоси. До цукроносних культур відносяться цукрова тростина та
цукровий буряк. Більше половини цукру виробляється з цукроносної
тростини – тропічної трав’янистої однорічної культури. Цукрову тростину
переробляють поблизу плантацій, бо її перевезення та тривале зберігання
пов’язані з великими труднощами. Отриманий у результаті переробки
цукор-сирець транспортується на будь-яку відстань на цукрорафінадні
заводи. Цукрову тростину вирощують в США, Індії, Бразилії, Мексиці,
Австралії, на Кубі, Філіппінах, у Пакистані, Аргентині, ПАР, Перу,
В’єтнамі, Китаї. Головні транспортери тростинного цукру-сирцю: Куба,
Бразилія, Мексика, Ямайка, Пуерто-Ріко, Філіппіни, Маврикій, Австралія.
Основними імпортерами є країни Європи, Японія, Канада.

Цукровий буряк як цукроносна культура з кожним роком набуває дедалі
більшого значення. Вирощують його переважно в країнах Європи і Північної
Америки. Головними виробниками цукру-сирцю з цукрового буряку є Франція,
Німеччина, Україна, Італія, Росія, Великобританія, Іспанія, Польща,
Чехія, Словаччина. Великих експортерів бурякового цукру немає. Винятком
є Франція. Поступово стає великим експортером цього продукту Україна.
Більщість країн Європи та США імпортують цукор, навіть якщо у них є
власне виробництво.

олії. Близько 60% збору соєвих бобів та 80% виробництва соєвої олії
припадає на США. Ця олія виробляється також у Китаї, Кореї, Японії,
Канаді, Бразилії, Індонезії. Важливе значення для корму худобі має те,
що залишається після видобування олії з бобів, – соєвий шрот. Його
експортують з США до країн Європи.

Арахіс вирощують в багатьох країнах субтропіків та тропіків. Він
поширений в Індії, Нігерії, країнах Західної Африки, Індонезії,
Бразилії, Аргентині, США, Китаї. Основні експортери – країни Західної
Африки, імпортери – країни Європи.

Рапс – однорічна трав’яниста рослина; розповсюджений як олійна культура
у Польщі, Угорщини, країнах Північної Європи, США, Канаді, Китаї.
Найбільшим експортером рапсового насіння та олії є Канада.

Соняшник вирощується головним чином у Росії, Україні, країнах Південної
Європи, США, Аргентині, Китаї.

Найбільшу кількість бавоняного насіння збирають в Індії, Пакистані,
Китаї, США, Узбекистані.

Окрім згаданих польових олійних культур, є важливі деревні олійні
культури. Так, сушена м’якоть кокосових горіхів (корпа) переробляється
на кокосову олію. Половина світового виробництва корпи припадає на
Філіппіни. У країнах Південно-Східної Азії та екваторіальної Африки
поширені оливні пальми, з плодів яких одержують пальмову та
пальмово-ядрову олії, що використовуються як в харчовій, так і у
парфумерній промисловості.

Значне місце серед продукції олії займає маслична олія, що одержується
з маслин – плодів оливкового дерева. Основний регіон вирощування
довговічних оливкових дерев – середземноморські країни. Перше місце
належить Італії, друге – Іспанії, потім ідуть Португалія, Греція,
Туреччина, Кіпр, країни Північної Африки, Албанія, Болгарія.

Волокнисті культури є сировиною для текстильної промисловості. Більша
частина їх вирощується в країнах і районах тропічного і субтропічного
клімату. Найважливішою волокнистою культурою є бавовник. Найцінніші
сорти бавовнику вирощуються в пустелях при штучному зрошенні (країни
Північної Африки).

Посіви бавовнику в світі займають близько 35 млн. га. Вони
зосереджуються у північній півкулі між 20 п.ш. і 40 п.ш. Світове
виробництво бавовнику постійно зростає і становить 18 млн. т.

Найбільші виробники бавовнику: Китай (4,5 млн. т), США (3,4 млн. т),
Індія й Пакистан (по 1,5 млн. т), Таїланд (1 млн. т), Узбекистан (1,5
млн. т), Туреччина і Бразилія (по 0,7 млн. т).Багато бавовнянику
виробляють також Іран, Ірак, Сирія, Афганістан, Єгипет, Судан, Ефіопія,
Уганда, Танзанія, Нігерія, Камерун, Заїр, Мозамбік, Мадагаскар, Мексика,
Аргентина, Венесуела, Перу, Австралія.

Експортери бавовнику: США, Узбекистан, Китай, Пакистан, Індія, країни
Африки. Імпортери: країни Східної і Південно-Східної Азії та Європи.

Льон-довгунець виробляється тільки в країнах Європи: у Білорусії,
Росії, Україні, Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Румунії, Франції,
Бельгії, Нідерландах.

На світовому ринку волокнистої сировини важливе місце належить
волокнистим культурам, як джут, сизаль, абака, кенаф. Ця сировина
використовується для виробництва грубих тканин: мішковини, парусини,
брезенту. Джут вирощується у Китаї, Індії, Бангладеші, Таїланді,
Бразилії, Ірані. Головний експортер необробленого джуту – Бангладеш, а
джутових виробів – Індія, Китай, Бразилія; імпортери – країни Європи,
Північної Америки, Японія.

Основні виробники та експортери абаки – Філіппіни, сизалю – Бразилія,
Мексика, Таїланд, кенафу – Таїланд.

Основними районами вирощування каучуконосів є Малайзія, Індонезія,
Таїланд, Шрі-Ланка, Ліберія, В’єтнам. Бразилія втратила значення
великого виробника натурального каучуку, яким вона була у першому
десятиріччі ХХ ст., і тепер на її частку припадає не більше як 3-4%
світового збору цієї сировини. Натуральний каучук, у зв’язку з
подорожчанням нафти та газу – сировини для синтетичного каучука, а також
у зв’язку з екологічними проблемами, успішно конкурує з синтетичним
каучуком і поступово повертає свої колишні позиції на світовому ринку.

Особливу групу в рослинництві становлять культури тропічного
землеробства: чай (гербата), кава, шоколадне дерево. Найбільші виробники
чаю: Індія, Шрі-Ланка, Китай, Японія, Індонезія. Розвиток чаївництва
спостерігається також у Кенії, Уганді, Мозамбіку, Танзанії, Аргентині,
Грузії, Росії та інших країнах. Головним постачальником чаю на світовий
ринок є Індія та Шрі-Ланка, а його споживачами – країни Європи, США,
Канада.

Кавове дерево зростає в Африці, Латинській Америці, Південній та
Південно-Східній Азії. Виробники кави: Бразилія, Колумбія, Мексика,
Сальвадор, Гватемала, Уганда, Кот д’Івуар, Ефіопія, Камерун, Ангола,
Заїр, Індія, Індонезія. Найбільші експортери кави: країни Латинської
Америки, імпортери – США, країни Європи, Японія, Канада.

Шоколадне дерево росте у Африці та Південній Америці. Головними
виробниками какао-бобів, плодів шоколадного дерева, є Гана, Нігерія,
Кот- д’Івуар, Камерун, Бразилія, Еквадор. Імпортерами какао-бобів, що
йдуть на виготовлення шоколаду та напою какао, є країни Північної
Америки та Європи.

4. Місце продукції у торговельному потенціалі України

Україна займає провідне місце за рівнем територіальної концентрації
посівних площ технічних культур. На території України розміщено 22%
площ, зайнятих технічними культурами. У 2000 р. їх посіви становили 3,8
млн. га і до 2003 посівні площі істотно не змінилися.

Провідне місце посідають цукрові буряки.

Роки Посівні площі,

млн га

1960 1,5

1970 1,7

1980 1,8

1990 1,6

2000 1,2

2002 1,1

Табл. 4.1.

Посівна площа цукрових буряків. Ф.Заставний “Геогафія України”.

Для кращого візуального сприйняття будую графік:

Графік 4.1. Власний аналіз.

Аналізуючи графік можна зробити висновок: виробництво цукру в Україні
падає, хоча світове виробництво зростає. Зменшення виробництва цукру
відбувається за рахунок зменшення середньорічної врожайності цукрових
буряків і зменшення посівних площ.

Основними регіонами вирощування цукрових буряків є Вінницька,
Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Тернопільська області.

Україна є найбільшим в світі виробником цукрових буряків

Друге місце за посівами технічних культур належить соняшнику. Основні
площі соняшнику зосереджені в Степовій зоні, Закарпатті, на півдні
лісостепу.

У північні та західній частинах України вирощується льон-довгунець. Якщо
в 1990 р. виробництво становило 205 тис. га, то в 2000 р. – 159 тис. т,
2002 р. – 108, тис. т.

Роки Посівні площі (тис.т.)

1990 205

2000 159

2002 108

Табл. 4.2. Посівна площа льону-довгунця. Ф.Заставний. “Географія
України”.

Для кращого візуального сприйняття будую графік:

Графік 4.2. Власний аналіз.

Аналізуючи графік можна зробити висновок, що посівні площі за період
1990 – 2002 років зменшуються, хоча в світі зростають.

Льон-довгунець – культура довгого дня і краще росте в більш північних
районах. В умовах України його вирощують у поліських районах.

В Україні вирощують і коноплі, посівні яких постійно зменшуються.
Вирощують їх в Степовій зоні.

Південь – головний район вирощування сої, яка переважно культивується на
зрошувальних землях. Площа цієї культури займає близько 1 млн. га. Білки
(їх вміст у насінні становить за 45%) і олія йдуть на потреби
консервної, хлібопекарної, маргаринової, м’ясної галузей.

Аналізуючи розвиток і розміщення інших технічних культур в Україні можна
зробити висновок, що посівні площі скорочуються в усіх областях України,
хоча в торговельному потенціалі частка культур досить висока.

5. Основні напрямки удосконалення і розміщення галузі на перспективу

Сільське господарство – одна з головних галузей матеріального
виробництва, що має важливе значення для постачання продовольства для
населення та сировини для промисловості. Важливою галуззю сільського
господарства є вирощування технічних культур.

Технічні культури вирощують заради одержання сировини для виробництва
різноманітних продовольчих та промислових товарів. Технічні культури хоч
і трудомісткі, але дуже прибуткові, тому у всіх районах, де вони
культивуються, під них відводять найкращі землі.

У світі спостерігається безперервний приріст технічних культур, але це
відноситься перш за все до економічно-розвинутих країн. В державах що
розвиваються сільське госпордарство не в змозі прогодувати власне
населення.

Вирощування технічних культур з 1990 р. до 2003 р. в Україні
зменшується. Це можна пояснити тим, що щорічно зменшується частка
посівних площ і низькою врожайністю.

НТР поки що слабо вплинула на вирощування технічних культур в цих
країнах.

Науково-технічна революція і в сільському господарстві і при вирощуванні
технічних культур полягає у комплексній механізації усіх галузей, у
хімізації виробництва, у застосуванні агрорної та біологічної науки.

Активне впровадження досягнень НТР допомагає одержати великий
економічний ефкект при менших витратах праці та енергії. Уміле
застосування мінеральних добрив, своєчасна та якісна машинна обробка
землі, висока якість насіння дозволять багаторазово підвищити
врожайність у галузі.

Економічний розвиток світового вирощування технічних культур відбується
на основі агропромислової інтеграції, тобто об’єднання безпосередніх
виробників продукції з підприємствами, що виробляють цю продукіцю, а
також з виробниками сільськогосподарських машин, мінеральних добрив,
отрутохімікатів, з заготівельними, транспортними, збутовими фірмами.

Основою вирощування технічних культур є земля. Земля є головним
багатством природи. Оброблювані землі дають 88% харчової енергії для
сучасного людства.

С/г угіддя становлять 4 млрд. га (30% суші), з них 1,5 млрд. перебуває
у використанні, 2,6 млрд. га – луки і пасовища.

Чисельність населення в світі зростає, а це диктує необхідність
збільшення виробництва с/г продукції за рахунок або підвищення
врожайності, або освоєння нових земель, або обома шляхами разом узятими.
Таким чином, найкращим шляхом для цього є міліорація земель. Це
зрошення, осушення, обводнення. За останні 200 років зрошувана площа
зросла у 25 разів і становить 235 млн. га.

всієї продукції.

Найбільша кількість зрошувальних земель припадає на Індію, Китай і
Пакистан. На жаль, довгий період зрошування, до того ж нераціональний,
спричиняє повторне засолення грунтів призводить до зниження врожайності
або переходу цих земель у розряд солоних пустель. Для їх відновлення
потрібно вкладати великі кошти.

Значна частина земель є перезволожена. Найбільші площі таких земель
поширені у США, Росії, Канаді, Індії, Пакистані та ін. Проте суцільної
міліорації допускати не можна, оскільки це призведе до несприятливих
наслідків.

Зайнятість у сільському господарстві багатьох країн різна. Так,
наприклад, у розвинутих країнах частка зайнятих зменшується, а в країнах
що розвивається частка зайнятих досить висока. Надзвичайно різниться
рівень продуктивності праці у цих двох типах країн. Країни третього
світу, а також постсоціалістичні країни не забезпечують себе необхідною
кількістю продуктів харчування.

У розвинутих країнах незначна частина населення (США, Канада, Австралія)
не лише забезпечує внутрішній ринок, а й виступає як основний експортер
технічних культур. Виробництво технічних культур у розвинутих країнах
характеризується посиленням виробничої концентрації, значним підвищенням
продуктивності праці, утворенням агропромислової інтеграції,
загостренням екологічної ситуації. В світі відбувся процес спеціалізаці
окремих господарств і цілих районів на виробництві одного або кількох
продуктів, відбувається процес індустріалізації технічних культур.

У багатьох країнах третього світу проведені аграрні реформи з метою
ліквідації напівфеодальних пережитків, що вважаються гальмом розвитку
сільського господарства.

В постсоціалістичних країнах пішли по шляху деколективації сільського
господарства, тобто роздержавлення та приватизації землі, що дасть змогу
повернути землю, тим її обробляє. Природно, саме такий захід дасть
можливість підвищити продуктивність сільського господарства.

В розвинутих країнах приймаються заходи щодо скорочення посівів, зміни
спеціалізації виробництва, а також до розширенняекспорту, ведеться
боротьба з надвиробництвом с/г продукції.

У країнах, що розвиваються, можливості інтенсивного розвитку технічних
культур обмежені і частіше такі країни йдуть шляхом екстенсивного
розвитку. Часто підвищення виробництва технічних культур досягається
внаслідок підвищення затрат праці.

Висновок

Практично у всьому світі діяльність, пов’язана із забезпеченням
населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі
власне сільського господарства і утворює сьогодні систему взаємозалежних
галузей, в якій взаємодіють сільське господарство, переробна
промисловість, складське та холодильне господарство, оптові та роздрібні
торгові підприємства, підприємства сільськогосподарського
машинобудування, сільськогосподарської хімії, сільськогосподарської
науки, агробанки.

Основу сільськогосподарського виробництва становлять земельні ресурси:

Країна Всі землі Орні землі (%)

США 937,3 19,8

Індія 328,8 50,6

Росія 1707,0 7,6

Китай 959,7 9,7

Бразилія 851,2 6,1

Австралія 771,3 6,1

Канада 997,6 4,6

Казахстан 271,7 13,1

Україна 60,3 54,6

Нігерія 92,4 9,0

Табл. 1. Земельні ресурси найбільших землеробських країн світу. Б.П.
Яценко “Економічна і соціальна географія світу”, с. 69.

Для кращого візуального сприйняття будую діаграму:

Діаграма 1. Структура посівних площ. Власний аналіз.

Основною сільського господарства є рослинництво і тваринництво.

До рослинництва відносяться галузі:

зернове господарсво

вирощування технічних культур

бджільництво і садівництво

Технічні культури вирощують заради одержання сировини для виробництва
різноманітних продовольчих та промислових товарів. Найбільше значення
мають:

цукрові

олійні

волокнисті

тонізуючі

наркотичні

каучоконоси

лікарські

У теорії РПС чинники розміщення є одним центральних понять.

Чинники РПС – це сукупність численних умов, ресурсів, передумов
потрібних для виробу місця розміщення або подальшого розвитку будь-якого
соціально-економічного об’єкта з урахуванням його особливостей,
виробничих критеріїв і поставленої мети.

Україна займає провідне місце за рівнем територіальної концентрації
посівних площ технічних. Провідне місце посідають цукрові буряки. Друге
місце за посівами технічних культур належить соняшникую В Україні
отримують досить високі врожаї цієї культури.

Льон-довгунець – культура довгого дня і краще росте в більш північних
районах. Південь – основний район вирощування сої, яка переважно
культивується на зрошувальних землях.

Вирощують також тютюн і махорку в західних областях.

Для потреб пивоварної дріжджової та хлібопекарської промисловості
викоритовують суцвіття хмелю. Україна є важливим регіоном вирощування
картоплі. За рівнем виробництва картоплі попереду йдуть хіба Польща і
Китай.

Проблеми і перспективи галузі:

У світі спостерігається безперервний приріст технічних культур

Технічні культури хоч і трудомісткі, але дуже прибуткові, тому у всіх
районах де вони культивуються, під них відводять найкращі землі.

Вирощування технічних культур з 1990 до 2003 в Україні зменшується, це
пояснюється тим, що зменщується частка посівних площ і низькою
врожайністю.

НТР в країнах що розвиваються і постсоціалістичних країнах слабо
вплинула на вирощування технічних культур

НТР допомагає одержати великий економічний ефект при менших витратах
праці та енергії.

Для збільшення кількості продукції необхідно покращувати родючість
земель шляхом міліорації, зрошування земель.

На ефективність сільськогосподарського виробництва і виробництва
технічних культур вплинули сучасні технології, зв’язані з використанням
комп’ютерної техніки, фірмових та державних баз даних, засобів
телекомунікації. Розпочато комерційне освоєння досягнень біотехнололії.

Список використаної літератури:

Заставний Ф.Д. “Географія України” – Львів, 2000.

Іщук С.І. “РПС” – Київ, 2000.

Ковалевський В.В. і ін. “РПС”. Навч. посіб. – Київ, 2001.

Качан Є.П. “Розміщення продуктивних сил України”. Підручник – Київ,
2001.

Яценко Д. “Економічна і соціальна географія світу” – Київ, 2001.

Атлас. 10 клас. економічна і соціальна географія світу, с.16

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020